|
|
Скачати 3.91 Mb.
|
ПІСНЯ СЬОМАЗМІСТ СЬОМОЇ ПІСНІ ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ Одіссей входить до міста; біля воріт з ним зустрічається Афіна у вигляді феакійської діви; вона огортає його млою, і він, ніким не помічений, наближається до Алкіноєвого дому. Опис владаревого дому й саду. Увійшовши до господи, де в той час володар бенкетував з гостями, Одіссей підходить до владаревої дружини Арети, і мла, що його оточувала, зникає. Він благає Арету дарувати йому засіб повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його до столу. Після бенкету гості розходяться. Одіссей, залишившись один з Алкіноєм і Аретою, розповідає їм, як він відплив з острове Огігії, як буря викинула його на береги Схерії і як він одержав одяг Від владарівни Навсікаї. Алкіной дає обіцянку вирядити його на фсакійському кораблі до Ітаки. ОДІССЕЇВ ПРИХІД ДО АЛКІНОЯ Так богосвітлий моливсь Одіссей, у нещастях незламний, Дівчину ж мули міцні тим часом доставили в місто. Дому славетного батька свого Алкіноя дійшовши, В брамі вона залишилась. Навколо її оточили 5] Богоподібні брати і, з повозу випрягши мулів, Випрану чисто білизну усю занесли до покоїв. В спальню свою Навсікая пройшла, де вогонь розвела їй Еврімедуса стара, покоївка її з Апіреї. На кораблі її звідти колись привезли крутобокім, 10] Для Алкіноя дарунок обравши із здобичі, був-бо Він у феаків вождем, і як бога його шанували. В домі цім білораменну зростила вона Навсікаю Й зараз для неї вогонь розвела і вечерю внесла їй. Встав Одіссей тим часом і в місто подався. Афіна ж, 15] Дбаючи про Одіссея, в густій його хмарі сховала, Щоб із феаків зухвалець якийсь, його перестрівши, Словом глумливим не скривдив і щоб не запитував, хто він. Тільки-но до чарівного вже мав уступити він міста, Як перестріла його сама ясноока Афіна 20] В вигляді юної діви, що з глеком ішла поуз нього. Стала вона перед ним, і спитав Одіссей богосвітлий: «Чи не могла б ти, доню, дорогу мені показати До Алкіноя, що в краї оцім над людьми владарює? Я-бо чужинець, що горя багато зазнав, і сюди я 25] З дальнього краю прибув, і нікого з людей я не знаю Тих, що в вашому місті й країні оцій проживають». В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна: «Зараз той дім, якого ти, батьку-чужинче, питаєш, Я покажу, – поблизу там мій батько живе бездоганний. Йди собі мовчки, а я тобі стежку показувать буду, Не оглядайсь на людей і нічого у них не розпитуй, – Люди тутешні не дуже-то люблять чужинців захожих, Гостем не приймуть того, хто з іншого краю прибуде. На кораблі свої бистрі цілком покладаючись, завжди 35] Плавають в морі вони, – їм дав це землі потрясатель. Бистрі у них кораблі, мов крила, мов думка в людини». Мовивши це, уперед виступає Паллада Афіна Кроком швидким, а за нею і він по слідах божественних. І не помітив ніхто із феаків, у плаванні славних, 40] Як він по місту ішов поуз них, – пишнокоса Афіна, Діва-богиня могутня, піклуючись в серці своєму Про Одіссея, сховала його у хмарині чудесній. З гавані там Одіссей дивувався – з однакових суден, З площ, де звичайно збирались мужі, із високих та довгих 45] Стін, частоколом обведених, – любо було й подивитись. Як підійшли вони до владаревого славного дому, Так говорить почала ясноока богиня Афіна: «Ось він, батьку-чужинче, той дім, що його тобі мала Я показать: владарів ти там знайдеш, годованців Зевса; зо уЧТу справляють вони. Заходь до середини й серцем Ти не тривожся, – відважній людині щастить якнайкраще В справі усякій, хоча й із чужої прибуде країни. Спершу знайди господиню, коли до покоїв ти зайдеш. Зветься Арета вона на ім'я; від батьків тих же самих 55] Родом вона, що від них і владар Алкіной народився. Сина колись народив Навсітоя землі потрясатель Від Перібої, найкращої виглядом поміж жінками І наймолодшої з дочок відважного Еврімедонта, Що володарив колись над плем'ям гігантів зухвалих, 60] Та погубив і себе він, і плем'я оте нечестиве. З нею з'єднавсь Посейдон і сина родив Навсітоя, Мужнього духом, що став вождем над народом феаків. У Навсітоя ж сини Рексенор з Алкіноєм вродились. Першого молодожоном убив Аполлон срібнолукий, 65] 1 залишив після себе єдину він доньку Арету В домі своїм. її Алкіной собі взяв за дружину І шанував, як ніхто в цілім світі жінок не шанує, Що господарство провадять в домах у своїх чоловіків. Мала і зараз таку ж вона має пошану сердечну 70] І від дітей своїх любих, і від Алкіноя самого, І від людей, що на неї всі дивляться, наче на бога, Й щиро вітають її, коли вона вийде на місто. Не бракувало-бо їй ясного ума й благородства, Вміла й порадить вона, й суперечки мужів розв'язати. 75] Як і до тебе вона сердечну проявить прихильність, Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину». Мовивши це, відійшла ясноока Афіна від нього Моря пустинним шляхом і, покинувши Схерію гожу, 80] У Марафон прибула й на широкі дороги афінські, В дім Ерехтея міцний увійшла; Одіссей же тим часом До Алкіноя пішов у славетні покої і серцем Затрепетав, перед мідним порогом його зупинившись. Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало В високоверхім стрункім Алкіноя відважного домі. Стіни, міддю оббиті, тягнулися вправо і вліво, Вглиб від порога, з карнизом вгорі з темно-синьої сталі. З золота двері зсередини в домі міцнім зачинялись, Срібні одвірки над мідним порогом підносились струнко, 90] Срібний одвірок – вгорі й золотеє на дверях окільце. З золота й срібла обабіч при вході собаки стояли, Виробив їх надзвичайно майстерно Гефест кривоногий, Щоб Алкіноєві, серцем відважному, дім пильнували, – Пси ті безсмертні були і ніколи й не старіли навіть. 95] А від порога в глиб дому при стінах і справа, і зліва Крісла рядами стрункими стояли; на них тонкоткані Скрізь покривала м'які позастелено – витвір жіночий. Знатні феаків вожді у тих кріслах звичайно сиділи, їли й пили – удосталь всього цілий рік тут бувало. 100] Ще й золоті юнаки там стояли на гарних підставках, Факелів пломінь яскравий в руках вони дужих тримали, Щоб для гостей у покоях освітлювать темряву ночі. Аж п'ятдесят служебних жінок було в домі у нього; Зерно на жорнах ручних мололи одні золотаве, 105] Інші ткали на кроснах ретельно чи прядиво пряли, Сидячи тісно гуртом, мов листя тополі стрункої; Ткались так густо полотна, що з них і олива збігала. Як перевищують всіх мужі феакійські умінням Бистрі на морі водить кораблі, так само й жінки їх – 110] Ткацькою вмілістю, хист дарувала їм щедра Афіна До рукоділля прекрасного й розум ясний та розважний. А за подвір'ям – од брами вхідної – був сад плодоносний, В оранку денну завбільшки, обведений тином навколо. Віттям розкішним великі дерева там скрізь зеленіли – 115] Груші дорідні, гранати і яблунь ряди рясноплідні, В фігах солодких смоковниці й пишно-зелені оливи. Та без плодів ніколи гілля тих дерев не лишалось – Влітку то будь чи взимі – цілорічно. Віє там завжди Теплий Зефір, і одні лиш зав'яжуться – другі вже спіють. і» Яблуко стигне за яблуком там, за грушею – груша, Гроно там зріє за фоном, за смоквою – смоква солодка. Далі – в розкішних плодах виноградник розкинувся рясно, – Тут ось, під вільним осонням, на зрівняній гладко площадці Грона сушились на сонці, а там виноград ще збирали; 125] Тут же й давили його; цвітіння скінчивши, отут він Щойно лише наливався, а там починав червоніти. За виноградника рядом останнім оброблені грядки, Повні городини всякої, очі весь рік веселили. Два джерела там було – одне ручаєм кучерявим 130] Сад орошало, а з другого струмінь двором до порога Дому високого біг, – городяни там воду черпали. Щедро був так од богів обдарований дім Алкіноя. З подиву світлий спинивсь Одіссей, у нещастях незламний. Надивувавшись доволі на все в глибині свого серця, 135] Швидко ступив на поріг і ввійшов він всередину дому. Радників зібраних там і вождів він застав феакійських, Що осяйному дозорцеві там узливання творили, – Тож наостанку, про ложе згадавши, вони узливали. Світлий пройшов через дім Одіссей, у нещастях незламний, 140] Хмаркою вкритий, що в неї Афіна його заховала, І навпростець до Арети й державця дійшов Алкіноя. Зразу ж руками обняв Одіссей коліна Арети – І божественна розвіялась мла, що його окривала. Всі оніміли, мужа побачивши перед собою, Тільки зорили із подивом, як він благає уклінно: «Гідна пошани жоно Алкіноя, відважного серцем! Горя зазнавши й біди, до колін я твоїх припадаю, До чоловіка й гостей. Хай щасливе життя їм дарують Вічні боги, хай кожен у спадщину дітям залишить 150] В домі майно і пошану, даровану їм від народу. Допоможіть мені виїхать звідси й до рідного краю Швидше вернутись, – черпнув-бо я лиха далеко від рідних». Мовивши це, край вогнища хатнього сів він на попіл, Близько вогню. Всі навкруг зберігали глибоке мовчання. 155] Та обізвався нарешті старий Ехеней благородний, – Серед мужів феакійських він був найстаріший літами Й гарним порадником був, багато-бо здавна він бачив; З наміром добрим до них він почав говорити й промовив: «Ні, Алкіною, недобре й негоже, щоб гість перед нами 160] Впрост на землі тут сідав біля вогнища в попіл гарячий. Тож зволікають вони, лиш твого дожидаючи слова. Ну-бо, підводь свого гостя і в срібноцвяховане крісло Поруч себе посади, а окличники хай приготують Воду з вином – узливання обряд учинить громовержцю 165] Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає. Ключниця хай із запасів чужинцеві дасть повечерять». Мову почувши оцю, Алкіноєва сила священна Руку бере Одіссея розумного й хитрого дуже. З попелу гостя підводить і в крісло садовить блискуче, 170] Синові встати звелівши, хороброму Лаодаманту, Що біля нього сидів, улюбленець батьків коханий. Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку – Руки вмивати – й поволі над срібним цеберком зливала, Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно. і» Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна, Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних. їв тут і пив Одіссей богосвітлий, в нещастях незламний. Тож до окличника мовить тоді Алкіноєва сила: «Влий у кратеру води до вина, Понтоною, й навколо 11ІО Всім піднеси – узливання обряд учинить громовержцю Зевсові, що сподорожує тим, хто щиро благає». Мовив він так, і вино розмішав Понтоной медоплинне, Порозливав і роздав його всім, що сиділи на учті. По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли. 185] З словом звернувся до них Алкіной, і так він промовив: «Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські! Висловлю те я, до чого у грудях мій дух спонукає. Учту скінчивши, спокійно тепер по домах розійдіться. Завтра ж уранці, ще більше старійшин сюди наскликавши, 190] Гостя в покоях отут пригостімо й богам принесемо Жертви прекрасні, а потім пора й про виправу подумать, Щоб без турбот цей чужинець, без зайвого клопоту й горя З нашою поміччю міг до рідного краю дістатись Радісно й швидко, хоч як не було б ще до нього далеко, 195] Лиха й недолі щоб він не зазнав уже більше в дорозі, Поки не стане на землю він рідну. Хай там уже терпить Все він, що доля і прялі суворі для нього напряли З ниттю життя відтоді, як мати його породила. А як з безсмертних це хтось із неба високого злинув, То, очевидно, могутні боги щось замислили інше. Завжди-бо людям вони відкрито свій вигляд являють В час той, коли ми преславні приносимо їм гекатомби, Тут же до учти сідають і з нами частуються разом. Навіть як стрінеться нам хтось із них, як мандрівець самотній, 205] То не ховається він перед нами, бо ми для них кревні, Так як кіклопи або як те дике плем'я гігантів». Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «Геть ці думки, Алкіною! Ні постаттю, ані красою Все ж на безсмертних богів, що простором небес володіють, 210] Я анітрохи не схожий, – звичайна я смертна людина. Серед людей ви нікого не знали, хто б витерпів горя Стільки, як я, і з ким би недолею мав я рівнятись. Міг би багато я більше про лихо своє розказати, Скільки всього, призволенням богів, перетерпів я досі. 215] Та хоч в якій я журбі, а дозвольте мені повечерять, – Гіршого, мабуть, нічого нема за ненавидний шлунок, Що нас гризе, як той пес, і про себе велить пам'ятати, Хоч би й не знати як мучився хто і болів своїм серцем. Як же я серцем болію! А він все одно спонукає 220] їсти і пити і те, що я витерпів досі, забути Силує, лиш одного – наповнить його вимагає. Ви ж бо, як тільки світанок настане, мене, нещасливця, Вирядить все ж постарайтесь у рідну мою батьківщину, Хай ще й багато зазнаю і навіть загину, аби лиш 225] Дім свій високий побачить, і челядь свою, і маєтки». Так говорив він, вони ж ту мову схвалили й поклали Вирядить гостя додому, сказав-бо таки до ладу він. По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли, І по домівках своїх спочивати усі розійшлися. 23(1 Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий, З ним і Арета, іще й Алкіной боговидий сиділи Поряд, тим часом служниці вже посуд по учті прибрали. Словом до нього озвалася білораменна Арета, – Зразу-бо глянувши, плащ упізнала, й хітон, і прегарні 23' Шати, що виткала їх із своїми служницями разом, – Отже, озвалась до нього і мовила слово крилате: «Передусім я, чужинче, тебе запитати хотіла б: Хто ти і звідки є родом? І хто тобі дав це одіння? Чи не казав-бо ти сам, що, блукаючи морем, приїхав?» 240] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий: «Важко тобі, володарко, докладно про всі розказати Лиха, що стільки богове небесні мені їх послали; Та розкажу тобі те, що спитала і хочеш ти знати. В морі, далеко відсіль, лежить десь Огігія-острів. 245] Там проживає Каліпсо, Атлантова донька підступна, Пишноволоса, дивна богиня, – із нею в єднання Ані з богів, ані з смертних людей ніхто не вступає. Тільки мене із богів хтось на вогнище це, бідолаху, Вивів тоді, як, на мій корабель блискавицю сліпучу 250] Кинувши, Зевс розтрощив його геть в винно-темному морі. Товариші мої славні усі там загинули марно, Я ж, за кіль корабля крутобокого міцно вхопившись, Дев'ять днів так тримався, у пітьмі нічній на десятий Кинутий був на Огігію-острів богами. Каліпсо *» Там пишнокоса живе, ця дивна богиня. Прийнявши, Гойно мене годувала, й кохала вона, і безсмертним Пообіцяла зробить, щоб не старів уже я ніколи. Духа ж у грудях моїх не здолала вона прихилити. Сім безперервних я років у неї лишався, сльозами Кроплячи одіж нетлінну, даровану тою ж Каліпсо. А як, наблизившись, рік надійшов уже й восьмий до мене, Раптом додому пливти вона пильно мені наказала – Зевса велінням чи, може, й сама свою думку змінила. Швидко на збитому міцно плоту відпустила, багато 265] Хліба й солодкого давши вина, ще й одіж нетлінну. Німфа теплий услід мені вітер попутний послала; Плив уже днів я сімнадцять, широким прямуючи морем. На вісімнадцятий день показалися гори тінисті Вашого краю, і в грудях у мене, нещасного, любе 270] Серце раділо. Та лиха усякого мав ще багато Стерпіти я, що наслав Посейдон, землі потрясатель. Буйні вітри розбудивши, мені заступив він дорогу, Море безкрає розбурхав; і голосно, тяжко стогнав я, Та на плотові триматися хвиля мені не давала. 275] Зрештою вщент його буря розбила, і вплав я, пустившись, Моря глибінь перерізав, аж поки до вашого краю Вітер і хвилі, з собою мене несучи, не пригнали. Мав я вже вийти на берег, та хвиля б мене подолала, Кинувши мною об скелі страшні на безрадіснім місці. 280] Знову одплинув я вбік, аж поки у гирлі річному Я опинився, – те місце здалося мені найзручнішим: Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний. Сили зібравши останні, я там і упав. Насувалась Ніч божественна. Убік од ріки, що з неба спадає, 285] Я відійшов і заліг у кущах, загорнувшись в опале Листя, а бог тоді сон навіяв мені безтурботний. Так серед листя того з журбою у милому серці Спав я цілісіньку ніч до світанку і аж до полудня. Сонце до заходу йшло, й від солодкого сну я прокинувсь. 290] На узбережжі в забавах побачив служниць я твоєї Доньки й між ними й саму її – наче богиню. До неї Я із благанням звернувсь. Благородний не звів її розум, – Так мене стріла, що я й сподіватись не міг від такої Юної дівчини, бо найчастіш нерозсудлива молодь. 2'5] їжі дала мені щедро й вина променистого вдосталь, В річці помила мене і одіж оцю дарувала. Хоч і засмучений тяжко, всю правду тобі розповів я». Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив: «Не до ладу учинила з тобою дочка моя, гостю, 300] Що із служницями разом тебе до нашого дому Не запросила, – до неї до першої ти-бо звернувся». Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий: «Дівчину ти безневинну не лай через мене, герою. Пропонувала мені вона йти із служницями разом, 305] Та не схотів уже сам я, бо сором було і боявсь я, Щоб не розгнівав ти серця свого, нас побачивши вкупі. Надто-бо всі запальні на землі ми цій, плем'я людськеє». Знову тоді Алкіной до нього у відповідь мовив: «В грудях, чужинче, моїх не таке уже серце, щоб мало 310] Гніватись марно, – краще в усьому дотримувать міри. Свідки – батько наш Зевс, Аполлон і Паллада Афіна, Що отакий, як ти є, та ще й думки зі мною одної, Мав би дочку мою, тут залишившись, і звався б жаданим Зятем моїм! Якби хтів ти лишитись, то дав би тобі я 315] Дім і маєтки свої. Проти волі ж ніхто із феаків Тут не затримає, – Зевсові-батьку було б це нелюбо. Твій же від'їзд відціля, щоб знав ти це добре, на завтра Я призначаю. Лежатимеш ти, оповитий глибоким Сном, а інші гребтимуть у тиші спокійного моря, 320] Поки в вітчизну і в дім свій, чи де тобі любо, прибудеш, Навіть коли б це й далі було ще за острів Евбею; Він же край світу лежить, як розказують це очевидці З наших людей, що возили русявого раз Радаманта В краї тім Тітія, Геї могутнього сина, провідать. 325] Наші тоді без труда дістались туди мореплавці, Й дня того ж самого легко вони повернулись додому. Скоро побачиш ти сам, що мої кораблі найбистріші, – Веслами наші гребці уміють по хвилі вдаряти». Так він сказав, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий, 330] І молитовно звернувся, й назвав на імення, й промовив: «Зевсе, наш батьку, якби ж то слова Алкіноя збулися Справді! Мав би навік він тоді на землі хлібодатній Славу невгасну. А я б до вітчизни своєї вернувся!» Так між собою удвох про все це вони розмовляли. 335] Білораменна Арета служницям звеліла тим часом Ліжко йому в передсінок внести й подушками заслати, З пурпуру гарного зверху покрити його килимами Й ковдру покласти пухку, щоб було йому чим укриватись. Зараз же вийшли з світцем у руках із покоїв служниці. 340] А як м'яке вони ложе старанно йому постелили, До Одіссея тоді підійшли і його запросили: «Йди спочивати, чужинче, – постеля тобі вже готова». Так говорили вони, і з радістю ліг він заснути. Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий, 345] В ліжко різьблене поринувши зразу в лункім передсінку. Ліг Алкіной у середніх покоях високого дому, Де господиня дружина з ним ложе й постелю ділила. |
| Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
Використання українських ігор з елементами співу та музичного супроводу в дитячому садку Вступ Навіть без слів, є чимось вимріяним, подаманою красою, вартісною самою в собі, чимось ідеальним, абстрактним і абсолютним. А вже... |
| 21009, м. Вінниця вул. Червоноармійська, 5 Виховна година Обладнання: комп’ютерна презентація, відеоролік про СНІД, пісня Ф. Меркурі, пісня О. Білозір «Свіча», червоні стрічки, паперові долоньки,... |
СВІТОМ ЛИНЕ НАТАЛЧИНА ПІСНЯ… Пісня! Невіддільна від життя, звичайна прикмета народного побуту, як квіти біля хати, як зорі на небі, задушевна, милозвучна, проста;... |
| Музика в нашому житті А ось звучить наспівна, тихенька монотонно-одноманітна колискова пісня та урочисто-святкова весільна, глибока, яскрава, завжди молода... |
Офіційні умови рекламної Акції «Депозит для Друга» Організатором рекламної акції «Депозит для Друга» (далі по тексту – «Акція») є Товариство з обмеженою відповідальністю „Комерційний... |
| Урок української літератури 10 клас Тема. «Лісова пісня». Проблема... «Лісова пісня» — прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом,... |
Український рушник – символ праці і краси «Хата без рушників – родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку», «Не лінуйся, дівчинко, вишивати – буде чим гостей шанувати».... |
| Тема. Алкман «Сплять ус і верховини г і рськ і ». Й. В. Гете «Нічна пісня подорожнього». Мета Тема. Алкман «Сплять усі верховини гірські». Й. В. Гете «Нічна пісня подорожнього» |
Урок української літератури на тему «А. С. Малишко солов’їне серце... «А. С. Малишко – солов’їне серце України. Його пісні, що стали народними.«Пісня про рушник» |