|
|
Скачати 3.91 Mb.
|
ПІСНЯ ШОСТАЗМІСТ ШОСТОЇ ПІСНІ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ Афіна уві сні спонукає Навсікаю, дочку феакійського владаря Алкіноя, йти разом з подругами й служницями прати білизну у струмку. Вони ладнаються з пранням біля того місця, де Одіссей лежить у глибокому сні. Прокинувшись від їх голосів, він наближається до Навсікаї і просить її дати йому одяг та пристанище; владарівна запрошує його йти слідом за нею до міста і дає потрібні поради. Він супроводить Навсікаю до Палладиного гаю, що був недалеко від міста. ПРИБУТТЯ ОДІССЕЯ ДО ФЕАКІВ Так незламний в біді спочивав Одіссей богосвітлий, Сном оповитий глибоким. От саме в ту пору Афіна В землю племен феакійських прийшла, у їх місто славетне. Здавна жили вони десь в Гіпереї широкопросторій, 5] Близько країни диких і буйних кіклопів, що часто З ними до бою ставали, потужнішу маючи силу. Тим-то відтіль Навсітой боговидий і переселив їх, В Схерії їх обсадив, від людей промислових далеко, Муром навколо все місто обвів і оселі поставив, 10] Храми богам збудував і поля поділив на ділянки. Керою здоланий, вже відійшов він в оселю Аїда, – Тож керував Алкіной, тямовитістю богу подібний. В дім Алкіноя ввійшла ясноока богиня Афіна, Про поворот Одіссея відважного дбаючи в мислях. 15] В спальню проникла, майстерно обладнану, де спочивала Дівчина, вродою й станом струнким до богині подібна, – Мужнього то Алкіноя прекрасна дочка Навсікая. Дві біля неї служниці, красою з харитами рівні, Спали обаполи світлих дверей, зачинених міцно. 20] Подувом вітру вона до дівочої лине постелі, В головах стала над нею й розмову свою починає, Вигляд прибравши дочки мореплавця Діманта, з якою, Бувши однолітком, змалку та дівчина подругувала. В вигляді цьому відтак ясноока їй мовить Афіна: 25] «Чи породила тебе, Навсікає, недбалою мати? Світлі одіння лежать без жодної в тебе уваги. Близько твій шлюб, то належить самій одягнутися гарно Й тих наділити усім, хто тебе на весілля вестиме. Тим-то й сама між людьми набудеш ти доброї слави 30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш. Отже, удосвіта прати білизну ми підемо разом. Я із тобою піду помічницею, щоб якнайшвидше Впоратись з платтям. Адже недовго тобі дівувати – Кращі-бо з-поміж феаків тебе уже сватають люди, 15] Ти-бо й сама, і рід твій – найкращі у нашім народі. Тож на світанку збуди славетного батька, хай в повіз Мулів велить запрягти, щоб могли одвезти ви на ньому Всяке вбрання, й пояси, й покривала усі білоткані. Краще й для тебе самої не пішки до пралень ходити, 40] Надто далеко-бо їх влаштували за стінами міста». Так оповівши їй все, пішла ясноока Афіна Знов на Олімп, де – кажуть – свою непохитну богове Мають оселю; ні вітер не зрушить її, не зволожить Повіддю злива, ні сніг не окриє, лиш чисте повітря 45] Ллється безхмарне і світле навколо прозориться сяйво. Так цілі дні там боги в утіхах проводять щасливі. Дівчині давши пораду, туди відійшла ясноока. Встала Еос ясношатна й збудила від сну Навсікаю, Гарно убрану. Своїм здивована сном незвичайним, 30] Швидко в покої батьків побігла вона сповістити Любого батька і матір. Обох вона дома застала: Мати з служницями вже над вогнищем хатнім сиділа Й пряжу сукала пурпурну, а батька перед дверима Стріла вона, – на нараду керманичів люду славетних 55] Він уже йшов, видатними феаками кликаний рано. Близько до любого батька вона підійшла і сказала: «Таточку любий, звели запряіти для мене високий Міцноколісний віз, щоб могла одвезти я на річку Прати добротне вбрання, що у мене лежить забрудніле. 60] Треба й тобі, що в раді буваєш між радників перших, Завжди чистому тілом, в одежі охайній ходити. П'ятеро любих синів зростив у своїй ти оселі: Двоє – одружені, три – юнаки у квітучому віці, В вимитій чисто одежі бажають вони в хороводи 65] Наші ходити. Про все це сама я подбати повинна». Мовила так, про жадане ж весілля ще сором було їй Батькові мовити. Сам здогадався і так відповів він: «Доню, ні мулів тобі, ні іншого я не відмовлю, Йди собі, – зараз тобі запряжуть мої слуги високий 70] Міцноколісний віз, приладнають і короба зверху». Мовивши це, служників він покликав. Слухняно зійшлися Й воза для мулів на добрих колесах вони спорядили, Мулів сюди ж привели і зразу впрягли у той повіз. Дівчина світлі вбрання принесла, із комори забравши, 75] Й склала у коробі зверху, на добре гембльованім возі; Мати ж у кошику їй поживну поставила їжу, Ласощів всяких поклала й вина налила їй до того В козячий міх. От зрештою дівчина сіла на повіз. Масла пахучого мати їй тут подала в золотому 80] Слоїку – після купання себе і служниць намастити. Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая, Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли. Дівчину з платтям тоді повезли вони кроком невтомним, Ще й не саму – гуртом поспішали за нею служниці. 85] Так досягли вони всі течії повноводої річки; Пралень було там багато, і стільки води протікало В струменях світлих, що можна вбрання найбрудніше попрати. Ставши на місці, вони із повозу випрягли мулів, Вздовж вирового потоку їх далі погнали й пустили 90] Пастися в луках медяних. Із повозу потім обіруч Плаття вони поздіймали і в темну їх кинули воду, В ямах топтали, старанно змагаючись поміж собою. Бруд весь одмивши, білизну вони почали полоскати І на піску розстелили уздовж узбережжя морського 95] Там, де хвиля на сушу дрібні камінці викидає. Потім скупались самі і, до блиску намазавшись маслом, Тут же, на березі річки, обід споживать посідали, Вогку ж білизну лишили на ясному сохнуть відсонні. Вволю поївши сама, і служебниці разом із нею, 100] В м'яч почали вони грати, пов'язки з голів поскидавши; Перед у ігрищах білораменна вела Навсікая. Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда Високоверхий Тайгет і стрімкий Ерімант оббігає, – Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих; 105] З нею там німфи гуртом польові забавляються, доньки Зевса-егідодержавця, і серцем Лето звеселилась. Вища за всіх головою й чолом Артеміда; між ними Легко богиню впізнати, хоч всі вони рівно прекрасні, – Так поміж юних служниць вирізнялась незаймана діва. 110] Врешті коли уже час настав їм додому вертатись, Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, – Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна, Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну І провела б його в місто вона до людей феакійських. 115] Кинула м'яч у служницю вождева дочка Навсікая, Тільки не влучила – він у вируючу хвилю потрапив. Голосно скрикнули всі – й Одіссей богосвітлий прокинувсь. Сівши, так у душі і думках він почав міркувати: «Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив? 120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають, Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні? Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув. Хто це – німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих, Чи при джерелах річок та встелених травами луках? 125] Може, нарешті я – близько оселі людей ясномовних? Треба самому мені побачити це й дослідити». Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий, В хащах густих відломивши рукою м'язистою гілку З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну. 130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим В хтивих очах на биків і овець поривається в полі Й оленів диких полює, – утроба його спонукає Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу. 135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих, Бувши нагим, – до цього його приневолила скрута. Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською; В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались, Лиш Алкіноєва донька одна зосталася – Афіна 140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала. Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався – Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще, Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати Одіж йому принести і шлях показати до міста. 145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще, Стоячи одаль, її зворушливим словом благати, Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити. Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї: «Хто ти – богиня чи смертна, – тебе на колінах благаю! 150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють, То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою, Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти! В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю, Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна, 155] Тричі щасливі й брати твої, – щирою радістю завжди їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать, Парость квітучу свою, в танку хороводного кола. Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму, Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій. 1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь. В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона, Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость. Я там бував і багато супутників вірних зі мною, 165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя. Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я Довго, – таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила. Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало. 170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря, Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю, їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили. 175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя, Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю, Хто в цьому місті живе й володіє цією землею, Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала. і»0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, – Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі, Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали Муж із жоною, одним ворогам лиш – на заздрощі злісні, 185] Приязним людям – на радість, найбільше ж – собі на утіху. В відповідь білораменна сказала йому Навсікая: «Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий, Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський – Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає. 190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба. Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, – Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш, Що потерпілому треба, коли допомоги він просить; Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу: 195] Городом цим і землею феаки давно володіють, Я ж – дочка Алкіноя, відважного їх можновладця, Має-бо він у феаків і силу, і владу велику». Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала: «Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши, 200] Наче вважаєте ви, що він – чоловік злоумисний? Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився, Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків Злу ворожнечу, – велика-бо ласка до нас у безсмертних. Одаль від інших людей, на краю многошумного моря Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди. Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, – Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий. Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити 210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно». Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали. В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем, Плащ і хітон вони й інше кладуть біля нього одіння, 215] Масла рідкого йому у дзбаночку дають золотому, Митись проводять його у хвилі потоку ясного. Відповідає служницям на це Одіссей богосвітлий: «Станьте-но одаль, дівчата, щоб сам міг обмити я з себе Твані солоний намул і маслом собі намастити 220] Тіло, – давно-бо його запашна не торкалась олія. Але відкрито при вас я купатись не буду, бо голим Сором мені між дівчат пишнокосих тут показатись». Мовив він так, і пішли вони й це Навсікаї сказали. З тіла тоді у потоці почав Одіссей богосвітлий 225] Твань обмивати, що спину і плечі укрила широкі, Піну обтер з голови, нанесену морем невтомним; Начисто потім обмивсь і, до блиску намазавшись маслом, Одіж нову надягнув, що дала йому дівчина юна. Зевсова донька Афіна тоді Одіссея відразу 230] Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні, Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила. Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває, Різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений, Радує око тонкими утворами свого мистецтва, 235] Так вона вродою плечі й чоло йому гоже окрила. Берегом моря пройшов він і сів віддаля, чарівною Сяючи вроди своєї красою. Здивована діва З словом таким до своїх служниць пишнокосих звернулась «Слухайте, білораменні дівчата, що я скажу вам: 240] Цей чоловік не без волі богів, що живуть на Олімпі, В землю феаків прибув богорівних. Раніше-бо справді Він і мені таким неподобним здавався, а зараз Схожий він став на богів, що простором небес володіють. О, якби зволив такий чоловіком моїм називатись, 245] уу,. оселитись схотів би й назавжди у нас залишився! Дайте ж, служебниці, швидше чужинцеві їсти і пити». Так говорила вона; це почувши, вони їй скорились І Одіссеєві зразу позносили їсти і пити. Жадібно світлий почав Одіссей, у нещастях незламний, 250] їсти і пити, давно-бо не знав він ніякої їжі. Білораменна ізнову намислила щось Навсікая: Випрану одіж зібравши, на повіз її поскладала, Мулів міцнокопитних впрягла і, зійшовши на повіз, Так Одіссея просила і словом таким умовляла: 255] «Встань-бо, чужинче, ми їдем до міста, – тебе проведу я В дім премудрого батька мого. Кажу тобі, там ми Всіх найкращих людей феакійських побачимо разом. Тільки-но он як зроби, – ти, здається мені, не безтямний: Поки ітиме нам путь крізь поля і оброблені ниви, 260] Ззаду за мулами й повозом ти із служницями разом Швидко прямуй, а я по шляху перед вами поїду. Згодом прибудем до міста – із муром високим навколо, Гавань чудова обабіч його обмиває вигідно, Вхід же до неї вузький; ставні кораблі крутобокі 265] Вхід стережуть той, і кожен із них стоїть під наметом. Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом. Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо. Снасті для чорних там суден ладнають і пристрої всякі, Линви з лози, ще й вітрила готують, і весла стругають. 70] Не сагайдак-бо й не лук з тятивою в феаків на мислі, А корабельне кермо, і весло, й кораблі рівнобокі, В них-бо красуючись, море вони переходили сиве. Тільки пересудів тих я уникнути хочу, щоб з мене Хтось не сміявся, багато-бо є у народі зухвальців, – !75] Щоб не посмів нам услід негідник якийсь говорити: «Що за чужинець вродливий, ставний проводжав Навсікаю? Де вона стріла його? Чи не буде він їй чоловіком? Може, в розбитім човні сюди занесла його буря З дальніх країн, бо близьких в нас немає сусідів ніяких? 280] Може, на щирі її молитви із високого неба Бог то зійшов і назавжди тепер він залишиться з нею? Краще, як ходячи десь, для себе знайде чоловіка, Бо між людей феакійських нікого вона не вважає Гідним себе, хоч до неї вже сватались люди найкращі». ж Можуть-бо так говорити, для мене ж це вийде огуда. Кожну й сама я знеславлю, яка б отаке учинила – Супроти волі своїх улюблених матері й батька Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу. Отже, поради моєї послухай, чужинче, і швидше Поміч дістанеш від батька мого і додому вернешся. Близько дороги ти гай там Афіни побачиш чудовий З чорних тополь; струмочок біжить там у луках зелених. Там же і батька мого ділянка із садом квітучим Так недалеко від міста, що голос долинути може. 295] Там ти часинку посидь, почекай, поки ми аж до міста Встигнем доїхать і в дім до батька мого увійдемо. Скоро ж упевнишся ти, що ми вже дістались додому, Йди тоді в місто феаків і всіх по дорозі розпитуй, Де Алкіной проживає, мій батечко великодушний. 300] Дім його легко впізнати, – до нього й дитя нерозумне Вкаже дорогу, ніхто-бо з феаків іще не поставив Дому такого собі, як дім Алкіноя, героя Нашого. Отже, в подвір'я і в дім увійшовши до нього, Швидко пройди по покоях, щоб зразу ввійти до моєї зо5] Матінки. Там при яскраво палаючім вогнищі, злегка Стан на колоду оперши, сидить вона й пряжу сукає Пурпурну – любо й дивитись, – за нею сидять і служниці. Там же до вогнища того присунуто й батькове крісло. Сидячи в ньому, вином він втішається, наче безсмертний. 310] Крісло його обійшовши, матусі моєї коліна Ти обійми і проси, щоб радісний день повороту В край свій побачити швидше, хоч ти ще від нього й далеко. Щойно до тебе вона з прихильним поставиться серцем, Буде надія тобі побачити рідних, вернувшись 315] В дім, побудований гарно, на милу свою батьківщину». Отже, промовивши так, блискучим бичем Навсікая Хльоснула мулів, і зразу, ріки покидаючи берег, Швидко побігли вони із тупотом ніг дріботливим. Гнала їх звільна вона, щоб услід Одіссей і служниці 320] Пішки встигали за нею, й батіг уживала обачно. Сонце зайшло вже, коли до священного гаю Афіни Разом дістались вони. Одіссей там лишивсь богосвітлий, І розпочав він дочку великого Зевса благати: «Вислухай, Зевса-егідодержавця дитя нездоланне! 325] Зглянься хоч нині на мене, якого раніш не почула В час, коли в морі я гинув, землі потрясателем гнаний, Дай мені приязнь і ласку знайти у людей феакійських». Так він молився. Його почула Паллада Афіна, Але сама не з'явилась – боялась вона свого дядька 330] Славного, що у кипучому гніві гонив Одіссея Богоподібного, доки в свою не вернувсь він отчизну. |
| Тема. Коли пісня жартує Музичний матеріал: українська народна пісня «Сіяв мужик просо»; українська народна пісня «Господарство»; українська народна пісня... |
Використання українських ігор з елементами співу та музичного супроводу в дитячому садку Вступ Навіть без слів, є чимось вимріяним, подаманою красою, вартісною самою в собі, чимось ідеальним, абстрактним і абсолютним. А вже... |
| 21009, м. Вінниця вул. Червоноармійська, 5 Виховна година Обладнання: комп’ютерна презентація, відеоролік про СНІД, пісня Ф. Меркурі, пісня О. Білозір «Свіча», червоні стрічки, паперові долоньки,... |
СВІТОМ ЛИНЕ НАТАЛЧИНА ПІСНЯ… Пісня! Невіддільна від життя, звичайна прикмета народного побуту, як квіти біля хати, як зорі на небі, задушевна, милозвучна, проста;... |
| Музика в нашому житті А ось звучить наспівна, тихенька монотонно-одноманітна колискова пісня та урочисто-святкова весільна, глибока, яскрава, завжди молода... |
Офіційні умови рекламної Акції «Депозит для Друга» Організатором рекламної акції «Депозит для Друга» (далі по тексту – «Акція») є Товариство з обмеженою відповідальністю „Комерційний... |
| Урок української літератури 10 клас Тема. «Лісова пісня». Проблема... «Лісова пісня» — прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом,... |
Український рушник – символ праці і краси «Хата без рушників – родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку», «Не лінуйся, дівчинко, вишивати – буде чим гостей шанувати».... |
| Тема. Алкман «Сплять ус і верховини г і рськ і ». Й. В. Гете «Нічна пісня подорожнього». Мета Тема. Алкман «Сплять усі верховини гірські». Й. В. Гете «Нічна пісня подорожнього» |
Урок української літератури на тему «А. С. Малишко солов’їне серце... «А. С. Малишко – солов’їне серце України. Його пісні, що стали народними.«Пісня про рушник» |