|
|
Скачати 3.03 Mb.
|
Частина І. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ Розділ І. СОЦІОЛОГІЯ ЯК САМОСТІЙНА НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО 1.1. Специфіка соціологічної системи знання. Слово "соціологія" походить від латинського societas (суспільство) і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство. Вперше термін "соціологія" в науку ввів французький мислитель Огюст Конт (1798-1857). Вводячи новий термін, він визначив соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток. Об'єкт і предмет соціології Об'єктом соціологічного знання є суспільство, але суспільство вивчають і право, і філософія, і історія, і етика і т. д. Отож, коли ми говоримо про об'єкт пізнання соціології, то маємо на увазі зв'язки і відносини, які прийнято називати соціальними. Слід відрізняти об'єкт і предмет соціології. Коли ми говоримо про об'єкт пізнання, то мова йде про те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а коли — про предмет, то це означає, що завдяки даній науці (у нашому випадку це соціологія) ми вивчаємо якусь специфічну сторону об'єкта. Тому предмет науки не може бути тотожним об'єкту (чи об'єктам), які вона вивчає. Останній— це емпірично дана реальність, яка виражає той чи інший бік об'єктивного світу. Предмет науки — це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення найбільш важливих, з практичної точки зору, закономірностей і відносин цієї реальності'. Як вже зазначалося, суспільство як об'єкт вивчається рядом наук, проте економіка вивчає те, що стосується економічної сфери життя, право — юридичної, історія — ще іншої і т. д. Соціологія ж вивчає, як суспільство сприймає, наприклад, ті чи інші економічні реформи, соціальні наслідки їх впровадження, те ж саме можна сказати про правові норми. Сьогодні багато говорять і пишуть про екологічну кризу. Щоб якось послабити екологічні проблеми, не допустити остаточної загибелі всього живого на Землі, люди об'єднуються в різного роду природоохоронні організації, виступають з протестами проти забруднення водних басейнів, землі, атмосфери відходами виробництва, висловлюють свої думки стосовно причин порушення зв'язків у системі "суспільство — природа", дають рекомендації щодо ліквідації негативних наслідків антропогенного впливу на довкілля. Форми і методи діяльності цих організацій, причини протесту людей, їх ставлення до природи і т. д.— все це об'єкт досліджень соціології і, зокрема, соціальної екології. Соціологія в системі суспільних і гуманітарних наук Розмірковуючи про місце соціологи в системі суспільних і гуманітарних наук, А.О.Бороноєв, В.Я.Єльмеєв, В.М.Орлов у статті "Про предмет соціології як загальної науки про суспільство" пишуть, що природу, наприклад, вивчають фізика, геологія, хімія, біологія, філософія та інші науки. Чи виникла, запитують автори статті, в їх ряду наука, яка б не була ні фізикою, ні філософією, ні хімією і т. д. Такої науки немає, і ніхто серйозно не займається її створенням. Місце соціології стосовно специфічних суспільних дисциплін таке ж саме, як і загальної біології стосовно анатомії, фізіології та інших спеціальних біологічних галузей; положення загальної фізики стосовно акустики, електроніки, вчення про світло і т. д.; місце хімії стосовно органічної і неорганічної хімії. Розглядаючи соціологію як специфічну систему знання в системі суспільних і гуманітарних наук, слід зазначити, що особливе місце її в цій системі пояснюється, по-перше, тим, що соціологія—це наука про суспільство, його явища і процеси; по-друге, вона включає в себе загальну соціологічну теорію, тобто теорію суспільства, яка виступає як теорія і методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук; по-третє, всі суспільні і гуманітарні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включали в себе соціальний аспект" тобто її закони і закономірності, які вивчаються в тій чи іншій сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людини; по-четверте, техніка і методика вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру і т. д., які розробляються соціологією, вкрай необхідні для використання їх для інших суспільних і гуманітарних наук. По-п'яте, склалася ціла система досліджень, які проводяться на стику соціології та інших наук. Ці дослідження отримали назву соціальних (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні, соціально-екологічні і т. д.). Визначення поняття "соціологія" Отже, соціологія — це розгалужена система знань, яка включає в себе загальну еорію про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільностей різного рівня і відносини між ними, це галузеві і спеціальні соціологічні теорії, які охоплюють порівняно вузьку предметну сферу, а також ще більш вузькі спеціалізовані прикладні розробки часткових соціальних проблем. Сьогодні в літературі є чимало визначень соціології як науки. Аргументоване, на наш погляд, визначення соціології дав П.Сорокін, який вважав, що соціологія — це наука про суспільство і закономірності, які проявляються у суспільних явищах. Предметом вивчення соціології, на думку автора, є суспільство та його явища. Слід зазначити, що спроби якнайдокладніше дати визначення соціології мали місце в колишньому СРСР ще в середині 60-х років. За нашим переконанням, найбільш вдалим на сьогодні є визначення, подане в колективній праці, де автори підкреслюють: "...Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільностей, про соціальні процеси і соціальні відносини між спільностями, між спільностями і особистістю, наука про суспільство і суспільні відносини". Зі спробами виділити соціальне у вузькому значенні слова, тобто у всередині самого суспільства, відрізнити соціальні відносини від політичних, економічних та інших, пов'язане формування різних предметних галузей соціології. Так виникло ціле сімейство соціологій: праці, освіти, політики, сім'ї та інших соціальних інститутів і процесів. З'явились соціологічні теорії середнього рівня, що спираються на матеріали емпіричних досліджень. В окремий пласт соціологічного знання виділилась методика, техніка і організація соціологічних досліджень. 1.2. Історичні етапи становлення соціологічної думки. Процес становлення соціологічної думки має свою давню історію. Одні вчені вважають, що перші концепції соціології мали місце вже в античності і звідси роблять висновок про її початок у ті часи, другі — що соціологія як наука виникла в XX ст., треті — цілком слушно називають середину XIX ст. і пов'язують її виникнення як науки з О.Контом, Е.Дюркгеймом та ін. Дискусії такі цілком закономірні і мають своє обґрунтування. Соціологічні твори стародавніх мислителів; Платон і Аристотель. Аналізуючи розвиток історії соціологічної думки, можна умовно виділити чотири революційні етапи, через які вона пройшла. Першим етапом було виділення суспільства з природи, осмислення свого буття. Що таке людина, суспільство, в чому їх відмінність від природи, спільність з нею? Ці питання пронизують всі твори стародавніх мислителів. Як вважає К.Р.Поппер, вже в стародавніх греків часів Протагора виразно виступає усвідомлення окремих двох середовищ, в яких живе людина, а саме: суспільного і природного. Греки першими в історії Стародавнього світу створили тип цивілізації, яка сформувала людину такого рівня, що вона змогла уявити себе особою. Тому не випадково саме на цьому рівні історії розвитку соціологічної думки зустрічаємо таке розмаїття літературних джерел щодо поглядів стародавніх мислителів Греції на суспільство. Особливо виразно соціологічні аспекти проявляються у творах великого філософа Платона (428-347 до н.е.). Саме Платон до аналізу суспільного життя застосував принципи, які розвинули потім О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм та інші, а саме: розглядав суспільство як цілісний організм у розвитку всіх його структурних елементів. Великою заслугою Платона є розвиток вчення про державу. Його "ідеальна держава" є свідченням глибоких теоретичних пошуків, виявлення загального, суттєвого, ігнорування часткового, яке іноді в працях сучасних соціологів "топить" зміст соціологічних положень. Правда, часом і Платон схилявся до певних конкретизацій, але останні в нього повинні були створювати фон теоретичним висновкам. Такою конкретизацією, наприклад, для Платона була кількість громадян "ідеальної держави". Він вважав, що для оптимальної діяльності поліса повинно бути 5040 чоловік. Надмірний розмір держави, вважав грецький філософ, є вкрай небезпечним, тому що він діє деструктивно, сприяє її розпаду. Важливий вклад у становлення соціологічної думки вніс Аристотель (384-322 до н.е.). Цей видатний вчений-енциклопедист був учнем Платона. Як і його вчитель, Аристотель багато уваги в своїх працях приділяв ролі особи в державі. Він вважав, що справедливо побудована та держава, де людина почуває себе щасливою. В усіх своїх працях грецький мислитель підкреслював, що людина — істота суспільна і поза суспільством існувати не може. В суспільстві всі його члени взаємопов'язані. Чоловік, писав він, не може жити без жінки, жінка без чоловіка, той, хто віддає накази — без підлеглих, пан — без слуги, втрата одного істотно змінює стан іншого. Грецька думка античного періоду сприймала і зображувала людину як істоту, створену для життя в державі. Людина ідентифікувалася з громадянином—взаємозалежним, нерозривним елементом у суспільстві. Погляди представників стоїцизму. В історії філософсько-соціологічної думки Греції важливе місце належить стоїцизму. Саме стоїцизм зробив крок від проблем, пов'язаних з державою, до питань етики. Погляди стоїків стародавньої Греції було підхоплено і розвинуто римськими мислителями. В римському стоїцизмі визначилося дві лінії. Одна репрезентувала політичну тематику, друга— моральну. Представником першої був Марк Тулій Цицерон (106-43 до н.е.), другої— Сенека. Розвиваючи традиційну думку грецьких стоїків, Цицерон вважав, що держава — це вища форма єдності, згуртованості людей. Інша позиція Сенеки. Філософ вважав, що держава постійно загрожує суспільству, пригнічує людину, сковує її ініціативу. Суспільство, пов'язане ланцюгами спільних ідей, є найвищою цінністю для Сенеки. Ця думка стала домінуючою для раннього середньовіччя з його християнською ідеологією. Вчення Августина Аврелія Проте, якщо в Сенеки такими спільними ідеями були добро, милосердя, турбота про ближнього і т. д. у їх світському розумінні, то в християнській теології ці категорії переломлювались через призму релігійних догматів. Виразно це прозвучало в філософсько-теологічному творі Августина Аврелія (354-430) "Про царство Боже". Християнський мислитель вважав, що кожне суспільство має спільні цінності, проте одні живуть заради тіла, земних утіх (світська держава), інші ж — в ім'я духовних цінностей (царство Боже). Ставлення до Бога поділяє людей на два суспільства і цей умовний поділ має виключно моральний характер. Стан людей "світської держави" такий, що вони завжди чимось незадоволені. їх відрізняє заздрісність, користолюбство, підступність. Тому Августин Аврелій писав, що суспільство, яке складається з людей "світської держави", подібне до моря, в якому одна риба з'їдає іншу. В "світській державі", вважав християнський мислитель, не може бути спокою, миру — там один конфлікт породжує інший. Ці негаразди не можуть мати місця в "царстві Божому". У цьому суспільстві—лад і гармонія. Ніхто нікого не кривдить, ніхто нікому не заздрить, як не заздрять ангели архангелам. У "царстві Божому" кожен повинен мати те, що має: один — менше, другий — більше, але і перший, і другий задоволені своєю долею. Вчення Августина Аврелія про "світську державу" і "царство Боже" розвинуло започатковану ще Платоном і Аристотелем думку про матеріальне і духовне життя суспільства. В наступні віки вона була притишена, але бурхливо розвинулася в епоху Відродження і Нові часи. Концепція Фоми Аквінського Середньовіччя в Західній Європі пройшло під неподільним впливом теологічних доктрин, серед яких виділялася доктрина теолога і філософа Фоми Аквінського. Як і інші середньовічні мислителі, він кожну думку аргументував посиланнями на Біблію, твори "отців церкви". Проте погляди Фоми Аквінського були поглядами не лише теолога, а й глибокого філософа. Широко використовуючи філософські погляди Аристотеля, якого Фома Аквінський обрав своїм духовним наставником у філософії, йому вдалося створити цілісну, логічно побудовану систему релігійних положень і висновків стосовно природи і суспільства, які хоч і мали відтінок релігійного мислення, але стосувалися цілком реальних процесів тодішньої епохи. Фома Аквінський уявляв суспільство у формі велетенського пірамідального ланцюга. Чим ближче до вершини, тим кожне наступне кільце ланцюга (а в мислителя — це суспільні стани) зменшується в розмірі, але набуває вищих якостей. Останнє в цьому ланцюгу піраміди кільце спрямоване безпосередньо до Бога. Зазначимо, що в ХІІ-ХІV ст. у Європі теологічні концепції про суспільство тісно переплітаються з практичними вимогами феодалізму. Концепція Августина Аврелія про "царство Боже" дуже нагадувала "ідеальну державу" Платона. Це був ідеал держави і суспільства. Феодалам же було потрібне таке вчення, яке хоч якоюсь мірою відповідало б реаліям того часу, закріплювало їх владу. "Середньовіччя,— пише А. Гуревіч,—не бачило виразної різниці між ідеальним правом І позитивним, тобто таким, яким його собі уявляли в теоріях, і таким, яке діяло практично і було зафіксоване у вигляді конкретних настанов, кодексів і т. д.". Тому августинська концепція була доменом вузьких теологічних дискусій і практично не виходила за межі університетських мурів. Розвиваючи концепцію "ланцюгово-пірамідального" суспільства, середньовічні мислителі постійно акцентувати увагу на арістотелівській тезі про суспільний характер людини. Цю тезу підтримував і Фома Аквінський. Він вважав, що особа тісно пов'язана з сім'єю, де вона працює і відпочиває, державними інститутами, різного роду корпоративними інтересами. І хоч середньовічне суспільство було побудоване на кшталт піраміди, все ж, як вважають європейські соціологи, це було деякою мірою і плюралістичне суспільство. Як пише той же А.Гуревіч: "Якщо ми хочемо правильно зрозуміти суспільний лад середньовічної Європи, то ми повинні до його аналізу підходити під кутом вертикальних і горизонтальних зв'язків. Васал підкоряється патронові особисто, але свій статус він отримує від груп, від суспільно-правової категорії, корпорації" і з цим статусом мусить рахуватися також і патрон"". Соціологічна думка мислителів епохи Відродження Становлення соціологічної думки в ХІІ-ХІV ст. в Європі відбувалось порівняно повільно. Феодальна роздробленість, ворожнеча між удільними князівствами, численні рицарські походи на Схід і т. д. виснажували країни континенту не тільки економічно, а й духовно. Нові горизонти розвитку соціологічної думки в Європі відкриваються з появою епохи, яка потім отримала назву епохи Відродження. Наприкінці XV — початку XVI ст. в країнах, де процвітали торгівля, ремесла, розвивалося землеробство, поступово розкладається середньовічний феодальний лад. Згодом у цей процес втягуються й інші країни. Криза феодалізму створила ряд нових відтінків у палітрі країн Європи. В економічній сфері відбулося обмеження натурального господарства на користь ринкових відносин. Ці відносини утворили новий клас людей, який швидко збагачувався і завдяки економічній могутності міг впливати на життя суспільства, хоч згідно з феодальними традиціями займав у ієрархії станів низьке становище. У сфері суспільної організації криза феодалізму зруйнувала суспільний лад. У його структурах, хоч і поволі, але відбувався невпинний рух по "вертикалі". Енергійні, активні люди швидко досягали успіхів, суспільного визнання, ті ж з давніх аристократичних родів, які по-старому продовжували свою життєдіяльність, невпинно, від покоління до покоління спускалися нижче. У сфері політичній влада все більше і більше відсторонювалась від релігійних інститутів, ставала світською, служила (як на ті часи було можливо) громадянському суспільству. Людина проголошувалась незалежною, для реалізації її можливостей їй були надані всі політичні права. |
|
Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ» |
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Д 24 Соціологія: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с |
|
24 2014 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Теорії, методологія та методи суспільних наук. Соціографія 9 31 Демографія. Соціологія. Статистика 9 |
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З СОЦІОЛОГІЇ Тематичний план Соціологія як наука, об`єкт, предмет, функції, місце та роль в системі суспільствознавчих дисциплін |
|
1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ... |
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ (КОНТРОЛЬНИХ) РОБІТ з дисципліни... |
|
Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка” |
Соціологія. Лекція 3 Визначення ролі Огюста Конта Бачення супільства як специфічного наукового предмету та необіхдність науки про людину як самостійної галузі |
|
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5 Соціологія 24 32 Політика 25 33 Економіка. Економічні науки 28 34 Право. Юриспруденція 39 35 Державне адміністративне управління.... |
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5 Соціологія 14 32 Політика. Політологія 15 33 Економіка. Економічні науки 19 34 Право. Юриспруденція 38 35 Державне адміністративне... |