|
|
Скачати 0.87 Mb.
|
|
ТЕМА 5. ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ План 1. Поняття особистості злочинця і закономірності її формування. 2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця. 3. Кримінологічна класифікація злочинців. Література 1. Криминология. Учебник под ред. В.Г.Лихолоба И В.П.Филонова. – К., 1997. 2. Курс советской криминологии. – М., 1985. 3. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996. Питання 1. Поняття особистості злочинця і закономірності її формування Без пізнання особистості злочинця, властивостей притаманних цій особистості, неможливо ні пізнати причини і умови злочинності, ні розробити ефективні заходи протидії злочинності. В цьому полягає кримінологічне значення вивчення особистості злочинця. Для того, щоб скласти поняття про особистість злочинця, треба знайти відповідь на два питання: 1. Чим відрізняється особистість злочинця від інших людей? 2. Як формується особистість злочинця? Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, – це прояв її волі і свідомості. Отже: по-перше, особливості злочинця слід шукати саме у властивостях, притаманних його волі і свідомості; по-друге, властивості, притаманні волі і свідомості злочинця мають сформуватись і існувати у нього до вчинення злочину, щоб у цьому злочині вони могли проявитись. З цього можна поняття особистості злочинця визначити наступним чином: особистість злочинця – це сукупність певних властивостей, притаманних волі і свідомості людини, котра вчиняє злочин. Які ж саме ці "певні властивості, притаманні волі і свідомості злочинця"? Ці властивості можна поділити на дві групи: 1) властивості, загальні для усіх злочинців; 2) властивості, котрі відрізняють одних злочинців від інших – індивідуалізуючи властивості. Загальними властивостями, притаманними волі і свідомості усіх злочинців, на відміну від інших людей є: а) особливий стан волі, котрий ми називаємо станом сваволі; б) особливий стан свідомості, котрий ми називаємо станом ілюзій. Стан сваволі і стан ілюзій створюють ті загальні властивості волі і свідомості злочинця, котрі можна назвати терміном "комплекс сваволі і ілюзій". Індивідуалізуючими властивостями, за якими одні злочинці відрізняються від інших є: природжені і набуті індивідуальні властивості, котрі індивідуалізують кримінальний прояв комплексу сваволі і ілюзій у кожного злочинця. До таких властивостей відносяться: стать, вік, стан фізичного і психічного здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і безліч інших. Відповідно до цієї концепції особистості злочинця питання "Чому вчиняються злочини?" складається з двох питань: 1. Чому людина вчиняє будь-який злочин взагалі? 2. Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший? Відповідь на перше питання має бути така: "Те, що людина вчиняє будь-який злочин взагалі, пояснюється наявністю у неї комплексу сваволі і ілюзій”. Відповідь на друге питання наступна: "Те, що людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший, пояснюється її природженою і набутою індивідуальністю (вік, стать, фізичне і психічне здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і т п.). Значення викладеної концепції особистості злочинця полягає у тому, що вона допомагає: по-перше, відрізнити злочинців від інших людей за певними властивостями волі і свідомості; по-друге, розрізняти у формуванні злочинця: а) фактори, що формують комплекс сваволі і ілюзій, їх ми називаємо причинами злочинності; б) фактори, котрі формують індивідуальність прояву волі і свідомості злочинця, їх ми називаємо умовами, що сприяють злочинності. Крім того за індивідуалізуючими властивостями здійснюється класифікація злочинців на певні групи. Питання 2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності. Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний. Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе. Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності. Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами. Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей. Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини. Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця. Виходячи з визначення злочину як соціального явища, що полягає у прояві за певних умов волі і свідомості людини у вигляді злочинного діяння, співвідношення ролей соціального і біологічного у породженні злочину може бути визначено наступним чином. Соціальним чинником в структурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує роль причини злочинного діяння. Біологічним чинником в структурі злочинця як людини є фізіологічні і психологічні властивості, котрі виконують роль умов: 1) для формування у даної людини комплексу сваволі і ілюзій; 2) для прояву цього комплексу у вигляді того чи іншого певного злочину. Отже, ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатися причинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов. Питання 3. Кримінологічна класифікація злочинців Кримінологічна класифікація злочинців необхідна для розробки конкретних методик протидії злочинцям, пристосованих до конкретних злочинів. Класифікація злочинців є можливою завдяки існуванню у особистості злочинця певних індивідуалізуючих властивостей, за якими одні злочинці відрізняються від інших. Класифікація засновується на можливості виділяти типові індивідуальні властивості, притаманні групам осіб. Тип особистості – по Ожегову, "образ, що містить характерні загальні риси якої-небудь групи осіб". Типологія фіксує не будь-які риси, а лише те головне, без чого не можна вирізнити особистість певного типу. Існують різні види класифікації злочинців. Підстави класифікації різноманітні і залежать від поставлених завдань. Найбільш поширеними є наступні: 1. Класифікація заснована на виключно демографічних даних: за статтю, за віком, освітою і т.д. 2. Класифікація заснована на даних про соціальне становище і рід занять: робітники, селяни, службовці, пенсіонери, непрацюючі і ті, що навчаються. 3. Класифікація, що враховує місце проживання (місто, село), місцеві жителі, приїжджі. 4. Класифікація за станом особи в момент вчинення злочину (стан алкогольного сп'яніння, наркотичного збудження, перебування в установі, де відбувається покарання, на робочому місці, при виконанні службових обов'язків і т.п.). 5. Класифікація по інтенсивності злочинної діяльності (повторність, рецидив). 6. Класифікація по характеру злочинної поведінки (насильницькі, корисливі, посадові і т. п.). Для виділення певних типів злочинців, їх типологізації, класифікація будується за наступними підставами: а) за змістом кримінальної спрямованості; б) за формою прояву цієї спрямованості. За змістом кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи: 1. Насильственні (агресивні) злочинці, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність людини. Це вбивці, насильники, хулігани. 2. Корисливі злочинці, що вчиняють крадіжки, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники і т. п. 3. Корисливо-насильственні: бандити, грабіжники, вимогателі, корисливі вбивці. 4. Особи, які проявили при вчиненні злочинів правовий нігілізм, громадську непокору, ігнорування своїх громадянських і службових обов'язків. Злочини проти порядку управління, службові злочини (халатність). 5. Особи, що вчинили злочини з необережності. За формою прояву кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи: 1. Випадкові (особи, які вперше скоїли злочини, що суперечать їх позитивній спрямованості, і які характеризуються попередньою позитивною поведінкою). 2. Ситуаційні (особи, які вперше скоїли тяжкі злочини під впливом несприятливого збігу зовнішніх обставин і характеризуються позитивно у побуті, на роботі). 3. Нестійкі (особи, які скоїли злочини вперше, але раніше допускали правопорушення та інші аморальні проступки). 4. Злісні (особи, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше судимі). 5. Особливо небезпечні (особи, які підпадають під категорію особливо небезпечних рецидивістів). Треба мати на увазі, що належність конкретних осіб до того чи іншого типу не є абсолютною. ТЕМА 6. ПРИЧИНИ І УМОВИ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ План
Література 1. Криминология. Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997. 2. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996. Питання 1. Поняття причин і умов конкретного злочину Причини і умови злочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину через конкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретну ситуацію, в якій вона діє. Для того, щоб успішно протидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно уміти діагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвих обставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвій ситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причини та умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 231, 232 КПК України). Причини і умови конкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Але причини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування і діяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретній сім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час, і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина. Питання 2. Механізм злочинної поведінки Для протидії злочинним діянням необхідно знати не лише причини і умови конкретних злочинів, а й те, як саме ці криміногенні фактори діють у процесі породження злочинного діяння. Процес породження злочинного діяння називають механізмом злочинної поведінки. Механізм злочинної поведінки складається з наступних 4-х етапів: І етап – Під дією життєвих обставин, в яких втілені криміногенні фактори, у людини формується особистість злочинця, тобто комплекс сваволі і ілюзій. II етап – Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина вибирає саме злочинний спосіб задоволення своїх потреб, в результаті чого у неї виникає злочинний мотив. III етап – Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина ставить собі ціль – виконати певні дії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом. IV етап – Під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретної життєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву. Для того, щоб не дати спрацювати механізму злочинної поведінки, слід діяти певним чином на конкретні життєві обставини, в яких втілені криміногенні фактори, а також на конкретну життєву ситуацію, яка містить умови, сприятливі для злочинних проявів. Питання 3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця Первинним соціальним середовищем, в якому діють конкретні життєві обставини, що формують особистість людини взагалі є сім'я. Саме сім'я є тим природним утворенням, у якому мають діяти антикриміногенні фактори, які перешкоджали б формуванню комплексу сваволі і ілюзій у людини, тобто особистості злочинця. Але в дійсності не кожна сім'я виконує цю антикриміногенну функцію. Існує багато так званих неблагополучних сімей, в котрих обставини складаються так, що сім'ї не лише не протидіють формуванню сваволі у дітей, а навпаки – формують її. Крім цього, у неблагополучних сім'ях, де батьки чи інші дорослі допускають аморальні поступки чи правопорушення, діти можуть на їх прикладі навчатися стереотипам свавільної поведінки, тобто набиратися кримінального досвіду. Конкретні життєві обставини, що формують особистість злочинця, можуть мати місце і у благополучних сім'ях, де батьки і інші дорослі є добропорядними людьми, але в силу тих чи інших причин не створюють в сім'ї фактори, які б перешкоджали формуванню у дітей комплексу сваволі і ілюзій. В таких сім'ях у дітей формується сваволя через їх розбещення, або через повну їх бездоглядність і відчуженість. Значну криміногенну роль можуть виконувати конкретні життєві обставини, що складаються у неформальних групах для тих, хто до них входить. Вони також можуть бути джерелом навчання стереотипів свавільної поведінки. Зокрема, криміногенним фактором, що може впливати на формування особистості злочинця є найближче оточення: друзі, сусіди, так звані референтні групи. Дворові і вуличні компанії підлітків, що стихійно виникають для спільного проведення дозвілля, нерідко перетворюються в маргінальні або злочинні групи. Неформальні об'єднання молоді часто культивують свободу поведінки, яка має форму сваволі, хоч і не завжди проявляється у вигляді злочинів. До таких можна віднести: рокерів, футбольних фанатів, панків, металістів і т.п. Знаходження під впливом цих об'єднань може стати конкретною життєвою обставиною, котра буде формувати особистість злочинця. Це слід враховувати в зв'язку з тим, що як показали дослідження, в неформальних молодіжних об'єднаннях різної спрямованості перебуває 30-35% молодих людей у віці до 25 років. Конкретні життєві обставини можуть містити не лише причини формування сваволі у людей, а й умови, що сприяють такому формуванню. Такими умовами можуть бути: перенесені хвороби, умови, що негативно вплинули на фізіологічний і психологічний розвиток, певні традиції і звичаї, недосконалість виховання, бідність, пропаганда стереотипів свавільної поведінки з екранів телевізорів і т.п. Питання 4. Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняються злочини Злочини, як і будь-які інші діяння, вчиняються в певному місці, в певний час, які і утворюють певну ситуацію. Конкретна життєва ситуація впливає на те, відбудеться чи не відбудеться злочинний прояв, тобто чи спрацює механізм злочинної поведінки на останньому етапі. В одних випадках особа сама вибирає ситуацію, яка є сприятливою для вчинення злочину. В інших, не передбачувана зарані ситуація, що склалася (незалежно від вибору особи) може сприяти реалізації злочинного прояву, який заздалегідь не передбачався навіть самим злочинцем. Ситуація, в якій вчиняється злочин, може мати ознаки, котрі в кримінальному праві кваліфікуються як "обставини, що пом'якшують відповідальність” (ст.40 КК) і "обставини, що обтяжують відповідальність” (ст.41 КК). Ситуації, в яких спрацьовує механізм кримінальної поведінки, можуть кваліфікуватися по джерелам виникнення наступним чином: 1) створені самим злочинцем; 2) такі, що виникли з волі інших осіб; 3) створені стихійними подіями (пожежі, аварії, повені, епідемії і т.п.) та інші. За характером впливу на діючу особу криміногенні ситуації поділяються на: 1) екстремальні; 2) провокуючі; 3) сприятливі; 4) несприятливі; 5) нейтральні. Вивчення криміногенних ситуацій – важлива передумова ефективної протидії злочинності засобами, притаманними правоохоронним органам. Питання 5. Віктимологічний аспект злочинної поведінки Як показує практика значну роль у механізмі злочинної поведінки, і особливо у формуванні криміногенної ситуації може відігравати поведінка потерпілого, або жертви. Один із дослідників проблем віктимології Л.В.Франк, наприклад, виявив, що приблизно кожний четвертий із числа потерпілих вів себе "неналежним чином." По злочинах проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування) провокація з боку жертв спостерігається у 20-60 процентів випадків. Тому вивчення ролі жертви як одного з найважливіших структурних елементів криміногенної ситуації набирає великого значення. Перша спроба дослідити феномен жертви злочину була здійснена у 1948 році німецьким вченим Гансом Гетигом в роботі "Злочинець і його жертва". Так було започатковано особливий напрям у кримінології "віктимологія”, від латинського victima – жертва. Віктимологія вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розробляє так званий віктимологічний аспект попередження злочинів. Віктимологія покликана розробляти шляхи до максимального скорочення кількості криміногенних ситуацій, створених самим потерпілим. Суть віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає у тому, що необхідна профілактична робота не лише з потенціальними правопорушниками, але й і з потенційними жертвами-людьми, чия поведінка, спосіб життя, зв'язки, сімейне становище, рід занять створюють для них підвищений ризик стати жертвою злочинного посягання. Слід мати на увазі, що віктимна поведінка, не обов'язково неправильна і осудна. Криміногенна ситуація може виникнути і в результаті поступка в моральному і правовому відношенні нейтрального. (Наприклад, прояв безпідставної довірливості до незнайомого чоловіка, що прийшов у дім). Віктимними стають іноді і дії повністю правомірні і моральні, наприклад, при захисті жінки від приставань хуліганів. Існують професії, пов'язані з підвищеною небезпекою стати жертвою злочинних посягань: міліціонери, охоронці, інкасатори, таксисти, а сьогодні також бізнесмени, журналісти, політики. Віктимологія досліджує також комплекс питань, пов'язаних з відносинами між злочинцями і жертвами їх нападів. Це стосується перш за все про кримінологію сімейних відносин, про використання службової залежності жертви від злочинця, який є посадовою особою і т. п. За своїм характером віктимна поведінка може бути: • конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або активно бере участь у конфлікті (наприклад, виступає зачинщиком бійки), особлива різновидність – необхідна оборона, затримання злочинця. • провокуючою (демонстрація багатства, кокетливість, екстравагантна зовнішність і відкритий одяг жінки, що створює враження її доступності, двозначна поведінка і т.п.). •легковажною (довірливість, безтурботливість, наївність неповнолітніх і т.п.). |
|
1. Поняття, предмет, методи та система кримінології ... |
9. РЕКОМЕНДОВАНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «КРИМІНОЛОГІЯ» Загальна частина Злочинність як елемент предмету кримінології; завдання кримінології у дослідженні злочинності |
|
Предмет кримінології як науки Он не только характеризует основное содержание данной науки, определяет ее место в системе других наук, но и дает возможность четко... |
4. Звязок кримінології з правовими та суспільними науками Згодом це поняття набуло більш широкого значення, і сьогодні поняття "кримінологія" трактується як наука про злочинність |
|
Питання до екзаменів Об’єкт і предмет вивчення землезнавства, його місце в системі географічних наук |
"Харківський авіаційний інститут" ЗАТВЕРДЖУЮ Проректор ХА1 з НПР Етапи розвитку документознавства як наукової та навчальної дисципліни. Об'єкт документознавства як науки. Предмет документознавства.... |
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
УРОК СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЇ ТА її МІСЦЕ В СИСТЕМІ НАУК Цілі уроку Цілі уроку: проаналізувати структуру сучасної екології, визначити її місце в системі наук; розвивати навички практичного застосування... |
|
Предмет, завдання економічної науки та її місце серед інших наук Варіант 1 Доповніть наведене визначення економічної науки: Економічна наука вивчає, як створюються і |
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З СОЦІОЛОГІЇ Тематичний план Соціологія як наука, об`єкт, предмет, функції, місце та роль в системі суспільствознавчих дисциплін |