Законодавство про підприємництво
|
|
Скачати 1.31 Mb.
|
|
Тема: Виробничий процес 1. Виробничий процес та його протікання у часі.
Питання 1. Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних процесів праці та природних процесів, направлених на виготовлення певної продукції Виробничий процес складається з багаточисельних часткових процесів, які поділяються на:
При виконанні основних, або технологічних процесів змінюється: а) форма та розміри предмету праці (обробка металу різанням, ковка, штамповка); б)його внутрішні якості (термічна обробка); в)його вид (пофарбування та гальванопокриття); г)взаємні положення його частин (складання та монтаж). Допоміжні процеси сприяють протіканню основних виробничих процесів (транспортування предметів праці, робота інструментального, ремонтного та інших цехів, що обслуговують основне виробництво). Природними процесами вважаються такі, які здійснюються у ході основного або допоміжного процесів, але не потребують прикладання праці (сушка пофарбованих виробів, охолодження і інш.) Виробничий процес є складним і поділяються на велику кількість простих, елементарних трудових процесів, що виконуються над окремими частинами даної конструкції. Виготовлення кожної такої простої складової частини виробу слід називати – простим процесом. Він складається із послідовно виконуємих над даною деталлю технологічних дій – операцій. Операція – частина виробничого процесу, що складена із ряду дій над кожним предметом праці або групою спільно обробляємих предметів на одному робочому місці. Складним процесом називається складання виробів. Складний процес можна робити на ряд простих процесів, які складаються із послідовно виконуємиємих складальних операцій, у результаті яких із окремих деталей компонуються складальні одиниці та складальні комплекси, а з них – готовий продукт. Одним із важливих показників, характеризує рівень організації виробництва є тривалість виробничого циклу. Т. в. ц. – це проміжок часу від моменту запуску сировини та матеріалів у виробництво до повного виготовлення та здачі готової продукції. Виробничий цикл складається із двох частин:
Технологічний період включає в себе: а) час виконання технологічних операцій; б)час підготовчо-заключних робіт; в)час природних процесів; г)час технічного контролю; д)час транспортування сировини, матеріалів, заготовок у процесі обробки. Тривалість технологічного періоду виробничого циклу залежить від різних факторів, а саме: технічного характеру (бгатодетальність, розмір, вага виробу, трудомісткість виробу, забезпечення інструментом та пристосуваннями, автоматизація); факторів організаційного характеру (організація робочих місць та їх обслуговування; організація складського господарства; транспортування виробів та інш.) Час перерв. Розрізняють наступні види перерв: а)перерви, що пов’язані з режимом роботи підприємства. Вони є регламентовані. Їх величина залежить числа змін, тривалості перерви між змінами, кількості неробочих днів. б)перерви, що пов’язані з організацією виробництва. Це в основному міжопераційні перерви, величина яких залежить від розміру партій та методу сполучень операцій у процесі виробництва. У загальному вигляді Т.В.Ц. у годинах днях (Тц) може бути визначена за формулою:  де: tтех, tк , tтр – час на виконання технологічних, контрольних, транспортних операцій; tприрод – час природних процесів; tм.о. – час внутрішньозмінного міжопераційного пролежування; tм.с. – час міжзмінного пролежування та пролежування на міжцехових складах напівфабрикатів; і – число операцій та перерв. На тривалість циклу впливає розмір партії деталей. Під партією (її розміром) розуміється число одноіменних деталей, що безперервно обробляються на кожній операції виробничого циклу з однократною витратою підноговчо-заключного часу. Розглянемо два найбільш розповсюджені методи розрахунку партії деталей: /1/ для виробництва з великим часом переналагоджування робочого місця; /2/ для виробництва з малим часом переналагодження р.м. (або без переналагодження) /1/  де Пдет – партія деталей, що запускається у виробництво, в штуках; tп-з – підготовлювально-заключний час в хвилинах; tшт – коефіцієнт налагодження (Кн=0,06-1). /2/  де Тсм – тривалість робочої зміни в хвилинах; tшт min – мінімальна норма часу серед операцій; К – коефіцієнт виконання норми часу по мінімальній операції. Другий метод застосовується при умові, що час обробки однієї партії деталей на будь-якому робочому місці не менше зміни Приклад до першого методу: Дано: tшт=5 хвилин, tп-з=40 хвилин, К=0,06. Визначити розмір партії.  на тривалість виробничого циклу в значній мірі впливає застосовуємий метод сполучення операцій у процесі виробництва. Існує три методи сполучення операцій:
/1/ Послідовний метод сполучення операцій характеризується тим. Що на кожній операції деталі обробляються цілою партією. Передача партії деталей на наступну операцію здійснюється тільки після того, як буде завершена їх обробка на попередній операції. Тривалість виробничого циклу обробки при цьому методі сполучення операцій дорівнює часу обробки однієї деталі на всіх операціях помноженому на число деталей у партії. Послідовний метод сполучення операцій характеризується виготовленням значної номенклатури продукції. При цьому обладнання працює з частими переналадками, деталі пролежують перед кожними робочим місцем, утворюючи значний заділ. Тривалість виробничого циклу визначається при цьому методі за формулою:  де т – число операцій обробки деталей; tшт – штучний час обробки деталі на одній операції; п – число деталей у партії /2/ При паралельному методі сполучення операцій обробка деталей здійснюється на всіх операціях. Кожна деталь після першої операції передається на другу, після другої на третю і т. д. Цей метод найбільш ефективний при масовому виробництві при рівності операцій та розташуванню обладнання по ходу технологічного процесу. Тривалість виробничого циклу при паралельному методі сполучення операцій розраховується за формулою:  де tд – час найбільшої по тривалості операції. При паралельному методі сполучення операцій повної безперервності процесу можжна досягти тільки рівністю або кратністю операцій. Послідовний вид руху предметів праці полягає в тому, що в багатоопераційному технологічному процесі кожна наступна операція починається тільки після виконання попередньої операції над всією попередньою партією. Рис. А. Гррафік послідовного руху предметів праці. Паралельно-послідовний рух полягає в тому, що виконання наступної операції починається до закінчення обробки всієї парії на попередній. Це скорочує час пролежування деталей між операціями і забезпечує безперервне завантаження робочих місць. Внаслідок скорочення виробничого процесу загальна його тривалість Тп.п. менше чим при послідовному русі предметів праці на суму тих відрізків часу τ, на протязі яких суміжні операції виконуються паралельно, тобто  Можливі два випадки ПП сполучення суміжних операцій: а) коли тривалість попередньої операції більше наступної (на рис.Б. це сполучення 1-ї і 2-ї, а також 3-ї і 4-ї операцій) б) коли тривалість попередньої операції менше наступної (сполучено 2 і 3, а також 4 і 5 операції). Відрізок часу, на протязі якого суміжні операції виконуються паралельно, тобто величина τ визначається у першому випадку із різниці t2n-t2, а у другому із різниці t4n-t4, τ=t4(n-1). Так як на практиці при розрахунках приходиться користуватися відносно більш короткою (менш трудомісткою) операцією із двох суміжних, то для загального випадку τ=tкор(n-1).   При паралельному русі предметів праці кожна деталь передається наступну операцію негайно після закінчення обробки на попередній операції. Це й вид руху найбільш ефективний. При ньому пролежування предметів праці між операціями повністю ліквідується, всі операції технологічного процесу виконуються паралельно, внаслідок чого календарна тривалість виготовлення партії скорочується до мінімуму. В результаті скорочується і загальна календарна тривалість виробничого циклу. Для поштучної передачі вона рівна  де tгл – тривалість одноопераційного циклу обробки на більш трудомісткій операції (її називають головною операцією в технологічному процесі). Оскільки кожний предмет праці передається на наступну операцію негайно після його обробки на попередній, досягається найбільш короткий час проходження предметів праці по всіх операціям. Однак такий порядок може викликати простої на робочих місцях, де виконуються найбільш короткі операції. Ці простої тим більші, чим значніша різниця між часом виконання самої довшої операції (головної) tгл, і часом, що затрачений на решту операцій. Наприклад, у випадку, що відображений на рис.В, простій 1-ї операції визначається різницею tгл- t1, відносно невеликий, але на другій операції він уже більший, як раз на стільки наскільки зростає різниця tгл- t2. Простої р.м. при паралельному русі предметів праці викликають не стільки із-за характеру руху, скільки в наслідок різниці в тривалості операцій. Особливої уваги в цьому плані заслуговує головна операція. Скорочення часу її виконання веде до зменшення простою на других операціях. Наприклад, приближення величини tгл до значення t1 і t3, ліквідує простої на 1-й і5-й операціях і скоротить втричі простої на 2-й і 4-й операціях. Не важко переконатись, що при рівній тривалості операцій простоїв взагалі не буде. Використовуючи попередній приклад і встановивши кратну тривалість операцій (10, 20, - 40 хв) можна організувати виконання кожної 1-ї і 5-ї операцій на двох паралельно працюючих станках, а 3-й на чотирьох станках. В результаті чого виходить ідеально синхронізований графік паралельного процесу на основі якого можна організувати подачу безперервним методом. Паралельно-послідовний метод сполучення операцій застосовується в умовах різної їх тривалості та нерівномірній передачі деталей з операцій на операцію. Оброблені деталі з операцій рівних або менших передаються на операції більшої тривалості поштучно, а з великих на менші – транспортними партіями, але таким чином, що процес виробництва здійснюється без перерв. Т.в.ц. при цьому методі визначається за формулою:  де tкор – час найменшої по тривалості операції. Приклад: Календарний час виготовлення партії із 3-х деталей при прогресивній трудомісткості по окремим операціям: t1=20 хв, t2=10 хв, t3=40 хв, t4=10 хв, t5=20 хв. Тпосл=3*(20+10+40+10+20)=330 хв Тпар=(20+10+40+10+20)+(3-1)*40=180 хв. Тпосл=3*(20+10+40+10+20)-(10+10+10+10)*(5-1)=220 хв При необхідності визначити тривалість виробничого циклу у робочих днях необхідно враховувати перерви, пов’язані з ростом змінності. Після цього Т.в.ц., вирахувану в годинах, потрібно поділити на число годин роботи на протязі доби. Наприклад: циклу, що складає 240 годин, буде виглядати при 3-х змінній роботі та 8-и годинному робочому дні в 10 робочих днів (240: 8: 3), при двохзмінній роботі – в 15 робочих днів (240: 8: 2), при однозмінній – в 30 р.д. (240: 8: 1). Це міркування дійсне для умов, коли робота передається із зміни в зміну, у інших випадках розрахунок ведеться із умов однозмінної роботи. Загальну тривалість виробничого циклу (з урахуванням усіх перерв у процесі перетворення предметів праці у готовий продукт) при різних видах руху виробництва можна визначити наступними формулами:  де: Т – тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, робочі дні; n – число деталей у партії; m – число операцій у технологічному процесі; t – норма часу на операцію, годин; с – число робочих місяць, паралельно зайнятих виконанням операцій; s – число робочих змін на добу; q – тривалість робочої зміни, годин; р – величина передаточної партії, штук; tмо – міжопераційний час, годин; tп – час тривалості природних процесів, робочі дні; кор – означає найкоротшу по тривалості операцію; д – найдовша по тривалості операція. При виготовленні трудомісткої продукції може виникнути необхідність виразити тривалість циклу не у робочих, а у календарних та робочих днів на протязі року – 365:255=1,4. Тривалість циклу, вирахувану у робочих днях, необхідно скоректувати (помножити) на цей коефіцієнт. На тривалість виробничого процесу циклу виготовлення виробу впливає вибір найкращого способу організації виконання робіт на всіх стадіях технологічного процесу. Вибір найкращого способу організації виконання робіт необхідно здійснювати в залежності:
Оптимізація цієї роботи приводить до зменшення обсягів незавершеного виробництва. У машинобудуванні, з відносно тривалим виробничим циклом, незавершене виробництво складає 30-40% обігових коштів у запасах товаро-матеріальних цінностей підприємства. А у таких галузях, як суднобудівна, виробництво великого енергетичного обладнання, прокатного обладнання та інших, де тривалість циклу особливо велика, у незавершеному виробництві знаходиться ще більш коштів. В інтересах економії обігових коштів, прискорення їх обігу, необхідно все робити для всебічного скорочення тривалості виробничого циклу. Цього можна домогтися наступним чином:
( передових технологічних процесів, раціональної оснастки і т.п.); правильною організацією трудових процесів, раціональною організацією та обслуговуванням робочих місць та іншими заходами, що направлені на підвищення продуктивності праці;
Питання 2. Під організаційним типом виробництва розуміється сукупність ознак, які відзначають кількість випускаємої продукції, стійкість її номенклатури, повторюваність, рівень спеціалізації робочих місць. По сполученню вказаних ознак розрізняють: а) масовий; б) серійний; в) одиничний тип. Масове виробництво характеризується спеціалізацією підприємств по випуску невеликої, але відносно стійкої номенклатури виробів у великій кількості. За кожним р.м. закріпляються спеціальні верстати, пристосування інструменти та обладнання для виконання певної операції. Серійний тип відрізняється спеціалізацією підприємства по виготовленню більш широкої номенклатури виробів, у яких є постійна, але не масова потреба. На протязі планового періоду вироби випускаються відносно рівномірними серіями. Серія – це кількість конструктивно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно, але без перерв. У залежності від масштабів, номенклатури продукції, рівня спеціалізації р.м. серійне виробництво поділяється на:
Дрібносерійне спеціалізується на випуску продукції, яка необхідна у невеликій кількості. Підприємства, як правило, завантажуються відносно широкою номенклатурою виробів. У середньосерійному сполучаються особливості дрібно- та крупносерійного типу. Крупносерійне спеціалізується на виробництві порівняно вузької номенклатури виробів у великих кількостях, але недостатніх для масового виробництва. Одиничний тип виробництва розрахований на спеціалізацію випуску обширної та непостійної номенклатури. Тип виробництва може бути охарактеризований через коефіцієнт спеціалізації р.м. у цеху за формулою:  де: До – число деталооперацій за місяць (декаду); No - необхідне для виконання виробничої програми число робочих місць. Значення коефіцієнта спеціалізації р.м. (деталеоперацій на р.м.) для різних типів виробництва складають: Масовий Кс=1-3 Крупносерійний Кс=4-10 Середньосерійний Кс=11-20 Дрібносерійний Кс=21-40 Одиничний Кс≥40 Розрахунок кількості технологічних операцій на одному р.м.  де: Фч.кор – корисний фонд часу річної роботи обладнання в годинах; Тшт – штучний час на операцію в годинах; V – річний обсяг випуску деталей, шт; К1 – нормативний коефіцієнт завантаження р.м. (К1 менше 1) К2 – коефіцієнт виконання норм часу (К2 більше 1). Питання 3. Розрізняють три основних методи організації виробництва: а) поточний; б)партіонний; в) одиничний. Поточне виробництво. Основним елементом поточного метода організації виробництва є поточна лінія. Поточна лінія – це сукупність робочих місць, розташованих у послідовності технологічного процесу, призначених для виконання закріплених за ними операцій. Такт поточної лінії – інтервал часу між послідовним випуском двох одноіменних деталей або виробів поточної лінії. Ів: Ритм – узагальнююча характеристика повторення запуску або випуску виробів, а також проміжку часу між випуском двох партій однакових деталей. ІIв: Ритм поточної лінії – час обернений такту. Величина такту залежить від розмірів програми та фонду часу роботи поточної лінії:  де: Fд – дійсний фонд часу роботи поточної лінії у плановому періоді, годин; N – програма планового періоду, шт. Дійсний фонд часу роботи поточної лінії дорівнює його номінальному фонду, помноженому на коефіцієнт, який враховує витрати часу на плановий ремонт поточної лінії. Для отримання номінального фонду часу роботи поточної лінії необхідно кількість робочих днів у плановому періоді помножити на число змін та на тривалість зміни з урахуванням скорочення робочого часу у передсвяткові дні. У деяких цехах можливий неусуваємий брак, при розрахунку розміру програми запуску Nз він повинен бути врахований.  де: Nв – програма випуску поточної лінії; а – мінімальний % браку у цеху. З урахуванням всіх поправок величина такту визначається за формулою:  На поточній лінії з поопераційною передачею предметів праці партіями визначається величина ритму R Ів R=r*p, де: р – розмір передаточної партії. ІІв R=1/r Приклад: Визначити такт поточної лінії, розрахованої на виготовлення 50 тис. кронштейнів у рік. Число робочих днів у році 256, тривалість зміни 8 год., витрати часу на плановий ремонт обладнання 8,5%, режим роботи двохзмінний, можливий брак 3%. Fд=(256*2*8-6*1*2)*0,915=3736,86 годин.  хвилин.На основі розрахунку такту визначається потрібна кількість р.м. для кожної операції лінії (Р1) за формулою:  де: t1 – норма часу на і-тій операції.Встановлений для поточної лінії такт може бути:
На поточній лінії з примусовим тактом робітники зобов’язані виконувати свою операцію у встановлений час, який дорівнює такту або кратний йому. При цьому дотримання ритму забезпечується жорсткою регламентацією роботи транспортних засобів, зокрема, встановленням для конвеєра певної швидкості. При безперервному русі конвеєра йому надається швидкість (v), яка визначається за формулою:  , м/хвил.,де: l0 – відстань між осями двох сусідніх виробів на конвеєрі. Загальна довжина лінії (L) встановлюється на основі віднстані між центрами сусідніх р.м. та числом р.м. (Р): L=l*P, метрів. Різновиди поточного виробництва. Розрізняються дві основні форми поточного виробництва:
Безперервно-поточне виробництво характеризується наступними ознаками: а) норми часу операцій дорівнюють або кратні такту (ритму); б) виріб переміщується з операції на операцію без пролежування; в) за кожним р.м. закріплені певні постійно виконуємі операції; р.м. розташовані у порядку послідовності технологічного процесу, утворюючи поточну лінію. Прямоточною формою виробництва називається така, при якій норми часу по операціям не дорівнюють та не кратні такту, внаслідок чого може виникнути пролежування виробів або простой р.м.. Прямоточні лінії створюються там, де неможливо синхронізувати технологічні операції, тобто встановити рівність або кратність норм часу по операціям такту (ритму). Найбільш часто це має місце у механічних цехах, де величина норми часу в значній мірі залежить від застосування розрахункових режимів різання, а решта її складових залежить від витрат часу на трудові прийоми (неоднакові на різних операціях) З точки зору кількості виготовляємих об’єктів усі поточні лінії можна поділити на два види:
У першому випадку на лінії виготовляється або складається один предмет праці (деталь, вузол, машина). У другому – декілька предметів, запускаємих на лінію паралельно або послідовно. Перший різновид практикується там, де забезпечується лічне завантаження лінії одним предметом праці, а другий там, де для повного завантаження лінії необхідно декілька виробів. Багатопредметні бувають: групові та змінно-поточні. Особливістю групової багатопредметної лінії є те, що на ній обробляються або складаються по типовим технологічним процесам на одному і тому ж обладнанні різні предмети праці. Змінно-поточною лінією називаються лінії, на яких обробляються або складаються деталі (вироби), які мають однаковий або близький маршрут і різні, некратні операційні норми часу. На поточних лініях можливі дві форми переміщення предметів праці: безперервна та пульсуюча. У першому випадку робітник здійснює усі дії над предметом праці під час його руху, а самий пересувається по ходу конвеєра, від одного р.м. до іншого та зупиняється на час, рівний такту. За цей період часу робітник здійснює над предметом праці всі дії, обумовлені технологічним процесом, після чого конвеєр пересуває предмет праці на інше р.м. Класифікація основних форм поточної організації виробництва. Партіонний (груповий) та одиничний методи організації виробництва. Партіонний. Серійне і особливо дрібносерійне виробництво мають значну номенклатуру продукції, низький рівень спеціалізації та часті переналадки обладнання. У цих умовах застосування поточних методів майже неможливе. Тому у серійному і дрібносерійному виробництвах розповсюдження отримали партіонні методи виробництва, для яких характерні наступні риси: а) виробництво продукції серіями та запуск деталей у обробку партіями у відповідності з розробленими графіками; б) за кожним р.м. закріплюються декілька деталей та операцій; в) застосовується універсальне обладнання, інструменти та пристосування; г) для партій, що повторюються – використовується спеціалізоване обладнання, групова та спеціальна оснастка; д) обладнання у дрібносерійному виробництві розташовується по групах однотипних верстатів, а при партіях, що використовуються - за ходом технологічного процесу. Одиничний метод організації виробництва характеризується наступними особливостями: а) великою номенклатурою виготовляємої продукції, що не повторюється,; б)значною питомою вагою нестандартних, оригінальних деталей та вузлів; в)різноманітністю робіт, які виконуються на кожному р.м.; г)відсутністю типізованих технологічних процесів; д)використовується універсальне обладнання та інструменти і т. інш. |
Схожі:
|
ЛЕКЦІЯ 7 ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО План В американській навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Прогнозування соціально-економічних процесів» «Економічна кібернетика» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі «Економіка... |
|
Це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована... Щодо Закону України “Про підприємництво”, то там зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний... |
ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СУЧАСНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ Сутність, значення... Формування й використання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою... |
|
Тема: Поняття та основні ознаки підприємництва. Закон України Про підприємництво Мета Тема: Поняття та основні ознаки підприємництва. Закон України Про підприємництво |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,... |
|
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,... |
Реферат на тему: “Законодавство про банки Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду |
|
Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди в основному вірно застосовують чинне кримінальне та митне законодавство. Разом з... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №15 “ Українська мова серед мов світу. Законодавство України про розвиток державної мови |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua