України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012


Скачати 22.09 Mb.
НазваУкраїни КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012
Сторінка6/157
Дата05.04.2013
Розмір22.09 Mb.
ТипКодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   157
5. Законним затримання чи обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є тільки в тих випадках, якщо вони здійснені відповідно до статей 183-213 КПК. Недотримання вказаних вимог закону, затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального про­вадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою встановлену законом відповідальність

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Конкретизує цей конституційний припис також положення ст. 130 КПК, відповідно до якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяль­ністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Таким чином, за незаконні дії органів, які ведуть кримінальне провадження, встановлена також матеріальна від­повідальність, яку перш за все несе держава. Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду надається під­озрюваному, обвинуваченому п. 17 ч. 3 ст. 42 КПК. Це право підозрюваного (обви­нуваченого) разом з іншими правами, закріпленими у ст. 42 КПК, повинно бути роз'яснено, а пам'ятка про них вручена одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення (ч. 8 ст. 42 КПК).

Відповідно до положень ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої грома­дянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяль­ність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок як незаконного взяття і тримання під вартою, так і інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (ст. 1).

Згідно зі ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного засто­сування як запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного затримання від­шкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Статтею 371 КК встановлена також кримінальна відповідальність за завідомо не­законні затримання, привід, арешт або тримання під вартою.

Стаття 13

Недоторканність житла чи іншого володіння особи

1. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, прове­дення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

1. Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією зі складових осо­бистої недоторканності та тісно пов'язана з правом на недоторканність особистого і сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України. Саме тому ч. 1 ст. 8 КЗПЛ комплексно декларує ці права: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сі­мейного життя, до свого житла і кореспонденції». У своїх рішеннях ЄСПЛ неоднора­зово наголошував, що за цією статтею КЗПЛ держава виконає свої зобов'язання не тільки якщо просто утримається від дій, що ці права порушують, а за умови, що буде діяти за певних обстави таким чином, щоб гарантувати їх забезпечення.

Виходячи з того, що наведені права доповнюють одне одного, законодавче поло­ження щодо недоторканності жила чи іншого володіння особи означає не лише за­борону входити до нього всупереч волі осіб, які в ньому проживають на легальних підставах, а й заборону розголошувати все, що в ньому відбувається. Недоторканними є також особисті речі, документи, кореспонденція, інші особисті папери та майно, що зберігаються у житлі чи іншому володінні особи.

Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійно­му чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізич­них осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом (ч. 2 ст. 233 КПК).

Необхідно враховувати, що відповідно до практики ЄСПЛ поняття «житло» у п. 1 ст. 8 КПЗЛ охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення. На цьому неодноразово наголошував ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24 листопада 1986 р.); «Чаппел проти Сполученого Королівства» від 30 березня 1989 р.; «Німітц проти Німеччини» від 16 грудня 1992 р.; «Функе проти Франції» від 25 лютого 1993 р.; «Компанія «Кола Ест» та інші проти Франції» від 16 квітня 2002 р., «Прокопович проти Російської Федерації» від 18 листопада 2004 р.; «Бук проти Німеччини» від 28 квітня 2005 р.; «МакКей-Копецький проти Польщі» від 19 вересня 2006 р. та ін.)

Під іншим володінням особи розуміється транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, вироб­ничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи (ч. 2 ст. 233 КПК).

Проникнення до житла чи іншого володіння може мати місце не тільки під час огляду (ст. 237 КПК) чи обшуку (ст. 234 КПК), а також при проведенні слідчого екс­перименту (ч. 5 ст. 240), обстеженні публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК); застосування деяких засобів забезпечення криміналь­ного провадження. У будь-якому випадку таке проникнення можливе тільки на під­ставі попереднього рішення про це слідчого судді.

Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на під­ставі ухвали слідчого судді. Винятки із цього правила зазначені у ч. 2 ст. 30 Консти­туції України та ч. 3 ст. 233 КПК. Такі випадки мають невідкладний характер, є ви­нятками із загального правила і пов'язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Корис­туючись вимогою крайньої необхідності, з метою захисту соціально значущих цін­ностей, прокурор чи слідчий мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи, провести у них обшук або огляд (ч. 2 ст. 237 КПК ) і без попереднього рішення суду.

Після проведення такого обшуку або огляду прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно звернутися з клопотанням про проведення об­шуку до слідчого судді.

Стаття 14

Таємниця спілкування

  1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілку­вання.

  2. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішен­ня у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяж­кому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

  3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути ви­користана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

1. Відповідно до Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути вста­новлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими спосо­бами одержати інформацію неможливо (ст. 31). Право кожного на таємницю листу­вання, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тісно пов'язане з правом на невтручання до особистого і сімейного життя, передбаченого ст. 32 Кон­ституції. Проте положення ст. 31 Конституції та коментованої статті виходять за межі виключно приватного життя людини і не можуть бути зведені тільки до забезпечення особистої або сімейної таємниці. Вони рівною мірою стосуються й сфери службових, ділових та інших суспільних відносин.

Будучи невід'ємним правом людини, яке забезпечує її особисту недоторканність, воно гарантується основними міжнародними документами у галузі прав людини — ЗДПЛ, МПГПП, КЗПЛ тощо.

Під листуванням слід розуміти обмін поштовими відправленнями, які передають­ся поштовим зв'язком.

Під телефонними розмовами розуміють обмін інформацією голосом у реальному часі з використанням телекомунікаційних мереж.

Телеграфна кореспонденція - це повідомлення, що передаються телеграфом.

Інша кореспонденція - це повідомлення громадян, які передаються за допомогою інших, крім описаних вище, засобів зв'язку. Наприклад, це можуть бути повідомлен­ня, зроблені громадянином по телефаксу, пейджинговим зв'язком, іншими телекому- нікаціями, тощо.

Гарантія недоторканності повинна поширюватися й на інші, крім зазначених, види повідомлень - листи, що передаються через кур'єра, друзів, знайомих, інформацію, яка одержується відомчим шляхом.

Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є при­ватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (ч. 3 ст. 258 КПК).

Слід мати на увазі, що особа, використуючи телекомунікативні або поштові по­слуги, довіряє провайдерам телекомунікації чи операторам поштового зв'язку не самий зміст своїх відправлень або повідомлень, а лише передачу кореспонденції або техніч­не забезпечення обміном інформацією. Саме тому на суб'єктів, які надають послуги поштового зв'язку, та суб'єктів ринку телекомунікації законом покладено обов'язок зберігання таємниці листування та телефонних розмов. Зокрема, відповідно до ЗУ «Про поштовий зв'язок» забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку є однією із основних засад діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку (ст. 3). Таємниця поштових відправлень, у тому числі листування та іншої письмової кореспонденції, електронних повідомлень, що пересилаються (передаються) засобами зв'язку, гарантується Конституцією та законодавством України. Оператори вживають організаційно-технічних заходів щодо захисту інформації згідно із законодавством України.

Закон України від 18 листопада 2003 р. «Про телекомунікації» проголошує, що зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбаче­них законом. Оператори, провайдери телекомунікацій зобов'язані вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами (ст. 9). Персонал оператора, провайдера телекомунікацій несе відповідальність за порушен­ня вимог законодавства України щодо збереження таємниці телефонних розмов, теле­графної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 41).

2. Право на конфіденційність листування та телефонних розмов не є абсолютним. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Клас та інші проти Федеративної Республіки Німеччини» (від 6 вересня 1978 р.), існування законодавства, що дає повноваження по здійсненню спостереження за листуванням, поштовими відправленнями і теле­фонними розмовами, є у виняткових випадках необхідним у демократичному суспіль­стві в інтересах національної безпеки і/або для попередження безладдя або злочинів. При цьому в правовій системі держави повинні існувати адекватні і ефективні гаран­тії проти зловживання з боку органів державної влади, уповноважених на здійснення такого спостереження.

Саме тому як Конституція України (ст. 31), так і коментована стаття у ч. 2 перед­бачає можливість втручання у таємницю спілкування у виняткових випадках, вста­новлених законом. Вони можуть мати місце виключно на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи осо­бливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

Встановлені підстави обмеження права на таємницю спілкування аналогічні від­повідним положенням ст. 8 КЗПЛ: «Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демокра­тичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб». Такі винятки об'єктивно обумовлені, адже, виходячи з принципу пропорційності інтересів, притаманній КЗПЛ узгодженості між вимогами захисту демократичного суспільства і прав приватних осіб, обмеження права на конфіденційність кореспонденції і телефонних розмов у де­яких випадках є необхідним заради досягнення соціально значущої мети, захисту інтересів інших осіб та суспільства. Отже, для того, щоб таке втручання не порушу­вало конституційне право, воно має бути здійснено з дотриманням таких умов: по- перше, за рішенням суду; по-друге, воно повинно бути передбачено законом; по-третє, воно має бути спрямоване на досягнення чітко визначеної законом мети.

Запровадження Конституцією України та КПК судового порядку прийняття рішен­ня про втручання у приватне спілкування відповідає європейським стандартам у га­лузі прав людини. У наведеному рішенні у справі «Клас та інші проти Федеративної Республіки Німеччини» ЄСПЛ підкреслив, що принцип верховенства права має на увазі, що втручання органів виконавчої влади у права окремих осіб повинно перебу­вати під ефективним контролем, який звичайно має забезпечуватися судовою систе­мою, у всякому разі як останньою інстанцєю; судовий контроль надає найкращі га­рантії незалежності, неупередженості і належної процедури.

Під втручанням у приватне спілкування розуміється доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкуван­ня є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); арешт, огляд і виїмка кореспонденції (статті 261, 262 КПК); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК).

У випадках виникнення необхідності втручання у приватне спілкування прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов' язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаче­ному статтями 246, 248, 249 КПК, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

Слід особливо наголосити, що втручання у приватне спілкування захисника, свя­щеннослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим катего­рично заборонене (ч. 5 ст. 258 КПК). Це положення міститься також у ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про адвокатуру», ч. 5 ст. 113 Кримінально-виконавчого кодексу України.

У контексті зазначених положень доцільно особливо зупинитися на проблемі за­безпечення конфіденційності спілкування підозрюваного, обвинуваченого із захисни­ком, оскільки ефективність його діяльності є невід' ємною від правових механізмів, що гарантують його професійну свободу. Вимога закону щодо заборони втручання у приватне спілкування захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, ви­правданим повністю відповідає практиці ЄСПЛ. Зокрема саме такий підхід виявив ЄСПЛ в рішенні у справі «Гольдер проти Великобританії» (від 21 лютого 1975 р.): право ув'язненого на таємницю кореспонденції з адвокатом або судовим органом ні в якій мірі не повинно порушуватись, оскільки воно є головним засобом, який до­зволяє особі утвердити свої права. По суті аналогічне рішення ЄСПЛ виніс по справі «Кемпбел проти тюремної влади Шотландії» (від 25 березня 1992 р.): тюремна влада повинна забезпечити належні гарантії від перлюстрації листування з адвокатом і має право відкривати листи юриста на ім'я ув'язненого лише при виняткових обставинах, коли є розумні підстави вважати, що їх зміст суперечить закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 113 КВК кореспонденція, яку засуджені адресують Уповнова­женому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, пере­гляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонден­ція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Слід наголосити також на тому, що при втручанні у приватне спілкування необ­хідно застосовувати належну правову процедуру, інакше докази, які містять відомос­ті, отримані внаслідок порушення порядку, встановленого КПК, повинні бути визна­ні недопустимими. Так, КСУ, розглядаючи справу за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції, аналізував норматив­ний зміст ст. 31 Конституції та взяв до уваги практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях встановлював наявність порушення КЗПЛ, коли у процесі одержання доказів обмеж­увалися права і свободи, гарантовані КЗПЛ, зокрема її ст. 6 («Право на справедливий суд»), ст. 8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя»). ЄСПЛ у своїх рі­шеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національ­ного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 р., у справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 р.), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним КЗПЛ, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 КЗПЛ) тощо. Таким чином, даючи офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції, КСУ виходив з того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, в яких Основний Закон допускає такі обмеження (п. 3 мотивувальної частини).

Саме на такий підхід спрямовує правозастосовників ст. 87 КПК, яка встановлює. що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК).

Слід також додати, що порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­графної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп 'ютер, тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену ст. 163 КК.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   157

Схожі:

КОДЕКС УКРАЇНИ
Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-прак­тичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н....
Кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією...
Кудінов С. О. гл. 41; Легких К. В. гл. 32; Лобойко Л. М. гл. 7, 8, 37,38; Міщенко
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2003...
Народ стає тоді єдиновладним, як громада, складена з багатьох одиниць; верховна влада зосереджується в руках багатьох, причому користується...
КОМЕНТАР
Н34 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавро-нюка....
Зміст Передмова Глава І. Загальні положення житлового права України
Мічурін Є. О., Сліпченко С. О., Соболев О. В. Житлове право України Науково-практичний посібник. Харків: Еспада, 2004. С. 318
Кодекс україни Науково-практичний коментар У двох томах Том 1 За...
Одним із найважливіших напрямів роз­витку України як правової держави є охо­рона громадян та суспільства від кримі­нальних правопорушень...
До Закону України
Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Господарський процесуальний кодекс України
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка