Законодавство про підприємництво

Скачати 1.31 Mb.

Назва	Законодавство про підприємництво
Сторінка	4/9
Дата	16.03.2013
Розмір	1.31 Mb.
Тип	Закон

bibl.com.ua > Економіка > Закон

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Тема 5. Оборотні кошти підприємства.

Питання теми:

5.1 Загальна характеристика оборотних коштів підприємства.

5.2 Нормування оборотних коштів на підприємстві.

5.3 Оптимізація величини партії матеріалів, що закуповується та величини серії продукції, що випускається на підприємстві.

5.4 Показники використання оборотних коштів на підприємстві.
Розкриття змісту питання 5.1

Сукупність грошових коштів, що вкладається у підприємство для забезпечення його діяльності, в процесі свого руху послідовно приймає три форми: грошову, виробничу, товарну, що відповідає трьом стадіям її кругообороту.

Одна із цих стадій відноситься до сфери виробництва. Дві інші до сфери обігу.

Для забезпечення процесу виробництва частина грошових коштів авансується на:

придбання (або формування) та поповнення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів тощо (виробничі запаси);
створення виробничих заділів (незавершена продукція);
здійснення витрат на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки тощо (витрати майбутніх періодів).

Усі ці складові складають оборотні фонди підприємства, які в процесі продуктивного споживання перетворюються на готову продукцію.

По завершенню процесу виробництва отримана готова продукція находить до сфери обігу і після реалізації її товарна вартість набуває грошової форми. Грошова форма реалізованої продукції є змістом категорії “виручка (дохід) від реалізації продукції (робіт, послуг)”.

За її рахунок відшкодовуються авансовані витрати грошових коштів та формується відповідний прибуток (доход).

Отже, для забезпечення безперервності і безперебійності (планомірності) процесу виробництва, окрім оборотних фондів, що обслуговують сферу виробництва, необхідні засоби, що обслуговують сферу обігу.

Засоби, що обслуговують сферу обігу прийнято називати – фонди обігу.

Таким чином, сукупність грошових коштів підприємства, призначених для утворення оборотних фондів та фондів обігу складає їх оборотні кошти.

В ході обслуговування процесів виробництва та обігу оборотні кошти не тільки послідовно змінюють свою форму від грошової до виробничої, товарної і знову до грошової, але й у кожний даний момент одночасно перебувають у всіх трьох формах.

Рух оборотних коштів, в ході якого послідовно перетворюються із однієї в іншу та перетворюються із однієї форми в іншу та повертаються до вихідної форми називають їх кругооборотом.

Оборотні кошти поділяють:

за економічним змістом – на оборотні фонди та фонди обігу.

До фондів обігу включають наступні елементи:

а) готову продукцію на складах підприємства;

б) готову продукцію, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;

в) грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;

г) грошові кошти у незавершених розрахунках;

д) готівка в касі.

Поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу обумовлено наявністю двох сфер індивідуального кругообороту коштів: сфери виробництва та сфери обігу.

Відображаючи особливості своєї сфери прикладання, оборотні фонди і фонди обігу взаємопов’язані та взаємообумовлені. Тому зростання ефективності використання оборотних коштів досягається кращим застосуванням як оборотних фондів, так і фондів обігу.

за способом формування – на власні та позикові.

Наявність власних та позикових коштів в обороті підприємства пояснюється особливостями організації виробничого процесу.

Постійна мінімальна сума коштів для фінансування потреб виробництва забезпечується власними оборотними коштами (статутний фонд, прибуток, фінансовий резерв).

Тимчасова потреба в коштах, що виникла під впливом причин, що залежать від підприємства покривається за рахунок позикових коштів (банківський кредит, кредиторська заборгованість).

за методом планування – на нормовані і ненормовані.

Економічним змістом поділу оборотних коштів на нормовані і ненормовані є нормування однієї та не нормування іншої їх частини.

Оборотні кошти промислових підприємств, створені за рахунок усіх джерел, поділяються на нормовані і ненормовані.

До нормованих відносять:

виробничі запаси;
незавершене виробництво;
напівфабрикати власного виготовлення;
витрати майбутніх періодів;
залишки готової продукції, що перебувають на складі.

До ненормованих відносять:

відвантажена продукція;
грошові кошти на розрахунковому рахунку;
грошові кошти у незавершених розрахунках (дебіторська заборгованість);
готівка в касі.

Метою встановлення економічно обґрунтованих нормативів за окремими статтями (елементами) оборотних коштів підприємств є – забезпечити ( з мінімальними запасами матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції і т.д.) безперервну та ритмічну виробничу діяльність.

Склад та структура оборотних коштів:

Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів (статей), що їх утворюють.

Структура оборотних коштів – це співвідношення між статтями. Її вивчення є основою прогнозування перспективних змін оборотних коштів.
Розкриття змісту питання 5.2

В дійсний час існує три найпростіших методи нормування оборотних коштів:

Аналітичний, що ґрунтується на докладному аналізі наявних оборотних фондів підприємства з подальшим корегуванням фактичних запасів залежно від умов виробництва і вилученням з них надлишкових.
Коефіцієнтний, що полягає в уточненні фактичних запасів товаро-матеріальних цінностей, що розраховується на основі динаміки розвитку підприємства впродовж кількох попередніх років.
Прямого рахунку, що ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів (коштів).

Для здійснення нормування оборотних коштів використовують наступні поняття

щоденні витрати матеріальних ресурсів. Їх величина визначається на календарний день шляхом ділення кошторису витрат на виробництво на число календарних днів планового періоду.
норма оборотних коштів – відносна величина запасу оборотних коштів, що виражена в днях, гривнях, копійках. Норма відносно стабільна протягом ряду років. За зміни номенклатури продукції, постачальників, технології, організації виробництва вона переглядається.
норматив оборотних коштів – мінімальна планова сума грошових коштів, що постійно необхідна підприємству для організації виробничої діяльності. Величина нормативу представляє собою добуток суми одноденних витрат за кошторисом витрат на виробництво та норми оборотних коштів в днях.

Розрізняють сукупний норматив (загальну суму оборотних коштів) та часткові нормативи( розміри коштів за елементами).

Загальний норматив оборотних коштів має таку формулу визначення,

Н_о =Н_оj, (65)

де Н_оj – часткові нормативи оборотних коштів за окремими укрупненими групами, грн.; m – кількість груп оборотних коштів, що підлягають нормуванню; j = 1, 2, ...,m.

До часткових нормативів оборотних коштів включають норматив у:

виробничих запасах;
незавершеному виробництві;
витратах майбутніх періодів;
залишках готової продукції.

Нормування оборотних коштів у виробничих запасах:

Н_м =Р_м.д.і.j  Н_зміj, (66)

де Р_м.д.і.j – одноденна витрата j-го матеріалу на і-ий виріб, грн.; Н_зміj – норма запасу j-го матеріалу на і-й виріб, днів; n – номенклатура виробів (і = 1, 2,...,n); m – номенклатура матеріалів (j=1,2,...,m).

Н_зм = Н_з.м.т + Н_з.м.тр + Н_з.м.п + Н_з.м.стр + Н_з.м.сез , (67)

де Н_з.м.т , Н_з.м.тр , Н_з.м.п , Н_з.м.стр , Н_з.м.сез – норми запасу матеріалів даного виду відповідно – поточного, транспортного, підготовчого, страхового. сезонного, днів;

Поточний запас – це резервний час між двома суміжними поставками і при рівномірних поставках, [3, -С.88; 18, -С.43; 25, -С.151].

Як правило він дорівнює половині такого інтервалу. На практиці поточний запас визначають як середньозважену величину:

_змт = U_і m_i  m_i, (68)

де U_і – інтервал між двома суміжними поставками і-го постачальника; m_i –обсяги поставок і-го постачальника; n – кількість постачальників.

Підготовчий – створюється на період часу, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання. Обчислюється з урахуванням специфіки підприємства, технологічних особливостей обробки сировини.

Гарантійний – складається на випадок порушення режиму поставок і береться таким, що дорівнює половині поточного запасу.

Сезонний – складається для підприємств в місцях, де поставки протягом року неможливі з природних причин.

Транспортний – це запас на час між надходженням платіжних документів і самих матеріалів.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві:

Н_н.п. = Р_н.п.д.  Т_ц  К_н.з. = А  Т_ц  К_н.з.  360, (69)

де Р_н.п.д. – середньоденні витрати на виробництво товарної продукції, грн./дн. (А

 360); Т_ц – тривалість виробничого циклу, дн; К_п.з. – коефіцієнт наростаючих витрат по виробу;

К_н.з. = А  С_пл, (70)

де А

– середній розмір незавершеного виробництва по виробничій собівартості при виготовленні даних виробів, грн.; С_пл – планово-виробнича собівартість даного виробу, грн.

За рівномірною наростання витрат при виробництві даних виробів середній розмір незавершеного виробництва:

А = а₁ + ( С_пл – а₁)  2, (71)

де а₁ – початкові затрати на виріб при запуску його у виробництво, грн.

Нормування оборотних коштів у майбутніх періодах,

Н = С + С + С., (72)

де С

– сума залишку оборотних засобів на початок розрахункового періоду; С

– сума потреби в оборотних засобах упродовж розрахункового періоду; С

– величина майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Нормування оборотних коштів у залишках готової продукції.

Н_г.п. = Р_г.п.д. Н_з.г.п. А Н_з.г.п.  360, (73)

Де: Р_г.п.д. – середньоденний випуск товарної продукції по повній собівартості А

 360, грн. / дн; Н_з.ч.п. – норма запасу готової продукції на складі, дн.
Розкриття змісту питання 5.3,

Головною функцією управління постачанням виробничого підприємства є забезпечення наявності необхідних матеріалів (сировини, тари, матеріалів, палива тощо) на момент, коли в них, згідно виробничих планів, виникає потреба.

Головною функцією управління виробничим процесом є забезпечення наявності готової продукції до того моменту, коли вона повинна бути поставлена замовнику.

В практичній діяльності неможливо забезпечити таку ступінь координації постачальницьких, виробничих та збутових планів, щоб сировина надійшла саме в той момент, коли вона включається в процес виробництва, та щоб виробничий цикл завершувався саме тоді, коли готова продукція повинна бути відправлена замовнику.

Тому з цієї причини необхідно планувати створення запасів сировини та матеріалів (виробничий запас) та запасів готової продукції.

Залежність між виробничим постачанням, процесом виробництва та реалізацією продукції можна зобразити у вигляді (див. рис. 28)

Рис. 28 Постачання, виробництво, збут.

Відділ постачання підприємства зобов’язаний визначити величину партії сировини та матеріалів, що закуповується, а виробничий відділ – обсяг одночасно випускаємої продукції (величину серії).

Визначення оптимальної величини партії матеріалів, що закуповується: Залежність між величиною партії матеріалів, що закуповується та величиною виробничого запасу можна зобразити графічно, використовуючи наступний приклад.

Підприємство в наступному році планує закупити 20 000 кг певного виду сировини. Якщо цей обсяг сировини буде закуплено одночасно, то виробничий запас після закупки складе 20 000 кг. Внаслідок поступового споживання його величина наприкінці року складе – нуль. Середньорічний виробничий запас складе 10 000 кг ((20 000 + 0)  2).

Якщо закупки робити двічі на рік двома партіями по 10 000 кг. кожна, то середньорічний запас складе 5 000 кг. ((10 000+0)  2) і т.д.

Таким чином, чим більша партія закуповуємої сировини, тим більша величина середньорічного запасу і тим більша величина видатків по складуванню.

Крім цих видатків підприємства несуть видатки і з обслуговування закупок (розміщення замовлення, прийомка закуплених товарів, контроль за проходженням рахунків тощо), які в розрахунку на одну партію приблизно однакові. Це спонукає до закупівлі товарів більшими партіями. У зв’язку з цим виникає потреба у віднаходженні оптимальної величини партії та кількості закупаємих партій, за яких видатки з складування та обслуговування були б мінімальними.

Для цього можна скористатися формулою:

Q = , (74)

де m – річний обсяг закупаємих товарів у натуральних одиницях; о – видатки з обслуговування закупок в розрахунку на 1 партію; k – ціна франко-склад покупця за одиницю товару; r – видатки з складування в % від вартості середньорічного виробничого запасу у вигляді десятичного дробу. Q – оптимальна величина закупівельної партії.

Визначення оптимальної величини серії: За умов виробництва товару великою кількістю дрібних серій, видатки з складування будуть мінімальні. Однак збільшаться видатки з підготовки виробництва (переналадка обладнання, його запуск і т.і) які, як правило, складають однакову величину на кожну серію.

За короткотермінового виробничого циклу розрахунок оптимальної величини серії подібний до визначення оптимальної величини партії матеріалів, що закуповується.

Тому, розглянемо приклад з довготерміновим виробничим циклом, оскільки в цьому випадку по іншому розраховується величина середньорічного запасу.
Оскільки мінімальний запас за цей період складає – 0 шт., а max – 6 750 шт., середньорічний запас готової продукції дорівнює 3 375 шт.((6750 + 0)  2).

Якщо прийнято рішення виробництва 4 500 шт. в одній серії, то виробничий цикл буде тривати 1,5 місяця. Обсяг реалізації складе за цей період 1 125 шт. Максимальний запас тепер дорівнює 3 375 шт., а середньорічний – 1 688 шт. В цих умовах середньорічний запас готової продукції складає 37, 5 % від величини серії.

Припускається, що:

середні змінні видатки – 14.00 грн
видатки з підготовки виробництва на кожну серію – 3 000 грн
видатки з складування готової продукції – 25% від вартості середньорічного запасу.

Розрахунок оптимальної величини серії можна провести за формулою:

Q = = шт., (75)

де m – річний обсяг виробництва; о – видатки з підготовки виробництва у розрахунку на рік; k – змінні видатки на одиницю продукції; r – видатки із складування готової продукції в % від середньорічної вартості запасу готової продукції; S – max можливий обсяг реалізації в даний період; Р – max можливий обсяг виробництва в даний період.

Розкриття змісту питання 5.4

Ступінь використання оборотних коштів характеризується такою системою показників:

коефіцієнт оборотності (К_об);
коефіцієнт закріплення оборотних коштів (К_закр);
тривалість одного обороту (Т_об);
рентабельність оборотних коштів (R_о.к).

К_об = А_р.л.  О^c_о, (76)

К_закр = О^c_о  А_р.п, (77)

Т_об = 360  К_об, (78)

R _о.к. = П_б  О^c_о.к (79)

lе: А_ф.п. – річний обсяг продукції, що реалізується в діючих оптових цінах, грн..; О^c_о – середньорічні залишки нормованих оборотних коштів, грн.; П_б – балансовий прибуток підприємства; О^c_о.к – середньорічна вартість оборотних засобів.

Середньорічні залишки оборотних коштів:

О^с_о = [(О_н + О_к)  2 + О_і]  12, (80)

або за укрупненим розрахунком, як середньоарифметична величина.

О^с_о = (О_н + О_к)  2, (81)

де О_н, О_к – залишки оборотних коштів відповідно на початок та кінець року, грн.; О_і – залишки оборотних коштів на початок кожного місяця починаючи з лютого, грн.; і = 2,3,..., 12.

