Соціологія Герасимчук А. А


Скачати 3.03 Mb.
Назва Соціологія Герасимчук А. А
Сторінка 3/31
Дата 12.03.2013
Розмір 3.03 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Культура > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Постулати Нікколо Макіавеллі

У сфері психологічній спостерігаємо всебічну пропаганду індивідуалізму, формування в людині розуміння того, що тільки сама вона є ковалем свого щастя. Нові соціологічні погляди на суспільство знайшли відображення в працях італійського мислителя Нікколо Макіавеллі (1469-1527), який точно виразив дух Відродження. Він одним із перших почав розглядати державу і суспільство, а також виводити закони, спираючись на розум і досвід. З ім'ям цього мислителя пов'язують термін "макіавеллізм" як вираз безпринципності. Проте це вимагає деяких уточнень. Висуваючи певний постулат, Макіавеллі не ставив питання щодо моральності його змісту. Основне — наскільки цей постулат прискорює досягнення певної мети. Макіавеллі вважав, якщо керуватись ідеальними засадами справедливості, рівності, милосердя і т. д., то це лише призведе до загибелі людини, оскільки реалізація цих засад в умовах феодалізму— справа абсолютно нездійсненна. Тому слід критично ставитись до того, що з таким пафосом проголошує суспільство, окремі політичні діячі, а часом і влада: ідеальних соціальних інститутів і засад, які вони проголошують, немає. Наприклад, він писав, що держава — це витвір тих, хто стоїть при владі. Приписуючи сакральні риси державі, вони тим самим сакралізують себе як її представники, але їх діями не керують ідеї добра, справедливості, милосердя тощо.

Соціологічна думка вчених Нового часу

Окремі соціологічні погляди, які вплинули на подальший розвиток соціологічної думки в Європі, знаходимо в Томаса Мора, Бенедикта Спінози і особливо в "Новій Атлантиді" Френсіса Бекона. Але погляди ці мали дуже мало спільного з тією дійсністю, в якій вони жили, тому не випадково навіть їх авторами подавалися як утопічні. Більш глибокий слід в історії соціологічної думки залишили теоретики "природного стану суспільства", зокрема такі англійські мислителі, як Т.Гоббс (1588-1679) і Д.Локк (1632-1704). Перший вважав, що спокій природного етану суспільства гарантує держава. Бунт проти влади с свідченням недосконалості суспільства, і чим влада міцніша, тим краще кожному членові суспільства. Д.Локк стояв на іншій позиції. Він вважав, що влада—це похідна від суспільства, яка покликана виконувати його волю. Якщо ж вона узурпує права, загрожує життю, майну громадян, то вона не тільки не потрібна, а й шкідлива. Тому народ має право на заміну такої влади на ту, яка йому найбільш до вподоби. І Т.Гоббс, і Д.Локк розглядали людину як продукт природи. Цей методологічний принцип був основоположним для цілої плеяди мислителів, які залишили глибокий слід в історії західноєвропейської філософсько-соціологічної культури. Серед них можна виділити Вольтера, Монтеск'є, Руссо, Гольбаха та ін. Всі вони, крім Вольтера, розглядали людину як частину природи, сформовану природою. Внесок цих мислителів у скарбницю загальної культури, філософсько-соціологічної зокрема, величезний, проте, якщо говорити про розуміння людини і суспільства, їх сутність, то це був крок назад порівняно, наприклад, з концепцією Д .Віко (1668-1744) і навіть Фоми Аквінського, які стояли на арістотелівській позиції— людина є істотою суспільною.

Гегелівська концепція взаємовідносин

Могутній поштовх у становленні соціологічної думки був зроблений Гегелем (1770-1831). Німецький мислитель в центрі уваги поставив не абстрактні роздуми про зв'язки, які існують між особою і суспільством чи державою, як це робили, мислителі до нього, а конкретно розкрив місце цієї особи в суспільстві і державі. Людина, згідно з гегелівською концепцією, на відміну від тварини, є істотою, яка виробляє блага і творить сама себе завдяки пращ. Гегель був першим серед мислителів, який дав радикальну критику сучасної Йому системи промислового виробництва, саме він зробив глибокий аналіз взаємодії в системі "людина-машина", розкрив, що таке алієнація праці. При розгляді суспільства, механізмів його діяльності Гегель завжди акцентував увагу на тому, що колись буде, як це робили всі утопісти до нього і після нього. Аналізуючи взаємовідносини держави, суспільства і особи, він приходить до висновку, що держава — то є найвище благо, немає раціональних дій і свобод без держави. Суспільство складається з верств: землеробів, ремісників, людей розумової праці. Землероби характеризуються слухняністю, покірністю, в них мало проявляється індивідуальність; ремісники — цікавістю до інновацій, здатністю до абстракцій, неординарних рішень. Нарешті, люди розумової праці здатні піднятися вище корпоративних інтересів, їх мислення виражається в категоріях загальносуспільних. Такий рівень мислення не під силу землеробам і ремісникам. У гегелівській соціологи часто вживається категорія "народ", але в теоретичному плані, вважав Гегель, її важко окреслити. Крім того, вона шкідлива у політичному плані, тому що є предметом різних маніпуляцій проти держави.

Соціальні реформи Огюста Конта

Нову сторінку в становленні соціологічної думки відкрив Огюст Конт (1798-1857) — французький філософ, соціолог, засновник школи позитивізму. Його часто називають батьком соціології, оскільки саме він вперше замислився над застосуванням наукового підходу до вивчення суспільства, заснованого на спостереженні і експерименті. Він вважав, що за допомогою науки можливо знайти ті приховані закони, що управляють суспільством. Спочатку цей підхід, часто іменований позитивізмом, Конт називав соціальною фізикою, а потім ввів у науковий обіг термін "соціологія" (наука про суспільство). Розкриваючи зміст, він наголошував на тому, що соціологія — це загальна наука про структуру суспільства і закони його розвитку. Основним методом соціологічних досліджень, підкреслював французький мислитель, є історичний метод. Вихідним пунктом соціології як науки він вважав підхід до суспільства як цілісного організму, яке може функціонувати, коли існує порядок, чітко діють всі структури, цілковито виключені всі можливості появи причин анархії і тенденцій, що призводять до розпаду. Використовуючи методологічні та світоглядні засади Сен-Сімона (секретарем в якого працював Конт), він сформулював "закон трьох стадій", за яким знання про людину і суспільство проходить три стадії: теологічну (релігійну), метафізичну і позитивну (наукову). Ядром позитивістської концепції Конта були дві основні концепції: соціальна статистика, що розглядає стан суспільства в цілому, і соціальна динаміка, що вивчає соціальні зміни. У своїх працях Огюст Конт завжди керувався двома ідеями. Перша з них — застосування наукових методів у вивченні суспільства, друга — практичне використання науки в галузі соціальних реформ.

Соціологічні погляди Еміля Дюркгейма

Після смерті О.Конта в другій половині XIX ст. соціологія все більше і більше завойовує статус самостійної науки. Неабияка заслуга в цьому французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858-1917), який, розвиваючи погляди О.Конта, доводив, що соціальні явища слід розглядати "так, як речі", тобто вивчати так, як вивчають "позитивні" науки (науки про природу). Е.Дюркгейм був творцем концепції "загальної" свідомості, згідно з якою суспільство — це єдиний організм, де діяльність окремих осіб, груп, верств і т. д. настільки тісно пов'язана, що ми можемо лише умовно розглядати структурні елементи цього організму. Аналізуючи суспільство, цей філософ і соціолог приходить до висновку, що воно має риси, які тією чи іншою мірою притаманні кожному його членові. Звідси висновок Е.Дюркгейма про суспільну солідарність стосовно поглядів на доленосні проблеми, які стоять перед людьми, поглядів на роль праці, необхідність співробітництва як на регіональному, так і глобальному рівнях. Це вимагає, зазначав Е.Дюркгейм, постійної активізації діяльності суспільних організацій, пошуків нових ідеалів, здатних цементувати суспільство. Основним "цементуючим" чинником суспільства, вважав він, повинно стати право. І не карне право, а насамперед юридичні норми стосовно діяльності адміністрації на виробництві, сімейних відносин, торговельних операцій, чіткого дотримання всіма громадянами статей Конституції тощо.

Теорія Вільфредо Парето

Важливий внесок у сучасну науку про суспільство зробив італійський соціолог Вільфредо Парето (1843-1923), автор "Трактату про загальну соціологію". Спираючись на методологію позитивізму, В.Парето піддав критиці апріорні, метафізичні судження і поняття в соціології, зведення її до емпірично обґрунтованого знання про суспільство, знання, яке спирається на факти, їх опис і формулювання законів, що відбивають функціональну залежність між фактами. В .Парето, поряд з аналізом суспільства як цілісного організму, намагався виявити механізм діяльності його окремих структур. На думку автора "Трактату про загальну соціологію", кожне суспільство поділяється на "еліту" і "масу". Еліта — це люди, які стоять при владі, займають ключові пости в економіці, культурі тощо. Із свого кола еліта висуває інтелектуально обдарованих осіб, і вони утримують на поверхні всіх її представників. Коли інтелектуальні сили еліти вичерпуються, вона час від часу прилучає до свого кола найбільш талановитих представників "маси". Проте наступає такий період, коли межі еліти вже не можна розширити, приплив її інтелектуальних сил згасає, сили еліти слабнуть, а потім і взагалі вичерпуються. До влади приходять представники "мас", і з часом вони набирають всіх ознак еліти. Коло соціального руху повторюється. Колишня еліта, ставши неелітою, чекає свого історичного шансу. Вчення В.Парето в соціології дістало назву "теорія кругообігу еліт". Розкриваючи теорію кругообігу еліт, італійський мислитель приходить до висновку, що кожна "маса", прагнучи влади в суспільстві, висуває гасла: соціальна справедливість, свобода, рівність, демократія. Еліта ж, із свого боку, всіма засобами доводить, що саме вона є виразником найгуманніших засад людства. Маючи в руках владу, еліта має більші можливості, ніж маси, доводити до відома свої ідеї, боротися за них, абсолютизувати свою теорію (ідеологію). Проте це не робить її міцнішою, оскільки абсолютизована теорія не може бути гнучкою, вона обмежена вже тим, що є абсолютизованою, тому їй важко, а часом і неможливо прийняти нові положення, відкинути старі, віджилі. З часом теорія правлячої еліти стає утопічною, нежиттєздатною, неперспективною. Вихідним принципом соціології Парето стала теорія нелогічних дій, в якій, всупереч філософсько-соціологічним традиціям епохи Відродження, італійський мислитель розглядав діяльність структурних елементів у суспільстві як ірраціональний процес. Людина, вважав Парето, діє відповідно до своїх почуттів і вже на основі дій, детермінованих цими почуттями, формуються переконання.

Соціологічна концепція Фрідріха Ніцше

Певний вплив на соціологічну думку Європи мала соціологічна концепція Фрідріха Ніцше (1844-1900), згідно з якою суспільство поділяється на панів і рабів. Пани—це ті, хто, використовуючи всі дозволені можливості, здобувають собі життєві блага; раби ж — це недійові, суспільно нежиттєздатні особи, які тільки й чекають на милість Божу, ласку з рух вищих від себе людей тощо.

Вчення Ортеги-і-Гассета

Іспанський філософ і соціолог Ортега-і-Гассет (1883-1955 ) у своїй знаменитій праці "Повстання мас" доводив, що суспільство як соціальний організм поділяється на аристократів і маси, натовп. Аристократія — ті, що постійно вдосконалюючи свою майстерність, кваліфікацію, прагнуть до знань, до культури. Маси, натовп — це люди, які ні до чого не прагнуть, живуть за принципом: аби день до вечора! Представниками аристократії можуть бути всі: робітники, селяни, інтелігенція, родова аристократія, яка удосконалюється. Масами, натовпом є теж представники всіх суспільних верств і станів. Конфліктні ситуації в суспільстві, вважав Ортега-і-Гассет, виникають на основі заздрості: натовп ненавидить аристократів тому, що заздрить їм, коли ж аристократ опускається, "переходить у масу", заздрість змінюється співчуттям. Маса — це нікчемний баласт розвитку: аристократи—рушії історії, рушії прогресу суспільства. Такий висновок робить іспанський філософ і соціолог. Слід зазначити, що праця Ортеги-і-Гассета "Повстання мас" мала величезний вплив на розвиток науки про суспільство. Повністю опублікована в 1930 році (її фрагменти друкувалися у різних іспанських журналах ще в 20-ті роки), вона принесла світову популярність її авторові. Праця перекладена майже всіма мовами світу. Одна з американських газет після публікації твору Ортеги-і-Гассета писала: "Яке значення для XVIII століття мала "суспільна умова" Руссо, для XIX — "Капітал" Маркса, таке для XX може мати "Повстання мас".

Становлення франкфуртської школи

Проблеми механізмів розвитку суспільства посідали значне місце у працях представників як "старшого" (М.Хоркхаймер, Т.Адорно, Е.Фромм, Г.Маркузе), так і "молодшого" покоління (Ю.Хабермас, А.Шмідт та ін.) франкфуртської школи. Наскрізні мотиви теорії франкфуртської школи—проблематика відчуження в дусі гегеліанства і проблематика реальності за ідеями Макса Вебера (1864-1920). Головна соціально-філософська тема цієї школи — тема "пізнього капіталізму" з фашизоїдними рисами. Головна соціологічна і соціально-психологічна тема франкфуртської школи—домінування "авторитарної особистості" з її антидемократичними методами керівництва і спроба за допомогою соціологічного дослідження проаналізувати відповідну людську реальність. Головна методологічна тема франкфуртської школи — анти позитивізм з відмовою від "традиційної" науки як основного інструменту капіталістичної експлуатації. Історично склалося так, що соціологія як наука отримала найбільший розвиток у США. Особливо велика увага в соціологічних працях мислителів Америки надавалася соціології праці. Щоправда, нам вона більш відома під іншими назвами — індустріальна соціологія та менеджмент. Останній означає, що поряд з трудовими процесами величезне значення має структура, методи і стиль управління".

Соціологічна думка в Росії

. Соціологія розвивалася не тільки за кордоном, а й у Росії. Започаткував соціологію в Росії М.Г.Чернишевський, який, на думку історика російської соціології Карева, був найвидатнішим соціологом Росії до виникнення в ній соціології. Чернишевський, вважає Карев, був соціологом, сам того не знаючи. Значний внесок у розвиток російської соціології зробили П.Лавров, М.Михайловський, Є.Дементьєв, П.Тімофеєв, П.Покровський, П.Сорокін та інші.

Марксистська соціологія

Окремо слід торкнутися розвитку марксистської соціології. Соціологічні погляди К.Маркса (І818-1883) і Ф.Енгельса (1820-1895) формувалися в процесі боротьби з ласальянством, представниками кафедрального соціалізму (теоретик Л.Брентано), фабіанами (напрям англійського муніципального соціалізму), прудоністами, бланкістами та ін. Виділивши економічні відносини як основні, Маркс та Енгельс на основі ідеї діалектики і матеріалізму, вперше в історії соціологічної думки змогли встановити цілком об'єктивний критерій суспільного розвитку. Маркс і Енгельс дійшли висновку, що ці відносини не залежні від волі людей, їх розвиток закономірно призводить до змін в державних інститутах, діяльності суспільних організацій, політичних, юридичних, моральних, релігійних та інших концепціях. Аналізуючи економічні відносини і зробивши на основі цього аналізу узагальнення, Маркс Пояснив причини суспільного розвитку. Твердження марксистського принципу: "Народ—творець історії" розкрило особливості взаємодії суспільства і особи. Відкриття, зроблені в соціології Марксом і Енгельсом, дозволили по-новому подивитися на роль видатних осіб в історії, їх соціальну детермінованість в той чи інший період суспільного розвитку.

Наскільки це було можливо в умовах колишнього СРСР, значний вклад у розвиток і становлення соціологічної думки внесли: Т.І.Заславська, А.Г.Здравомислов, МЛ.Іовчук, Г.В.Осіпов, В.А.Ядов та ін.— в Росії; В.П.Андрущенко, В.І.Волович, В.Г.Городяненко, М.В.Захарченко, В.С.Максименко, В.І.Паніотто, А.П.Ручка, О.О.Якуба та ін.— в Україні; Є.М.Бабосов —у Білорусі.

1.3. Особливості сучасної зарубіжної соціології

Палітра сучасних соціологічних концепцій зарубіжної соціології' різнобарвна і широко планова. Важко перерахувати всі ті концепції, які з'являються, певний час володіють помислами науковців, а деякі навіть стають програмними в діяльності окремих політичних партій, широких кіл громадських рухів. Виділимо лише кілька концепцій, сьогодні добре відомих на Заході, на основі яких ми можемо щось сказати про особливості сучасної зарубіжної соціологи.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

Методичні вказівки та завдання до проведення семінарських занять з дисципліни «СОЦІОЛОГІЯ»

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Д 24 Соціологія: Навч посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с
24 2014 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА
Теорії, методологія та методи суспільних наук. Соціографія 9 31 Демографія. Соціологія. Статистика 9
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ З СОЦІОЛОГІЇ Тематичний план
Соціологія як наука, об`єкт, предмет, функції, місце та роль в системі суспільствознавчих дисциплін
1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
...
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ (КОНТРОЛЬНИХ) РОБІТ з дисципліни...

Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків
Мирський Р. Я., доктор філософських наук, професор Національного університету “Львівська політехніка”
Соціологія. Лекція 3 Визначення ролі Огюста Конта
Бачення супільства як специфічного наукового предмету та необіхдність науки про людину як самостійної галузі
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5
Соціологія 24 32 Політика 25 33 Економіка. Економічні науки 28 34 Право. Юриспруденція 39 35 Державне адміністративне управління....
ЗМІСТ 0 Загальний відділ 5 00 Загальні питання науки та культури 5
Соціологія 14 32 Політика. Політологія 15 33 Економіка. Економічні науки 19 34 Право. Юриспруденція 38 35 Державне адміністративне...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка