України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012


Скачати 22.09 Mb.
НазваУкраїни КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012
Сторінка3/157
Дата05.04.2013
Розмір22.09 Mb.
ТипКодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   157
2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, поряд із Конституцією України, КПК, іншими законами належать до джерел кримінального процесуального законодавства. Ці міжнародні акти відіграють важли­ву роль у правовому регулюванні прав людини, закріпленні пріоритету прав людини перед державою. Одним із міжнародних договорів, які мають значення джерела кри­мінального процесуального права України, є КЗПЛ. Особливість цього договору по­лягає в тому, що Конвенція підлягає застосуванню разом із рішеннями ЄСПЛ, у яких міститься тлумачення її положень. Крім того, у ЗУ «Про виконання рішень та засто­сування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. вказуєть­ся на обов'язок держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України, з необхід­ністю усунення причин порушення Україною КЗПЛ і протоколів до неї, з впроваджен­ням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України. У статті 17 цього Закону закріплюється обов'язок судів застосовувати при розгляді справ КЗПЛ та практику ЄСПЛ як джерело права.

Природа рішень ЄСПЛ обумовлена певними факторами: а) правові позиції, що містяться в них, мають нормативний характер; б) у рішеннях дається тлумачення КЗПЛ та Протоколів до неї; в) самі рішення мають правозастосовний характер, оскільки в них міститься рішення з конкретної справи.

Стаття 9

Законність

                  1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник ор­гану досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов 'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов 'язковість яких надана Верховною Радою Укра­їни, вимог інших актів законодавства.

                  2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов 'язані всебіч­но, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обви­нуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неуперед- жених процесуальних рішень.

                  3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосують­ся кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

                  4. Уразі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов 'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

                  5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуван­ням практики Європейського суду з прав людини.

                  6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

1. Законність прийнято відносити до загальноправових принципів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Реалізація принципу законності під час кримінального провадження має свою специфіку. Відповідно до Рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП (справа про тлумачення терміна «законодавство») від 9 лип­ня 1998 р. № 12-рп/98 «термін «законодавство»... треба розуміти так, що ним охо­плюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов' язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, при­йняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів Укра­їни».

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник орга­ну досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані дотримуватися встановленого порядку і виносити рішення у точній від­повідності з нормами права, які підлягають застосуванню у кожному окремому ви­падку. Крім Конституції та чинного законодавства, міжнародних договорів України суд застосовує також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за­конами України.

Докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гаран­тованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недопустимими (ч.1 ст. 87 КПК).

Частина 2 коментованої статті закріплює обов'язок прокурора, керівника орга­ну досудового розслідування, слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження. Лише за такої умови можливе виконання завдань кримінального провадження. Слід звернути увагу на те, що такий обов'язок покладено законодавцем виключно на прокурора, керівника органу досудового роз­слідування, слідчого. Це дозволяє зробити висновок про те, що слідчий суддя, суд не є суб'єктами обов'язку всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримі­нального провадження, що можна пояснити особливою роллю суду в змагальному кримінальному судочинстві.

Всебічність дослідження обставин кримінального провадження означає, по-перше, висунення і дослідження всіх реально можливих версій щодо характеру події, що має ознаки злочину, винуватість особи; по-друге, однаково ретельне встановлення і пере­вірку як обставин, що викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висно­вки як такі, що не залишають місця сумнівам.

Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримі­нального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у зби­ранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Крім того, на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов'язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч. 1 ст. 94 цього Кодексу, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

У частині третій закріплюється принцип ієрархічності нормативно-правових актів які регулюють кримінальне провадження. Оскільки КПК є законодавчим актом, спеціально призначеним для врегулювання порядку кримінального провадження, то в цій сфері він має пріоритет відносно інших законів і тим більше інших нормативно- правових актів.

У випадках невідповідності положенням КПК інших законів чи нормативно-пра­вових актів застосуванню підлягають саме положення КПК.

Відповідно до ст. 18 ЗУ від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори Укра­їни» міжнародним договором України є укладений у письмовій формі договір з іно­земною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється між­народним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, то застосовуються положен­ня міжнародного договору, оскільки відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України та ч. 2 ст. 1 цього Кодексу міжнародні договори є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Забезпечення прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві іс­тотним чином зумовлюється інтеграцією правової системи нашої держави в систему основних цінностей, закріплених міжнародно-правовими актами про захист прав людини і перш за все у процесі функціонування ЄСПЛ і тлумачення ним норм КЗПЛ. Без визначення і з'ясування тих вимог, які висуваються до нашої держави міжнарод­но-правовими стандартами, неможливо забезпечити належне виконання юридичних зобов'язань у сфері захисту прав і свобод людини в кримінальному судочинстві, узя­тих на себе Україною.

Теоретичні аспекти визначення місця Конвенції та рішень Європейського суду у внутрішньому законодавстві України ґрунтуються на положеннях статей 8 та 9 Кон­ституції України, законів України «Про міжнародні договори України» та «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ КЗПЛ та практику ЄСПЛ як джерела права.

У зв'язку із цим цілком прийнятним слід визнати посилання в судових рішеннях (ухвалах) у кримінальних провадженнях безпосередньо на практику Європейського суду з прав людини (див. також коментар до ч. 2 ст. 8 КПК). Але коментована стаття передбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосо­вуватися з урахуванням практики ЄСПЛ. Отже, такий обов'язок покладається не тільки на суддів, а й на всіх осіб, наділених владними повноваженнями, які застосо­вують норми кримінального процесуального права.

