|
|
Скачати 419.27 Kb.
|
|
ТЕМА 16. Навчальне аудіювання «ЦІЛУЮ РУКИ, ЩО КРУТИЛИ ЖОРНА...» Через століття пройшла ця давня, як і сама історія, оповідка: домашнє осідло тримається на двох хатніх кутах — печі й жорнах. Справді-бо. мудро підмічено. Адже піч і жорна не тільки годували, обігрівали, а й гуртували людей у родинну спілку. З появою землеробства, а отже, і вирощування злакових, наш далекий предок утрадиційнив найпростіші знаряддя обробки зерна. Такою первинною формою були, зокрема, й жорна. Прилаштовані в глухому закуткові хати, вони не мали спочинку жодної пори року. Ледь-ледь скрапувало на одсвіт, а господар знімав покривало, засипав у темнувату гор- ловину ще тепле, вигріте на черепі збіжжя і важкими порухами рук вводив у дію плескуватий, мовби млинець, горішній камінь. Поскрипувала рукоятка, торохтіло зерно, і тонка цівка борошна точилася в дерев'яні ночовки... Десь у припічку поблимував зі смоленим запахом посвіт, дзвякало нехитре начиння мисника — то господиня вже збиралася запалювати піч. Доки розгорялися дрова, вправні жіночі руки витрушували в полив'яник м'яке, мов перша пороша, борошно, щоб зготувати з нього затірку, печеню, духмяні підпалки та перепічки. За батьками вмивалися натрудженим ранком діти, і на столі, оповитому скатертиною, парував нехитрий селянський сніданок. Так з року в рік, зі століття в століття сусідили жорна і тепло печі. Нелегким почасти було людське життя, нерідко ледь-ледь стачало збіжжя, аби дотягти до нового врожаю. Доводилося іноді розбирати по деталях цей нехитрий механізм, щоб витрусити з припалих щілин залишки борошна бодай на полудник. Недарма народилася крилата приповідка: «І ступа, і жорна, і доля наша чорна». За технологією, жорна не були якою особливою конструкцією. Два камені, влаштовані в коробці, та пристрій, за допомогою якого приводили в дію горішній камінь. За науковою технологією, жорна в Україні поділялися на два типи: відкритий та закритий. До першого належали пристрої, камені яких були частково або повністю відкритими, і борошно безпосередньо висипалося на підстелене рядно; закритий тип мав спеціальний жолобок, через який мливо «стікало» в ночви. Цей варіант відзначався досконалішою конструкцією. Найскладнішими деталями, якщо можна так висловитися, були власне камені. їх виготовляли з вапняку, оскільки він легше піддавався обробці. Там, де бракувало цього матеріалу, людський досвід опрактиковував дерево. З твердої породи, переважно дуба, відрізали круглий кльоц, оковували металевою обичайкою і густо набивали залізних схапок. У кожній місцевості це знаряддя мало свої регіональні назви: на Харківщині — мельничка, Чернігівщині — млинок. У давнину в кожній оселі діяв цей простий, але такий необхідний у господарстві механізм. Про його глибинне побутування свідчить, зокрема, і згадка в найдавнішому творі — «Повісті временних літ». У процесі розвитку побутово-виробничої техніки постійно удосконалювалися і борошнообробні пристрої. Людський досвід, господарські потреби змушували людей шукати нових, ефективніших засобів обробітку збіжжя. Довелося певною мірою механізувати цей чисто ручний пристрій. На його основі з'явилися значно складніші й досконаліші механізми, зокрема млини, а згодом вітряки; техніку ручної праці переїси! на водяну та вітрову силу, що і зафіксувала народна мудрість: коло тщ піт втирають, а біля млина пісні співають. Таким чином, у XIX столітті жорна в Україні вже були пережитковою формою. Ними послуговувалися лише в окремих випадках задовольняли незначні господарські потреби. За традицією в багатьох регіонах подруги нареченої для весільного короваю мали обов'язково змолотити пшеничне зерно лише жорнами. Здавалося б, жорна назовсім відійшли в історію. Але згадаймо тяжке лихоліття Великої Вітчизняної. Вони знову з'явилися на людськиї обійстях. Майже по всій Україні торохтів цей нехитрий пристрій. Він був не лише знаряддям помолу, але й символом людської незнищенності. Представники рейху під загрозою смертної кари зобов'язували жителів на тимчасово окупованій території здавати гітлерівській владі жорна. У такий спосіб чужинці хотіли приректи на голодну смерть народних месників. Але з настанням сутінків люди затемнювали вікна, засвічували каганці, й повільно поскрипували кам'яні плескавці, перемелюючи не л зерно, а й людське лихоліття... Пригадую, якось до редакції журналу «Народна творчість та етнографія» завітав колишній партизан. Він запропонував часопису матеріал про партизанський побут у тилу ворога. Серед іншого бувалий розповів і про те, як задовольняли свої господарські потреби партизани: «Жорна, — згадував він, — для нас були чи не найосновнішим п атрибутом: їх можна було легко транспортувати, улаштовувати будь-де помол, а при потребі і лагодити. У партизанських загонах діяли спеціальні групи людей, які займалися продовольчим забезпеченням народних месників. Серед них майстри-мірошники. Завдяки їх умілим рукам жорна безперебійно працювали не лише в партизанських наметах та землянках, але і в селах і чому фашисти з таким завзяттям полювали за ручними млинами. Нині жорна — то вже віддалена історія. Цей невід'ємний у давнину елемент людського співжиття можна побачити хіба що в музейних експозиціях. Не тільки жорна, а й пікна діжа нині стали рідкістю. Нещодавно, перебуваючи в експедиційному відрядженні, я мав ш стя побачити діючі жорна. В одному з найвіддаленіших сіл Рівненщини ми записували обрядові пісні. Місцева жителька, якій вже за сімдесят, присівши біля столу наспівувала давні веснянки, гаївки, щедрівки. Якось у перерві між записом я зупинився поглядом на глухому закуткові хати — прикриті доморобним полотном, стояли жорна. «Як це вони збереглися?» — запитав я у господині. Бабусині вуста всміхнулись: «Давно то було, коли партизани йшли у Карпати, лишили цей трофей. Він мені як пам'ятка». — То, мо' для музею віддали б, — порадив я. «Приїздили, але я не віддала. Справа в тім, що вони і в господарстві не зайві. Ото сипну жменьку-другу збіжжя, крутну корбою — і є дерть». У мудрій жіночій усмішці віддзеркалювалися хліборобська повага . до хліба, до одвічної праці. Досвід потверджує: пам'ять про нетлінність людського генія не згасає на перехрестях історії. Тому символічно звучать рядки: Цілую руки. Що крутили жорна У переддень космічної доби! (866 слів, за В. Скуратівським) Завдання Варіант І 1. Жорна використовували для того, щоб зерно: а) просушувати; б) молоти; в) відділити від полови. 2. Піч у хаті була символом: а) багатства; б) тепла і родинного затишку; в) бідності. 3. Чому народилась приповідка «І ступа, і жорна, і доля наша чорна»? а) було тяжко працювати на жорнах; б) витрушували з припалих щілин залишки борошна, коли не вистачало зерна; в) людей примушували працювати на жорнах. 4. За своєю будовою жорна поділялись на: а) стічні і розбірні; б) відкриті і закриті; в) висипні і засипні. 5. Матеріалом для виготовлення жорен були: а) пісок; б) вапняк; в) глина. 6. На зміну жорнам прийшли: а) вітряки; б) ступи; в) діжі. 7. Чому в період війни люди знову повернулись до жорен? а) легко транспортувати і швидко можна лагодити; б) дешевий механізм переробки;в) при роботі не створює шуму. 8. Чому фашисти заставляли здавати жорна? а) вивозили жорна до Німеччини; б) жорна не повинні були діставатись партизанам; в) здавали жорна у музей. 9. Чому бабуся не віддала жорна до музею? а) бо були зламані; б) використовувала в господарстві; в) меле на жорнах зерно для односельців. 10. У жіночій усмішці віддзеркалювалась: а) радість; б) хліборобська повага до хліба; в) мудрість. 11. У пікній діжі: а) випікали хліб: б) розчиняли тісто; в) вимочували зерно. 12. У фразі «борошно точилось у ночви» слово «точилось» є: а) епітетом; б) метафорою; в) порівнянням. ТЕМА 17. Читання мовчки ВИНО З ТРОЯНД На неї задивлялися навіть дідугани, і вже рідко який хлопець не міряв очима з голови до п'ят. В одних у зорі світилося захоплення, в других— неприхована хіть, а треті милувалися нею як шедевром краси. Коли вона кидала чорні коси на пружні груди і пливла селом з сапою на плечі, хлопці божеволіли. Приходили боязко до її воріт і натхненно говорили про кохання, а вона тільки слухала і мовчала. Ніхто не насмілювався торкнутися її, мов боявся осквернити дотиком красу. Вона ніким не гордувала і ніколи не ганила, а тільки прохала, прощаючись: — Не ходи до мене більше. Добре? І в тернових очах було стільки благання, що ніхто не зважувався їй заперечувати. Минало в хлопців оп'яніння від краси, закохувалися вони в звичайних кирпатих і гостроносих дівчат, а Ольга ставала для них приємною згадкою. Андрій ніколи не зважувався підійти до неї. Та й куди йому, кульгавому горбаневі, було сікатися, коли й не такі, як він, од неї гарбузи качали. Вона часто ловила його погляд на собі і завжди у відповідь світилася привітністю, але він вбачав у тому образливу жалісливість. Хлопці ставали трактористами і шоферами, йшли в льотчики і моряки, а він і мріяти про це не міг. Він копирсався в колгоспному саду, а вдома розводив квіти. До квітів принадився, відколи померла мати. В його садибі не росла ніяка городина, лише виноград, яблуні, вишні і квіти, квіти. І могила матері з ранньої провесни аж до бабиного літа квітувала, мов клумба. Він дарував розкішні букети нареченим, і всі були йому вдячні, і всі шанували його, а йому ж хотілося випити хоч краплю кохання. —Чи й мені ти подаруєш букет на весілля? — запитала якось Оль га, коли в саду трусили яблука. Він мало не отерп від несподіванки, але мовив:
І він зашкутильгав до куреня, куди його кликав сторож. Андрій чомусь вірив, що Ольга прийде по квіти. Він виглядав її кожен вечір. Його збентеженість помітили навіть сусідські хлопчаки, які щовечора щебетали на подвір'ї. Це були вірні Андрієві друзі і надійні охоронці його квітів та саду. Того, хто насмілювався зірвати без дозволь бодай гроно винограду чи квітку, піддавали безпощадному остракізмові Його цькували так настійливо і жорстоко, як це можуть робити лише діти. Ці голомозі квітникарі вечорами, як мухи, обсідали Андрія. Він розповідав їм, що бачать у снах квіти, як вони перешіптуються з сивими зорями, вигадував казки про дивовижні краї, де квіти не тільки пахнуть, але й розмовляють, і ходять, і граються в піжмурки, а в'януть лише тоді, коли в тій країні з'являється хоч одна нещаслива людина.
Висіло над ними добре і щире небо, і малюкам здавалося, що всіяне воно не зорями, а квітами і що посадив ті дивовижні квіти дядько Андрій. Ольга прийшла в неділю зранку. Вона була така прекрасна, що відразу якось похнюпились квіти, а господар відчув себе нікчемою і не знав, де подітися. —Це правда, що суха квітка, знайдена росяного ранку, віщує щастя? — запитала вона в Андрія. Язик у хлопця прикипів до піднебіння, очі застигли від подиву.
––Ні. То я сам вигадав. — Андрій заховав очі в кущ півоній. Ольга зітхнула.
«Для чого тобі це? — дивувався хлопець. — 3 тебе досить тієї вроди, якою наділила мати. А в мене... Що я робитиму, коли зрадять мене ще й ті химерні вигадки?» Перегодом вони сиділи в заплетеній хмелем і диким виноградом альтанці і смакували вино з троянд.
—Я хотіла сказати те, що сказала, — засміялася Ольга і без усякого зв'язку стала побиватися: — Мені багато кажуть, що я гарна і тому мене люблять. Гадають, мені приємно від того. А хіба я винна, що я гарна? Хіба моя врода — це я? Вона грайливо перекинула коси зі спини на груди. —Я хочу, щоб хтось полюбив мене, а не мою красу, чорні брови та рожеві щічки. — Вона помітила, що Андрій хоче вклинцювати своє слово, і заговорила ще швидше: — Що та краса? Вітри видублять шкіру, дощі змиють рум'янець! Натягаєшся ящиків на токах, попогнеш спину на буряках — де та й врода дінеться... Вона замовкла, і Андрій не знав, що сказати.
Андрій кивнув головою, і дівчина побрела в барвисте живе озеро. Вона ходила між квітами, а за нею ходили його закохані очі. Ольга прискіпливо обдивилася чи не кожну пелюстку і вернулася до альтанки з порожніми руками. — Мені жаль рвати їх, — соромливо зізналася. — Вони такі гарні. Краще я зайду іншим разом. Добре? Він іде з нею до хвіртки і мовчить. Дівчина виходить на вулицю, і дивлячись у синій неспокій його очей, тихо каже: —А до весілля ти неодмінно приготуй вино з троянд... (910 слів, за В. Симоні Завдання Варіант І 1. Усі захоплювалися: а) розумом дівчини; б) красою дівчини; в) очима дівчини; г) співом дівчини. 2. До Ольжиних воріт хлопці приходили: а) боязко; б) сміливо; в) з квітами; г) з надіє 3. Дівчина ніким не гордувала, а тільки прохала, прощаючись: а) «Приходь з квітами»; б) «Не ходи до мене більше»; в) «Не гай зі мною даремно часу»; г) «Забудь про мене».
а) сподівання на взаємне кохання; б) повагу і ввічливість дів в) образливу жалісливість; г) душевну доброту Ольги. 6. Андрій вдома розводив: а) кроликів; б) голубів; в) городину; г) квіти. 7. Андрій дарував: а) вірші дівчатам; б) букети нареченим; в) вино з троянд; г) голубів на щастя. 8. Андрій запропонував Ользі до її весілля зробити: а) красивий букет: б) вино з пелюсток троянд; в) квітник у її дворі; г) красивий вінок з квітів. 9. Щовечора на Андріевому подвір'ї щебетали: а) соловейки; б) різні пташки; в) діти; г) ластівки. 10. Андрій розповів дітям, що хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той: а) довго буде жити; б) буде дуже багатий; в) буде дуже здоровий; г) буде дуже щасливий. 11. Ольга хотіла, щоб: а) Андрій часто з нею спілкувався; б) хтось полюбив її, а не її красу; в) її суджений був красенем; г) Андрій подарував усі квіти з саду. 12. Вислів «заховав очі в кущ півоній» означає: а) втік; б) знепритомнів; в) заплакав; г) засоромився. Тема: 18. Культура мови і мовлення Що входить в зміст цього поняття? Тут виділяється кілька ознак, яким повинна відповідати гарна мова: логічна послідовність, точність, правильність, ясність, чистота, виразність, різноманітність і багатство мовних засобів, естетичність. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки - все це необхідні умови логічності мовлення, а значить, і високої культури його. Адже без культури думання не може бути культури мовлення. Видатний український письменник Олесь Гончар писав: „Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки”. Другою умовою логічності мовлення є знання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смислову зв’язність мовлення, уникаючи, таким чином, суперечливості у викладі матеріалу. Тобто кожен мовець повинен володіти не тільки логікою мислення, а й логікою викладу думки. Точність мовлення досягається вмінням узгоди знання матеріалу зі знанням мови, тобто вибрати найточнішу для даної ситуації форму відповіді чи розповіді. Правильність – це насамперед правильне, не перекручене розуміння понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне їх вживання, зв’язок думок і понять у єдину теорію, ясність викладу. Правильною є відповідь, в основі якої істинні знання (наукові, об’єктивні, достовірні). Ясність мови визначається як її зрозумілість і забезпечується точністю та логічністю. Чистота мови уявляється нам передусім як відсутність у мові чужих їй елементів. Виразність є ознакою культури мови всіх стилів. Різноманітність і багатство мови можна вважати однією ознакою, бо різноманітність – це наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць. А багатство мови – це наявність у ній низки різноманітностей. Одним з показників культури мови є естетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різноманітність, образність, які у взаємодії і пропорційності створюють гармонію усного чи писемного тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення. Естетика щоденної практичної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликається ввічливим, дотепним розмовним мовленням. Усне й писемне мовлення, тобто жива мова і текст, завжди мають нести в собі ознаки певного стилю, підстилю, жанру, типу мовлення. Це сприяє ефективності мовного спілкування, сприймання й порозуміння. Мову треба сприймати як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника й помічника в суспільному житті. Своє мовне вдосконалення розуміти як благородний мовний вчинок і поширювати це розуміння серед колег, близьких людей, особливо серед дітей, юнацтва. |
| МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА С. О. Каганець МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА. для проведення практичних занять по фізичній підготовці |
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА Навчально-методична розробка для студентів спеціальності “Переклад” (укладачі: Лазаренко Л. М., Богатирьова О.Є. Маріуполь: ПДТУ,... |
| НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА Навчально-методична розробка для студентів спеціальності “Переклад” (укладач: Богатирьова О.Є. Маріуполь: ПДТУ,2004- с. ) |
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ТЕМА №18 Надягання, зняття і укладення ізолюючого протигазу. Проведення бойової та інщих перевірок |
| Заходу Методична розробка підготовлена Поваляєвою Аллою Анатоліївною, вчителем методистом Тульчинської ЗШ І – ІІІ ступенів№1 |
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА Тема №3: Пристрій зборочних одиниць та принцип їх дії, розрахунок повітря при роботі в АСП-2 |
| МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА Мета: навчальна закріпити знання, отримані на попередньому уроці; сформувати комунікативні навички, уміння працювати в команді |
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ТЕМА 21 Організація роботи ГДЗС в ізолюючих протигазах при високих i низьких температурах. Заняття в АСП-2 в ТДК |
| МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ТЕМА : 19. Правила і прийоми роботи в протигазах на чистому повітрі та в задимленому приміщені. Розрахунок повітря. Відпрацювання... |
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ТЕМА : 18. Правила і прийоми роботи в протигазах на чистому повітрі та в задимленому приміщені. Розрахунок повітря. Відпрацювання... |