|
|
Скачати 1.64 Mb.
|
ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ ЯК ЧИННИКИ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУКонцепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Основні цілі людського розвитку формуються у трьох основних напрямах: перший – можливість прожити довге життя, підтримуючи хороший стан здоров`я, другий – доступність знань, одержання освіти, третій – наявність засобів, що забезпечують гідний рівень життя. Звичайно, розуміння людського розвитку не закінчується на цьому: це також широкі можливості вибору в усіх сферах життя, політична, економічна та соціальна свобода, можливості займатися творчою та виробничою діяльністю, відчувати повагу до себе і мати гарантію прав людини та багато ін. Як бачимо, усі ці напрями так тісно переплітаються з можливостями людини у сфері рекреації і туризму, що певною мірою ступінь розвитку цих сфер і популярності цих видів життєдіяльності можна вважати індикаторами людського розвитку в країні. Справді, рекреація сприяє зміцненню й підтриманню здоров’я, яке посідає особливе місце в системі найдорожчих людських цінностей. Як для кожної окремої людини, так і для нації, суспільства загалом важко знайти іншу цінність, якій би здоров’я поступалося за своєю роллю та впливом на усі інші аспекти життєдіяльності. Стан здоров’я і довголіття населення - одна з найважливіших характеристик людського розвитку. Звичайно, одного фізичного довголіття недостатньо для всебічного розвитку людини. Проте довге і здорове життя відкриває для такого розвитку значно більші можливості. Здоров′я та довголіття є не лише наслідком, а й найважливішими передумовами людського розвитку. Освіта, культура, інтелектуальний потенціал є активними і дуже важливими чинниками людського розвитку з багатьох причин. Вони є, з одного боку, могутнім фактором вирішення важливих соціальних завдань, пов’язаних з досягненням ефективної самореалізації населення у всіх аспектах людської життєдіяльності – трудовій, громадській, особистій. З іншого боку, ці сфери набувають першочергового значення у забезпеченні економічного зростання (за рахунок підвищення продуктивної сили праці), справедливого розподілу національного доходу, зменшення злочинності, зростання рівня культури виробництва і споживання, підвищення якості життя взагалі, розширення можливостей вибору і т.ін. - що, власне, і є суттю процесу людського розвитку. Туризм виступає однією з привабливих форм освіти, розширення світогляду людини. З іншого боку, освіченіші люди виявляють більший попит на якісні туристичні послуги. Для людського розвитку потрібне не лише здоров’я, освіта, гідний рівень життя і політична свобода. Люди повинні мати свободу виразу своєї ідентичності, не наражаючись на дискримінацію в інших сферах життя (наприклад, у виборі місця проживання, отриманні освіти, роботи, медичних послуг). Культурна свобода – одне з основоположних прав людини і важлива складова людського розвитку. Культурне різномаїття й збереження культурної самобутності водночас є важливими чинниками розвитку туризму. Суттєвий також і зворотній зв’язок. Рівень життя населення відображає можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, для ведення того способу життя, який людина вважає кращим, наприклад, для підтримання і зміцнення здоров’я (зокрема, в сфері рекреації), для здобуття і розширення освіти, для долучення до інформації й культурних цінностей (в т.ч. за рахунок туризму), для активної участі в житті суспільства. Активний розвиток туристично-рекреаційної сфери є, з одного боку, показником достатнього рівня життя населення, а з іншого боку, - чинником економічного зростання й подальшого підвищення добробуту. Отож, взаємозв’язок рівня людського розвитку з рівнем розвитку сфери туризму й рекреації суттєвий, багатоплановий і двосторонній. Це підтверджується також і статистичними даними по регіонах України. Таким чином, подальший розвиток туристично-рекреаційної сфери є і показником, і важливим напрямом людського розвитку в Україні. Тертична Л. І. КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ Радикальні соціально-економічні перетворення в українському суспільстві обумовлюють необхідність адаптації сфери соціальних послуг до ринкових умов господарювання. Світовий досвід свідчить про те, що рекреаційні ресурси не менш значимі, ніж ресурси надр. Формування механізмів стимулювання попиту на рекреаційні послуги і розвиток інституціональних механізмів розвитку підприємницької діяльності в сфері соціальних послуг курортно-рекреаційного району може сприяти вирішенню низки найважливіших на сьогоднішній день завдань, таких як зростання доходів місцевого бюджету, створення додаткових робочих місць. Розробка механізмів стимулювання підприємницької діяльності в сфері соціальних послуг, в т. ч. в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць повинна спиратися на усвідомлення зміни основної парадигми цивілізаційного прогресу, що пов’язана з концепцією людського розвитку (Human Development), яка ставить у центр уваги створення умов для гідного людського розвитку: забезпечення розвитку людини в її інтересах та власними силами людини. Матеріальний добробут, на зростання якого були орієнтовані попередні концепції соціальної політики, має дуже важливе значення в житті людини, проте в міру зростання рівня життя і задоволення первинних потреб буде зростати попит на рекреаційно-курортні та туристичні послуги. Тривалий час переважала точка зору, згідно з якою економічний розвиток забезпечує соціальний розвиток. Проте вже в другій половині 70-х років ХХ ст. у багатьох країнах спостерігалось швидке економічне зростання, але при цьому зберігалася нерівність, неповна зайнятість населення та бідність. Теоретики визнали, що сам факт збільшення доходів не еквівалентний розвитку, але вони змушені були визнати, що якщо зростання носить досить швидкий і стійкий характер, то розвиток піде за ним більш-менш автоматично. Значну роль у переході від теорій економічного зростання до теорії людського розвитку відіграла концепція базових потреб, що стала основою програмної доповіді Міжнародної організації праці (МОП) «Зайнятість, зростання і базові потреби» (1976 рік). Принциповий вплив на формування сучасного погляду на розвиток як на процес, у центрі якого знаходиться людина, максимальна реалізація її прав і потреб, розвиток і реалізація її здібностей, здійснили теоретичні розробки А. Сена, зокрема його концепція розширення вибору. Концептуальний підхід до людського розвитку був розроблений групою експертів Програми розвитку ООН (ПРООН) і, починаючи з 1990 р., щорічно готується глобальна Доповідь про людський розвиток. В Україні щорічні доповіді, що готуються під егідою ООН публікуються з 1995 р. Значний внесок в розробку методики вимірювання людського розвитку регіонів України здійснюють вітчизняні науковці: Грішнова О. А., Лібанова Е. М., Курило І. О., Новіков В. М., Макарова О. В. Онікієнко В. В., Пирожков С. І., Черенько Л. М. та інші. Звертання до проблеми регіонального людського розвитку є наслідком пошуку теоретичних основ досліджень регіональних підсистем (соціальної, економічної, виробничої, природно-ресурсної, екологічної, рекреаційної), що дозволяє розглядати адміністративно та організаційно утворені адміністративно-територіальних одиниці як об’єкти управління в умовах реалізації переходу до сталого розвитку і потребують подальшого дослідження. Найбільш елементарними передумовами людського розвитку є довге та здорове життя, освіта, гідний спосіб життя, дозвілля та володіння політичними і громадськими свободами, необхідними для участі в житті суспільства. Таке розуміння курортно-рекреаційного району і його ролі в розвитку країни і суспільства вимагає переосмислення усталених уявлень про пріоритети, механізми, форми і методи його розвитку. Казачковська Г.В. МОЖЛИВОСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ ТА КУРОРТІВ В УКРАЇНІ Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих. Як свідчать дані Держкомстату, курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15 % території). На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, в тому числі пам'ятки археології, історії, архітектури, містобудування, монументального і садово-паркового мистецтва та ландшафтні. Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних. За даними Держкомстату в Україні налічується: 1,2 тис. закладів готельного господарства загальною місткістю 104,0 тис. місць; 3,3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів із загальною місткістю близько 481 тис. ліжок у місяць максимального розгортання. Обсяг наданих туристичних послуг суб¢єктами туристичної діяльності в Україні у 2005 році збільшився, у порівнянні з 2004 роком на 29 % і становить 2,8 млрд. грн. Протягом 6 місяців 2006 року Україну відвідали 7,5 млн. іноземних туристів. Це більше, ніж за весь 2000 рік за рахунок приватних подорожей, кількість яких зросла з цього часу в 3,7 рази. Платежі до бюджету ліцензіатів у 2005 році збільшились порівняно з 2004 роком на 15 % і становлять 112,9 млн. грн. Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність як на внутрішньому так і на міжнародному туристичних ринках. Основними причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є: низька якість складових національного туристичного продукту: значна частина природних територій та об’єктів культурної спадщини непристосована для туристичних відвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якісним параметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії – вимогам щодо якості обслуговування; відсутність комплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державного управління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенденціям розвитку туризму. Стримуючими чинниками сталого розвитку туризму і курортів є відстала маркетингова стратегія просування національного туристського продукту на зовнішні туристські ринки, мізерний асортимент туристського продукту, висока вартість і стан транспортного обслуговування, неконтрольована державою ситуація в політиці цін і тарифів на туристичні та курортні послуги, відсутність пільгових кредитів і податкових пільг (канікул) для турфірм, що займаються розвитком внутрішнього і соціального туризму та ін.. Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування туристичного іміджу країни, якісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Проблеми українського туризму багато в чому пов'язані з його слабким науковим забезпеченням і якістю професійної туристичної освіти. Сталий розвиток туризму і курортів можливий при умові існування рівноваги між збереженням природних і історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і соціальними потребами та розвитком туризму, а також, при умові створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту. Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу може бути забезпеченим через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи пріоритетів. Конкурентоспроможність національного та регіональних туристичних продуктів можлива через запровадження нормативних вимог до основних, найважливіших для туриста (як споживача), параметрів якості будь-яких об’єктів туристичних відвідувань та основних туристичних послуг, незалежно від їх категорії або рівня обслуговування. Вплив держави на природоохоронні, економічні та соціальні чинники, повинен здійснюватися через реорганізацію системи та зміну механізмів управління на державному та місцевому рівнях, запровадження стратегічного планування, відповідне нормативно-правове, регуляторне, інституційне, науково-методичне, фінансове забезпечення, тощо. При цьому, стратегічне планування у сфері туризму необхідно здійснювати на основі стратегії соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує його цільову спрямованість на покращення якості життя населення, як основний показник оцінки сталого розвитку. Рогатенюк Э.В. ФУНКЦИОНАЛЬНО-ЦЕЛЕВОЙ ПОДХОД К СТРУКТУРИРОВАНИЮ РЕГИОНАЛЬНОГО РЕКРЕАЦИОННОГО КОМПЛЕКСА Кардинальные изменения в жизни общества, вызванные социально-экономическим и научно-техническим прогрессом, существенно трансформируют социальный статус человека, способствуют усилению интенсификации производственных процессов, ухудшению экологического состояния окружающей среды и снижению параметров здоровья населения. Следствием данных тенденций является рост потребности в рекреации – восстановлении сил человека, израсходованных в процессе труда и, соответственно, в организации производственных процессов по оказанию услуг рекреации. Это обусловливает формирование региональных рекреационных комплексов как совокупности субъектов различных организационно-правовых форм и видов экономической деятельности, результатом функционирования которых является комплексный, полифункциональный рекреационный продукт, удовлетворяющий разнообразные потребности рекреантов. При рассмотрении рекреационного комплекс как сложного социально-экономического явления и экономической системы, важным является выбор ведущего критерия для структурирования его элементов. Разделяя мнения ученых-экономистов (Буркинского Б.В., В.Н. Василенко, Долишного М.И., В. Мацоли, Окландера М.А., Харичкова С.К. и др.), автор считает, что в качестве главного критерия следует использовать функционально-целевой, в соответствии с которым в рамках регионального рекреационного комплекса как системы можно выделить три относительно самостоятельные подсистемы. Подсистема 1. Рекреационные по назначению предприятия:
Подсистема 2. Предприятия, обеспечивающие собственно рекреационную деятельность:
Подсистема 3. Институциональные структуры рекреационного комплекса:
В дальнейшем, используя данный подход к структурированию элементов регионального рекреационного комплекса как системы, можно определить вклад каждой из подсистем в социально-экономическое развитие региона в целом и его локальных территорий. Розметова О.Г. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ЦЕНТРІВ УКРАЇНИ В останні роки спостерігається тенденція до розширення функціональних меж підприємств санаторно-курортної сфери України, зокрема створення на їх базі санаторно-курортних центрів з комплексними послугами рекреаційного характеру. Зусилля науковців та практиків направлені на пошук і впровадження нових форм організації та управління санаторно-курортними центрами, розробку стратегії диверсифікованого використання санаторно-курортного потенціалу держави. Для визначення можливостей диверсифікованого використання санаторно-курортного потенціалу необхідно методом групувань та узагальнень виділити окремі санаторно-курортні осередки, які є основними продуцентами цього потенціалу. Санаторно-курортні осередки або „центри” можна згрупувати за рядом ознак, визначити типологію. Це набагато спростить процес їх дослідження, діагностику використання потенціалу та визначення факторів диверсифікованого розвитку. Щодо визначення сутності сучасного санаторно-курортного центру, можна стверджувати, що це осередок лікувально-оздоровчої місцевості, який акумулює в собі основні природні лікувальні ресурси, суб’єкти санаторно-курортної діяльності та допоміжні інфраструктурні одиниці, що комплексно взаємодіють під впливом факторів та сил зовнішнього середовища і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації. Для формування стратегії розвитку сучасних санаторно-курортних центрів необхідно зрозуміти специфіку їх економічної діяльності. На думку сучасних науковців санаторно-курортна економіка виступає органічною складовою рекреаційної економіки. Органічна єдність санаторно-курортної та рекреаційної економік як частини та цілого вказує на специфічну, спеціалізовану діяльність підприємств, організацій та установ, розташованих у межах курортних територій. Санаторно-курортні центри є основною формою існування санаторно-курортної економіки. Їх можна вважати містоутворювальними для курортних поселень. Містоутворювальна функція центрів полягає у концентрації санаторно-курортних закладів у межах розташування природних лікувальних ресурсів та стимулювання розвитку обслуговуючих фірм і організацій. До загальних складових сучасного санаторно-курортного центру можна віднести: - природний комплекс (конкретна територія та простір, представлені об’єктами природно-ресурсного потенціалу: природними ландшафтами, цілющими лікувальними ресурсами, відповідною екосистемою); - культурний комплекс (місця з культурно-розважальними та культурно-історичними об’єктами); - підприємства-продуценти санаторно-курортних послуг; - ринкових посередників та партнерів, що забезпечують комплексність послуги і ефективне функціонування санаторно-курортного центру (постачальники, конкуренти, підприємства суміжних галузей); - споживачів санаторно-курортних послуг; - технічні та природно-технічні утворення (штучні пляжі, протизсувні споруди, паркові насадження, транспортна мережа, водоводи від свердловин, розташовані осторонь від санаторіїв і питних галерей, технічні пристрої, необхідні для надання санаторно-курортних і допоміжних послуг). Розвиток санаторно-курортних центрів має ярко виражений регіональний характер. Отже, після визначення типології необхідно здійснити регіональний аналіз санаторно-курортних центрів. Даний аналіз передбачає кількісну і якісну характеристику санаторно-курортних центрів окремих регіонів та визначення найбільш поширеного типу для кожного з регіонів. Це дозволить сформулювати конкретні стратегічні завдання для органів управляння усіх рівнів по кожному конкретному регіону, враховуючи специфіку їх санаторно-курортних центрів. Балабанова О.І. ПЕРЕДУМОВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ Скорочення чисельності закладів, що надають санаторно-курортні послуги в Україні (майже на 2% щороку), зміни в структурі споживачів цих послуг (зменшення питомої ваги соціальних фондів як первісних споживачів та посилення ролі кінцевого споживача), процеси глобалізації в економіці країни та ряд інших явищ свідчать про ускладнення конкурентного середовища в санаторно-курортній галузі. Окремі аспекти конкурентноздатності санаторно-курортних закладів, рекреаційно-туристичних комплексів, туристської сфери взагалі досліджували вітчизняні та російські науковці Давиденко І.В., Лужанська Т.Ю., Вельгош Н.З., Гальперіна С.Н., Рогачов А.Ф., Скопіна І.В., Ополченов І.І. та ін. Однак проблема підвищення конкурентноздатності курортів України ще недостатньо розроблена та потребує подальшого вивчення. Для її вирішення, по-перше, необхідне формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності; по-друге, потребують перегляду існуючі підходи до трактування в управлінні санаторно-курортною діяльністю таких функцій та понять, як організація, планування, мотивація, контроль, ціноутворення, якість послуг, ефективність функціонування, економічна безпека та ін. Ключовим фактором забезпечення конкурентноздатності є наявність конкурентних переваг. Порівняльно-історичний аналіз дозволяє виявити логічний зв'язок між конкурентними перевагами вітчизняної санаторно-курортної галузі та передумовами її виникнення та становлення. Так, перші санаторно-курортні заклади в Україні виникли лише на початку ХХ ст., в той час, як європейські курорти – у 13-17 ст.; капітальні лікувальні спорудження з’явилися у бронзовому столітті (швейцарські курорти, водолікарні Давньої Греції); а перші згадки про джерела цілющих вод можна знайти у стародавніх пам’ятках літератури (наприклад, у Старому та Новому Завітах повідомляється про Силоамську купіль, священне оз. Бетесда під Єрусалимом) [1]. Курорти України початково відрізнялись від закордонних й ринковою орієнтацією: вони виникли паралельно з законодавчим введенням страхування (1912 р.) для застрахованих осіб, пізніше була створена мережа санаторіїв на базі робочої страхової медицини; європейські курорти виникали як місця відвідування представниками заможних верст населення, часто – при монастирях; а у 19 – на початку 20 ст. вони взагалі перетворилися з лікувальних комплексів на місця відпочинку та туризму. Сучасна ринкова ситуація виявила слабкі та сильні сторони українських курортів, сформовані саме у вищезазначених історичних умовах. Наприклад, сильні сторони, або конкурентні переваги – це доступність лікування для широких верст населення; лікувальна спеціалізація і призначення санаторно-курортних закладів, потужний науковий потенціал; слабкі сторони: послаблений фактор «історичної унікальності» у брендах деяких вітчизняних курортів порівняно з закордонними, фактично відсутність широко відомих вітчизняних брендів санаторно-курортної галузі, за винятком декількох курортних об’єднань; низький рівень сервісу та диверсифікації послуг; низька прибутковість діяльності внаслідок «спадкової» низької ціни. Ситуація ускладнюється тим, що в процесі становлення галузі в Україні можна виділити три основні етапи її розвитку, що свідчить про сталість та надзвичайно глибокі коріння сучасних проблем, при цьому останній, новітній етап, на якому закладаються основи для подальшого розвитку, розпочався не більше, як чотири роки тому, з активізацією діяльності державних органів управління галуззю. Глибинність названих проблем підтверджує необхідність системних, науково обґрунтованих підходів до їх вирішення саме в рамках сучасної концепції санаторно-курортної діяльності. Виходячи з визначення, наведеного у [2], конкурентноздатність санаторно-курортної галузі може бути визначена як рівень цінності продукту (або послуг), що їх пропонують СКЗ споживачам. Це твердження дає підстави для формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності на основі ціннісного та ринкового підходів як діяльності зі створення доданої цінності для задоволення індивідуальних потреб диверсифікованих за різними ознаками груп споживачів. Таке визначення сутності досліджуваної сфери діяльності, на нашу думку, є цілком виправданим, адже значно розширює можливості для ефективного стратегічного та оперативного управління СКЗ. Наприклад, діяльність з резервування та нагрівання грязі з метою збереження та доведення її до кондиційних нормативних фізико-хімічних показників є досить важливою в технологічному ланцюзі санаторно-курортного обслуговування, так як від рівня її виконання залежить якість та ефект від застосування лікувального ресурсу, ефективність санаторно-курортного лікування в цілому; результат від такої діяльності зі створення доданої цінності може бути оцінений в двох аспектах: 1) підвищується цінність (додається цінність природному лікувальному ресурсу) в даному випадку грязьової процедури для споживача; 2) СКЗ виграє, так як може підвищити ціну з урахуванням розходження між оцінкою вартості послуги споживачем та фактичною вартістю послуги, тобто максимізувати прибуток, або пропонувати свої послуги якомога більшій кількості споживачів та максимізувати частку ринку. При підході до визначення санаторно-курортної діяльності як такої, що створює додану цінність, необхідно враховувати, що один і той же вид діяльності може для однієї групи споживачів створювати додану цінність, а для іншої – ні. Це може пояснюватися різними цілями відвідування курортів, рівнем доходів споживачів, іншими психографічними та соціодемографічними факторами, що визначають специфіку груп споживачів. Наприклад, для споживача, який приїхав на курорт з метою відпочинку та купання на морі, діяльність з розробки дієт, виготовлення дієтичних блюд не створює ніякої доданої цінності, а навпаки, може знижувати цінність обслуговування, за чим може слідувати втрата лояльності такого споживача. Величина, характер створюваної доданої цінності також залежить від сезону, що особливо виражене на приморських курортах: наявність плавального басейну на території санаторію додасть цінності обслуговуванню в зимовий період та може мати нульовий ефект з підвищення оцінки вартості обслуговування споживачем влітку; діяльність з покращення комфортності лікування необхідна для додання цінності санаторно-курортному обслуговуванню в осінньо-зимовий період, а в літній, знову ж таки, акценти зміщуються на рекреаційну складову санаторно-курортної діяльності. Запропонований підхід до визначення сутності концепції санаторно-курортної діяльності відкриває можливості для посилення конкурентних переваг СКЗ України шляхом впровадження адекватних їй сучасних механізмів управління. Література 1. Менеджмент закладів оздоровлення та відпочинку в рекреації. Навчально-методичний посібник для студентів і фахівців / За ред.. д.мед.н., професора В.І.Пономаренка. – К.: Денеб, 2005. – 416 с. 2. Ополченов И.И. Маркетинг в туризме: обеспечение рыночной позиции. – М.: Советский спорт, 2003. – 192 с. Павленко І.Г. УМОВИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО ТУРИЗМУ Існуюча рекреаційна система і специфіка стану природного комплексу визначають можливі види рекреаційної діяльності регіону, спрямованої на розширене відновлення психофізіологічних ресурсів суспільства, сприяння працездатності людини і раціональному використовуванню вільного часу, забезпеченні зайнятості місцевого населення і зростання його доходів, підтримка рекреації курортної місцевості. Регіональний рекреаційний туризм залежить від потенційних можливостей відображених в територіальному розподілі рекреаційних ресурсів, ступеня задоволення рекреаційних потреб місцевого населення, а також можливі залучення туристів. Крім цього необхідною умовою виступає рівень рекреаційного засвоєння території, соціально-економічного розвитку туризму (рекреаційної сфери, розвитку засобів розміщення транспорту, підприємств громадського харчування, роздрібної торгівлі). В той же час, розвиток туризму в регіоні залежить від доступності туристських центрів з погляду існуючих і розвиваючих комунікацій сучасних і перспективних видів транспорту в міжнародному і внутрішньому туризмі, а також від часу і засобів, необхідних туристам для здійснення мандрівки по даному регіону. Наявність і якісний склад сукупності різного роду ресурсів, їх достатність і збалансованість визначають можливість і перспективи, а також потрібні витрати на розвиток рекреаційного комплексу в тому або іншому регіоні. Ресурси - це особлива складова будь-якого виробничого процесу, що визначає не лише його поточний або потенційний технологічний рівень, але і активно формуюча соціально – економічні умови конкретного регіону. Так, залежно від походження ресурси можуть бути розділені на природні (земля, ліси, атмосфера і ін.) і економічні, створені в процесі трудової діяльності людини (технічні, фінансові, інформаційні, інтелектуальні і ін.). За способом відтворювання ресурси діляться на відтворні (в більшості своїй економічні і частково природні) і невідтворні (корисні копалини і ін.). Відносно ступеня залучення у виробничий процес: функціонуючі і потенційні, залучення яких зараз або економічно невиправдане, або технічно нереалізоване. За характером використання виділяють виробничі ресурси (основні чинники виробництва: земля, праця, капітал) і невиробничі (науково-технічні досягнення, інтелектуальні, інформаційні і підприємницькі ресурси). Природні ресурси за характером свого функціонування вимагають контрольованого використання, оскільки через нераціональне споживання можуть перейти з розряду відновлюваних в невідновлювані, коли їх споживання перевищить науково обґрунтовані норми (водні ресурси, тваринний світ), або не відповідатиме порядку відновлення і підтримки. Сукупність природних ресурсів є основою поняття ресурсний потенціал рекреаційного комплексу, який є інтегральною оцінкою не лише ресурсів, але також і потенційних їх запасів, видів використання і заповнення з'єднаного з територіальною ознакою, що беруть участь безпосередньо у виробничому процесі. Рекреаційні ресурси – це сукупність природних і культурно-історичних комплексів та їх елементів, які сприяють оновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і здоров'я, які при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого і непрямого споживання і забезпечення культурних і туристських послуг. Семенов В. Ф., Балджи М. Д. ТУРИСТИЧНИЙ БІЗНЕС ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ Україна володіє багатим природно-ресурсним потенціалом, історико-культурною спадщиною та бальнеологічними ресурсами. Тут зосереджені природні ландшафти степової і лісостепової зон, історичні, культурні та етнографічні пам’ятки. Розвиток рекреації та курортів в різних регіонах країни здійснюється на базі таких природних ресурсів, як: сприятливий клімат, узбережжя Чорного і Азовського морів та інших водних об’єктів (річок, лиманів, озер), мінеральні води, лікувальні грязі, а також природно-заповідних територій. Аналізуючи існуючу ситуацію в туристичній галузі, необхідно зауважити, що пріоритетним видом туризму для країни в цілому залишається іноземний туризм, який поповнює валютні надходження держави і створює додаткові робочі місця. Переважну частину туристів (80%) складають туристи країн-сусідів (Росії, Білорусії, Молдови). Стосовно інших країн, то найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі. Найбільша зацікавленість іноземних туристів існує до таких регіонів, як автономна республіка Крим, м. Київ, Одеська і Львівська області На сьогодні в Україні діє понад 100 центрів державного туризму і краєзнавства, які розділяються на філії. Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області, на другому місті – Луганська і Полтавська; на третьому – Львівська, Черкаська, Волинська; на четвертому – Донецька і Харківська. Центри туризму обласного рівня відсутні в Київській, Одеській та Сумській областях. Для розвитку туристичного бізнесу необхідна державна підтримка і створення умов для ефективного керування рекреаційною сферою. Туристична діяльність може стати фактором стимулювання залучення інвестицій і перетворитись у важливий стимул регіонального розвитку. Давиденко І.В. ВПЛИВ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ Складні та неоднозначні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, знаходять відображення й в соціально-економічному розвитку регіонів. У цей період одним із перспективних напрямків може стати прискорений розвиток рекреаційно-туристичної сфери як такої, що має відповідне природно-ресурсне, певне інфраструктурне, трудоресурсне, організаційно-інформаційне забезпечення в ряді регіонів. На економіку регіону, її ефективне функціонування окрім інших причин впливає стан розвитку ринку рекреаційно-туристичних послуг. Ринок рекреаційно-туристичних послуг – це система господарських зв’язків, де реалізується процес обміну рекреаційно-туристичних послуг на гроші та навпаки. Іншими словами, ринок рекреаційно-туристичних послуг – це сфера прояву економічних відносин між виробниками та споживачами рекреаційно-туристичного продукту. Ефективність функціонування ринку рекреаційно-туристичних послуг визначається за допомогою багатьох показників, які можна об’єднати у декілька груп: показники соціально-економічного потенціалу рекреації і туризму; виробництва та реалізації рекреаційно-туристичних послуг; показники розвитку інфраструктури рекреаційно-туристичних підприємств; показники, що характеризують результати функціонування рекреаційно-туристичного ринку; витрати на виробництво рекреаційно-туристичних послуг; показники соціально-економічної ефективності рекреації і туризму. Ефективна діяльність ринку рекреаційно-туристичних послуг регіону можлива лише за умов співпраці комерційних структур різного типу, форм організації та власності, що працюють у сфері рекреації і туризму і місцевої влади, що регулює рекреаційно-туристичну діяльність. Інструменти економічного регулювання, за допомогою яких регіональні органи управління можуть впливати на розвиток рекреаційно-туристичної сфери, складаються, насамперед, зі стимулювання розвитку підприємництва у цій галузі, планування та прогнозування рекреаційно-туристичної діяльності, удосконалення бюджетно-податкової системи, формування рекреаційно-туристичного ринку, де головними регулюючими факторами будуть попит та пропозиція рекреаційно-туристичних послуг. Діяльність з використання рекреаційних ресурсів сприяє збільшенню товарообігу і розширенню сфери послуг, що призводить до зростання національного доходу. Рекреаційні послуги багатогранні. Вони є об’єктами купівлі-продажу. Праця, витрачена на виробництво рекреаційних послуг, реалізується на місці, тобто відбувається переміщення покупців до товару. Гроші, витрачені на ці послуги, поступають до різних секторів національної економіки і здійснюють прискорений кругообіг. Додаткова вартість, яка створюється в економіці регіону, у процесі розподілу набуває форми прибутку господарюючого суб’єкту, заробітної плати робітників-резидентів, амортизаційних накопичень, а також є джерелом податкових відрахувань до місцевого і вищих бюджетів та позабюджетних фондів. При цьому до регіональних фінансів традиційно відносять регіональні бюджети та фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. З іншого боку, функціонування сфери рекреації та туризму в регіоні може дати значний економічний ефект тільки при відповідному розвитку супутніх виробництв, які забезпечують як безпосередню діяльність галузей спеціалізації, так і необхідний об’єм використання і відтворення ресурсів. Іншими словами, виникає проблема забезпечення збалансованості регіональної економіки, єдності та протиріччя спеціалізації й комплексності розвитку регіону. Таким чином, для економіки регіону рекреаційно-туристична діяльність може являти собою основу для економічного та соціального розвитку території, може бути джерелом її фінансових ресурсів, локомотивом регіонального економічного розвитку. Свиридова Н.Д. РЕГИОНАЛЬНЫЙ ТУРИЗМ, КАК ОБЪЕКТ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ Не нужно особо убеждать собравшихся в значении сферы туризма для социально-экономического развития общества. Эта сфера в настоящий момент характеризуется как один из видов экономической деятельности, которая быстро и динамично развивается, опережая по темпам роста доходов нефтедобывающую отрасль и автомобилестроение. Она обеспечивает десятую часть мирового валкового продукта. Феноменальный успех любой отрасли заключается в том, что в его основе лежит удовлетворение постоянно растущих потребностей людей и стремление к познанию окружающего мира. Становится обидно слушать от людей скептические высказывания по поводу несостоятельности сферы туризма в нашем регионе, особенно от людей, имеющих отношение к органам управления областью. (Туризма в Луганской области не может быть - утверждают они). Позволю с этим мнением не согласиться. В области имеются все необходимые условия для развития туризма: природно-рекреационные ресурсы. На территории области создано 4 природных заповедника гос. значения, чудотворные Кременские леса, озера, источники и многое другое), историко-культурное достояние, памятники архитектуры и мемориалы, некоторые из них уникальные (например, памятник Богоматери, посвященный 2000-летию Рождества Христова), самобытный фольклор, в т.ч. и шахтерский, культура слобожан и представителей многих других народов, которые нашли здесь свою родину. За последние годы в области число объектов туристической деятельности увеличилось до 60, объем туристических услуг в среднем ежегодно возрастает в 1,5 раза. Объемы платежей в местный бюджет ежегодно возрастают во столько же раз. Тем не менее, туристский потенциал не востребован туристами, т.к. материально-техническая база сферы не отвечает требованиям международных стандартов обслуживания и не имеет возможности для создания конкурентоспособного туристического продукта. Одной из форм развития туризма является создание тематических парков. Ключом успеха в работе таких парков является создание условий, при которых посетителям хочется вернуться туда еще раз. Это возможно при организации надлежащего обслуживания и наличии рекреационных ресурсов. Для реализации программ по созданию тематических парков необходимы не только финансовые ресурсы, но и четкое регулирование этим процессом со стороны государства. На сегодняшний день существует ряд предложений по созданию тематических парков в области. Так, в стадии разработки до сих пор остается программа создания Беловодского ландшафтного парка, которая имеет возможность создать условия для развития таких видов туризма, как конный, лечебно-оздоровительный, познавательный и др., что привлечет значительное число туристов в область. На "полке" остается и план создания историко-этнографического музея-парка по отображению процесса добычи каменного угля и быта шахтеров и служащих определенной исторической эпохи (г. Стаханов, автор Авилов В.А.). В запустении находится и известный всему миру заповедник имени Юницкого (Беловодский район), где более ста лет назад начала действовать программа правительства России по высаживанию зеленых насаждений в степи с печью предотвращения эрозии почвы. Перспективными являются программы по созданию тематических парков в Краснодоне, Станице Луганской и др. местах области. Рекреационный комплекс функционирует в высоко конкурентной и весьма подвижной экономической среде в условиях постоянно меняющейся институциональной сфере. Поэтому регулирование отраслью туризма должно быть комплексным и не сводиться лишь к рациональному использованию имеющегося ресурсно-рекреационного потенциала региона. Центральным органом индикативного регулирования и правления сферой туризма в стране является Министерство культуры и туризма. Печально, что отрасль, которая во всем мире считается отраслью экономики, приносящей третью часть дохода общества, в нашей стране отнесена к другой сфере, которая и без туризма нуждается в гос. поддержке. В области органы гос. управления этой сферой также находятся в составе структуры Управления культуры. При такой структуре управления сферой туризма в области вопросам его развития уделяется весьма поверхностное внимание и придается незначительное значение для экономики области. Важно отметить, что в области практически отсутствует гос. программа развития сферы туризма на перспективу. Программа развития туризма в Луганской области, утвержденная 29 ноября 2002 г. не содержит конкретных мероприятий по развитию сферы, носит декларативный, общий характер. Такая программа должна быть основана на научных исследованиях отрасли, методических подхода к определению основных направлений развития отрасли, содержать конкретные мероприятия по развитию туризма в области. Необходимо разработать не только программу развития туризма в области, но и паспорт туристско-рекреационного и курортного потенциала области, меры по активизации развития туризма. С этой целью необходимо создать научно-методический центр по вопросам развития туризма с привлечением научных кругов области для обобщения информации о туристско-рекреационном потенциале и преимуществах области. Задачами такого центра должны стать: создание единой информационной системы с базой данных о тур. услугах, маршрутах, объектах, средствах размещения туристов, ценах, транспортном обслуживании, услугах переводчиков и экскурсоводов. Важным моментом в развитии сферы туризма является подготовка квалифицированных кадров для этой отрасли и повышение квалификации кадров, участие в специализированных конференциях и семинарах, ярмарках и выставках, проведение научно-исследовательской работы. Алгоритм решения поставленных задач по совершенствованию системы государственного регулирования и управления развитием туризма состоит из четырех основных этапов: 1 этап - аналитический (обобщение информации о туристско-рекреационных преимуществах области); 2 этап - проектный (разработка программ развития туризма, создания тематических парков, инвестиционной деятельности в отрасли, паспорта о туристическом потенциале региона); 3 этап - реализация; 4 этап - корректировка программ и дальнейшее развитие туризма. |
| НФЕРЕНЦІЇ „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ АКАДЕМІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ “АРІУ” ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ... |
Міністерство освіти та науки країни НФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІННІ ТУРИСТИЧНОЮ І КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОЮ ЕКОНОМІКОЮ” |
| Промислове виробництво м. Бердянськ за 2009 рік Бердянськ склав 1226,3 млн грн., або 88,9% у порівнянні з відповідним періодом 2008 року. Питома вага реалізованої промислової продукції... |
Додаток 2 до наказу МОН від 10 жовтня 2008 року №921 Державної програми “Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці” на 2006-2010 роки |
| ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ ТА УПРАВЛІННІ Звертатись: вул. Набережна Леніна, 18 Центр консалтингу Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля |
ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ ТА УПРАВЛІННІ Звертатись: вул. Набережна Леніна, 18 Центр консалтингу Дніпропетровського університету ім. А. Нобеля |
| Інформація про виконання Програми соціально-економічного та культурного... Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Бердянськ на 2013 рік, затвердженої рішенням тридцять другої сесії міської... |
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової... Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у м. Бердянськ, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної... |
| Умки соціально-економічного розвитку м. Бердянськ за 2012 рік За... Токмак, Енергодар), проведеної відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 29. 07. 2011 №312, зі змінами (6 напрямів... |
Інформація про виконання Програми соціально-економічного та культурного... Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, реалізацію... |