|
|
Скачати 464.65 Kb.
|
|
Способи розвитку пізнавальної мотивації, вплив на перебіг навчального процесу Мотивом прийнято вважати внутрішню спонуку до діяльності, що надає їй особистісного змісту. Мотиви конкретизують і спрямовують діяльність людини: вибір предмета майбутньої діяльності є проявом психічної активності внаслідок інтеріоризації зовнішніх чинників через мотиваційно-потребнісну сферу особистості. Інакше кажучи, ми концентруємося тільки на тому, що має особистісну мотивацію. Мотивацією вважають сукупність мотивів, які спонукають людину до досягнення мети; сукупність психологічних процесів, які дають поведінці вольовий імпульс і спрямованість. Рівень мотивації, за яким діяльність найбільш успішна, називають оптимумом мотивації. Особистісно значуща діяльність впливає на:
Емоційна зацікавленість і здібності підсилюють одна одну. Оскільки формування мотивації тісніше пов’язане з виховним, а не з навчальним процесом, то Р.Нємов слушно вважає, що співвідношення навчання й виховання в старших класах слід змінити в бік останнього. Досвід доводить: якщо в старших класах і надалі домінуватиме засвоєння знань, а розвиток особистості (зокрема процесу створення внутрішньої мотивації) відставатиме, то психологічне дорослішання учнів ітиме повільно. І навпаки – увага до формування особистісних якостей стимулює вдосконалення пізнавальної діяльності школяра, бо мотивація є не тільки стимулятором учіння, а й результатом сприйняття учнем ефективності особистого учіння. Саме тому у визначення змісту освіти сьогодні включено не тільки досвід пізнавальної діяльності (знання), досвід виконання способів діяльності (вміння), досвід творчої діяльності, а й досвід ставлення до навколишньої дійсності у формі мотиваційно-ціннісних орієнтацій. Перейдемо до розгляду функцій, які виконують мотиви. Серед основних функцій мотиву Є.Ільїн визначає: спрямування, регулювання та контроль. Провідною серед них є спонукальна функція (спрямування). Спонукальна функція мотиву реалізується тільки через зміст дії, але не визначає його автоматично, він утворюється як результат самостійного процесу його побудови. Це складна внутрішня робота, матеріал для будівництва якої формується в процесі виховання й соціалізації. За дослідженнями сучасних психологів, серед найсуттєвіших мотивів діяльності підлітка можна виокремити: емоційне ставлення до діяльності, самоствердження, самореалізація, престижність, особиста користь, орієнтація на педагога, орієнтація на групу однолітків, суспільна значущість, обов’язок, новизна. А серед вузько-особистісних мотивів можна виокремити:
У повсякденній праці педагоги переважно мають справи не з мотивами, а з мотивуванням учня, тобто тим, чим він пояснює для нас свої вчинки. Тому вчителеві особливо важливо орієнтуватися в тому, як насправді старшокласник мотивує свою навчальну діяльність. Саме вона є домінуючим об’єктом і нашої уваги. Під мотивацією навчальної діяльності психологи розуміють усі чинники, що обумовлюють прояви навчальної активності: потреби, мету, установки, почуття обов’язку, інтереси. Сучасна педагогіка серед мотивів навчальної діяльності виокремлює: безпосередньо-спонукальні, засновані на емоційних проявах особистості (цікавість, бажання нагороди або запобігання покаранню тощо); перспективно-спонукальні (грунтуютья на розумінні значущості знання взагалі);інтелектуально-спонукальні (базуються на отриманні задоволення від процесу пізнання). М. Алексєєва пропонує об’єднати мотиви учнів у такі групи: мотиви суспільного і морального змісту; мотиви, безпосередньо пов’язані особистісними життєвими планами й інтересами учнів; мотиви престижу; комунікативні мотиви; мотиви самовиховання; утилітарні мотиви; мотиви тривожності (уникнення неприємностей). Звичайно, одне з провідних місць в ієрархії мотивів учня має посідати потреба в навчанні як один із проявів загальної потреби в пізнанні. Але в більшості учнів вона, на жаль, не сформована. Мотиви дітей у навчальній діяльності, за дослідженнями К.Вепселяйнен, здебільшого спрямовані на навчання заради навчання, навчання заради успіху, навчання для запобігання невдачі, навчання під тиском, навчання з орієнтуванням на чийсь авторитет тощо. Пізнавальна мотивація включає прагнення до пізнання навколишнього світу, розширення кругозору, пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, інтересу до певних предметів і до процесу учіння, прагнення до оволодіння способами самостійної розумової праці. Інваріантною складовою розвиненої навчальної мотивації є пізнавальна активність дитини. Вона визначається на підставі наявності стійкої працездатності, вміння долати перешкоди та вносити корективи в процес навчання. Ознаками її наявності є стійка увага протягом року. Пізнавальна активність визначає:
Пізнавальна мотивація в широкому розумінні наявна у всіх дітей (вона виявлена навіть у приматів). Але наявність пізнавального інтересу ще не означає прийняття навчального завдання. Для цього потрібно, щоб пізнавальний інтерес був спрямований саме на навчання, й визначальна роль тут належить мотивації. Досліджено, що у випадку відсутності мотивації до навчання задатки не перетворюються на здібності, а інтелектуальний і особистісний розвиток відбувається повільно. Але й мотивація не забезпечить успіхів у навчанні, якщо вона не підкріплена іншими чинниками, як-от постійними специфічними детермінантами мислення людини (інтелектом, особистісними рисами, характером знань) і постійними неспецифічними (працелюбністю, відповідальністю, самостійністю, ініціативністю тощо). Для розвивального підходу також необхідно, щоб пізнавальні потреби прогресували у двох напрямах: потреби в отриманні готових знань і потреби в продукуванні нових. Саме це сприятиме народженню глибоких пізнавальних інтересів (мотивів), без наявності яких неможлива робота із самовдосконалення індивіда. Хоча мотиви значною мірою формуються до школи, оптимістичним для педагогів є те, що вони піддаються впливу шкільного навчання, як вважають дослідники. Старшокласники освоюють усе більше соціальних ролей, у процесі цього виникають нові мотиви, відбувається їх упорядкування, видозмінюється система поглядів, етичних норм і стосунків. На жаль, зараз із багатьох соціальних причин цей процес здебільшого відбувається стихійно. Тому особливо важливо, щоб школа приділила даному питанню належну увагу. Оскільки розвиток мотиву – індивідуальний шлях особистості, ефективніше цей процес відбувається в рамках особистісно зорієнтованого підходу Причини низького рівня знань у школі Серед проблем, що постають перед сучасною освітою, є одна, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Це проблема низького рівня знань учнів. Скарги учителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Стосунки між педагогами та школярами нерідко переростають у конфліктні. Хочеться розібратися у причинах даного явища. Безумовно, у кожному конкретному випадку причини таких ситуацій різні. Проте існують і загальні. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід. Жорсткі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Інколи вони дозволяють собі панібратське ставлення до нас, вчителів. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю перегляду бойовика або телепередачі, то найчастіше перевага віддається останньому. Чому? Частина освітнього процесу та виховних функцій передана засобам масової інформації, де як новий суспільний ідеал пропонують молоді цінності відкритого демократичного суспільства, що на практиці є поки що суспільством споживання. Сексуальна революція також мала відчутний вплив на прийняття життя підлітками. Близько 25 % старших школярів знають про міжстатеві стосунки не тільки з відвертих кінофільмів, але й мали подібний досвід у власному житті. Як бачимо, небажання вчитися спричинено сукупністю причин. Ю.К.Бабанський та В.С. Цетлін розділяють їх на дві групи: зовнішні та внутрішні. До зовнішніх причин належать:
До внутрішніх належать:
Ще К.Д. Ушинський писав: „Навчання, що базується лише на інтересі, не дає зміцніти волі учня, оскільки не все в навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі”. Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність. Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних. Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися. По відношенню до навчання можна виділити такі типи невстигаючих учнів:
Найскладніша група – учні третього типу. І саме їх стає все більше. В.А. Сухомлинський відзначав, що учні рано усвідомлюють розумову нерівність, а тому їхні навчальні неуспіхи формують низьку самооцінку, внаслідок чого вони відчувають себе у чомусь обділеними. У таких дітей формується демонстративність – риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні, вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом, хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та „випадаючи” з процесу навчання, така дитина не може успішно навчатися. Тут треба формувати позитивну самооцінку на основі посильного матеріалу. Після настання підліткового віку увага школярів переключається з діяльності, що організовується вчителем, на інші справи. Вони не слухають і не бачать того, що говорить і показує учитель. Не бажають навіть поміркувати над цим. Вони швидко викидають з пам’яті та легко забувають вивчений навчальний матеріал, не включаючи його у накопичену систему знань. Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає у навчанні, учителеві треба спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що я хочу сформувати у даному учневі (кінцева мета) і який мій учень сьогодні (вихідні дані). При цьому треба пам’ятати, що в діаді „педагог-школяр” обидва суб’єкти взаємовпливають одне на одного. Результат матимемо у тому випадку, якщо будуть робитися зустрічні зусилля. Тому слід підібрати ефективні стимули (зовнішні збудники) певної діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви. Але в кожному класі звичайно декілька таких учнів. І у виборі стимулів треба робити ставку не тільки на індивідуальні, вікові, але й типові загальнолюдські потреби. Стимули навчання.
(Д. Карнегі).
Давно доведено, що в основі творчого активного самопочуття будь-якої людини лежить віра у власні сили. Утвердження цієї віри неможливе без набуття досвіду досягнення та переживання успіху. Для учнів з низьким рівнем знань треба підбирати посильні завдання, завдання, для виконання яких не потрібний той навчальний матеріал, з якого він має негативні оцінки.
11. Поважне ставлення до особи учня, визнання його ділових та особистих якостей. Довіра до учнів, надання педагогічно виправданої свободи. |
|
Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку ясно «Проблема формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов» |
Бондарчук Анастасія Олександрівна Основне її призначення бачиться у формування особистості випускника: особистості самостійної, творчої, підготовленою до рішення важливих... |
|
Одним із найперспективніших шляхів розвитку творчої активності учнів,... Нтерактивне навчання – це шлях формування творчої особистості, створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини,... |
Н. В. Бугайчук методист лабораторії виховної роботи ЧОІПОПП Від створення умов сприятливих для творчої діяльності до співробітництва педагога і дітей, та до самостійної творчості, яка і формує... |
|
Психокорекційні навчальні ігри як спосіб формування мотивації навчання На особливу увагу заслуговують дослідження А. К. Маркової, А. Б. Орлова, Т. А. Матіс, які сформулювали основні особливості даної... |
Виховання найбільш діалектична і найбільш суперечлива сфера педагогічної... Виникла соціальна потреба у формуванні творчої особистості майбутнього спеціаліста, який би зміг розв’язувати як щоденні, так і масштабні... |
|
Комунальний дошкільний навчальний заклад (яслі-садок) «Ладушки» комбінованого типу Художньо естетична лінія розвитку дитини – одна із головних у сучасній дошкільній освіті оскільки є невід’ємною складовою формування... |
«Підвищення зацікавленості та мотивації навчання учнів 5 – 6 класів... Виховного процесу покликана сприяти формуванню та розвитку творчої особистості, яка спроможна повноцінно реалізуватися в житті. Для... |
|
Модель і структура роботи над науково-методичною проблемою ... |
Стимулювання мотивації педколективу Вплив мотивації діяльності працівників як фактору успішності управлінської діяльності. Шляхи розвитку і реалізації творчої індивідуальності... |