ФІРМА «ХЬЮЛЕД ПАККАРД» (США):
ДИНАМІКА ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ
Тривалість випуску
|
Частка продукції в обсязі випуску, %
|
1981
|
1984
|
менше 3-х років
|
51
|
62
|
більше 3-х років
|
49
|
38
|
ФІРМА «СІМЕНС» (ФРГ):
ДИНАМІКА ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ
Тривалість випуску
|
Частка продукції в обсязі випуску, %
|
1977/78 р.
|
1979/80 р.
|
1984/85 р.
|
менше 5-ти років
|
45
|
48
|
53
|
5—10 років
|
30
|
30
|
29
|
більше 10 років
|
25
|
22
|
18
|
3.3. Моделі поширення інновацій
Можна виокремити дві основні моделі інноваційного процесу. Перша — це модель дифузії нововведення на макрорівні в межах всієї економіки. Нагадаємо, що дифузія — це поширення вже колись опанованої і використовуваної інновації в нових умовах або нових галузях виробництва, у нових країнах. Унаслідок дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів.
Головною метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшої кілько-
сті виробників, компаній, організацій чи гальмують його. Виникає проблема взаємодії нововведення з відповідним соці-
ально-економічним оточенням, суттєвим елементом якого є конкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механіз-
мів функціонування науки та її зв’язків з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, спо-
собів передавання інформації, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, накопичений досвід упровадження нововведень.
З моделлю дифузії нововведень тісно пов’язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об’єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління, тобто розповсюдження і використання науково-технічних знань у всіх сферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічної діяльності розроблено ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об’єкт статистики охоплює три її види: а) наукові дослідження і розробки; б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів; в) технічні послуги.
Науково-технічна діяльність лежить в основі інновацій-
ної діяльності, яка тісно пов’язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу,
є переважно прибутковими (серійне виробництво, освоєння новації у споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).
Державна підтримка інноваційної діяльності відіграє істотну роль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційної активності підприємств, що безперечно позитивно впливає на економічне зростання суспільства.
До основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на макрорівні, належать:
Інтернаціональність науки. Результати наукових досліджень швидко стають відомими у світі і широко використовуються в зацікавлених країнах (секрет «японського дива»).
Розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господарства.
Розвиток експериментальної бази, що передбачає не тільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповідне ставлення держави, яка підтримує і формує в суспільстві на основі відповідного законодавства й інших чинників необхідний інноваційний клімат. Наприклад, університет не має устаткування, але може за певних умов налагодити з тим чи іншим підприємством взаємозв’язки і використовувати його виробничу базу, лабораторії, устаткування для проведення експериментів.
Кваліфікація робітників. Основа інновацій — це знання. Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержа-
ння інформації, стимулювання праці, навчання персоналу)
є основою для зацікавленості в інноваціях працівників орга-
нізацій.
Розмір внутрішнього ринку, який визначається перш за все розміром національного багатства (внутрішній національний продукт), життєвим рівнем населення.
Розвинена інфраструктура. Вона націлена насамперед на вирішення проблем забезпечення взаємозв’язку між економічними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інноваційної політики через інноваційну діяльність. Розвинена інфраструктура — це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.
Починаючи з 80-х років ХХ ст. стався інтенсивний сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні — стали формуватись національні інноваційні системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що всі розвинені країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняються державним регулюванням і підтримкою систем взаємозв’язку наукової, виробничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю американських і японських університетів є їх тісний зв’язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявляється множиною засобів — від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних структур, які справляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до оперативних потреб виробництва, які находять відображення в навчальних планах університетів.
В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденція розширення сфери розповсюдження та впровадження наукових досягнень у виробництво.
У світовому економічному просторі формується нова парадигма зростання на базі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів.
Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів, технологій, соціально-економічних умов застосовуються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямованості і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адаптації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін.
Друга модель поширення інновацій характеризує внутрішньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.
Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов’язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.
На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві.
До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.
Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв’язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.
Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:
нового використання вже відомого продукту;
зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;
фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);
винаходу справді нового продукту.
У свою чергу, кожний новий продукт може характеризуватися:
наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);
впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект).
Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень — завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. ін.
Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.
Рівень ризику залежатиме від таких чинників:
ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);
рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик);
ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з техноло-
гією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).
Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприєм-
стві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 3.2.
Таблиця 3.2
ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНИЙ ШЛЯХ
НОВОВВЕДЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Етапи опанування
нововведенням
|
Сутність діяльності
|
І. Визначення необхідності в інновації
|
Обізнаність з проблемою, визнання необхідності в нововведенні; переконання членів організації в необхідності нововведення
|
ІІ. Збір інформації про інновацію
|
Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення
|
ІІІ. Попередній вибір нововведення
|
Оцінка інформації про нововведення, вибір інновації
|
IV. Прийняття рішення про впровадження нововведення
|
Розроблення рішення про впровадження інновації, затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво
|
V. Упровадження
|
Пробне впровадження, повне впровадження і використання
|
VI. Інституціоналізація
|
Рутинізація, дифузія
|
Як свідчить табл. 3.2, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.
Темпи поширення нововведень позитивно пов’язані з прибутковістю і негативно — з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.
На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір. У табл. 3.3 наведено 18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формування настанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).
Таблиця 3.3
КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ НОВОВВЕДЕННЯ НА РІЗНИХ
СТАДІЯХ ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНОГО
ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Критерії оцінки
|
Стадії процесу
|
обізнаність
з проблемою
|
формування
настанов і вибір
нововведення
|
рішення про впровадження нововведення
|
проблема
впровадження
|
тривале
використання
|
1. Рівень фінансових витрат
|
|
+
|
+
|
|
|
2. Рівень віддачі на вкладений капітал
|
|
+
|
+
|
+
|
|
3. Дійовість для досягнення поставлених цілей підприємства
|
|
+
|
|
|
|
4. Ступінь ризику і невизначеності
|
|
+
|
|
|
|
5. Швидкість розповсюдження інформації про інновацію
|
+
|
|
|
|
|
6. Відповідність існуючим нормам і цінностям
|
|
+
|
|
|
|
7. Складність інновації
|
|
+
|
+
|
|
|
8. Науковість
|
|
+
|
+
|
|
|
9. Відносна користь користувача
|
|
|
+
|
|
|
10. Місце виникнення інновації
|
+
|
|
|
|
|
11. Можливість упровадження нововведення частинами
|
|
|
|
+
|
|
12. Можливість повернення до попередньої практики
|
+
|
|
|
|
|
13. Рівень схильності персоналу до нововведення
|
|
|
+
|
|
|
14. Вплив нововведення на міжособисті відносини
|
|
|
|
+
|
|
15. Можливість упровадження таємно
|
|
+
|
|
|
|
16. Характеристика особи, від якої залежить розповсюдження інформації про нововведення
|
+
|
|
|
|
|
17. Можливість подальшої модифікації нововведення
|
|
|
|
|
+
|
18. Можливість дифузії нововведення
|
|
|
|
|
+
|
Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційно вигідного товару (ініційованого ринком) здійснюється за такою схемою:
розроблення стратегічних цілей;
виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;
визначення можливостей фірми для створення цих виробів;
проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей;
розроблення нового виробу (товару);
проектування, конструювання виробу;
випуск дослідного зразка;
пробний маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);
запуск виробу в серійне виробництво.
Така схема організації процесу нововведення й управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів. На рис. 3.8 показана ця взаємодія.
Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель:
Одержання інформації про межу технології, товару на основі S-подібної кривої.
Виникнення проблеми нововведення.
Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.
Відбір ідей, оцінка їх економічної ефективності.
Дослідження, розробка, упровадження.
Розробка програми технологічного переозброєння підприємства.
Виявлення вузьких місць виробництва.
Вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення.
Оперативне управління впровадженням інновації.
За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вони створюють автоматизовані банки даних.
Вузькі місця на підприємстві виявляються з допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу характеризувати можливості ефективного використання виробничих потужностей, устаткування, використання спеціалістів; оцінити економічну і соціальну ефективність інновацій, ранжувати їх відбір з урахування витрат.
Яка б модель інноваційного процесу не застосовувалась на підприємстві для розробки нововведення, важливим критерієм залишається ступінь її новизни. Саме від новизни інновації залежить конкурентоспроможність нововведення. Чим глибше підприємство занурюється у нові сфери діяльності, тим вище стає його стратегічний ризик, і чим вищий рівень новизни концепції та технології, тим вища інтенсивність нововведення і пов’язаного з ним ризику, як це показано на рис. 3.9 [67, с. 356].
Рис. 3.9. Оцінка інтенсивності нововведення
Слід зауважити, що рівень ризику, який пов’язаний з технологічною інновацією, залежить також від джерела ідеї нового товару. Як свідчать численні європейські й американські дослідження, нововведення, які базуються на безпосередньому аналізі потреб, є успішнішими й ефективнішими.
Сучасною тенденцією в дослідженнях інновацій є зондування дедалі віддаленіших перспектив стратегічного розвитку підприємства. У кожній організації, яка займається бізнесом, у запасі має бути більше інноваційних ідей і проектів, ніж вона може здійснити. Організація, яка не приділяє належної уваги інноваціям, скоріш за все опиниться на хибному шляху, який веде до стагнації і загибелі. На підтвердження цього є вагомі аргументи з практики [144]. Сучасний бізнес, як уже не раз зазначалось, діє у середовищі, що постійно змінюється. Світ став динамічнішим, а конкуренція глобальнішою. Зароджуються новітні високі технології, напрям і наслідки розвитку яких важко передбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність до нововведень залишається єдиним ключовим чинником виживання і розвитку. При цьому велике значення має чинник часу, який безпосередньо впливає не тільки на рентабельність товару, а й на місце, яке посяде організація на ринку серед своїх конкурентів.
Наприклад, завдяки гнучким виробничим системам завод компанії «Дженерал електрик», який виробляє більше 1 млн електролічильників на рік, може дуже легко бути перепрограмованим на виробництво будь-якого з 2 тис. різновидів виробів і добитись переваг над менш спритними конкурентами, стрімко переміщуючись у нові сфери діяльності та виходячи з них, як тільки вони перестають приносити прибуток, а також швидко застосовувати нововведення для вдосконалення своєї продукції [23].
3.4. Причини та джерела інноваційних ідей
У науковій літературі існує велика кількість підходів до цієї проблеми [33, 45, 64, 77, 155], але більшість дослідників схиляється до думки, що головними причинами і джерелами інноваційних ідей є:
потреби ринку, попит споживача;
конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати конкурентні переваги та максимізувати прибуток;
підвищення престижу підприємства;
пошук вирішення проблем, які виникають під час діяльності фірми;
наслідування іншим організаціям, які впроваджують нову технологію;
бажання працівників поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності;
реалізація знань творчої особистості;
поради консультантів у будь-який період реорганізації фірми;
наукові відкриття, інтернаціоналізація науки;
винахідництво;
інтуїтивне уявлення про те, що нововведення може поліпшити діяльність організації.
Розглянемо основні з зазначених причин детальніше.
На думку аналітиків, однією з головних причин і одночасно джерелом інноваційних ідей є потреби ринку. Так, Т. Коно [55] стверджує, що 72 % всіх ідей, які успішно втілюються на ринку, стимулюються саме попитом. Вибагливі споживачі змушують виробника не тільки підвищувати стандарти якості виробів, послуг, а й змінювати моделі, удосконалювати їх конструкцію, створювати нові. Результати цілої низки економічних досліджень підтверджують, що в середньому із 100 успішно реалізованих нововведень близько 75 — це відповідь на потреби споживача (ринок, замовлення від уряду, виробничі потреби самого виробника) і тільки 25 нововведень є результатом упровадження нових технічних ідей, які виникли в процесі проведення НДДКР [67]. Спонукальним мотивом для інновацій є зміни зовнішнього середовища, які ведуть до появи нових потреб або нових засобів задоволення вже існуючих потреб.
Приклад. Літо в Японії жарке і вологе, квартири невеликі. Були потрібні побутові кондиціонери невеликих розмірів, компактні і безшумні.
Це підштовхнуло японські фірми першими впровадити економічні роторні компресори в кондиціонерах.
Англійці обожнюють займатися садівництвом і англійські фірми випускають садово-городній інвентар найкращий у світі.
Вимоги суспільства щодо захисту навколишнього середовища зумовлюють розроблення електромобілей, нових типів пакувальних матеріалів, які можна повністю переробити для подальшого використання.
Загальна тенденція до старіння населення надихає на розроблення нових концепцій оздоровлення людини, ведення домашнього господарства, індустрії розваг. Японська фірма «ТОТО» запропонувала «розумний туалет», у якому використовуються біосенсорика і мікропроцесори з метою одержання даних для медичної діагностики.
Фірма «Соні» випустила на ринок відеоприлад, за допомогою якого діти можуть малювати кольорові картинки прямо на екрані телевізора. З погляду функціональних характеристик прилад має можливості комп’ютерної графіки.
Аналіз закордонного досвіду1 показує, що у 80-ті роки ХХ ст. в конкурентній боротьбі на світових ринках досягли успіху компанії (в основному японські), які випускали традиційну, добре відому продукцію, але таку, що мала перевагу в якості товарів і собівартості їх виробництва. У ХХІ ст. перемогу в конкуренції здобудуть ті фірми, які зможуть фундаментально освоїти виробництво нової продукції, перспективні технології, нові методи роботи з ринком. Змінилися попит і психологія споживача. Сьогодні 90 % людей працюють з комп’ютером, тоді як у 1980 р. його майже не використовували. І це в розвинених країнах.
Фірми дедалі більшою мірою мають справу з новими технологіями, які використовуються як «наступальна зброя» для завоювання ринку. Ефект творчого руйнування, як його визначив ще Й. Шумпетер, добре відомий. Новим явищем уявляються процес прискорення та його географічне поширення. Наслідком даної еволюції є те, що конкуренція ведеться в масштабах усієї планети.
Ефективно працювати на вітчизняному ринку вже недостатньо, фірма повинна визначити конкурентну перевагу на міжнародному ринку і передусім на рівні тріади — країн Європи, Північної Америки і Японії. Цей ринок нараховує близько 700 млн осіб (15 % населення земної кулі), проте на його частку припадає дві третини валового світового виробництва і приблизно 85 % купівельної спроможності [67]. Отже, конкуренція і монополія — це ще два важливі чинники, сумісна дія яких спричиняє виникнення інноваційних ідей.
На будь-якому ринку конкуренти намагаються захопити найбільшу його частку. Оскільки фірми контролюють одна одну в досягненні цієї мети — жодній не вдається заволодіти всім ринком. Цей процес змушує фірми працювати не тільки ефективніше, а й стимулювати нововведення для утримання лідируючої позиції у своїй ніші ринку чи проникати на нові ринки.
Приклад. Фірма «Найк» (США) працювала у сфері виробни-
цтва спортивного взуття. У 1980 р. вона пропонувала ринку
140 моделей і контролювала майже 50 % ринку, випередивши такі відомі іноземні фірми, як «Адідас» і «Пума». Але попит на ринку змінився. Спортивне взуття стало користуватись популярністю не тільки в спортсменів-професіоналів. Скориставшись модою на аеробіку, суперниця «Найк» фірма «Рібок» почала набирати швидкість завдяки виробництву нової моделі взуття для заняття аеробікою і вийшла на перше місце в галузі. Її частка на ринку досягла 27 %, а частка «Найк» зменшилася з 50 до 23 %.
Слідом за модою на аеробіку на ринку сталася ще одна зміна — спортивне взуття взагалі стало модним. І знову фірма «Рібок» швидко відреагувала на зміни й обігнала «Найк», вирвавшись уперед. До 1988 р. вона щорічно продавала взуття на 75 млн дол., тоді як «Найк» — лише на 50 млн. Але «Найк» не мав наміру відступати.
Він створив нову продукцію, звертаючи увагу на стиль і моду. І вже в 1990 р. «Найк» обігнав фірму «Рібок» на 30 %. «Рібок» залишилась позаду, але продовжувала нарощувати зусилля, витрачаючи близько 70 млн дол. на рекламу та розроблення нової моделі «Памп». У цей час на ринку з’явилась нова фірма «Л. А. Гіар», яка стала лідером з виробництва жіночого спортивного взуття і посіла третє місце на ринку. Конкурентна боротьба триває.
З’явилась, розвивається і поглиблюється тенденція обміну науковими ідеями між фірмами, активного їх співробітництва з державними лабораторіями, створення науково-дослідної бази за кордоном. Як правило, фірми забезпечують прикладні дослідження і виготовлення експериментального зразка, а лабораторії — теоретичні дослідження. Ця взаємодія є причиною і джерелом інноваційних ідей.
Наприклад, фірма «ІВМ» сумісно з «Bell Labs» і Массачусетським технологічним інститутом створили консорціум для технічної реалізації явища високотемпературної надпровідності, за відкриття якої вчені фірми «ІВМ» у 1987 р. одержали Нобелівську премію.
Найважливішим джерелом інноваційних ідей серед іншого є творча діяльність людей, погляди яких виходять за межі традиційного підходу до вирішення проблем. Американський учений А. Залезник вважає, що творчість є досить рідкісним явищем.
У корпорації творча активність залежить від наявності обдарованих людей, які здатні на нестандартне мислення. Тобто творчість слід розглядати як здатність відійти від штампів, догм і стереотипів мислення під час розроблення технологічного процесу, що в результаті дає новий спосіб виробництва існуючого продукту або новий продукт (інновацію).
Генераторами інноваційних ідей є новатори. До цієї категорії належать винахідники, раціоналізатори, люди, які мають здібності, природний хист, обдарованість до певного виду діяльності, що розвивається під впливом певних умов, і бажання виразити своє бачення через створення новини, новації. Головну роль у спонуканні творчої активності новатора відіграють як його внутрішні, так і зовнішні мотиви1. При цьому свідома дія особистості завжди спрямована на певну мету, якої вона хоче досягти. Мотив і мета тісно пов’язані між собою. Мотив виступає як причина постановлення тих чи інших цілей.
Слід зазначити, що взагалі будь-яка дія здебільшого спонукається не одним, а кількома мотивами, які перебувають у певній субординації — одні відіграють провідну роль і підпорядковують собі інші. Творчій діяльності новаторів притаманні свої особливості мотиваційної сфери.
Серед зовнішніх мотивів важливу роль відіграє система управління організацією, яка може пригнічувати талант або сформувати умови для його розквіту, розроблення та запровадження ним творчих ідей у життя. Крім цього, зовнішніми мотивами творчої активності є:
попит у сферах споживання і виробництва на нові товари та послуги;
досягнення науки і техніки.
Внутрішні мотиви спонукають творчих працівників до задоволення таких особистих потреб, як:
самовираження шляхом реалізації свого потенціалу;
належність до професійної групи (інженерного корпусу, науковців, винахідників);
визнання іншими членами організації, суспільства професіоналізму, компетентності, значущості особистості;
матеріальна незалежність і впевненість у майбутньому;
забезпечення особистої безпеки.
Проте внутрішніх і зовнішніх мотивів недостатньо для синтезу оригінальної інноваційної, технічно здійсненної ідеї. Крім відповідних організаційних умов, необхідні індивідуальні якості дослідника, і перш за все натхнення, захопленість процесом творчості в пошуку рішень інноваційних ідей. Ніяке управління не зможе пробудити творчу силу, якщо немає натхнення і відсутні здібності до творчої діяльності.
Психологи розрізняють дві групи творчих особистостей: генераторів та трансформаторів ідей у конкретне рішення.
Генераторам ідей притаманні такі якості, як:
широкий кругозір;
концептуальність мислення;
багата уява;
уміння подивитись на ідею з висоти «пташиного польоту»;
науково-технічний талант.
Якості можуть бути розвинені в результаті виховання, освіти, життєвого досвіду, програми особистого тренування спостереження, евристичних прийомів, які забезпечують пошук нових поєднань існуючих явищ.
Звичайно, наявність таланту обумовлена генетично. Він дається від народження. Праця може його активізувати, викликаючи в дослідника стан осяяння, інтуїтивного бачення шуканого рішення. На рис. 3.10 показана модель трансформації ідеї дослідника.
Як свідчить практика, для появи одного життєздатного інноваційного технічного рішення необхідно синтезувати деяку критичну масу ідей, що досягається певною організацією роботи
цільових груп дослідників, які володіють необхідним творчим потенціалом. До таких груп, як правило, входять генератори ідей, аналітики, трансформатори ідей, що дає синергетичний ефект, зумовлений сумісною працею.
Рис. 3.10. Модель трансформації ідеї дослідника
П. Друкер [33] виокремлює сім джерел інноваційних ідей:
раптові події для підприємства чи галузі (несподіваний успіх або несподівана зовнішня подія, несподівана невдача);
неконгруентність — невідповідність між реальністю та уявленнями про неї;
нововведення, що ґрунтуються на потребі технологічного процесу;
раптові зміни у структурі галузі або ринку;
демографічні зміни;
зміни у сприйманнях, настроях та ціннісних настановах;
нові знання.
Перші чотири джерела є внутрішніми і стосуються підприєм-
ства, а за своєю суттю це скоріше симптоми, що їх можуть відчувати працівники підприємства або галузі. Водночас вони є високонадійними індикаторами змін, які можуть бути проведені з незначними витратами. Слід зазначити, що межі між ними розмиті; більш того, ці джерела часто перекривають один одного. Разом з тим кожне з зазначених джерел має свої характерні особливості. Розглянемо їх.
|