8. Інвестиційні ресурси підприємства

Скачати 335.03 Kb.

Назва	8. Інвестиційні ресурси підприємства
Сторінка	2/3
Дата	09.04.2013
Розмір	335.03 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3

Розглядаючи поняття інвестицій необхідно зробити застереження через те, що деякі фахівці ототожнюють поняття “інвестиції” та “капіталовкладення”. Проводячи паралель між цими поняттями слід взяти до увагою, що “інвестиції” – це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладання капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть впроваджуватись в найрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній, [43, – с. 9].

Разом з тим, капітальні вкладення – це кошти, що спрямовуються на розширення відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими. [3, – с. 72]

Таким чином, поняття “капітальні вкладення” за своїм змістом відповідають поняттю “виробничі інвестиції”, що тотожньо терміну “реальні інвестиції”.

З огляду на функціональну спрямованість розрізняють валові та чисті капіталовкладення або виробничі інвестиції. [13, – с. 96; 25, – с. 159].

Валові капітальні вкладення (виробничі інвестиції) – це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення (виробничі інвестиції) – витрати лише на розширення їх відтворень. Величину чистих капіталовкладень розраховують таким чином: від загального об’єму капіталовкладень треба відняти розмір амортизаційних відрахувань, що використовуються, як відомо на просте відтворення основних фондів та іншим майном підприємства.

До складу капітальних вкладень входять:

вартість будівельно-монтажних робіт;
вартість усіх видів виробничого устаткування, а також розрахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;
інші капітальні роботи та витрати: вартість земельних ділянок.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капіталовкладень.

Співвідношення довгострокових витрат на просте та розширене відтворення основних фондів характеризує відтворювальну структуру капіталовкладень.

Купівля на біржі акціонером або групою акціонерів (інколи разом з певним числом зацікавлених співробітників) всіх акцій підприємства означає придбання цього підприємства або аквіцію (acgvisition). В останній час значно збільшилась кількість підприємств, що були придбані іншими компаніями. Операції – придбання одного підприємства іншим або злиття двох і більше підприємств (acgvisition or merger) – далеко не завжди проводяться зі згоди того чи іншого підприємства. В подібних випадках говорять про “ворожі аквізіції”. За останні роки число “аквізіцій” в США різко збільшилась – з 2000 в 1978 році до 4000 в 1988 році. Фінансовий обсяг таких корпорацій склав в 1978 році 225 млрд. доларів. Одночасно країнами-членами “спільного ринку” було проведено аквізиторських операцій на суму 75 млрд. дол.. Помітно збільшилась у США і кількість “ворожих аквізицій”, що перш за все проводилась іноземними інвесторами: з двох випадків у 1984 році до 11 – в першій половині в 1988 році.

Поряд з вказаними двома видами аквізицій – мирної та ворожої – існують і інші різновиди фінансового злиття підприємства:

обмін акціями між двома товариствами (SWAP);
придбання підприємства групою менеджерів (Management buy out).

Різке збільшення числа злиття обумовлено низкою причин:

Перенасичення багатьох ринків на заході призводить до того, що окремим підприємствам вже зовсім важко утриматись на ринку. Купуючи нове підприємство вони будуть в стані хоча б частково нейтралізувати реального або потенційного конкурента, можуть також проникати на новий ринок.
В останні рок спостерігалась стабільна економічна ситуація. Це дозволило більшості підприємств нагромадити значні ліквідні кошти, які можна спрямувати на придбання нових підприємств.
Формування нової обстановки співіснування країн в рамках єдиного спільного ринку створило умови за яких підприємства країн, – що не є членами “спільного ринку” намагаються забезпечити непряму участь в ЄЕС шляхом придбання фірм функціонуючих в одній із країн членів співтовариства. Зі свого боку “спільний ринок” також здійснює наміри розширювати виробничі потужності та свої ринки за рахунок купівлі підприємств третіх країн.
Торгівля крупними пакетами акцій або купівля-продаж підприємств поступово перетворюється у рентабельний бізнес. Зростає число багатіїв, які купляють на біржах підприємства, курс акцій яких відносно низький порівняно з їх внутрішньою вартістю:

Після придбання таких акцій покупці, як правило, подрібнюють їх та продають частинами (Напр.. майно пенсійних фондів для службовців, концесії на авіалінії для авіакомпаній, земельні ділянки і т.д.).

Основним різновидам подібних акцій є так званий “зелений шантаж” “green mailing”. В цьому випадку володар крупного пакету акцій загрожує фірмі аквізицією з подальшим подрібненням її майна якщо тільки та не буде готовою купувати у нього акції за вигідним для нього курсом.

Боротьба за “аквізицію” протікає достатньо гостро. В ній нападники та оборонці використовують найрізноманітніші методи та прийоми для досягнення поставленої мети.

В якості прикладу зробимо посилання на поведінку американського консервна “Поляроїд” (фото техніка і плавки), в ході успішної оборони проти спроб “ворожої аквізиції” для фірми “Поляроїд” серйозну загрозу представляла компанія, що була розв’язана проти неї консервном “Диснитс шемрак”. За цієї причини вона поступово перевела біля 14% акцій на спеціальний пенсійний фонд своїх службовців знявши їх тим самим з біржового ринку: якщо акції знаходяться в розпорядження пенсійного фонду вони не котируються на біржі. А за законами американського штату Делавар “аквізиція” можлива за умови, що купець володіє не менше 85% акцій даного підприємства [44, – с. 99-101].

Як вже зазначалось є два типи фінансування, щодо об’єкту господарювання:

внутрішнє;
зовнішнє.

Найбільш часто та легко використовуємим є фінансування, що генерується в середині підприємства. В цьому випадку кошти можуть надходити з декількох джерел:

прибутку в т.ч:
- прибутку від реалізації;
- прибутку від іншої реалізації (ці надходження заведено називати мобілізацією внутрішніх ресурсів;
- продаж зайвих активів основних та оборотних;
- прибуток від позареалізаційних операцій.
прибуток від володіння корпоративними правами;
різного роду фондів, що утворюються за рахунок прибутку:

резервний фонд;
фонд нагромадження.

нерозподіленого прибутку;
пайових внесків (статутний чи акціонерний капітал);
страхових внесків та внесків до пенсійного фонду;
кредиторської заборгованості;
дебіторської заборгованості;
амортизаційного фонду (для простого відтворення).

Інші джерела коштів є зовнішніми для підприємства і їх називають альтернативними.

Альтернативні джерела фінансування зовні слід оцінювати, виходячи з часу можливого користування ними, розміру видатків на їх використання, ступеня втрати, контролю за підприємством (див. табл.. 8.2).

Кожен різновид зовнішнього фінансування потрапляє в одну із двох категорій:

фінансування шляхом отримання позик;
фінансування шляхом випуску звичайних або привілейованих акцій.

Головними факторами, що впливають на надання переваги одному з двох типів фінансування є:

доступність коштів (капіталу);
переважаючі процентні ставки.

Проте можливо, що доволі часто буває, комбінація цих двох типів фінансування.

Основні джерела фінансування [48, – с. 13]

Джерела фінансування	Термін дії		Вартість			Контроль
Джерела фінансування	Коротко строкове	Довго строкове	Борг з пост. ставкою %	Борг із змінною ставкою %	% від прибутку	Власність на акції	Зобов’я зання за договором	Право голосу
Особисті кошти		Х				Х	Х	Х
Родичі та друзі	Х	Х	Х	Х		Х	Х	Х
Кредит у постачальників та торгівлі	Х				Х
Комерційні банки	Х		Х	Х			Х
Кредит під активи		Х	Х	Х			Х
Страхові компанії		Х	Х	Х	Х		Х
Пенсійні фонди		Х			Х	Х	Х
Венчурний капітал		Х				Х	Х	Х
Приватне розміщення акцій						Х	Х	Х
Пропозиція акцій на відкритому ринку					Х	Х		Х
Урядові програми	Х

Позиковий капітал можна поділити на:

короткостроковий;
довгостроковий позиковий капітал.

В основі цього поділу знаходиться термін, на який видано або протягом якого повинен бути погашений кредит.

Позиковий капітал терміном до 1 року стосується короткострокового капіталу, а терміном більше 1 року – довгострокового капіталу. Це ж стосується і Власного капіталу.

Питання щодо того, як фінансувати ті чи інші активи підприємства – за рахунок короткострокового або довгострокового капіталу (довготермінового позикового та власного), можна обговорювати в кожному конкретному випадку. Однак підприємства часто дотримуються правила, згідно якого елементи основного капіталу, а також найбільш стабільна частина оборотного капіталу (оборотних коштів): страховий запас, необхідні резерви грошових коштів, а також стабільна частина дебіторської заборгованості в основному повинні фінансуватися за рахунок довгострокового капіталу. Решта частина оборотних активів, величина яких залежить від величини товарного потоку, навпаки, повинна фінансуватися за рахунок короткострокового капіталу. Схема такої структури фінансування показано на рис. 8.1.

Активи Пасиви

Основні активи Оборотні активи	Власний капітал
	Довгостроковий позиковий капітал
	Короткостроковий позиковий капітал

Рис 8.1. Приклад структури фінансування [27, – с.181]

Розкриття змісту питання 8.2.

Ключові терміни та поняття: Способи відтворення основних фондів. Методики розрахунку необхідного обсягу капіталовкладень на просте відтворення. Методи розрахунку необхідного обсягу капіталовкладень на розширене відтворення: попередньо приблизних розрахунків та прямих розрахунків.

Порядок обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень залежить від прийнятого на підприємстві способу відтворення основних фондів. Як відомо можливі два способи відтворення:

Просте, за рахунок амортизаційних відрахувань. При цьому капітальні вкладення на просте відтворення називають – інвестиції оновлення.
Розширене, за рахунок власного прибутку (самофінансування) та за рахунок залучених коштів (позичковий капітал). Капіталовкладення на розширене відтворення називають – інвестиції розширення. [45, – с. 113-114].

Необхідний для простого відтворення обсяг капіталу обчислюється на основі інформації про потребу в ньому в устаткуванні у фізичних одиницях та існуючої індивідуальної ціни нього. При цьому враховується вартість монтажу та доставки [18, – с. 98].

КВ_п.в. = Ц_і  N_і + С_р.т.о – А₁ (8.1)

Де n – кількість необхідних видів основних фондів; Ц_і – повна вартість придбання нових основних фондів на заміну застарілих; N_і – кількість основних фондів і-го виду, що необхідно придбати; С_р.т.о – загальна сума витрат на ремот і технічне обслуговування наявних основних фондів підприємства; А – загальний амортизаційний фонд підприємства.

Для розрахунку обсягу капітальних вкладень на розширене відтворення використовуються два методи [18, – с. 98]:

Попередньо-приблизних розрахунків (на основі показника питомих капіталовкладень на одиницю приросту виробничої потужності підприємства).
Прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції) або розширення підприємства).

Розглянемо один із двох методів, а саме метод попередньо-приблизних розрахунків. За першим методом розрахунки здійснюються в такій послідовності:

Обчислюють необхідну середньорічну виробничу потужність :

= P_j  k, (8.2)

де P_j – величина попиту на j-ий вид продукції, що розраховується за статистичними методами прогнозування попиту; k – очікуваний коефіцієнт використання виробничої потужності у розрахунковому році; k – залежить від ступеня зносу основних фондів підприємства та формування його резерву.

Якщо підприємство розширюється за рахунок фондів, що вже були в експлуатації, то k = 0,5; 0,6.

Якщо новими, то k=0,9–0,95, оскільки 5-10% від потужності основних фондів має припадати на можливий резерв підприємства.

Визначають середньорічну виробничу потужність, якої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію:

 N_p =

– N_б, (8.3)

де N_б – базова виробнича потужність підприємства.

Розраховують абсолютну величину необхідної додаткової виробничої потужності підприємства  N_абс., використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний k^/, який майже завжди дорівнює 0,5 за середніми даними тривалого періоду:

 N_абс =  N_p  k^/, (8.4)

На основі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності визначають загальну суму необхідних капіталовкладень на певний розрахунковий період:

КВ_р.в. = С_к.в.од   N_абс, (8.5)

Де С_к.в.од – питомі капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності.

Приклад, Визначити загальну суму капіталовкладень у підприємство, якщо його базова виробнича потужність становить 10 000 грн, од. за рік, а прогнозна величина попиту на наступний рік – 9500 гр.од.

При цьому питомі капітальні витрати на одиницю приросту виробничої потужності дорівнюють 80 000 гр. од, [18, – с. 99]

Розрахунки:

1.1.

= 9500  0,9 = 105 55,5 гр.од.

1.2.  N_p = 10500,5 – 10 000 = 555,5 гр.од.

1.3.  N_абс = 555,5  0,5 –1111 гр.од

КВ_р.в. = 80 000  1111 = 8888 0000 гр.од.

Розкриття змісту питання 8.3.

Ключові терміни та поняття: Абсолютна (загальна) та порівняльна (відносна) ефективність капіталовкладень. Диференційовані показники загальної (абсолютної) ефективності: капіталоємкість, капіталовіддача. Узагальнюючі показники загальної (абсолютної) ефективності: коефіцієнт економічної ефективності та термін окупності. Методи порівняльної ефективності: при обмеженому числі варіантів капіталовкладень; методик приведених витрат – спосіб порівняння капіталовкладень за умов багатоваріантності. Методика приведення різночасових капіталовкладень до умов порівняльності. Розрахунок різного економічного ефекту на базі приведених затрат. Основні методичні підходи до оцінки ефективності капіталовкладень (інвестицій): бухгалтерський та економічний (або фінансовий). Методи бухгалтерського підходу: метод РР. Методи економічного (або фінансового) підходу: концепція часової вартості грошей; методика розрахунку теперішньої та абсолютної вартості грошей.

Метод NPV.

Будь-які рішення, що приймаються відносно (стосовно) інвестування виробництва, повинні бути відповідним чином оцінені з економічної точки зору.

Здійснення оцінки відбувається за допомогою розрахунку показників загальної (абсолютної) та порівняльної (відносної) ефективності капіталовкладень.

Загальна (абсолютна) ефективність обчислюється за певний проміжок часу по народному господарству, галузі, підприємству або об’єднанню, об’єкту капітального будівництва та характеризує загальну величину економічного ефекту в співставлення з розміром витрат (затрат) завдяки яким створено (утворень) цей ефект.

Порівняльна ефективність обчислюється на підставі співставлення техніко-економічних показників по двох і більше варіантах розв’язання будь-якої виробничо-господарської задачі та застосовується для вибору оптимального варіанту, виявляючи його техніко-економічні і соціальні переваги в порівнянні з іншими можливими варіантами.

При проведенні оцінки загальної (абсолютної) ефективності визначають основні диференційовані та узагальнюючі показники.

Диференційовані показники характеризують ефективність використання основних фондів затрат по окремості.

Узагальнюючі показники ефективності дозволяють більш повно і у взаємозв’язку враховувати більшість факторів та складових, що впливають на рівень ефективності. В основі формування узагальнюючих показників знаходяться дві умови:

облік кінцевого якісного результату виробничо-господарської діяльності;
визначення сукупних величин затрат;

В якості диференційованого показника ефективності капіталовкладень є капіталоємкість продукції (К_є) – співвідношення величини капіталовкладень (К) до приросту випуску продукції (В), що викликано цими капіталовкладеннями за відповідний період, тобто К_є=К/В (ф.8.6). Відповідно цей показник характеризує розмір капіталовкладень у створенні основних фондів на одиницю приросту випуску продукції (питомі капіталовкладення). Обернене співвідношення цих величин дає показник капіталовіддачі, тобто К_в=В/К (ф.8.7) [8,- с.79]

В якості узагальнюючого показника використовують два взаємозв’язаних показника: [8,-с.79-80]

коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень;
термін окупності капіталовкладень (є оберненим до коефіцієнта економічної ефективності).

Залежно від напрямків вкладання капіталу коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Є_к), розраховується:

по народному господарству, в промисловості в цілому – як співвідношення річного приросту обсягу виробленого національного доходу (чистої продукції) у співставляємих цінах (Д) до виробничих капіталовкладень, що викликатиме цей приріст – Є_к=Д/К (ф.8.8).
по окремим галузям об’єднанням, підприємствам – як співвідношення приросту прибутку (П) до капіталовкладень, що обумовили цей приріст, тобто:

Р_к=П/К (ф.8.9)

Цей показник називають – рентабельність капіталовкладень (Р_к).

по новому будівництву (об’єкт, цех, підприємство) коефіцієнт ефективності обчислюється за формулою:

Е_к=(Ц-С)/К, (ф.8.10)

Де Ц – ціна річного випуску продукції (по проекту) в оптових цінах підприємства (без податку), грн.;

С – собівартість річного випуску продукції, грн.;

К – кошторисна вартість об’єкту будівництва (капіталовкладення по реалізації проекту).

Для об’єкту будівництва весь розмір прибутку по проекту буде характеризувати його приріст.

по підприємствам, де застосовуються показники зниження собівартості, розрахункові ціни, а також по планово-збитковим підприємствам коефіцієнт ефективності обчислюється за формулою:

Е_к=(С₁-С₂)/К (ф.8.11)

Де С₁ і С₂ – собівартість річного обсягу випуску продукції до і після здійснення капіталовкладень, що викликали її зниження, грн.

2 Співставлення капіталовкладень з річним приростом прибутку або економією від зниження собівартості дає показник терміну окупності капіталовкладень (Т_ок), тобто:

Т_ок=К/П (ф.8.12) або К/(С₁-С₂) (ф.8.13) або Т_ок=1/Е_к (ф.8.14)

Величина (Е_к) повинна співставлятися з нормативом загальної ефективності (Е_а) і він встановлюється централізовано Міністерством економіки України.

Норматив загальної ефективності означає мінімальний економічний ефект, що можна отримати внаслідок вкладання капіталу. Таким чином, нормативний строк окупності капіталовкладень характеризує той мінімальний строк, за який може окупитися даний капітал:

Е_а=1/Т_а (ф.8.15); Т_а=1/Е_а (ф.8.16);

Розглядаємий проект вкладення капіталу є доцільним (прибутковим), якщо Е_к>Е_а.

Деякі значення Е_а:

для будівництва – 0,12;
для нової техніки – 0,15;
для транспорту і транспортних засобів – 0,16.

Прийняття того, що Е_а=0,12 (0,15; 0,16) означає, що кожна гривня додаткових капітальних вкладень повинна забезпечити ефект у вигляді економії від зменшення собівартості або приросту прибутку у розмірі мінімум 12 (15, 16) копійок.

Порівняльна економічна ефективність капіталовкладень [8,-с.80-88].

Попередньо здійснення процесу капіталовкладення передбачає розгляду усіх можливих варіантів його реалізації (шляхом їх порівняння та вибору найкращого) з метою їх порівняння та вибору найкращого.

При обмеженому числі варіантів капіталовкладень (щонайменше два) обрання оптимального можливе шляхом їх послідовного попарного порівняння на основі розрахунків терміну окупності (Т) або коефіцієнта порівняльної ефективності (Е) та співставлення отриманих результатів з нормативними значеннями:

(ф.8.17) або

(ф.8.18)

за К₂>К₁ та С₁>C₂?

Де К₁ і К₂ – капіталовкладення по варіантах, що порівнюються грн.;

С₁ і С₂ – собівартість річного випуску продукції по варіантах, що порівнюються, грн..

Т_н і Е_н – відповідно нормативний термін окупності капіталовкладень та нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капіталовкладень.

При Т<�Т_н або Е>Е_н – оптимальним визнається варіант, що вимагає додаткових капіталовкладень (більш капіталомісткий), та, навпаки, при Т<�Т_н або Е<�Е_н - менш капіталомісткий.

На практиці для відбору оптимального варіанта (особливо коли співставляється більше двох варіантів) застосовується метод приведених витрат , формула приведених витрат така:

З_і=С_і+Е_нК_і мін (ф.8.19);

З_і=К_і+Е_нС_і мін, (ф.8.20)

Де С_і – поточні витрати (річна собівартість) по і-му варіанту, грн.;

К_і – капітальні вкладення по тому ж варіанту, грн.;

Е_н – нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень;

Т_н – нормативний термін окупності капітальних вкладень, років;

З_і – приведені витрати.

Показники К_і та С_і можуть застосовуватись у вигляді питомих величин : питомих капітальних вкладень на одиницю продукції та собівартості одиниці продукції.

На базі приведених затрат розраховується і такий показник, як величина річного економічного ефекту. Ця величина знаходиться за формулою:

Е_р=(З₁-З₂)А₂, (ф.8.21)

Де Е_р – річний економічний ефект;

З₁, З₂ – приведені затрати одиниці продукції по варіантам;

А₂ – річний обсяг виробництва продукції після впровадження заходу в розрахунковому році.

Щоб розрахувати капіталовкладення , що реалізуються в різний час, слід привести їх до єдиного моменту часу. Для цих цілей застосовується коефіцієнт приведення (а), що визначається за формулою складних процентів:

а=(1+Е_пр)^t (ф.8.22)

де Е_пр – норматив для приведення різночасових затрат (8-10%);

t – число років, що затрати та результати даного року від початку розрахункового року.

Різночасові капіталовкладення можна приводити або до початкового моменту (до першого року) шляхом поділу капіталовкладень відповідного року на коефіцієнт або до кінцевого моменту (до останнього року їх реалізації) шляхом добутку річних капіталовкладень на коефіцієнт.

Викладена методика порівняльної економічної ефективності, що використовується для визначення ефективності капітальних вкладень, дає змогу відібрати найкращий з поміж декількох варіантів проектів вкладення капіталу за мінімальною величиною приведених витрат, що представляють собою сукупну величину, яка включає (складовими якої є) собівартість річного обсягу товарної продукції (С_і) та обсяг капіталовкладень (К_і). Однак пряме підсумування даних видів витрат неможливе, оскільки природа їх формування різна: поточні витрати (С_і) повторюються щороку, а капіталовкладення (К_і) є разовими. Тому виникає необхідність приведення обсягу капіталовкладень (К_і) (або у співставляємий вигляд з річною собівартістю) до однакової, із собівартістю, часової (річної) розмірності за допомогою нормативного коефіцієнта порівняльної ефективності капіталовкладень (Е_н).

Проте використання (застосовування) даної методики не видається нам за ринкових умов доцільним через необ’єктивність отриманих, за фактом розрахунку, результатів. Така необ’єктивність пояснюється перш за все методологічно. Як відомо основу наукового дослідження складає методологія.

Методологія – це вчення про метод наукового дослідження. Її основу складають такі категорії, як: метод і методика.

Метод (від грецької methodos дослідження) – це спосіб дослідження явищ природи, підхід до явищ, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання та встановлення істини ; взагалі – прийом, спосіб або образ дій.

Методика (гр. metodike) – сукупність способів цілеспрямованого проведення будь-якої роботи.

Отже, якщо метод – це науковий підхід до вивчення (розв’язування) якоїсь проблеми, то методика – це конкретний спосіб (або сукупність способів) проведення роботи у їх (тобто, проблеми) розв’язання.

Методика, що нами розглядається, ґрунтується на витратному методі. Саме витрати та їх мінімізація стали вихідним моментом концепції порівняльної оцінки економічної ефективності капіталовкладень.

Її використання обґрунтовано для економік екстенсивного типу, розвиток яких відбувається за умов суцільного усуспільнення виробництва, що ґрунтується на загальнодержавній власності і яка має чітко окреслений затратний характер.

Такий стан речей позначився на методиці, що нами розглядається, яка не приймає до уваги деякі з параметрів врахування який є обов’язковим при оцінці ефективності капіталовкладень за ринкових умов.

Звуження інституту власності та майже безроздільне панування державної її форми призводить до формальності розрахунку та оцінки кінцевих економічних результатів від капіталовкладень.

Відсутність підприємництва та конкуренції усуває необхідність врахування ризику.

Сталість економічних процесів та стабільність фінансово-кредитної системи відвертає загрозу інфляції і робить зайвим врахування фактору часу при оцінці поточних витрат та прибутку по роках реалізації проектів з капіталовкладень. Врахування фактору часу (часткове) стосується лише капітальних витрат, що реалізується в різний час і приводяться до єдиного моменту часу з використанням коефіцієнту приведення (а). При цьому коефіцієнт приведення (а) використовує норматив приведення (Е_пр), який є постійним та незмінним для будь-яких умов.

Централізація управління господарської діяльності з формуванням наскрізної вертикалі починаючи від рівня галузевих міністерств до рівня окремо взятого підприємства приводить до централізованого розподілу виробничих та капітальних витрат (ресурсів) і встановлення нормативних коефіцієнтів економічної ефективності.

Ці коефіцієнти являють собою норму прибутку на капітал, мають заданий (нормативний) характер та встановлені на різних рівнях (коливаються від 0,05 у транспортному будівництві до 0,25 у матеріально-технічному забезпеченні, харчовій, легкій та іншій галузі) [11, – с. 43].

Зовсім інша ситуація складається за ринкових умов господарювання. Для економік ринкового типу, як відомо, характерним є:

Розвинення інституту власності. Характерна демократичність інституту власності дозволяє існування усіх її форм (приватної, акціонерної, державної тощо) на рівноправній основі.
Розвиток вільного підприємництва та конкуренції.
Наявність інфляційних процесів, що викликані необхідністю розвитку.
Індивідуальність у прийнятті господарських рішень та особиста економічна відповідальність за їх результати.
Велика непевність щодо розвитку подій у майбутньому і як наслідок – наявність ризику.

З огляду на ці міркування, а також на те, що Україна розвивається на принципах ринкової економіки, виникає необхідність у застосуванні дещо інших методологічних підходів до оцінки ефективності капіталовкладень, порівняння їх варіантів та обрання найкращого.

Методологічна оцінка ефективності капіталовкладень за ринкових умов ґрунтується на двох підходах: бухгалтерському та економічному (або фінансовому).

Бухгалтерський підхід припускає, що довготерміновий фінансовий (економічний) успіх визначається доходністю, а короткостроковий – ліквідністю. Два цих поняття “доходність” та “ліквідність” – суть бухгалтерського підходу до аналізу капіталовкладень та оцінки їх ефективності. “Ліквідність” зачипає питання про те, наскільки швидко окуповується капіталовкладення, а “доходність” торкається питання про отримання прибутку від вкладання капіталу [43, – с. 30-32].

У широкому вжитку є два основних методи, що ґрунтуються на бухгалтерському підході:

термін окупності (РР – Payback period);
розрахункова норма прибутку (AROR – Accounting rate of return).

1 2 3

Схожі:

1. Суть, необхідність та завдання оцінки фінансового стану підприємства Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання	ПЛАН 2 Вступ 3 1 Теоретичні основи підвищення використання виробничих... Чинники підвищення ефективності використання виробничих та трудових ресурсів підприємства 13
Курс лекцій Розділ 2: тема 8 Ресурсне забезпечення промислового підприємства: матеріально-речові та трудові(кадрові) ресурси підприємства	1. Трудові ресурси. Трудові ресурси Трудові ресурси – частина працездатного населення, яка володіє здібностями і знаннями для діяльності
Рекреаційні ресурси світу Рекреаційні ресурси це сукупність об'єктів і явища природного і антропогенного походження, що сприяють відпочинку, оздоровленню та...	Ключевые термины и понятия Ключові терміни і поняття: економічна безпека підприємства; корпоративні ресурси, фінансова складова; інтелектуальна і кадрова складова;...
Етапи історичного розвитку управління персоналом Розкрийте сутність понять: "управління персоналом", "трудові ресурси", "трудовий колектив", "персонал", "кадри", "людські ресурси",...	Виробництво та його фактори. Виробничі ресурси Мета Мета: Сформувати уявлення про виробничі ресурси та їх види, розвивати економічне мислення, вміння висловлювати свою точку зору, та...
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни “УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ... Предметом курсу “Управління потенціалом підприємства” є сукупність теоретичних, методичних і практичних питань формування й удосконалення...	Поняття і зміст права власності на природні ресурси Право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання