|
|
Скачати 382.03 Kb.
|
|
Тема наукової роботи: «Волонтерство як ресурс соціальної роботи в контексті збройного конфлікту в Україні» ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………..….………3 РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСТВА…………………………………………………………………...61.1. Теоретичне обґрунтування феномену «волонтерство».………………...……..6 1.2. Історичні передумови виникнення волонтерського руху: закордонний та український досвід……………………………………………………………..……...8 1.3. Дослідження мотивації волонтера……………...……………………………...12 РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОНТЕРА В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ……………………………………………………………………………..16 2.1. Напрямки та форми роботи волонтерів в умовах збройного конфлікту в Україні (на прикладі волонтерських організацій)…………………...…………….16 2.2. Сучасний стан згуртування українського суспільства та волонтерські групи..………………………………………………………………………………...20 РОЗДІЛ III. ЕМПІРИЧНИЙ ВИМІР ОСОБЛИВОСТЕЙ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ……………………………………………………………………………..23 3.1. Програма емпіричного дослідження…………...……………………………...23 3.2. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження…...……………………..…25 3.3. Практичні рекомендації………………………………...……………………....26 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………….….28 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…………………..30 ДОДАТКИ…………………………………………………………………………...34 ВСТУП Актуальність дослідження Одним із завдань соціальної роботи є сприяння нормалізації життєдіяльності людини, задоволенню та гармонізації її соціальних потреб, узгодженню потреб особи і суспільства. Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота. У зв’язку з неспроможністю чинної системи соціального захисту достатньою мірою надавати послуги вразливим верствам населення в останній час набув поширення волонтерський рух. Це діяльність, яка спрямована на допомогу іншим і здійснюється добровільно не заради матеріальної користі. Волонтерство визначається як активна участь людей у громадському житті країни, зокрема, участь у соціальному житті громадських організацій та державних структур, що сприяє поліпшенню якості життя загалом, особистісному зростанню та поглибленню відчуття солідарності; реалізації основних людських потреб на шляху побудови більш справедливого суспільства; економічному й соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій та виражається зазвичай у спільній діяльності в межах різних асоціацій [4]. Найчастіше волонтерство розглядається як покликання людини, її бажання приносити користь суспільству. Але, з іншої точки зору, воно надає людині певні знання та навички, які нею можуть бути використані у професійній діяльності. В розвинених країнах світу волонтерство являє собою повсякденну соціальну практику. Праця волонтерів давно отримала високу оцінку ООН в силу свого потужного ресурсного потенціалу, а тема волонтерства за останнє десятиліття неодноразово розглядалася Генеральною Асамблеєю ООН. Американський вчений Лестер М. Саламон навіть говорить про сучасну «глобальну асоціативну революцію», яка характеризується сплеском громадської активності - організованою добровільною діяльністю громадян [37]. Волонтерський рух в усьому світі стрімко поширюється. І хоча в нашій державі перші волонтери з’явилися лише у 1992 році (з появою представників Корпусу миру США), ця діяльність здавна була підтримана українцями і здобула статус національної [10, с.24]. Що стосується волонтерського руху допомоги українським військовим, то точної дати утворення цього руху немає в цілому в Україні, як і точної дати формування волонтерів у волонтерські організації. Початком можна вважати волонтерський рух під час Революції гідності, після початку Російської інтервенції до Криму 20 лютого 2014 року. Приблизним періодом створення розгалуженої системи допомоги армії можна вважати період травня-червня 2014 року. Виходячи з цього, актуально буде дослідити волонтерство як ресурс соціальної роботи в контексті сучасного збройного конфлікту в Україні. Адже останнім часом, зважаючи на події, що відбуваються, волонтерство стало одним із найпродуктивніших способів допомоги не лише у контексті соціальної роботи, а й у житті суспільства загалом. Тому темою дослідження було обрано: «Волонтерство як ресурс соціальної роботи». Мета дослідження: виявити особливості діяльності волонтерів в Україні в сучасних умовах збройного конфлікту на Сході країни. Об’єктом нашого дослідження є волонтерство як соціальний ресурс у соціальній роботі. Предметом дослідження є мотивація, функції, завдання, напрямки та форми діяльності волонтера у соціальній роботі в умовах збройного конфлікту в країні. Для досягнення нашої мети необхідно виконати такі завдання дослідження:
Теоретичні методи: аналіз науково-дослідницької літератури та нормативно-правових документів, узагальнення, порівняння. Практичні методи: анкетування (метод опитування). Структура та обсяг роботи Робота складається із вступу, двох теоретичних («Теоретико-методологічні основи волонтерства» та «Особливості діяльності волонтера в контексті соціальної роботи в умовах збройного конфлікту в Україні») та емпіричного («Емпіричний вимір особливостей волонтерської діяльності в контексті збройного конфлікту в Україні») розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота викладена на 34 сторінках тексту, бібліографічний покажчик вміщує 39 джерел. РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВОЛОНТЕРСТВА 1.1. Теоретичне обґрунтування феномену «волонтерство» У XXI ст. країни світу в своїй соціальній політиці все більше зважатимуть на міжсекторальну взаємодію держави, бізнесу та громадянських організацій. Саме шляхом встановлення балансу між різними силами формуватимуться цінності, встановлюватимуться пріоритети, розподілятимуться ресурси. Одним із найпотужніших людських ресурсів у цьому процесі є добровольці, - вважає вітчизняна дослідниця проблеми волонтерства Т. Лях. Явище, коли людина добровільно, без примусу витрачає свій час, талант та енергію на допомогу іншим називають волонтерством. Волонтерство – це фундамент громадянського суспільства. Без участі добровольців важко уявити громадські організації й доброчинність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади і бізнесу. Без добровольців бракує енергії для будівництва суспільства, не вистачає сил і часу на людей, які потребують допомоги, не достатньо творчого потенціалу для розв’язанні соціальних проблем [19]. Як відомо, слово «волонтер» походить від французького «volontaire», англійського «voluntееr», які є похідними від латинського «voluntarius», що у буквальному перекладі означає «доброволець», «бажаючий». Згідно з Загальною декларацією волонтерів, яка була прийнята на XI Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів 14 вересня 1990 року в Парижі, волонтерство – добровільна, активна, спільна або особиста участь громадянина в житті людських спільнот для реалізації його основних людських потреб та покращення якості життя, економічного і соціального розвитку [4]. На думку І. Д. Звєрєвої, волонтерство – це доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером [28, с.38]. Волонтерство - добровільне виконання обов'язків по наданню безоплатної соціальної допомоги, послуг, добровільного патронажу над інвалідами, хворими і старезними, а також соціальними групами населення, що опинилися в складних життєвих умовах [13]. У Записці Генерального секретаря ООН, адресованій Комісії соціального розвитку Економічної і соціальної ради ООН виділено найважливіші риси волонтерства, сере них: турбота про людей, солідарність і гуманна корисливість, духовна якість і громадянська чеснота, багате джерело людського досвіду, нові інтелектуальні ресурси, участь і відповідальність, як суть активної громадянської позиції і благого управління, етичний стандарт, нове бачення соціальної діяльності. Воно полягає у новому ставленні до зайнятості у галузі соціального захисту [19, с. 133]. Феномен волонтерства трактують як форму громадянської участі в суспільно корисних справах, спосіб колективної взаємодії й ефективний механізм вирішення актуальних соціально-педагогічних проблем, - вважає ще одна дослідниця проблем волонтерства Н. Янц. Волонтерську роботу трактуємо як різновид доброчинної діяльності індивідів або груп, що здійснюється на основі загальних цілей, спрямованих на вирішення соціальних проблем, заради добробуту й благополуччя як окремих громадян, так і суспільства загалом [31, c. 8]. Волонтерська робота допомагає людям досягти більшого впливу на власне життя. Також волонтерство дає змогу людині знайти себе і закласти в своє життя ті цінності та звички, які дозволять їй мати здорове, продуктивне і насичене життя. Ознаки волонтерської роботи: відсутність фінансового прибутку або часткова фінансова винагорода, добровільний характер діяльності, принесена користь, яка поширюється не тільки на волонтера та його найближче оточення, а й на суспільство загалом [31, с. 9]. Розглядаючи волонтерство в контексті соціальної роботи, на нашу думку, варто визначити поняття «ресурси» та «ресурси соціальної роботи». Ресурси – це будь-які джерела та передумови отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати при існуючих технологіях та соціально-економічних відносинах [1]. Ресурси соціальної роботи – це «джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися по мірі необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності» [14, c. 79]. Ресурси є зовнішніми та внутрішніми. В свою чергу зовнішні включають в себе: матеріальні, інформаційні, соціальні, технологічні та людські. Ми детальніше зупинимося на людських та соціальних. Соціальні ресурси – це наявна у кожній державі система соціальних інститутів, які прямо чи опосередковано займаються вирішенням соціальних проблем [14, c. 81]. Людські ресурси - це соціальні працівники, соціальні педагоги, психологи, реабілітологи, лікарі та інші працівники соціальних інститутів, волонтери, які реалізують соціальну політику держави у різних напрямах соціальної діяльності, а також представники мікросоціуму, у якому найчастіше перебуває людина, що потребує соціальної допомоги і підтримки (родичі, члени трудового чи учнівського колективу, сусіди) [14, c. 82]. Таким чином, розглянувши вищеподані дефініції, можна справді вважати волонтерів, волонтерські організації і волонтерство загалом ресурсами соціальної роботи. 1.2. Історичні передумови виникнення волонтерського руху: закордонний та український досвід Волонтерський рух є, по суті, частиною кожної цивілізації та будь-якого суспільства, це комплекс принципів, норм спрямований на розвиток волонтерства у сучасних умовах, він є одним із ознак громадянського суспільства [31, с. 3]. У загальному розумінні – це той внесок, який робиться фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної платні, без просування по службі, для добробуту і процвітання спільнот та суспільства в цілому. Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Роком виникнення волонтерського руху вважається 1859. Саме тоді французький письменник журналіст, вражений кривавими картинами битви при Сольферино, запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі. Дослідники виокремлюють ХХ ст. як головну віху в розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення Першої світової війни з’явилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме в цей час були створені перші волонтерські організації. Було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі. Історію волонтерської роботи в Україні досить важко простежити, оскільки формальне фіксування таких дій та їх вивчення розпочалося порівняно недавно. Однак не викликає жодних сумнівів той факт, що така робота в тій чи іншій формі існувала дуже давно. Так, традиції милосердя складалися в Україні сторіччями, утворюючи основи благодійництва, прагнення допомогти бідним, престарілим, хворим, немічним. Як пишуть історики, «…українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн». Усім відомі імена Костянтина Острозького, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, які не тільки були відомими політичними діячами, але й меценатами і благодійниками» [27, с. 33]. Згадуючи історію Київської Русі, слід зауважити, що князь Володимир закликав людей турбуватися про ближніх, ставитися до них благодійно, бути милосердними. Щонайбільшого розквіту благодійності Україна досягла в XVI–XVII ст., коли поширилися православні братства. Як окремий феномен вияву благодійності (ХУII–ХУIII ст.) стало меценатство видатних людей України: гетьмана Петра Сагайдачного, Івана Виговського, Івана Мазепи, Кирила Розумовського та ін., котрі сприяли поширенню освіти та просвітництва, створюючи нові навчальні заклади. У ХІХ – на початку ХХ ст. добродійництво набуло особливого поширення серед відомих українців (Григорій Ґалаґан, родина Симиренків, Євген Чикаленко, батько й син Рильські, брати Бродські, Сергій та Михайло Грушевські, кілька поколінь Терещенків та ін.), зокрема меценатів Катеринославщини (М. Корф, М. Родзянко, П. Міклашевський, Я. Савельєв та ін.), які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури, освіти, промисловості, поліпшення медичної справи тощо. Що стосується благодійництва у Західній Україні, то тут не можна не згадати Андрея Шептицького. Меценатська діяльність митрополита охоплює усі ланки культурного життя Галичини. Перед приходом на митрополичий престол Андрей Шептицький протягом року обіймав посаду Станіславського єпископа. За цей невеликий час він закупив площу під будову духовної семінарії і заснував велику єпархіальну бібліотеку, якій подарував 10 тисяч книжок [18, с. 28] . Особливу увагу звертав владика на дітвору найубогіших міських верств: сторожів, рубачів та інших, що жили у брудних та вологих міських кімнатках та передміських вуличках. Для цих дітей Шептицький заснував у Миловані коло Тавмача так звану «Вакаційну оселю» для сотні дітей. Пізніше в митрополичих лісах у Підлютім в Карпатах було збудовано велике Літнище для відпочинку та оздоровлення дітей влітку. Водночас там можна було розмістити більше тисячі дітей віком від 4 до 14 років [30, с. 31]. Митрополит був також великим опікуном молоді, для якої засновував школи, бурси, інститути. Завдяки Шептицькому було відкрито Дівочу гімназію сестер Василіанок, якій владика подарував один з найбільших будинків у Львові. Опікою Шептицького було збудовано велику «Бурсу рідної школи» на 120 учнів у Львові. Пізніше аналогічні бурси будувались по всій території Галичини і Волині [15, с. 235]. На нашу думку, Андрей Шептицький – один із найвідоміших благодійників Західної України, адже він докладав чимало зусиль для розвитку української культури, освіти та відродження національної економіки, а також підтримки дітей та молоді. Простежуються різні форми добродійної благодійної роботи в Україні і у ХХ столітті, за часів функціонування СРСР. Наприклад, поширеними були форми шефської роботи (шефство старших школярів над молодшими, шефство студентів і робітників над молодшими школярами; участь у роботі оперативних комсомольських загонів тощо). Життя радянської людини як громадянина передбачало наявність у неї «суспільного навантаження». Найбільш поширеним видом суспільної роботи, була різного роду допомога. Види цієї допомоги залежали здебільшого від віку. Така допомога могла мати тривалий характер або бути короткочасною чи одноразовою [31, c. 115]. Уся добровільна робота із надання конкретної допомоги провадилася в межах громадських організацій: профспілок, комсомолу і піонерії. Існували також ради ветеранів війни і праці, клуби за інтересами тощо. Варто також навести деякі цікаві факти про волонтерський рух в Україні останніх років:
На сучасному етапі, коли Україна проживає складний збройний конфлікт на Сході та економічну кризу, ще більш відчутно визначилися прошарки населення, котрі потребують допомоги. Передусім це вимушені переселенці зі сходу України, сім’ї загиблих, самі військові, які перебувають в зоні АТО, безробітні, діти, позбавлені належної уваги з боку батьків або ж є сиротами, пенсіонери... Тому волонтерська робота сьогодні, як ніколи, є найбільш потрібною. Реальна соціальна робота з надання допомоги в основному сконцентрована в системі центрів соціальних служб для молоді, громадських і релігійних організаціях, відчутна частка якої належить волонтерам. |
|
ПРОГРАМА звітної конференції науково-педагогічних працівників за... Голова: Другов О. О., заступник директора з наукової роботи Львівського інституту банківської справи УБС НБУ |
ПРОГРАМА звітної конференції науково-педагогічних працівників за... Голова: Другов О. О., заступник директора з наукової роботи Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, к е н., доцент |
|
Наукової роботи Структурно-семантичні та функціональні особливості молодіжного сленгу в сучасній англійській мові |
Наукової роботи Буковинської малої академії наук, членів наукових товариств, об’єднань (2012/2013 н р.) |
|
Наукової роботи Буковинської малої академії наук, членів наукових товариств, об’єднань (2011/2012 н р.) |
Основні напрямки методичної і наукової роботи Використання ГІС у створенні і впровадженні територіальних геоінформаційних об'єктів |
|
Наукової роботи Буковинської малої академії наук, членів наукових товариств, об’єднань (2011/2012 н р.) |
Наукової роботи Буковинської малої академії наук, членів наукових товариств, об’єднань (2012/2013 н р.) |
|
Наукової роботи Буковинської малої академії наук, членів наукових товариств, об’єднань (2011/2012 н р.) |
Наукової роботи Буковинської малої академії наук, членів наукових товариств, об’єднань (2011/2012 н р.) |