Опорний курс лекцій Київ 2011 ЗМІСТ
|
|
Скачати 2.44 Mb.
|
|
Тема 7. АУДИТОРСЬКІ ДОКАЗИ 7.1. Аудиторські докази та їх види Для забезпечення головної мети аудиту — висловлення впевненості аудитора у достовірності фінансової звітності у всіх її суттєвих аспектах — аудитору слід вивчити інформацію, яка є основою фінансових звітів. Результати такого вивчення формують аудиторську думку про відображення стану підприємства-клієнта у фінансовій звітності. У міжнародній практиці питання стосовно збору і використання інформації, на яких ґрунтується аудиторська думка, регламентовані комплексом стандартів (МСА 500-559 «Аудиторські докази»). У процесі аудиторської перевірки аудитор, як правило, отримує великий обсяг інформації від економічного суб'єкта, що перевіряється, або від третіх осіб. Лише певна частина інформації та результати її аналізу аудитором можуть слугувати підтвсрдженням або спростуванням існування та достовірності відображення факту, події, процесу чи явища фінансово-господарської діяльності підприємства-клієнта у його звітності на певну дату. Така інформація складає сутність аудиторських доказів та слугує основою для аудиторського висновку і (або) звіту. Аудитор отримує деякі аудиторські докази, які не носять вичерпного характеру. Тому особливу увагу слід приділяти їх видам та аналізу кожного з них. Аудиторські докази класифікуються за такими ознаками: За джерелами отримання докази можуть поділятися на: 1) зовнішні докази — це документальні підтвердження та усні заяви третіх сторін (покупців, замовників, постачальників, підрядників, інших контрагентів підприємства-клієнта, банківських установ, попереднього аудитора та ін.); 2) внутрішні докази — це внутрішня документація замовника, документальні підтвердження та усні заяви, отримані аудитором від керівництва; 3) докази, отримані безпосередньо аудитором, — це результати аналізу зовнішніх і (або) внутрішніх доказів; 4) комбіновані — це різнохарактерні докази, зібрані із різних джерел і які не суперечать один одному за своїм змістом. За відношенням до етапів аудиту докази слід розрізняти, як такі, що отримані на етапі: 1) підготовчому; 2) проміжному; 3) фізичної перевірки; 4) аудиту рахунків; 5) заключному. Докази, отримані на підготовчому та проміжному етапах, як правило, засвідчують рівень ефективності організаційної структури підприємства - клієнта, визначають структуру і зміст розділів бухгалтерського обліку клієнта, дають можливість оцінити якість внутрішнього контролю та, як результат, визначити зони ризику бізнесу клієнта. Вони визначають необхідність та обсяги отримання доказів на наступних двох стадіях: фізичної перевірки та аудиту рахунків, які складають основу процесу аудиторської перевірки. Аудиторські докази, отримані на заключному етапі, є похідними. Це результат аналізу застосовуваних процедур у ході аудиторської перевірки. Вони дають можливість підтвердити достовірність або спростувати окремі докази по відношенню до об'єктів аудиторської перевірки, що формують зміст фінансової звітності. За характером зв'язку між доказами і об'єктами аудиту докази поділяються на: 1) прямі, які можна отримати з первинних документів, регістрів аналітичного і синтетичного обліку, управлінської звітності підприємства клієнта, отримані підтвердження з незалежних джерел за межами суб'єкта господарювання, що не вимагають додаткового застосування певних процедур для додаткового підтвердження їх доречності або достовірності факту, події чи явища, що вивчається; 2) побічні (непрямі) — це докази, що не забезпечують безпосереднього підтвердження точності та повноти досліджуваної інформації. Наприклад, аудиторські докази, зібрані на підготовчому етапі про високий рівень ефективності окремих облікових процедур та системи бухгалтерського обліку в цілому формують попередні висновки щодо відсутності суттєвих помилок у фінансовій звітності, які не носять переконливого характеру. За формою подання аудиторські докази розрізнять: 1) документальні; 2) електронні; 3) усні. Зібрані аудиторські докази відображаються аудитором у робочих документах у вигляді таблиць, блок-схем, запитів, тестів, опитувань, описів. Об'єктивність й обгрунтованість аудиторського висновку прямо пропорційна якості та кількості зібраних доказів та репрезентативності їх відображення. 7.2. Основні вимоги до доказів Згідно з п.п. 7—8 МСА 500 аудиторські докази повинні відповідати двом критеріям: кількісному (достатність) і якісному (доречність). Достатність і доречність аудиторських доказів взаємопов'язані. Наприклад, низька якість зібраних аудиторських доказів щодо підтвердження класів операцій, залишків на рахунках вимагає додаткового збору аудиторських доказів. Фактори, що визначають достатність та доречність доказів: 1) характер аудиту; 2) ступінь аудиторського ризику; 3) розмір аудиторської вибірки; 4) ефективність системи внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку замовника; 5) рівень компетентності та судження аудитора; 6) джерела та процедури отримання доказів. Під час збору аудиторських доказів слід враховувати спеціальні вимоги щодо їх достовірності (п.9 МСА 500): 1) аудиторські докази, отримані із зовнішніх джерел, є більш переконливими, ніж докази, отримані із внутрішніх джерел. 2) аудиторські докази, зібрані самим аудитором, є більш достовірними, ніж внутрішні і зовнішні докази. 3) аудиторські докази, отримані із внутрішніх джерел, слід вважати достовірними за умови ефективної системи внутрішнього контролю та бухгалтерського обліку замовника. 4) аудиторські докази, зібрані в письмовій формі, достовірніші ніж усні заяви. 5) аудиторські докази є більш переконливими, якщо вони будучи зібраними із різних і різнохарактерних джерел не суперечать один одному. Замовник несе відповідальність за повноту і достовірність наданої інформації, яка відображає характер та діяльність суб'єкта господарювання. Відповідно до п.16 МСА 500 аудитору слід одержати аудиторські докази стосовно кожного суттєвого твердження фінансової звітності щодо класів операцій та подій, залишків на рахунках на кінець звітного періоду, подання та розкриття інформації. Твердження, які використовує аудитор поділяють на такі категорії 1) твердження щодо класів операцій та подій, що підтверджується аудитором на відповідність наступним критеріям:
2) твердження про залишки на рахунках на кінець звітного періоду:
3) твердження про подання та розкриття інформації: — представлення і розкриття — визначення правдивості, точності, об'єктивності відображення фінансового стану підприємства на дату складання фінансової звітності; — класифікація та зрозумілість — фінансова та інша інформація чітко сформульована, надана та визначена відповідним чином; Характер, термін проведення та обсяг процедур перевірки на суттєвість залежать від конкретних тверджень. У результаті проведення тестів можна отримати аудиторські докази стосовно декількох тверджень, наприклад, інформація про вартість запасів може одночасно виступати доказом стосовно як їх наявності, так і правильності оцінки. 7.3. Джерела та процедури отримання аудиторських доказів Якість аудиторських доказів залежить від джерел їх отримання. У залежності від характеру аудиторської перевірки, її змісту та завдань, які висунуті клієнтом, аудитор обирає відповідні джерела інформації. Такими джерелами інформації виступають: 1) дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції; 2) облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту; 3) дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції; 4) облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту; 5) Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків; 6) баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал; 7) інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку); 8) розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани; 9) оперативна, статистична, податкова звітність; 10) матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.; 11) матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту); 12) дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів; 13) письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, замовників тощо. У процесі збору аудиторських доказів аудитор виконує процедури оцінки ризиків для забезпечення достатньої основи під час оцінки аудиторського ризику на рівні фінансової звітності. Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю. Крім того, для отримання аудиторських доказів використовуються процедури перевірки за сутністю із метою виявлення суттєвих відхилень у фінансовій звітності замовника. Якщо застосування процедур за сутністю не забезпечує отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів, аудитор повинен виконати тести систем контролю для отримання доказів щодо їх операційної ефективності. Отже, аудиторські докази одержують у процесі перевірок належним поєднанням тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість. Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування таких типів аудиторських процедур: перевірки, спостереження, запиту і підтвердження, підрахунку та аналізу. Розглянемо характерні риси перелічених процедур. Перевірка полягає у вивченні зовнішніх і внутрішніх записів або документів, що забезпечує отримання аудиторських доказів різного рівня достовірності. Перевірка дозволяє виявити нетипові статті чи події, відображені в документах замовника. Наприклад, найчастіше аудитор застосовує перевірку записів та документів для підтвердження санкціонованості подій, фактів, процесів фінансово-господарської діяльності підприємства-клієнта. Перевірка застосовується також для підтвердження фізичної наявності активів. Як правило, перевірка наявності запасів здійснюється через спостереження за ходом проведення їх інвентаризації. Спостереження — передбачає нагляд за процесом або процедурою, виконуваними іншими особами. Запит — це процес звернення за інформацією до персоналу суб'єкта господарювання або третіх осіб. Письмовий запит надісланий до установи банку виступає надійним способом отримання інформації про залишок грошових коштів на рахунках. Письмові запити надіслані до дебіторів або кредиторів підтверджують достовірність статей відповідно дебіторської і кредиторської заборгованостей. У зарубіжній практиці широко використовується запит до юриста підприємства, що дає можливість отримати достатню впевненість про законність здійснюваних операцій, укладених контрактів і т.д. Розрізняють письмові запити закритого та відкритого типу, негативні та позитивні. Підтвердження — є особливим типом запитів. Так, аудитор, отримуючи інформацію безпосередньо від третіх осіб, оцінює достовірність пояснень управлінського персоналу чи існуючих умов. На практиці підтвердження широко використовуються щодо залишків на рахунках на кінець звітного періоду. Процедури запиту і потвердження тісно пов'язані між собою. Так, відповідь на надісланий запит дебіторам виступає прямим підтвердженням стану дебіторської заборгованості. Перерахунок зводиться до перевірки арифметичної точності документів чи записів. Аудитори часто використовують дану процедуру для перевірки правильності визначення підсумкових показників у розрахунково-платіжних відомостях, видаткових накладних, лімітно-забірних картках та ін. Аналітичні процедури застосовуються для оцінки фінансової інформації шляхом дослідження взаємозв'язку між окремими показниками, фінансовими і нефінансовими даними. Аналітичні процедури охоплюють вивчення тенденцій, перспектив діяльності підприємства за даними його фінансової звітності і (або) за результатами діяльності інших споріднених підприємств відповідної галузі. Типовими видами аналітичних процедур є зіставлення залишків на рахунках за різні періоди, показників бухгалтерської звітності з плановими показниками, середньогалузевими, аналіз співвідношень між різними статтями звітності. Отримані у ході перевірки докази систематизуються в робочих документах аудитора відповідно до завдань, передбачених планом та програмою аудиту. Питання для самоперевірки та обговорення 1. Аудиторська істина, її пізнання в аудиті. 2. Обгрунтувати значення аудиторських доказів. У чому полягає відмінність між поняттями «аудиторські докази» та «аудиторські свідчення? 3. Вказати критерії оцінки аудиторських доказів. Які фактори впливають на достатність та доречність аудиторських доказів? 4. Назвіть основні процедури, що використовуються аудитором для отримання аудиторських доказів. 5. Надійність аудиторських доказів. 6. Назвіть основні джерела одержання аудиторських доказів для перевірки достовірності відображення в обліку і звітності операцій з грошовими коштами, основними засобами, запасами, розрахунками по заробітній платі, розрахунками з дебіторами і кредиторами. 7. Охаректеризуйте первинний документ як доказове джерело. 8. Охарактеризуйте найдоцільніші джерела аудиторських доказів, які б Ви використали під час перевірки обліку необоротних активів. 9. Визначіть перелік необхідних документів, які потребує аудитор для підвищення надійності аудиторських доказів стосовно достовірності оцінки запасів. 10. Яка роль аналітичних процедур у одержанні аудиторських доказів? Тема 8. АУДИТОРСЬКІ РОБОЧІ ДОКУМЕНТИ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ 8.1. Аудиторські робочі документи Як функція управління економікою, аудит є формою незалежного фінансового контролю. Згадаємо, що сутність аудиту полягає в перевірці фінансової звітності і бухгалтерського обліку з метою з'ясування їх достовірності, повноти та відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Однак, аудит може бути як зовнішнім, так і внутрішнім.  Рис. 8.1 Законодавчі та нормативні акти з питань документального оформлення аудиторської діяльності Здійснення кожного з вказаних різновидів аудиту потребує відповідного документального оформлення. Документування аудиторської діяльності регламентується відповідними законодавчими та нормативними положеннями (рис. 8.1), згідно з якими аудитори зобов'язані документувати рішення, що приймаються ними у процесі та за результатами проведення аудиту. Важливість ведення документації, яка стосується прийнятих рішень, обумовлюється тим, що вона є основою складання аудиторських висновків. Сутність робочих документів, їх змісту, форми, володіння та порядку зберігання документів викладені в МСА 230 Документація. Отже, робочі документи аудитора — це записи, за допомогою яких аудитор фіксує проведені процедури перевірки, тести, отриману інформацію і відповідні висновки, які робляться під час проведення аудиторської перевірки. У робочу документацію вноситься інформація, яка, на думку аудитора, є важливою для того, щоб правильно виконати аудиторську перевірку, і яка повинна підтвердити висновки та пропозиції наведенні в аудиторському висновку. Передбачено два види документації для документального оформлення процесу аудиту — робочої та підсумкової (рис. 8.2).          Рис.8.2. Види документації для оформлення процесу та результатів аудиту Аудитор зобов'язаний вести документацію зі справ, які стосуються прийняття рішень за результатами проведених аудиторських процедур, що пізніше будуть покладені в основу аудиторського висновку. Залежно від обсягу роботи у клієнта, аудитору слід зібрати докази, які б підтвердили або спростували твердження про те, що фінансова звітність об'єктивно, повно та достовірно відображає фінансовий стан клієнта, а здійснені господарські операції є законними і доцільними. Основне призначення робочих документів:
Зміст робочої документації значною мірою є питанням професійного судження аудитора, оскільки немає ні можливості, ні необхідності документувати кожне спостереження або обстеження. Функції робочих документів аудитора наведено на рис. 8.3.  Рис. 8.3. Функції робочої документації аудитора Робочими документами аудитора є: плани і програми проведення аудиту; копії засновницьких та інших внутрішніх документів клієнта (протоколів, договорів, контрактів тощо); матеріали вивчення й оцінки систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю (схеми документообігу, описи тощо); результати аналізу господарських операцій і показників діяльності підприємства (розрахунки, таблиці, графіки тощо); записи про характер і обсяг проведених аудиторських процедур та їх результати; копії переписки з клієнтом і третіми особами; висновки експертів; копії бухгалтерських та інших фінансових документів клієнта; інформація для керівництва підприємства-клієнта; висновки і рекомендації аудитора тощо. Аудитору необхідно врахувати ту обставину, що робочими документами користуватиметься, наприклад, інший аудитор. Переглянувши цю робочу документацію, він має зрозуміти сутність проведеної перевірки і зміст прийнятих рішень щодо її результатів без визначення окремих деталей процедур перевірки. Тож перед аудитором стоїть завдання: робочі документи необхідно оформити грамотно і професійно. Форми робочих документів аудитори (аудиторські фірми) визначають з урахуванням специфіки окремих питань аудиту. Оскільки використання стандартних бланків позитивно впливає на ефективність і якість аудиторської роботи, то необхідно впроваджувати в аудиторських фірмах єдину форму ведення робочої документації. Доцільно використовувати матеріали робочих документів, підготовлених клієнтом, що прискорює процес оформлення робочих документів. Ці матеріали мають відповідати дійсному стану справ. Бажано до початку перевірки звернутися до клієнта з проханням підготувати необхідні матеріали для використання їх у якості аудиторської документації. Робочі документи можуть бути оформленими у вигляді стандартних форм і таблиць на паперових чи електронних носіях інформації. Для належного оформлення робочої документації мають бути дотримані наступні вимоги: 1) перша сторінка кожного робочого документа повинна містити: назву аудиторської фірми, назву підприємства, період перевірки чи дату перевірки документації клієнта; 2) кожний робочий документ повинен мати назву та код (шифр); 3) сторінки кожного робочого документа в межах однієї назви мають бути пронумерованими; 4) у кожному робочому документі вказується прізвище аудитора, який підготував його, та зазначається дата остаточного виконання процедур аудиторської перевірки, відображених у цьому документі. Після завершення аудиту робочі документи залишаються в аудитора. Вони є його власністю, і на їх підставі він має складати довідки. Проте право власності аудитора обмежене етичними нормами та умовами конфіденційності. Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання робочих документів. Термін їх зберігання визначається як практикою аудиторської діяльності, так і юридичними вимогами, а в разі потреби також іншими міркуваннями і відповідними нормативними документами. Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, яка передається замовникові перевірки. Аудиторський висновок є обов'язковим компонентом підсумкової документації. 8.2. Звіт аудитора керівництву господарюючого суб'єкта За результатами проведеної аудиторської перевірки аудитор повинен скласти аудиторський звіт і аудиторський висновок. Аудиторський звіт — це документ, що складається відповідно до угоди між аудитором і замовником. Його складають тільки для замовника, тоді як аудиторський висновок надається широкому колу користувачів. Аудиторський звіт складається з трьох частин: загальної, аналітичної та заключної (підсумкової). Загальна (вступна) частина аудиторського звіту аудиторської фірми має містити такі обов'язкові дані:
Загальна (вступна) частина аудиторського звіту, складеного аудитором, який працює самостійно, має включати такі дані:
В аналітичній частині аудиторського звіту наводять результати перевірки бухгалтерського обліку і фінансової звітності, стану внутрішнього контролю, спосіб перевірки (суцільний, вибірковий), факти порушень нормативно-правових актів та встановлених правил ведення бухгалтерського фінансового обліку і складання фінансової звітності. Заключна частина - це висновок аудитора про достовірність перевірених фінансових звітів. По суті - це викладена письмово думка аудитора про перевірену фінансову звітність, яку називають аудиторським висновком, якщо вона оформлена окремим офіційним документом та засвідчена підписом і печаткою аудиторської фірми. Аудиторський звіт адресується замовнику із зазначенням дати складання, підписується керівником аудиторської фірми (або особою, уповноваженою керівником) і аудитором, що проводив перевірку, завіряється печаткою аудиторської фірми. Кожна сторінка аудиторського звіту підписується аудитором, який здійснював перевірку, і завіряється його особистою печаткою. Дані, які містить письмова інформація аудитора, наводяться з метою доведення до керівництва економічного суб'єкта, що перевіряється, свідчень щодо недоліків в облікових записах, бухгалтерському обліку і системі внутрішнього контролю, які можуть призвести до суттєвих помилок в бухгалтерській звітності, а також у порядку внесення конструктивних пропозицій щодо удосконалення систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю економічного суб'єкта. Аудиторська організація зобов'язана вказати в письмовій інформації аудитора всі пов'язані з фактами господарського життя економічного суб'єкта помилки і перекручення, які суттєво впливають на достовірність його бухгалтерської звітності. Аудитор може навести в письмовій інформації будь-які відомості, що стосуються проведеного аудиту і фактів господарського життя економічного суб'єкта, які буде вважати доцільними. Письмова інформація аудитора не може розглядатись як повний звіт про всі існуючі недоліки. Вона присвячена лише тим з них, які були виявлені в процесі аудиторської перевірки. Свідчення, які містяться в письмовій інформації аудитора, повинні бути чіткими, змістовними. У необхідних випадках у письмовій інформації аудитора мжуть міститися обгрунтування кількісних розрахунків і оцінок, посилань на документи чинного законодавства. У письмовій інформації аудитора в обов'язковому порядку повинно бути вказано, які із зроблених зауважень є суттєвими, а які ні, чи впливають або не впливають (чи можуть впливати) перераховані зауваження та недоліки на висновки, зроблені аудитором. У випадку підготовки аудиторською організацією умовно-позитивного висновку, негативного висновку або відмови від висловлення думки в письмовій інформації (звіті) аудитора повинна міститись розгорнута аргументація причин, які спонукали аудитора до такої думки. Письмова інформація аудитора може бути передана таким особам: а) особі, яка підписала договір (контракт, лист-зобов'язання) на надання аудиторських послуг; б) особі, яка прямо вказана в якості отримувача письмової інформації аудитора в договорі (контракті, листі-зобов'язанні) на падання аудиторських послуг; в) будь-якій іншій особі - у випадку письмової вказівки, надісланої на адресу аудиторської організації, підписаної особою, яка засвідчила (підписала) договір (контракт, лист-зобов'язання) на надання аудиторських послуг. 8.3. Аудиторський висновок та його види На етапі завершення аудиту аудитор складає аудиторський звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський висновок. Аудиторський висновок – це документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Такими концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, міжнародні стандарти (нормативи) аудиту, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела. Відповідно до міжнародних стандартів аудиту та положень Закону України «Про аудиторську діяльність», аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі аудиторських доказів для формування свого висновку про перевірену фінансову інформацію. Висновок аудитора призначений для широкого кола користувачів, його оприлюднення є свідченням того, що річний бухгалтерський звіт клієнта як у цілому, так і в усіх суттєвих частинах відповідає чинному законодавству України, правилам ведення бухгалтерського обліку і є достовірним. Зміст цього документа залежить від конкретних обставин та результатів перевірки. У зв'язку з цим форма аудиторського висновку може бути довільною, але обов'язково в ньому мають бути такі розділи:
У Заголовку аудиторського висновку підкреслюється, що аудиторська перевірка проводилась незалежним аудитором, вказуються прізвище, ім'я та по батькові аудитора, назва аудиторської фірми. Зазначають повну назву підприємства, що перевірялося, і час перевірки. У розділі Вступ міститься інформація про склад фінансової звітності та дату її підготовки. Також зазначається, що відповідальність за правильність підготовки звітності покладається на керівника підприємства та вказується про відповідальність аудитора за аудиторський висновок, який обґрунтовується результатами проведеної перевірки. Розділ Масштаб перевірки дає впевненість його користувачам у тому, що аудиторську перевірку здійснено відповідно до вимог Міжнародних нормативів аудиту, що регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського фінансового обліку. Також зазначається, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості в тому, що у фінансовій звітності немає суттєвих помилок. Аудитор дає оцінку помилок у системах обліку та внутрішнього контролю підприємства та їхнього впливу на фінансову звітність. Даючи оцінку суттєвості помилок, аудитор керується МСА 320 Суттєвість в аудиті. Потім вказується, що аудитор використовував спосіб вибіркової перевірки інформації і брав до уваги тільки суттєві помилки. Тут же зазначаються принципи бухгалтерського обліку, які використовувалися на підприємстві під час перевірки. У розділі Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність додається висновок про правильність фінансової звітності. У розділі Дата аудиторського висновку аудитор ставить дату на день завершення аудиторської перевірки. Дата на аудиторському висновку проставляється в той день, коли керівництво підприємства підписує акт приймання-передачі виконаних аудитором робіт. У розділі Підпис аудиторського висновку ставиться підпис директора аудиторської фірми або уповноваженої на це особи, яка має відповідну серію сертифіката аудитора України на вид проведеного аудиту.  Рис. 8.4. Класифіція аудиторських висновків В останньому розділіі Адреса аудиторської фірми вказується адреса дійсного місцезнаходження аудиторської фірми та номер свідоцтва про включення до Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності в Україні. Аудитор повинен попередити керівництво підприємства, на якому проведена аудиторська перевірка, про його відповідальність за несвоєчасне подання аудиторського висновку податковим органам у випадку проведення обов'язкового аудиту. Висновок аудитора за результатами аудиту буває різних видів. Їх класифікація наведена на рис. 8.4. Позитивний висновок видається лише тоді, коли аудитор впевнений в тому, що фінансові документи готувались правильно, на основі принципів обліку і контролю, що вони відповідають встановленим принципам, вимогам та інструкціям і за своїм змістом не заперечують відомі аудитору дані про одиницю, яка перевіряється, що в них відповідним чином розкриті всі питання, які мають відношення до фінансових документів. Аудитори самостійно обирають форму викладення змісту перевірки, проте заключна частина повинна відповідати встановленим вимогам (табл. 8.1). Таблиця 8.1 Вимоги до змісту аудиторського висновку
Продовження таблиці 8.1
Враховується також стан обліку та фінансової звітності підприємства. У позитивному висновку наводяться стверджувальні слова, такі як: «задовольняє вимогам», «дає достовірне й дійсне уявлення», «достовірно відображає», «знаходиться у відповідності з …», «відповідає». Аудитори самостінно обирають форму викладення змісту перевірки, проте заключна частина повинна відповідати вимогам МСА. У безумовно позитивному висновку - аудитор не робить певних застережень, і такий висновок не містить пояснювального абзацу. Причому завданням формулювання пояснювального абзацу є необхідність конкретного інформування користувачів фінансової звітності про наявність певних обставин та інформації, яка відображена в звітності, але її можна пропустити при не досить глибокому аналізі фінансової звітності. Якщо під час аудиторської перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих або інших рішень, прийнятих керівництвом підприємства, але йому було представлене аргументоване й переконливе їх обгрунтування, то в аудиторському висновку ці події та рішення наводити необов'язково, оскільки вони не міняють зміст безумовно — позитивного висновку. У випадку, коли в аудитора існує не фундаментальна невпевненість, складається також позитивний висновок, але з окремими поясненнями. Є випадки, коли аудитор не може видати безумовно-позитивний висновок без застережень при існуванні фундаментальної невпевненості і незгоди. Існують основні причини фундаментальної невпевненості: значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв'язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, через обмеження у часі перевірки, які диктуються клієнтом); ситуаційні обставини, невпевненість у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, подвійне тлумачення окремих пунктів українського законодавства, що може призвести до значних негативних наслідків і загрожуватиме існуванню підприємства в майбутньому). Причини незгоди: неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій; розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку; фундаментальна незгода з повнотою і засобом відображення фактів в обліку та звітності; невідповідність чинному законодавству та встановленим нормам порядку оформлення або здійснення операцій. Будь-яка фундаментальна невпевненість або незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежнить, від рівня невпевненості або незгоди. Якщо аудитор мас намір представити кліснтові позитивний висновок, у якому наявна фундаментальна невпевненість з окремих питань, і наводить свої зауваження, пов'язані з наявністю фундаментальної невпевненості, то в аудиторському висновку висловлюється аргументована незгода з окремих питань (операцій, проводкок, позицій звітності), і після цього дається остаточний висновок про достовірність і повноту фінансової звітності підприємства. При цьому в своєму висновку він використовує такі самі висловлювання, що й для безумовно-позитивного висновку. Якщо заперечення в аудиторському висновку пов'язані з наявністю не фундаментальної незгоди, аудитор обумовлює наявні обмеження в аудиторському висновку, або у додатку до висновку. який є невід'ємною його частиною, і дає позитивний висновок стосовно фінансової звітності підприємства. Невпевненість або незгода вважаються фундаментальними у тому випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію, які викликали непевність чи незгоду, настільки значний, що це може суттєво викривити дійсний стан справ у цілому або в основному. Необхідно також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод на фінансову звітність. Наявність фундаментальної незгоди може призвести до представлення клієнту негативного аудиторського висновку. Наявність фундаментальної невпевненості може стати підставою для відмови від надання аудиторського висновку. У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин його невпевненості і незгоди. Ці причини необхідно коротко навести в окремому розділі висновку, до того розділу, де аудитор висловлює негативний висновок або дає відмову від аудиторського висновку. У цьому ж розділі можуть більш детально обговорюватися моменти негативного характеру або даватися посилання на додаток до аудиторського висновку, де наводиться опис цих моментів. В останніх розділах висновку аудитор стисло формулює свій висновок стосовно достовірності і повноти фінансової звітності. При підготовці негативного аудиторського висновку доречні такі висловлювання: «не задовольняє вимогам», «перекручує дійсний стан справ», «не дає справжнього уявлення», «не відповідає». «суперечить» (табл. 8.2). Висновок, що відрізняється від безумовно позитивного, має містити опис усіх суттєвих причин невпевненості та незгоди у спеціальному параграфі. МСА 700 Аудиторський висновок про фінансову звітність визначає порядок пояснення цих моментів: аудитор має посилатися на інші документи, що надаються клієнту, де більше докладно розкрито причини невпевненості та незгоди. В останньому параграфі звіту формулюється кінцева думка аудитора. Таблиця 8.2 Вимоги до оформлення аудиторського висновку
Метою Міжнародного стандарту аудиту 800 Аудиторський висновок при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення є встановлення положень і надання рекомендацій у зв'язку з аудиторськими завданнями спеціального призначення, зокрема:
Аудитор повинен переглянути й оцінити висновки, зроблені на основі аудиторських доказів, отриманих під час аудиторського завдання спеціального призначення, як підставу для висловлення думки. Перед тим, як почати виконувати аудиторське завдання спеціального призначення, аудитор повинен переконатися, що угода із замовником визначає точний характер завдання, а також форму і зміст висновку, який буде наданий. Питання для самоконтролю 1. Що таке робочі документи аудитора? 2. Яке основне призначення робочих документів? 3. Які вимоги пред'являють до робочих документів аудитора? 4. Яка різниця між робочими і підсумковими робочими документами? 5. Які документи складає аудитор після завершення перевірки? 6. Що являє собою аудиторський звіт? 7. Що таке аудиторський висновок? 8. Яка різниця між аудиторським висновком і аудиторським звітом? 9. Назвіть розділи аудиторського звіту та охарактеризуйте їх зміст. 10. Які види аудиторських висновків ви знаєте? 11. У яких випадках складається безумовно позитивний висновок? 12. За яких обставин аудитор складає умовно позитивний висновок? 13. У яких випадках аудитор може скласти негативний аудиторський висновок? 14. За яких обставин аудитор може відмовитися від складання аудиторського висновку? |
Схожі:
|
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА Економічна діагностика. Опорний конспект лекцій / Укладач: к г н., доц. Мартусенко І. В. – ВІЕ ТНЕУ. – Вінниця, 2011. – 72с |
|
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
Опорний конспект з дисципліни „Організація торгівлі” Міністерство... Опорний конспект лекцій з дисципліни „Організація торгівлі” для студентів напряму підготовки 030510 денної форми навчання / Укладач... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини).... |
|
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 0502. 01 “Менеджмент організацій”, 0502. 06 “Менеджмент... |
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 0502. 01 “Менеджмент організацій”, 0502. 06 “Менеджмент... |
|
Курс лекцій Черкаси 2012 |
ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ Опорний конспект лекцій з дисципліни «Планування і контроль на підприємстві» для студентів IV курсу/ Укл ст викладач кафедри економіки... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua