Тема 3. Інноваційний процес
як об’єкт інноваційного менеджменту
3.1. Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст.
3.2. Структура інноваційного процесу.
3.3. Моделі поширення інновацій.
3.4. Причини та джерела інноваційних ідей.
3.5. Чинники успішності та невдач нововведень.
3.1. Загальна характеристика
інноваційного процесу: поняття,
сутність, зміст
Одним з основних понять інноватики та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу.
Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення цього явища, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Автори «Модульної програми для менеджерів» інноваційний процес розглядають з різних позицій: як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності; як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту і як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок, поширення новацій і їх комерціалізації.
Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку…; отримання нового джерела сировини…; проведення реалізації…» [154].
За визначенням американського дослідника Б. Твісса [126], інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». На думку А. Пригожина, «нововведення — це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший» [104]. Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект. На рис. 3.1 показана загальна схема інноваційного процесу.
Рис. 3.1. Загальна схема інноваційного процесу
Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об’єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання. На розвиток інноваційного процесу впливають:
стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);
стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв’язки з зовнішнім середовищем та ін.);
специфіка самого інноваційного процесу як об’єкта управління.
Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з’ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку. Важливе значення при цьому має інструмент моделювання. Модель інноваційного процесу дає змогу виділити в інноваційній діяльності окремі складові, відкриваючи тим самим можливість наскрізного планування інновації за стадіями, з урахуванням кон’юнктурних змін.
На рис. 3.2 показано рух майбутньої інновації від виникнення ідеї до її впровадження на ринок.
На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе» [154].
Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.
Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов’язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).
Інноваційний процес — це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці — від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.
Сутність кооперації в науці, як і в матеріальному виробництві, полягає в одночасності зусиль, без яких необхідний результат не може бути досягнутим.
Ефект кооперації дослідників в інноваційній сфері полягає в тому, що зі збільшенням кількості вчених
по-перше, з’являється можливість зібрати й опрацювати значний обсяг наукової інформації;
по-друге, з’являється велика кількість різноманітних точок зору на вирішення науково-технічних проблем і зростає ймовірність прийняття правильного рішення;
по-третє, легше розподіляти обов’язки відповідно до особистих здібностей і можливостей науковців.
Проте зростання кількості членів колективу ускладнює процес організації взаємодії і управління, знижує відповідальність індивіда за результати роботи.
Подальший розвиток кооперації супроводжується розподілом наукової праці, коли вчені спеціалізуються на вивченні певної категорії об’єктів: фізичних, хімічних, економічних, історичних тощо (предметний розподіл праці).
Існує розподіл наукової праці за стадіями інноваційного циклу, що показано на рис. 3.3. Інноваційний процес поділяється на окремі етапи, види діяльності та стадії, як-от: фундаментальні та прикладні дослідження, проектно-конструкторські розробки, освоєння нововведення у виробництві й експлуатації. Це призводить до дискретності інноваційного циклу, коли окремі результати не знаходять довгий час свого застосування на наступних стадіях.
Слід зазначити, що на відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:
високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;
неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;
необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;
залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.
Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства. Започатковує інноваційний процес настанова на зміну ситуації або її вдосконалення.
Розрізняють три види інноваційного процесу [47, 49]:
простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
простий міжорганізаційний (товарна форма);
розширений.
|
Науковий етап
|
Технічний,
технологічний етап
|
Експлуатаційний етап
|
Види діяль-
ності
|
Фунда-
ментальні
дослі-
дження
|
Прикладні
дослідження
|
Технічні
розробки
|
Первинне
опанування
нововведення
|
Поширення
|
Промислове
виготовлення новинки
|
Використання новинки.
Ринкові
дослідження
|
С тадії
|
Дологічні дослідження
|
Теоретичні дослідження
|
Цілеспрямовані дослідження
|
Пошукові дослідження
|
Системні дослідження
|
Інтегровані дослідження
|
Експлуатаційні дослідження
|
Дологічні
дослідження
Технологічні
Організаційні
Проектні
|
Експериментальне виробництво
|
Технічне
|
Економічне
|
Технологічне
Технічне
Економічне
|
Технічна підготовка виробництва
|
Серійне виробництво
|
Ефективне виробництво
|
Старіння
|
Невиробнича
сфера
|
СФЕРА МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
|
|
Рис. 3.3. Структура інноваційного процесу
Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.
Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:
1) створення інновації та її поширення;
2) дифузія нововведення.
Поширення інновації — це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб’єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати. Справа в тому, що суб’єкти господарювання, діючи в реальному економічному середовищі, виявляють неоднозначне ставлення до пошуку та впровадження нововведень.
Дифузія інновацій — це процес передавання (трансферту) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів. Неперервність інноваційних процесів обумовлює швидкість та межу дифузії нововведення. Згідно з теорією Й. Шумпетера, дифузія інновації — це процес кумулятивного збільшення кількості імітаторів (послідовників), які впроваджують нововведення слідом за новаторами, очікуючи більших прибутків. Слід зважувати на те, що процес дифузії інновацій може здійснюватись як по міжфірмових каналах незалежних іноземних фірм, так і через внутрішні канали транснаціональних корпорацій у разі впровадження нововведень в будь-якому з їхніх відділень, розміщених в інших країнах.
Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку [78]:
передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);
торгівля високотехнологічною продукцією;
передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;
промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;
надання консалтингових послуг і інжиніринг;
передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.
Процес передавання технологій тісно пов’язаний з теорією життєвого циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати на розробку. На етапі «впровадження» з’являється новий товар, виробництво якого є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експорта товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни.
3.2. Структура інноваційного процесу
Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності.
У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження — розробки — виробництво — маркетинг — продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.
Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням інновації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформацією.
На рис. 3.4 показана послідовність і взаємозалежність стадій інноваційного процесу на підприємстві.
Рис. 3.4. Стадії інноваційного процесу на підприємстві
Інноваційні етапи та стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи, але якщо їх взаємодія не відтворює результатів, то інноваційний процес не досягає цілей. Кожна із стадій інноваційного процесу має свою організаційну форму, свою специфіку управління та цільове призначення. Проте вдосконалення інноваційного механізму на окремій стадії не підвищує результативності процесу в цілому. Якщо цінні фундаментальні ідеї не використовуються для розробки нових технологічних процесів, а нові технології не перетворюються в товари суспільного попиту або застосовуються в локальних сферах, то потенціал даного нововведення практично не реалізується. Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми його організації, за яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної. Особливо важливе стикування стадій, що забезпечує неперервність, гнучкість і динамізм усього процесу. Механізм стикування різних стадій інноваційного процесу показано на рис. 3.5.
Рис. 3.5. Механізм стикування
різних стадій інноваційного процесу
Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу.
Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:
фундаментальні дослідження (ФД);
прикладні дослідження (ПД);
дослідно-конструкторські розробки (ДКР);
дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);
дослідна база наук (ДБН);
організаційно-економічна робота (ОЕР);
промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.
Основні етапи й результати інноваційного процесу показано на рис. 3.6.
Інноваційний процес
|
Види
діяльності
|
НДР
|
ДКР
|
Застосування
|
Експлуатація
|
Фундаментальні
|
Прикладні
|
Техніко-технологічні
|
Комерційні
|
Виробництво
|
Споживання
|
Удоско-
налення
|
Модифікація
|
Р езультати
|
Нові
наукові
знання
|
Нові знання, необхідні для проведення ДКР
|
Дослідний зразок
|
Зразок,
зручний для використання з комерційною метою
|
Технічна
зміна
виробництва
|
Технічна зміна
споживання
|
Якісніший
виріб
|
Додаткова модифікація
|
Етапи
інноваційного
процесу
|
Науковий
|
Технічний
|
Технологічний
|
Експлуатаційний
|
Типи
нововведень
|
Базові нововведення
|
|
|
|
|
Прикладні нововведення
|
|
|
|
|
Нововведення
для поліпшення виробів
|
|
|
|
|
Модифікаційні
нововведення
|
Оцінка
нововведень
|
Суттєві нововведення
|
Несуттєві нововведення
|
Р
ис. 3.6. Етапи і результати інноваційного процесу
Інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень (ФД), передумовою яких є більш загальний етап наукової творчості, що дістав назву «дологічне дослідження». Це — художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: інтуїція, уява, асоціативні здібності, методи та прийоми наукового пізнання, яке охоплює спеціальну методологію конкретних наук. «Дологічні» передумови є витоком ланцюга «наука — виробництво», хоча і містить мінімум наукової точності. Наприклад, якщо процес виробництва нового продукту або нового технологічного методу виникає на новій науковій ідеї, то ця ідея має виток у «дологічній» роботі мислення вченого.
На підтвердження цієї думки наведемо вислів визначного хірурга і анатома М. І. Пирогова, який започаткував анатомо-експериментальний напрям у хірургії. «Усе високе і прекрасне в нашому житті, науці і мистецтві створено розумом за допомогою фантазії, і багато — фантазією за допомогою розуму»1.
|