|
|
Скачати 0.52 Mb.
|
8. Загальна характеристика основних підходів до вивчення феномена громадської думки Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики: - вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворення, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції; - формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю; - постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій; - її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість; - може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці; - часто є конфліктною. 9 (частково) ГРОМАДСЬКА ДУМКА В ПРАЦЯХ Макіавелі Однією з перших наукових праць, в якій значна увага приділялася масовій свідомості та громадській думці, був трактат «Державець», написаний видатним італійським мислителем Ніколо Макіавеллі в 1513 році та опублікований у 1531 році. Зважаючи на популярну в пізньому середньовіччі концепцію суспільної корисності, Макіавеллі стверджував, що успіх правителя підтверджується вердиктом народу, і йому пробачать застосування певних «непопулярних» заходів, якщо вони приведуть до необхідного результату, оскільки в політиці «не існує морального суду, судять за результатами» [8]. Фактично, в цьому аспекті прослідковується одна з перших спроб вивчення легітимаційного потенціалу громадської думки. Найвагоміший внесок у політичну думку зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих її рис і покликала до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської влади, гостро критикував духовенство, а дворянство закликав знищити зовсім. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини, повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Для об'єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, виправдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі, встановить правову авторитарну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, — вищий вияв людського духу, а служіння державі — зміст, мета і щастя людини. Одним з перших спробував кристалізувати ідеї буржуазії італійський політичний діяч, історик Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Найвідомішим з його творів є «Государ». Природа людини однакова в усіх державах і в усіх народів: інтерес є універсальним чинником людських дій, з яких складаються їх відносини, установи, історія. Отже, щоб управляти людьми, треба знати причини їх вчинків, їх прагнення та інтереси. Н. Макіавеллі відтворює античні ідеї про виникнення держави та кругообіг форм правління. Перевагу віддає, як і Арістотель, змішаній формі державного укладу (з монархії, аристократії та демократії). Обов'язки держави — захищати майнові й особисті права громадян, виражати інтереси громадянського суспільства. Хоча правлять за допомогою страху і насильства, та щоб не збуджувати ненависть, держава не повинна порушувати майнових та особистих прав громадян. Найгірший гніт, що накладається державою: її прагнення знесилити і підірвати будь-яку діяльність суспільства задля свого піднесення. Вже у цих міркуваннях простежується розмежування суспільства і держави, цивільної і політичної сфер. Особливо яскраво воно виявилося у висловлюваннях про співвідношення політики і моральності. Відповідно до концепції Макіавеллі політична діяльність і політична влада в особі держави — синоніми аморальності. Така аморальність закладена в тих політичних відносинах, за яких член суспільства — або гнобитель, або гноблений. І, природно, з'являється громадянське суспільство як щось третє, як сфера громадського життя, що є по суті моральним буттям, у глибині своєї аполітичності (праця, задоволення первинних потреб, любов, родина, хобі, турбота про збільшення власності) — приватне життя. Заслугою Макіавеллі є подолання теологічних ідей і дослідження держави як суспільного явища. Він розробив чотири принципи, які мали неабиякий вплив на розвиток теорії сучасного соціального менеджменту. Стверджував, що правитель, який бажає досягти успіху, повинен звіряти свої дії з законами необхідності (долі), а також зі способами поведінки підлеглих. Ідеї Макіавеллі не тільки втілювалися у тогочасних політичних режимах, але й набули подальшого розвитку у працях його послідовників. Зокрема були покладені в основу теорій сучасного менеджменту та соціального управління, дали поштовх теоріям еліт, бюрократії, корупції, постіндустріального суспільства і політичного прогнозування, а також контівській теорії «суспільного консенсусу». 11 А. де Токвіль про громадську думку, її роль та політичні функції. В своїй праці «Демократія в Америці» Токвіль зазначав що ні добрі закони, ні інші чинники не врятували Америку від стану, який він, слідом за Дж.Адамсом та іншими, назвав "тиранією більшості". Він називав "нечестивим і мерзенним" таке правило, коли у справі управління більшість може чинити все, що завгодно. На його думку, існує вищий закон - "справедливість", яким встановлено "межі права кожного народу" і водночас право кожного індивіда апелювати "від верховної влади народу до верховної влади всього людства". Однак, на відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям "тиранія більшості" для критики демократичних законів, Токвіль вбачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки. Ця думка у звязку з прагненням кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами. Вчений підкреслював: "Масі нема потреби вдаватися до законів, щоб покарати тих, хто думає інакше; їй достатньо висловити своє несхвалення, і почуття гнітючої самотності і безсилля доведе їх до відчаю". І далі: "Коли люди рівні за своїм становищем, то завжди громадська думка величезною силою тисне на розум кожного індивіда; вона керує ним, охоплює і пригнічує його; це залежить не стільки від політичних законів, скільки від складу самого суспільства". Тому як би не були врівноважені та розподілені влади в демократичному суспільстві та як би юридично не гарантувалися основні громадянські права і свободи, висловлювати думки, які суперечать думці маси, стає надзвичайно важко. Отже, звільнившись від тиранії держави, американці створили у суспільстві свою власну тиранію - тиранію одноманітного мислення і поведінки людей, що не терпить інакодумства. Цитата з книжки «Демократія в Америці» «У демократичних народів громадську думку, зрозуміло, не виявляється єдиним критерієм перевірки індивідуальної здатності судження, але його вплив стає незмірно більш могутнім, ніж де б то не було ще. За часів рівності люди не схильні довіряти один одному через свого подібності, але те ж саме подібність обумовлює їх готовність проявляти майже безмежна довіра до думки громадськості, бо їм не здається неймовірним висновок про те, що, оскільки всі мають рівні пізнавальними здібностями, істина завжди повинна бути на стороні більшості. Коли людина, що живе в демократичній країні, порівнює себе з оточуючими його людьми, він з гордістю відчуває свою рівність з кожним з них, але, коли він починає розмірковувати про всю сукупність собі подібних і співвідносить себе з їх величезною масою, він одразу ж відчуває себе пригніченою , відчуває всю свою незначність і слабкість. Те ж саме рівність, звільнило його від залежності перед будь-яким окремо взятим громадянином, залишає його самотнім і беззахисним перед обличчям реальної більшості. Громадська думка у демократичних народів, отже, має досить дивним могутністю, про природу якого народи, що живуть в умовах аристократичного правління, не можуть скласти собі ні найменшого поняття. Громадська думка не вселяє своїх поглядів, воно накладається на свідомість людей, проникаючи в глибини їхніх душ за допомогою свого роду потужного тиску, що чиниться колективним розумом на інтелект кожної окремої особистості». «Я знаю, що американські політичні закони надають більшості суверенні права на управління суспільством, і це значною мірою посилює природне вплив, який більшість і без того надає тут на розуми людей, бо немає нічого більш звичного, властивого людині, ніж визнання інтелектуальної переваги над собою свого гнобителя. Це політичне всемогутність більшості у Сполучених Штатах справді збільшує ту владу, яку громадську думку і без нього отримало б над умами всіх співгромадян. Політична могутність не є основою цієї влади. Її джерела слід шукати в самому рівність, а не в тих більш-менш популярних інститутах, які люди егалітарного суспільства зуміли створити для себе. Можна припустити, що інтелектуальна влада чисельного більшості буде не настільки абсолютної у демократичного народу, підлеглого королю, ніж у надрах чисто демократичних суспільств, а проте в століття рівності вона завжди буде майже необмеженою, і незалежно від власне політичних законів, керуючих людьми, цілком можна стверджувати, що довіра до громадської думки стане свого роду релігією, чиїм пророком буде чисельну більшість». 12 Публіка як суб'єкт громадської думкі. Крнцепція Ю.Хабермаса Нині на Заході популярні три найвпливовіші концепції громадської думки. Дві з них, загалом, успадковані від минулого, а одна бачиться як оригінальна. Нам хочеться зупинитися на першій із двох згаданих, яка запропонована німецьким філософом Ю. Габермасом, — так званій моралізувально-нормативній. У своїх працях Габермас твердить, що його погляди є розвитком тих положень, які були сформульовані ще у XVIII столітті. Вони ґрунтуються на понятті «суспільна гласність», «відкритість», за допомогою яких пропонується подолати ізольованість абсолютної монархії, зробити її ідеологію зрозумілою масам. Габермас прямо говорить: його концепція розрахована на те, щоб зберегти панівний приватновласницький господарський механізм. Публіка, за Габермасом, — це не народ, не більшість населення, не «всі»: вона складається з тих, хто може резонерствувати на зборах, у кафе й за пивом, у салонах і на сторінках газет, а саме: із освічених верств населення, яке володіє власністю. Вони вважають себе носіями істини, і вона повинна бути визнана всіма. Головне завдання їхнього резонерства полягає в тому, щоб «законним шляхом» усунути суперечності в інтересах держави і буржуазного суспільства. Габермас зазначає: нині не віднайти політичного обгрунтування буржуазній громадськості і гласності, які слід залишити в структурі громадської думки. Ось чому поняття «громадська думка» і є таким популярним — у ньому бачать можливість збереження того, що не вдасться здійснити політичними засобами. Немає нічого дивного в тому, що поняття «громадська думка», за Габермасом, має прямий стосунок до поняття «право» і «політика». Справді, якщо громадська думка є свідомим міркуванням освіченої публіки, то вона має, головним чином зміцнювати панування буржуазії, виправдовувати практику застосування права і політики буржуазії. Цей вплив громадської думки обґрунтовується тим, що судді та адміністративні чиновники добираються з «освічених верств». Маючи опертям чинні закони, ці чиновники водночас «освячують» права і політику буржуазії громадською думкою. Сам Габермас так потрактовану громадську думку називає «ліберально-буржуазною». Його суб'єктом, нагадуємо, є група приватних осіб, які мають можливість відкритого обговорення і об'єднуються в «публіку» завдяки тому, що володіють власністю і освічені. Між публікою й громадською думкою перебувають мораль і право. Вони утверджуються розумом. Це дозволяє апелювати до нього, перетворюючи справжній об'єкт на анонімний. Апеляція згори розцінюється як свобода преси, а знизу — як загальна доступність, що насправді обмежена бар'єрами приватного володіння. Мораль, яка проголошується в такий спосіб, відрізняється від загальнолюдської моралі. Хто не погоджується з публікою-резонером, того громадська думка оголошує не просто відступником від норми, але дуже недоброю людиною чи навіть ворогом. Політична сутність концепції Габермаса зрозуміла. Громадську думка він розглядає як інструмент у руках панівних класів. Власне, він і не приховує цього, коли надає визначення «публіка» буржуазії, за якою зберігає право оцінювати й пояснювати те, що відбувається в суспільстві. За Габермасом, громадська думка є завжди офіційною, тобто такою, що подається в пресі, решті офіційних джерел інформації. 13 Kонцепція громадської думкі Н.Лумана Друга концепція громадської думки належить Н. Луману. Відправна точка його висновків — заперечення будь-якого суб'єкта громадської думки. Луман не раз твердив у своїх працях, що громадська доступність і гласність передбачають одразу кілька тем, які можуть бути в центрі уваги процесу комунікації. Але одночасно комунікувати з кількома темами неможливо, треба вибрати якусь одну. Потрібна увага, яка визначала б, здійснювала цей вибір і уможливлювала обговорення теми з незнайомою людиною в пивниці чи на вулиці. Саме ця тема і визначає зміст громадської думки. Одначе Луман визнає: замало тільки уваги для формування громадської думки. Він долає цю перешкоду твердженням, що теми живуть у суспільстві своїм життям, їхнє поширення підпорядковане власним, особливим закономірностям. Відтак громадська думка, за Лу-маном, прив'язується не до окремих індивідів, не до заможних верств, як у Габермаса, а до тем. На думку Л у мана, такий підхід має низку переваг. Він дозволяє говорити про всіх людей однаково, ніби між ними немає певної різниці. Громадська думка, за Луманом, охоплює всіх, і перед нею всі рівні. Відтак Луман демократично пов'язує розходження в громадській думці з розходженням між темами. Одна річ, говорить він, міркувати про інфляцію загалом, інша — про інфляцію, яка шкодить пенсіонерам. Погляди можуть бути протилежними, але громадська думка впорядковує їх, не даючи оцінки, що і є, за Луманом, виявом ліберальності. Чи має громадська думка юридичну вагу, залежить від прийняття рішення, що ґрунтується на увазі індивіда до теми. Коли щось не привертає уваги людей, то й громадської думки на відповідну тему не слід побоюватися. А коли з'являється посилена увага до чогось, то це означає неузгодженість системи права. Середній рівень уваги — ось що є найважливішим для дослідника. Коли тема й думка про неї не збігаються, тоді, за Луманом, виникає так зване маніпулювальне моралізування. Наприклад, теми «розрядка» і «заборона на професію» не знайшли однозначного вияву і не всіма сприймаються однозначно. Прихильники однієї думки різняться від прихильників іншої. Між ними виникає конфлікт і може відбуватися боротьба, внаслідок чого висловлені думки одних породжуватимуть неприхильну реакцію з боку інших, які будуть тиснути на своїх супротивників. Тому не існує ніякої нейтральної думки, вона, так чи інакше, пов'язана з оцінками. Думки мають безпосередній стосунок до права, а отже, і до поведінки людей. Думки, які тримаються протягом тривалого часу, породжують відповідно підлаштовані довготривалі форми поведінки людей, освячені правом. У концепції Лумана наголошується на змістові громадської думки — цим вона відрізняється від концепції Габермаса та інших дослідників. Одначе «тема» Лумана відривається від суб'єкта, її творця, внаслідок чого його концепція абстрактна. Громадську думку він пояснює індивідуалістично — через увагу, тим самим принижуючи її соціальну сутність. Сказане стосується і трактування Луманом інших аспектів громадської думки. |
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології |
|
Резолюція засідання громадської ради при Нікопольському міському голові Нікополі відбулося засідання громадської ради при Нікопольському міському голові, на якому розглядалося питання «Стан виконання Державних... |
ПЛАН РОБОТИ міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2008р. № п/п Про затвердження „Порядку визначення та врахування інтересів територіальної громади та громадської думки при розміщенні об’єктів... |
|
КОНТЕНТ- АНАЛІЗ ПУБЛІКАЦІЙ ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА ТА ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА... Вних осіб та їх діяльності. Така ситуація досить часто відображається у засобах масової інформації, зокрема, у публікаціях періодичних... |
План роботи Громадської ради при Нікопольському міському голові на 2013 2014 роки № п/п Провести засідання на тему: «Стан виконання Державних та регіональних програм в галузі науки та освіти в м. Нікополь та виконання... |
|
1. Вступ до соціології Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології ... |
Стаття до збірника наукових статей «Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління... |
|
ПЛАН КОНСПЕКТ проведення семінарського заняття з гуманітарної підготовці... Звичаї складаються і існують у суспільстві завдяки підтримці громадської думки тієї або іншої групи людей і передаються від покоління... |
76 Еволюція управлінської думки цифічні проблеми і особливі методи... Натепер ні в кого не викликає сумнівів, що менеджмент є самостійною галуззю знань і сферою досліджень, оскільки наука у загальному... |