ЛЕКЦІЯ 7
ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО
План
Сутність і види підприємництва.
Основні принципи підприємницької діяльності.
Підприємства та їх види.
Фонди підприємств.
Суть і функції економічної конкуренції.
1. Сутність і види підприємництва.
На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає "підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця — як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим". В американській навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної, управлінської й інших точок зору.
Макконнелл і Брю у своїй книзі розкривають значення терміна підприємництво через чотири функції підприємця:
Підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги.
Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, що і визначають курс діяльності підприємства.
Підприємець - це особа, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть нові форми організації бізнесу.
Підприємець - це людин, що йде на ризик.
"Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції — так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.
"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була зв'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику. "Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва зв'язана з виділенням інноваційності як його основної відмітної риси. "Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в економічній системі, що врівноважує.
Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до "четвертої хвилі", поява якої зв'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже — з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.
Підприємництво — це особливий вид економічної активності (під який ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.
Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок чи їхня комбінація, коли він виступає в якості:
• власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований доход (власник підприємства чи будинку, що здається в оренду, і т.д.);
• найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у школі і т.д.);
• індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від реалізації своїх добутків, або водій, що використовує автомобіль у якості таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);
• державного чи муніципального службовця;
• менеджера (керуючий чужим підприємством);
• пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок минулої активності);
• чи учня студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);
• безробітного (як вимушена форма неучасті чи припинення участі в суспільному виробництві);
Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту, — будь то виробництво нового товару, зміна профілю чи діяльності підстава нового підприємства. Нова система керування виробництвом, якістю, упровадження нових методів організації або виробництва нових технологій — це теж інноваційні моменти.
Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру).
Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:
• новизна товару і його відповідність інтересу споживача;
• якість;
• ціна, приступність товару;
• ступінь універсальності товару;
• зовнішній вигляд і упакування;
• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;
• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;
• відповідність загальноприйнятим чи державним стандартам;
• престижність і привабливість реклами товару і т.д.
Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.
У залежності від конкретної ситуації держава може бути:
• гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;
• стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;
• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва).
Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?
По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів
По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки но вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців.
По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.
Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.
Характеристика підприємницької діяльності:
1. підприємництво є самостійною діяльністю (може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку та в будь-яких організаційних формах);
2. підприємництво є ініціативною діяльністю (зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком);
3. підприємництво є систематичною діяльністю (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємництвом (3 і більше));
4. підприємництво є діяльністю на власний ризик;
5. підприємництво є господарською діяльністю.
Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б) підприємництво частка.
Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого:
а) державними органами керування, що уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним майном (державне підприємство),
б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство).
Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).
Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво — має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в чому збігаються.
У залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на витяг прибутку (підприємницького доходу) і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.
Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий спосіб функція виробництва в цьому виді підприємництва - основна, визначальна.
У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную придбання. Тільки коли спостерігається протизаконна, з порушенням правил торгівлі перепродажу, можна говорити про заборонну, злочинну спекуляцію.
Посередницьке - підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що зв’язує гнізда в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях.
Фінансове підприємництво є особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають гроші і цінні папери, продані підприємцем покупцю чи надані йому в кредит.
Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець гарантує страхувальнику майна, цінності, життя за визначену плату компенсацію можливого збитку в результаті непередбаченого нещастя. Страхування майна, здоров'я, життя є особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в тому що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, та частина внесків, що залишилася, утворить підприємницький доход.
Підприємства та їх види.
Головними суб'єктами підприємницької діяльності виступають підприємства. Тому необхідно звернути увагу на розкриття їх суті.
Підприємство - це основна ланка господарства країни, самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємство виробляє основну масу продукції, має закінчений цикл відтворення, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку, товарний знак.
У народногосподарському комплексі країни підприємство є органічною складовою частиною, яка визначена на основі поділу праці, має складну внутрішню структуру (бригади, ділянки, цехи тощо) і свій трудовий колектив з його інтересами.
Слід зазначити, що у відповідності з формами власності, що передбачені Законом України “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:
індивідуальне підприємство, що засноване на особистій власності фізичної особи і її особистій праці;
сімейне підприємство, що засноване на власності і праці громадян України, членів однієї сім'ї, які живуть разом;
колективне підприємство, яке засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого уставного товариства, громадської або релігійної організації;
приватне підприємство, що засноване на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;
державне комунальне підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
державне та казенне (не підлягають приватизації) підприємство, яке засновано на загальнодержавній власності;
спільне підприємство, що засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності);
орендне підприємство, яке надано в повне господарське ведення колективу (володіння майном зостається в руках держави, а функції розпорядження та використання передаються трудовому колективу).
За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:
комерційні, тобто підприємства мають комерційний характер з одержанням прибутку;
некомерційні, до них належать доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.
Залежно від розмірів розрізняють підприємства великі, середні, малі (дрібні) та мікропідприємства (обсяг виручки до 250 тис. грн. за рік від продажу продукції). До малих належать підприємства в яких наявна чисельність працюючих становить: в промисловості та будівництві – до 200 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні – до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.
В залежності від сфери діяльності існують промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні та інші спеціалізовані підприємства.
Народне підприємство – це господарюючий суб’єкт ринкових відносин, в якому все майно або частка належить колективу в цілому і кожному в залежності від його трудового внеску.
Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Відкрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.
Закрите акціонерне товариство – товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, конвертуватись і продаватись на біржі.
Фонди підприємств.
Фонди підприємства – це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються, розподіляються і використовуються у процесі розширеного відтворення для забезпечення життєдіяльності підприємства. До складу їх входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси.
Основні фонди — це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають повністю або частково свою натуральну форму тривалий час, їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.
Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди – це засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби.
Оборотні фонди – це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які цілком споживаються у кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. На практиці вони складають три групи:
1) виробничі запаси;
2) незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, півфабрикати);
3) витрати майбутніх періодів.
Фонди обігу — це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, у банках, на рахунках, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.
Оборотні фонди і фонди обігу, виражені у грошах — це оборотні засоби.
5. Суть і функції економічної конкуренції.
Слово «конкуренція» в перекладі латинської мови означає «суперництво». Конкуренція – економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків.
Основне завдання і головна функція конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.
Зокрема, розрізняють такі види конкуренції:
цінова – конкуренція, що здійснюється через зниження цін;
нецінова – конкуренція, здійснювана через підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;
чиста (ідеальна, досконала) – конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;
недосконала – конкуренція, коли окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;
монополістична – має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;
олігополістична – діє на ринку, який складається невеликої кількості продавців, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів.
Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:
функція трансформації економічної системи (встановлення оптимального співвідношення між заробітною платою і цінами);
функція регулювання (фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба);
функція мотивації;
функція розподілу (дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності їхнім ефективним внеском);
функція контролю (контролює економічну потужність кожного підприємства);
об’єднувальна функція (підприємства функціонують не ізольовано, а взаємодіють між собою);
функція соціалізації прогресу та прибутку (як результат конкуренції удосконалення в будь-якій галузі стають суспільним надбанням, оскільки конкуренції властивий примусовий характер);
селекційна функція (в конкурентній боротьбі одні виживають, а інші банкрутують);
стимулююча функція (стимулює зниження собівартості і споживчих цін, удосконалення якості продукції);
інноваційна функція (створює стимули до удосконалення, прогресу, відкриття нового);
адаптивна функція (ті, хто вижив в конкурентній боротьбі, повинні постійно стежити за діями конкурентів, споживацькими уподобаннями).
Негативні риси конкуренції:
дрібні виробники витісняються капіталом і розорюються;
посилюється соціальне, майнове розшарування населення;
загострюється безробіття.
Позитивні риси:
вона є рушійною силою ринкової економіки;
створення високоякісної продукції;
стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;
спонукає постійно поновлювати асортимент продукції.
|