Глава 2. Поняття моральної (немайнової) шкоди
Вперше в радянському законодавстві поняття “моральна шкода” знайшло юридичне закріплення в Законі СРСР “Про пресу та інші засоби масової інформації” від 12 червня 1990 року.8 Стаття 39 цього Закону вказала, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину внаслідок поширення засобом масової інформації невідповідаючих дійсності відомостей, що порочать честь і гідність громадянина, або які завдали йому іншої немайнової шкоди, відшкодовується за рішенням суду засобом масової інформації, а також винними посадовими особами і громадянами.
Ще один нормативно-правовий акт – Основи цивільного законодавства, прийняті Верховною Радою СРСР в 1991 році9, стаття 131 яких розширила захист немайнових інтересів, встановивши також відшкодування моральної шкоди, спричиненої громадянинові неправомірними діями (деліктні зобов'язання).
Після розпаду СРСР і утворення Української держави почали видаватись власні українські закони, які передбачали право на відшкодування моральної шкоди. Так, 14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України “Про охорону праці”10, стаття 12 якого передбачає відшкодування моральної шкоди, коли небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого.
Законом України “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій” від 6 травня 1993 року11 були внесені зміни до чинного нині Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК України). Компенсація моральної шкоди була визнана одним із способів захисту цивільних прав (ст. 6). Кодекс доповнено статтею 4401, яка має універсальний характер, тобто поширюється на всі випадки заподіяння моральної (немайнової) шкоди та її відшкодування. Згодом приймається ще ряд законодавчих актів України, в яких йде мова про моральну шкоду та питання її компенсації. Норми про відшкодування моральної шкоди, як уже зазначалося, містяться у Конституції України (статті 32, 56, 62, 152), що свідчить про велику роль компенсації немайнової шкоди як способу захисту прав громадян і організацій.
У правозастосовчій практиці суди загальної юрисдикції та арбітражні суди керуються також відповідно постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1985 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” 12 та роз’ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 28 лютого 1995 року № 02-5/95 (Із змінами від 18 листопада 1997 року № 02-5/445) “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із відшкодуванням моральної шкоди” 13.
Отже, відшкодування моральної шкоди, як цивільно-правовий спосіб захисту, з’явилося у вітчизняній правовій системі порівняно недавно. Цей інститут на сьогодні вбирає в себе окремі статті спеціальних законів. Новітність норм, незначна за обсягом судова практика породжує певні проблеми. Однією з таких проблем є з’ясування суті моральної (немайнової) шкоди.
В юридичній літературі і законодавчих актах зустрічаються різні трактування поняття моральної шкоди.
На законодавчому рівні визначення моральної шкоди можна віднайти в Законах України “Про охорону прані” та “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року 14. Під моральною шкодою (або втратою) визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. В інших законодавчих актах, в тому числі в ЦК України, вказується лише на можливість компенсації моральної шкоди, проте її дефініція відсутня.
В судовій практиці під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4). Моральною шкодою, заподіяній організації, визнається шкода, спричинена порушенням її законних немайнових прав (пункт 2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95).
Необхідно зазначити, що відсутність єдиного, універсального, законодавчо визначеного поняття моральної шкоди є серйозним упущенням законодавця, оскільки на практиці це породжує труднощі у з’ясуванні того, що ж є немайновою шкодою.
В теорії цивільного права було висловлено ряд думок з приводу розуміння суті моральної шкоди. Деякі автори ототожнюють її з втратами немайнового характеру, заподіяні фізичними чи душевними стражданнями. При цьому, негативні емоції і переживання самі по собі не можуть бути підставою для права на відшкодування моральної шкоди. Потрібно, щоб вони досягли певного якісного і кількісного рівня та викликали деякі негативні наслідки: погіршення чи неможливість реалізувати особою свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими, захворювання та ін. Тільки за таких умов вони можуть розцінюватись як моральна шкода15. Такої позиції, до речі, дотримується вища судова інстанція нашої держави. Фактично, моральна шкода трактується як результат фізичного чи душевного стражданнями.
Суть іншої точки зору зводиться до того, що моральна шкода полягає в порушенні законних прав громадянина або організації діяннями (діями чи бездіяльністю) іншої особи, а фізичні і моральні страждання є наслідком порушення16. Таке розуміння немайнової шкоди не можна, на мою думку, визнати вдалий. Адже порушення законних прав особи є передумовою заподіяння їй моральної шкоди, яка, в свою чергу, є наслідком такого порушення17.
Ближче до істини ті, які вважають, що моральна шкода – це ніщо інше як фізичні чи психічні (душевні, моральні) страждання, які потерпіла особа переживає внаслідок протиправних винних діянь з боку інших осіб, що посягають на законні права потерпілого. Тобто, моральна шкода трактується не як результат фізичних чи душевних страждань, і не як передумова їх виникнення, а саме як фізичні чи душевні страждання18.
Людина, в зв’язку з порушенням її прав, може переживати фізичні страждання, які полягають переважно у фізичному болі. Такими стражданнями можуть бути також нудота, головокружіння, свербіння та інші хворобливі симптоми (відчуття)19. Моральна шкода може полягати тільки у фізичних стражданнях, а можуть бути випадки, коли фізичний біль супроводжується душевним (наприклад, втрата органу спричинює у потерпілого переживання за майбутнє повноцінне життя).
Немайнова шкода може проявлятись і лише в душевних стражданнях, змістом яких є різноманітні негативні емоції, зокрема, такі як горе (в зв’язку з втратою близької людини), приниження (внаслідок образи), неспокій (за можливість продовжувати жити в майбутньому повноцінним життям після інвалідності) тощо. Правопорушенням порушується психічне благополуччя, душевна рівновага особи потерпілого. В результаті протиправного діяння потерпілий відчуває (переживає) дратівливість, гнів, сором, відчай, дискомфортний стан. Це може бути пов’язане з можливим чи вже насталим погіршенням відносин на роботі, в підприємницькій діяльності, в сім’ї, з обмеженням вибору професії, крахом кар’єри. Психічні переживання іноді призводять до нервових захворювань і навіть до суїциду. Розлад нервової системи може бути причиною серцево-судинних, онкологічних захворювань. Ці негативні явища можуть виражатись різноманітним способом залежно від індивідуальних якостей потерпілого, соціальної і моральної цінності для нього об'єкту посягання, інших факторів20.
Якщо факт спричинення фізичних страждань потерпілому ще якось об’єктивно довести можна (хоча б висновком судмедексперта про тяжкість тілесних ушкоджень, нанесення яких призводить до фізичного болю), то факт переживання негативних психічних емоцій довести в принципі неможливо, оскільки останні є суб’єктивними, ідеальними (ці емоції – внутрішній світ людини; іноді вона страждає, хоча ззовні це майже не помітно, бо вона “тримається”; тому людські переживання не можуть бути якимось чином матеріально зафіксовані, оформлені документально). В наші дні суди вимагають у позивачів доводити те, що їм нанесена моральна шкода, а ті, в свою чергу, подають самі різноманітні медичні довідки, що нібито має свідчити про заподіяну немайнову шкоду. Все це з часом оформлюється у відповідний стереотип. Більше того, на рівні підзаконних нормативно-правових актів закріплено положення, згідно з яким доказом наявності моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання можуть бути висновок медико-соціальної експертної комісії (МСЕК)21 чи навіть висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу, або лікарсько-консультативної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, депресію чи інші негативні22. Але, на нашу думку, таку практику не можна визнати правильною. Медична довідка чи висновок є свідченням факту певного захворювання. Але ж не кожний випадок заподіяння моральної шкоди повинен обов'язково приводити до будь-якого хворобливого стану потерпілого. Хвороба може свідчити лише про глибину страждань, які можуть досягти такого рівня, коли переростають у розлад нервової системи, серцево-судинне чи інше захворювання.
На наш погляд, порушення будь-яких особистих прав у тій чи іншій мірі спричиняє моральну шкоду. Фізичні та (або) психічні страждання потерпілий переживає у зв’язку з посяганням на його законні права, негативними наслідками правопорушення. До речі, відповідно до визначення (на наш погляд, невдалого та “розмитого”) поняття моральної шкоди, даного в статті 12 Закону України “Про охорону праці”, немайнова шкода визнається заподіяною лише тоді, коли правопорушення призвело до негативних наслідків морального характеру (як-от: погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми). Тоді виходить, що душевні переживання з приводу самого правопорушення не є моральною шкодою. Але з цим погодитись не можна, бо немайнова шкода є “супутником” кожної протиправної дії. Тому наявність шкідливих наслідків правопорушення чи їх істотність не повинно впливати на питання компенсації чи не компенсації моральної шкоди, а лише на визначення розміру такої компенсації (наприклад, послаблення зв’язків із зовнішнім світом внаслідок інвалідності потерпілого відіб’ється на сумі відшкодування).
В зв’язку з цим доцільна було б ввести в законодавство нормативне положення на рівні презумпції про те, що порушення визначених у законі (наприклад, у Конституції, ЦК України інших законодавчих актах та актах міжнародного права) немайнових прав потерпілої особи вже само по собі обов'язково тягне нанесення їй моральної шкоди, а тому факт переживання фізичних чи психічних страждань доказуванню не підлягає, оскільки презюмується законодавцем. Крім того, у чинному законодавстві є певні передумови для встановлення презумпції моральної (немайнової) шкоди, зокрема у справах про захист честі, гідності та ділової репутації.. По-перше, положення ст. 7 ЦК України надають позивачу право доказувати в суді лише факт розповсюдження відомостей, що не відповідають дійсності. По-друге, характер відомостей, що порочать особу, є обов’язковою умовою цивільно-правової відповідальності. По-третє, відомості, що порочать особу, безпосередньо пов’язанні із стражданнями через невідповідність цієї інформації. Звідси випливає наявність презумпції моральної (немайнової) шкоди. Таким чином, доказуючи факт порушення особистого немайнового права, позивач тим самим доказує наявність зазначеної шкоди23. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне запровадити на законодавчому рівні презумпцію наявності моральної шкоди у випадках порушення законних прав особи на основі сингулярного делікту24.
Існуючий порядок, за якого на потерпілого покладається обов’язок довести наявність моральної шкоди доцільно зберегти, зокрема, у випадках, коли вона завдається внаслідок порушення майнових прав особи, наприклад, знищення сімейної реліквії, убивство улюбленої домашньої тварини тощо.
Крім того, з огляду на те, що і психічні, і фізичні страждання знаходять свій вияв у немайновій, духовній сфері людини, ці види страждань доцільно об’єднувати в одне поняття – моральні страждання, що становить сутність моральної шкоди.
|