Підприємство в сучасній системі господарювання
|
|
Скачати 4.65 Mb.
|
|
3.2. Матеріально-технічна база аграрних підприємств. ПЛАН 3.2.1. Структура та функціональна роль матеріально-технічної бази 3.2.2. Машинно-тракторний парк та ефективність його використання 3.2.3. Енергетичні потужності підприємства 3.2.4.Виробнича потужність підприємства, будівлі та споруди і ефективність їх використання 3.2.1 Структура та функціональна роль матеріально – технічної бази. Матеріально–технічна база виробництва являє собою сукупність матеріально – речових елементів продуктивних сил, виробничий апарат, який використовується для створення матеріальних благ і надання послуг колективу, суспільству. Головний елемент матеріально–технічної бази виробництва – основні виробничі фонди в натурально-речовій (будівлі, виробничі споруди, обладнання, машини, транспортні засоби, залізниці, інструмент та ін.; у сільському господарстві – багаторічні насадження, робоча, продуктивна худоба) і вартісній формах (рис.3.2.1.1). Основний капітал (основні фонди) як важливий складовий елемент продуктивних сил функціонує в процесі виробництва в певній матеріально-речовій формі, яка і є матеріально – технічною базою. Складові матеріально – технічної бази мають різне цільове призначення, тому за їх функціональною роллю в процесі виробництва виділяють три групи засобів праці. Перша група — це засоби праці, що безпосередньо самі виробляють продукцію і тому найактивніше впливають на процес виробництва. До них відносять продуктивну худобу і багаторічні культурні насадження в плодоносному віці. Друга група — засоби праці, що сприяють підвищенню продуктивності праці. За їх допомогою здійснюється комплексна механізація й автоматизація виробництва і як наслідок — знижується трудомісткість продукції, відбувається умовне вивільнення працівників. До них відносять: робочі і силові машини, транспортні засоби, комбайновий парк, автоматичні лінії, засоби механізації тваринницьких приміщень, різні прилади й устаткування тощо. Більшість цих матеріально-речових елементів їх відтворюється за межами аграрного сектора, а тому ступінь їх впливу визначається темпами розвитку науково-технічного прогресу в галузях промисловості.  Рис.3.2.1..1 Складові матеріально-технічної бази Третя група – засоби, що створюють сприятливі умови для нормального виробничого процесу. Це – тваринницькі приміщення, складські приміщення, споруди, літні табори для утримання худоби тощо. Усі матеріально-речові елементи основного капіталу мають відповідні техніко-економічні характеристики, знання яких необхідне для планування потреби в цих ресурсах, оцінки й аналізу ефективності їх використання. 3.2.2 Машинно-тракторний парк та ефективність його використання Машинно-тракторний парк (МТП) сільськогосподарського підприємства — парк, до якого, крім тракторів, сільськогосподарських машин, самохідних комбайнів, належать також автомобілі, стаціонарне силове й технологічне обладнання для рослинництва, тваринництва, технічного обслуговування, ремонту та інші засоби механізації сільськогосподарського виробництва, обслуговуючих і допоміжних галузей . У вузькому значенні МТП — кількісна сукупність різних марок і модифікацій тракторів, комбайнів, причіпних та навісних машин і знарядь, призначених для механізації трудомістких процесів з вирощування сільськогосподарських культур і виробництва сільськогосподарської продукції, надання послуг та виконання робіт іншим виробництвам. Трактори розглядаються як головний елемент матеріально – технічної бази, адже за допомогою тракторів виконуються майже всі сільськогосподарські роботи, пов'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур (оранка, посів, догляд за посівами, значною мірою збирання врожаю). Крім того, тракторний парк широко використовується на транспортних роботах і для обслуговування тваринництва. Ступінь забезпечення аграрних підприємств тракторним парком визначається діленням фактичної наявності тракторів на їх нормативну потребу. Остання розраховується різними методами. Найбільш ефективними є метод визначення потреби за піковими періодами збігу сільськогосподарських робіт. При цьому виділяють піковий період для тракторів загального призначення, який для більшості регіонів України припадає на підняття зябу, і окремо для універсально-просапних тракторів на період обробітку просапних культур і збирання трав. При цьому враховуються й інші роботи, що мають бути виконані даними групами тракторів у визначені періоди. Потребу в тракторах визначають як відношення планового обсягу виконання робіт до нормативного виробітку умовно – еталонного трактора з врахуванням впливу факторів: кількість днів у календарному піковому періоді; коефіцієнт використання календарного періоду за метеорологічними умовами; коефіцієнт змінності; коефіцієнт виконання змінних норм виробітку; коефіцієнт технічної готовності. Для визначення рівня ефективності використання тракторного парку, використовують такі показники, як умовно-еталонний трактор і умовно-еталонний гектар. Фізичні трактори переводяться в умовно-еталоні за коефіцієнтами, що визначені, виходячи з нормативного виробітку за зміну. За одиницю беруть трактори класу 3 т (ДТ-75М, Т-74, Т-75) з нормативним змінним виробітком на оранці 7 га. Тоді, скажімо, трактор Т-150 з нормативним виробітком 11,6 га матиме коефіцієнт для переведення 11,6 : 7 = 1,65. Умовно-еталонні гектари є показником визначення обсягу робіт тракторів. Їх визначають множенням кількості виконаних нормозмін трактором відповідної марки на його змінний еталонний виробіток. Останній розраховують по кожній марці тракторів множенням коефіцієнта для переведення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах. Якщо, наприклад, тривалість зміни становить 7 год., а робота виконується трактором Т-100, то його змінний еталонний виробіток дорівнюватиме 9,38. За умови, що протягом року цим трактором виконано 215 нормозмін, його річний виробіток становитиме 2017 умовно-еталонних гектарів. При цьому кількість нормозмін визначають діленням фактично виконаного обсягу робіт за робочу зміну на змінну норму виробітку. У тих випадках, коли трактором виконується погодинна робота, кількість нормозмін визначають діленням відпрацьованого часу на 7 год. Ступінь ефективності використання тракторного парку підприємства визначається за такими групами показників: інтенсивності, продуктивності та економічності (табл. 3.2.1.1). Для визначення економічної ефективності використання всього машинно-тракторного парку, включаючи не лише силові (трактори), а й робочі машини, розраховують показник виходу валової продукції рослинництва на гривню вартості цих машин. З підвищенням даного показника створюються необхідні економічні передумови для швидкої окупності витрат на придбання техніки та її заміни на більш продуктивну. Таблиця 3.2.1.1 Показники ефективності використання тракторного парку
Серед напрямів підвищення ефективності використання тракторного парку виділяють такі:
Для зниження собівартості умовного еталонного гектара головними резервами є підвищення продуктивності тракторних агрегатів та економне витрачання паливно-мастильних матеріалів. Основними видами комбайнів, які використовуються в сільському господарстві є зернозбиральні, бурякозбиральні, силосозбиральні та картоплезбиральні. Фактичне забезпечення аграрних підприємств комбайнами характеризується показником їх кількості по видах у розрахунку на 1000 га збиральної площі або оберненим співвідношенням – величиною збиральної площі певної культури до наявної кількості комбайнів відповідного виду. Показник рівня забезпечення аграрних підприємств комбайнами визначається як відношення їх фактичної наявності до нормативної потреби. На великих аграрних підприємствах більшість культур збирають за потоковою технологією, завдяки якій скорочуються строки збиральних робіт, отже, зменшуються втрати врожаю, досягається економія коштів за рахунок вилучення допоміжних операцій. При цьому найбільший ефект потокових технологій досягається при груповому використанні машин і оптимальному забезпеченні комбайнів транспортними засобами. Потреба в транспортних засобах для обслуговування комбайнів визначається через співвідношення продуктивності комбайнів та транспортних засобів. Ефективність роботи комбайнів визначають за показниками інтенсивності, продуктивності та економічності. До показників інтенсивності відносять кількість відпрацьованих одним комбайном машино-днів та кількість відпрацьованих машино-змін за сезон. Їх розраховують діленням відпрацьованих певним видом комбайнів машино-днів (машино-змін) на середньосезонну кількість комбайнів (як тих, що працювали, так і тих, що не працювали). Продуктивність комбайнів визначають за такими показниками, як кількість зібраних гектарів одним комбайном за сезон, за машино-день і за машино-зміну. Перший з названих показників розраховують діленням зібраної площі певним типом комбайнів на їх середньосезонну кількість, два інших показники – аналогічно з тією лише особливістю, що в знаменнику беруть відпрацьовані машино-дні (машино-зміни). Для зернозбиральних комбайнів визначають також такі важливі показники продуктивності, як обсяг намолоченого зерна одним комбайном за сезон, один машино-день, одну машино-зміну. При розрахунках цих показників у чисельнику відображають оприбутковане зерно у бункерній вазі. Економічність роботи комбайнів відображають показники собівартості гектара зібраної площі та витрат пального на цю площу. Зокрема, собівартість гектара зібраної площі визначають діленням суми всіх витрат на експлуатацію комбайнів певного виду (оплата праці працівників збирального комплексу з нарахуваннями, амортизація, пальне і мастила, ремонт, транспортні витрати) на збиральну площу. Основними видами транспорту, що використовується в аграрних підприємствах для перевезення вантажів є вантажні автомобілі, трактори, гужовий транспорт та трубопровідний (водопроводи, молокопроводи). Сільське господарство є високо транспортоємкою галуззю. Роботу вантажного транспорту вимірюють в тоннах та в тонно – кілометрах. Транспортоємкість як показник визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу або в тонно – кілометрах на площу ріллі. В аграрних підприємствах обсяг перевезення вантажів планують за технологічними картами вирощування сільськогосподарських культур і виробництва продукції тваринництва з одночасним урахуванням перевезень різних матеріалів (наприклад, будівельних), мінеральних добрив, нафтопродуктів, палива тощо, обсягу робіт по обслуговуванню соціальної сфери. Знайдений обсяг вантажів множать на коефіцієнт повторності їх перевезень і в такий спосіб одержують обсяг транспортних робіт (вантажоперевезень) у тоннах. Коефіцієнти повторності розраховують по кожному виду вантажів діленням загального обсягу перевезень певного виду продукції (виду вантажу) на обсяг її виробництва. Наприклад, якщо зерно від комбайна перевозять на тік, розвантажують, а після доробки перевозять на елеватор, – коефіцієнт повторності в даному випадку становить 2. Обсяг транспортних робіт у тонно-кілометрах, або вантажооборот обчислюють множенням обсягу вантажоперевезень у тоннах на середню зважену відстань перевезень, яку визначають на основі звітних даних. На потребу в транспортних засобах впливає такий фактор, як клас вантажів. Залежно від питомої ваги вантажів і зумовленого нею коефіцієнта використання вантажопідйомності транспортних засобів розрізняють п'ять класів вантажів. До першого класу відносять вантажі, які забезпечують використання вантажопідйомності на 100 % (зерно, крім вівса і кукурудзи в качанах, картопля свіжа, борошно, фрукти свіжі в ящиках, камінь, цемент, добрива мінеральні тощо), до другого – з використанням вантажопідйомності на 99—71 % (вовна пресована, зелень городня в ящиках, капуста свіжа, комбікорм, кукурудза в качанах, сіно і солома пресовані, насіння соняшнику тощо), до третього – на 70–51 % (вовна непресована, молоко свіже в бідонах і автоцистернах, нафтопродукти, силосна маса, тютюн, ВРХ тощо), до четвертого – на 50–41 % (зелень городня навалом, кокони шовкопряда, розсада овочева без упаковки, худоба домашня дрібна тощо), до п'ятого класу – з використанням вантажопідйомності менше ніж на 41 % (бавовна). За інших однакових умов критерієм вибору транспортного засобу для виконання певної роботи є мінімізація витрат на тонну перевезеного вантажу. Вибір транспортного засобу повинен здійснюватися з орієнтацією на досягнення якості транспортного обслуговування, яку характеризують ознаки: перевезення вантажів вчасно, без втрат, повнота виконання замовлень на транспортні перевезення. Ефективним є застосування автомобілів з причепами, які дають змогу підвищити їх продуктивність на 45–55 % і знизити собівартість перевезень на 25%. Слід враховувати, що собівартість тонни перевезень тракторним транспортом в 1,5–2 рази вища, ніж автомобільним. Вантажні автомобілі економічно не вигідно використовувати для перевезень вантажів на відстань менше 3 км. Чим вища вантажопідйомність автомобілів, тим раціональніше їх використання на далеких відстанях. Гужовий транспорт доцільно використовувати для перевезення разових вантажів на невеликі відстані. Для визначення окремих техніко-економічних показників роботи автотранспорту використовують такі поняття, як автомобіле-дні перебування в господарстві, автомобіле-дні в роботі, середньооблікова кількість автомобілів і їх вантажопідйомність. Автомобіле-дні перебування в господарстві розраховують підсумовуванням усіх календарних днів перебування кожного вантажного автомобіля в підприємстві протягом року, а автомобіле-дні в роботі – підсумовуванням днів їх роботи. Діленням автомобіле-днів перебування у господарстві на 365 визначають середньооблікову кількість автомобілів, а вантажопідйомність середньооблікового автомобіля – діленням автомобіле-тонно-днів на автомобіле-дні перебування в господарстві. Усі показники використання автотранспорту поділяються на три групи: інтенсивності, продуктивності та ефективності. До показників інтенсивності відносять:
До показників продуктивності вантажного автотранспорту відносять:
До показників ефективності вантажного автотранспорту відносять:
3.2.3 Енергетичні потужності підприємства Енергетична потужність – це найактивніша частина основного капіталу, яка формує енергетичні ресурси аграрних підприємств. Енергетичні ресурси підприємств представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів, електродвигунів і електроустановок, живої тяглової сили, що виражена у механічних кінських силах. При цьому потужність електромоторів і електроустановок переводиться у механічні кінські сили за коефіцієнтом: 1 кВт – 1,36, робочих коней – 0,75, робочих волів – 0,5 м.к.с. Під структурою енергетичних потужностей розуміють процентне співвідношення окремих видів енергетичних ресурсів в загальному їх обсязі. В структурі енергетичних ресурсів аграрних підприємств України механічні двигуни становлять 99 %, серед них автомобілі і трактори займають 62,3 %. До показників забезпеченості енергетичними ресурсами відносять:
Ефективність використання енергетичних потужностей відображає показник енергоємність виробництва, що визначається діленням енергоресурсів підприємства на обсяг одержаної валової продукції. У підприємствах з інтенсивним типом розвитку, де запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно й рівень цього показника не перевищує 2 – 2,5 м.к.с. на 1000 грн валової продукції в порівнянних цінах. Значну частку (понад 20%) в структурі енергоресурсів аграрних підприємств займають електродвигуни та електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські потреби електроенергію як один з найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві. Оскільки електрифікація є основою комплексної механізації та автоматизації виробництва, то рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку матеріально-технічної бази підприємства. Для оцінки досягнутого рівня споживання електроенергії використовують показники електрооснащеності виробництва і електроозброєності праці. Перший з них визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посівну площу, а другий – на середньорічну кількість працівників. 3.2.4 Виробнича потужність підприємства, будівлі споруди та ефективність їх використання Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий річний (добовий, змінний) обсяг випуску продукції зазначеної номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання матеріально-технічної бази виробництва. Виробнича потужність визначається здебільшого натуральними або умовно натуральними вимірники за видами продукції (послуг). Оскільки натуральні обсяги різних видів продукції між собою не порівнянні то по багатогалузевих підприємствах виробничу потужність доцільно визначати через обсяг виробництва продукції у вартісному виразі. Сучасна наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну, резервну. Проектна потужність визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна потужність - фактично досягнута виробнича потужність. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Під резервною потужністю розуміють недовикористану потужність, яка повинна постійно формуватись й існувати в певних галузях національної економіки з метою використання її у так звані періоди пікових навантажень. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10 - 15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів в середньому - 3 - 5% загальної потужності. Основними чинниками формування виробничої потужності підприємства є:
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. У разі випуску підприємством кількох видів продукції, виробнича потужність визначається окремо для кожного виду продукції. Потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності окремих галузей або підрозділів. Виробнича потужність підрозділів з виготовлення однорідної продукції можна визначити за такими формулами:  (4.1) (4.2)де N i- потужність і-го виробничого підрозділу підприємства; ai - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину; Tp - річний фонд часу роботи устаткування; m - середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування; ti - трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах). Виробничу потужність підприємства обчислюють за технічними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості продукції, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. Відношенням фактичного обсягу виробництва продукції до нормативного розраховується коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства. Чим більший він за одиницю, тим ефективніше підприємство використовує свою потужність, і навпаки. Для оцінки розміру виробничої потужності вузькоспеціалізованих аграрних підприємств, наприклад, тепличних комбінатів, птахофабрик, свинокомплексів, відгодівельних комплексів та ін. використовують також показники ресурсного потенціалу підприємства, наприклад: площа закритого ґрунту, кількість птахомісць і т.п. Крім коефіцієнта використання виробничої потужності ефективність використання виробничої потужності характеризують такі показники:
Формують виробничу потужність підприємства виробничі будівлі та споруди, які є одним з головних матеріально-речових елементів основних виробничих фондів, що структурі основних виробничих фондів вони складають понад 60 %. Відповідно, більшість показників ефективності використання основних фондів підприємства значною мірою відображають також ефективність використання виробничих будівель та споруд. До виробничих будівель аграрного підприємства відносять корівники, свинарники, пташники, вівчарні, кормоцехи, а також такі допоміжні виробничі приміщення, як вагова, гаражі, комори, ветсанпропускники, ветлабораторії, навіси для зберігання техніки, відгодівельні майданчики тощо. Цільове призначення їх різне. Більшість з них призначена для утримання тварин та для зберігання продукції (комори), техніки (гаражі, навіси). До виробничих споруд відносять силосні траншеї та ями, силосні башти, водонапірні башти, гноєсховища, парники і теплиці, картопле-, овоче- і фруктосховища, гідротехнічні споруди, включаючи внутрішньогосподарську зрошувальну й осушувальну мережу тощо. Сучасні будівлі та споруди — це дорогі й досить складні інженерно-технічні елементи основних виробничих фондів. На кожному підприємстві їх кількісний і якісний склад залежить від таких факторів, як спеціалізація господарства, природної зони, в якій воно розміщено, від рівня розвитку головної галузі, економічного стану підприємства і культури виробництва. Зрозуміло, що господарства, спеціалізовані на виробництві тваринницької продукції, за інших однакових умов, матимуть більше виробничих будівель і споруд порівняно з підприємствами, де переважає виробництво рослинницької продукції. При виборі типу виробничих приміщень і споруд враховують їх питому кошторисну вартість. По тваринницьких приміщеннях розраховують кошторисну вартість на головомісце; по картопле-, овоче- і фруктосховищах – на одну тонну тих видів продукції, що зберігатимуться в них; по теплицях і парниках, коморах – на квадратний метр корисної площі; по силосних спорудах і траншеях – на кубічний метр їх об'єму. Останній показник використовується також для тваринницьких приміщень. Слід мати на увазі, що питома кошторисна вартість головомісця, кубічного метра тваринницьких приміщень тим дешевша, чим більше приміщення, і навпаки. Але позитивна дія цього фактора обмежена, оскільки збільшення розміру тваринницьких будівель призводить до істотного погіршення мікроклімату в них і зниження продуктивності тварин. Здешевлення будівництва будівель і споруд можна досягти за рахунок використання ефективніших проектів і широкого застосування місцевих дешевих матеріалів, панелей полегшеного типу. В багатьох підприємствах є необхідність у реконструкції діючих будівель і споруд з метою механізації в них виробничих процесів. Затрати на реконструкцію будівель, як правило, нижчі, ніж на будівництво нових. Узагальнюючими економічними показниками ефективності використання виробничих будівель і споруд є виробництво продукції й окремо одержаного прибутку на гривню їх кошторисної вартості; виробництво продукції й одержаний прибуток на головомісце. Останній показник розраховується по окремих видах тварин і тваринницьких приміщень. За його допомогою не тільки оцінюють рівень ефективності використання виробничих споруд та будівель, а й вирішуються питання вибору найбільш економічно доцільного варіанта технології виробництва тваринницької продукції. Питання для самоконтролю
Тести Виберіть правильний варіант відповіді 1. Сумарна потужність тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів і електроустановок, живої тяглової сили називається: а) трудові ресурси підприємства; б) земельні ресурси підприємства; в) енергетичні ресурси підприємства; г) фінансові ресурси підприємства. 2. Енергозабезпеченість виробництва – це: а) кількість енергетичних ресурсів на 1 га посівної площі; б) кількість енергетичних ресурсів на 1 га ріллі; в) кількість енергетичних ресурсів на 1 працівника; г) кількість енергетичних ресурсів на 1 трактор. 3. Енергооснащеність виробництва розраховується як: а) відношення кількості використаної електроенергії в КВт/год до посівної площі; б) відношення кількості використаної електроенергії в КВт/год до кількості працівників; в) відношення кількості використаної електроенергії в КВт/год до фінансових ресурсів; г) відношення кількості використаної електроенергії в КВт/год до вартості основних фондів; 4. Умовна одиниця виміру кількості фізичних тракторів, що визначається на основі їх нормативного виробітку за зміну, називається: а) умовно-еталонним трактором; б) умовно-еталонним гектаром; в) умовно-еталонним комбайном; г) умовно-еталонним автомобілем. 5. Коефіцієнт використання тракторного парку визначається діленням: а) тракторо-днів у роботі на тракторо-дні перебування в господарстві; б) тракторо-дні перебування в господарстві на тракторо-дні у роботі; в) тракторо-дні перебування в ремонті на тракторо-дні перебування в роботі; г) трактро-дні перебування в господарстві на тракторо дні перебування в ремонті. 3.3. Основні засоби (основний капітал) аграрних підприємств. ПЛАН 3.3.1. Економічна сутність та склад основних засобів 3.3.2. Облік та оцінка основних засобів 3.3.3. Спрацювання та старіння основних засобів 3.3.4. Амортизація основних засобів та методи її нарахування 3.3.5. Оцінка ефективності використання основних засобів 3.3.1 Економічна сутність та склад основних засобів Основним завданням функціонування підприємства є виготовлення продукції (надання послуг) в результаті поєднання і взаємодії в процесі виробництва трьох його основних елементів: засобів праці, предметів праці та праці людини. Фонди підприємства - це вартісний вираз засобів виробництва, що функціонують на виробництві. Грошовий капітал авансується на придбання робочої сили і засобів виробництва, у процесі виробництва ці фактори взаємодіють і створюють новий продукт. Реалізуючи продукт на ринку, фірма одержує назад не тільки авансований раніше капітал, але і деяку додаткову величину - додаткову вартість. Засоби праці разом із предметами праці утворять засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва по своєму матеріально-речовому змісту складають виробничі фонди підприємства. У залежності від їхнього функціонування в процесі виробництва, способі перенесення їхньої вартості на готовий продукт і характері відтворення розрізняють основні й оборотні фонди. Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту частинами, у міру спрацювання. Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №287 від 22.05.97 р. із змінами та доповненнями, під терміном "основні фонди" мають на увазі матеріальні цінності, використовувані у виробничій діяльності платника податків протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується в зв'язку з фізичним чи моральним зносом. До основних фондів відносяться тільки ті засоби праці, що створені працею і мають вартість (не відносяться засоби виробництва, що дані природою без сприяння людини). Оборотні фонди - це предмети праці, що цілком споживаються в кожному циклі виробництва, змінюють свою натуральну форму і свою вартість переносять цілком на собівартість готової продукції. Невиробничі основні фонди - це основні фонди, що безпосередньо не беруть участь у виробничому процесі і не переносять свою вартість на продукт (соціальна сфера, побутове обслуговування і т.п.), але знаходяться у введенні (на балансі) промислових підприємств. Отже, під основними засобами розуміють сукупність матеріальних коштів, які формує і утримує підприємство з метою використання їх в процесі виробництва або постачання виробів, надання послуг, здавання в оренду іншим юридичним особам, здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо останній довший за рік. При формуванні основних засобів підприємств повинні враховуватись особливості кожного об'єкту їх складових. У кожному конкретному випадку такий об'єкт розглядається як закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, для обслуговування яких використовуються загальні пристосування, прилади керування та єдиний фундамент. В зв'язку з цим, кожен предмет чи об'єкт може виконувати свої функції, а їх комплекс певну роботу в складі комплексу, а не самостійно. У тих випадках, коли об 'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), тоді кожна з його частин може вважатися об'єктом основних засобів і відповідним чином знаходити відображення в бухгалтерському обліку та у звітності підприємства.) |
Схожі:
|
1 Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства,... |
1. Дефініція «соціально-економічна безпека» в системі понять управління... Ому середовищі, що характеризується нестабільністю та постійною динамікою. Таке середовище змушує керівництво швидко адаптуватися... |
|
НАКАЗ «Духовно-гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу та її реалізація в сучасній освітній системі» (далі – обласний семінар)... |
СТАТУТ орендного підприємства Орендне підприємство (далі Підприємство) діє згідно з Законом України "Про підприємство", цим Статутом і договором оренди |
|
1. Бізнес-план у ринковій системі господарювання Навчально-методичний комплекс з вивчення дисципліни "Бізнес-планування розвитку підприємства" для підготовки студентів V курсу з... |
31 Підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю Організаційно-правова форма господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю |
|
Тема: Вивчення оболонки програми «1С-Підприємство 2» За допомогою меню ознайомитись з основними можливостями програми „1С-Підприємство 2”. Навчитись працювати в „1С-Підприємство 2” використовуючи... |
До розпорядження міського голови від 06. 06. 2011р. №283 Комунальне підприємство «Підприємство матеріально-технічного забезпечення» Тернопільської міської ради |
|
Особливості створення та подання ЕЛЕКТРОННОГО ЗВІТУ Державне підприємство «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України», що виконує функції центру обробки... |
ПЛАН проведення перевірок суб’єктів господарювання (виробничих об’єктів) ... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua