Урок української літератури на тему «А. С. Малишко солов’їне серце України. Його пісні, що стали народними.«Пісня про рушник»

Севастопольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Севастополя Урок української літератури на тему «А. С. Малишко – солов’їне серце України. Його пісні, що стали народними.«Пісня про рушник» проведений у 7-А класі Учитель: Аркова А.А. 2012 р. Тема«А. С. Малишко – солов’їне серце України. Його пісні, що стали народними.«Пісня про рушник» Мета: ознайомити учнів з цікавими фактами життя і творчості А. С. Малишка; проаналізувати поезії, що стали народними піснями; розкрити зміст народно - поетичних символів; розвивати навички виразного читання ліричного твору, його аналізу, висловлення своєї думки щодо прочитаного; виховувати любов до матері, до Батьківщини, до отчого дому, повагу до традицій свого народу. Цілі. Учні знатимуть: цікаві факти з життя поета, зміст виучуваних поезій. Учні вмітимуть: коментувати зміст образів-символів, розповідати про свої враження від віршів А. Малишка, аналізувати виучувані твори. Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу. Урок любові і доброти. Обладнання. Портрет А. С. Малишка, виставка творів письменника, виставка українських вишиваних рушників, аудіозаписи, фотографії мам, картина Рафаеля «Сікстинська мадонна». Найсвятіше слово наше – мати, Рідна земле, правда любов! А. Малишко Хід уроку І Створення емоційного настрою. Вступне слово. - Сьогодні ми проведемо урок любові і доброти. Почнемо його з гарного ліричного настрою. Звучить запис «Аве, Марія». Учитель зачитує епіграф уроку. - То про що ми будемо говорити сьогодні на уроці? ( Про матір, про рідну землю, про любов). ІІ Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності. - Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку, чого хочете навчитися? (Ознайомитися з особою письменника, змістом поезій, виразно читати та аналізувати поезії). - А я чекаю від уроку, що ви будете знати цікаві факти з життя поета, зміст виучуваних поезій, вмітимете коментувати зміст образів-символів, розповідати про свої враження від віршів А. Малишка, аналізувати виучувані твори, будете ще більше любити своїх батьків та рідну землю. Актуалізація суб’єктивного досвіду й опорних знань учнів. Учитель. - Ключове слово нашого уроку – мама. З якими словами асоціюється це слово у вашій уяві? У кожній групі є по два сердечка, вирізані з паперу. Подумайте у групі і визначте, які слова ви можете написати на сердечку (по 1 слову), щоб у нас вийшло асоціативне ґроно. Підбиття підсумків у формі асоціативного ґрона. Школярі чіпляють на дошці різнокольорові сердечка. доброта краса любов пісня мама мудрість вірність правда рідна земля повага Учитель. - На дошці знаходяться фотографії ваших мам. Їх ласкаві очі будуть допомагати вам на уроці, а ви подумки побажайте їм всього найкращого. ІІІ Підготовка до сприйняття нового матеріалу. Учитель. - Для роботи на уроці попередньо були створені базисні групи, які отримали випереджувальні завдання. Це такі групи: «Біографи», «Етнографи», «Літературознавці», «Творча лабораторія». ІV Повідомлення та сприйняття нового матеріалу. Учитель. - Подивіться уважно на портрет письменника. А зараз група «Біографів» буде презентувати свій проект про А. Малишка. Повідомлення учнів, а також зачитування ними висловів видатних людей про поета. АНДРІЙ САМІЙЛОВиЧ МАЛиШКО (14.11.1912 — 17.02.1970) У південно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у не- величкій садибі з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославився дід Микита і три його сини — Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення і на продаж. Сім’я Самійла Малишка, в якій народився майбутній поет, була вели- кою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Ма- лишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая. Із особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Івгу Оста- півну, по-вуличному Базилиху: «Як живу, бачу я свою матір Івгу-Бази- лиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя» Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти. У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Любила Івга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб. Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення. Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть від- мовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадує сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати. Дитинство поета нічим не відрізнялося від життя інших сільських хлопчиків. Зимою до школи, а влітку — торбинка з цибулинкою, окраєць хліба, попереду корова з телям — і на пасовище. Любов до книги передав Андрієві дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» і який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем». Тільки-но Малишко навчився писати, як відразу почав піддавати «обробці» мамині пісні. Дуже йому не хотілося, щоб у них був сумний кінець. «Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі»,— за- кінчила співати ненька. Хлопчик переробив пісню на свій лад: «Чорний ворон опівночі не клює козацькі очі». Навіть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове віршування. Кажуть літературознавці, що його поезія пісенна. А чи не в дитинстві її витоки? Від старенького брата Василя ще зовсім малим Андрій навчився грати на гармонії. Василь брав його з собою навіть на весільні гуляння. А коли підріс, то підміняв у весільних музик бубнаря, іноді довіряли йому на якусь годину замінити й основного гармоніста. Отут-то і вбирала Малишкова пам’ять народний пісенний розмай. А коли Андрій з Василем починали співати, то не можна було не заслухатись... Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Любив поливати сад, від порога й до воріт насіяв чорнобривців, любив життя... Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами. Учитель. - Багато поезій А. Малишка покладені на музику. Найкращі свої пісні поет створив у співавторстві з композитором П. Майбородою («Пісня про рушник»). Він працював і з Георгієм Майбородою(показ слайду), Левком Ревуцьким, Пилипом Козицьким, Олександром Білашем. Найпопулярнішою від усіх Малишкових поезій-пісень, що стала справді народною, є «Пісня про рушник». Я думаю, що вишивані рушники кожному бентежать душу. Отож, послухаємо групу «Етнографів», які готували проект про рушники. Повідомлення учнів, ознайомлення з виставкою вишиваних рушників. 1-ий учень. Рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник.Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті.На Правобережному Поліссі такі невеличкі рушники називають «надіжницями» », а на Лівобережному – «хустками».З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Ще в дохристиянські часи обвішували рушниками дерева, аби задобрити сили природи, богів.Гарний був звичай використовувати рушники і в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були вже зведені, вгорі, в кутку, вішали образ. А на нього – рушник. 2-ий учень. Був і такий звичай в Україні: у перший день огляду озимини (на Юрія, 6 травня) ішли в поле гуртом – частіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль, у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу, пригощалися. Так робили і в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті одягали на нього обжинковий вінок. Інтер׳єр української хати неможливо уявити без рушників. Піч у хаті займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий кут, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишитими рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. Гордістю кожної родини були божники (покутники) – рушники для ікон. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. У Поліссі вішали на образи «набожники» - довгі (до 7 метрів), вузькі, оздоблені суцільними та орнаментальними смугами. Мистецтво вишивання дуже давнє. З покоління в покоління передавалося воно від однієї майстрині до іншої, від матері до дочки. Кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочки, запаски, плахти, а найперше – рушники. 3-ій учень. Та, мабуть, особливою любовно вишивала дівчина довгими зимовими вечорами сватальні (або плечові) рушники, які сватам треба було подавати, ними перев׳язували молодих, прикрашали гільце на дівич – вечір. На рушничок ставали. Під рушником родичі молодого клали срібні монети, пшеницю, щоб життя молодих було щасливим і заможним. Дивлюся мовчки на рушник, Що мати вишивала. І чую: гуси зняли крик, Зозуля закувала. Знов чорнобривці зацвіли, Запахла рута-м׳ята. Десь тихо бджоли загули, Всміхнулась люба мати. І біль у серці раптом зник, Так тепло-тепло стало… Цілую мовчки той рушник, Що рідна ненька вишивала. А мати вишивала рушники Думками й українськими піснями. І слалися дорогами нитки І йшли по тих дорогах дні за днями. Рушник, що мати вишивала, Пісні співаючи мені. Надовго я запам’ятала, Висить він в хаті на стіні. Висить рушник, а роки йдуть. Вже я почала вишивати. А рушничок матусин нам Завжди оселю буде прикрашати. Учитель. Ось один із таких рушничків, напевно, дала в дорогу мати й А. Малишку, коли він вирушав після закінчення семирічки до Києва, щоб навчатися далі. Хлібину, сіль, цибулину − що ще могла дати мати багатодітної родини своєму синові? У душі Андрія навіки залишилася ота стежина, якою провела мама за село сина, і вишиваний рушник. Прослуховування поезії «Пісня про рушник» у виконанні підготовленого учня, всі інші слідкують за підручником. На дошці записано проблемне питання: Чи можна вишитий рушник із поезії А. Малишка вважати образом-символом? Бесіда за змістом поезії. Про що розповідається в поезії? (Про материнську любов). Які художні образи є у вірші? (Мати, ліричний герой, рушник). Куди проводжає мати свого сина? (У далеку дорогу життя). Що помітно у її погляді? (Тривога, смуток, надія на щасливе майбутнє сина). Чого бажає мати синові? (Добра у невідомім краю). За допомогою яких слів автор розкриває красу материнської душі? («ночей не доспала», «рушник синові», «на щастя, на долю дала»). З образом чого в ліричного героя пов’язані найсвітліші спомини про рідну матір, про дитинство і рідний край? (З образом рушника). Яка ідея поезії? (Утвердження сили материнської та синівської любові). Які художні образи поезії? Робота в групах. Характеристика художніх образів поезії. 1 група Мати Характеристика Працьовита, турботлива. («Рідна мати моя, ти ночей не доспала…»). Майстриня, чутлива до краси. («І рушник вишиваний на щастя, на долю дала»). Красива, вірна, вразлива, добра, ласкава. («І твоя незрадлива, материнська ласкава усмішка, засмучені очі хороші блакитні твої»). 2 група Образ Ліричний герой Характеристика Люблячий, уважний син. («І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов», «Рідна мати моя»). 3 група Образ Рушник Символ долі, щастя, материнської любові. («… на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї»). 4 група Художні засоби творення образів Звертання, епітети, метафори («цвіте доріжка»), порівняння, символи. Учні озвучують результати і дають відповідь на проблемне питання. Слово вчителя. Розповідь про історію написання «Пісні про рушник». (Звучить запис пісні, учні передивляються презентацію). Ця пісня отримала найвищий статус – стала народною, як і багато інших («Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителька», «Стежина»). Вона ніби візитна картка України. А чому «Пісня про рушник стала народною»? Зачитування 3-х слайдів вчителем. Творча лабораторія презентує свій проект («Образ матері у різних творах мистецтва»). Діти, перед вами шедевр італійського художника епохи відродження Рафаеля «Сікстинська мадонна», яка уособлює образ жінки, матері, Богородиці, яка є символом святості, мудрості, любові, душевного тепла. Мама… Материнство… Що може бути прекраснішим на землі. У ній душевна чистота, гармонія, сила. Живи, мамо! Хай благословенною у віках буде твоя внутрішня і зовнішня краса, твій подвиг! Рефлексія «Образи у малюнках»: передайте свої враження, почуття за допомогою малюнку. Висновок вчителя. Отже, у творі А. Малишка «Пісня про рушник» вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, тра- диційний народнопоетичний мотив чекання сина, які автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями. Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, про- щання з отчим порогом і матір’ю, відтворити і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини. Д.З. Вивчити напам’ять вірш (для всіх учнів) Високий рівень – написати твір-мініатюру на тему «Звернення до матері».

Схожі: