Бондарчук Анастасія Олександрівна


Скачати 342.69 Kb.
НазваБондарчук Анастасія Олександрівна
Сторінка1/3
Дата15.12.2013
Розмір342.69 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

РІВНЕНСЬКЕ ОБЛАСНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ІСТОРИКО – ГЕОГРАФІЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ

СЕКЦІЯ: ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО

Школа Нового Двора

(1928 - 2009)

Виконала:

Бондарчук Анастасія Олександрівна

учениця 9 класу

Рівненської ЗОШ І – ІІ ступенів № 16

Науковий керівник:

Доброчинська Валентина

Анатоліївна, к. і. н., доцент

кафедри історії України

Рівненського державного

гуманітарного університету


Рівне – 2010

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………….3

1. Перші згадки про школу………………………………………..........4

2. Народна освіта в роки Другої Світової війни ………………..........6

3. Система освіти у повоєнний період …………………………...........9

4. Діяльність Рівненської загальноосвітньої школи № 16 І-ІІ ст. у

Радянській період……………………………………………………….11

5. Навчальний заклад у роки незалежності…………………………...13

6. Школа у спогадах учнів та вчителів………………………………..18

Висновки………………………………………………………………...21

Список джерел та літератури…………………………………………..22

Додатки ……………………………………………………………........24

ВСТУП

Актуальність дослідження. В сучасних умовах розвитку суспільства школа повинна забезпечити ріст і розвиток високого рівня грамотності населення нашої країни. Основне її призначення бачиться у формування особистості випускника: особистості самостійної, творчої, підготовленою до рішення важливих проблем сучасності, до подальшої самоосвіти.

З цією метою школа повинна зацікавлювати дітей у навчанні, заохочувати ініціативність, розвивати активність і самостійність учнів. Школа має захистити й підтримати дитину, виробити в неї життєздатність, озброїти механізмами і технологіями розробки життєвих стратегій, життєвих проектів.

У сучасних умовах стрімкого розвитку науки і техніки, революції у галузі інформаційних технологій, демокра­тизації суспільства, зміни структу­ри і змісту освіти, її гуманізації та гуманітаризації особливого значення набуває питання підготовки людини до повноцінного життя в інформацій­ному суспільстві. Пріоритетним на­прямком розвитку сучасної освіти має стати використання інновацій­них технологій.

Одним з найважливіших завдань, яке є перед суспільством – здійснення докорінних перетворень у сфері культури. Адже значне піднесення культури мас, їх освіченості неодмінна умова свідомої й активної участі в історичному творенні. Осередком освіти і культури в Новому Дворі завжди була школа.

Мета дослідження - проаналізувати діяльність школи Нового Двору.

Об’єктом дослідження - навчальний заклад.

Предмет дослідження - діяльність школи в контексті суспільно-політичного та культурного життя краю.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1928 - 2009 року – часу заснування та до сьогодення.

Перед нами були поставлені такі завдання :

– з’ясувати, коли виникла перша школа;

– дослідити, як розвивалася народна освіта в роки Другої світової Війни;

– простежити систему освіти у повоєнний період;

– показати діяльність школи у радянський період;

– проаналізувати роботу закладу у роки незалежності;

– відстежити життєві шляхи педагогів та учнів школи.

Наукова новизна полягає в тому, що діяльність школи вперше комплексно розглянуто у межах ХХ ст. На основі свідчень очевидців вдалося реконструювати невідомі сторінки життя школи. Проаналізовано різнопланові джерела, показано діяльність освітнього закладу в різні періоди.

1. Перші згадки про школу

У відповідь на національне гноблення і дискримінаційну політику щодо українського населення патріотично настроєна українська інтелігенція створює громадські організації. Серед них найбільш масовою була "Просвіта". Осередки "Просвіти" організовувалися в усіх містах, багатьох містечках і селах, члени засновували українські школи, хати-читальні. Активних учасників просвітницьких організацій польські власті переслідували. [6, 197]

Осередком освіти і культури в Новому Дворі завжди була школа. По вулиці Тополевій (нині поблизу приміщення магазину) до 1928 року в хатині (яка нажаль не збереглася) знаходилася школа. Навчалися тоді діти лише два роки. Вчителями в цій школі були Артюшови – чоловік з дружиною.

У 1928 році жителі Нового Двору зібрали гроші і побудували нову школу. В ній було дві класні кімнати, в кожній з яких навчалося по дві групи дітей.

За Польщі навчання проводилося на польській мові. Навчання було необов’язковим. Учнів дозволялося бити. Особливо жорстоким був директор Лис Леон.

“Коли я був маленьким хлопчи­ком, то мріяв швидше піти до шко­ли. Мені тоді здавалося, що школя­рі — розумні, дорослі люди, які ба­гато чого знають і вміють, з якими цікаво спілкуватися. І я теж хотів стати таким, як і вони. І ось я став учнем новодвірської школи. Ще не розумію­чи, що навчання — це велика пра­ця, я почав опановувати найперші ази читання, письма і математики. Навчання відбувалося на польській мові, що уповільнювало вивчення нового матеріалу. Класи були переповнені учнями різного віку. Моя перша вчителька була для ме­не другом і помічником. Вона кож­ного учня любила і вміла до кожної дитини підійти і сказати своє сло­во. Ми її дуже любили. Я про неї згадую як про добру, справедливу і чуйну людину” – Булавський Антон.

“Я навчався в школі добре. Вчителька в нас була полячка вимоглива і справедлива. Якщо не виконував завдань била метровою лінійкою по руках. На уроки в школу ходив у першу зміну, а у другу заставляли прибирати територію біля школи : загрібати листя у саду, замітати шкільне подвір’я, складати дрова , відкидати сніг. До школи ходили 2 км., тяжко йти було зимою коли заметіль, але уроків ніхто не пропускав. Прийшовши зі школи, допомагали батькам по господарству: пасти корів, коней, гусей, складати пшеницю в снопи, сушити сіно… Лише пізно в вечері при керосиновій лампі сідав до столу і виконував домашнє завдання. Улюбленим уроком були співи. Закінчивши 2 класи залишився в дома й далі працював у господарстві. В пам’яті залишилися вчителі та директор” – Скачков Михайло.

“ Пам’ятаю нову школу. В ній було дві класні кімнати. Я з братом вчилися у різних кімнатах. З початку було страшно і тяжко, але з часом почала розуміти. Що і як потрібно робити. Вчителем у мене був Артюшов: високий, кремезний з кучерявим волоссям, таким як у тата. Постійно ходив по класу і розмахував руками, напевно хотів, щоб ми краще зрозуміли, але від того було тільки страшно і ніхто не мав права глянути йому у вічі. Навчав нас писати, читати польською мовою. Дуже гарно малював. Одного разу я бігла по коридорі ми грали у піжмурки, біжучи по коридору я зіткуналася з директором. Саме тоді я особисто дізналася про його жорстокість на своєму тілі синці довго нагадували мені про той нещасний день. Деякий час я не ходила до школи чекала поки загояться рани на руках. Я не серджуся значить так було потрібно. Сьогодні вже й не пам’ятаю тієї науки, але добре знаю й кажу дітям, внукам, правнукам, що вчитися потрібно” - Пилипчик Софії

Отже, школа була головним осередком освіти і культури в Новому Дворі.

Школа – це простір життя дитини; тут дитина пізнає світ, учиться знаходити рішення в незвичайних ситуаціях.


2. Народна освіта в роки війни

Війна руйнувала матеріальні основи культу­ри. Особливо згубно відбилася вона на народній освіті. В умовах окупації тисячі шкільних приміщень було спалено, пограбовано, перетворено на склади, госпіталі, казарми. Гітлерівці не мали наміру їх відбудовувати. Навчальний процес у них почався в 1942 р. і провадився за складеними німецькими чиновниками програмами [8, 254] .

ВІДОМІСТЬ

про кількість дітей шкільного віку (від 8 до 17 років включно)

в районі в 1941 році


Назва населе

но

го пункту

Кількість


Загальна к-сть населен-ня


Дітей шк. віку в % до населен.


Школа



Де знахо диться


Як далеко до школи

від населеного пункту

Хлоп-

ців

Дів

чат

Разом

Новий Двір

107

110

217

1061

21.7 %

Неповна середня школа

Новий Двір

1,2 км


Вчителі школи 1942-1943 н.р.: Галатюк Михайло, Вакуліна Олена, Кривокульський Антон, Кривокульська Людмила, Ніколаїв Костянтин, Рафонтська Анна, Цимбалюк Олена.

Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхувалося на величезні труднощі. Не було наочних по­сібників, лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дошок. Десятки тисяч учителів воювали на фронтах. Постало завдання в стислі терміни відбудувати школи й охопи­ти навчанням усіх дітей шкільного віку. На кінець 1943/44 на­вчального року в початкових, семирічних і середніх школах навчалося лише 1,77 млн. учнів, тобто менше третини дітей шкільного віку. Багато дітей втратили батьків, мільйони стали напівсиротами, матері яких не могли забезпечити їм навіть мінімуму необхідного для нормального навчання [14, 456].

В цей період новим директором в школі Нового Двору була призначена Віра Герасіївна Віжевська, дочка корнинського священника. Вона закінчила гімназію в Рівному, викладала російську мову, була директором до 1946 року.

В 1946 році директором школи став Вертилецький Іван Йосипович. Тоді до нашої школи ходили діти із села Корнин, а також діти із дитячого будинку, який знаходився у приміщенні сучасної станції юних натуралістів. Приміщення школи розширили, забравши квартири у вчителів. Навчання проводилося у дві зміни.

Через два роки директором став Петро Форсюк, який багато зробив для розширення шкільної садиби. Школі була надана ділянка землі під фізкультурний майданчик.

Таким чином, налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхувалося на величезні труднощі. Та не зважаючи на це освіти продовжувала розвиватися.

3. Система освіти у повоєнний період

Відродження культурного життя в Україні у повоєнні роки проходило з великими труднощами. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування військового потенціалу, на інші сфери життя, зокрема й на культуру, не вистачало коштів. У першу чергу кошти надавалися на відродження та утворення нових шкіл і вузів, науково-дослідних установ. Без налагодження їхньої роботи відбудова економіки була неможлива. Що ж до клубних установ, кінотеатрів, драмтеатрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культурно-освітніх об'єктів, то з цим, на думку керівництва, можна було зачекати.

У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов'язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково побудувати шкільних приміщень на 400 тис. учнівських місць.

Тривала розпочата ще наприкінці війни від­будова системи народної освіти. У 1950 р. у повному обсязі від­новлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн. дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити необхідного мінімуму для навчання, створювався фонд всеобучу. В 1948/49 навчальному році з цього фонду одер­жали допомогу для придбання одягу та взуття, на харчування тощо 140 тис. дітей [16, 234].

Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетво­рити школу на знаряддя збереження і посилення свого контро­лю над учнівською молоддю. Було відновлено роботу піонерсь­ких та комсомольських організацій, зростала їхня чисельність.

У повоєнні роки значного поширення набули вечірня, а по­тім і заочна форми навчання. У вечірніх школах освіту здобува­ли представники робітничої й селянської молоді, які не мали можливості навчатися в роки війни або мусили рано розпочати трудову діяльність.

У післявоєнний період зросла кількість учнів у семирічній школі. Бажаючих дітей здобути освіту було більше ніж у воєнні роки. Це все свідчить лише про те, що освіта є необхідною для кожного хто прагне до знань. Але учительських кадрів не вистачало. Понад 50 % їх не мали відповідної освіти.

Нові історичні умови не змінили державного курсу на русифікацію шкіл та освіти. Сфера вживання української мови постійно звужувалася.

З 1948 по 1954 р. число українських шкіл зменшилося з 26 до 25 тис, а російських – збільшилось з 2720 до 4051, або в 1,5 раза. До того ж російськомовні школи були значно численнішими. У 1953 р. в українських школах навчалося 1,4 млн, а в російських і змішаних — 3,9 млн дітей.

Закривалися національні школи. Майже вдвічі зменшилося число молдавських, угорських і польських шкіл. Зникли румунські, узбецькі та вірменські школи. Усі вони перепрофілювалися на російські.

Отже, у післявоєнний період було впроваджено обов'язкове семирічне навчання дітей, додатково побудувано шкільних приміщень на 400 тис. учнівських місць, але разом з тим кількість російських шкіл збільшувалась, а українських зменшувалась.

4. Діяльність Рівненської загальноосвітньої школи № 16 І-ІІ ст. у радянській період

Завдання, які поставали перед державою у розвитку соціально-економічного життя, вимагали піднесення культурно-технічного рівня населення, що насамперед обумовлювало необхідність удосконалення системи

народної освіти.

Запровадження загальної восьмирічної освіти було назрілою проблемою. Але її вирішення наштовхувалося на серйозні кадрові проблеми. Кваліфікованих учителів у школах не вистачало. Щоб виправити становище, розширювалася мережа заочної освіти і було поліпшено умови підготовки педагогів на відповідних факультетах університетів. У навчальному році у школах працювало понад 300 тис. учителів. У наступні роки їхня кількість збільшилася, забезпечивши реальне впровадження восьмирічного всеобучу і роботу середніх шкіл.

Стратегічним напрямом у роботі школи законом було визначено політехнізацію, зміцнення зв'язку школи з виробництвом. З цією метою в школах вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася на підприємствах, у колгоспах і радгоспах. Поширення набуло створення учнівських виробничих бригад різного профілю, в педвузах було організовано підготовку вчителів виробничого навчання.

Однак хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів не дозволила реалізувати ці норми закону. Від восьмирічки невдовзі відмовились; поступово занепало й виробниче навчання у школах.

У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов'язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково побудувати шкільних приміщень на 400 тис. учнівських місць. В Україні працювали видатні майстри педагогічної спра­ви [2, 243].

Навчання в Новому Дворі відбувалося згідно навчальних планів з новим директором Савченко Дарією Олексіївною (1950 – 1962 рр.). Після неї школою керував Лавренов В.М.

Карнатовський Павло Олександрович – це той директор, який зумів розкрити талант в кожному учневі, що приносило великий успіх для школи.

Пшенична Валентина Овер’янівна - заступник директора 1973-1975 н.р.

Горбатюк Марія Іванівна вчитель української мови та літератури

Савчук Оксана Василівна вчитель початкових класів

Турницька Марія Михайлівна вчитель біології

Симонович Марія Пилипівна вчитель математики

Ривко Ольга Зосимівна вчитель англійської мови

Потапчук Галина Федорівна вчитель англійської мови

Насонова Тамара Федорівна вчитель історії

Іщук Лідія Дмитрівна вчитель російської мови

Герус Євгенія Семенівна вчитель початкових класів

Пархомюк Лідія Семенівна вчитель початкових класів

Козюхно Ольга Мануїлівна вчитель початкових класів

Навчальний

рік

Класи

Всього

учнів

Всього вчите-лів

1

2

3

4

5

6

7

8

9

1979 - 1980

17

16

18

17

20

22

13

12

-

135

13

1980 - 1981

20

17

15

18

15

21

19

13

-

118

13

1981 - 1982

18

18

17

13

16

15

21

19

-

137

14


Отже, можна лише здогадуватися про якість навчання в школі та з певненістю можна сказати про ріст кількості, як учнів так і класів з огляду на дані у таблицях.
  1   2   3

Схожі:

Урок математики в 5
Пачкова Анастасія Олександрівна, учитель математики Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1
Навчально-виховний комплекс №3 Т. В. Пілець Веселкове різнобарв '...
Бондарчук О. М., вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист
К. е н., доц. Воробйова Ірина Аркадіївна, студ. Гр. 5441 Тонченко Анастасія Сергіївна

Про визначення режиму роботи розважального закладу-дискотеки (в приміщенні...

Урок з основ здоров’я. 1 клас
Підготувала вчитель Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №17 Зуєва Наталя Олександрівна
Переможці ІV етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з навчальних предметів
Мамайсур Анастасія, учениця 9 класу Першої міської гімназії Черкаської міської ради (правознавство)
Кундель Валентина Олександрівна, учитель української мови та літератури
Краснополянської ЗОШ І-ІІІ ступенів Великоновосілківського району Донецької області
Знайомство з майстрами, які протягом дня будуть ділитись з Вами своїми знаннями та досвідом
Для участі у майстер-класах потрібно бути одягненому у зручний одяг. ТРЦ «Анастасія» 3 поверх
«Пишаюся тобою, рідний краю!» Паспорт проектної роботи
Керівник проекту: Дон Вікторія Олександрівна, вчитель української мови та літератури
Список учнів-переможців ІV етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад...
Мамайсур Анастасія, учениця 9 класу Першої міської гімназії Черкаської міської ради (правознавство)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка