Для забезпечення своєї діяльності кожне підприємство повинно мати в наявності не сукупність основних засобів, а таку їх кількість і в такому складі, як цього вимагає організація процесу виробництва. Основні засоби підприємств періодично оновлюються, поповнюються і вибувають із експлуатації. В загальному вигляді склад основних засобів підприємства подано на рис.3.3.1.1
Рис.3.3.1.1 Склад основних засобів підприємств
Як видно з рис.3.3.11., основні засоби підприємства складаються із трьох основних груп: основні засоби (фонди), інші необоротні матеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції. Зупинимось більш ґрунтовно на характеристиці основної їх складової "Основних фондів"
будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії);
спорудження - інженерно-будівельні об'єкти, призначені для виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (насосні станції,тунелі, мости й очисні спорудження, резервуари і т.д.);
передаточні пристрої - пристрої, за допомогою яких передаються енергія різних видів, а також рідкі і газоподібної речовини (нафтопроводи, газопровід і т.п.);
машини й устаткування в т.ч.: а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни); б) робочі машини й устаткування, які використовуються безпосередньо для впливу на предмет праці чи для його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг, тобто для особистої участі в технологічних процесах (верстати, преси, підйомно-транспортні механізми й ін.); в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування і т.п.; г) обчислювальна техніка; д) інші машини й устаткування;
транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;
інструменти усіх видів і пристосування, що прикріплюються до машин для обробки виробу (затиски, тиски і т.д.).
Основні фонди - це найбільш активна частина основних засобів підприємства, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі виготовлення продукції (надання послуг). Співвідношення окремих видів (груп) основних виробничих фондів, виражених у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві характеризує їх видову (технологічну) структуру.
В інтересах суспільства і окремих підприємств є досягнення такої видової (технологічної) структури основних фондів, яка дозволяє здійснювати ефективну організацію процесів виготовлення продукції (надання послуг) високої якості та конкурентноспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тому поряд з намаганнями збільшувати активну частину основних фондів підприємства, яка характеризує підвищення його технічного рівня, треба постійно дбати про необхідну кількість і утримання в належному стані інших груп основних засобів. Досягнення оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів дає змогу досягти злагодженого функціонування підприємств і високих результативних показників їх діяльності.
Слід зазначити, що видова (технологічна) структура основних фондів підприємств має галузевий характер. Так, в промисловості питома вага будівель і споруд становить в середньому 46-48%, машин і устаткування - 42-44% до загальної їх кількості. На транспорті основну питому вагу, майже 65%, складають транспортні засоби, значно менше всі інші види основних фондів.
При порівнянні різних виробництв найбільш раціональна структура буде на тому виробництві, де вище активна частина основних виробничих фондів Під удосконалюванням структури основних виробничих фондів розуміється процес збільшення в загальному обсязі активної частини за рахунок пасивної.
Виробнича структура основних виробничих фондів на підприємстві залежить від наступних факторів: особливості галузевої приналежності, форм організації виробництва, розміщення підприємства, технічного рівня виробництва, характеру продукції, що випускається, обсягу випуску продукції, форм відтворення основних фондів.
Технологічна структура. Характеризує розподіл основних фондів по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їхньої загальної вартості.
Вікова структура основних виробничих фондів характеризує їхній розподіл по вікових групах (до 5 років, від 5 до 10 років і т.д.). Поліпшити структуру основних виробничих фондів дозволяє:
відновлення і модернізація устаткування;
удосконалювання структури за рахунок збільшення частки прогресивних видів верстатів і машин;
краще використання будинків і споруджень, установка додаткового устаткування;
правильна розробка проектів будівництва;
ліквідація зайвого і маловикористовуваного устаткування й установка устаткування, що забезпечує більш правильні пропорції між окремими групами.
Така класифікація основних фондів широко використовується для оцінки структури використовуваних засобів праці діючими системами бухгалтерського та статистичного обліку. Так, для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних сумарних обсягів амортизації згідно з Законом України "Про оподатковування прибутку підприємств" застосовують укрупнену групову класифікацію, згідно якої основні фонди підприємства поділяються на такі чотири групи:
- перша група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини.
- друга група - автомобільний транспорт, вузли та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматизованої обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;
- третя група - будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп.
четверта група - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
3.3.2 Облік та оцінка основних засобів
Для організації і проведення різних видів обліку основних засобів підприємств можна використати наведену раніше їх класифікацію за трьома основними групами.
Облік основних засобів може проводитись у натуральному та вартісному виразі. Облік основних засобів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів. Облік основних засобів в натуральному виразі потрібен для оцінки їх технічного стану. Він здійснюється шляхом використання інформації, наявної в технічних паспортах, які заведені на кожну одиницю засобів праці. У таких паспортах дається всебічна характеристика кожного об'єкта оцінки, а саме:
дата виготовлення;
технічні параметри (надійність);
технологічні можливості;
продуктивність (швидкодія);
кількість ремонтів;
кількість і особливості проведених модернізацій;
гарантійний термін роботи (строк служби);
маса і габарити;
ступінь зносу та ін.
Оцінка основних засобів підприємства це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб визначити загальну величину основних засобів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники, які характеризують ефективність господарської діяльності підприємства за певний період часу.
Така оцінка проводиться з метою визначення ступеня зносу, планування витрат на відтворення основних засобів, шляхом оновлення, модернізації та ремонту їх складових.
Виходячи із особливостей тривалого функціонування та поступового спрацювання засобів праці, умов постійної динаміки їх відтворення, використовуються декілька видів оцінки основних засобів. Серед основних видів оцінки основних засобів слід назвати оцінку за первісною вартістю, переоціненою (відновною) вартістю та ліквідаційною вартістю.
Первісна вартість основних засобів - це фактична їхня вартість (собівартість необоротних активів), представлена в сумі грошових коштів, які підприємство сплатило або витратило на придбання (створення) необоротних активів.
Первісна вартість основних засобів формується (складається) із ціни їх придбання, в яку входять суми оплачені постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт, реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (отриманням) основних засобів, якщо останні не відшкодовуються підприємству; витрати, пов'язані зі страхуванням ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання в процесі виробництва та виконання інших функцій.
Переоцінена вартість основних засобів це вартісний вираз оборотних та необоротних активів після їх переоцінки.
Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби” підприємство може здійснювати переоцінку основних засобів. Така переоцінка здійснюється в тих випадках, коли залишкова вартість об'єкта основних засобів суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату складання балансу. Тут слід зауважити, що у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.
Тим же Положенням (стандартом) переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідної первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється на його залишкову вартість.
Ліквідаційна вартість основних засобів це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх використання (експлуатації) за врахуванням витрат, пов'язаних з їх продажем (реалізацією).
3.3.3 Спрацювання та старіння основних засобів
Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу. В результаті чого вони зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це особливо характерно для такої групи основних засобів, як основні фонди. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів (фізичним зносом) розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання.
На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів (фондів) піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходять з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися в двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначаються швидкість і розміри фізичного спрацювання (зносу) основних засобів.
Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо.
Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, що в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим, тобто наступає момент повного фізичного спрацювання (зносу), яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими, але аналогічного призначення. Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо.
Фізичне спрацювання (фізичний знос) основних засобів (фондів) визначається на основі даних про терміни служби основних фондів за такою формулою:
де Тф - фактичний термін (строк) служби основних засобів (фондів), роки; Тн - нормативний термін, строк служби основних засобів (фондів), роки.
Для більш точного визначення спрацювання основних фондів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів. Ступінь фізичного спрацювання основних засобів (фондів) можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою:
де Вн - вартість чергового капітального ремонту, грн.; Вп - первісна (початкова) вартість основних засобів (фондів), грн. Зазначимо, що за допомогою капітального та інших видів ремонту вдається усунути лише тимчасове фізичне спрацювання.
Наявність на підприємстві значної кількості застарілих основних фондів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. В результаті цього зменшуються обсяги випуску продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.
Техніко-економічне старіння (моральний знос) основних засобів (фондів) наступає скоріше за фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно проявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Характерною особливістю техніко-економічного старіння основних фондів є втрата засобами праці своєї споживчої вартості в результаті удосконалення використовуваних та створення нових, більш досконалих основних засобів виробництва, застосуванням принципово нових технологій, старінням виготовлюваної продукції. Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків.
Техніко-економічне старіння буває двох видів (форм). Техніко-економічне старіння першого виду проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням і досягнень науково-технічного прогресу. Отже, цей вид техніко-економічного старіння пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів (фондів) не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.
Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої не зниженням їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.
Фізичне спрацювання (фізичний знос) та техніко-економічне старіння матеріальний знос) основних засобів (фондів) на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння (зносу) основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.5.2).
Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним) здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи капітальним ремонтом. Доцільність проведення капітального ремонту діючих основних засобів (фондів) повинна бути економічно обґрунтованою.
У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити їх технічний рівень порівняно при незначному зростанні їх вартості.
Рис.3.3.3.1. Види спрацювання і основних засобів (засобів праці) та форми їхнього усунення
У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками інколи не поступаються навіть найбільш досконалим, аналогічного призначення, новим засобам праці.
3.3.4 Амортизація основних засобів та методи її нарахування
У процесі використання основних фондів відбувається їх поступове спрацювання, в результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. В зв'язку з цим, вартість використовуваних основних фондів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під зносом основних фондів розуміють суму амортизації об'єкта основних фондів з початку його корисного використання.
Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на виготовлену продукцію (надані послуги) або на витрати підприємства протягом терміну їх використання.
Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі). Амортизації підлягає первісна або переоцінена вартість основних фондів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом, тобто при зарахуванні його на баланс, і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
Строк корисної експлуатації основних фондів визначається періодом часу, протягом якого передбачається їх використання, або обсягом продукції (кількістю її одиниць), яку підприємство очікує отримати від такого використання.
Амортизаційна політика підприємства регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 " Основні засоби", яким передбачено, що амортизація основних фондів може нараховуватись із застосуванням низки методів: прямолінійного, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного і виробничого. Крім того, підприємство може застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені чинним податковим законодавством.
Розглянемо зміст кожного з них.
1. Прямолінійний метод передбачає, що річна сума амортизації (Ар) визначається діленням вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується на очікуваний строк його корисного використання та розраховується за такою формулою:
де Т- строк корисної експлуатації об'єкта основних фондів, роки; Вп - первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів, грн.; Вл - ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, грн.
2. За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації (Аі) в і-му році експлуатації визначається як добуток балансової (залишкової) вартості об'єкта основних фондів на початок звітного року (або первісної вартості на початок нарахування амортизації) та подвійної річної норми амортизації, що обчислена, виходячи із строку його корисного використання, розраховується за такою формулою:
Аі = 2На Ч Вбі;
де Вбі - балансова вартість об'єкта основних фондів на початок і-го року, грн; і - порядковий номер року експлуатації об'єкта основних фондів, і = (1; Т); На -річна норма амортизації, встановлена за прямолінійним методом, % (рік).
3. За кумулятивним методом річна сума амортизації (Аі) в і-му році експлуатації визначається як добуток вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт (Кі) в і-му році експлуатації розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних фондів (Ті) на суму числа років його корисного використання за формулою:
 , тоді:
Аі = Кі Ч (Вп-Вл);
де Т - строк корисної експлуатації об'єкта основних фондів, роки; Вп - первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів, грн.; Вл - ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, грн.; і - порядковий номер року експлуатації об'єкта основних фондів, і = (1; Т).
4. За виробничим методом місячна сума амортизації (АМ) визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг та виробничої ставки амортизації й розраховується за такою формулою:
АМ = Пміс Ч Св;
де Св- виробнича ставка амортизації, грн./ шт.; Пміс - фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), шт./міс.
За кожним з вище перелічених методів, нарахування амортизації для різних об'єктів основних фондів провадиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні перших трьох методів визначається діленням річної суми амортизації на 12.
Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується прямолінійним або виробничим методом.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.
Нарахування амортизації припиняється з місяця, наступного за місяцем вибуття об 'єкта основних фондів.
Амортизація нараховується за всіма об'єктами, що перебувають в експлуатації станом на перше число даного місяця. За об'єктами основних фондів, що введені або вибули з експлуатації в середині даного місяця, нарахування амортизації починається або припиняється з першого числа наступного місяця. Наприклад, якщо об'єкт основних фондів введений в експлуатацію (або вибув) 20 січня поточного року, то нарахування амортизації починається (або припиняється) з 1 лютого поточного року.
Амортизаційні відрахування проводяться протягом фактичного строку корисної експлуатації основних фондів.
Суми амортизаційних відрахувань за податковим методом визначаються за квартал за затвердженими в законодавчому порядку нормами амортизації. Так, згідно з чинним податковим законодавством, норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:
група 1 (будівлі, споруди, передавальні пристрої) - 2 відсотки;
група 2 (транспортні засоби, офісні прилади, інструменти, меблі) -10 відсотків;
група 3 (будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2,4) - 6 відсотків;
група 4 (електронно-обчислювальна техніка і інформаційні системи, засоби зв'язку) - 15 відсотків.
На відміну від інших методів, за податковим методом амортизації підлягають тільки виробничі основні фонди, невиробничі основні фонди не амортизуються.
3.3.5 Оцінка ефективності використання основних засобів
Поліпшення використання основних засобів є одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосовувати систему показників. Для ґрунтовної аналітичної оцінки систему показників можна розділити на дві групи: узагальнюючі та часткові.
Зупинимось на особливостях формування і характеристиці сфери дії кожної групи показників.
Узагальнюючі показники мають забезпечити отримання достатньої кількості інформації, на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання всієї сукупності основних засобів (фондів) підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання.
До узагальнюючих показників відносять: фондовіддачу, фондомісткість, рентабельність виробництва, коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства.
1. Фондовіддача (Фв) характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних фондів і розраховується за такою формулою:
де Тп, Чп, Вп - річний випуск товарної, чистої, валової продукції, грн.; ОФ - середньорічна вартість основних фондів, грн.
Зазначимо, що середньорічну вартість основних фондів визначають як середньоарифметичну величину із значень цього показника на перше число кожного місяця за такою формулою:
де ФОі - вартість основних фондів на початок і-го місяця.
2. Фондомісткість (Фм) представляє собою показник зворотній фондовіддачі, за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції і розраховується за такою формулою:
Показник фондомісткості продукції дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.
3. Рентабельність виробництва - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Цей показник має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовуються в розрахунках.
Для оцінки використання основних засобів доцільно застосовувати показник їх рентабельності, який характеризує відношення прибутку до середньорічної первісної їх вартості і розраховується за такою формулою:
де П- прибуток підприємства від його загальної діяльності, грн.; Впсер. - первісна середньорічна вартість основних засобів підприємства, грн.
Наступний важливий показник - коефіцієнт використання виробничої потужності (Квп) підприємства розраховується за такою формулою:
 ;
М - середньорічна величина виробничої потужності підприємства у вартісному виразі, грн.
До показників екстенсивного використання основних засобів(фондів) належать коефіцієнти використання планового, режимного і календарного часу роботи устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, показник який характеризує внутрішньо-змінні простої устаткування.
Найбільш вживаний в практиці аналітичної роботи підприємств є коефіцієнт змінності (Кзм) роботи устаткування. У найбільш поширеному вигляді його визначають як відношення суми машино-змін, відпрацьованих протягом доби до загальної кількості машин, наявних в даному підрозділі. Формула розрахунку цього коефіцієнта має такий вигляд:
де МЗ - сума фактично відпрацьованих машино-змін протягом доби на підприємстві, м/зм.; М - загальна кількість установленого устаткування на підприємстві, підрозділі, одиниць.
Коефіцієнт змінності показує, скільки змін протягом доби працює устаткування. Важливим показником, який дає змогу оцінити використання активної частини основних засобів - устаткування в часі є коефіцієнт його завантаження (Кз) за допомогою якого можна визначити величину часу, яка планується до використання або фактичного відпрацьованого часу устаткування за певний період часу:
 ;
де Тд - передбачений планом або фактично відпрацьований час устатку-ванням протягом відповідного періоду (рік, квартал, місяць), год.; Кзм - ефективний річний (квартальний, місячний) фонд часу роботи устаткування, год.
Важливими показниками, які характеризують екстенсивне і інтенсивне використання основних засобів є показники руху, зокрема:
1. Коефіцієнт оновлення (Кон), визначається, як відношення вартості введених протягом року в дію основних засобів до вартості основних засобів на кінець року:
де Вв - вартість введених в дію протягом року основних засобів, грн.; Впкр - первісна сумарна вартість основних засобів на кінець року, грн.
2. Коефіцієнт вибуття (Квиб) визначають шляхом ділення вартості основних засобів, які вибувають протягом року, до сумарної їх первісної вартості на початок року і розраховуються за такою формулою:
де Ввиб - вартість основних засобів, які вибувають протягом року із складу матеріальних активів, грн.;
3. Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт придатності (Кпр) та - коефіцієнт зносу(Кз):
 ;
  ;
де 3 - знос основних фондів.
4. Фондоозброєність праці (Фоз) – відношення середньорічної вартості основних засобів до середньорічної чисельності працівників:
де ОФоз - середньорічна вартість основних фондів; Ч - середньорічна чисельність виробничо-промислового персоналу.
5. Коефіцієнт відтворення (Квідт) розраховується як відношення капітальних вкладень (К) до вартості основних фондів, що вводяться, (ОФв):
Серед напрямів підвищення ефективності використання основних засобів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування.
Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.
Підвищення коефіцієнтів змінності роботи устаткування підприємства може бути досягнуто шляхом розширення зони багатоверстатного обслуговування, суміщення професій. Можливості для розширення зони обслуговування створюються в результаті технічного удосконалення устаткування, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробництва.
Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних засобів мають соціальні фактори. Зокрема незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку.
Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.
Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних засобів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.
Питання для самоконтролю
Дайте визначення поняття "основні засоби підприємства".
Назвіть кількість і дайте характеристику основних груп основних засобів.
Поясніть необхідність обліку та оцінки основних засобів і дайте їх характеристику.
Що слід розуміти під фізичним спрацюванням і як здійснити його оцінку.
5. Розкрийте зміст техніко-економічного старіння та поясніть можливості його оцінки.
Дайте визначення поняття "амортизація" і назвіть періодичність її нарахування на підприємствах.
Назвіть основні методи нарахування амортизації, які передбачені Положенням (стандартом) №7 "Основні засоби"
8. Що означає поняття "норма амортизації" і застосування його в практичних розрахунках.
9. Назвіть основні узагальнюючі показники за допомогою яких можна оцінити використання основних засобів підприємства.
10. Які показники входять до групи часткових і дайте характеристику сфери їх застосування.
11 . В чому полягають переваги інтенсивного використання основних засобів підприємства.
12. Які фактори впливають на підвищення фондовіддачі та зниження фондомісткості.
13. На величину яких показників діяльності підприємства впливає підвищення ефективності використання основних засобів.
Тести
Виберіть правильний варіант відповіді
1.Фондовіддача – це показник, який визначає:
а) величину основних виробничих фондів на одиницю виробленої продукції;
б) рівень використання оборотних фондів підприємства;
в) виробництво продукції на одну гривню основних фондів;
г) ефективність відтворення усієї сукупності засобів праці.
2.Який з методів нарахування амортизаційних відрахувань є найбільш ефективним:
а) метод подвійно-залікової амортизації;
б) метод прискореної амортизації;
в) метод лінійної амортизації;
г) відсутня вірна відповідь.
3. До показників рівня забезпеченості підприємства виробничими основними фондами відносять:
а) фондовіддачу, фондомісткість
б) фондооснащеність, фондоозброєність
в) норму прибутку, рівень рентабельності
г) вірні відповіді а) і б)
4.Який метод оцінки основних засобів характеризує їх вартість на момент введення в дію або придбання?
за залишковою вартістю;
за відновлювальною вартістю;
за середньорічною вартістю;
за первісною вартістю.
5.Фондомісткість – це показник, який визначає:
а) величину основних виробничих фондів на одиницю виробленої продукції;
б) рівень використання оборотних фондів підприємства;
в) виробництво продукції на одну гривню основних фондів;
г) ефективність відтворення усієї сукупності засобів праці.
|