ЩОДО РОЗВ

Скачати 451.82 Kb.

Назва	ЩОДО РОЗВ
Сторінка	2/5
Дата	17.03.2013
Розмір	451.82 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Інформатика > Документи

1 2 3 4 5

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що відносяться за існуючою системою обліку матеріальних цінностей до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо тощо), визначається множенням середньодобового їх споживання у вартісному (натуральному) виразі на норму сукупного запасу (транспортного, підготовчого, поточного і страхового) у днях. Необхідний розмір оборотних коштів у незавершеному виробництві обчислюють за загальновідомою для економістів формулою:

Н_нз.в = В_п  Т_ц  k_нв, (5)

де В_п — середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Т_ц — середня тривалість виробничого циклу в днях;

k_нв — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

Останній можна визначити за двома спеціальними методиками. Найточніше його розраховують шляхом розподілу витрат по днях виробничого циклу, обчислення суми витрат за всі дні виробничого циклу за наростаючим підсумком і визначення середньої собівартості незавершеного виробництва. На основі такої інформації коефіцієнт наростання витрат дорівнює результату ділення середньої собівартості незавершеного виробництва на собівартість виготовлюваного виробу. У випадку, коли продукується матеріаломістка продукція і через це має місце велика частка одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за спрощеною формулою

k_нв = q_пц + 0,5  q_рв, (6)

де q_пц — частка витрат у перший день виробничого циклу;

q_рв — частка решти витрат на виготовлення виробу.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи із залишку цих цілеспрямованих коштів на початок періоду і суми витрат протягом наступного розрахункового періоду за вирахуванням величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції на складі підприємства чи іншого суб’єкта господарювання визначається добутком вартості одноденного випуску готових виробів на норму їх запасу в днях. Норма запасу продукції на складі підприємства утворюється з кількості днів, необхідних для підготовки товарів до продажу (реалізації), тобто їх комплектування, пакування і відвантаження споживачам, а також оформлення платіжних документів у відповідному банку (банку, що обслуговує товаровиробника).

Економічну ефективність використання оборотних коштів будь-якого суб’єкта господарювання зазвичай характеризують коефіцієнт їх оборотності (кількість оборотів на рік) і тривалість одного обороту в днях (швидкість обороту). Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів на рік) розраховується методом ділення вартості реалізованої (проданої) за діючими оптовими (роздрібними) цінами за рік на середній залишок оборотних коштів за той же відтинок часу. Зворотний показник прийнято називати коефіцієнтом завантаження, котрий показує, скільки обігових коштів (у частках одиниці) припадає на кожну гривню реалізованої продукції. Тривалість одного обороту (швидкість обороту) обігових коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому році (загальноприйнятою кількістю є 360 днів) і коефіцієнта оборотності таких коштів.

Краще використання обігових коштів спричинює їх вивільнення (економію). Абсолютна сума вивільнення (економії) обігових коштів внаслідок прискорення їх оборотності (збільшення числа оборотів і відповідного зменшення тривалості одного обороту) може бути розрахована як різниця між сумами обігових коштів, необхідних підприємству за умови звичайного (досягнутого) і прискореного рівня їх оборотності.

У випадках помітного погіршення рівня використання обігових коштів внаслідок уповільнення швидкості обороту і збільшення коефіцієнта завантаження виникає потреба в додатковому залученні цих коштів. Обсяг додаткового залучення обігових коштів можна визначити шляхом множення різниці між порівнюваними (більшим і меншим) коефіцієнтами завантаження на обсяг реалізованої фактично продукції.
Інвестиції. У розділі 3 містяться задачі трьох типів: перший — визначення та аналіз елементно-технологічної структури виробничих інвестицій (реальних капітальних вкладень); другий — розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень, основного та оборотного капіталу, кошторисної вартості багатоспрямованих інвестиційних проектів, здійснюваних у різногалузевих сферах діяльності суб’єктів господарювання; третій — оцінка економічної ефективності виробничих і фінансових інвестицій, реалізації різноманітних інвестиційних проектів.