З метою ознайомлення правозастосовників з рішеннями ЄСПЛ та сприяння ура­хуванню його практики в правозастосовному процесі, держава повинна здійснювати заходи по забезпеченню перекладу та опублікування повних текстів рішень україн­ською мовою спеціалізованим у питаннях практики ЄСПЛ юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників. Крім того, судді, органи про­куратури, юстиції, внутрішніх справ, служби безпеки, установи виконання покарань повинні бути забезпечені такими виданнями (ст. 6 ЗУ «Про виконання рішень та за­стосування практики Європейського суду з прав людини»).

У разі якщо в КПК відсутнє конкретне або однозначне положення для регулю­вання певних процесуальних відносин, що виникають під час кримінального прова­дження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Тлумачення ч. 2 коментованої статті дає підстави для висновку про те, що законодавець надає пріоритетне значення засадам кримінального прова­дження стосовно інших норм. Такий підхід зумовлений дією в кримінальному про­вадженні саме принципу верховенства права.

Стаття 10

Рівність перед законом і судом

1. Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.

2. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповно­літні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.

  1. Принцип рівності перед законом і судом на національному рівні знайшов відо­браження в Конституції України (частини 1, 2 ст. 24), де закріплюється, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, міс­ця проживання, за мовними або іншими ознаками. У частині 3 ст. 129 Конституції проголошується, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом є однією із основних засад судочинства. Положення цього принципу містяться в низ­ці міжнародних актів. Зокрема, у ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначається, що всі особи є рівними перед судами. У статті 14 КЗПЛ зафіксовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального похо­дження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Рівність учасників кримінального провадження перед законом означає наділення їх рівними правами і рівними обов'язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції. Про цьому поняття «рівні права», «рівні обов'язки» не можна ототож­нювати з поняттями «однакові права», «однакові обов'язки». Права чи обов'язки можуть бути різними залежно від того, у якому процесуальному статусі перебуває особа (прокурор, слідчий, підозрюваний, потерпілий тощо). Рівність прав (обов'язків) полягає у тому, що кожен з учасників кримінального провадження наділений правами і несе обов'язки, що відповідають його процесуальному становищу.

Рівність усіх учасників перед законом передбачає єдиний правовий режим кримі­нального провадження, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.

Рівність учасників кримінального провадження перед судом покладає на суд обов'язок не надавати будь-яких переваг, що не обумовлені законом, будь-якому з учасників кримінального провадження. Так само недопустимою є будь-яка дискри­мінація. Тому становище конкретного учасника кримінального провадження не може бути покращено чи погіршено залежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майно­вого стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За обмеження у процесуальних правах залежно від расової і національної ознак встановлена кримінальна відповідальність (ст. 161 КК України).

  1. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, принцип рівності перед за­коном і судом не порушується при наданні певним категоріям учасників криміналь­ного провадження (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами, особи, які наділені особливим процесуальним статусом, тощо) додаткових гарантій.

Нормативне закріплення таких гарантій не можна розглядати як порушення цієї за­сади, адже необхідність їх існування викликана особливостями правового статусу осіб, щодо яких вони передбачені.

Наприклад, п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК передбачає обов'язкову участь захисника у кримі­нальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі сліпі, тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права. У пункті 13 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» роз'яснюється, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно ро­зуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.

Додаткові гарантії дотримання їх прав встановлені при провадженні щодо непо­внолітніх (глава 38 КПК).

Не суперечать принципу рівності перед законом і судом і норми, що містяться в кримінальному процесуальному законодавстві та встановлюють особливий порядок кримінального провадження щодо окремої категорії осіб: народного депутата України; судді КСУ; професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; кандидата у Президенти України; Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини; Голови Рахункової палати, його першого заступ­ника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника (ст. 480 КПК).

Цей порядок не створює вказаним особам яких-небудь привілеїв, що дозволяє безкарно порушувати закон. Він являє собою тільки одну з необхідних гарантій здій­снення ними своїх повноважень, обумовлених особливим характером виконуваних ними повноважень і необхідністю захистити їх від необґрунтованої підозри або об­винувачення, штучного створення перешкод до виконання службового обов'язку. У разі ж залучення їх до кримінального провадження на підставі закону вони наділяються звичайними процесуальними правами того або іншого суб'єкта — підозрюваного, обвинуваченого тощо.

Стаття 11

Повага до людської гідності

    1. Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до люд­ської гідності, прав і свобод кожної особи.

    2. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи по­каранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

    3. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення криміналь­ного провадження.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   157

Схожі:

КОДЕКС УКРАЇНИ
Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-прак­тичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н....
Кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією...
Кудінов С. О. гл. 41; Легких К. В. гл. 32; Лобойко Л. М. гл. 7, 8, 37,38; Міщенко
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2003...
Народ стає тоді єдиновладним, як громада, складена з багатьох одиниць; верховна влада зосереджується в руках багатьох, причому користується...
КОМЕНТАР
Н34 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавро-нюка....
Зміст Передмова Глава І. Загальні положення житлового права України
Мічурін Є. О., Сліпченко С. О., Соболев О. В. Житлове право України Науково-практичний посібник. Харків: Еспада, 2004. С. 318
Кодекс україни Науково-практичний коментар У двох томах Том 1 За...
Одним із найважливіших напрямів роз­витку України як правової держави є охо­рона громадян та суспільства від кримі­нальних правопорушень...
До Закону України
Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Господарський процесуальний кодекс України
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка