1 Сутність і структура потенціалу підприємства

Скачати 0.7 Mb.

Назва	1 Сутність і структура потенціалу підприємства
Сторінка	4/5
Дата	23.04.2013
Розмір	0.7 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Географія > Документи

1 2 3 4 5

Тема 7 « Оцінка матеріально –технічного Потенціалу підприємства»

Необхідність та особливості оцінки МТПП
Види і класифікація об’єктів МТПП
Методичні підходи до оцінки машин та обладнання.

1. Необхідність та особливості оцінки МТПП

МТП—реалізується безпосередньо у виробничому процесі поряд з кадровим потенціалом і складає основу виробничого процесу. МТП забезпечує матеріальні умови для здійснення господ. діяльності підприємства , для збереження необхідного обсягу виробництва, товарних запасів , проведення транспортних, вантажних, пасувальних операцій, підготовчих операцій, надання послуг праці, відпочинку працівникам підприємства.

Основу МТП складає устаткування, обладнання. Відмінні риси машин і обладнання , що обумовлюють специфічних , як об’єкта оцінки на ринку:

1)об’єкт МТПП не пов'язаний жорстко з землею і можуть бути вільно переміщенні без заподіяння їм фізичних пошкоджень;

2)з економічної точки зору машинами і обладнаннями вважається активна частина ОФ, тому не можливу надати характеристику об’єкту за допомогою техніко-економічних показників;

3)функціональність та аспектуальність об’єктів оцінки МТП змінюється більш динамічно ніж у об’єктів оцінки нерухомості;

4)необхідність врахування відповідальності вимог визначних стандартів та нормативно-технічної документації об’єктів оцінки;

5)необхідність урахування наявності гарантійного і сервісного обслуговування;

6)ціни аналогів не завжди засновані на собівартості ціни придбання, вони можуть бути завишенні або занижені;

7)необхідність враховувати стадію життєвого циклу об’єкта оцінки та об’єкта аналога;

8)наявність різноманітних видів , класів, моделей, виробників продавців машин і обладнання на певному ринку.

Цілі і оцінки машин і обладнання поділяється на три групи:

« Оцінка розсипом» незалежно від інших видів майна, оцінка машин і обладнання , яка застосовується для визначення ринкової вартості і об’єктів з цілями куплі і продажу, оренди, лізінгу, застави, ліквідації…
« Оцінка потоку (групова оцінка)» --це оцінка безлічі незалежних одного від одного машин і обладнання, як одного з етапів оцінки або переоцінки ОФ на підприємстві, здійснюється в процесі інвентаризації машин і обладнання, щоб визначити їх балансовану і залишкову вартості;
«Системна оцінка»( оцінка виробничих технологічних систем) –це один з етапів оцінки підприємства в цілому як об’єкту для його купівлі-продажу , перерозподілу прав власності підприємства та його ліквідації.

2. Види і класифікація об’єктів МТПП.
1-й вид:

З наукової точки зору це пристрої, які перетворюють енергію, сировину , матеріали, інформацію в кінцевий продукт споживання.

2 вид:

З економічної точки зору машинами і обладнаннями вважаються всі відносні ОФ, що безпосередньо впливають на працю при виробничому процесі:

- силові і робочі машини і обладнання , вони призначені механічного, термічного, хімічного впливу на предмети праці з метою зміни його форми властивостей (всі види технологічного обладнання);

- аналітичне обладнання (генератори виробляють типову та електроенергію ) та двигуни (які перетворюють будь-яку енергію в механічну, інформаційне обладнання призначене для перетворення, збереження інформації –це засоби зв’язку , засоби вимірювання контролю , а також оргтехніка);

- транспортні засоби для перевантаження засобів транспортування людини та засобів;

- виробниче обладнання—предмети технологічного призначення які приймають участь у виробничому процесі але не належать до групи машин і обладнання;

- об’єкти постійного пристосування (ліфти, кондиціонери, освітлення).

Класифікація об’єктів:

за видом ОЗ:

виробничі ( для випуску продукції);
невиробничі (об’єкти соц-побутового призначення)

За стадіями життєвого циклу:

видомі;
застарілі.

за правом власності:

державні,
приватні,
комунальні

за ступенем універсальності:

стандартні;
серійні;
нестандартні.

за функціональним призначення:

основне;
допоміжне;
обслуговуєче;
офісне.

Кожну групу можна розглядати в рамках тієї чи іншою групи функціонування. Усі види і класифікації об’єкта відображені оцінюються в діючому класифікаторі України.

Усі види і класифікації об’єктів МТПП оцінюються в діючому державному класифікаторі України у розділі «Класифікація основних фондів»(ОР-ДК 013-87) у підрозділі «Транспортні засоби, силові машини і обладнання , офісне обладнання, генеруючи системи, електромеханічні прилади та пристрої та інформаційні системи».

Методичні підходи до оцінки машин та обладнання.

В процесі оцінки машин і обладнання застосовують наступні методичні підходи оцінювання:

- дохідний;

- витратний;

- порівняльний;

- методику по елементного розрахунку.

1. Дохідний підхід—базується на оцінці інвесторів, очікування прибутку та передбачає розрахунок поточної вартості доходів, які за прогнозом можуть бути отримані від володіння об’єктом.

Послідовність здійснювання розрахунків при використанні методу:

визначення чистого операційного доходу від функціонування підприємства, цеху або ділянки;
визначення за допомогою методу залишку частини доходу який може бути локалізований і співвіднесений до оцінюваних машин і обладнання;
визначення вартості об’єкта за допомогою метода дисконтування і капіталізації.

2. Витратний підхід. За допомогою його визначається вартість машин і обладнання витратами на їх створення, придбання і монтаж. Застосовується при оцінці об’єктів які не мають близького аналога.

Базою розрахунків у цьому випадку, так само як і під час оцінки будівель і споруд, є вартість відновлення або вартість заміщення, яка потім коректується на величину сукупного зносу.

Витратний підхід реалізується в декільках таких методах:

1) Метод розрахунку за ціною однорідного об'єкта заснований на коректуванні собівартості конструктивно подібного об'єкта.

Розрахунки за даним методом здійснюються в такій послідовності:

1.Вибір об'єкта, однорідного з об'єктом оцінки за технологією виготовлення і відомою ринковою ціною.

2. Визначення рентабельності однорідного об'єкта за допомогою коефіцієнтів рентабельності . Для спрощення розрахунків припустимо приймати коефіцієнт рентабельності (К_рент) для продукції, що користується підвищеним попитом, в інтервалі 0,25 - 0,35; для продукції, що має середній попит – 0,1-0,25; для низькорентабельної продукції – 0,05 - 0,1 [57]. Якщо ж об'єкт не користується попитом на ринку, то К_рент = 0, а вартість такого об’єкта знаходитися на рівні його собівартості.

3. Розрахунок повної собівартості однорідного об'єкта та об'єкта оцінки.

3.1. Собівартості однорідного об'єкта за формулою:

(7.1)
де Сп_од – повна собівартість виробництва однорідного об'єкта;

ПДВ – ставка податку на додану вартість;

ПП – ставка податку на прибуток;

К_рент – показник рентабельності продукції;

Ц_од – ціна однорідного об'єкта.

Собівартість об’єкта оцінки:

,
де Сп - повна собівартість виробництва оцінюваного об'єкта;

К_oц, К_од – конструктивний параметр об'єкта оцінки й однорідного об'єкта відповідно.

4. Розрахунок повної відновлювальної вартості об'єкта оцінки (без ПДВ):

, (7.3)
де В_оц – повна відбудовна вартість об'єкта оцінки.

2) Метод поелементного (поагрегатного) розрахунку («оцінка на основі ресурсно-технологічної моделі») використовується у випадках, коли гіпотетично оцінюваний об'єкт можна зібрати власними силами з наявних на ринку складових частин, ціни на які відомі. Застосування даного методу здійснюється в декілька етапів:

1. Складання переліку основних складових частин об'єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв).

2. Збір цінової інформації за кожною складовою частиною та її приведення до дати оцінки (шляхом індексації).

3. Розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки за формулою:

де Сп – повна собівартість об'єкта оцінки;

В_i – ринкова вартість і-го комплектуючого вузла, агрегату, блоку, пристрою;

К_і – кількість і-х комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв;

В_з – вартість збирання.

4. Розраховується відновлювальна вартість об'єкта оцінки:

3) Індексний (трендовий) метод оцінки. Застосування даного методу засновано на актуалізації базової вартості об'єкта оцінки (первісної балансової або відновлювальної вартості за попередньою переоцінкою) на дату оцінки за допомогою індексу зміни цін або динамічних рядів індексів цін по відповідній групі машин або обладнання за відповідний період.

_баз × І,
де В_баз – базова вартість об'єкта;

І – індекс (динамічний ряд індексів) зміни цін.

4)Метод розрахунку вартості за укрупненими нормативами дозволяє за наявності технологічної спільності серед різнотипних машин і обладнання розраховувати собівартість за єдиною методикою та єдиними укрупненими нормативами виробничих витрат.

Розраховується за допомогою збірників укрупнених витрат.

Порівняльний підхід передбачає визначення ринкової вартості на основі інформації про сформовані ціни на аналогічні машини й обладнання, угоди з купівлі-продажу яких не є одиничними. Даний підхід реалізується в таких методах:

прямого порівняння (ринкових порівнянь);
статистичного моделювання ціни.

Метод ринкових порівнянь є найбільш універсальним і очевидним під час проведення оцінки машин і обладнання в умовах наявності ефективно функціонуючого ринку та різноманітної інформації про нього.

Алгоритм методу:

аналіз ринку машин і обладнання та збір нової інформації;
виявлення аналогів і визначення ступеня їх подібності з об'єктом оцінки. Основними вимогами, що висуваються до аналога, є його тотожність об'єкту оцінки за функціональним призначенням, повна кваліфікаційна подібність та часткова конструкторська подібність.
внесення поправок до цін аналогів і одержання підсумкової ринкової вартості об'єкта оцінки за формулою:

В_О = В_ан × К₁ × К₂… × К_n× I,
де В_О – вартість об'єкта оцінки;

В_ан – вартість аналога;

К₁, К_2,, …К_n – поправочні коефіцієнти;

I – індекс цін за період між датою оцінки і датою продажу аналога.

Розрахунок поправочних коефіцієнтів (К_j) на технічні параметри здійснюється

- (якщо j-а характеристика збільшує величину оціночної вартості об'єкта, то коефіцієнт має бути більше 1):
К_j = ,

або за (якщо j-а характеристика зменшує величину оціночної вартості об'єкта, то коефіцієнт має бути менше 1):

К_j = ,

де П(о)_j – j-а характеристика об'єкта оцінки;

П(а)_j – j-а характеристика аналога.

Якщо об’єктів аналогів 2 і більше, то для кожного з них здійснюється розрахунок, а отримані результати усереднюють:

Тема 8. Оцінка нематеріальних активів

1. Сутність і класифікація нематеріальних активів підприємства.

2. Особливості оцінки вартості нематеріальних активів.

3. Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів.

Сутність і класифікація нематеріальних активів підприємства.

Відповідно до визначення, що міститься в Міжнародних стандартах оцінки МСО 2003, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси, що містяться в нематеріальних об'єктах (навичках менеджменту та маркетингу, кредитний рейтингах, гудволі та різноманітних юридичних правах або інструментах (товарних знаках, авторських правах, франшизах, патентах, контрактах) .

Таким чином, основними економічними властивостями нематеріальних активів є такі:

не мають матеріального змісту (або матеріально-речовинна форма яких не має істотного значення в процесі їхнього використання);
забезпечують власникам права та привілеї;
створюють для власників певну вигоду.

Класифікація нематеріальних активів здійснюється за такими напрямками:

1. За складом нематеріальні активи підрозділяють на чотири основні групи :

інтелектуальна власність;
майнові права;
відкладені, або відстрочені, витрати;
гудвіл.

Інтелектуальна власність – виключне право фізичної або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т. ін.).

До інтелектуальної власності відносять:

об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ), що охороняються патентами та свідоцтвами Укрпатенту: об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, заходи для припинення несумлінної конкуренції), засоби індивідуалізації (товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місць походження товарів) і селекційні досягнення;
об'єкти авторського права або суміжних прав: усі види наукових, літературних, художніх творів, програмні продукти для ЕОМ і бази даних, топології інтегральних мікросхем (зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми і зв'язків між ними), твори науки, літератури та мистецтва), фонограми та відеограми, програми телерадіоорганізацій;
об'єкти прав на секрети виробництва («ноу-хау»), підтверджені документами підприємства.

Майнові права – права користування земельними ділянками, природними ресурсами, водяними об'єктами, підтвердженням яких є ліцензія, орендні права.

Відкладені, або відстрочені, витрати – організаційні витрати, що здійснюються в момент створення підприємства (наприклад, витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи – гонорари юристам за складання установчих документів, послуги за реєстрацію фірми і т. ін.).

Гудвіл може бути визначений як сукупність тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів продовжувати користуватися послугами даного підприємства або даної особи і приносять фірмі прибуток понад того, який потрібний для одержання розумного доходу на всі інші активи підприємства, включаючи доход на всі інші нематеріальні активи, що можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені. Часто гудвіл розглядається як вартість ділової репутації підприємства, його ділових зв'язків, популярності найменування, товарного знаку .

2. За строком корисного використання виділяють нематеріальні активи:

функціонуючі (працюючі) – об'єкти, використання яких приносить підприємству доход у дійсному періоді;
нефункціонуючі (непрацюючі) – об'єкти, що не використовуються за якимись причинами, але можуть використовуватися в майбутньому.

3. За оборотністю (тривалістю використання) виділяють нематеріальні активи:

поточні – об'єкти, що використовуються в діяльності підприємства не більше року, тому що швидко втрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні витрати підприємства;
довгострокові – об'єкти нематеріальних активів, що використовуються в діяльності підприємства більше року. Їх вартість частинами переноситься на вартість виробленого з їх допомогою продукту (амортизується).

4. За ступенем відчуження нематеріальні активи поділяються на:

відчужувані – об’єкти нематеріальних активів, що здатні цілком передаватися при їх продажу, передаванні, оренді;
невідчужувані – об’єкти нематеріальних активів, що залишаються у власності підприємства-власника при частковому переданні прав на їх використання.

5. За ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

об'єкти нематеріальних активів, здатні приносити доход безпосередньо, за рахунок упровадження їх в експлуатацію;
об'єкти нематеріальних активів, які опосередковано впливають на фінансові результати.

6. За ступенем правової захищеності:

нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами);
нематеріальні активи, не захищені охоронними документами (авторськими правами).

7. За ступенем вкладення індивідуальної праці працівниками даного підприємства нематеріальні активи поділяються на:

власні – об'єкти, що розроблені особисто працівниками або засновниками підприємства;
пайові – об'єкти, розроблені разом з іншими фізичними або юридичними особами на пайових умовах;
придбані зі сторони – об'єкти, що отримані від інших фізичних або юридичних осіб, за плату або безоплатно.

2. Особливості оцінки вартості нематеріальних активів.
Проблема комерційного використання об'єктів нематеріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

купівлі-продажу прав на об’єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;
надання франшизи новим компаньйонам при розширенні ринків збуту;
формування статутного капіталу;
визначення збитку, нанесеного ділової репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;
акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;
внесення змін у фінансову звітність;
страхування майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання майна підприємства й ін.

Особливостями вартісної оцінки нематеріальних активів є:

залежність величини вартості від обсягу переданих прав (повний обсяг прав, що належать правовласнику об’єктів інтелектуальної власності; виключні права, передані ліцензіатові без збереження за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання; невиняткові права, передані ліцензіатові зі збереженням за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання);
можливість несанкціонованого використання для об'єктів, що не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту та маркетингу і т. ін.);
необхідність урахування можливості відчуження нематеріального активу;
обов'язкове проведення підготовчої роботи з організації оцінки нематеріальних активів, що складається з:

обстеження об'єкта на предмет факту наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами оцінки (письмові й образотворчі описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо та відеокасети й інші носії);
здійснення правової експертизи прав на інтелектуальну власність з метою ідентифікації наявності та дійсності охоронних документів, які ці права підтверджують (патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів і угод, договорів переуступки прав, установчих договорів про передавання майнових прав у статутні капітали підприємств, договорів замовлення (фінансування) на створення об’єктів інтелектуальної власності сторонніми організаціями, замовлень на створення об'єкта на самому підприємстві в порядку службового завдання, контрактів або авторських ліцензійних договорів між підприємством і розроблювачами об'єкта інтелектуальної власності, актів прийому-передачі при безоплатному передаванні прав на об'єкт інтелектуальної власності). Дійсність охоронних документів перевіряється за територією, на якій охоронний документ діє, і за строком, протягом якого він правомочний відповідно до законодавства України.

Так, патент України на винахід діє 20 років з дати надходження заявки в Укрпатент Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки. Патент на промисловий зразок діє протягом 10 років від дати подання заявки з можливістю продовження ще на 5 років. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Строк дії суміжних прав – протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми (відеограми), першого публічного віщання передачі (ст. 28, 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ);

обґрунтування типу вартості, що визначається: вартість активу в складі майнового комплексу діючого підприємства, ринкова вартість, залишкова вартість заміщення і т. ін;

збір необхідної інформації (технічні (споживчі), експлуатаційні, екологічні й економічні характеристики об'єкта; джерела одержання доходів від його використання; галузі та напрямки застосування об'єкта за функціональними ознаками та способом застосування, географії збуту, місткості ринку збуту, обсягу збуту конкуруючих товарів; витрати на придбання прав і використання об'єкта; собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єкта і т. ін.

3. Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів.

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

виділення грошового потоку, що генерується нематеріальним активом;
детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;
визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;
розрахунок вартості об’єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків або капіталізації:

,
де В_НА – вартість нематеріального активу;

Д_і – економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за і-й період;

Д – економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за найбільш характерний (типовий) період.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

В першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

надлишковий прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує доходність на активи і на власний капітал вище за середньоринковий рівень;
реальні ліцензійні платежі, що надходять правовласнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;
перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об’єкта оцінки;
виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах;
перевага в обсязі реалізації продукції.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності :

1. Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на придбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу).

3. Визначення середньоринкової доходності на активи або власний капітал.

4. Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової доходності активів (власного капіталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скоректованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6. Розрахунок вартості гудволу за формулою:

,
де Г – вартість гудволу;

П – скоректований фактичний чистий прибуток підприємства;

– середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А – ринкова вартість активів (власного капіталу).

Процедури синтетичного виділення економічного ефекту (метод «звільнення від роялті» і метод виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата) використовуються для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був би зобов'язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншого особи – власника прав.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням нематеріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визначається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими правовласниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

вихідних витрат або відновлювальної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);
вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки. Така індексація повинна здійснюватися з застосуванням індексу споживчих цін, які розраховуються Держкомстатом.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і пов'язаних з ними об’єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров’я, освіту і т. ін.)

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов’язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об’єкта власності.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу.

При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з аналогічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів.

Основними умовами застосування методу є:

фіксація на ринку фактів продажу об'єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;
наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод;
наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об'єктів на їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

обсяг прав, переданих в угоді;
існування будь-яких спеціальних умов фінансування;
економічні умови, що існували на відповідному вторинному ринку під час угоди;
галузь або бізнес, де використовувався (буде використовуватися) нематеріальний актив;
фізичні, функціональні та технологічні характеристики об'єктів;
включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

1 2 3 4 5

Схожі:

Як класифікуються видові прояви потенціалу підприємства? Охарактеризуйте системний підхід, як основний у процесі формування потенціалу підприємства	Поняття та суть економічного потенціалу підприємства Характеристика методик оцінювання зовнішнього і внутрішнього потенціалу підприємства
5. Аналіз стратегічного потенціалу підприємства Без характеристики накопиченого потенціалу підприємства неможливо висувати перспективні цілі, виробляти найбільш прийнятну стратегію...	Структура змістовної частини бакалаврської р Опис функції підприємства, організаційна структура підприємства, структурного підрозділу (ARIS)
План семінарського заняття Сутність і призначення аналізу взаємозв'язку... ...	Курс лекцій Розділ 2: підрозділ 3: тема 13 Тема 13. Виробнича потужність – як узагальнення ресурсного потенціалу підприємства
ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Сутність і структура суспільного виробництва. Фактори виробництва. Взаємодія і розвиток факторів виробництва	ПЛАН 2 Вступ 3 1 Теоретичні основи підвищення використання виробничих... Чинники підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів підприємства 13
ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ ЗНАНЬ І ВМІНЬ МОДУЛЬ Сутність основних понять, засади організації фінансів і рух грошових коштів підприємства	Шляхи реалізації життєвого потенціалу особистості ...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання