Росія
1. Кількість мігрантів:
Офіційні дані
|
Експертні дані
|
169 000 (осіб)
|
понад 2 000 000 тис.
|
2. Вік:
Експертні дані
Вікова категорія
|
%
|
0-13
|
0
|
14-18
|
2
|
19-40
|
21
|
41-60
|
72
|
старше 60
|
5
|
разом %
|
100
|
Офіційні та експертні дані
Загалом присутні всі вікові категорії українців.
Переважна більшість осіб у віці 41-60р.
3. Стать:
Експертні дані
жінки – близько 20 %;
чоловіки – близько 80 %.
4. Освіта:
Експертні дані
середня або неповна середня – близько 20%;
середня спеціальна – близько 65%;
вища або неповна вища – понад 15%.
5. Родинне становище:
Експертні дані
Цивільний стан
|
%
|
Неодружені
|
20
|
Одружені
|
60
|
Розлучені
|
20
|
Не визначено
|
0,0
|
разом %
|
100
|
6. Географічне походження з України:
Експертні дані
західні області України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Рівненська, Волинська. Закарпатська) – 30%;
центральні та південно-східні області України (передусім Харківська, а також: Полтавська, Черкаська, Сумська, Дніпропетровська, Донецька, менше – Запорізька, Херсонська, Одеська, Луганська, Київська та Автономна Республіка Крим) – 70%.
7. Географічне поширення в Росії
Експертні дані
Росія
|
%
|
Москва та Підмосков’я
С-Петербург
|
80
|
Південний Волзький округ (Самара)
Північноєвропейська частина
Центрально-Західний Сибір
Далекий Схід
|
20
|
Всього
|
100
|
8. Термін перебування на заробітках:
Експертні дані
У рамках «четвертої» хвилі до Росії українці виїжджають з 1991 року. Найбільш інтенсивний період української імміграції в Росію припадає на половину 1990-х та початок 2000-х років.
Тип імміграції – постійна, «маятникова»(3-місячний термін)
9. Сфери зайнятості:
а) В Україні
Експертні дані
Переважна більшість мігрантів в Україні були простими робітниками, представниками технічних професій. Трапляються освітяни або молодь, що навчається.
б) В Росії
Експертні дані
Будівництво, видобувна промисловість, лісозаготівля, міський транспорт, домашній сервіс (прибирання помешкань).
10. Економічне становище:
Експертні дані
1) будівництво
Оплата: понад 2000 доларів/міс.
Умови праці: повна зайнятість (ненормований робочий час).
Вихідні: відсутні.
Проживання: у роботодавця.
Витрати: мінімальні.
Ризик безпеки життя та використання (обману, трудової експлуатації) – дуже великий.
Можливість заощаджень: близько 1000-1500 доларів/міс.
2) видобувна промисловість (за вахтовим методом).
Умови праці: загрози каліцтва, нерідко смерті.
Загрози особистої безпеки (пограбування, вбивство).
3) водії транспорту
Оплата: 1000 доларів /міс.
Умови праці: постійна.
Вихідні: за графіком.
4) домашній сервіс (прибирання).
Оплата: 1000 доларів /міс.
Умови праці: погодинна в кількох роботодавців.
Вихідні: за домовленістю (прибирання).
Можливість заощаджень: близько 800 доларів/міс.
Середній рівень заробітків українців у Росії коливається від найвищої ( Москва, Підмосков’я, Санкт-Петербург та околиці) до нижчої в інших регіонах Росії (окрім видобувної промисловості).
Тенденції
Незважаючи на найбільш небезпечні умови для життя та праці, міграція українців до Росії не припинятиметься, хоча спостерігається старіння мігрантів.
Таблиця 1. Статистика присутності українських трудових мігрантів у країнах ЄС та РФ
Країна
|
Польща
|
Чехія
|
Ірландія
|
Великобританія
|
Росія
|
Кількість
Офіційні/Експертні дані
|
16 469/Понад 450 000
|
64 000/ Понад 200 000
|
3 500/Понад 10 000
|
10 000/70 000
|
169 000/Понад 2 000 000
|
Середній Вік
|
2 групи:
Заробітчани – 40р.
Студенти – 25 р.
|
25-45 років
|
30 років
|
30 років
|
40-45 років
|
Стать %
ч/ж
|
33/67
|
Переважають чоловіки.
|
55/45
|
60/40
|
80/20
|
Освіта %
|
75 - середня, середньо–технічна,
20 - вища,
5 – висококваліфіковані фахівці
|
Переважають особи з вищою і середньо-спеціальною освітою
Значна кількість осіб з неповною вищою освітою (студенти)
|
середня або неповна середня – близько 10%,
середня спеціальна – близько 25%,
вища або неповна вища – понад 65%.
|
80 - середня
20 - вища, висококваліфіковані фахівці
|
середня або неповна середня – близько 20%,
середня спеціальна – близько 65%,
вища або неповна вища – понад 15%.
|
Розподіл за регіонами
|
60% Варшава та околиці,
30% прикордонні території.
|
Більшість перебуває у Празі, Брно, інших промислових центрах.
|
70% - Великі міста - Дублін, Корк
30% ферми на півночі
|
Лондон, Манчестер, малі міста, ферми
|
Москва та підмосков’я
С-Петербург - 80%
Південний Волзький округ (Самара),
Північно-Європейська чатина,
Центрально-Західний Сибір,
Далекий Схід – 20%
|
Країна
|
Італія
|
Іспанія
|
Португалія
|
Греція
|
Кількість
Офіційні/Експертні дані
|
195 412/ близько 600 000
|
69903/Понад 200 000
|
37851/75 000
|
близько 20 000 станом на 2001р./60-80 тис.
|
Середній Вік
|
41-60 р.
|
20-45 років
|
40-45 років
|
близько 50 років
|
Стать %
ч/ж
|
16,8/83,2
|
54/46
|
62/38
|
Менше 30/Понад 70
|
Освіта %
|
- середня або неповна середня – близько 15,
- середня спеціальна – близько 50,
- вища або неповна вища – понад 35.
|
- вища – 48;
- середньо-спеціальна – 44;
- середня – 8.
|
- вища та середньо-спеціальна – 70;
- середня – 30.
|
- з вищою та середньою спеціальною освітою – 70%;
- з середньою освітою – 30%.
|
Розподіл за регіонами
|
Північ 25%
Центр 25%
Південь і острови 50%
|
Українські мігранти перебувають в усіх провінціях Іспанії і на островах.
Території найбільшого скупчення: Комунідад Мадрид, Каталонія, Комунідад Валенсіана, Андалузія
|
12,8% - Північ
65% - Центр
18,5% - Південь
3,8% - острови
|
В основному мегаполіс Афіна, Фессалоніки, Патрі, Волосі та острови Крит, Родос, куди весною виїжджають на сезонні роботи
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Країна
|
Нідерланди
|
Німеччина
|
Бельгія
|
Інші країни ЄС
|
Кількість людей
|
|
40 000
|
128 110
|
|
|
30 000
|
32 465
|
|
Офіційна
|
Наші дані
|
РАЗОМ у світі
|
Близько 4 500 000 українських трудових мігрантів
|
Карта-схема «Трудова міграція українців у Європі»
Динаміка міграційного процесу
За короткий час- протягом п’ятнадцяти років- заробітчанська еміграція з України поширилася по всіх державах теперішньої Європейської Спільноти, а також у Росії, Ізраїлі, на Американському континенті, в Австралії.
За нашими підрахунками загальна кількість українців, що виїхали на заробітки до інших країн, на сьогодні становить близько 4,5 млн. осіб, з яких у ЄС перебуває близько1млн.700 тис. (див. табл. 1). Ці показники ми отримали шляхом порівняння офіційних статистичних та здобутих нами у державах найбільшого скупчення українських мігрантів експертних даних, до яких ми додали наявну офіційну та експертну інформацію про країни, не охоплені нашим проектом. Так, за наявною у нас експертною інформацією, у США нині перебуває близько 500 000 тис. трудових мігрантів з України. Наразі не маємо даних про їх кількість у країнах Латинської Америки, Азії та Австралії. Проте, припускаємо, це число щонайменше на порядок нижче за відповідник у ЄС.
«Пік» первинних виїздів на заробітки до ЄС припадав на 2000-2003 р.р. Окрім уже традиційних для української міграції у посткомуністичний період держав Центрально-східної Європи (передусім, Польщі, Чехії) та Росії, найінтенсивніші міграційні потоки у цей період спрямовані на південноєвропейські країни (Португалію, Іспанію, Італію), а також- Ірландію. Інші західноєвропейські держави- передусім, Німеччина, Франція, Сполучене Королівство - належать до пріоритетних у міграційних намірах українців, однак через жорсткі іміграційні обмеження з боку цих країн, можливість українців потрапити на заробітки до них є невисокою. Деяка частина українських заробітчан приїжджає туди уже з інших держав Спільноти8.
В усіх названих країнах, крім Греції та Португалії, звідки внаслідок скорочення потреб на ринку праці, українці почали переїжджати до інших країн чи повертатися додому- зберігається позитивна динаміка міграції з України (тобто перевага виїздів над поверненнями). Проте при аналізі офіційних статистичних даних про щорічні зміни кількості українських мігрантів у державах їх масового перебування, слід враховувати, що ці дані відображають передусім динаміку легалізації, а не динаміку міграційних переміщень, і тому вони виявляють лише загальну тенденцю щодо збільшення чи зменшення кількості мігрантів у даній країні. До прикладу, як випливає з результатів нашого дослідження, упродовж другої половини 90-х- 2000-х р.р кількість українців в Італії та Іспанії зростала значно вищими темпами, ніж це відображено у відповідних статистичних таблицях. Подібно, як і в Португалії, де згідно з даними демографічної статистики, наведеними у дослідженні проф.М. Л. Фонсека і проф. А. Естевес з Лісабонського університету, протягом 2005-2007 р.р. кількість українців зменшувалася, відповідно, з 43849, до 41530, і, нарешті, до 39 480, реальний відтік наших заробітчан був значно вищим9.
Останнім часом зросли міграційні стимули українців щодо сусідніх нових членів ЄС- у зв’язку зі зростанням попиту на кваліфіковану робочу силу в цих країнах внаслідок її значного відтоку на Захід після їх входження до Шенгенської зони. На це вказують наші експертні дані і результати проведеного нами медіамоніторингу.
Основною причиною виїзду українців на заробітки до інших держав надалі залишаються низькі доходи на Батьківщині і високий рівень прихованого безробіття10. Короткотермінова, часто нелегальна міграція охоплює основні вікові, освітньо-професійні групи і сфери життєдіяльності соціально активного населення. Усе розмаїття походження, вікових, соціальних груп, освітніх рівнів і сфер зайнятості тих, хто не знайшов застосування своїм силам в Україні, на еміграції нівелюється одним статусом заробітчанина з відповідними йому допоміжними часто змінюваними роботами.11
Отримані нами поглиблені та фокус-групові інтерв’ю засвідчують глибокий стрес, який пережив мало не кожен з них, пройшовши всі принизливі процедури від сплати посерередникам часто непосильних для потенційного мігранта 2-х або 3-х тисяч євро за відкриття шенгенської візи і перевезення до місця призначення- до пошуку роботи і першого трудового досвіду нелегала у чужій країні. Важка праця з ненормованим робочими днями, часто без вихідних, особиста залежність від роботодавців, відсутність належної соціальної опіки приводить до сумних наслідків для фізичного і психічного здоров’я мігрантів, зокрема, жінок, спричинює підвищений рівень смертності серед них. З іншого боку, тривале, часто вимірюване роками, відлучення чоловіка чи дружини спричинює розпад українських сімей або, у кращому разі, веде до їх возз’єднання в країні перебування. Міграційні перепони спонукають переважно молодих українців віком до 30 років, котрі вже потрапили за кордон та забрали до себе родину, залишитись на постійне проживання в обраній країні.
Як і в попередні періоди економічної міграції, серед українців, що виїжджають у західному напрямі, домінують вихідці із західних областей, проте зростає частка представників центру, сходу і півдня України.
Базовими галузями задіяння українських трудових мігрантів дотепер залишаються обслуговування приватних помешкань, догляд за літніми людьми і дітьми, будівництво, сфера послуг у ресторанному та готельному бізнесі, сільськогосподарські роботи. Водночас, проглядається тенденція до розширення зайнятості вихідців з України у країнах перебування. Вони охоплюють не тільки сектор інтенсивної праці, а й сектор інтенсивного капіталу( кваліфіковані працівники, розвиток малого і середнього бізнесу).
За визначенням польського соціолога К. Ігліцької, до сектору інтенсивної праці належать некваліфіковані працівники певного етнічного походження переважно без легального статусу. До сектору інтенсивного капіталу заангажовують кваліфікованих працівників без розрізнення етнічного походження переважно з легальним статусом12.
Упродовж останніх років швидко зростає кількість мігрантів з України, що отримали легальний статус проживання та праці у країнах перебування. В цілому, по всіх досліджуваних країнах окрім Росії та Польщі, де абсолютну більшість становлять нерегулярні мігранти, це близько 30 - 35 % осіб. Причиною тривалого перебування у статусі нерегулярного трудового мігранта часто виступає сам роботодавець, що прагне уникнути виплат на соціальне страхування свого працівника13.
Назагал відзначимо три основні способи набуття українцями стану нерегулярних (або нелегальних) мігрантів у державах ЄС. Перший з них- «традиційний», від початку 90-х р.р. полягає в отриманні через посередників туристичної візи на короткий термін, яка забезпечує трудовому мігрантові легальний в’їзд до країни перебування. Нині за цю послугу йому доводиться сплачувати посередникові кілька тисяч євро. Проте упродовж останніх років у зв’язку з ускладненням можливості законного в’їзду на територію Європейського Союзу спостерігається зростання різних форм нелегального перетину кордону ЄС. Українцям доводиться сплачувати посередникам значні суми, щоб нелегально, часто в нелюдських умовах, позбавлених елементарних правил безпеки (про що наші громадяни заздалегідь не поінформовані)дістатися на територію ЄС. Наявна експертна інформація фіксує ряд випадків загибелі громадян України у ході таких спроб. Другою такою формою стало виготовлення нелегальних підставних паспортів, що стало поширеним бізнесом у країнах ЄС14.
З іншого боку, українські дипломатичні установи у відвіданих нами країнах наводять дуже незначну кількість- від кількох до кількох десятків- українців, що оформлюють документи про перехід у громадянство держави перебування.
На сьогодні ще залишається чимало людей, що задля свого нелегального становища потрапляють у рабські умови життя і праці, зокрема на Півдні Італії та Росії. Водночас, існує значна частина мігрантів, що опиняється без їжі, даху над головою і збираються на так званих неформальних / стихійних ринках вербування робочої сили.
Проблеми із українською мафією та рекетом, у залежність від яких часто потрапляли нерегулярні мігранти, в досліджуваних країнах, в основному залишились у минулому (знову ж таки за винятком Росії та Польщі). Вони подолані правоохоронними органами держав перебування, а в деяких із них як наприклад у Португалії- за участю самих мігрантів.. Це засвідчують наші експертні зустрічі із представниками поліції країн перебування українських гастарбайтерів та глибинні інтерв’ю із самими мігрантами. За словами представників португальської Служби у справах іноземців і кордонів (Serviço de Estrangeiros e Fronteiras) , кримінальні групи походять з мігрантів, які не хочуть працювати, але збагачуються беручи участь в організації спровадження до країни нелегальних мігрантів. За даними португальської поліції наприкінці 2006 р. у португальських тюрмах відбували покарання 100 українців, ув’язнених.за трафік мігрантів. Загалом, за даними поліції та українських посольств, кількість ув’язнених іммігрантів з України у різних державах ЄС15 коливається від кількох до кількох десятків осіб.
У межах «четвертої хвилі» української міграції необхідно вести мову про «вторинну міграцію»: теперішні мігранти приїжджають уже «до когось» (батьків, чоловіка, дружини, родичів, друзів, знайомих). Українці купують помешкання у кредит в Італії, Греції, Іспанії, Португалії. У цілому можна говорити про значне поліпшення матеріального добробуту українців у цих країнах. Матеріали поглиблених інтерв’ю та фокус-групових дискусій із заробітчанами засвідчують: якщо раніше мотто трудової міграції була ощадливість на найнеобхіднішому, аби заробити гроші і забезпечити потреби родини в Україні, то нині все більше проявляється спрямованість на задоволення особистих життєвих потреб, духовних запитів мігранта, пов’язаних із пізнанням країни перебування, її культури, тенденція до самореалізації в країнах перебування. Українці потрохи втягнулися в життя у ЄС. Для багатьох із них стали звичними його умови (пошана людських прав, розвинута інфраструктура). Цьому сприяють також в цілому толерантне ставлення суспільства, зокрема, південноєвропейських країн та Ірландії- до мігрантів і, зокрема, українців, яких відзначає культурна спорідненість з європейцями, працьовитість тощо.
Спостерігаємо переміщення українських мігрантів з одних регіонів країни перебування до інших (як наприклад із Півдня Італії у Центр і на Північ), і з одних держав до інших (із Чехії або Португалії до Іспанії, Ірландії), де назагал кращі умови праці і вища оплата.
У ході наших опитувань близько 80% українців декларують намір повернутися на Батьківщину. Однак, приблизно той самий відсоток серед них не можуть з певністю сказати, коли це відбудеться. Мігранти з 5-12 літнім стажем пригадують, що наміри повернутися за рік-два вони декларували як тільки приїхали в дану країну, однак залишаються тут і досі, пояснюючи це необхідністю вирішувати матеріальні потреби своїх рідних, що залишаються в Україні16.
З іншого боку ті, хто повертаються, імовірно, посилюють міграційний потенціал самих українців. Допоки в Україні не спостерігається тенденція до інвестування у перспективні напрями формування інфраструктури української економіки (зокрема виробничі сфери), що створюватимуть постійні робочі місця, годі чекати на масове повернення мігрантів.
Українська трудова міграція до країн ЄС є вимушено довготривалою, що зумовлено міграційною політикою ЄС. Багато українців надовго покидають сім’ї в пошуках заробітків. Це приводить до розпаду українських сімей, або виїзду цілих сімей на постійне місце проживання до країн ЄС. Міграційні перепони спонукають переважно молодих українців віком до 30 років, котрі вже потрапили за кордон та забрали до себе родину, залишитись на постійне проживання в обраній країні. З держав ЄС як приклад короткотермінової міграції можна навести тільки Польщу та, незначною мірою, Іспанію, від якої українці отримують короткотермінові візи на сезонні роботи в сільському господарстві. Проте в кількісних вимірах ці міграційні потоки відносно незначні.
Результати соціологічних досліджень, проведених у рамках проекту за допомогою т.зв. якісних методів( поглиблені інтерв’ю і фокус-групові дискусії з мігрантами у 7-ми країнах ЄС) дозволили нам сформулювати парадигму «трьох поколінь», яка пояснює динаміку сучасної української економічної міграції. Ці покоління заробітчан, що перебувають нині в Об’єднаній Європі, відрізняються між собою не тільки віком, а, передовсім, «простором соціального співбуття», у яких проходить їх житєдіяльність.
До першого покоління належать, як правило, найстарші мігранти віком від 50 до 60 років з міграційним стажем від 7 до 12 років, які виїхали на заробітки, щоб поліпшити матеріальне становище родини і повернутися на батьківщину. І попри відтермінування, вони повернуться. Їхнє тимчасове хоч і тривале відлучення, є лише «доповненням» до життя в Україні.
Друге покоління складають переважно мігранти середнього віку (36- 45 років), які також залишили родини на батьківщині і, навіть, возз’єднавши їх у державі перебування, мають батьків, родичів в Україні. Соціальне планування цієї категорії людей, що включає придбання житла, навчання дітей, забезпечення батьків, також спрямоване в Україну. Проте самі вони уже перебувають між «тут» і «там», тобто між Україною і державою перебування. У ній вони залишаються чужинцями, охоче приїжджають додому в Україну, проте не знаходять для себе місця там. Дається взнаки втрата звичних соціальних зв’язків, що впливали на формування активностей теперішніх мігрантів на Батьківщині. До прикладу, українки в Італії скаржаться, що їхні діти в Україні часто трактують їх лише як банкомат. Побувши трохи вдома, українська мігрантка прагне назад до Італії.
Добре описує представників «другого покоління» українських мігрантів іспанський журналіст Габріель Пернау на сторінках центральної іспанської газети «Ла Вангуардія» за підсумками подорожі з іспанського міста Мурсія до Києва, яку він здійснив автобусом разом з українськими мігрантами і, яка, за його словами, є найдовшою мандрівкою по Європі за допомогою регулярних автобусних ліній: «усі чоловіки та жінки, що супроводжували нас у цій подорожі, для себе вирішили, що на сьогодні їхньою домівкою є південь Європи. Тут живеться добре і поки ситуація в Україні не зміниться на краще, вони бажають продовжувати жити цим життям: Україна є для них на сьогодні втраченим раєм. Хоча всі вони і прагнуть одного дня повернутися додому назавжди»17.
Головним концептом «світу співбуття» цього умовно другого покоління мігрантів усе ж залишається прив’язаність до «певної території», усталеного соціокультурного середовища. Щоправда, тих середовищ, щодо яких відбувається самовизначення мігранта «другого покоління», тепер два: в одному з них він «живе», до іншого «повертається».
І, нарешті, «третє покоління», яке ми називаємо передовою або молодою міграцією, репрезентованою знову ж таки переважно( але не обов’язково) молодими людьми віком до 30 років. Характерна риса представників цієї групи – відповідність їхнього простору співбуття глобальному суспільству. Їхнє соціальне планування не «прив’язане» до певної соціокультурної території походження чи перебування. Активна артикуляція ідентичності щодо цих «територій» потребує опосередкування ззовні, натомість вони легко опановують «мову»( у прямому і переносному розумінні) середовища спілкування, у якому перебувають. Представники цієї генерації, підтримують комунікації з батьківщиною( візити, обмін інформацією), але житимуть там, де на певний час складатимуться відповідні до їхніх бачень умови працевлаштування, заробітків і соціальної безпеки. Це транзитний і за визначенням «сімейний» тип міграції і в тому розумінні, що людина мігруючи, перевозить і «світ свого співбуття».
Гадаємо, представників цього покоління можна зустріти в усіх країнах ЄС, проте воно вияскравилося для нас окремою соціальною групою в Ірландії.
В усіх країнах перебування( крім Росії та Ірландії) утворилися українські спільноти. В основі їх формування стоять громади Української Греко-Католицької Церкви.
Спорідненість культур Східної та Західної Європи сприяє швидкій інтеграції українських мігрантів у суспільства країн перебування. Закриття кордонів для мігрантів зі Східної Європи спонукають їх надалі залишатися в ЄС і не повертатися додому. З огляду на те, що соціальне планування переважної більшості мігрантів наразі пов’язується з життям на батьківщині, набагато ефективнішим бачиться розширення для них легальних каналів циркулюючої міграції і співпраця урядів країни перебування і країни-донора щодо формування сприятливих правових умов для повернення мігрантів, вкладення ними інвестицій в економіку країни-донора. Це згладжуватиме розбіжності в рівнях життя різних частин Європи і послаблюватиме причини міграції та її тиск на мешканців країн-реципієнтів. Жорстка обмежуюча політика, спрямована на закриття кордонів і репатріацію мігрантів, заганятиме в «тінь» нелегальну міграцію і таким чином сприятиме розширенню простору організованої злочинності на ґрунті міграції.
Представлені у нашій статистичній таблиці узагальнені дані і співвідношення показників поширення українців по країнах та регіонах унаочнюють висновок, щодо приналежності новітньої.української трудової міграції до єдиного простору міграційних потоків глобалізованого суспільства.
Означимо деякі риси української міграції на підтвердження цього висновку
Новітня українська міграція, на відміну від її попередніх періодів (див.параграф «Історична довідка»), одночасно охопила майже всі держави Європи, а також Азію, Північну і Південну Америку, Австралію. Українці нині перебувають в усіх країнах ЄС, що приймають велику кількість імігрантів. ( див. Табл.2)
Табл.218
Назва країни
|
Кількість іммігрантів
|
Мігранти у відношенні до населення країни, %
|
Кількість українців
|
% від загальної кількості українців у ЄС
|
Від 100% усіх мігрантів .
|
Німеччина (станом на 2004р.)
|
7.287.980
|
8,8
|
128.110
|
25,2
|
1,8
|
Іспанія
|
4.002.509
|
9,1
|
50.450
|
11,7
|
1,8
|
Франція (1999р.)
|
3.263.186
|
5,6
|
2.689
|
0,5
|
0,1
|
Велика Британія (2004р.)
|
3.066.055
|
5,2
|
-
|
-
|
-
|
Італія
|
2.286.024
|
3,9
|
93.441
|
18,4
|
3,9
|
Бельгія
|
900.500
|
8,6
|
-
|
-
|
-
|
Греція (2003р.)
|
891.197
|
8,1
|
13.616
|
2,7
|
1,8
|
Австрія
|
814.065
|
9,8
|
3.449
|
0,7
|
0,5
|
Польща (2001р.)
|
700.329
|
1,8
|
27.062
|
5,3
|
34,7
|
Нідерланди
|
691.357
|
4,2
|
2.605
|
0,5
|
0,4
|
Швеція
|
479.899
|
5,3
|
1.701
|
0,3
|
0,4
|
Латвія
|
456.758
|
19,9
|
2.338
|
0,5
|
0,5
|
Португалія
|
432.000
|
4,1
|
65.800
|
12,9
|
14,6
|
Ірландія
|
314.100
|
7,4
|
1.420
|
0,3
|
0,6
|
Естонія (1999р.)
|
274.309
|
20
|
2.864
|
0,6
|
1,0
|
Королівство Данія
|
270.051
|
5,0
|
1.875
|
0,4
|
0,7
|
Республіка Чехія
|
258.360
|
2,5
|
78.263
|
15,4
|
30,8
|
Люксембург
|
181.800
|
39,6
|
180
|
0,0
|
0,1
|
Угорщина
|
156.160
|
1,5
|
13.945
|
2,7
|
9,7
|
Фінляндія
|
113.852
|
2,2
|
1.298
|
0,3
|
1,2
|
Кіпр
|
98.100
|
13,1
|
1.259
|
0,2
|
1,9
|
Словенія
|
48.968
|
2,4
|
867
|
0,2
|
2,0
|
Литва
|
32.862
|
1,0
|
2.128
|
0,4
|
6,6
|
Румунія
|
25.993
|
0,1
|
-
|
-
|
-
|
Болгарія (2000р.)
|
25.634
|
0,3
|
-
|
-
|
-
|
Словаччина
|
25.563
|
0,5
|
4.003
|
0,8
|
18,1
|
Мальта (2004р.)
|
11.999
|
3,0
|
-
|
-
|
0
|
Складена нами карта-схема «Трудова міграція українців у Європі» ілюструє чотири риси українського міграційного процесу, поєднання яких дозволяє віднести його до глобальних міграційних потоків. Це- вже відзначені нами масові виїзди з України одночасно до багатьох країн та різних континентів, скупчення українців у різних частинах Старого континенту, повернення частини з них на Батьківщину; інтенсивна сезонна міграція українців до сусідніх держав- Росії, Польщі; міжрегіональні переміщення у межах країни перебування (найбільш яскравий приклад руху українців з Півдня у Центр і на Північ Італії); наступні міграції із одних держав перебування до інших (з Польщі до Чехії, з Португалії до Іспанії та Ірландії, з Греції та Італії- до Іспанії, з Аргентини до Ірландії, з Ірландії- до Великої Британії та Канади, тощо). Якщо до цього додати імміграцію до України з інших держав, масовий транзит через Україну зі Сходу на Захід значних потоків людей та міжрегіональні міграційні переміщеня всередині України, зокрема, до Києва, зі зрозумілих причин не позначені на нашій карті, то можна твердити, що український міграційний процес став важливим соціальним показником входження України до глобального суспільства.
Відзначимо зростаючу економічно-соціальну «прив’язаність» української міграції до глобальних переміщень капіталів у пошуках перспективних інвестиційних вкладень. На це вказує найбільше скупчення українців, як і вихідців з інших країн у мегаполісах- Мадриді, Римі, Мілані, Лісабоні, Афінах, Москві. Нині, у часі світової фінансової кризи наші експертні дані вказують на переміщення мігрантів, зокрема українських, до Лондона, де плануються значні інвестиції у розбудову інфраструктури у зв’язку із проведенням у столиці Великої Британії Літніх Олімпійських Ігор 2012 року.
Як уже зазначено, запропонована тут концепція «співіснування трьох поколінь» українських заробітчан виражає соціальну динаміку міграційного процесу. Її зміст позначає поступовий перехід від «човникових» подорожей до країн-сусідів- до тривалих виїздів у Грецію, Італію, Іспанію та Португаліїю а від них- до рівня, що характеризується взаємозалежністю міграційних потоків та глобальних переміщень капіталів. Розвиток міграційних процесів у перспективі, зумовлюваній цією взаємозалежністю, пов’язаний із формуванням іншого простору соціальних взаємодій, засад та чинників соціального вибору людини глобального суспільства.
У цьому вимірі, до прикладу, тотожність найнижчого порівняно з іншими країнами ЄС рівня оплати праці українських заробітчан у Греції та Португалії (пересічно, 700-1000 Є) станом на 2008 р.19 вказує на те, що українці там усе ще репрезентують міграцію початку 2000-х р.р. Це підтверджує, зокрема. і значне скорочення у цих країнах кількості наших мігрантів, які повертаються на Батьківщину чи виїжджають до інших держав ЄС.
З іншого боку, складно зрозуміти перспективи глобальних міграційних процесів, у тому числі української трудової міграції без урахування особливостей соціального самовизначення людини глобалізованого суспільства.
Однією з найвагоміших характеристик модерного часу, відзначеною істориками, соціологами і політологами, стало залучення до історичного процесу широких верств суспільства. Глобалізація поставила цю тенденцію на новий рівень. Дослідники називають його соціальною інтерактивністю.
Поширення сучасних засобів соціального комунікування ( супутникове телебачення, радіо, мобільний зв’язок, всесвітня павутина Інтернет і мережевий зв’язок ) мало наслідки як мінімум у трьох суспільних напрямах:
Формування глобального простору інформаційних потоків.
Зростаюча непідконтрольність інформаційних потоків визначеним центрам соціального впливу (наприклад, державній політичній владі).
Окремі особи стають самостійними центрами суспільного впливу нарівні з національними державами, корпораціями чи альянсами ( на сьогодні уже, як правило, транснаціональними). Вони співставлювані, порівнювані між собою як «гравці в одному полі» відносин.
Принцип соціальної інтерактивності визначається спонтанністю і безпосередністю персональних комунікувань, не обмежених рамками наперед визначеного інституційно-правового, політичного чи культурного укладу, що охоплюють усі три відзначені напрями у довільній послідовності і незнаних досі географічних масштабах, формуванням та «інституалізацією» міжперсональних мереж. Спонтанне виникнення і зникнення незалежних часто транснаціональних груп різного соціального походження, об’єднаних спільним інтересом, відкриває нові простори спілкування і творення ідентичностей.
Принцип соціальної інтерактивності веде до зміни співвідношення особистого і суспільного, ставить подієвість поточних відносин в основі формування і зміни ідентичностей у різних соціальних перспективах і дозволяє визначити соціодинаміку як формування, зміну, взаємоперехід ідентичностей у подієвості відносин.
Своєю чергою, в основі принципу соціальної інтерактивності лежить медіаподієвість, що формує спосіб соціального самовизначення людини глобалізованого суспільства.
Приватна домовленість по мобільному телефону між членами родини, що перебувають у Львові або ж у Стрию та Лісабоні про оплату за навчання їхньої дитини в університеті, проведення одночасно в багатьох містах України масової протестної акції завдяки комуні куванню усіх зацікавлених на започаткованому для цього ініціатором Інтернет –сайті, безпосередня реакція читача (глядача, слухача) на публікацію у засобі інформації, яка умить з’являється в ньому- згадані різні події об’єднує те, що вони формуються в єдиному просторі спілкування. Комунікування у медіапросторі відбувається фактично в режимі безпосереднього спілкування; у ньому здійснюються відносини щоденного життя людини; стираються інституційні межі між рівнями персонального, персонально-групового і публічного спілкування. У наведеному третьому прикладі перехід із першого та другого на третій рівень долається одним-двома клацаннями комп’ютерної миші.
Що виявляє, до прикладу, проведення акції, організованої шляхом міжперсональних комунікацій через Інтернет чи мобільний зв’язок, що забезпечував зростання у геометричній прогресії масовості і заразом скоординованості «знизу» дій мільйонного Майдану в Києві 2004 р.?
Індивідуалізацію і «деінституалізацію» засобів медіакомунікування.
Міжперсональні комунікації у просторі медіаподієвості одразу ж набувають виміру суспільної значимості.
Відбувається закріплення, «інституалізація» персональних мереж і водночас спостерігається інституційна «мультивалідність» щодо напрямів, сфер і способів їх «прикладання».
Маючи на увазі дослідження сучасної трудової еміграції, варто наголосити: медіаподієвість формує медіапростір соціального самовизначення людини у відносинах її щоденної життєдіяльності, є характеристикою типологічно нового простору спіл-кування і способу соціального самовизначення у глобалізованому світі. Відбувається мультиплікація публічного простору через сучасні засоби комунікування, інтеграція міжперсонального і публічного спілкування у єдиний простір соціальних співвіднесень людини.
Якщо виходити з дефініції ідентичності як самоозначення приналежності до спільноти, то для соціодинаміки ідентичність є похідною від спіл-кування, зрозумілого як формування й відтворення спільнот буття людини. У контексті дефініції самого поняття соціальної ідентичності змінюється інституційне поле, тобто спосіб персонального ствердження суспільно значимого: воно стає усе більше безпосереднім. У просторі медіаподієвості персональна артикуляція (незалежно від статусу, віку чи статі людини) стає суспільно значимою. Відповідно, змінюється співвідношення персонального і суспільного у соціальному самовизначенні людини. Властиво, друге усе більше стає першим.
Це вестиме до подальшого загострення дискусій про кризу ідентичностей. Соціальна інтерактивність провокує багатовимірність змісту і розуміння історичного процесу. Тенденції до реконструкції минулого у перспективі життєвих історій пересічних людей, уявлень окремих осіб і суспільних груп, вивчення формування ідентичностей через особисто-суспільні взаємодії, у працях сучасних істориків можна назвати своєрідним передствердженням зазначеної багатовимірності.
Мотто епохи постмодернізму, на думку багатьох дослідників, є руйнування устоїв, традиційних культур. З нашого погляду, за цим збірним твердженням розкривається те, що медіаподієвість унаявнює одночасне співіснування багатьох часто неспівмірних просторів, типів і форм соціальних ідентичностей і багатьох реальностей.
Це закладає принцип соціальних співвіднесень в основі самовизначення людини: із переходом до глобалізації світ уперше постає перед нею не у вигляді палітри культурно-історичних укладів, і, як наслідок, неминучості підпорядкування її власного життя умовам одного з них як наперед визначеного середовища її співбуття,- а в динаміці самоздійснення, і в цьому сенсі- у вигляді перманентно змінюваних і нереалізовуваних полів альтернатив соціального вибору.У цій перспективі постійне співвіднесення з минулим як складова соціальної самоідентифікації втрачає свою визначальність.
Зміну способу соціального самовизначення людини глобалізованого суспільства спробуємо проілюструвати за допомогою пояснення категорії «симулякр», уведеного наприкінці 70-х-початку 80-х р.р. французьким соціологом Жаном Бодріаром.
За Бодріаром «симулякр» є «копія реального», що «поступово набуває значення автономного статусу, відриваючись від реального». «Це- віддзеркалення фундаментальної реальності. Він маскує і спотворює фундаментальну реальність. Він маскує відсутність фундаментальної реальності. Він уже не має стосунку до жодної реальності: він є своїм власним чистим симулякром»20. Інакше, симулякр є «безреференційний знак»( Р. Кісь), тобто знак, що уже не має відношення до історичного досвіду ( предмета, явища, факту свідомості), з яким він асоціюється.
Властиво, таке трактування симулякру, з нашого погляду, допомагає пояснити згадуваний перехід, «зміну перспектив співбуття» з «минулого» на «майбутнє» у способі самовизначення людини. Символ певного змісту в минулому, що натепер позначає ідеологічну тяглість самовизначення на перспективу- у медіапросторі самовизначення людини набуває значення «амбівалентного інструментарію», «оболонки» для творення комунікаторів, «векторів» взаємопереходу «нереалізовуваних полів альтернатив» динаміки соціального самоздійснення.. У контексті самовизначення у просторі інформаційних потоків симулякр виникає наче дзеркальне відображення «перспективи співбуття з іншого її боку».
У цій уперше «схоплюваній», усвідомлюваній через глобальний простір інформаційних потоків динаміці подієвості символи, що позначають подію( явище, факт свідомості) майже одночасно, «з іншого боку», перетворюються на симулякри. Позначення різних, смислово не пов’язаних між собою сфер суміщаються в «палітру настроєвості», а когнітивні для певних ідеологічних систем та історичних традицій символи виступають у коннотаціях, цілком не пов’язаних із тим, що вони раніше позначали і перспективах, у яких вони раніше не виступали й не узгоджувалися між собою. Ці «контурні», «фігуральні», позначення виражають «поріг когнітивності», асоціюючись одночасно з рядом інтегрованих соціо-культурних середовищ минулого, різними рядами всередині культур. Символи медіаподієвості спілкування, радше «позначають» явища, аніж «називають» їх. А це, у свою чергу, перегукується із вищевідзначеною функціональною валідністю і, головне, виражає інституційну валідність міжперсональних мереж. Міріади одночасних і потенційних взаємопереходів глобальної дійсності, закладеної цими символами, десь, «з іншого боку» пов’язаної єдиним інформаційним ланцюгом «мережі мереж» соціальних взаємодій, вони швидше стають симулякрами чи брендами для дійсності цих взаємодій, ніж своєю появою і переходом в інституційно-комунікативні форми призначені творити окрему соціокультурну дійсність.
Сказане, з одного боку, унаочнює принцип соціальних співвіднесень як простір перманентно змінюваних нереалізованих полів альтернатив соціального самоздійснення, а, з другого, дозволяє визначити середовище формування соціальних ідентичностей як простір соціальних співвіднесень, у якому доцільно говорити про динаміку соціальних ідентичностей у часопросторі інформаційних потоків.
Соціальна інтерактивність відповідає зазначеному переходу від закоріненості у минулому укладі до визначальності принципу соціальних співвіднесень у способі самовизначення людини. Зумовлена нею багатоваріантність і багатовимірність історичного процесу пов’язана зі «зникомістю» тяглості традиційних соціальних ідентичностей. Останню заступає співіснування одночасно багатьох неспівмірних взаємно не підпорядкованих типів, форм і просторів соціальних ідентичностей, спільним стрижнем для взаємопереходів яких виступатиме динаміка соціального самоздійснення. Водночас
|