|
|
Скачати 1.73 Mb.
|
|
1.2. Теоретичні підходи до вивчення орієнтації особистості на життєві цінності Проблеми, пов'язані з людськими цінностями, займають одне з провідних місць у дослідженні соціальної детермінації людської поведінки, її саморегуляції та прогнозування. Формування ціннісних орієнтацій сприяє процесу розвитку особистості в цілому. Ціннісні орієнтації відіграють вирішальну роль у формуванні світогляду, переконань, виборі життєвого шляху а також у регуляції поведінки (в тому числі і агресивної). «Світ цінностей - це, насамперед, світ культури, сфера духовної діяльності людини, її моральної свідомості, оцінок тощо» [23, с.27]. Розширення самостійності й ініціативи молоді призводить до критичного осмислення досвіду попередніх поколінь, нового уявлення про своє професійне майбутнє та майбутнє суспільства [28]. «В наш час... втрати старих, непридатних для життя орієнтирів і тимчасового духовного бездоріжжя, в час. коли майже щоденно виповзають... проповідники чужих нашій суті ідеологічних норм, що справляють руйнівний вплив на свідомість особистості, важко переоцінити значення ціннісних орієнтацій, як умови розвитку особистості суб'єкта, особистості, здатної до самостійного і відповідального вибору» [53, с. 77]. Теоретичні підходи до психологічного розуміння сутності поняття «цінність» в історичному плані перетерпіли істотні та якісні зміни. Це, у свою чергу, привело до розмаїття концептуальних підходів, що зберігаються і сьогодні. Поняття «цінність» у різних наукових дисциплінах має своє специфічне вираження. Так, у філософії, етиці і соціології під цінностями розуміються об'єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, що втілюють у собі суспільні ідеали і виступають завдяки цьому як еталони належного [18]. У соціальній психології під цінностями розуміють певні групові норми і вимоги, що засвоюються індивідом у процесі його соціалізації. У загальній психології це вищі мотиваційні структури життєдіяльності особистості. І разом з цим, у психології застосовують термін «ціннісні орієнтації», під яким розуміють певний вид установки (від французького огіеntаtіоn - установка) ідеологічного, політичного, морального, естетичного й іншого характеру для оцінки диференціації індивідом об'єктів за їхньою значимістю [61]. Цінності можуть виступати як в об'єктивній формі, тобто в якості творів матеріальної і духовної культури, тау і формі певних людських вчинків. Засвоєні особистістю, схвалені суспільством цінності стають найважливішими детермі-нантам поведінки. Аналіз зарубіжних джерел з проблем цінностей та ціннісних орієнтацій демонструє нам множинність концептуальних підходів з приводу даного питання та досить довгу історію. Так, К. Клакхон та Т. Парсонс розглядають їх як про-дукти громадського життя, які можна описувати, виходячи з власного розуміння. Ціннісна орієнтація визначалася ними як узагальнене, диференційоване й зумов-лююче уявлення про природу, місце людини в ній, стосунки між людьми [36]. Т. Парсонс трактує цінність як нормативний стандарт, який визначає бажану поведінку системи. Функціональна роль цінностей в суспільстві пов'язана для К. Клакхона з самим фактом життя людини в суспільстві. М. Рокіч, який підтримав ідеї К. Клакхона, вважав необхідним вивчення ціннісних орієнтацій в системі та багато уваги приділяв вивченню їх ієрархії. М. Рокіч запропонував визначити цінності як «абстрактні ідеї», позитивні чи негативні, не пов'язані з певним об'єктом або ситуацією, що відбивають людські переконання про типи поведінки та переважаючі цілі [36]. Представники біхевіористичного та когнітивного напрямку психології роз-глядають цінності як характеристики способу бажаної поведінки. Вони зводяться до оперативних цінностей і не розглядаються в якості сталих регуляторів пове-дінки індивіда. У психоаналітичній теорії проблема цінностей розглядається в руслі вивчення захисних механізмів особистості. З. Фрейд та його наступники, вихо-дячи з постулату, що основною метою людини є принцип задоволення, доводили, що цінності. - це не що інше, як ще один засіб захисту, який вироблено культурним життям суспільства для придушення лібідозних імпульсів або їх сублімації [35]. Принципово іншої позиції притримувався Е. Фромм, який вважав, що людині необхідна система координат, деяка карта її природного і соціального світу, без якої вона може заблукати і втратити спроможність діяти цілеспря-мовано і послідовно. Фромм поділяє цінності на такі, що усвідомлюються людиною, і такі, що не усвідомлюються, або дійсні, котрими вона керується. До усвідомлюваних цінностей він відносить цінності гуманістичного і релігійного змісту (щастя, страждання, любов тощо), а до несвідомих ті утворення, котрі є породженням соціальної системи бюрократизованого індустріального суспільства (власність, положення в суспільстві, світ розваг тощо). При цьому він відзначає, що усвідомлювані цінності не мають реального впливу на мотивацію людини, оскільки виступають лише проявом певної ідеології. Несвідомі цінності є безпосередньо мотивами поведінки людини, тобто тією «системою координат», що фокусує реальні (а не проголошені «на публіку») цінності [56]. Найбільш пильну увагу проблемі цінностей було приділено представниками гуманістичного напрямку. Особливо широко ціннісні орієнтації досліджувалися у працях А. Маслоу, Г. Олпорта, В. Франкла [31; 35]. А. Маслоу, у своїй теорії самоактуалізації відзначав, що людина, нама-гаючись реалізувати свої потенційні можливості, разом із цим реалізує і свої потреби. Потреби людини Маслоу трансформує в її основні цінності, що розглядаються в якості цілей її життя. Чим вищими є потреби, тим більш високі і цінності, що обираються людиною. Однак у більшості індивідів превалюють низькі потреби і цінності, що домінують над високими і «тягнуть людину вниз». Але найбільш здоровим, зрілим, розвинутим індивідам вдається вибрати найвищі цінності за сприятливих чи відносно сприятливих життєвих обставин. А. Маслоу вважає, що самій людській природі властиві найвищі цінності і їх можна в ній відшукати. Вони не є породженням надприродного божественного начала чи якихось інших начал, що знаходяться за межами людської природи. За тими цінностями, що обирають кращі представники людства, і стоять найвищі цінності людства загалом [35]. Такий висновок є важливим в площині нашого дослідження, так як зна-чимість для індивіда тої чи іншої цінності може провокувати прояви агресивної поведінки чи то для її досягнення, чи то для збереження вже наявної цінності. В концепції В. Франкла значення сенсу життя для людини полягає в наявності індивідуального завдання, яке необхідно вирішити. Сам смисл є нічим іншим, як цінностями, якими керується людина. Можливість досягнення сенсу життя - це реалізація її цінностей. В. Франкл стверджував, що досягнення сенсу життя відбувається за трьома напрямками. Людина може наповнити своє життя смислом, реалізуючи креативні цінності за допомогою вирішення певних завдань. Вона може надати смисл своєму життю за допомогою реалізації цінностей переживання, що зближають її з поняттями «Добра, Істини і Краси». А якщо ані креативні цінності, ані переживання не можуть надати життю смисл, то тоді людина має можливість реалізувати цінності за допомогою самої установки, із якою вона зустрічає своє невідворотне страждання. Такі цінності Франкл називає цінностями установки чи відношення. При цьому цінностям відношення автор відводить особливе місце, оскільки вважає їх найвищими цінностями. На його думку, людина за допомогою відношення, яке вона обирає, здатна знайти і здійснити смисл навіть у безнадійній ситуації. Він зазначає, що якщо людину розглядати як жертву обставин, то вона не тільки перестає бути людиною, але й позбавляється можливості (волі) щодо своєї зміни [54]. Останнє твердження є важливим для нас в тому смислі, що воно не залишає місця для виправдання тих вчинків, що мають явно виражену антилюдську сутність, агресивний характер свого прояву. Крім того, Франкл вказує, що сенс слід шукати за допомогою совісті, тому що совість є ніби інтуїтивною здатністю людини віднаходити сенс ситуації. Фактично унікальні смисли Франкла близькі за своїм змістом усвідом-леним смисловим утворенням різного рівня узагальненості, про які говорить І. Д. Бех [11]. Теоретичні погляди В. Франкла на проблему цінностей отримують своє практичне втілення в логотерапії, яка трактує цінності як факти і є принципово важливим моментом в контексті даного дослідження. Проблему цінностей у вітчизняній психології досліджували О. Г. Асмолов, І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, Б. С. Братусь, Ф. Є. Василюк, В. В. Водзінська, І. В. Дубровіна, А. Г. Здравомислов, О. М. Леонтьєв, В. Н. Мясищєв, С. Л. Ру-бінштейн, Н. В. Скотна, В. А. Ядов та багато інших [6; 10; 20; 26; 31; 32; 33; 38; 39; 50; 53; 59]. Так, О. М. Леонтьєв вважає, що включення людини в систему суспільних відносин супроводжується формуванням своєрідних «вузлів», які об'єднують різні види діяльності в цілісні особистісні структури. На думку О. М. Леонтьєва, ці вузли є ціннісними утвореннями. Взяті разом, вони утворюють «ядро» особистості, її основу, яка забезпечує цілісність індивіду-ального розвитку, а також особистісну самототожність [30]. Цінності визначаються як «предмети, явища та їхні властивості, що необхідні членам певного суспільства в якості засобів задоволення їхніх потреб і інтересів, а також ідеї і спонукання в якості норми, мети або ідеалу» [21, с. 61], та поділяються на цінності життя і цінності культури, розходження полягає лише в тому, що життя людині дане природою, а культура створюється людьми [33]. Цінності розглядаються як, з одного боку, характеристики предметів і явищ, в яких людина якось зацікавлена і які вона оцінює позитивно чи негативно, а з другого - такі форми свідомості, в яких виражене нормативно-оцінювальне відношення людини до оточуючої дійсності [7]. При цьому виділяють дві групи цінностей: предметні цінності, що виступають як об'єкти спрямованих на них потреб, і цінності свідомості, або цінні уявлення. Перша група виступає в якості об'єктів наших оцінок, а друга є підставою для них [35]. Відзначається, що цінності існують незалежно від того, чи є загально-прийнята оцінка явища позитивною або негативною. Те, що для однієї спільноти та її представників у відповідній системі цінностей кваліфікується як благо, для інших в іншій системі таким може і не бути [ 22]. У вищезазначених визначеннях цінностей чітко проглядається загально філософська основа їхньої природи і єдність авторів у першорядності соціальної значимості цінностей, їхньої здатності детермінувати соціальні дії суб'єкта. Цінності зазвичай виступають регулятором більш високого рівня, ніж конкретні цілі дій, тому вони майже завжди менше чітко виражені й усвідомлені. Разом з цим, цінності можуть як направляти функціонування цілей, так і самі ставати цілями конкретної діяльності [10]. Останнім часом вивчення цінностей і ціннісних орієнтацій в основному сконцентрувалося навколо проблем їхньої внутрішньої природи, змісту і будови. Безпосереднім предметом досліджень виступили так звані «атитюди», що у вітчизняних джерелах отримали назву соціальних установок [61]. Під соці-альними установками розуміються переконання або схильність до сприйняття, оцінки і поведінки, бажаних для особистості, можливість переваги одних соціальних об'єктів, ситуацій і їхніх властивостей іншим. Основна відмінність їх від ціннісних орієнтацій полягає в рівні узагальнення. А за своїм змістом вони є нічим іншим, як узагальненими більшою чи меншою мірою особистісними смислами [6]. У концепції В. О. Ядова [61] розглядаються аспекти ціннісних орієнтацій, що складають найвищий диспозиційний рівень. Поряд з цим, він виділяє й інші рівні так званого нижчого характеру. Так. нижчий - перший - рівень складають елементарні фіксовані установки, що позбавлені модальності і несвідомі. Другий рівень складають соціально-фіксовані установки та їхні системи. Це психологічне утворення, що складається з трьох компонентів: когнітивного, емоційного і поведінкового. Це те, що прийнято позначати як «атитюд». Формуються вони за допомогою включення індивіда в соціальні контакти і вироблення відповідних предметних потреб, що забезпечують існування його у певній соціальній ситуації. Третій диспозиційний рівень утворює загальна спрямованість інтересів особис-тості у певній сфері соціальної активності. Вони формуються на основі іденти-фікації з конкретною галуззю соціальної дійсності, а характер їх більш стійкий, ніж на попередньому рівні. Четвертий рівень є найвищою диспозицією, який утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби їх досягнення. Ціннісні орієнтації формуються на основі найвищих соціальних потреб особистості в соціально-конкретних, історично зумовлених формах життєдіяльності. Вони завжди відповідають способу життя суспільства і соціальної групи, із якою ідентифікує себе індивід. Оскільки світогляд, ідеологія і спосіб мислення індивіда стають «відбитком» його соціалізації, то на цьому найвищому диспозиційному рівні і здійснюється основна саморегуляція його поведінки. Ціннісні орієнтації узгоджуються з ідеалом, мають свою внутрішню ієрархію і формують життєві цілі (цінності-цілі), як більш віддалені, так і відносно близькі, а також цінності-засоби. які співвідносяться із нормами поведінки, котрі людина розглядає в якості еталона. Порядок ієрархії визна-чається рівнем узагальненості і важливості цінностей для реалізації потреб фізичного і соціального існування людини. Кожна з цінностей є значущою не лише в зв'язку з іншими, але і сама по собі, як самоцінність [17]. В. Н. Мясищев вважає, що для розкриття механізмів поняття «ціннісна орієнтація» слід використати таке поняття як «відношення». Проблема ціннісних орієнтацій розглядається ним як цілісна система свідомих відношень особистості до суспільства, групи, діяльності, до самої себе. Ціннісні орієнтації виступають, з одного боку, як конкретний прояв відношення особистості до оточуючого середовища, а з іншого — як система установок, що регулюють поведінку особистості в кожному конкретному випадку [18]. А. Г. Здравомислов розглядає ціннісні орієнтації як відносно стійке, соці-ально зумовлене, вибіркове відношення людини до сукупності матеріальних і духовних суспільних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети цілі чи засоби для задоволення потреб життєдіяльності особистості [18]. Під ціннісними орієнтаціями найчастіше розуміють соціально-детерміно-вану і зафіксовану в психіці індивіда спрямованість особистості на цілі і засоби діяльності. Вони відображають відношення людини до соціальної дійсності і визначають мотивацію її поведінки. В основі функціонування ціннісних орієн-тацій лежить ціннісний підхід, а це означає, що всі явища оточуючої дійсності, включаючи вчинки людей, - цінності, які відображаються в свідомості людини з точки зору їх можливості задовольнити потреби та інтереси. Інтереси та потреби у кожної людини різні, вони утворюють відповідно індивідуальні системи цінностей, які структуруються в певну ієрархію. За ступенем сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій можна судити про рівень особистісної зрілості. Зміст ціннісних орієнтацій дає можливість характеризувати змістовну сторону спрямованості особистості, а система ціннісних орієнтацій, визначаючи змістовну сторону спрямованості особистості, виступає основою її ставлення до оточуючого середовища, людей, до себе і становить основу формування світогляду та мотивації [32]. Т. В. Бутківська визначає цінність в двох аспектах: суспільному та осо-бистісному. В першому випадку цінність виступає як соціально значущі уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо. З іншого боку - це відношення суб'єкта до предметів та явищ реальності, яке виражається ціннісними орієнтаціями, соціальними установками, якостями особистості. Тут вони виступають в ролі певної структури особистості [6]. Істотного значення для розуміння соціально-психологічної природи цін-нісних орієнтацій в системі відношень мають теоретичні ідеї С. Л. Рубінштейна:
О. М. Леонтьєв зазначив, що особистісний смисл у свідомості людини виступає безпосередньо відбитком власних життєвих стосунків особистості. Це не безпосередньо «річ», а сутність відношення між «речами». З'ясування смислу є нічим іншим, як розв'язанням «задачі на смисл», оскільки усвідомлення його не дається людині автоматично. Коли задачу на смисл вирішено і мова йде про ту чи іншу форму усвідомленості найбільш загальних смислових утворень, він говорить про цінності особистості [32]. Особисті цінності є нічим іншим, як усвідомленими і прийнятими людиною загальними смислами її життя. Дещо інша позиція з цього приводу у І. Д. Беха. Він вважає, що зведення особистісних цінностей лише до найбільш загальних усвідомлених смислових утворень невиправдано звужує ціннісну систему особистості. Це створює труд-нощі в розподілі найбільш загальних смислових утворень і найменш узагаль-нених, і оскільки особистість як система постійно розвивається, то відношення між такими смисловими утвореннями можуть бути нестабільними. Ним від-значається та обставина, що ціннісна система особистості може складатися з усвідомлених смислових утворень різного рівня узагальнення. Розподіл смис-лових утворень за рівнем їхньої узагальненості і відповідності їхнього місця в ієрархії смислової сфери особистості розглядається автором у двох площинах. Перша - це найбільш загальні смислові утворення, пов'язані зі світоглядом особистості, життєвими цілями, її уявленнями про сенс життя, про себе. Друга - загальні смислові утворення, що складають основу для формування більш окремих смислових утворень, до яких відносяться особистісний смисл і смислові настанови. Основні функції цих смислових утворень, на думку І. Д. Беха, поля-гають в тому, що вони регулюють діяльність особистості і на їхній основі задається та чи інша спрямованість поведінки, створюється можливість усвідомленої і гнучкої зміни цієї спрямованості. І. Д. Бех вважає, що особистісні цінності складають внутрішній стрижень особистості, який можна інтерпретувати як ціннісну етичну орієнтацію Остання забезпечує цілісно-суб'єктивне розуміння окремих актів поведінки людини та сприяє побудові прогнозу її поведінки у більш широкому полі ситуацій [10; 11]. В. А. Роменець розглядає періодизацію життєвого шляху людини як зміну її ціннісних орієнтацій. На його думку, цінності на першому етапі життєвого шляху (дитинство та отроцтво) запозичені, малоусвідомлювані, існують на основі бажання та потягу. Взірець для поведінки на цьому етапі запозичується, автоматично повторюється. Другий етап життєвого шляху В.А.Роменець пов'язує з пошуками принципових основ суперечливої поведінки, узгодженої з цінностями реального світу. На третьому етапі відбувається пошук реальних цінностей, розуміння часткового, яке втілює в собі загальне, досягнення особистісної мудрості та зрілості [11; 53]. У ряді робіт відзначається роль ціннісних орієнтацій в особистісній системі регуляції поведінки: діяльність відбивається у відповідності з окремими актуалізованими соціальними установками в залежності від ситуації. Це дозволяє трактувати будь-яку ціннісну орієнтацію як один з притаманних особистості шаблонів для оцінки, для усвідомленого «виміру» допустимих в конкретних обставинах зразків соціальної дії [19]. У ролі джерела формування ціннісних орієнтацій розглядається смисло-життєва активність особистості, що визначає рівень домагань особистості та її орієнтацію в процесі діяльності на досягнення конкретних цілей. Основу цін-нісних орієнтацій складають соціальні (ціннісні) відношення, що формуються в процесі діяльності. Дані відношення потім трансформуються в соціальні уста-новки, а після ряду перетворень - в ціннісні орієнтації [32]. М. Й. Боришевський розглядає ціннісні орієнтації як регулятор самоак-тивності. На його думку, цінності, існуючи як феномен, незалежний від свідо-мості й волі конкретного, реального індивіда, водночас мають бути представлені у свідомості й сфері потреб реального суб'єкта самоактивності і як те, що є для нього особисто суб'єктивно значущим, а тому справляє на нього стимулюючий вплив [13]. Часто при аналізі відношення цінностей і цілей дані поняття підміняють одне одного. І. О. Мартинюк наголошує, що ціннісні орієнтації і життєві цілі схо-жі, але не тотожні. їх об'єднує те, що домінуючі у свідомості ціннісні уявлення визначають характер діяльності особистості в тому випадку, коли приймають на себе функції цілі (мети). Діалектична єдність цілей і цінностей полягає в жит-тєвих цілях особистості, які зберігають якості і функції цілей діяльності і одночасно виступають як вищі цінності людини. Цінності спрямовують функ-ціонування самих цілей [12]. Ф. Є. Василюк вважає, що ціннісна свідомість пов'язана з вибором наявних альтернатив, при якому кожна з них отримує свою оцінку; та з них, що отримує найвищу оцінку, і обирається свідомістю. Відсутність у суб'єкта чіткого свідо-мого уявлення щодо своїх конкуруючих моїй вів утруднює такий вибір. Крім того, цінності самі по собі не володіють спонукальною силою й енергією і не здатні прямо змусити підкорятися собі мотиви. На думку дослідника, цінності можуть впливати на мотиви, породжуючи емоції. Звідси цінність і повинна бути підведеною під категорію мотиву, тому що емоції релевантні окремій діяльності, відбивають хід реалізації нею деякого мотиву. Він доводить, що спочатку цінності існують тільки у вигляді емоційних наслідків, їхнього поведінкового порушення або, навпаки, ствердження (перші почуття провини і гордості). Потім цінності знаходять форму відомих мотивів, потім смислоутворюючих мотивів і, нарешті, мотивів, які одночасно є смислоутворюючими і реально діючими. Ф.С.Василюк, не зводячи цінність до мотиву, припускає можливість виконання нею його функцій. Відмінність цінності від мотиву він бачить у різному впливі їх на особистість, а також відношенні до навколишнього світу. Цінність, по мірі внутрішнього розвитку особистості, із змісту свідомості стає змістом життя і отримує від реально діючих мотивів енергію [17]. Виникнення цінності спочатку відбувається в емоційній формі, оскільки процес сутички із зовнішньою оцінкою припускає впізнання тих чи інших правил поведінки в конкретній ситуації. Але цінність власне ще не стає нею; виникнення її починається саме в той момент, коли правило починає формуватися: самостійно, виходячи з власного досвіду. Це вже перші правила, що виходять не ззовні, а зсередини, і психологічно закріплюються не у формі звернення до інших, а у формі звернення до себе. Ф. Василюк відзначає, що на цьому етапі дитина може піти як шляхом свого ціннісного удосконалення, так і шляхом безпосе-реднього соціального пристосування. Між усвідомленістю цінності як такої і початковою фазою „перших правил" знаходиться етап довготривалого розвитку цінностей, що інтенсивно протікає в періоди значимих для особистості виборів і рішень. Таким чином, Василюк робить важливий для нас висновок про те, що зв'язок між мотивацією поведінки і цінностями визначається впливом останніх на спрямованість здійснюваного вибору. Ряд дослідників відзначає, що зв'язок між цінностями особистості та її поведінкою є більш чітким у людей «менш зрілих», оскільки вони краще справляються із завданням усвідомлення своїх справжніх диспозицій, ніж у людей «більш зрілих» [21]. Крім того, через те, що цінності є більш абстрактними поняттями, ніж конкретні поведінкові акти, між ними припускається наявність цілої низки опосередковуючих механізмів [21; 24]. Таким чином, процес формування цінностей є соціальним за своєю при-родою; тісно пов'язаний з характером діяльності та її процесуальними харак-теристиками: мотиваційними, операційно-виконавчими, суб'єктивними). Цей про-цес опосередкований спілкуванням індивіда з індивідом (в різних сферах, з реалізацією різних ролей, статусних відношень, функцій і т.д.); відображає смис-ложиттєву активність особистості (формування ідеалів); пов'язаний з оціню-ванням, яке супроводжує практично всі акти психічної активності суб'єкта, що ведуть до формування суб'єктивного образу об'єктивного світу [10; 14; 15; 20; 21;24; 25; 31; 38]. Необхідно звернути увагу на розмежування понять «цінність», «ціннісна орієнтація», «система цінностей», «система ціннісних орієнтацій». Цінності роз-глядаються як форма відношень між суб'єктом та об'єктом, яка допускає свідоме відтворення суб'єктом ціннісних якостей об'єкта. При цьому враховується, що цінності мають здатність набувати значущості у суспільному житті й практиці людини. Ціннісні орієнтації виступають як засіб диференціації особистістю об'єктів довкілля за їх значущістю, як стійке ставлення суб'єкта до об'єктів навколишнього середовища, яке формується в процесі свідомого вибору ним життєвозначущих для нього об'єктів [46]. Джерелом формування ціннісних орієнтацій виступає змістожиттєва активність особистості, що визначає рівень її домагань та орієнтацію в процесі діяльності на досягнення конкретних цілей. Поняття «система цінностей» використовується для позначення пред- метного втілення системи діяльності та суспільних відносин, які відбивають сутність життєдіяльності, конкретно-історичний образ життя конкретної соці-альної спільноти [33]. Для позначення результату індивідуального відображення особистістю системи цінностей, які склалися в суспільстві, використовується поняття «система ціннісних орієнтацій». Системи ціннісних орієнтацій більш варіативні, ніж системи цінностей. Ціннісні орієнтації конкретної особистості формуються та функціонують на основі системи цінностей, вироблених суспільством та нерозривно пов'язаних з нею [24; 53]. Класифікація цінностей. Єдиної класифікації цінностей на сучасному етапі розвитку психологічної науки немає. Дослідники класифікують цінності за різноманітними критеріями: за об'єктом засвоєння - егоїстичні, альтруїстичні; за рівнем узагальненості - конкретні, абстрактні; за способом вияву - ситуативні, стійкі; за роллю в діяльності індивіда - термінальні, інструментальні; за змістом діяльності - пізнавальні, предметно-перетворюючі (творчі, естетичні, наукові, релігійні тощо), за приналежністю - особисті (індивідуальні), групові, колективні, суспільні (також і демократичні), загальнонародні (національні) тощо [5; 35; 36]. Найбільш поширеною класифікацією цінностей на філософському рівні вважається розподіл на релігійні, етичні, естетичні, логічні і економічні. Як правило, у філософії і аксіології класифікації цінностей базуються на розрізненні змісту (що ціниться). В цьому випадку виділяють вищі, основні, загальнолюдські цінності, абсолютні цінності. Різноманіття спроб визначити загальнолюдські цінності дозволяє припус-тити, що найважливішою їх складовою є право кожного на самостійне (інди-відуальне) визначення цих цінностей. Наявність індивідуальних цінностей дає можливість кожній особистості в ході розвитку присвоювати собі вже готові базові цінності [21]. Традиційний поділ на цінності-цілі (термінальні) і цінності-засоби (інст-рументальні) знаходимо у М. Рокіча [16; 18; 58]. Термінальні цінності - це основні цілі людини. Вони відображають довготривалу життєву перспективу, те, до чого вона прагне зараз і у майбутньому. Термінальні цінності ніби визначають смисл життя особистості, вказують, що для неї є важливим, цінним, значущим. Інструментальні цінності відображають засоби, які обираються для досягнення цілей життя, виступають в якості інструмента, за допомогою якого можна реалізувати термінальні цінності. Інструментальні цінності поділяються на етичні (чесність); цінності між-особистісного спілкування (вихованість); індивідуальні (високі запити, незалеж-ність); конформістські (виконавчість. самоконтроль, відповідальність); альтру-їстичні (терплячість, чуйність); цінності самоствердження (нетерплячість до недо-ліків, високі запити); цінності прийняття інших (широта поглядів); інтелектуальні (освіченість, раціоналізм, самоконтроль); цінності емоційного світосприймання (чесність). Термінальні цінності, в свою чергу, поділяються на: конкретні життєві цінності (здоров'я, робота, друзі) і абстрактні (пізнання, розвиток, свобода); цін-ності професійної самореалізації (цікава робота, продукти виє життя, творчість) і особистого життя (любов, наявність дітей, сім'я); індивідуальні цінності (здоров'я, свобода) і цінності міжособистісних відносин (наявність друзів, щастя інших); активні (свобода, активне діяльнісне життя) і пасивні (краса природи і мистецтва, пізнання) [16]. Виділяють групи цінностей: цінності життя і цінності культури [21]; цін-ності матеріальні та інтелектуальні [46]; цінності предметні, що виступають як об'єкти спрямованих на них потреб, та суб'єктивні (цінності свідомості або цін-ності уявлення), причому, перші виступають об'єктами наших оцінок, а другі - в якості підстави для таких оцінок [14]; цінності «теоретично обгрунтовані» і «житейські» (під останніми розуміють емоційний спосіб орієнтування, в якому вирішальна роль належить емоційним спонуканням, які недостатньо контро-люються свідомістю) [12]. На думку Т. Бутківської, говорячи про загальнолюдські цінності, базові цінності, маємо на увазі, насамперед, єдині, спільні елементи моральних, куль-турних, економічних, соціально-політичних цінностей у різних системах, став-лення як до людства в цілому, так і до кожної конкретної особи; усвідомлення глобальних проблем сучасності, які безпосередньо впливають на духовний та фізичний стан людини. ...Використання демократичних цінностей та ставлення до них в освітньому просторі свідчать про рівень загальнолюдської та демократичної культури суспільства. ...Демократичні цінності є компонентами ...культурної орієнтації" [15, с. 8]. Базові цінності прагнення до істини, творчості і краси, орієнтація на добро, співучасть, честь і гідність - конкретизуються і виступають підвалинами вибору цілей і умов загально значущості діяльності, вони складають ядро загально-людських цінностей [32]. Ю. Р. Саарнійт вважає, що в ціннісний зміст орієнтації на соціальну актив-ність включаються ціннісні уявлення про чотири основні групи цінностей, які умовно можуть бути названі альтруїстичними цінностями, статусними цін- ностями, цінностями самовираження та матеріальними цінностями [21]. А. Г. Здравомислов, А. В. Ядов та ін. визначили оптимальний перелік базо-вих цінностей, які відображають особливості ціннісної свідомості населення у реформованому суспільстві. До цього переліку увійшли такі цінності:
- спілкування в сім'ї, з друзями та іншими людьми, взаємодопомога;
- ініціативність - заповзятість, здатність показати себе, відзначитися; - традиційність - повага до традицій; жити, як усі; залежність від навколишніх обставин; - незалежність - здатність бути індивідуальністю, жити за своїми критеріями; - самопожертва - готовність допомагати іншим, навіть, на шкоду собі; - авторитетність - здатність впливати на інших, мати владу над ними, добиватися успіху, перемоги; - законність - встановлений державою порядок для безпеки індивіда, рівноправності його відносин з іншими; - вільність архаїчна - «воля від» ...обмежень волевиявлень індивіда, прагнення до вседозволеності [61]. Цінності можна класифікувати за протилежними значеннями: позитивні і негативні, первинні і вторинні, реальні і потенційні, безпосередні і опосеред-ковані, абсолютні і відносні і т.д. Деякі дослідники вказують на існування фундаментальних та проміжних цінностей. До проміжних вони відносять пра-целюбність, ініціативність, чесність, милосердя, віру, тощо. До фундаментальних - цінності, що не залежать від сфери і обставин життєдіяльності [14; 18]. Таким чином, цінності є ядром особистості, яке забезпечує цілісність індивідуального розвитку та виконує функцію життєвого орієнтира, моральної основи для вибору діяльності та форми поведінки (в тому числі і агресивної). Ціннісні орієнтації є одним з центральних компонентів структури особистості, що визначає її спрямованість на реалізацію певних відношень, зміст уявлень про своє «Я», поведінку та нормативно-оцінне ставлення до навколишнього. Вони є результатом оволодіння середовищем з точки зору його значення для задоволення потреб особистості і свідчать про рівень її соціальної зрілості. Як усвідомлювані особистістю, ціннісні орієнтації визначають порядок вибору тих чи інших сфер її життєдіяльності, напрямків життєвого шляху, вони забезпечують стійкість особистості в невизначених та кризових ситуаціях. Характеристики будь-якої ціннісної орієнтації залежать від внутрішніх властивостей особистості. Процес формування цінностей та ціннісних орієнтацій є соціальним за своєю природою та пов'язаний з характером діяльності, опосередкований оцінюванням і відоб-ражає смисложиттєву активність індивіда. |
|
Дипломного проектУ спеціаліста Типове завдання на дипломну практику за спеціальністю 18010013 «Управління проектами» 2 |
До дипломного проекту висувається ряд вимог В посібнику розроблена послідовність та методика виконання дипломного проекту з дисципліни “Технічний сервіс сільськогосподарської... |
|
ДИПЛОМНОГО ПРОЕКТУ Направляється студентка Шевченко М. О Направляється студентка Шевченко М. О. до захисту дипломного проекту за напрямом підготовки 050101 «Комп’ютерні науки» |
ПРОГРАМА ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ Програма та методичні вказівки до виконання дипломного проекту спеціаліста за фахом “Розробка родовищ корисних копалин” (спеціалізація... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Метод рекомендації до викон розділу «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях» дипломного проекту (роботи) для студ економічних... |
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Заключним етапом вищої освіти є виконання дипломного проекту. В ході дипломного проектування студент вирішує комплекс інженерних,... |
|
Наукової роботи «Волонтерство як ресурс соціальної роботи в контексті збройного конфлікту в Україні» |
ЗАТВЕРДЖУЮ Повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр); для спеціаліста — без вимог до стажу роботи;... |
|
Про удосконалення професійної підготовки педагогічних працівників... Один із важливих напрямків роботи НМЦ управління освітою і методичною роботою ІППО КМПУ імені Б. Д. Грінченка організація роботи... |
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЦЕНТР ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ... Головною ланкою в процесі освоєння знань молодшими школярами є рівень розвитку їх пізнавальної сфери, і особливо таких психічних... |