МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ МЛИНІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЛЕКЦІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ
|
|
Скачати 1.82 Mb.
|
|
Тема 4. Загальна характеристика трудових процесів Основи проектування трудового процесу План
Рекомендована література 1.А.І. Батіг та інші Планування та організація діяльності аграрного підприємства. Посібник - К. Аграрна освіта, 2003 р. ст.137-157. 2.Л.І.Шлеюк. Організація і планування діяльності аграрних формувань. Навчально-методичний посібник. К.: «Аграрна освіта», 2011 р. ст.62-74. Основні поняття та положення теми: планування, організація праці, трудові процеси. 1.Характеристика трудових процесів Організація праці - це сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, засобів виробництва, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини. Об'єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня і складності. На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові процеси. На рівні кількох взаємопов'язаних робочих місць предметом організації виступають процеси праці, які зв'язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес. На рівні робочих місць предметом організації є трудові рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення. Час виробництва продуктів сільського господарства - розділяють на робочий період, і період, що включає сукупність природних процесів виробництва, які відбуваються під дією сил природи (фізичні, хімічні, біологічні та ін.). Робочий період - це час, протягом якого у виробничому процесі заподіяна праця людини, тобто здійснюється трудовий процес. Під трудовим процесом розуміють частину виробничого процесу, що відрізняється технологією і організацією виробництва, виконується одним або кількома виконавцями на постійному робочому місці з використанням незмінних предметів і знарядь праці. Трудовий процес взаємодіючи з природними фізичними, хімічними й іншими процесами, розчленовується на окремі трудові процеси - операції. Операція - це технологічно однорідна частина трудового несу, здійснювана одним чи декількома працівниками на одному робочому місці і пов'язана з визначеним знаряддям і предметом праці, робочого місця, знаряддя і предмета праці чи одного з них має перехід до іншої операції. Наприклад, засипання і висівання насіння - дві різні, хоча і взаємопов'язані операції, тому їх виконують різними знаряддями праці. У трудовому відношенні операція поділяється на прийоми чи - комплекси, прийоми - на трудові дії, трудові дії - на трудові рухи. Прийом — закінчена частина операції визначеного цільового призначення. Характерною ознакою, за якою встановлюється межа - суміжними прийомами, є момент використання чи невикористання знаряддя або предмета праці: підхід автонавантажувача до сівалки - один прийом, завантаження насіння з бункера автонавантажувача до сівалки - другий і від'їзд автонавантажувача від сівалки - третій прийом. Трудова дія - частина прийому, що є сукупністю рухів, виконуваних безупинно для підходу до предмета праці, узяття його, огляду засобів праці, спостереження за ходом технологічного процесу. Завантаження насіння у сівалку автонавантажувачем, виконуване водієм складається з таких дій: увімкнення шнека, спостереження за навантаженням і вимикання шнека. Трудовий рух — однократне переміщення різних органів людини ноги, корпусу) у процесі виконання роботи. Мікрорух - це частина руху. У технологічному відношенні операція розчленовується на установку і переходи. Перехід - частина операції, що виконується за незмінного режиму роботи машин (устаткування) і характеризується визначеною технологічною спрямованістю й змістом здійснюваних механічних, фізико-хімічних і біологічних змін предмета. Один перехід може бути проведений у результаті одного чи декількох проходів. Наприклад, висівання насіння може виконуватися за 2, 3 і 4 передачі. Це і є різні переходи однієї операції. Режим роботи агрегату в цьому випадку характеризується трьома величинами: швидкістю руху агрегату, шириною робочого захоплення і глибиною закладення насіння. Висівання насіння може бути здійснене за один і два (за перехресної сівби) проходи. Розчленування операцій в технологічному відношенні дозволяє вибрати найефективніший режим використання машин, поліпшити результати їхнього застосування, стан предмета й організацію праці, домогтися за рахунок цього вищих показників у роботі. З наведеною схемою розчленування процесу праці узгоджуються способи його вивчення: хронографія (фотографія) робочого дня, хронометраж, фотохронометраж, кінозйомка, самофотографія. 2. Характеристика організації праці Організація праці - система оптимального розміщення трудових ресурсів за умови ефективного використання засобів виробництва; сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігєнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, засобів виробництва, усунення важкої ручної праці. Наукова організація праці — це процес внесення в існуючу організацію праці здобутих наукою і практикою удосконалень, що підвищують продуктивність праці й ефективність суспільного виробництва. Раціональна організація праці - це комплекс заходів, що забезпечують найефективніше поєднання людей із засобами виробництва в єдиному виробничому процесі на основі досягнень, техніки і передового досвіду. Значення наукової організації полягає в тому, що за цього рівня механізації і технології виробництва вона дозволяє досягти найвищої продуктивності праці, раціонального використання застосовуваних засобів виробництва, поліпшення умов роботи виконавців. Основними завданнями і тами раціональної організації праці є підвищення рівня механізації праці та її ефективності; поділ і кооперація праці (розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, об’єдння їх у виробничі колективи); вдосконалення виробничих процесів і робочих місць та їх обслуговування; розробка і провадження науково обгрунтованих норм виробітку; створення для найкращих умов праці та відпочинку; організація підбору і розподілу та йото розвиток (планування, профорієнтація, профвідбір, планування персоналу, підвищення його кваліфікації, планування тощо); раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів поліпшення умов праці (зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, поліпшення системи охорони і безпеки праці); зміцнення дисципліни підвищення творчої активності працівників; безпека праці та підвищення професійного і культурного рівня працівників; зростання матеріальної відповідальності та матеріальної заінтересованості в кінцевому результаті виробництва; мотивація й оплата праці. В основу наукової організації праці покладені такі принципи: науковість (вивчення й аналіз організації трудових процесів), комплексність (впровадження наукової організації праці за всіма напрямами), оптимальність (вибір найкращого варіанту організації трудового процесу), економічна ефективність. Розрізняють цехову й бригадну організаційні системи. У великих за розміром господарствах найчастіше функціонує цехова організація. Цехи поділяють за галузевим принципом:
За часом існування розрізняють постійні й тимчасові форми організації праці. Основними з них є бригада, ланка або група працівників. Постійна виробнича бригада - це колектив працівників професійного складу, оснащений певними засобами виробництва необхідними для своєчасного виконання всіх робіт переважно власними силами й одержання запланованого обсягу продукції на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатах виробництва на умовах госпрозрахунку, колективного підряду чи оренди, колективної або приватної власності. Бригади класифікують за складом галузей (спеціалізовані, галузеві, комплексні) та рівнем механізації (ручна праця, механізована, комплексна механізація). У господарствах, де є бригади ручної праці, поряд із ними організовано самостійні тракторні бригади, які виконують механізовані роботи на землі, закріпленій за двома-трьома бригадами ручної праці. Формою внутрішньо бригадної організації є ланка - самостійна виробнича одиниця, яка виконує роботи на закріпленій за нею ділянці землі з вирощування однієї або кількох сільськогосподарських культур, або на неї припадає частина виробничого процесу у тваринництві. Ланки створюють на рік, сезон або невеликий проміжок часу для виконання певної роботи. Залежно від способу виконання процесів розрізняють ланки ручної пращ, механізовані та комплексної механізації. Ланкову систему широко застосовують під час вирощування всіх культур, особливо технічних і просапних. Нині значного поширення набувають різні форми підряду: евтивний, сімейний, індивідуальний, орендний. Найдосконаліший в умовах державних і великих колективних підприємств - орендний підряд, який ґрунтується на ореаді основних засобів виробництва, - продуктивних тварин, автотранспорту, сільськогосподарської техніки, ремонтних майстерень, переробних і підсобних підприємств, тощо. На склад і розміри трудових колективів впливають такі основні фактори: природні умови, географічне положення й спеціалізація, розмір закріпленої площі або поголів'я тварин, склад основних засобів - рівень механізації, планова врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин, кваліфікація кадрів, наукова обгрунтованість норм виробітку, умови й прийняті форми організації праці. Оптимальні розміри постійних виробничих підрозділів знають за трьома методичними підходами. Перший із них полягає використанні розроблених науковими установами нормативів розміру площі або кількості поголів'я тварин для конкретних но-економічних умов зони, де розташоване підприємство. За даними на підставі технологічних карт розраховують обсяг кожного виду робіт за періодами, ділять його на прийняту на підприємстві норму виробітку і таким чином визначають кількість працівників у колективі, що зможуть виконати певний обсяг роботи в пені терміни. За другою методикою застосовують нормативи навантаження посівів або поголів'я на одного працівника; діленням закріпленої площі або поголів'я тварин на цей норматив визначають необхідну чисельність колективу. Третій спосіб пов'язаний із явленням оптимальних розмірів підрозділів для умов зони аналізом масових даних. При цьому користуються методом статистичних групувань і виявляють найефективніші розміри підрозділів як за площею посівів чи поголів'ям тварин, так і за кількістю працівників різних професій та кваліфікації. Наукова організація кожного процесу праці є первинною й основною умовою успішного здійснення усієї виробничої діяльності будь-якого підприємства. Наука і передова практика виробили найважливіші принципи планування і раціональної (наукової) організації окремих трудових процесів і їхніх комплексів:
• паралельність, що виражається в одночасному виконанні низки технологічно взаємозалежних трудових процесів чи різних елементів того самого процесу праці. Самозайнятість – альтернатива безробіття на селі. Самостійно зайняте населення - це певні категорії людей, що постійно забезпечують себе роботою, тобто зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, роботодавці та безкоштовно працюючі члени. Кризові явища, що охопили сільську місцевість, органічно пов’язані зі станом і процесами на ринку праці та зайнятості населення. У цих умовах важливе місце належить формуванню постійної зайнятості населення. Найпоширеніший цей вид трудової діяльності в особистому підсобному господарстві. Нині особисте підсобне господарство вирішує комплекс проблем: закріплює людей на селі, поглинає надлишок робочої сили, стримує переміщення людей з аграрної сфери в інші зі. Крім того, воно не потребує значних капітальних вкладень, дає дохід найбільш соціально незахищеним верствам населення, сприяння його розвитку на місцевому рівні необхідно вирішити комплекс таких заходів: • організувати надання допомоги само зайнятим на селі з придбанням кормів, насіння та садивного матеріалу високоякісних та високопродуктивних сортів рослин, молодняку худоби і птиці (зокрема поліпшених порід і продуктивних якостей), засобів захисту рослин і тварин;
Питання для самоконтролю знань
Тема 5. Система створення та освоєння нової продукції План
2. Процес створення нового товару. 3. Підготовка виходу нового товару на ринок. Конкурентоздатність товару. Рекомендована література 1.За ред. Л.Я.Зрібняка. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах.К.:“Урожай”,1999 р.ст.208-213. Основні поняття та положення теми: планування, організація, новий товар. 1.Поняття нового товару Ринковий успіх підприємства значною мірою залежить від того, скільки уваги воно приділяє розвиткові нового товару. Це є результат творчого пошуку та комерційної цінності. Новим товаром може бути модифікація існуючого або нововведення, яке споживач вважає значним. Новий товар – це товар, який повинен задовольняти нові або більш повно існуючі потреби. В маркетингу термін «новий товар» є новим, якщо він задовільняє:
Виділяють наступні категорії нового товару:
Заполучити товар-новинку можна двома способами.      Схема. Способи залучення товару-новинки Підприємство може розпочати виробляти новий товар (Схема 3.1.3). Ця стратегія у випадку успіху веде до відкриття нових ринків і надає перевагу в конкуренції. Також можна модифікувати чи зняти з виробництва товар. Модифікація товару можлива за допомогою варіації чи диференціювання. Під варіацією розуміється зміна його параметрів, причому старий продукт виключається із виробничої програми. Підстави для вибору стратегій зміни продукту можуть бути різними: нові вимоги до характеристик продукту чи необхідність відповіді на дії конкурентів. Під диференціацією розуміється модифікація існуючого продукту, яка призводить до появи поряд із старим нового виробу. Ця стратегія застосовується з метою врахування окремих сегментів ринку. Але розробити товар-новинку, який би користувався успіхом на ринку дуже складно, 8 із 10 введених на ринок виробів не виправдовують пов’язаних з ними сподівань. Причини невдач:
2.Процес створення нового товару При виборі концепції нового товару головну увагу слід приділити прогнозуванню потреб. Необхідно створити «товар ринкової новизни». У маркетингу створення нових товарів набуває інноваційного процесу з визначеними етапами: генерація ідей, відбір ідей, розроблення концепції товару, перевірка концепції, економічний аналіз, розроблення товару, пробний маркетинг, розгортання комерційного виробництва. Генерація ідей – це своєрідний пошук можливостей створення товару ринкової новизни. Ідеї створення нових товарів ґрунтуються на звітах і пропозиціях торговельних агентів, дослідженнях своїх переваг та недоробок, зокрема продукції, що випускається, на аналізі тенденцій у розробці нових виробів конкуруючими фірмами, розгляді інформації постачальників, патентної інформації, а також думок експертів з техніки і технології тощо. Відбір ідей – це скорочення кількості ідей з метою відібрати найбільш ефективні. Метою відбору є швидке виявлення та відсіювання тих ідей, які не відповідають технічному рівневі, фінансовим можливостям. Розроблення концепції товару здійснює відкриття проблеми, яка пов’язана з усвідомленням потреби, визначає можливості реалізації ідеї у товарі, виявляє переваги нового товару, вияснює наскільки доступною є інформація для покупця про споживчі властивості, вираховує початкову економічну оцінку затрат на нововведення і прибутковість. Перевірка концепції зводиться до того, щоб подати споживачеві передбачуваний товар і тим самим змінити його ставлення до товару, вселити в нього бажання здійснити купівлю на цьому етапі розробки. Економічний аналіз прийнятих ідей засновується на вивченні прогнозів попиту, витрат, конкуренції, потрібних інвестицій, прибутку. Розроблення товарів являє собою етап, на якому задумка втілюється у реальний виріб. Приймаються рішення щодо: конструкції товару; матеріалів, з яких його виготовляють; технології його виробництва; товарної марки; упаковки тощо. Пробний маркетинг. На цьому етапі здійснюється пробний продаж, що дає можливість знизити ступінь ризику при організації комерційного виробництва. Розгортання комерційного виробництва починається з умови отримання позитивних результатів дослідження нової продукції на ринку. На цьому етапі розробляється план виробництва нового товару, досліджуються джерела постачання матеріалів, компонентів, обладнання, виробничий запуск виробів. Важливою вимогою, яка сприятиме успішному завоюванню ринку є мінімальні строки переходу від одного до наступного етапу впровадження товару, що сприяє скороченню шляху від розробки до впровадження. 3 Підготовка виходу нового товару на ринок Підготовка товару до виходу на ринок полягає у вивченні реакції і покупців на новий товар. Форми і методи тестування ринку залежать від інвестицій на новий товар, ступеня ризику його впровадження на ринок і величини маркетингових витрат, що плануються. Розглянемо деякі методи тестування ринку нових товарів. Окремі торгові центри запрошують 30-40 покупців на короткий перегляд телевізійної реклами. Поряд з відомими товарами рекламуються і деякі нові. Причому на них спочатку не акцентується увага. Потім покупцям видають гроші і запрошують в торговий центр купувати товари цього асортименту. При цьому зазначають, скільки з них купили новий товар і скільки - товари конкурентів. Інколи з'ясовують мотиви покупки певних товарів. Згодом покупців можна проінтерв'ювати по телефону для визначення ступеня задоволення цим товаром і бажання робити повторні покупки. Цей метод має певні переваги: порівняно швидке отримання результату, виявлення ефективності реклами. Деякі фірми і компанії домовляються з торговими центрами, універмагами, супермаркетами за певну плату про перевірку реакції покупців на нові товари. При цьому слід враховувати кількість таких об'єктів, їх місце знаходження. Дослідницькі фірми, що займаються цією роботою, постачають нові товари на ці об'єкти, контролюють рекламу, ціни, результати продажу, поведінку покупців. Згодом можна проінтерв'ювати покупців щодо їхнього враження про куплений товар. Такий метод дає змогу випробувати новий товар на ринку в умовах конкуренції. Більш дорогим методом є тестування територіальних ринків-міст, районів. Одночасно з цим здійснюють широку рекламну кампанію. Загальні витрати залежать від кількості міст і районів, що тестуються, тривалості тестування. Як показала практика, оптимально тестувати від 2 до 6 міст. При цьому одні компанії орієнтуються на міста з розвиненою промисловістю, інші на ті, в яких хороші універмаги, треті віддають перевагу активності конкурентів. Тривалість тестування – від кількох місяців до кількох років. Чим довший середній період повторних купівель цього товару, тим довшим повинен бути період тестування. Проте він значно скорочується, якщо на ринок з новим товаром починає втручатися конкурент. У тому випадку, коли тест покаже високий пробний рейтинг і високий рейтинг повторних покупок, то слід приймати рішення про впровадження нового товару у виробництво. Якщо буде отримана висока оцінка з пробних і низька з повторних покупок, новий товар слід удосконалити, поліпшити його дизайн, упаковку або відхилити. Якщо тест покаже низьку оцінку з пробних, але високу з повторних покупок, товар слід впроваджувати у виробництво. При цьому треба підвищити ефективність реклами. Якщо ж пробні й повторні покупки будуть оцінені однаково низько, товар слід однозначно відхилити. Після отримання позитивної інформації за результатами тестування приймають рішення про виробництво нового товару і появу його на ринку. Для цього фірма повинна прийняти наступні рішення. Коли (час). У випадку, якщо новий товар замінюють іншим, то виходити з ним на ринок слід лише після зниження обсягу продажу попереднього. Якщо попит на товар є чітко вираженим сезонним, то з новим товаром не слід виходити на ринок до настання сезону. Коли встановлено, що товар ще можна вдосконалювати, то краще пропустити один сезон і вийти на ринок у наступному сезоні з кращим товаром. Де (територія). Фірми можуть приймати рішення щодо продажу: в певному регіоні; на всьому національному ринку; на міжнародному ринку. Приймаючи рішення з цих питань, слід враховувати певні критерії привабливості ринку, в тому числі: ринковий потенціал; репутацію компанії; витрати виробництва на поповнення асортименту; вплив цієї території на інші; конкурентну боротьбу. Кому (цільовий ринок). Після вибору місця продажу товарів фірма займається просуванням їх для певних груп покупців. Деякі фірми застосовують метод "масового ринку". Вони розповсюджують свій товар, рекламуючи його практично однаково на всіх ринках. Проте, при цьому частина витрат використовується даремно, через те, що багато людей не є потенційними покупцями цього товару. Конкурентноздатність товару На будь-якому ринку існує велика кількість товарів різних виробників, які конкурують між собою. Щ Ñ об товар легко продавався на ринку, він повинен задовольняти дві вимоги: мати відповідні споживчі властивості і відзначатися конкурентноздатністю, щоб придбання саме цього товару було покупцеві вигіднішим і зручнішим, ніж іншого з такими ж функціями або такого ж у іншого продавця. Конкурентноздатність - це сукупність якісних та вартісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення конкретної потреби. Якість – це сукупність властивостей і характеристик товару, які зумовлюють його здатність задовольняти конкретні особові чи виробничі потреби відповідно до свого призначення. Бути конкурентноздатним означає не тільки протистояти конкуренції, а й переважати її. Основою конкурентоспроможності є якість продукції. Показники якості: надійність, функціональність, довговічність, ремонтопридатність, економічність, дизайн, легкість у використанні. Рівень конкурентноздатності товару можна оцінити за допомогою системи одиничних, групових та інтегральних показників. Одиничний показник відображає відсоткове відношення до величини того ж параметра, при якому елемент потреби повністю задовольняється. Груповий показник поєднує одиничні показники та характеризує ступінь задоволення потреби взагалі. Інтегральним показником виступає чисельна характеристика конкурентноздатних товарів, що є відношенням групового показника за технічними параметрами до групового показника за економічними параметрами. Параметри, які характеризують конкурентноздатність товару, можуть бути: технічні, економічні, комерційні, організаційні. Група технічних показників характеризує технічний рівень та якість товарів. До складу технічних параметрів входять: класифікаційні параметри, які визначають належність виробу до певного виду, класу і типу продукції; конструктивні; нормативні-такі, що відповідають міжнародним стандартам, нормам, правилам; ергономічні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні тощо, психологічні); естетичні. До складу економічних параметрів входять: енергомісткість та економічність у споживанні сировини на одиницю продукції; вартість сировини та експлуатаційних матеріалів, безвідходної технології; надійність, періодичність та вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуючого персоналу, його кваліфікація, рівень заробітної плати. За комерційними умовами конкурентноздатність відзначається такими показниками: рівнем ціни; терміном постачання; умовами оплати; рівнем митних зборів, податків і коштів, витрачених на придбання товару; ступенем відповідальності продавців за виконання зобов'язань і гарантій. За організаційними умовами придбання та використання товару конкурентноздатність характеризується такими показниками: доставка продавцями товарів до місць споживання; зручність розрахунків; забезпеченість машинно-технічних товарів; обслуговуванням у гарантійний та післягарантійний періоди. Вагому роль у конкурентноздатності товарів відіграє реклама. Комерційна діяльність на ринку безпосередньо пов’язана з ризиком. Характерним він є і при розробці певного товару та реалізації певних маркетингових проектів. Суть ризику полягає в можливості зазнати певних втрат, або не досягнути намічених цілей. Ризик – це категорія, яка безпосередньому виміру не піддається, відповідно і оцінка його може бути лише не прямою. Ризик на ринку обумовлений невизначеністю досягнення результату, як внаслідок дії множини не завжди передбачуваних дій і контр дій. Ризику не завжди вдається уникнути, але майже завжди можна передбачити і спрогнозувати. Ступінь ризику спонукає комерсантів вибирати між двома умовами: перша – не ризикувати і одержати менше прибутку, друга – ризикувати, але одержати більше прибутку. Отже, ризик і прибуток взаємозалежні категорії і величини. Розрізняють різні види ризику: ризик продавця, ризик покупця, ризик підприємця, ризик інвестора тощо. За формою безпеки ризики бувають: ризик повної або часткової втрати вкладених засобів, ризик банкрутства, ризик бути витісненим з ринку, ризик не сприйняття нового товару тощо. Способи оцінки ризику: - експертно-атрибутивні оцінки, тобто інтуїтивні оцінки допустимого ризику на основі підсвідомого перегляду небезпек ринку; - експертно-бальні оцінки факторів і критеріїв ризику – на основі даних кон’юнктурного аналізу з подальшим встановленням інтегрованого показника ризику; - з допомогою статистичних моделей- статистичні маркетингові матриці. Питання для самоконтролю знань
|
Схожі:
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua