|
|
Скачати 3.03 Mb.
|
Фактори впливу на статус Найпростішим і найбільш універсальним фактором є стать. Вік використовується майже так само часто, оскільки всі індивіди проходять цикл росту, зрілості і старості, і статуси, які будуть обумовлені віком, можна передбачити і підготувати до них. Сімейні зв'язки також можуть бути основою для приписування цілої серії статусів. Нарешті, такою підставою може бути народження в особливих соціальних групах, таких як клас або каста. Але статуси приписуються всією сукупністю цих факторів. Більшість робіт Ральфа Лінтона були етнологічними, він довгий час вивчав звичаї різних народів. Ось як він описує приписування статусів у зв'язку з статтю. Всі суспільства приписують різні установки для діяльності чоловіків і жінок. Більшість з них намагаються обґрунтувати це фізіологічними відмінностями і різними ролями у відтворенні. Але порівняльне вивчення статусів, які приписуються чоловіку і жінці в різних культурах, свідчать про те, що це приписування обумовлене майже повністю культурою. Якщо належність до певної статі є підставою для приписування певного виду діяльності, то можна виявити відмінності в різних суспільствах. Наприклад, жінки племені Арапахо (індіанське плем'я, США) постійно переносять вантажі, тоді як чоловіки цим не займаються, вони вважають, що "голови жінок більш сильні і більш тверді". А наприклад, на Маркизьких островах (Тихий океан, Полінезія) приготування їжі, прибирання оселі і виховання дітей—заняття, властиве чоловікам, а жінки більшу частину свого часу проводять лише причепурюючись. Навіть таке звичне для нас твердження, що жінка не може займатися багатьма видами діяльності через вагітність, має ряд винятків. Так, серед жителів Тасманії полювання було жіночим заняттям. Жінки підкрадалися до тварин і вбивали їх. Якщо ж у певній діяльності жінки і чоловіки об'єднуються, сфера активності кожного суворо обмежена. Так, на Мадагаскарі чоловіки займаються розсадою рису, а жінки пересаджують його на поля, що є тяжкою роботою. Жінки також очищують поля від бур'янів, але збирають врожай чоловіки. Жінки потім перевозять його на тік, де чоловіки молотять його, а жінки віють. Нарешті, жінки вже готують його. Використання віку людини як підстави для приписування статусу — універсальне. Всі суспільства визнають три вікові категорії як мінімум: діти, зрілі люди і старі. Таким чином, основними підставами для приписування статусу, на думку Рал ьфа Лінтона, є стать і вік, хоча це приписування значною мірою обумовлене культурою того суспільства, в якому це відбувається. 4.3. Соціальна діяльність і поведінка особистості Діяльність — це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності. Соціологія акцентує увагу не на будь-яких видах діяльності, її цікавить тільки діяльність соціальна. Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що предметом вивчення соціології як науки виступає соціальна дія, яка за своїм змістом орієнтована на інших людей. Наприклад, зіткнення велосипедистів не є соціальною дією, але лайка, сутичка, яка виникла при цьому,— це вже соціальна дія. Поняття соціальної діяльності Отже, соціальну діяльність можна визначити як цілеспрямовані дії, що базуються на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих в суспільстві соціальних норм. Сукупність вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини. Визначальною основою соціальної діяльності і соціальної поведінки особистості виступають об'єктивні умови її життєдіяльності, які породжують певні потреби і інтереси. Потреба як основа соціальної діяльності Потребу в соціологи визначають як потребу в чомусь, необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Виділяють два види потреб: природні і соціальні. Природні потреби — це потреби людини як біологічної істоти, наприклад, потреба в їжі, житлі, одязі і т. п. Соціальні потреби створюються суспільством і залежать від рівня його розвитку, а також від специфічних умов діяльності соціальних суб'єктів (особистості, соціальної групи і т. д.). Прикладами соціальних потреб можуть бути потреби в спілкуванні, в трудовій діяльності і т. д. Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси. Інтерес, мотив, стимул. Інтерес — це форма прояву потреби, що скеровує суб'єкт на усвідомлення мети діяльності; це спосіб відношення соціального суб'єкта до необхідних умов існування, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови. Для того, щоб людина здійснила конкретні дії, вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробивши їх внутрішніми мотивами. Мотив — це побудження до активної діяльності суб'єкта (особистості, соціальної групи, спільності), пов'язане з прагненням задовольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб'єкта в досягненні певних цілей. Мотив є внутрішнім збуджувачем, на відміну від стимула, тобто впливу об'єктивних умов. Стимул перетворюється в мотив діяльності особистості тоді, коли стає суб'єктивно значимим, відповідає потребам суб'єкта. Наприклад, коли мова йде про трудову діяльність, то одним з головних стимулів буде виступати матеріальне заохочення. З потребами та інтересами тісно пов'язані цінності. Цінність виражає соціальне ставлення людини до об'єктів та явищ оточуючої дійсності. Це позитивне чи негативне значення конкретних явищ дійсності для суб'єкта, це те, що є суттєвим, важливим для нього. Цінності визначають ціннісні орієнтації особистості. Будь-яка діяльність людини спирається на ціннісні орієнтації. Поняття ціннісної орієнтації особистості введене в соціологію в 20-ті роки XX ст. американським соціологом Уолтом Томасом і польським соціологом Флоріаном Знанецьким. Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до сукупності соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації особистості, тобто засвоєння соціальних, моральних, естетичних та інших ідеалів і нормативних вимог. Ціннісні орієнтації виступають соціальними установками особистості, регулюють її діяльність. Соціальна установка — це загальна орієнтація людини на конкретний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти відповідним чином. Кожний індивід свідомо оцінює прийняття або неприйняття тих стереотипів, норм, цінностей, які пропонуються йому суспільством. Якщо відбувається дезорганізація поведінки індивіда в групі або категорії осіб в суспільстві, спостерігається невідповідність очікуваного моральним і правовим вимогам суспільства, то мова йде про девіантну поведінку. Прикладом девіантної поведінки може бути злочинність, алкоголізм, наркоманія і т. п. Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий ряд різних санкцій. Одні з них (правові санкції) чітко регламентовані, формалізовані і застосовуються владними структурами відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами суспільства у формі ухвалення або осудження і т. ін. ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ 1. Індивід — одиничний представник соціальної спільноти. 2. Індивідуальність — це все те специфічне і неповторне, що є характерним для конкретно взятої людини. 3. Особистість—сукупність соціально засвоєних людиною суспільних цінностей. 4. Соціалізація — це процес засвоєння людиною суспільних цінностей. ЗАПИТАННЯ 1. В чому різниця між поняттями "індивід", "індивідуальність", "особистість"? 2. Які основні стадії соціалізації і інститути соціалізації на цих стадіях? 3. З чого складається соціальний статус особистості? 4. В чому різниця між приписаними і набутими соціальними статусами? 5. Що є визначальною основою соціальної діяльності? 6. В чому полягає сутність девіантної поведінка ЛІТЕРАТУРА 1. Кон И.С. Социология личности.— М., 1967. 2. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. проф. В.Г.Городяненка.— К., 1999. 3. Современная западная социология. Словарь.— М., 1996. 5. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. В.П.Андрущенко.— Харків, 1996 5. Щекин Г.В. Система социологического знания. Уч. пособие._К. 1995 6. Якуба О.О. Соціологія.— Харків, 1996. Розділ 5. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА І СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ 5.1. Соціальна структура суспільства Соціальна структура суспільства є елементом соціальної системи. Поняття соціальної структури. Соціальна структура — це сукупність стійких, впорядкованих зв'язків між елементами соціальної системи, обумовлених розподілом і кооперацією праці, формами власності та діяльністю різноманітних соціальних спільностей. Соціальна спільність — це сукупність індивідів, функціонально об'єднаних на певний час конкретними зв'язками та взаємодією. Прикладом соціальної спільності можуть бути молодь, студенти і т. д. Соціальна група Різновидом соціальної спільності є соціальна група. Соціальна група — відносно стала кількість людей, пов'язаних між собою формою діяльності, спільністю інтересів, норм, цінностей. Залежно від чисельності групи поділяються на: - великі — включають значну кількість людей, які між собою не взаємодіють (колектив підприємства); - малі — відносно невелика кількість людей, які безпосередньо пов'язані особистісними контактами; об'єднані спільними інтересами, цілями (студентська група), як правило, в малій групі є лідер. В залежності від соціального статусу і способу утворення соціальні групи поділяються на: - формальні — організовані для реалізації певної задачі, цілі чи на основі спеціалізованої діяльності (студентська група); - неформальні — добровільне об'єднання людей на основі інтересів, симпатій ( компанія друзів). Соціальну структуру також визначають як сукупність соціально-класових, соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних, етнічних, конфесійних спільностей, пов'язаних відносно стійкими взаємовідносинами. Основні підструктури соціальної структури суспільства. Соціально-класова структура суспільства — сукупність суспільних класів, певні їх зв'язки і відносини. Основу соціально-класової структури складають класи — великі соціальні спільності людей, що розрізняються за їх місцем в системі суспільного виробництва. Англійський соціолог Чарльз Бут (1840-1916) на основі поділу населення залежно від умов його існування (район проживання, прибуток, тип житла, кількість кімнат, наявність слуг) виділяв три суспільних класи: "вищий", "середній" і "нижчий". Таким розподілом користуються і сучасні соціологи. Соціально-демографічна структура включає спільності, які виділяються за віком, статтю. Ці групи утворюються на основі соціально-демографічних ознак (молодь, пенсіонери, жінки і т. д.). Професійно-кваліфікаційна структура суспільства включає спільності, що утворюються на основі професійної діяльності в різних галузях народного господарства. Чим більше видів виробничої діяльності, тим більше розрізняються професійні категорії (медики, педагоги, підприємці і т. п.). Соціально-територіальна структура — обов'язковий компонент соціальної структури будь-якого суспільства. Територіальні спільності розподіляються за місцем проживання (жителі міста, жителі села, жителі певних регіонів). Етнічні спільності—це спільності людей, об'єднаних за етнічною ознакою (народ, нація). Конфесійні спільності — це групи людей, що утворюються на основі віросповідання, на основі належності до певної віри (християни, буддисти і т. п.). 5.2. Соціальна стратифікація Вивчення соціальної нерівності — одна з важливих сфер соціології. У соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про суть, витоки і перспективи розвитку соціальної стратифікації: функціональний, конфліктний та еволюційний. Функціональний підхід до соціальної стратифікації Представники функціонального підходу К.Девіс і У.Мур вважають, що соціальна структура суспільства представлена певним набором позицій, які можна досягти. Кожне суспільство стикається з проблемою: як спонукати індивідів займати ці позиції і як заохотити індивідів якісно виконувати обов'язки відповідно до цих позицій. Девіс і Мур, починаючи з аналізу цих позицій, підкреслюють: - для того, щоб індивіди заповнювали позиції, потрібні певні здібності; - ці позиції неоднаково важливі для виживання суспільства. Для того, щоб індивіди прагнули зайняти ці позиції, їх потрібно винагороджувати. Серед винагород вони виділяють блага—повсякденного життя і комфорту, розваг і проведення вільного часу, самоповаги і самореалізації. Суспільства стратифіковані настільки, наскільки неоднаковими є позиції. Основні твердження Девіса і Мура зводяться до того, що окремі позиції в будь-якому суспільстві функціонально більш важливі, ніж інші і потребують особливої кваліфікації для виконання. Обмежена кількість індивідів володіє талантом, який потрібно розвинути для заповнення такої позиції. Набуття кваліфікації потребує тривалого періоду навчання, протягом якого ті, хто навчається, чимось жертвують. Для того, щоб спонукати талановитих індивідів йти на жертви і проходити навчання, їх майбутні позиції повинні забезпечувати винагороду у вигляді доступу до дефіцитних благ. Ці дефіцитні блага являють собою права і привілеї, що притаманні позиціям і задовольняють потреби комфортного існування, розваг і відпочинку, самоповаги і самореалізації. Диференційований доступ до винагород своїм найближчим наслідком має диференціацію престижу і поваги, котрими володіють страти (сукупність об'єктів стратифікації). Відповідно до прав і привілеїв утверджується соціальна нерівність. Отже, соціальна нерівність між стратами є позитивно функціональною і неминучою в будь-якому суспільстві. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. К.Девіс і У.Мур звертають увагу на важливість зовнішніх умов стратифікації, серед яких вони виділяють такі: - стадія культурного розвитку (накопичення зразків поведінки); - відносини з іншими суспільствами (стан війни підвищує значимість військових позицій); - фактор розмірів суспільства (великій країні легше підтримувати стратифікацію). Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункції, коли окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства. Наприклад, винагорода осіб, що обслуговують еліту. Критики функціоналізму підкреслюють, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам сутичок, конфліктів між стратами, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад. Конфліктний підхід до соціальної стратифікації Другим напрямом аналізу соціальної стратифікації можна назвати конфліктний підхід, висхідні позиції якого були сформульовані К.Марксом, який пов'язував соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального виробництва, їх відношенням до власності. Конфліктний підхід був розвинений Максом Вебером (1864-1920), який вбачав основу стратифікації в розподілі праці. Вебер говорить про те, що нерівність існує тому, що є три ресурси, через які люди вступають у боротьбу: багатство (майнова нерівність); влада; честь і слава (статусна нерівність). Ресурси ці є дефіцитними за своєю природою; їх неможливо поділити порівну. В будь-якому суспільстві люди нерівні як по кожному окремому ресурсу, так і за їх сумою. Згідно з кожним ресурсом формуються окремі спільності і групи. В залежності від того, як розподіляється влада, формуються політичні партії. За градацією честі і слави — статусні групи. За тим, як розподіляється багатство,—класи. Отже, М.Вебер вважає, що нестратифікованих суспільств не буває, а економічна нерівність є основним видом нерівності в сучасному суспільстві. Ідею багатовимірної стратифікації розвивав і Питирим Сорокін (1889-1968), який виділив три основні форми стратифікації і, відповідно, три види критеріїв: економічні, політичні і професійні. |
|
Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ» |
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Д 24 Соціологія: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с |
|
24 2014 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Теорії, методологія та методи суспільних наук. Соціографія 9 31 Демографія. Соціологія. Статистика 9 |
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З СОЦІОЛОГІЇ Тематичний план Соціологія як наука, об`єкт, предмет, функції, місце та роль в системі суспільствознавчих дисциплін |
|
1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ... |
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ (КОНТРОЛЬНИХ) РОБІТ з дисципліни... |
|
Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка” |
Соціологія. Лекція 3 Визначення ролі Огюста Конта Бачення супільства як специфічного наукового предмету та необіхдність науки про людину як самостійної галузі |
|
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5 Соціологія 24 32 Політика 25 33 Економіка. Економічні науки 28 34 Право. Юриспруденція 39 35 Державне адміністративне управління.... |
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5 Соціологія 14 32 Політика. Політологія 15 33 Економіка. Економічні науки 19 34 Право. Юриспруденція 38 35 Державне адміністративне... |