|
|
Скачати 3.03 Mb.
|
Соціальна стратифікація, за П.Сорокіним,— це диференціація деякої сукупності людей (населення) на класи за рангами. Вона знаходить вираз в існуванні вищих і нижчих верств. її основа і сутність — в нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності і обов'язку, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого співтовариства неоднаковий, якщо серед них є багаті і бідні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, визначене воно як "суспільство рівних" чи ні. Реальність факту економічної нерівності виражається у відмінностях прибутків, рівня життя, в існуванні багатих і бідних верств населення. Якщо в межах певної групи існують різні ранги авторитету і престижу, звань, якщо існують керівники і підлеглі, то це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала в своїй конституції або декларації. Якщо члени певного суспільства розділені на різні групи за родом їх діяльності, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними порівняно з іншими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників і підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються керівники чи призначаються, отримують вони керівні посади у спадок чи завдяки їх особистим якостям. Як правило, ці три форми (економічна, політична і професійна) тісно переплетені. Люди, які належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, належать до тієї ж верстви і за іншими параметрами, і навпаки. Представники вищих економічних верств одночасно відносяться і до вищих політичних і професійних верств. Таким є загальне правило, хоча існує і немало винятків. Так, наприклад, найбагатші далеко не завжди знаходяться на вершині політичної або професійної піраміди і навпаки. Еволюційний підхід У 70-80-х роках набула поширення тенденція синтезу функціонального та конфліктного підходів. Найбільш повний вираз вона знайшла в роботах американських вчених Герхарда і Джін Ленскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони розробили модель соціально-культурної еволюції суспільства й показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня. У подальшому вона з'явилася внаслідок природних потреб, частково ґрунтуючись на конфлікті, який виникає в результаті розподілу додаткового продукту. В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей можновладців і рядових членів суспільства. У зв'язку з цим винагорода буває і справедливою, і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій. Більшість сучасних соціологів підкреслює, що соціальна диференціація носить ієрархічний характер і являє собою складну, багатопланову соціальну стратифікацію. 5.3. Соціальна мобільність Поняття соціальної мобільності Соціальна мобільність—це процес руху індивідів між ієрархічно організованими елементами соціальної структури. П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта, тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу. Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна. Горизонтальна мобільність Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, розуміють перехід індивіда або соціального об'єкта із однієї соціальної групи в іншу, що знаходиться на тому ж рівні. Переміщення деякого індивіда з баптистської в методистську релігійну групу, з одного громадянства в інше, із однієї сім'ї (як чоловіка, так і жінки) в іншу при розлученні або повторному шлюбі, з однієї фабрики на іншу, при збереженні при цьому свого професійного статусу,— все це приклади горизонтальної соціальної мобільності. Такими ж прикладами є переміщення соціальних об'єктів (радіо, автомобіля, моди, теорії Дарвіна) в межах одного соціального пласта, подібно переміщенню з Айови до Каліфорнії, У всіх цих випадках "переміщення" може відбуватися без будь-яких помітних змін соціального положення індивіда або соціального об'єкта у вертикальному напрямку. Вертикальна мобільність Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск. Відповідно до природи стратифікації існують низхідні і висхідні течії економічної, політичної і професійної мобільності, не говорячи вже про інші менш важливі типи. Висхідні течії існують в двох основних формах: проникнення індивіда з нижчого пласта в існуючий більш високий пласт або створення такими індивідами нової групи і проникнення всієї групи у вищий пласт на рівень з уже існуючими групами цього пласта. Відповідно і низхідні течії також мають дві форми: перша полягає в падінні індивіда з більш високої соціальної позиції на більш низьку, не порушуючи при цьому вихідної групи, до якої він належав раніше; інша форма проявляється в деградації соціальної групи в цілому, в зниженні її рангу на фоні інших груп або в порушенні ЇЇ соціальної єдності. В соціології, в основному, науковому аналізу підлягає саме вертикальна соціальна мобільність. Принципи соціальної мобільності П.Сорокін визначив ряд принципів вертикальної мобільності. 1. Навряд чи коли-небудь існували суспільства, соціальні верстви яких були абсолютно закритими або в яких відсутня була б вертикальна мобільність в її трьох основних аспектах — економічній, політичній, професійній. 2. Ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної страти в іншу здійснювався б без будь-якого опору. Якби мобільність була б абсолютно вільною, то в суспільстві, яке виникло, не було б соціальних страт. 3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі. Щоб впевнитися в цьому, достатньо порівняти індійське кастове суспільство і сучасне американське. Якщо взяти вищі щаблі в політичній, економічній і професійній пірамідах в обох суспільствах, то буде видно, що всі вони в Індії визначені фактом народження і є тільки небагато індивідів, які досягли високого положення, піднімаючись з найнижчих страт. Тим часом в США серед відомих людей в промисловості і фінансах 38,8% в минулому і 19,6% в сучасному поколінні починали бідняками; 31,5% мультиміліонерів починали свою кар'єру, маючи середній достаток. 4. Інтенсивність і всеосяжність вертикальної мобільності — економічної, політичної і професійної — коливається в межах одного і того ж суспільства в різні періоди його історії. В історії будь-якої країни або соціальної групи існують періоди, коли вертикальна мобільність зростає як кількісно, так і якісно, однак існують періоди, коли вона зменшується. 5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах немає постійного напрямку ні в бік посилення, ні в бік послаблення інтенсивності і всеосяжності. Це припущення є дійсним для історії будь-якої країни, для історії великих соціальних організмів і, нарешті, для всієї історії людства. Аналізу соціальної мобільності була присвячена також робота Т Лассуела "Клас і страта", де він зазначав, що фактично всі матеріали стосовно соціальної мобільності, які були опубліковані в СІЛА—це матеріали про висхідну мобільність. Оскільки частиною американського характеру є прагнення піднестися над батьками і ровесниками, то найчастіше мас місце саме висхідна соціальна мобільність'. ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ 1. Соціальна стратифікація — поділ суспільства на соціальні групи і верстви відповідно до їх матеріального і політичного статусу, культурного рівня, кваліфікації, привілеїв тощо. 2. Соціальна мобільність — перехід людини з однієї соціальної позиції до іншої по "вертикалі" і "горизонталі". 3. Вертикальна мобільність — перехід індивіда з нижчої ієрархічної сходинки до вищої. 4. Горизонтальна мобільність — переміщення з однієї групи в іншу, яка займає ту ж саму ієрархічну позицію. ЗАПИТАННЯ 1. Що таке соціальна структура суспільства, її основні елементи? 2. На основі чого утворюються соціальні спільності? 3. Що розуміють під соціально- територіальною структурою суспільства? 4. Чим пояснюють природність і вічність існування нерівності американські соціологи Девіс і Мур? 5. У чому сутність соціальної мобільності? ЛІТЕРАТУРА 1. Герасимчук A.A., Тимошенко 3.1. Курс лекцій з філософії.— К., 2000. 2. Кон И.С. Социология личности.— M., 1967. 3. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество.— М., 1992. 4. Социология. Учебник для высших учебных заведений (Г.В.Осипов, А.Б.Кабыща и др.).— М.: Наука, 1995. 5. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. В.П.Андрущенко.— Харьков, 1996. 6. Якуба О.О. Соціологія.— Харків, 1996. 7. Thomas Е. Lasswell. Class and Stratum.— Boston, 1965. Розділ 6. СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ, НАУКИ, КУЛЬТУРИ 6.1. Соціологія освіти Освіта — це складний соціальний феномен, який вивчає цілу низку наук. Соціальна філософія розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему. Педагогіка безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освітнього і виховного процесу. Психологія розглядає освіту як джерело формування особистості. Предмет соціології освіти. Предметом соціологічного вивчення системи освіти є освіта як соціальний інститут. Основи соціології освіти були закладені ще в XVIII—XIX ст. у теоріях французьких і англійських соціалістів-утопістів, особливо в працях Роберта Оуена і Шарля Фур'є, які обґрунтували необхідність суспільного виховання підростаючих поколінь і зв'язок навчання з виробничою працею. їх погляди стали основою розробки проблеми освіти, зокрема, виховання в різних суспільно-історичних умовах. В кінці XIX ст. американські філософи Лестер Уорд і Джон Дьюі розробили концепцію соціологи освіти — галузі знання, що вивчає систему освіти як соціальний інститут та її взаємодію з суспільством. Виникла концепція соціологи освіти у зв'язку з теоріями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти і виховання як суспільного процесу. Далі проблеми соціології освіти знайшли розробку в працях Еміля Дюркгейма, Раимона Будона, Талкотта Парсонса, Алена Турена, Пьєра Бурдьє та ін. Радянські вчені не виділяли соціологію освіти із загально-соціологічної теорії до 60-х років. Переважна більшість соціологічних проблем освіти розроблялася в межах педагогіки (К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський). І тільки в 60—70-ті роки соціологія освіти склалася як самостійна галузь знання. Хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вуз — Києво-Могилянська академія (заснована в 1632 р.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868), фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися виключно державного сектора цієї системи. Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи В.І. Астахової, І.В. Бестужева-Лади, В.В. Миронова, В.Я. Нечаєва, М.Н. Руткевича, М.К. Тітми, Ф.Р. Філіпова та інших науковців. Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів (сьогодні в Україні діє 161 навчальний заклад недержавної форми власності) зумовило необхідність наукового аналізу і дослідження цього нового явища в системі освіти. В науковій літературі вже зроблені перші спроби дослідження приватної освіти, але кількість таких спроб досить обмежена. Проблему виникнення недержавних навчальних структур досліджує в своїх роботах В.І.Астахова, яка до основних факторів, що зумовили появу приватних навчальних закладів у першій половині 90-х років минулого століття в Україні, відносить: 1) надання особистості права на варіантність вибору в отриманні освіти і кваліфікації відповідно до власних нахилів і інтересів; 2) неможливість для держави забезпечувати зростаючі потреби населення в отриманні освіти з причини обмеженості бюджетних джерел фінансування; 3) необхідність удосконалення існуючої мережі навчальних закладів у різних регіонах; 4) зміну ринкового попиту на окремі спеціальності, напрями освіти і види освітніх послуг; 5) входження закладів освіти в систему ринкових відносин, коли освітні послуги стають товаром на ринку послуг; 6) необхідність надання матеріальної підтримки науково-педагогічному персоналу закладів освіти з метою запобігання відтоку кадрів за межі освітньої системи. Феномен освіти можна аналізувати в різних аспектах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін. Освіту можна розглядати як визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Дуже важливим при цьому є аналіз освіти як одного з факторів прогресу культури. Освіта — це особлива діяльність в навчанні та вихованні. Діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотиваційної структури, організації діяльності. Самостійне значення має технологічний аспект, котрий передбачає аналіз методів, способів, процедур цієї діяльності. Освіта—це цілісна самостійна система, що має інституціональний характер. Це не просто діяльність у сфері навчання та виховання, а й особливий спосіб організована, ієрархізована ролева діяльність, що спирається на спеціальні установи, врегульована спеціальними нормами. У зв'язку з ускладненням системи освіти та її взаємозв'язків з іншими соціальними інститутами все більшого значення набуває соціологічний аналіз проблем керування освітою. Можна говорити також і про інформаційний аспект аналізу, вивчаючи місце освіти як каналу інформації в інформаційних системах. Інституціоналізація освіти—тривалий та складний процес. Його ознаками є оформлення соціальної групи, для якої діяльність у сфері навчання та виховання стає професійною і втрачає характер аматорського та внутрісімейного заняття. Ознакою інсти-туціоналізації є зміна якості самої діяльності. Вона стає ролевою, цільовою, ієрархічною. Про інституціоналізацію свідчить поява спеціальних закладів — шкіл, виникнення норм, регулюючих процес навчання, виховання. Структура освіти Як і будь-яка цілісна соціальна діяльність, освіта включає в себе такі основні структурні елементи: суб'єкт діяльності, її засоби, об'єкт і результат. Із всієї сукупності вказаних елементів головними є засоби і умови освіти: навчальні плани, програми, методи і організаційні форми навчання, підручники, посібники, технічні засоби і т. ін. Названі компоненти, взяті в органічній єдності, є не тільки одним з критеріїв ефективності розвитку освіти, а й показником тих суспільних умов, у яких здійснюється навчання і виховання. Суб'єктом освітньої діяльності є педагоги, учні, освітньо-виховні заклади. Об'єктом освітньої діяльності виступають як окремі учні, так і їх колективи, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування. Функції освіти Як і будь-яке соціальне явище освіта має ряд функцій в суспільстві. Продуктивна функція: створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т. д. Репродуктивна функція полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури. Стратифікаційна функція полягає в тому, що освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору. Звичайно, у сучасному світі ще зберігається нерівний доступ до вищої освіти. Навіть у США матеріальний та соціальний стан батьків відбивається на складі молоді, що навчається. Із сімей, які мають доход менше 10 тис. доларів, до вузів вступає 15,4% дітей, понад 50 тис. доларів — 53%. Та в цілому соціальне переміщення як результат освіти найбільше пов'язане з навчанням та розвитком здібностей і якостей особистості. Функція селекції (відбору) полягає в тому, що освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях. Цій меті служить система тестування. Так, у США у всіх школах в 11 років відбувається тестування на інтелектуальний розвиток і класи діляться на потоки; тестовий відбір здійснюється і при вступі до вузів, елітарних шкіл і т. д. Освіта також виконує функцію передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду. Отже, освіта є специфічною галуззю суспільного життя і найважливішою передумовою вирішення основних задач суспільства. |
|
Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ» |
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Д 24 Соціологія: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с |
|
24 2014 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Теорії, методологія та методи суспільних наук. Соціографія 9 31 Демографія. Соціологія. Статистика 9 |
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З СОЦІОЛОГІЇ Тематичний план Соціологія як наука, об`єкт, предмет, функції, місце та роль в системі суспільствознавчих дисциплін |
|
1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ... |
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ (КОНТРОЛЬНИХ) РОБІТ з дисципліни... |
|
Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка” |
Соціологія. Лекція 3 Визначення ролі Огюста Конта Бачення супільства як специфічного наукового предмету та необіхдність науки про людину як самостійної галузі |
|
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5 Соціологія 24 32 Політика 25 33 Економіка. Економічні науки 28 34 Право. Юриспруденція 39 35 Державне адміністративне управління.... |
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5 Соціологія 14 32 Політика. Політологія 15 33 Економіка. Економічні науки 19 34 Право. Юриспруденція 38 35 Державне адміністративне... |