Визначення елементно-технологічної структури виробничих інвестицій (реальних капітальних вкладень) є нескладним завданням і зводиться до розрахунку часток окремих складників (вартості будівельно-монтажних робіт, устаткування та інших капітальних робіт і витрат) у загальному їх обсязі. Структура капітальних вкладень з більшою часткою вартості устаткування прийнято вважати раціональнішою порівняно з іншою числовою характеристикою.

Важливим завданням інвестиційної діяльності підприємств та інших суб’єктів господарювання є визначення їх потреби в інвестиціях (капітальних вкладеннях), основному та оборотному капіталі. Практична реалізація цього завдання вимагає знання методики конкретних розрахунків необхідних перспективних і поточних обсягів інвестиційних ресурсів.

Зокрема конкретний алгоритм обчислення необхідного розміру капітальних вкладень на основі питомої їх величини зводиться до наступних послідовно здійснюваних розрахункових процедур, що передбачають визначення: 1) можливого обсягу виробництва продукції з наявних виробничих потужностей шляхом множення абсолютної величини останніх на початок розрахункового періоду на нормативний (прогнозований) коефіцієнт їх використання; 2) необхідного додаткового щорічного випуску продукції як різницю між обсягом попиту ринку і можливим її випуском з діючих виробничих потужностей; 3) потрібної величини нарощування виробничої потужності підприємства як частки від ділення розміру незадоволеного ринкового попиту на продукцію на прогнозований коефіцієнт використання виробничої потужності; 4) необхідного обсягу капітальних вкладень у розвиток підприємства як добуток питомих капітальних вкладень на одиницю приросту продукції (потужності) і потрібного приросту останньої.

Доповненням до викладеної методичної схеми обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень (інвестицій) у прогнозований розвиток підприємства слугує в необхідних випадках визначення інвестиційних ресурсів на відшкодування вибуття основних фондів (в межах величини амортизаційних відрахувань чи й додаткових до них виробничих інвестицій та створення будівельного заділу для нарощування нових основних фондів). При цьому розмір інвестиційних ресурсів, необхідних для відшкодування вибуття основних фондів протягом прогнозованого періоду

, можна визначити за формулою

(7)

де ОФ_акт і ОФ_пас — відповідно активна і пасивна частини балансової вартості основних фондів на початок розрахункового періоду;

q_a i q_n — коефіцієнти вибуття основних фондів відповідно активної та пасивної частин залежно від їх строку експлуатації і темпів річного приросту;

Т — кількість років у прогнозованому (розрахунковому) періоді;

k__і_нв — коефіцієнт капітальних витрат, що не збільшують вартість основних фондів, у частках одиниці від загальної величини інвестицій на відшкодування вибуття засобів праці.

Величину інвестицій (капітальних вкладень), необхідну для створення будівельного заділу (І_з) визначають за формулою

І_з = Ф_з  k_г / (1 – p), (8)

де Ф_з — величина заділу створюваних основних фондів на останній рік розрахункового (прогнозованого) періоду;

k_г — коефіцієнт готовності задільних виробничих чи інших об’єктів на кінець розрахункового періоду, в частках одиниці;

p — величина капітальних витрат, що не збільшують вартості створюваних за їх рахунок основних фондів.

У багатоспрямованому випадку загальний обсяг інвестицій (капітальних вкладень), що вкладаються в подальший розвиток будь-якого суб’єкта господарювання (організаційного утворення) визначається як сума капітальних витрат на компенсацію вибуття основних фондів, приріст виробничого потенціалу і створення заділу нових фондів і потужностей.

Започаткування активної підприємницької діяльності вимагає формування певного стартового капіталу — основного та оборотного. Одним з можливих варіантів визначення необхідних окремому підприємцю чи групі підприємців-партнерів інвестиційних ресурсів є обчислення не лише певного стартового капіталу (основного, сукупного), а й відповідної суми кредиту (позикових коштів).

Зазвичай переважну частину основного капіталу становлять інвестиційні ресурси на придбання виробничого устаткування і транспортних засобів. Решту потреби в стартовому капіталі складають окремі елементи оборотного капіталу (наприклад, витрати на кредитування покупців, закупівлю матеріалів, оплату праці, оренду виробничих та офісних приміщень, а також певну суму готівки в касі суб’єкта господарювання). Загальну суму капіталу на кредитування покупців (ОбК_кр) за здійснення продажу продукції повністю чи частками на умовах використання попередньо визначеного в часі кредиту можна розрахувати за формулою

, (9)

де V_рп(ч) — повний обсяг або частка продукції у вартісному виразі, що має реалізовуватися на умовах одно- чи двомісячного кредиту;

t — термін надання кредиту в днях (якщо t виражено у місяцях, то у знаменнику формули (9) ставиться число 12;

П_дв — податок на додану вартість (за ставки цього податку, яка становить 20 %, П_дв = 1,2).

Загальна потреба в оборотному капіталі визначається як сума окремих його елементів-складників, поділена на коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) обігових коштів. Інакше кажучи, для цього використовується формула

(10)

де

— загальна сума необхідного оборотного капіталу;

ОбК_кр — сума капіталу на кредитування покупців;

В_м — витрати на закупівлю матеріалів;

В_зп — витрати на оплату праці;

В_оп — орендна плата за рік;

Г_к — сума готівки в касі підприємницької структури;

k_об — коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) оборотних коштів.

У практиці господарювання іноді виникає ситуація, коли загальну потребу в оборотному капіталі треба визначити як суму нормованих обігових коштів і величини комерційного кредиту. Здебільшого у випадках господарської практики обчислення загальної величини основного капіталу з методичної точки зору є прозорим і зводиться до підсумовування його окремих елементів (зокрема, вартості: адміністративних, виробничих та складських приміщень; обладнання офісів; устаткування виробничих цехів; господарського інвентаря, технологічного інструменту і вимірювальних приладів; вантажних та легкових автомобілів).

Важливішою за значенням і складнішою за методикою розв’язання є порівняно велика сукупність задач, спрямованих на визначення ефективності різнофункціональних (реальних, фінансових) інвестицій, обгрунтування і вибір найпривабливіших інвестиційних проектів. Причому йдеться про оцінку порівняльної та абсолютної ефективності реальних інвестицій (проектів) з коротким (до трьох років) і довготривалим (понад три роки) інвестиційним циклом.

Ефективність реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з коротким інвестиційним циклом можна визначити, використавши метод так званих зведених витрат чи ланцюговий метод і без урахування чинника часу. Зведені витрати (Z_в_і) являють собою суму поточних витрат на виробництво (собівартість) одиниці продукції (C_і) і питомих капітальних вкладень (К_і), зведених до однакової розмірності в часі відповідно до нормативного коефіцієнта порівняльної ефективності капітальних витрат (Е_н), тобто для визначення їх величини застосовується формула

Z_в_і = C_і + Е_н · К_і. (11)

За умови однакового обсягу виробництва по порівняних варіантах можуть братися не питомі (в розрахунку на одиницю), а загальні показники собівартості річного випуску і капітальних вкладень. Найкращим (економічно вигідним) вважається варіант інвестування з найменшими зведеними витратами. Величина перевищення зведених витрат за порівнюваними варіантами характеризує економічний ефект від реалізації кращого з них. Річний економічний ефект від здійснення окремого привабливішого заходу, що обумовлює зниження собівартості продукції, але потребує додаткових капітальних вкладень, можна розрахувати, використавши дещо модифіковану формулу

EE_p = (П – Е_н K_д) N , (12)

де Ее_р — річний економічний ефект від здійснення заходу;

П — додатковий прибуток від реалізації одиниці продукції внаслідок зменшення її собівартості;

К_д — додаткові питомі капітальні вкладення;

N — річний обсяг випуску продукції в натуральному вираженні.

За умови наявності невеликої кількості варіантів інвестиційних рішень з метою вибору кращого з них можна використовувати й ланцюговий метод (метод попарного порівняння) за властивою йому формулою

(13)

де Е_р — розрахунковий коефіцієнт ефективності додаткових капітальних вкладень;

С_і, С_і _{+ 1} — собівартість продукції за двома порівнюваними варіантами;

К_і, К_і _{+ 1} — капітальні вкладення за двома порівнюваними варіантами.

Більш капіталомісткий варіант інвестиційного рішення буде економічно ефективним, якщо Е_р > E_н.

Вибір ефективнішого варіанта об’єктового інвестування, здійснюваного на основі порівняно найменших зведених витрат, може доповнюватися таким посилюючим чинником, як визначення рентабельності продукції за загальновідомою формулою

(14)

де Ц_і — продажна ціна одиниці продукції.

Насамкінець, за вибраним найефективнішим варіантом інвестування конкретної форми розширеного відтворення основних фондів підприємства може додатково обчислюватися коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень як відношення прибутку на одиницю продукції до їх питомої величини.

Половина задач розділу 3 присвячена визначенню ефективності реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з використанням нових методичних підходів, адаптованих до ринкових умов господарювання. Останні мають охоплювати чітко окреслені принципи й алгоритми розрахунків окремих показників, що характеризують економічну ефективність інвестування проектів. Двома основоположними принципами оцінки ефективності реальних інвестицій слугують: перший — віддача інвестованого капіталу у вигляді грошового потоку (суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань від вартості матеріальних і нематеріальних активів); другий — обов’язкове приведення загальних величин капіталу і грошового потоку до теперішньої чи майбутньої вартості шляхом дисконтування за допомогою спеціально розраховуваного коефіцієнта приведення (дисконтного множника). Коефіцієнт приведення _тв, використовуваний для визначення теперішньої вартості капіталу і грошового потоку, обчислюється за формулою

(15)

де e_ — дисконтна ставка, %

t_p — розрахунковий рік;

t — кількість років перед або після розрахункового.

Дисконтний множник _мв, що використовується для обчислення майбутньої вартості капіталу і грошового потоку, визначається за аналогічною формулою

(16)

Безпосередньо ефективність інвестицій (інвестиційних проектів) в ринкових умовах господарювання характеризує система показників, що охоплює: 1) чистий приведений дохід (чисту теперішню чи майбутню приведену вартість); 2) індекс дохідності (прибутковості, рентабельності) інвестицій; 3) термін окупності інвестицій; 4) внутрішня норма дохідності.

1 2 3 4 5

Схожі:

Урок №73 Тема. Системи двох лінійних рівнянь із двома змінними та... Ня щодо залежності кількості розв'язків системи лінійних рівнянь від співвідношення коефіцієнтів a, b, c цих рівнянь; вироблення...	УРОК №66 Тема. Уявлення про звичайні дроби Мета: закріпити знання учнів щодо читання, запису звичайних дробів та розв'язування задач на знаходження дробу від числа, а також...
Урок №10 Тема. Розв'язування задач Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів щодо означень, властивостей та ознак різновидів паралелограма; вдосконалити вміння...	Тема уроку: Розв’язування тригонометричних рівнянь Навчальна: ознайомити учнів з іншими способами розв'язування тригонометричних рівнянь; навчити раціонально вибирати метод їх розв'язування;...
Урок №9 Тема. Розв'язування задач за допомогою рівнянь Мета: розширити знання про види задач, що розв'язуються складанням рівнянь, розширити спектр умінь щодо складання математичної моделі...	9-й клас. ГЕОМЕТРІЯ Розв'язує трикутники. Застосовує алгоритми розв'язування трикутників до розв'язування прикладних задач
Урок №11 Тема. Підсумковий урок «Чотирикутники» знання учнів щодо означень, властивостей та ознак таких понять, як чотирикутник, паралелограм, прямокутник, ромб...	Урок №60 Тема. Розв'язування прямокутних трикутників Мета: працювати над засвоєнням учнями змісту поняття «розв'язати трикутник» та схем розв'язання чотирьох основних задач на знаходження...
Тема. РОЗВ'ЯЗУВАННЯ РІВНЯНЬ ВИЩИХ СТЕПЕНІВ Заняття 1 Розв'язування рівнянь виду (х+а)(х+b)(х+с)(х+d) = А за умови, що а + b = с + d, або а + с = b + d, або а + d = b + с, де А Розв'язування...	Розв’яжіть задачу, використовуючи зразок Задача Проаналізуйте хід розв’язування задачі для випадку а і розв’яжіть її самостійно для випадку б

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання