|
|
Скачати 3.39 Mb.
|
|
, медіапростір спілкування ідентифікує подієвість у детермінації соціальних інтерактивностей. «Зникомість» «усталених ліній» історичного процесу у детермінації соціальних інтерактивностей компенсується «фіксацією», «видимістю» поточної подієвості як взаємопереходу ідентичностей у медіапросторі соціального комунікування. А, отже, відкривається можливість дослідження соціодинаміки в означеному розумінні. Поняття принципу соціальних співвіднесень, по суті, стає на місце ідеології у способі самовизначення людини глобалізованого суспільства. Виходимо із того, що ідеологія є системою засад, якою визначається зміст і способи легітимізації відносин даного суспільства, що інтегрують і відтворюють його як спільноту; вони включають також способи соціальних відносин щоденної життєдіяльності людини, легітимні у даній спільноті. Таким чином, ідеологія- категорія соціодинаміки, і як така є проекцією «траєкторії» суспільного руху. Звичне розуміння ідеології передбачає «розмежування в часі» ( хоч ні в якому разі не «розрив у часі»), яке в історичному вимірі може бути висловлене як «зміна епох», між «появою засад» і їх «втіленням», а також різні соціальні простори, що виражають, відповідно, перше і друге. Поширене ХІХ- ХХ століттях поняття ідеології виражає ідентичності, конструювання яких відбувалося у віднесенні до минулого. Важливою складовою поняття ідеології у тій версії, в якій воно набуло поширення у ХІХ- ХХ століттях є опора на інтерпретацію минулого. На відміну від ідеології, принцип соціальних співвіднесень легітимізує часопростір як категорію динаміки співбуття. До прикладу, якщо раніше була необхідною тривала епоха накопичення значних наукових знань, розвиток їх галузевої спеціалізації- поки розпочалося їх переведення у засоби спіл-кування; у ХХ столітті вже йшлося про міжгалузеву інтеграцію та безпосереднє переведення наукових відкриттів у технології, то нині інтелектуальне відкриття- уже часто на засадах мультидисциплінарних досліджень- саме по собі стає медіафактом безпосереднього формування динаміки соціальних взаємодій. Здобутки окремих сфер знань і застосовуваного ними спеціального інструментарію одночасно стають надбанням соціальних комунікацій, соціально-комунікативними технологіями( термін, що у даному разі передає цю одночасність, позначаючи одне з полів соціальних співвіднесень). Концепт часопростору закладений у вище зазначених особливостях творення і функціонування символів, майже одночасному перетворенні символів, що виражають подієвість, до яких належать ідеологеми- на симулякри, функціональній та інституційній валідності соціальних мереж. Категорія часопростору позначає тут взаємовалідність «структур комунікування», у яких формуються конструкти поточних символічно-смислових взаємопереходів. Дослідження динаміки ідентичностей у поточній подієвості можливе лише у часопросторі. Тільки завдяки формуванню часопростору інформаційних потоків, що є однією з визначальних рис глобалізації, стало можливим увести категорію подієвості в основі дослідження соціальних ідентичностей, зрозумілої як динаміки символічно-інституційно комунікативних взаємопереходів (смислоутворення, сенсоутворення – див. у Р.Кіся). При цьому центральною категорією відтворення і формування ідентичностей у соціодинаміці є інститут, інституційність, зрозумілі як закріплення «минулого досвіду» у формах спілкування. Зміни середовища і способів інституціотворення і функції самих інститутів у спілкуванні виражають зміну типів соціальних ідентичностей. Детермінація інституційних позначень, «не обернених у минуле», а саме,- заміна інститутів як «стрижня» ідентичностей мереженим спілкуванням, змінює типологію ідентичностей. Отже, ідентичність у просторі соціальних співвіднесень є поле взаємопереходу альтернатив соціального вибору. Зміна ідентичностей є перманентним взаємопереходом полів соціальних альтернатив. Медіаподієвість дозволяє побачити соціальну ідентичність у вимірі символічно-смислових взаємопереходів, що відтворюють, змінюють середовище легітимностей спілкування. У контексті даного дослідження соціальні ідентичності означають просторові поля співвіднесень у подієвості відносин, поля, що творять і виражають певні соціокультурні середовища. Ми їх називаємо середовищами соціальних легітимностей, які, у свою чергу, різняться особливостями взаємопереходів символи-інститути-комунікації у динаміці соціальних взаємодій, характерній для певного часу і певної культури. У цьому разі динаміка ідентичностей означає зміну середовищ легітимностей у подієвості спілкування. Простір інформаційних потоків стає «спільною основою», смислових взаємопереходів формування і відтворення ідентичностей у динаміці соціальних співвіднесень, яку він виражає. Описане у цьому теоретично-методологічному відступі має відношення до сучасної української міграції принаймні у ряді компонентів. Позначимо декілька з них. Фундаментальна історична відмінність нинішнього українського заробітчанства від міграцій попередніх епох полягає у зміні соціального простору, в якому відбувається самовизначення українського заробітчанина. Попри нарікання більшості респондентів наших поглиблених інтерв’ю на безвихідь , що привела їх до виїзду, усе ж акцентування ними на низькому рівні прибутків( а, не, скажімо, на безробітті), вказує, що виїзд насправді був однією з альтернатив соціального вибору у межах «простору співбуття» потенційного мігранта. Особливості міграційного руху, скажімо, на початку минулого століття визначалися, прив’язаністю до традиційного соціокультурного середовища, основою якого був «світ родини», у межах якого формувалися майнові відносини, економічні, соціальні, духовні потреби та активності. Трудові мігранти попередніх епох або виїжджали( як правило, назавжди) разом з родиною, таким чином переносячи на нові землі усталений уклад попереднього життя, або( рідше і пізніше) подавалися на тимчасові заробітки, повертаючись до родин на батьківщину. Попри те, що забезпечення матеріальних потреб сім’ї залишається важливим мотивом сучасної трудової міграції, зміна способу соціального самовизначення українських заробітчан проявляється в тому, що в основі прийняття рішень їхати чи не їхати на заробітки за кордон, лежить персональний вибір. Сказане зокрема підтверджує феномен масової жіночої еміграції з України. Перехід до глобалізації формує новий простір альтернатив соціального самоздійснення жінки і соціальний уклад, у якому фактор родини реалізовує себе інакше, ніж до того часу. Родина залишається основою життєдіяльності жінки, але у соціальному розумінні відбувається перехід від «родини-світу жінки» до родини як доцільності самореалізації жінки у ширшому світі її самоозначення, що передбачає перебування у вимірі «співвіднесення з родиною». Жіноча міграція переважно поєднує у собі як прив’язаність до домівки та родини на батьківщині, так і готовність до зміни обставин та середовища у зв’язку з появою нових цілей. Це включає також можливість швидкої інтеграції в суспільства перебування. Зворотною стороною декларованого переважною більшістю мігрантів прагнення повернутися на батьківщину стає формування єдиного простору соціального вибору у часопросторі глобалізованого суспільства динаміки самоздійснення мігранта, яка включає порівняння і поєднання батьківщини і періодично змінюваних країн перебування, вільний вибір між ними, формування взаємовалідних понятійно-ціннісних компонент цього простору. У контексті зміни місця усталеного соціокультурного середовища у динаміці міграційних процесів, постає питання, як себе реалізує чинник етнічної та національної приналежності у формуванні ідентичностей глобалізованого суспільства. У даній публікації торкнемося лише деяких аспектів даної проблеми, що можуть стати окремими напрямами дослідження, для яких дають поживу матеріали нашого проекту. Одним із них є структура інформаційного простору українських заробітчан і пріоритетність використання ними засобів комунікування, що її визначають. Багато заробітчан у країнах перебування подібно до земляків в Україні зацікавлено стежать за ходом політичних подій на батьківщині, використовуючи те саме інформаційне «вікно», що й останні- українські телевізійні канали. Результати наших досліджень виявляють дуже низький рівень користування українськими мігрантами найдешевшою послугою зв’язку- всесвітньою мережею Інтернет- і , водночас, майже суцільне забезпечення значно дорожчими засобами індивідуального стільникового зв’язку- мобільними телефонами. Велику різницю у співвідношенні кількості користувачів Інтернету щодо кількості посідачів мобільних телефонів на користь останніх спостерігаємо і в Україні21. Солідний розрив між темпами зростання абонентів стільникового зв’язку та учасників «всесвітньої павутини», який стає ще більшим у випадку трудових мігрантів, з нашого погляду, відображає ментальні риси українців. Користування Інтернетом означає вихід у публічний простір і пов’язану з ним інституалізацію спілкування. Тоді як стільниковий телефон виражає динаміку міжперсонального спілкування, дозволяє завжди бути «на зв’язку» з членами родини, друзями, «потрібними людьми». Масова «мобілізація» українців на тлі низького рівня користування Інтернетом підтверджує висновок, на який вказують і зібрані нами життєві історії мігрантів, а саме: подієвість, що визначає соціальну динаміку трудової міграції (як, зрештою і відносин українців в Україні) відбувається у просторі ідентифікації відносин міжперсонального і персонально-групового спілкування, а не відносин, здійснюваних через інститути політичного суспільства. Українець прагне бути присутнім, робити особисті «ставки» в політичному просторі* ( * Для даного дослідження дефініція політичного простору включає соціальні відносини, способи формування і регулювання яких відповідають засадам, на яких формуються і функціонують норми писаного права. У цьому разі легітимізація способів здійснення соціальних відносин реально існуючих у суспільстві, тобто їх прийняття суспільною самосвідомістю відбувається через їх офіційне прийняття як правових норм) відносин, однак при цьому триматися осторонь від подій, якими він визначається і змінюється. Цю присутність можна назвати радше формальною, мімікруючою, локальною (викликаною конкретною особистою потребою, яка цього разу вимагає «оформлення» через інституційно-правові механізми політичного простору) однак подієвість реальних змін, «рух» відбуваються у просторі міжперсонального та персонально-групового визначення відносин. Відзначена риса знайшла самовираження у широко розгалужених неформальних мережах зв’язків української міграції, завдяки яким українці швидко передають інформацію про кон’юнктуру на ринку праці, можливості отримання помешкання, правових особливостей країни чи регіону, пов’язаних, зокрема, з виробленням документів на легалізацію, возз’єднання сім’ї, інших правових умов перебування. Щотижня заробітчани їдуть «на буси»- визначене місце зустрічі, обміну інформацією і неформальний ринок у Римі, Неаполі, Болоньї, Барселоні, Мадриді, інших містах значного скупчення українців, куди прибувають з України мікроавтобуси з людьми, передачами, листами, свіжою пресою. Експерти відзначають, що завдяки добре налагодженим мережам українці виявляють еластичність та мобільність у достосуванні до швидко змінюваних умов на ринку праці, зокрема, в часі фінансової кризи. Можна додати, що через соціальні мережі відбувається саморегулювання сучасної української міграції. Ще одним, мабуть, найбільш очевидним самовиявом етнонаціональної приналежності в умовах суспільства, що глобалізується, стає формування спільнот сучасних українських мігрантів. Нині зареєстровано десятки громадських об’єднань українців у державах Європи, окрім Росії, які переважно займаються культурно-освітньою діяльністю. У їх числі постають регіональні, міські, жіночі, студентські організації. Проте головними осередками формування українських емігрантських спільнот, довкола яких часто утворюються громадські об’єднання -і в цьому історична спадкоємність сучасної трудової міграції і традиційної української діаспори, що постала у минулі епохи- є душпастирські центри Української Греко-Католицької Церкви. Вони виникають скрізь, де перебувають наші заробітчани, особливо активно у традиційно католицьких країнах Південної Європи, де місцеві Римо-Католицькі Церкви в основному без перешкод надають для Богослужінь та інших церковних потреб свої храми досі мало знаним їм католикам східного обряду. Богослужіння УГКЦ відвідують не тільки греко-католики а й представники інших християнських конфесій, особи, які досі не належали до жодної релігійної спільноти і прийняли хрещення тут, у греко-католицькій громаді на еміграції. Спільноти УГКЦ репрезентують не лише вихідці з Галичини та Закарпаття- регіонів традиційного поширення даної Церкви, а й мешканці центру, сходу і півдня України, громадяни інших пострадянських держав, а також деякі громадяни країн перебування, зокрема, ті, що заклали сім’ї з українцями. Громади УГКЦ виступають осередками спікування і соціальної взаємодії українців у різних сферах життєдіяльності (пошук праці, житла, громадські активності, свята і дозвілля). За способами комунікування у цьому сенсі церковні громади трудових мігрантів виступають продовженням 21.За результатами, дослідження Радіо «Свобода» від 2006 р., викладеними в інтерв’ю директора Радіо “Свобода/Вільна Європа” Франка Вільямса авторові цих рядків, в Україні використовує Інтернет 11% мешканців. Аналогічні показники, наприклад, для Росії становили 17, для Білорусі- 25%, тоді як для середньоазіатських республік колишнього СССР- 1- 5%, а для Південної Кореї- 67%. – див. Архів дослідження міжперсональних мереж, оскільки проголошення певної інформації чи спонукання до активностей у зазначених напрямах навіть провідною особою церковної громади-священиком, не є нормотворчим для її членів поза сферою, пов’язаною зі здійсненням релігійних практик. Дискусії у фокус-групах та поглиблені інтерв’ю дозволяють дійти внеску, що попри активне виникнення українських громад, передусім церковних і світських,- у межах яких комунікуються економічні, соціально-побутові, культурно-освітні проблеми, у політичному просторі відносин українські мігранти пробиватимуться «поодинці», через міжперсональні мережі, тобто поза простором співвідношень визначених чи артикульованих правосуб‘єктностей,- взаємодії між Українською державою, її установами, громадянами, неурядовими, міжнародними організаціями. Таким чином, «минулий досвід» не зникає. Він тільки дещо по-іншому структурує соціальну самосвідомість і поведінку мігранта. Соціальну динаміку української трудової міграції визначають люди з вищою і середньою спеціальною освітою. Це підтверджують результати наших соціологічних та експертних опитувань, офіційні статистичні дані країн, у яких ми провели дослідження(див. статистично-експертні довідки).21. Відносно високий рівень освіти і кваліфікації переважної більшості українських мігрантів, набутий на Батьківщині, з одного боку, і зайнятість переважно у сферах допоміжної, у тому числі, важкої фізичної праці у країнах перебування, з другого, виявляють очевидність проблеми їхньої декваліфікації. Зібрані нами у різних державах факти успішного заміщення українцями вакансій у сферах кваліфікованої праці, як з вищою, так і середньою спеціальною освітою (менеджери, інженери, електрики, тощо) і появи після цього у роботодавців «попиту на українців» тільки підкреслюють дану проблему. Проте ці факти, доповнені виїздами тисяч висококваліфікованих українських фахівців до інших держав за трудовими угодами, вказують також на те, що сучасну українську еміграцію формують соціально активні, а не упосліджені у своїй країні люди. Дослідник сучасної трудової міграції до ЄС Ромуальд Йончи звертає увагу, що значним чинником заробітчанських виїздів із Польщі на Захід стає незапотребованість на ринку праці своєї країни професійних аспірацій швидко зростаючої кількості посідачів дипломів вищих навчальних закладів, що спонукає їх до соціальної компенсації у вигляді вищої оплати за малокваліфіковану працю в іншій, більш розвинутій країні. Швидке зростання когорти спеціалістів з вищою освітою пов’язане з пониженням їхньої кваліфікації і відбувається за рахунок зменшення здобувачів робітничих професій ( 22 Jonczy R. Nowa polska migracja.- Особистий архів автора) Міркування польського науковця спонукають до постановки окремого дослідницького завдання, що може бути реалізованим за допомогою матеріалів нашого проекту, а саме: яким чином і в якій перспективі формує і змінює ідентичність мігранта динаміка взаємодії «освіти» і «досвіду» в міграційному процесі у контексті виокремлених нами трьох поколінь заробітчан. Проте уже тепер наважимося припустити: перевага серед мігрантів носіїв вищої та середньої освіти виступає насамперед детермінантою соціального комунікування в інформаційному просторі глобалізованого суспільства, розширення альтернатив соціального самоздійснення. Щодо виокремленого нами «третього покоління» українських мігрантів в означеному Р. Йончи співвідношенні «освіта-вміння», перша компонента цього співвідношення корелює не стільки з другою ( за визначенням, опертою на досвід, «набутий у минулому») скільки з формуванням соціальних орієнтирів, «точок усталення», що позначатимуть альтернативи соціального вибору, детермінанти «траєкторії» соціальної динаміки, проводитимуть «пунктуацію» даної траєкторії і в цій перспективі набуватимуть «уміння», оперті на «досвід минулого» в культурі. Глобальний характер новітньої української заробітчанської міграції проявляється і в тому, що її формують одночасно представники найрізноманітніших вікових, освітніх і професійних груп. Взаємозалежність міграційних потоків і динаміки глобальних ринків, пов’язана з нею зміна простору соціального самовизначення і чинників соціального вибору мігранта зумовлюватимуть особливості його поведінки в умовах світової економічної кризи. Припускаємо, що за умови збереження основ функціонування теперішньої світової фінансово-економічної системи і системи соціального захисту розвинутих країн годі сподіватися масового повернення мігрантів на батьківщину. Наявна попередня інформація дає підстави констатувати наступні тенденції:
Простіше, одні трудові мігранти постарються залишитися у ЄС, зберігши дотеперішні місця роботи чи напрацьовані зв’язки щодо можливостей працевлаштування, інші переміщатимуться різними країнами у пошуках заробітків, а ще інші повернуться з готовністю до наступних виїздів( окрім тих, що досягли передпенсійного й пенсійного віку і були налаштовані повертатися). Зазначені три позиції разом узяті виражають динаміку міграційних переміщень в умовах глобалізації. Наведемо кілька думок українських заробітчан в Італії щодо можливості повернення в Україну у зв’язку з кризою: треба ще років чотири побути в Італії, а тоді лише можна повертатися; в Україні сьогодні дуже важко; не уявляємо як жити в Україні, якщо не буде когось у родині, хто регулярно надсилатиме гроші з Італії. У цих роздумах простежується вплив двох чинників на вибір новітнього українського мігранта в умовах світової фінансової кризи - постійний зв’язок з Батьківщиною і зростаюча «прив’язаність» до переміщень фінансів( ми тут звертаємо увагу саме на «фінанси» і можливість фінансування як детермінанту динаміки ринків праці в умовах кризи) у глобальному вимірі. Позиції українців виявляють: ще один важливий критерій «кризового вибору» мігранта в умовах глобалізації фінансово-економічних відносин. Ним стає ступінь довіри до національної грошової одиниці-гривні. Український трудовий мігрант і в умовах кризи поки що залишатиметься там, де буде реальнішою можливість отримати чи зберегти місце праці і «реальні гроші». Варіант «повернення» він найчастіше обиратиме в останню чергу. Про масову жіночу міграцію як чинникк формування простору соціального самовизначення глобального суспільства ми уже згадували. Додамо, що заробітчанські подорожі жінок до Греції та Італії на початку 90-х р.р. фактично започаткували новітню українську міграцію. І якщо виходити з того, що українську міграцію як соціальне явище великою мірою і досі визначає жінка із залишеними дома дітьми, діяльність якої спрямована на поліпшення умов життя родини в Україні, то це вказує, що, незважаючи на масовість, українське заробітчанство все ще відбувається в рамках економічної трансформації українського суспільства; воно все ще «прив’язане» до українського суспільного «материка» і наразі не стало перманентним міграційним процесом. Рисою, що дозволяє віднести виїзди українців на заробітки за кордон, до типу соціальних відносин глобального суспільства, належить також їх переважно нелегальний характер. Хвилі масової легалізації українських мігрантів на початку 2000-х р.р. у південних країнах ЄС (Італія, Іспанія, Португалія) на тлі тенденції до жорсткого обмеження міграції з боку Франції та Німеччини виявляють невідповідність засад, на яких будується міграційне законодавство у ЄС і глобального характеру сучасної міграції. Соціальна динаміка цієї міграції відмінна від національного законодавства, що її регулює. Динаміка ринків та міжперсональні мережі на грунті новітніх комунікативних технологій змінюють міграційні рухи швидше, ніж на них устигає реагувати законодавство. Українські мігранти в ЄС, переважно зайняті на вторинному ринку праці, загалом не створюють конкуренції громадянам країни перебування, що не працюють у відповідних сферах. Розширення ринку праці для трудових мігрантів з України, включення до нього робочих місць, що потребують високої кваліфікації також відбувається за рахунок зростання дефіциту на спеціалістів відповідних кваліфікацій у країні перебування. І, навпаки, вони конкурують із мігрантами-вихідцями з інших регіонів22. І цей різновид конкуренції також формує соціальну динаміку глобальної міграції. З іншого боку, мігранти перебувають у перманентних переміщеннях у пошуках праці, у тому числі, із одних країн до інших. Вони масово прибувають туди, де завдяки інвестиціям у модернізацію інфраструктури чи потребам розв’язання певних соціальних проблем (як от, догляду за перестарілими, хворими і дітьми) з’являється попит на робочу силу, який з певних причин не може бути задоволений за рахунок громадян даної держави. Як показує досвід південноєвропейських країн, хвилі легалізації мігрантів відбувалися під тиском маси новоприбулих . Це можна простежити також на прикладах динаміки легалізації українців в Італії, Португалії, Іспанії та інших країн перебування, наведених нашими статистично-експертними довідками. Зрештою, звуження ринку праці веде до того, що мігрант, який пройшов усі процедури легалізації в одній державі ЄС працює нелегально в іншій. Закладається «казус нелегальності» уже легалізованих мігрантів, який приводить до сумних і неадекватних до суспільних реалій наслідків у сфері відносин мігрантів і національної влади. Визначальний у ЄС національний рівень правового регулювання міграції, підходи, щодо її обмеження чи розширення засновані на критеріях персональних характеристик мігранта і пов’язані з цим тривалі в часі бюрократичні процедури легалізації входять в очевидну суперечність зі свободою переміщення людини. І, навпаки, глобальна міграція є реальним соціальним грунтом для здійснення верховенства прав людини щодо національного принципу громадянських прав. Тут ідеться не тільки про перенесення формування і реалізації міграційної політики з національного рівня окремих держав-реципієнтів міграції на рівень ЄС, а й про перехід у політиці регулювання міграцій від визначальності персональних критеріїв мігранта до типів і форм самої міграції. У випадку українців ми ведемо мову про переваги циркулюючої міграції як способу стимулювання інтеграції українського суспільства в європейський економічно-правовий простір , у тому числі з погляду здійснення національних інтересів членів ЄС. |
|
Резюме Київ), Володимир Пастернак (м. Харків), Марія Потабенко (м. Київ), Богдан Проць (м. Львів), Володимир Різун (м. Львів), Володимир... |
Закопане лижі, сани і термали. (Новорічний) Виїзд 29/12 Львів Закопане... Львів Закопане Ждяр Бялка Татранська Ясна (Низькі Татри) Краків Велічка Львів |
|
Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. М.: Высш шк., 1980.... Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966. С. 11-12, 17-19 |
Д. І. Герич, І. Д. Герич Спосіб апендектомії при обтурації просвіту... Каф заг хірургії (зав. – проф. Д. А. Макар, Львів мед. ін-ту, Турків центр район лікарня, Львів обл.) |
|
ВИКЛАДАЧ ТОДОРОШКО Т. А «Актуальні досягнення юридичної науки в ХХІ столітті» Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Вибрані найкращі тези... |
КУРС "ІСТОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ" СПИСОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ Основні підручники Зорівчак Р. П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів української прози). – Львів: Вид-во Львів ун-ту, 1989. – 256... |
|
«Торговий центр «Медсервіс» факт адреса: 79057, м. Львів, вул. Антоновича,128... Львів, вул. Антоновича,128 тел.:+38 (032) 295-3981 юрид адреса: 79052, м. Львів, вул. Ангарна, 26 тел./факс: +38 (032) 237-9650 |
Прес-реліз 23 серпня Львові, на території стадіону «Арена Львів», вперше відбудеться виступ найкращого ді-джея світу Арміна ван Бюрена (Аrmin van Buuren).... |
|
До відома акціонерів відкритого акціонерного товариства Україна, 79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176, повідомляє про проведення загальних зборів акціонерів Товариства, які відбудуться... |
13 січня 1881, Вільхівці †28 травня 1949, Львів письменник, журналіст, видавець, педагог Анті́н Лото́цький (13 січня 1881, Вільхівці – †28 травня 1949, Львів) — письменник, журналіст, видавець, педагог |