Пофакторний аналіз використання оборотних коштів за період, що аналізується, [22, – c.26]:

А_{р.п. =} О_о К + К_об  2) + К_об (О + О_о  2), (82)

О_о = А_р.п. (К + К_закр  2) + К_закр (А + А_р.п.  2), (83)

де

А_р.п_. ,

О_о – зміни обсягу реалізованої продукції та залишків оборотних коштів за період, що аналізується відповідно, грн.;

К_об ,

К_закр – зміни коефіцієнтів оборотності та закріплення оборотних коштів за період, що аналізується відповідно.

За (82) визначається, на яку величину зміниться обсяг продукції, що реалізується підприємством за період, що аналізується за рахунок зміни обсягу оборотних коштів та коефіцієнта їх оборотності.

За (83) визначається, на яку величину слід змінити обсяг оборотних коштів, якщо змінюється обсяг реалізуємої продукції та коефіцієнт закріплення оборотних коштів.

Оборотні кошти, що відносно вивільнені в результаті прискорення їх оборотності (О_вив) визначаються за формулою:

О_вив = О І_р.л – О , (84).

Тема 8. Кадри та кадрова політика на підприємстві.

Питання теми:

8.1 Поняття, класифікація та структура персоналу.

8.2 Визначення чисельності працюючих.

8.3 Кадрова політика підприємства.
Розкриття змісту питання 8.1
Персонал підприємства – сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.Усіх працівників промислового підприємства поділяють на дві групи:

промислово-виробничий;
непромисловий.

За своїм складом промислово-виробничий персонал включає працівників основних виробничих, допоміжних, транспортних, підсобних та побічних цехів, а також охорони, апарату заводоуправління зі всіма його відділами та бюро.

Непромисловий персонал включає працівників, що не приймають участі в основній діяльності підприємства, а зайняті створенням умов, що забезпечують нормальне функціонування виробництва вцілому, наприклад, працівники культурно-побутового та медико-санітарного обслуговування.

Працівників промислового підприємства залежно від функцій, що ними виконуються поділяють на такі категорії:

Робітники.
Інженерно-технічні працівники.
Службовці.
Учні.
МОП (молодший обслуговуючий персонал).
Охорона.

Важливим напрямком класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями, спеціальностями, кваліфікацією. У зв’язку з цим визначають такі категорії, як: професія, спеціальність, кваліфікація. Професія – вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – різновид трудової діяльності в межах професії.

Кваліфікація – сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти та досвідом роботи на тій чи іншій посаді. Вирізняють спеціалістів:

найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання);
вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);
середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);
спеціалістів-практиків(працівники, що займають відповідні посади але не мають фахової освіти).

Робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи:

висококваліфіковані;
кваліфіковані;
малокваліфіковані;
некваліфіковані.

Вказані кваліфікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, стаж, ступінь механізації праці) служать основою для розрахунків різних видів структур.

При плануванні та обліку чисельності працівників підприємства слід розрізняти їх явочний, списковий (обліковий) та середньосписковий (середньообліковий) склад.

д визначають при плануванні та обліку лише робітників. Він являє собою:

при плануванні – число робітників, які неодмінно повинні бути на робочих місцях для забезпечення нормального ходу виробництва.
при обліку – число робітників, що з’явилися на роботу та тих, що знаходяться у відрядженні.

Списковий (обліковий) склад включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо.

Чисельність працівників підприємства визначається на певні дати і як середня чисельність (спискова /облікова/ або явочна) за певні періоди.

Середнє спискове (облікове) число працівників отримують шляхом ділення суми спискового числа за усі дні розглядаємого періоду на календарне число днів цього періоду. При цьому спискове число працівників за вихідні і святкові дні прирівнюється до спискової чисельності персоналу попереднього дня. Так як спискове число працівників за кожен день складається з числа тих, що з’явилися на роботу та тих, що не з’явилися, то середнє спискове число можна також визначити шляхом ділення суми явок і неявок за всі дні періоду на календарне число днів в періоді.

Середнє явочне число визначається шляхом ділення суми людино-днів явок на число днів роботи підприємства в даному періоді.

Для оцінки персоналу підприємства може бути використана система показників (див. табл.

Розкриття змісту питання 8.2

На підприємствах визначається чисельність по категоріям, а в середені категорій – по професіях, спеціальностях, кваліфікації.

Загальна чисельність працівників підприємства визначається за формулою:

де:

Ч_п – середньоспискова планова чисельність працюючих;

Ч_б – середньоспискова базова чисельність працюючих;

І_А – індекс збільшення обсягу виробництва у плановому періоді;

І_П – індекс зростання продуктивності праці у плановому періоді.

Визначення чисельності виробничих (основних) робітників

До виробничих відносяться робітники, що безпосередньо беруть участь у здійсненні технологічних процесів з виготовлення продукції. Для розрахунку необхідні наступні вихідні данні:

виробнича програма (Т_в.п.);
норми часу, виробітку, обслуговування (t_i);
баланс (бюджет) робочого часу одного робітника на плановий період (Т_р.п.);
коефіцієнт виконання норм (К_в.н.).

Виробнича програма та норми часу необхідні для розрахунку трудомісткості виробничої програми(Т_в.п.). Остання визначається шляхом добутку витрат часу на один виріб (трудомісткість) на кількість виробів в програмі. Тут повинні використовуватись планові норми трудомісткості, в яких відображено запроектовані організаційно-технічні заходи з урахуванням терміну їх впровдження. При значних коливаннях норм по кварталам, річна трудомісткість розраховується як середньозважена із квартальних. Для визначення трудомісткості тієї частини виробничої програми, номенклатура якої не уточнена, тобто трудомісткості запасних частин, незавершеного виробництва тощо, визначається питома трудомісткість 1 тис. грн. продукції за звітніми даними, що коректується на запланований процент зменшення трудомісткості. Якщо відомо обсяг виробництва цієї частини продукції та трудомісткість одиниці (1 тис. грн.), то добутком цих величин визначають трудомісткість цієї номенклатурної позиції програми.

Загальна трудомісткість виробничої програми представляє собою суму трудомісткостей її окремих частин.

Для визначення планової кількості годин, що в середньому відпрацьовує кожен робітник у плановому періоді розробляється баланс (бюджет) робочого часу. Попередньо по звітним даним складають звітний баланс, що характеризує фактичне використання робочого часу у попередньому році, проводиться його аналіз та проектуються заходи по скороченню втрат (див. табл.8.2).

Таблиця 8.2

Пояснення до деяких скла-дових балансу робочого часу:

Тривалість відпусток визначається (у відповідності з діючим законодавством) на одного спискового робітника як середньозважена величина, оскільки робітники з різним стажем роботи та працюючи у різних умовах, мають неоднакову тривалість відпустки.
Приклад 8.1

Умова: припустимо, що відпустку тривалістю 15 робочих днів отримують 85%, 18 днів – 5% та 24 дня – 10% робітників ( ці дані приймаються по інформації відділу кадрів чрез те, що право на відпустку працівник отримує лише після шести місяців роботи з дня прийняття на дане підприємство).
Визначити: середньозважену відпустку в умовах 5-ти денного робочого дня з 2-ма вихідними днями.

Розв'язок. Середньозважена відпустка у цьому випадку складе:

(85% × 13_днів + 5% × 15_днів + 10% × 20_днів ) ÷ 100% = 1380 ÷ 100% = 13,8 дня.

В умовах 5-ти денного тижня з двома вихідними днями робочі дні відпустки вираховуються із розрахунку 5-ть днів у тижні. Це означає, що якщо при шестиденному тижні термін відпустки встановлено 18 робочих днів, то при 5-ти денному він буде дорівнювати 15-ти робочим дням. Загальний термін відпустки у календарних днях при цьому не змінюється. В умовах 6-ти денного тижня, термін (загальний) склав 18 робочих + 3-и вихідних дня, що усього складає 21 календарний день. В умовах 5-ти денного тижня він складає 15 робочих днів + 6-ть вихідних, а усього також – 21 календарний день.

Невиходи у зв’язку з відпустками по вагітності та пологах встановлюються на основі аналізу звітних даних з урахуванням зміни питомої ваги жінок, що працюють на підприємстві.

Невиходи по хворобі визначаються також по звітним даним, але з обов’язковим зниженням за рахунок запропонованих заходів з покращення умов праці та медичного обслуговування.

При визначенні середньої тривалості робочого дня враховується:

скорочений робочий день робітників, зайнятих на важких та шкідливих роботах;
скорочений день підлітків;
перерви у роботі матерів годувальниць.

Ці дані розраховуються по групах робітників і у абсолютних величинах відносяться до всієї їх чисельності. Наприклад, якщо число робітників зі шкідливими умовами праці складає – 400 чол., а середньоспискове число робітників – 4000 чол., то тривалість робочого дня одного робітника скоротиться у середньому на:

(400_чол. × 60_хвилин ) ÷ 4000_чол. = 6 хвилин або 0,1 години.

Чисельність робітників – це відношення трудомісткості програми по плановим нормам (Т_п) на користний (ефективний) фонд часу середньоспискового робітника у годинах (Ф_р) з урахуванням запланованого коефіцієнта виконання норм (виробітку) (К_в).

Ч_р = Т_п ÷ ( Ф_р × К_в), (8.2)

Таким методом може бути розрахована планова чисельність бригад, дільниць, цехів по видах робіт, професіях та тарифних розрядах. Якщо на дільниці, у цеху або вцілому по підприємству можна визначити обсяг продукції у натуральних одиницях, то планова чисельність робітників (Чр) розраховується по нормах виробітку за такою формулою, [8, -С.329]:

Ч_р = А ÷ ( Н_в × Ф_р × К_в ), (8.3)

де:

А – запланований обсяг робіт у натуральних одиницях;

Н_в – годинна норма виробітку за планом.

Розрахунок чисельності виробничих робітників-погодинників, що зайняті на ненормованих роботах проводиться за нормами обслуговування.

Норма обслуговування – це кількість одиниць обладнання, агрегатів закріплених за одним робітнком, або кількість робітників, що обслуговують один агрегат або одне робоче місце.

Спискова чисельність виробничих робітників-погодинників розраховується виходячи із: кількості та характеру робочих місць, що обслуговуються, норми обслуговування, режиму роботи (число змін на добу) та розміру запланованих невиходів за такою формулою,[8, -С.330]:

Ч_в.р.п. = (( О × С ) ÷ Н_о) × К_с.п., (8.4)

де:

О – число одиниць обладнання;

С – число змін;

Н_о – норма обслуговування;

К_с.п.– коефіцієнт приведення явочної чисельності до спискової.
К_с.п.. = 100 ÷ (100 – К_н), (8.5)

де:

К_н – запланований процент невиходів на роботу робітників по балансу робочого часу.
Приклад 8.2

Умова: На дільниці працює 10 термічних печей, режим роботи 3-х змінний, норма обслуговування – 2-і печи на одного терміста в зміну, запланований процент невиходів по балансу робочого часу – 7,6 години.

Визначити: спискову чисельність робітників.

Розв’язок. Спискова чисельність робітниківскладе:

Ч_в.р.п. = (( О × С ) ÷ Н_о) × (100 ÷ (100 – К_н) ) = (( 10 × 3 ) ÷ 2) × (100 ÷ (100 – 7,6)) = 15 × 1,08 ≈ 16 чоловік.

Планування чисельності допоміжних робітників виконується тим же методом, що і основних. Розрахунок чисельності інженерно-технічних працівників та службовців слід проводити керуючись структурою та схемою управління підприємством, його цехами, а також штатним розкладом. Приклад розрахунку чисельності робітників-відрядників за спеціальностями та розрядами (див. табл.8.3).

Розкриття змісту питання 8.3

Головною метою кадрової політики підприємства є забезпечення наразі та в майбутньому кожного робочого місця персоналом відповідної категорії, професії, спеціальності та кваліфікації. Для її вирішення необхідне виконання наступних функцій:

набір персоналу;
підготовка кадрів;
оцінка кваліфікації та працездатності працівників;
мотивація дотримання дисципліни;
контроль додержання правил гігієни та безпеки праці працівниками;
забезпечення взаємозв’язків між керівництвом та представниками трудових колективів;
реалізація соціальних програм тощо.

У кадровій політиці підприємства розрізняють зовнішній та внутрішній набір персоналу.

Зовнішній – набір кадрів через об’яви, бюро працевлаштування, систему контрактів між підприємством та навчальними закладами.

Внутрішній – набір кадрів за рахунок внутрішніх резервів (декрктні відпустки, міжцеховий перехід, посадові зрушення).

Ефективна робота персоналу забезпечується тим, наскільки чітко регламентовані трудові взаємовідносини між робітником та роботодавцем. Ці взаємовідносини регулюються існуючим в країні соціальним і трудовим законодавством. Основними правовими актами, що регулюють питання праці є:

Конституція України.
Кодекс Законів про Працю.
Закон України “Про охорону праці”.
Закон України “Про зайнятість населення”.
Цивільний кодекс України тощо.

Основними документами, що забезпечують юридичні аспекти відносин між працівником і роботодавцем є:

трудовий договір;
договір підряду;
колективний договір.

Трудовий договір – договір між робітником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов’язується виконувати роботу, що визначена цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечити умови праці необхідні для виконання робіт, що передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому термін його дії, права, обов’язки та відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці робітника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись за угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством (Ст. 21 Кодексу Законів про Працю України).

Угода між власником підприємства та трудовим колективом визначається колективним договором.

Договір підряду. [16, -С.340]. За цим договором підрядник зобов’язується виконати на свій страх та ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник прийняти та оплатити виконану роботу (Ст. 332 Цивільго кодексу України (ЦКУ)).

Між договором підряду та трудовим договором існує збіг та відмінності.

Збіг полягає в тому, що відносини які регулюються цими документами пов’язані з трудовою діяльністю. Проте існують і суттєві відмінності, внаслідок яких особи, що працюють за цивільно-правовим договором підряду до складу трудового колективу не включаються. Зумовлюється це наступними обставинами:

по-перше, для договору підряду вирішальне значення має – досягнення відповідного результату робіт, а для трудового – організація самої трудової діяльності;
по-друге, підрядник завжди самостійний відносно замовника, тобто робота по договору підряду виконується без підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, що діє на підприємстві. В той же час саме підпорядкування вказаним правилам представляє собою важливу умову роботи як за трудовим договором так і на підставі членства;
по-третє, підрядник виконує роботу на свій ризик;
по-четверте, підрядник не підлягає соціальному страхуванню.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі:

ЛЕКЦІЯ 7 ПІДПРИЄМСТВО І ПІДПРИЄМНИЦТВО План В американській навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з...	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни «Прогнозування соціально-економічних процесів» «Економічна кібернетика» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі «Економіка...
Це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована... Щодо Закону України “Про підприємництво”, то там зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний...	ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СУЧАСНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ Сутність, значення... Формування й використання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою...
Тема: Поняття та основні ознаки підприємництва. Закон України Про підприємництво Мета Тема: Поняття та основні ознаки підприємництва. Закон України Про підприємництво	КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» Економіка і підприємництво», напрямів підготовки «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління персоналом та економіка праці»,...
РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,...	Реферат на тему: “Законодавство про банки Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду
Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди в основному вірно застосовують чинне кримінальне та митне законодавство. Разом з...	ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №15 “ Українська мова серед мов світу. Законодавство України про розвиток державної мови

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання