|
|
Скачати 0.61 Mb.
|
|
1.3. Особливості засвоєння навчального матеріалу учнями з різною успішністю. Труднощі які виникають під час навчання в сучасного учня В останні роки все більш значущою стає проблема оптимізації навчання, зростає роль управління навчально – виховним процесом, розумовою діяльністю учнів. Проблема якості навчання набуває міжнародного значення, бо неосвіченість спеціалістів знижує поступовий рух науково – технічного прогресу. За даним ЮНЕСКО функціональна неграмотність і професійна некомпетентність стають факторами ризику сучасної цивілізації. За даними досліджень 50% опитаних вважають, що необхідно підвищити рівень викладання в середній школі, 33% заявили про те, що необхідно давати менше інформації, а більше прищеплювати навички самостійності, оскільки розвиток творчого мислення, творчої діяльності, уміння логічно, самостійно і оригінально мислити – недостатній. Під часуроків різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи [5, с. 187]. Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання. Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умов проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, який супроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів. Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. На абстрактного середнього учня розраховані обсяг і рівень складності матеріалу, темп роботи. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Тому для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд із цією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи. Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Переваги цієї форми організації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності [7, с. 286]. Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність. При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи. Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду [7, с. 288]. Вже з п'ятого класу труднощі в навчанні і вихованні школярів починають наростати рік від року . Подібна тенденція була відзначена педагогічною громадськістю ще п'ятдесят років тому. До сьомого класу діапазон проблем розширюється. Підлітки стають « некерованими » , « зарозумілими » , « нахабними » , «жахливо поводяться» , причому «слово і переконання на них не діють ». Пояснення подібним складнощів педагоги знаходять не у власних педагогічних упущення , а особливості підліткового віку: « проміжному положенні підлітка » , « вже не дитина , але і ще не дорослий» , в « фізіологічної перебудови його організму». « Важковиховувані » - це восьмі - дев'яті класи . Вчителі відзначають їх як « вкрай самолюбних » , « випинаються своє Я». Вони « як оголені дроти » , « свідомо роблять не те , що думають» . Крім того » як показують численні спостереження і дослідження , педагоги оцінюють старших підлітків як вже сформованих людей з стійкими рисами особистості та поведінки. Найбільш важливим фактором в оцінці особистісного розвитку школяра , на думку педагогів , є успішність. Така позиція вчителів пов'язана з тим , що для них підліток насамперед школяр. Відповідно головна вимога до підлітка - оволодіти певною сумою знань , вміння і навичок , що визначають його подальше повноцінну участь у житті суспільства. Зазвичай вчителі ділять класи на «сильних» , «середніх» і «слабких » учнів , залежно від рівня успішності. Як правило , такий поділ відбувається в інтервалі від двох- трьох місяців до півроку , починаючи з того моменту , коли педагог вперше приходить працювати в клас . «Сильні » учні характеризуються вчителями як працьовиті , здібні й розумні. « Слабкі » - як недбайливі , відставали у навчанні , мало здібної , ті , кому навчання не дається. Особливу категорію складають так звані «середні» учні , які для вчителів представляють групу « повільних » , « сіреньких » , « ледачих» , «ніяк себе не проявляють » , « посередніх » учнів . Основними факторами, здатними стати причинами шкільної неуспішності в підлітковому віці , є наступні: 1 . Особливості навчальної діяльності. Навчальна діяльність вимагає від дитини вміння самостійно мислити , визначати навчальні завдання , вибирати раціональні прийоми і способи вирішення навчальних завдань , контролювати і оцінювати свою роботу. Багато підлітків виявляються не готовими до виконання нових форм навчальної діяльності . 2 . Взаємно відносини з вчителями в середніх класах. Демократизм педагога середньої школи часто сприймається як ліберально- попустительский стиль взаємин. Крім того , представляє деяку складність необхідність пристосування відразу до багатьох вчителям з різними вимогами . 3 . Недоліки в формуванні окремих пізнавальних процесів , що утрудняють засвоєння навчальної програми. 4 . Емоційні розлади . Навіть абсолютно здорових підлітків характеризує гранична нестійкість настроїв , поведінки , постійні коливання самооцінки і неадекватність реакцій. 5 . Проблеми в знаннях і відставанні навчальних програм. Новий матеріал виявляється незрозумілим чи недоступним для розуміння, обумовлюючи подальше відставання підлітка в ході навчання . 6 . Ставлення батьків до навчання в школі і ситуація всередині сім'ї підлітка. Порушення поведінки учнів зачіпають всі сфери діяльності школярів. Порушення поведінки можуть виражатися у взаєминах з однолітками і дорослими: грубій поведінці з вчителями ; конфліктність ; відмова виконувати вимоги старших ; відсутність друзів в шкільному колективі , з яким підліток не знаходить спільну мову ; скоєнні негативних вчинків ; ображає молодших ; заважає общешкольной життя. Шкільна недисциплінованість може носити як відкритий характер , так і завуальований характер. Байдужість до думки вчителя , характерне ставлення до навчальних завдань , приховане ігнорування шкільних вимог - все це ознаки прихованої недисциплінованості [17 ]. Історія школи та педагогіки свідчить, що під час вирішення цих питань допускається чимало помилок, що негативно відображаються на всьому цілісному педагогічному процесі. Більшість сучасних шкіл спрямовує свої зусилля на те, щоб учні одночасно вивчали якомога більше предметів, а це збільшує обсяг інформації, викликає перенавантаження дітей і не сприяє їхньому загальному розвиткові [14].
Центральною фігурою в учбовому процесі являється вчитель. Він виступає як організатор та керівник пізнавальної діяльності учнів, створює умови, при яких вони мають змогу раціонально і продуктивно вчитися (дисципліна яка необхідна для ефективного засвоєння знань, психологічний клімат, постановка перед учнями цілей та задач). Контролюючи навчальний процес, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Для повноцінного процесу навчання вчителю необхідно збагнути загальну ціль навчання та місце свого предмету в його реалізації. Він повинен глибоко, на сучасному науковому рівні володіти предметом. Здійснення між предметних зв’язків потребує від нього і певних знань з суміжними науками. Надійні знання за методикою, є основою розвитку педагогічної майстерності вчителя. Для успішного викладання вчителю слід добре знати особливості учнів, котрих він навчає [18 ]. Діяльність вчителя в процесі викладання складається із планування своєї діяльності (тематичного і поурочного), учбової діяльності, організації діяльності, стимулювання активності учнів, поточний контроль за учбовим процесом, його регулювання, корекція, аналіз результатів своєї діяльності. Успішне поурочне і перспективне планування вимагає:
Тому, яким би освідченим не був вчитель, кожен урок до якого він готується, являється першим в його діяльності. Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості дитини до учбово – пізнавальної діяльності. Така підготовка означає, що учень осмислює мету навчання, являється фізіологічно та психологічно готовим до нього; бажає навчатися і виявляє активність в процесі навчання; вміє зосереджуватися на учбовій діяльності і має належний рівень розвитку. Вчитель повинен не тільки використовувати позитивне відношення учня до навчання, але й постійно посилювати його. При цьому слід пам’ятати, що наукові факти викликають інтерес в учнів, якщо вони бачать їх практичну значимість. Правильно організована учбова діяльність сама являється джерелом емоцій, бажань подолати труднощі, спробувати свої сили у оволодінні матеріалом. Висока оцінка наукових знань в суспільстві збагачує мотиваційний фон учбової діяльності. Колективний характер учбової діяльності створює сприятливу атмосферу прагнення зайняти відповідне місце серед ровесників. Позитивне відношення до навчання породжує відчуття особистої гідності. Спонукає до пізнання і успіху у навчанні і справедливої оцінки досягнутого [18 ]. Процес засвоєння знань охоплює наступні ланки: сприйняття – осмислення та розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці. Сприйняття – це відображення предметів і явищ навколишнього середовища, котрі діють в певний момент на почуття людини. Для того щоб цей процес був ефективний, стимулюють психологічну готовність учнів до навчання, формують активно – позитивне відношення до майбутньої пізнавальної діяльності, опираючись на попередні знання та досвід, які зосереджені на об’єкті пізнання. Осмисленні та розуміння учбового матеріалу являється процес мислення, який направлений на розкриття суттєвих явищ дійсності. Узагальнюючи учбовий матеріал, учитель повин звертати увагу на суттєві ознаки предметів, явищ, процесів, уміло підбирати варіанти методів і прийомів, котрі більш повно розкриють в них суть. Закріплення знань, умінь та навичок – це робота педагога по реалізації дидактичного процесу засвоєння учнями навчального матеріалу. Для його закріплення важливе значення має першочергове, поточне і узагальнююче повторення. Воно повинно бути ціле направленим, мотивованим, правильно розподіленим за часом, розрахованим не на механічне запам’ятовування. Застосовування на практиці знань, умінь та навичок – це перехід в учбовій діяльності від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на лабораторних і практичних зайняттях, в різних видах повторення. Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації учбово – пізнавальної діяльності. Адже мотив пізнання являється внутрішньою причиною котра спонукає учня до навчання і відображажться на якості отриманих знань. Мотиви учбово – пізнавальної діяльності можуть бути пізнавальними і соціальними. Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в пізнанні, прагнення удосконалити свої інтелектувальні здібності. Пізнавальний інтерес може бути обумовлений змістом учбового матеріалу, актвноми формами та методами навчання, мотивуванням оцінки успішності учня. Соціальні мотиви учбової діяльності пов’язані з тими відношеннями, в які вступає молода особистість як громадянин суспільства [18 ]. РОЗДІЛ 2. Шпаргалка як допоміжний засіб в організації навчального процесу учня 2.1. Історія виникнення шпаргалок та практика їх застосування Шпаргалка – носій інформації, який використовується на екзаменах, тестах, контрольних роботах та інших перевірках знань з метою підглянути або списати те, що учень повинен був запям’ятати. Згідно тлумачного словника, Д.І. Ушакова, шпаргалка - це папірець з замітками, котрою учень таємно від вчителя користується під час воконання письмових робіт ибо відповідей на екзамені [11]. Шпаргалки в освітньому середовищі з’явилися давно. Не важко зрозуміти які причинно–наслідкові зв’язки спонукнули лінивого учня створити витвір, котрий залишився на віки. Виявляється, шпаргалки існували завжди [23 ]. Звідки походить слово слово «шпаргалка», наука точно не знає. Можливо, за основу був узятий корінь -тшпар-, від «шпарити швидко, без запинки». Друга версія — шпаргалка походить від санскритського «shoargalle», що означає «секретний, таємний документ». Але вірогіднішою представляється версія, що це слово, як і багато інших, пов'язаних з освітою, дісталося нам в спадок від стародавніх греків. Шпаргалка — від польського «szpargaly» — непотрібні, списані папери, в польський прийшло з латині («sparganom» — пелюшка, лахміття), куди, у свою чергу, було запозичене з грецького («sparganom» — лахміття, ганчірки). Тобто шпаргалка — це, виходить, пелюшка. У сучасному значенні шпаргалка уживається з кінця XIX — початку XX століття. Хоча, безумовно, шпаргалки були відомі набагато раніше. Стародавні шпаргалки писалися стародавніми учнями на вощених глиняних табличках, які не можна заховати в кишені або за пазуху. Паперу тоді ще не існувало, а папірус і пергамент коштували дорого. Учні, що користувалися глиняними шпаргалками, часто попадалися, піддавалися стягненням, а іноді навіть, як нездібні бути громадянами в майбутньому, — скидалися з кручі в бушуюче море. Уявляєте собі старогрецького учня, який несе на іспит десяток глиняних табличок під тунікою? За іншою версією, шпаргалку винайшли зовсім не школярі - двієчники, і навіть не студенти зі шкідливими звичками з Середньовіччя. Її авторство приписують одному з наймогутніших людей Західної Європи кінця VIII століття - королю франків Карлу Великому [21 ]. Карл Великий в часи свого правління розширив кордони Французької держави вдвічі, хоча не вмів ані читати, ані писати. Проте накази, підписані його рукою, дійшли до наших днів. Як же це могло статися? Відповідь дуже проста - у Карла Великого була шпаргалка. Вченими того часу був придуманий та виготовлений зразок його підпису на пергаменті. Коли потрібно було підписати державний документ, Карл ретельно змальовував своє ім’я та титул зі шпаргалки. У Стародавньому Римі шпаргалки існували у вигляді глиняних дощечок, пізніше - на папірусі, але найдовше їх існування продовжувалося на папері. Минали роки і ХХІ століття, століття комп’ютерних технологій, поступово витіснило і паперові шпаргалки, відкривши дорогу ксерокопійованим конспектам та електронним книжкам на ультрамодних телефонах [ 23 ]. Завдяки багатовіковій історії, шпаргалка потрапила до словника Даля, де у визначенні цього слова сказано, що шпаргалка - це папірець з різноманітними записами для підглядання під час іспитів. Можливо саме з цієї причини деякі вчителя та викладачі так терпимо настроєні до тих, хто пише «шпори» всю ніч передодні екзамену, але не пробачають ксерокопійованих конспектів. Шпаргалки популярні в ораторів, вчителів, телеведучих, а також у студентів та школярів. Шпаргалка потрібна, коли треба запям’ятати велику кількість інформації, а зробити це з певних причин неможливо. Школярі довели майстерність виготовлення шпаргалки до досконалості. Допоміжний інструмент для здачі екзамену чи написання контрольної роботи перетворився в хитромудру систему з листочків, інколи навіть з технічними хитрощами. Вчителі по різному ставляться до шпаргалок. Одні вірять, що вони допомагають, адже під час їх написання учень докладає певних зусиль та запам’ятовує частину того, про що пише. Інші налаштовані менш позитивно і вважають, що шпаргалки - це «тормоз» навчального процесу. Але яким би не було їх ставлення, учні продовжують та вдосконалюють багатовікову традицію написання та користування шпаргалками [19 ]. В Америці освіта – це продукт, учень – потенційний покупець. Особливість американської освіти в тому, що ніхто навіть і не намагається списувати одне в одного, навіть якщо вчитель вийшов. Учні намагатимуться вирішити приклад, але нізащо не підглянуть в зошит сусідові. Чому? В Америці покарання за списування набагато жорстокіше, ніж у нас: це імовірність отримати погану оцінку, запис в атестаті, які ти ніколи не зможеш виправити, врешті решт відрахування з навчального закладу [ 24 ]. Шокуючі для багатьох викладачів факти вперше повідомили соціологи в Билефельді та Вюрцбурзі. За дорученням міністерства освіти та наукових досліджень ФРН вони з 2009 по 2012 роки проводили анонімне опитування, в результаті якого виявилося, що майже 80 процентів учнів в Німеччині хоча б раз у семестр обманюють вчителів(6). Встановити чіткий взаємозв’язок між навчальною дисципліною та конкретною формою брехні вчені все ж не змогли. Як показало опитування, багато що залежить від різновиду екзамену та від впевненості учня. Якщо учень любить цей предмет, то він не буде обманювати вчителя і списувати, а от учні, котрі відчувають страх перед певним предметом, схильні до обману як до рятівної соломинки [ 25 ]. Списування – нормальний і навіть природній процес. Якщо розглядати процес списування уважніше, так би мовити, вивчити його анатомічно, то є очевидним, що ця справа зовсім не таке й проста, як здається. По-перше, учень котрий списує повинен сконцентрувати усю увагу на дрібному почерку, яким написана шпаргалка. При розшифровці її розвивається знакова функція, котра сприяє підвищенню здатності мислити абстрактно. По-друге, він повинен оцінити ситуацію: побачити в ній себе та оточуючих, слідкувати, щоб нічого не помітив ні учитель, ні інші учні. Виходить, що для «талановитого» списування потрібно як мінімум:
Погодьтеся, не так вже й погано мати такі здатності. Тим більше що кінцевий результат будь-якого навчання – це не кількість гарних оцінок в атестаті, а життєвий успіх. Придбані в процесі шкільного навчання навички пристосовуватися та адаптовуватися знадобляться в дорослому житті. |
| Урок основна форма організації навчання Дбай про свій зовнішній вигляд. Пам’ятай: привабливий зовнішній вигляд – запорука позитивного іміджу |
Методичні рекомендації по формуванню мотивації на уроці Навчальна діяльність – це основна форма активності учня, спрямована на зміну самого себе як суб’єкта навчання |
| Урок це дзеркало загальної педагогічної культури вчителя, мірило... Урок –це логічно закінчений цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально-виховного процесу |
ЗМ Твір – опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі (письмово) Обладнання: роздатковий матеріал, словник іншомовних слів, запис музичного твору, відео – ролик, паперові зірки. Тип уроку: урок... |
| РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ Аналізуючи зміст та форми організації навчального процесу в школі, слід відзначити підвищені вимоги до знань учнів, вияву та розвитку... |
«Впровадження проектних технологій у викладанні трудового навчання в школі.» Учителю надається роль організатора процесу навчання консультанта й фасилитатора. Ефективними є уроки із застосуванням комп'ютерних... |
| Урок найважливіша організаціійна форма процесу пізнання світу учнями ОДЕСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА №66 І-ІІІ СТУПЕНІВ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ |
Урок узагальнення набутих компетентностей. Форма уроку: урок із використанням... Засоби навчання: підручник О. П. Глазової «Рідна мова. 7 клас» (К. «Зодіак-Еко», 2007) комп’ютери, електронне видання «Словники України»,... |
| ДІАЛОГІЧНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ Нехтування важливістю процесу взаємодії суб’єктів навчання суттєво знижує рівень мотивації та пізнавальної активності учнів, а загалом... |
27. «Конфліктологія в школі» курс за вибором для учнів 10-11 класів Навчальна програма курсу за вибором «Конфліктологія у школі» розрахована на учнів 10-11 класів на два роки навчання (70 годин, 35... |