України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012


Скачати 22.09 Mb.
НазваУкраїни КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2012
Сторінка5/157
Дата05.04.2013
Розмір22.09 Mb.
ТипКодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   157
2. Положення ч. 2 коментованої статті пов'язане з позитивним обов'язком держа­ви в особі уповноважених нею органів доставляти кожного, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, у найкоротший строк до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання.

Закон передбачає два види затримання особи без ухвали слідчого судді. Відповід­но до ст. 207 КПК встановлюється право кожного затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу при вчиненні або замаху на вчинення кримінального право­порушення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Проте у випадку такого затримання слід негайно доставити затриманого до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затри­мання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального право­порушення.

Без ухвали слідчого судді право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, має також уповноважена службова особа. Причому КПК встановлює чіткі випадки для такого затримання: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Крім того, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне по­карання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, по­кладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це під­тверджує (частини 1, 2 ст. 208).

На уповноважену службову особу, що здійснила затримання особи, законом по­кладається низка обов'язків щодо дотримання прав та законних інтересів затримано­го: доставити до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, негайно повідомити зрозумілою для нього мовою підстави затримання, роз' яснити право мати захисника, роз'яснити права, скласти протокол тощо (частини 4, 5 ст. 208, статті 210, 213 КПК)

Строк затримання не може перевищувати 72 годин з моменту затримання. Затри­мана без ухвали слідчого судді особа повинна бути не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання щодо неї запобіжного заходу (ст. 211 КПК).

Винятковим запобіжним заходом є тримання під вартою, який застосовується ви­ключно у разі, якщо прокурор доведе необхідність їх застосування (ст. 177 КПК). Тримання під вартою застосовується слідчим суддею на підставі поданого слідчим, прокурором клопотання, яке розглядається слідчим суддею невідкладно, але не пізні­ше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвину­ваченого або з моменту надходження до суду клопотання, якщо підозрюваний, обви­нувачений перебуває на свободі (ст. 186 КПК).

Отже, у будь-якому випадку підозрюваний, обвинувачений повинен у найкоротший строк предстати перед слідчим суддею для вирішення питання про законність та об­ґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання.

Така передбачена національним законодавцем процедура служить вихідною га­рантією забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність та відпо­відає п. 3 ст. 5 КЗПЛ. З цього приводу ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 липня 2011 р. зазначав, що негайний судовий контроль є вагомим аспектом гарантії, закріпленої в п. 3 ст. 5 КЗПЛ, яка покликана зводити до мінімуму ризик свавілля і забезпечувати верховенство права - один з основоположних принци­пів демократичного суспільства. Хоча негайність має оцінюватися в кожній справі залежно від її особливостей, вимогу про суворі часові рамки, закріплену п. 3 ст. 5 КЗПЛ, не можна тлумачити надто гнучко, оскільки таке тлумачення серйозно посла­било б процесуальну гарантію на шкоду особі і загрожувало б підірвати саму суть права, передбаченого цим положенням (див. також рішення у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 16 січня 2006 р.).

З точки зору з' ясування правового змісту коментованої статті доцільно також звернутися до питання щодо розуміння поняття «найкоротший строк доставлення до слідчого судді».

Під процесуальними строками законодавець пропонує розуміти встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у меж­ах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії (ст. 113 КПК). Будь-яка процесуаль­на дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу. Таким чином, при з'ясуванні питання, чи було особу доставлено до слідчого судді в найкоротший строк, слідчий суддя повинен вста­новити, чи мали місце протягом відповідного проміжку часу обставини, що свідчили б про невиправдані затримки під час доставлення даної особи до слідчого судді.

Під час кримінального провадження можуть мати місце обставини, які суттєво впливають на час доставлення затриманої особи до слідчого судді і не можуть бути визнані такими, що потягли за собою порушення права особи в найкоротший строк бути доставленим до слідчого судді. До них, зокрема, можна віднести випадки, коли затримання особи здійснювали керівник дипломатичного представництва чи консуль­ської установи України або капітан судна України (ч. 1 ст. 522 КПК). У такому разі службові особи, передбачені ч. 1 ст. 522 КПК, зобов'язані забезпечити доставлення затриманої особи до підрозділу органу державної влади на території України, уповно­важеного на тримання затриманих осіб, і повідомлення про факт законного затриман­ня слідчому органу досудового розслідування за місцем проведення досудового роз­слідування в Україні. Зрозуміло, що у свою чергу слідчий органу досудового розслі­дування зобов'язаний в подальшому забезпечити доставлення затриманого до слід­чого судді в найкоротший строк.

Вирішення питання про законність та обґрунтованість затримання особи, іншого позбавлення свободи та подальшого її тримання повинно відбуватися у судовому про­вадженні з дотриманням засад кримінального провадження. У зв'язку із цим доречним буде навести рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р., яким було констатовано порушення п. 4 ст. 5 КЗПЛ, оскільки суд не забезпечив швидкий розгляд скарг заявника про звільнення з-під варти та не надав належного обґрунтування відхилення його вимог.

Копія ухвали про застосування запобіжного заходу повинна бути вручена підозрю­ваному, обвинуваченому негайно опісля її оголошення (ч. 5 ст. 196 КПК).

Письмове повідомлення про підозру затриманій особі повинно бути вручено не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вру­чено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню (частини 2, 3 ст. 278 КПК).

Крім того, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання особі не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою, вона повинна бути негайно звільнена. З метою запобігання незаконним затриманням КПК перед­бачає, що у підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декілька службових осіб, відповідальних за перебування затриманих (ними можуть бути також слідчі), до компетенції яких у тому числі належить обов'язок звільнити затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання (ст. 212 КПК).

Щодо негайності звільнення особи з-під варти у справі «Мокаллал проти України» від 11 листопада 2011 р. ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 5 КЗПЛ у зв'язку з тим, що дводенна затримка у звільненні заявника з-під варти не відповідала вимогам прак­тики ЄСПЛ, відповідно до яких лише декілька годин такої затримки можуть бути виправдані на думку ЄСПЛ адміністративними формальностями.

3. У частині третій коментованої статті закріплено окремі гарантії прав затрима­ного. Слід зазначити, що порівняно навіть з Конституцією України ця норма містить більш широкі гарантії дотримання прав людини, оскільки у ч. 6 ст. 29 Конституції мова йде про те, що про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено лише родичів заарештованого чи затриманого. Коментована стаття передбачає, що про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересуван­ня в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, перед­баченому цим Кодексом. Така вимога закону свідчить про правозахисну спрямованість коментованої частини статті.

Слідчий, прокурор зобов' язані серед інших прав роз' яснити підозрюваному, об­винуваченому їх право негайно повідомити членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про своє затримання і місце перебування, згідно з положеннями статті 213 КПК.

За загальним правилом, викладеним у статті 213 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здій­снила затримання, зобов' язана негайно повідомити про це її батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування. У разі ж затримання співробіт­ника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана не­гайно повідомити про це відповідний розвідувальний орган.

Суттєвою гарантією додержання прав затриманого є правова допомога захисника. Тому згідно з ч. 4 ст. 213 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затриман­ня, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений зако­нодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.

Крім того, службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цієї статті, а в разі нездійснення повідомлення про за­тримання - здійснити передбачені цією статтею дії самостійно (ч. 5 ст. 213 КПК).

Виходячи з вимоги, викладеної у ч. 3 ст. 12 КПК, слід зробити висновок, що за­значені особи повинні бути повідомлені не лише про факт затримання, але й про місце перебування затриманого. За ст. 210 КПК уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудово- го розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. При цьому про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування. Слід звернути увагу й на те, що у разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставлення затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку для вирішення питання про відповідальність ви­нуватих у цьому осіб.

Зазначимо, що повідомлення перелічених у ч. 3 коментованої статті осіб здійсню­ється виключно за вибором затриманого. Отже, такий вибір повинен бути добровіль­ним, поза психологічним або фізичним впливом, тиском відповідних уповноважених осіб.

4. КПК містить цілу низку статей, які пов'язані із запобіганням незаконному три­манню особи під вартою. Зокрема, статями 202 та 377 КПК встановлені правові про­цедури звільнення особи з-під варти. Частина 2 ст. 211 КПК передбачає також, що затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з момен­ту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотан­ня про обрання стосовно неї запобіжного заходу.

Окрім цього, у разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після два­дцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільнен­ню (ст. 278 КПК).

Якщо після затримання підозрюваного, обвинуваченого з'ясується, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затримання, яка відкликана прокурором, підозрюваний, обвинувачений має бути негайно звільнений уповноваженою службо­вою особою, під вартою якої він тримається, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання (ст. 191 КПК).

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, упо­вноважена службова особа місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває підозрю­ваний, обвинувачений, негайно здійснює розпорядження про його звільнення з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робо­чого дня (ч. 4 ст. 202 КПК).

У разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 206 КПК, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що на­брало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваче­ного під вартою (ст. 202 КПК).

Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засу­дження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувально­го вироку без призначення покарання (ст. 377 КПК).

З метою недопущення незаконного тримання особи під вартою або позбавлення її свободи в інший спосіб ст. 206 КПК встановлено, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах тери­торіальної юрисдикції суду перебуває особа, позбавлена свободи за відсутності судо­вого рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування під­став позбавлення свободи.

Слідчий суддя зобов'язаний також звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   157

Схожі:

КОДЕКС УКРАЇНИ
Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-прак­тичний коментар. Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н....
Кодекс України Науково-практичний коментар За загальною редакцією...
Кудінов С. О. гл. 41; Легких К. В. гл. 32; Лобойко Л. М. гл. 7, 8, 37,38; Міщенко
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2003...
Народ стає тоді єдиновладним, як громада, складена з багатьох одиниць; верховна влада зосереджується в руках багатьох, причому користується...
КОМЕНТАР
Н34 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавро-нюка....
Зміст Передмова Глава І. Загальні положення житлового права України
Мічурін Є. О., Сліпченко С. О., Соболев О. В. Житлове право України Науково-практичний посібник. Харків: Еспада, 2004. С. 318
Кодекс україни Науково-практичний коментар У двох томах Том 1 За...
Одним із найважливіших напрямів роз­витку України як правової держави є охо­рона громадян та суспільства від кримі­нальних правопорушень...
До Закону України
Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар...
Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства про працю України. 8-те вид ання, доповн...
Господарський процесуальний кодекс України
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка