|
|
Скачати 0.52 Mb.
|
14. Режим взаємодії громадської думки та влади. Концепції Д. Гавра.Громадська думка є невід’ємним атрибутом розвиненого демократичного суспільства. Від того, як і наскільки повно громадська думка бере участь у процесах політичного управління, можна судити про рівень розвитку демократії в країні. Нині розвиток демократії в Україні відбувається повільнішими темпами, ніж очікувалося. Навіть після емоційного вибуху “помаранчевих подій” процес демократизації навряд чи пришвидшився. Опитування громадської думки, проведені після парламентських виборів 2006 р., засвідчують повернення установок і настроїв населення щодо демократичних принципів на вихідні позиції 2004 р.Це зумовлює потребу нових теоретичних розробок пошуку шляхів прискорення розвитку демократії в Україні.Вважається, що одним із загальновизнаних елементів демократичного суспільства є існування і функціонування суверенної громадської думки. Чим активніше влада звертається до громадської думки та залучає її до процесів управління і прийняття політичних рішень, тим демократичнішою є ця влада. Система відносин владних структур, органів державного управління і громадської думки є одним із найважливіших показників суспільного розвитку і демократії. Відомо, що чим активніше і повніше влада дозволяє масам брати участь у суспільно-політичних процесах, тим вона більш демократична і ефективніша. Цікавою є типологія взаємовідносин влади і громадської думки російського дослідника Д.П. Гаври. Вчений стверджує, що виокремлення тільки двох типів відносин громадської думки і влади вже не достатньо для адекватного опису соціальних реалій, що складаються в сучасному світі. Тому для визначення певного типу взаємодії громадської думки і влади автор використовує термін “режим взаємодії влади і громадської думки”. Під режимом взаємодії влади і громадської думки розуміється “узагальнена характеристика міри її реального включення в прийняття політичних рішень, управління державою і суспільством та можливостей її функціонування, бути представленою у владних інститутах” . Вчений пропонує низку критеріїв: 1) демократичність системи виборів та виборчих законів на різних рівнях; 2) характер законодавчого (у тому числі конституційного) закріплення ролі та прерогативи громадської думки; 3) наявність каналів вільного висловлення думок і свободи їх вираження; 4) характер дискусій між громадською думкою та владою; 5) кількісний, предметний та об’єктивний ареал звернень влади до громадської думки; 6) предметний і соціальний ареал включення реакцій і оцінок громадської думки у владні рішення; 7) наявність вільних багатьох каналів вивчення та аналізу громадської думки. На основі зазначених критеріїв Д.П. Гавра виокремлює такі види режимів: 1) режим пригнічення громадської думки; 2) режим ігнорування громадської думки; 3) режим патерналізму влади щодо громадської думки; 4) режим співпраці влади і громадської думки; 5) режим тиску громадської думки на владу; 6) режим диктатури громадської думки 15. Громадська думка та ЗМІ РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ФОРМУВАННІ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відоб¬ражає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості (включаючи соціальну психологію), емпі¬ричних знань, навіть забобонів, а також науки, мистецтва, політики і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації. Будучи станом суспільної свідомості, громадська думка є ніби посередницею між свідомістю і практичною діяльністю людей. Не підмінюючи ні однієї із форм суспільної свідомості, не спираючись на організовану силу як закон, не визначаючи цілей, як це робить програма, громадська думка з допомогою специфічних засобів, шляхом схвалення або осуду, захоп¬лення чи зневаги, акцентування інтересів, раціональної та емоційної оцінки людей і їхніх учинків сприяє трансформації тих чи інших ідей у конкретні вчинки. Розуміючи всю складність вичленення мотивів поведінки людей, пов'язаних з їхніми потребами і переконаннями, не можна не погодитися з думкою вченого О. Улєдова про те, що "стан свідомості (в тому числі громадська думка) становлять суб'єктивний бік реальних відносин та діяльності людей, виступаючи в ролі рушійної сили". Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. Тоталітарні режими не рахуються з громадською думкою. У демократичному сус¬пільстві управління соціальними процесами передбачає вив¬чення і вплив саме на громадську думку. А у зв'язку з цим справді величезна роль засобів масової інформації. Вони стають важливим компонентом демократичних форм уп¬равління соціальними процесами. Засоби масової інформації здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій. Процес перебудови, демократизації суспільства надзвичайно активізував засоби масової інформації і в цьому плані. Досить згадати обгово¬рення проектів найрізноманітніших законів, проектів еко¬номічних реформ, структур управління і т.д. Слід також пам'ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи інших політиків, їхніх програм не означає їх некритичного сприйняття. Гіркий досвід минулого застерігає від колишніх захоплень програмами і діями окремих полі¬тичних лідерів. Преса повинна зважено і критично оцінювати їх. Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного з тим огульним, упередженим запереченням нових ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення елементарних норм плюралізму, етики і моралі. По-перше, це небажання дати об'єктивну інформацію про явище. Можна не погоджуватися з чужою позицією, але об'єктивно викласти її — норма журналістики. Спотво¬рення і підтасовка фактів, викривлення позиції опонента і понині залишаються засобами боротьби проти нового як ворожого, неможливого, антинародного. Це типовий більшо¬вицький підхід, який потрібно долати. По-друге, це типові публічні доноси на окремих осіб, знаходження "компромату", інформації з сумнівних і загадкових джерел про ту чи іншу людину, якими рясніли сторінки комуністичних газет уже у так звані перебудовні роки. А між тим, саме засоби масової інформації повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чес¬ність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передба¬чає також добросовісність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених і сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргу¬ментів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень. Демократизм, політична культура несумісні з нетер¬пимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обій¬тися не може. Йдеться не просто про прийоми полеміки, а про явища глибинніші, про певну ментальність, про одержану у спад¬щину з минулого традицію непримиренності до тих, хто мислить не так. За цим стоїть внутрішня впевненість у власній непомильності. "Характерна риса сьогоднішнього суспільства, за моїми спостереженнями,— це невміння вести суперечку,— зазначає відомий політолог, один із архітекторів "Празької весни" 3. Млинарж.— Супротивні сторони з піною на губах доводять свою правоту, яка звичайно виражається у крайніх формах, стараючись "добити" опонента, щоби він більше не міг підняти голову. До масової свідомості ще не ввійшло, що істина, як правило, відносна: той, хто безумовно має рацію тепер, завтра може виявитися неправим, і йому доведеться це визнати. У цивілізованому суспільстві загаль¬ноприйняте співробітництво із суперником, навіть політич¬ним противником. Завтра вони можуть помінятися місцями: той може бути зверху, а цей виявиться щодо нього в опозиції. Тільки навчаючись на перших помилках, позбу¬ваючись нетерпимості, молода демократія зуміє виступити перед спокусою встановити диктатуру". 16. Методи дослідження громадської думки Кількісні соціологічні дослідження при вивченні громадської думки застосовуються при визначенні відношення людей до певної проблеми, з’ясування поширеності тих чи інших ідей, поглядів упереджень, уявлень і навіть міфів. Найбільш поширеним видом подібних досліджень в Україні є дослідження рейтингів політичних партій чи політиків. Слід враховувати, що рейтингові дослідження з точки зору методології є найпростішими, тому порівнюючи результати декількох паралельно проведених досліджень (звісно, якщо воно проводилися визнаними фахівцями, а не ситуативно створеним центром «під вибори», що зникне одразу після них) можна з високою долею вірогідності з’ясувати політичні вподобання громадян. Найчастіше при проведенні компаній громадського лобіювання варто ви- користовувати такий кількісний метод як анкетування (анкетна опитування). При його проведенні слід звернути увагу, що як і будь-який науковий метод, він характеризується певною послідовністю дій, про які слід пам’ятати як при проведенні досліджень власними силами так і при залученні фахівців чи замовленні польового етапу спеціалізованим фірмам. Вибірки якісних досліджень не є репрезентативними. Респонденти відбираються методом цільового відбору і мають представляти всі соціальні типи, що належать до груп стейкхолдерів, визначених згідно з програмою дослідження. Відповідно, перш ніж проводити відбір респондентів, дослідник має визначити, хто саме відноситься до цільових груп. В соціологічній практиці під якісними даними розуміють такі дані, які виражені нечисловим способом. Їх носіями можуть бути малюнки, фотографії, відеоматеріали, документи тощо. Однак найчастіше вони представлені у вигляді консолідованої або неконсолідованої вербальної інформації – тексту та розмови. Від кількісних даних якісні відрізняються тим, що їх зміст характеризує безпосередньо самого носія даних на відміну від кількісних даних, що визначають масштаб, обсяг, інтенсивність явища, яке вивчається. Якісні дані дозволяють розкрити значення соціального явища, кількісні вказують на частоту та інтенсивність явища в соціальній реальності.Кількісні методи надають можливість відокремити мотиваційну складову сприйняття особами об’єктів соціологічного дослідження, підвищуючи таким чином інформативність висновків.Якісні методи спрямовані на вивчення максимально широкого спектра суджень та думок. Розкриття найбільш повної картини ситуації (проблеми) є однією з умов, що дозволяють проводити аналіз внутрішньої структури та взаємозв’язків явища, що вивчається і, відповідно, моделювати поведінкову стратегію впливу.Якісні методи найбільш прийнятні для вирішення практичних завдань щодо аналізу громадської думки. Вони дозволяють дослідити глибинні механізми процесу впливу масових комунікацій на індивідуальну свідомість та наочно побачити закономірності сприйняття соціальної інформації. Змінюючи набір методик можна задати рівень отримуваної інформації: від соціально обумовлених реакцій до рівня їх підсвідомої мотивації. Відповідно, виділяється декілька рівнів аналізу: • усвідомлені фактори, доступні для структурованих гайдів; • особисті відчуття та особливості сприйняття, що визначаються гли- бинними інтерв’ю; • інтуїтивні асоціації, для визначення яких використовуються невер- бальні методи (малюнки, відеоматеріали) або ігри, що розкривають внутрішній світ респондента; • підсвідомі, спонтанні реакції, що піддаються проективним методам. Якісні методи використовуються не тільки для уточнення внутрішньої структури та динаміки змін суспільної думки. Вони потрібні при підготовці кількісних досліджень на всіх етапах – від формулювання робочої гіпотези (з’ясування специфічних закономірностей, сприйняття досліджуваного феномена чи уточнення напрямків дослідження) до формування анкети (отримання спектра відповідей для напіввідкритих запитань, їх попередня кластерізація тощо).Фахово проведене якісне дослідження дозволяє чітко сформулювати зрозумілий та близький громадянину (виборцю) імідж організації, товару, політика та обрати найбільш ефективні технології впливу на суспільну думку. Серед методів якісних соціологічних досліджень найбільш поширеними є глибинні інтерв’ю, напівструктуроване інтерв’ю, метод фокус-груп. 17. Натовп як суб’єкт громадської думки. Концепція натовпу Лебона Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом. Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги. Не маючи спільної для всіх усвідомлюваної мети, натовп здійснює сильний психологічний тиск на індивідів. Перші дослідники цього феномену (Г. Лебон, Г. Тард, 3. Фрейд та ін.) вважали його ірраціональною, сліпою і руйнівною силою, якою владарюють неусвідомлені імпульси, зараження, наслідування та навіювання. Психологічні ознаки цього утворення вони вбачали у “колективній душі”, “соціальному розумі”, “колективній волі”. Особливість натовпу, на думку дослідників, полягає в тому, що, вбираючи в себе різнорідні та випадкові елементи, він завжди діє як психічна цілісність. Тому не кожне скупчення людей є натовпом. Для цього потрібна єдина спрямованість їхніх думок і емоцій, сформована під впливом конкретного збуджувального мотиву. Ці висновки спиралися на дослідження поведінки натовпу часів Великої французької революції та Паризької комуни, але чимало їх не втратили своєї актуальності дотепер. Нині феномени “масовості” виявляють себе у різних сферах соціального буття (розвиток засобів масової інформації, урбанізація, інтенсифікація міграції населення і контактів між людьми різних країн, зростання чисельності різних формальних і неформальних об'єднань). З поширенням масових явищ та угруповань розгортається пошук засобів управління ними. Таке завдання ставили перед собою і перші дослідники натовпу, вважаючи можливим перетворення його на організовану спільноту шляхом впровадження порядку. Заперечення чи відмова від порядку в його психологічному сенсі, на їх погляд, є передумовою виникнення натовпу. Непіддатні його впливу лідери, вожді, еліта (індивідуальності). Тому вони здатні, хоча б частково обмежити натиск цієї сили, привнести в її поведінку організованість і порядок. Досить цікаві спостереження й оцінки з цього приводу зробив Г. Лебон, який вважав, що несвідома діяльність натовпу замінила собою свідому діяльність індивіда. З цим пов'язане твердження вченого про маси як соціальний феномен, про здатність індивідів розчинятися у масі під впливом навіювання. Відповідно моделлю поведінки вождя мас є гіпноз (гіпнотичне навіювання). На цих засадах ґрунтуються міркування дослідника щодо природи натовпу: — натовп — не скупчення людей на одному просторі, а специфічна їх сукупність, що має психічну подібність; — індивід діє свідомо, а маса, натовп — несвідомо, оскільки свідомість є індивідуальна, а несвідоме — колективне; — натовп — консервативний феномен. Результатом його революційних домагань є реставрація того, що він спочатку намагався зруйнувати. Адже для тих, хто перебуває у гіпнотичному стані, минуле значущіше, ніж сучасність; — масам необхідна підтримка вождя, який їх полонить своїм гіпнотичним авторитетом, а не аргументи розуму чи сила; — пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу. У звичайних умовах люди діють внаслідок своїх переконань. Наявність критичного розуму, непереконаність використання гіпнотичного пропагандистського навіювання можуть зупинити або не допустити ці дії. Тому адресована масам пропаганда повинна базуватися на принципах навіювання (використовувати енергійну, образну мову, алегорії, прості та владні формулювання); — для ефективного управління масами, натовпами політика повинна спиратися на вищу ідею, яку вселяють у свідомість людей. Результатом такого навіювання є перетворення ідей на колективні образи, які й спрямовуватимуть колективні дії. Ці ідеї базувалися на уявленнях про приховані від свідомості якості індивідів, які відкриваються та починають домінувати, коли вони збираються разом. Йдеться про те, що кожен окремий індивід є розумною і свідомою істотою, проте, перебуваючи у масі, стає здатним на будь-які невластиві людині вчинки. Саме тому, вважав Г. Лебон, натовп можна розглядати як соціальну тварину, що зірвалася з ланцюга, як сліпу силу, здатну зруйнувати творіння століть. Прихильники теорії “психологія мас” вважають, що в натовпі зникають усі розбіжності між індивідами, і вони мають змогу виявляти свої прагнення та пристрасті. Г. Лебон виокремлював такі найголовніші характеристики натовпу: а) зрівняння всіх (зведення людей до одного рівня психічних проявів та поведінки). Наслідком цього є однорідність натовпу, що пояснюється ідеєю колективного несвідомого: у натовпі люди керуються лише несвідомими уявленнями, однаковими для всіх, а уявлення на рівні свідомості, що визначають індивідуальні розбіжності між людьми, пригнічуються та зникають; б) за інтелектом натовп значно нижчий, ніж індивіди, що його утворюють. Він схильний до швидких переключень уваги, легко та некритично сприймає будь-які чутки, піддається впливу гасел, закликів лідерів; в) у натовпі людина здатна на акти насильства, жорстокості, вандалізму, до яких за інших умов не вдалася б; г) висока емоційність та імпульсивність натовпу. Вони зумовлені дією таких механізмів: — анонімність натовпу. Участь у скупченні багатьох людей створює в індивіда почуття сили, могутності, непереможності. Водночас анонімність (знеосібність) натовпу породжує анонімність індивіда, наслідком чого є почуття особистісної безвідповідальності, оскільки кожен вважає, що будь-які дії будуть віднесені до натовпу, а не до кожного окремо; — зараження. Зумовлює розповсюдження єдиного психічного стану серед індивідів, що опинилися в натовпі; — навіювання. Спрямовує поведінку натовпу, проявляється у некритичному сприйнятті індивідом стимулів та закликів до дій, здатності до вчинків, які суперечать його свідомості, характеру, звичкам. Люди у натовпі однаково здатні проявляти як агресію, так і захоплення. Психологія натовпу ґрунтується на протиставленні окремого індивіда та індивіда як елемента натовпу. Ця ідея Г. Лебона (мислення окремого індивіда є цілком свідомим, а мислення натовпу — цілком несвідомим, тому все колективне — несвідоме, все несвідоме — колективне) була підтримана багатьма вченими. Але окремі науковці вважають протиставлення індивіда та натовпу за критерієм несвідомого невиправданим. У наш час поняття “натовп” трактується досить широко. Влада схильна вважати ним будь-які масові вияви протесту. Часто поведінка натовпу характеризується поняттями “колективні безчинства”, “бунти”, “повстання”, “рухи за реформи”, “революційні виступи”. Таке змішування політико-оцінних моментів і специфічних властивостей натовпу ускладнює психологічне його пізнання. У деяких дослідженнях головними ознаками натовпу фігурують просторова близькість індивідів і її вплив на їх поведінку. Іноді натовпом вважають не тільки стихійні неорганізовані утворення, а й достатньо структуровані, внутрішньо відлагоджені. А французький соціолог Г. Тард доводив, що натовпом можуть бути як природні, анархічні, аморфні, так і штучні, організовані, дисципліновані (політичні партії, профспілки, церква, армія та ін.) об'єднання. Цілком правомірно такий підхід викликає серйозні сумніви. Звичайно, і мітинг, і аудиторія можуть за певних умов перетворитися на натовп, але тоді вони набуватимуть зовсім інших якостей. Наприклад, якщо під час спектаклю спалахне пожежа, то навіть найінтелігентнішу публіку охопить паніка і вона перетвориться на натовп людей. Отже, з психологічного погляду натовп є неорганізованим (або таким, що втратило організованість) скупченням ' позбавлених спільної усвідомленої мети людей, які перебувають у стані емоційного збудження. Нерідко під час дій натовпу з'являються сили, котрі намагаються організувати його і використати як інструмент для досягнення певної мети. Дії цих сил за своїм змістом не мають майже нічого спільного з явищем натовпу як такого. Натовп має такі соціально-психологічні ознаки та особливості: — висока контактність. Індивіди перебувають на близькій відстані, внаслідок чого вторгаються в персональні просторові зони; — підвищена групова навіюваність, знижена ефективність дії механізмів контрнавіюваності (опору впливу навіювання); — емоційна збудливість, підвищене хвилювання людей та емоційне сприймання дійсності; — пригнічене відчуття відповідальності за власні вчинки і дії; — виникнення відчуття сили та усвідомлення анонімності. Основним механізмом розвитку натовпу є масове спілкування, яке психологічно впливає на поведінку і вчинки людей. Цю властивість свідомо використовують організатори політичних акцій, масових гулянь, видовищ. За надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, епідемії та ін.) масове спілкування розгортається стихійно, мимовільно. Типовими психологічними способами впливу у натовпі є навіювання, зараження, наслідування. За ступенем активності натовп поділяють на пасивний, активний, агресивний. Пасивний натовп. Характерна його ознака — відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовп людей на вокзалі тощо). Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно. У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. В активному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє; реально діючий — виявляє активність внутрішньо і зовнішньо. Агресивний натовп. Його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивні вболівальники-фанати). За характером поведінки виокремлюють випадковий, діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу. Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересом до певної події (наприклад, дорожня аварія). Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним, корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось, необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностями або станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів). Конвенційний натовп. Основою його формування поведінки є визнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легше прогнозувати, коригувати. Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єднують спільні почуття (радість, протест, горе та ін.). Усі види натовпу об'єднані високою динамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чого ними легко і водночас важко керувати. Одна і та сама особа у натовпі і поза натовпом поводиться по-різному. Психологічні особливості поведінки індивіда в натовпі характеризують: — посилення залежності поведінки від натовпу, зниження самоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великої групи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижується інтернальність (внутрішня регуляція) його поведінки; — деіндивідуалізація поведінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чого поведінка різних людей втрачає самобутність; — зниження інтелектуальних якостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному і тому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлює відповідні особливості перероблення інформації: в натовпі людина легко сприймає, швидко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовільно перекручуючи її; — підвищена навіюваність. У натовпі індивід може легко повірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурдним закликам та ін.; — підвищена фізична, психофізична і психічна активність. Індивід у натовпі мобілізує всі свої ресурси, внаслідок чого виявляє незнані до того можливості (підняти важкий предмет, високо стрибнути та ін.); — прояви незвичної поведінки. Свідченням цього є нетипові, непередбачувані форми поведінки. Різноманітні поведінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу загалом часто бувають надзвичайно небезпечними як для оточення, так і для тих, хто є його частиною. |
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології |
|
Резолюція засідання громадської ради при Нікопольському міському голові Нікополі відбулося засідання громадської ради при Нікопольському міському голові, на якому розглядалося питання «Стан виконання Державних... |
ПЛАН РОБОТИ міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2008р. № п/п Про затвердження „Порядку визначення та врахування інтересів територіальної громади та громадської думки при розміщенні об’єктів... |
|
КОНТЕНТ- АНАЛІЗ ПУБЛІКАЦІЙ ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА ТА ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА... Вних осіб та їх діяльності. Така ситуація досить часто відображається у засобах масової інформації, зокрема, у публікаціях періодичних... |
План роботи Громадської ради при Нікопольському міському голові на 2013 2014 роки № п/п Провести засідання на тему: «Стан виконання Державних та регіональних програм в галузі науки та освіти в м. Нікополь та виконання... |
|
1. Вступ до соціології Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології ... |
Стаття до збірника наукових статей «Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління... |
|
ПЛАН КОНСПЕКТ проведення семінарського заняття з гуманітарної підготовці... Звичаї складаються і існують у суспільстві завдяки підтримці громадської думки тієї або іншої групи людей і передаються від покоління... |
76 Еволюція управлінської думки цифічні проблеми і особливі методи... Натепер ні в кого не викликає сумнівів, що менеджмент є самостійною галуззю знань і сферою досліджень, оскільки наука у загальному... |