|
|
Скачати 3.91 Mb.
|
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТАЗМІСТ ЧЕТВЕРТОЇ ПІСНІ ВЕЧІР П'ЯТОГО ДНЯ І ДЕНЬ ШОСТИЙ Прибулих до Лакедемону Телемаха і Пісістрата Менелай запрошує на весілля своїх сина й дочки, що саме відбуваються в його домі. Менелай і дружина його Єлена пізнають Телемаха і розповідають про пригоди під Троєю і наступну долю ахейських вождів, про подвиги Одіссея та затримання його у німфи Каліпсо на острові Огігії. Тим часом женихи, довідавшись про відплиття Телемаха, замишляють убити його, коли він повертатиметься. Пенелопа тяжко сумує, довідавшись про від'їзд сина і замах на його життя. Зворушена ч молитвою, Афіна підбадьорює Пенелопу віщим сном. Женихи на чолі з Тіноєм вирушають у море, щоб перестріти Телемаха біля острова Астеріди. В ЛАКЕДЕМОНІ Так в Лакедемон дістались, в глибоку між урвищ долину, И до Менелая славетного в дім свою путь спрямували. Пишно справляв у той час він в численному родичів колі Разом весілля і синові свому, й незайманій доньці: 5] Сину Ахілла, мужів переборця, її відсилав він. Дав ще у Трої він згоду йому, обіцявши за нього Видать її, і боги це одруження нині здійснили. До мірмідонян із кіньми й возами її виряджав він, В місто прославлене їх, де владу посів наречений. 10] Синові ж юну Алектора доньку привіз він із Спарти, – Звавсь Мегапентом міцним той улюблений син; народився Він од рабині; Єлені ж дітей вже боги не послали, Після того як дочку породила вона, Герміону, Милу й прекрасну, немовби сама золота Афродіта. 15] В високоверхому домі на учті весільній сиділи Всі Менелая славетного родичі, друзі й сусіди І розважались. Співець божественний співав під формінгу Пісні чудової, й два скоморохи, – лише починав він Грати й співати, – танок посередині вже витинали. 20] Під ворітьми Менелая обидва супутники з кіньми – Юний герой Телемах і Несторів син світловидий – Стали. Проходячи, їх Етеон, управитель, побачив, Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий. Через господу пройшов він людей вожая сповістити, 25] Став біля нього близенько і слово промовив крилате: «Люди якісь там, паростку Зевсів, ясний Менелаю, Двоє чужинців, здається, із роду великого Зевса. Як ти накажеш: чи коней у них розпрягти вітроногих, Чи відіслати до інших, хто радо в гостину їх прийме?» 30] З гнівним обуренням мовив йому Менелай русокудрий: «Дурнем не був ти раніш, Етеоне, сину Боетів, Що ж це тепер ти дурниці плетеш, мов дитя нерозумне? Досить в чужих ми людей гостинного хліба поїли, Поки вернулись додому! І хай нас надалі рятує 35] Зевс од недолі такої! Жвавіш розпрягай тим чужинцям Коней, самих же їх прямо сюди, на учту, запрошуй». Так він сказав, і побіг Етеон із покоїв скликати Слуг тямовитих, щоб швидше до нього усі поспішали. Зразу ж із ярем вони замилених випрягли коней 40] Та за оброті до жолоба їх прив'язали у стайні, В жолоб засипали полби, із білим ячменем змішавши, Повіз прибулих о мур обіперли ясний та блискучий, їх же самих до божистого дому ввели. Дивувались Дуже вони на дім владаря, того паростка Зевса, – 45] Все-бо, як сонце яскраве, як місячне сяйво, блищало В високоверхім, стрункім Менелая славетного домі. Потім, коли там удосталь свої вже натішили очі, Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю. Добре помивши, служниці оливою їх намастили, 50] Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні. В ряд з Менелаєм Атрідом у крісла вони посідали. Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала; Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно. Ключниця хліба внесла їм поважна і страв розмаїтих, Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних; Високо чашник на блюдах поклав дерев'яних їм м'яса Різного, й келихи він золоті перед ними поставив. Слово привітне промовив до них Менелай русокудрий: 60] «Хліба мого споживіть на здоров'я! А потім, коли вже Підживитеся, почну я розпитувать, що ви за люди. Вами продовжений гідно, батьків ваших рід не загинув, – З роду державців, як видно, походите ви берлоносних, Зевса годованців: прості таких би, як ви, не вродили». 65] Так він промовив, у руки телячої взяв хребтовини Й жирні шматки їм поклав із своєї почесної пайки. Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули. Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, Нестора синові мовив тоді Телемах тямовитий, 70] Голову близько схиливши, щоб інші його не почули: «Глянь, Несторіде, мій друже, для серця мого найлюбіший, Як в цих покоях лунких все виблискує міддю яскраво, Золотом, сріблом, та ще ж і слоновою кістю, й електром! Тільки у Зевса, мабуть, оселя така на Олімпі! 75] Скільки скарбів тут коштовних! Дивлюся – і дивом дивуюсь». Слів його тихих, проте, дочув Менелай русокудрий І, промовляючи, з словом до них звернувся крилатим: «Дітоньки любі! Із Зевсом нікому з людей не рівнятись, Все-бо у нього нетлінне: скарби і будівлі численні. 80] Може б, з людей хто зі мною й помірявсь достатком, а може, Й ні; та багато блукавши і лиха зазнавши багато, Все це привіз в кораблях я й на восьмому році вернувся, Кіпр, Фінікію й Єгипет відвідавши в довгих блуканнях. Був я також в ефіопів, сидонян, в країні ерембів, 85] В Лівії був, де рогатими родяться зразу ж ягнята, Де по три рази щороку котяться і вівці, і кози; Там ні господар, ні навіть пастух ще не відав нестатку Ні в молоці у солодкім, ні в м'ясі та свіжому сирі, Цілий-бо рік молока удосталь там можна доїти. •я Поки блукав по чужих я краях і всякого скарбу Там набував, тут інший неждано й негадано, нишком, Підступом злої дружини убив мого брата ганебно. Тим-то й не тішить мене те багатство, що ним володію. Мабуть, уже від батьків своїх, хто б не були вони, досі 95] Чули й самі ви, скільки зазнав я, як дім я утратив, Повний добра і усім для життя устаткований добре. Краще б третину я мав із того, що в домі моєму Надбано, тільки б живими лишилися ті, що в широкій Трої загинули, одаль від Аргоса, славного кіньми. 100] Часто журюсь я за ними всіма, їх оплакую гірко, На самоті у покоях просторого сидячи дому, – То утішаю собі я риданнями серце, а то їх Стримую, – швидко насичує горе, що душу морозить. Та ні за ким з них усіх не сумую я так і не плачу, 105] Як за одним; згадаєш про нього, стають осоружні їжа і сон, – ніхто-бо з ахеїв не витерпів стільки, Скільки зазнав і стерпів Одіссей. Самі-бо нещастя Долею стали його, а моєю – весь час безутішна Туга, що так його довго нема і не знаємо навіть, Вмер чи живий він де-небудь. По ньому, звичайно, сумують Батько старенький Лаерт, і розважна його Пенелопа, І Телемах, що дома покинув його в сповиточку». Так він сказав, і плакать збудив він у сина бажання: Сльози на землю закапали з вій, як про батька почув він; Щоб приховать їх, підніс до очей обома він руками Плащ свій пурпурний. Але Менелай спостеріг це відразу, І міркувати почав він у мислях і в серці своєму: Виждати, поки той сам про батька в розмові згадає, Чи розпитати вперед, щоб про все докладніше дізнатись. 120] Поки отак міркував він у мислях і в серці своєму, З високоверхої спальні пахущої вийшла Єлена, ¦ Мовби сама Артеміда з'явилася золотострільна; З нею ввійшовши, Адреста вигідне підсунула крісло, З вовни м'якої внесла килимок їй під ноги Алкіппа, 125] Срібну шкатулку Філо подала їй, яку тій Алкандра Подарувала, дружина Поліба, що жив у Єгипті, В Фівах, де в кожному домі скарбів є коштовних багато. Подарував Менелаєві й сам він дві срібні купелі. Гарні триножники два і золота десять талантів. 130] Крім того, красні дала і дружина дарунки Єлені: Із золотим веретеном округлу із срібла шкатулку На коліщатах, з країв облямовану золотом чистим. Ставить служниця Філо ту шкатулку своїй господині, Повну куделі тонкої, – лежало у ній веретено 135] В темно-фіалковій шерсті, що пасмами вниз обвисала. Сіла у крісло вона, на підніжок поставивши ноги, І почала чоловіка розпитувать жінка докладно: «Чи не довідався ти, Менелаю, паростку Зевсів, Що то за люди, які завітали до нашого дому? 140] Чи помиляюсь, чи правду повім, а підказує серце: Ще я нікого, здається, як муж цей, не бачила досі Ні із мужчин, ні з жінок, – дивлюся – і дивом дивуюсь! – Хто б так на сина скидавсь Одіссея, відважного серцем, На Телемаха, що дома покинув його в сповиточку і*? в час той, коли через мене, безстидну, ахеїв загони В Трою далеку походом воєнним усі вирушали». Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий: «Думаю й сам я тепер, як і ти, дружино, вважаєш. Все-бо точнісінько в нього – і руки ті самі, і ноги, 130] Й погляд очей, і чоло, і волосся таке ж кучеряве. От і сьогодні, коли я згадав у розмові з гостями Про Одіссея, якої біди він зазнав задля мене, В нього ж гіркі із-під брів на землю закапали сльози; Щоб приховать їх, свій плащ до очей він підніс пурпуровий». 155] Несторів син Пісістрат у відповідь мовив до нього: «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде, Справді доводиться сином того він, про кого ти кажеш. Тільки він скромний юнак і соромиться в серці своєму, Щойно ввійшовши, уже й словами отут розкидатись 160] Перед тобою, що голос твій тішив нас так, наче божий. Вирядив з ним і мене уже Нестор, їздець староденний, Проводирем йому бути. Побачитись хтів він з тобою, Щоб ти порадив його, чи словом то буде, чи ділом. Синові, втративши батька, багато доводиться в домі 165] Лиха терпіти, якщо оборонників інших немає, От як тепер Телемах залишився, й немає в народі Більше нікого, хто б міг від нещастя його захистити». Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий: «От дивина! То невже ж завітав до господи моєї 170] Син мого друга, що стільки вже витерпів він задля мене! Краще з усіх я аргеїв його сподівавсь привітати, Тільки в швидких кораблях нам по бурному морю б дозволив Зевс громозвучний, Олімпу владика, додому вернутись: В Аргосі дав би я місто йому для життя, збудував би 175] Дім і з Ітаки його з багатством усім перевіз би З сином і всіми людьми, якесь увільнивши для нього Місто околишнє – з тих, що владі моїй підлягають. Близько ми з ним живучи, зустрічались би часто, й ніщо нас Не розділяло б у приязні нашій і радості спільній, 180] Поки когось із нас чорною хмарою смерть не окриє. Хтось із безсмертних богів, як видно, позаздрив на нього, Й він, бідолашний, один повороту додому не має». Так він сказав, і заплакать у всіх розбудив він бажання. Плакала гірко Єлена аргейська, народжена Зевсом, 185] Плакати став Телемах, і сам Менелай, син Атрея; Навіть і Несторів син тоді сльози почав проливати: З тугою в серці згадав бездоганного він Антілоха, Брата, що світлий убив його син Зоряниці ясної, А спогадавши, звернувся до нього із словом крилатим: 190] «Сину Атреїв, смертних ти розумом всіх перевищив, Нестор нам сивий не раз це говорить, коли ми про тебе, В домі своєму зібравшись, згадаємо часом в розмові. Нині ж мене ти, будь ласка, послухай. Не дуже я радий В жаль по вечері вдаватись, ще прийде на те Зоряниця, 195] Рано народжена. Не боронитиму все ж над своїми Близькими плакать, коли вже недоля і смерть їх настигла. Тільки й пошани для смертних нещасних, коли на їх пам'ять Кучері ми острижем чи з очей своїх зронимо сльози. Втратив і я свого брата, не гіршим він був із аргейських 200] Воїв, – повинен ти знати його, – я ж не знав його досі Й навіть не бачив; кажуть, проте, із усіх визначався Брат Антілох і в борні бойовій, і в швидких перегонах». Відповідаючи, мовив йому Менелай русокудрий: «Друже мій, кажеш ти так, як могла б лиш людина статечна, 205] Старша від тебе роками, сказати розумно й зробити, – Батька такого ти син, тому так розумно й говориш. Легко поріддя впізнать чоловіка, якому Кроніон Випряв у шлюбі його чи іще при народженні щастя, Так-от як Нестору дав він життя свого дні всі незмінно 210] В домі своєму прожити в достатку й постарітись дома, Маючи добрих розумних синів, списоборців найкращих. Ну-бо, облишмо цей плач жалібний, що так раптом почався, Краще про учту згадаймо і руки омиймо водою Чистою. Досить і вранці нам буде часу для розмови, 215] Встигнемо, я й Телемах, перемовитись ще між собою». Так він сказав, і воду на руки їм злив Асфаліон, Вірний слуга й помічник Менелая славетного бистрий. Руки до страв приготованих зразу ж вони простягнули. Інше надумала тут народжена Зевсом Єлена: 220] В келихи й чаші з вином, що пили вони, вкинула раптом Зілля, що й біль погамує, і горе дозволить забути. Хто його вип'є, хоч трохи в кратеру з вином домішавши, Той цілий день на лице й однієї не зронить сльозини, Хоч би умер навіть батько у нього чи матінка рідна, Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив. Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні, Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті, Де плодоносна земля розмаїтого родить багато 230] Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже. Кожен там – лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана. Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати, Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена: 235] «Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви, Діти відважних мужів! У житті кому як посилає Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі. Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь, Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі. 240] Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа, Та розповім про один, що так мужньо його учинив він В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали. Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши, 245] Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник, Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста. Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, – Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея 250] Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала |
| Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
Використання українських ігор з елементами співу та музичного супроводу в дитячому садку Вступ Навіть без слів, є чимось вимріяним, подаманою красою, вартісною самою в собі, чимось ідеальним, абстрактним і абсолютним. А вже... |
| 21009, м. Вінниця вул. Червоноармійська, 5 Виховна година Обладнання: комп’ютерна презентація, відеоролік про СНІД, пісня Ф. Меркурі, пісня О. Білозір «Свіча», червоні стрічки, паперові долоньки,... |
СВІТОМ ЛИНЕ НАТАЛЧИНА ПІСНЯ… Пісня! Невіддільна від життя, звичайна прикмета народного побуту, як квіти біля хати, як зорі на небі, задушевна, милозвучна, проста;... |
| Музика в нашому житті А ось звучить наспівна, тихенька монотонно-одноманітна колискова пісня та урочисто-святкова весільна, глибока, яскрава, завжди молода... |
Офіційні умови рекламної Акції «Депозит для Друга» Організатором рекламної акції «Депозит для Друга» (далі по тексту – «Акція») є Товариство з обмеженою відповідальністю „Комерційний... |
| Урок української літератури 10 клас Тема. «Лісова пісня». Проблема... «Лісова пісня» — прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом,... |
Український рушник – символ праці і краси «Хата без рушників – родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку», «Не лінуйся, дівчинко, вишивати – буде чим гостей шанувати».... |
| Тема. Алкман «Сплять ус і верховини г і рськ і ». Й. В. Гете «Нічна пісня подорожнього». Мета Тема. Алкман «Сплять усі верховини гірські». Й. В. Гете «Нічна пісня подорожнього» |
Урок української літератури на тему «А. С. Малишко солов’їне серце... «А. С. Малишко – солов’їне серце України. Його пісні, що стали народними.«Пісня про рушник» |