Для розуміння тієї роботи, яку здійснює жива речовина в біосфері, дуже важливими є три основні положення, які В.І.Вернадський назвав
“ біогеохімічними принципами”1 :
І принцип : “Біогенна міграція атомів хімічних елементів в біосфері завжди прямує до свого максимального прояву”;
ІІ принцип : “Еволюція видів в ході геологічного часу, яка призводить до створення форм життя , стійких у біосфері, йде в напрямку, що збільшує біогенну міграцію атомів біосфери” , або “При еволюції видів виживають ті організми, які своїм життям збільшують біогенну геохімічну енергію”;
ІІІ принцип : ”Протягом всього геологічного періоду, починаючи з криптозою, заселення планети повинно бути максимально можливим для всієї живої речовини. яка тоді існувала”.
Для В.Вернадського І біогеохімічний принцип тісно пов”язаний із здатністю живої речовини необмежено розмножуватися в оптимальних умовах. “Вир атомів”. який являє собою життя, за визначенням Жоржа Кюв”є, прямує до необмеженої експансії. Наслідком цього і є максимальний прояв біогенної міграції атомів у біосфері.
ІІ біогеохімічний принцип , по суті, торкається кардинальної проблеми сучасної біологічної теорії – питання про направленість еволюції організмів. За думкою Вернадського, переваги в ході еволюції отримують ті організми, які набули здатності засвоювати нові форми енергії або “навчилися” більш повніше використовувати хімічну енергію, накопичену в інших організмах. В ході біологічної еволюції, таким чином, збільшується “ККД” біосфери в цілому. Математично це зобразив В.В.Алєксєєв, який на основі розрахунків прийшов до таких висновків: “Еволюція повинна йти в напрямку збільшення швидкості обміну речовиною в системі”. І далі: “Стає зрозумілим, чому утворились ферменти, роль яких полягає в різкому збільшенні швидкостей реакцій, які проходять при звичайних умовах виключно повільно”.
ІІІ біогеохімічний принцип пов”язаний з “всюдністю” життя. Цей фактор забезпечує безупинне охоплення живою речовиною будь-якої території, де можливе нормальне функціонування живих організмів.
Біосфера складається з 7 різнорідних частин:
Жива
речовина
Біогенна
речовина
Косна
речовина
Р
Речовина радіоактив-ного розпаду
Біокосна
речовина
Речовина розсіяних атомів
Речовина космічного походження
 ізнорідні природні
частини біосфери
Біосфера – це область існування живої речовини. В ній живі організми і їхнє середовище життєдіяльності органічно пов”язані і взаємодіють, утворюючи цілісну динамічну систему або екосистему вищого рангу, яка існує завдяки кругообігу речовин планети, яка формує життя в усьому його різномаїтті, стійкості і здатності до прогресивного розвитку. Вона розглядається як термодинамічна область поширення життя на Землі, включає сукупність організмів, в якій , завдяки живим організмам, перетворюється космічна енергія.
В.Вернадський ще назвав біосферу як термодинамічну оболонку з межами температур від +500 до -50 0 і тиском біля 10 000Па, що відповідає межам життя для більшості організмів. За Вернадським, верхня межа біосфери проходить на висоті 15-20 км, захоплюючи тропосферу і нижню частину стратосфери. Знизу біосфера обмежена відкладами на дні океанів (іноді на глибині 10 км) і глибиною проникнення до надр Землі організмів і води. Загальна потужність біосфери може сягати 40 км. Від всіх інших геосфер біосфера відрізняється найбільш енергійним ходом хімічних перетворень, які проходять з використанням хлорофілоносними організмами сонячної енергії.
Біосфера виконує такі функції:
газову (всі гази біосфери пов”язані з життям, відбувається процес обміну киснем, вуглекислим газом тощо);
окислювальну (відбувається окислення сполук, які містять мало кисню);
кальцієву ( відбувається виділення Са у вигляді чистих солей);
відновлювальну (утворення покладів сульфатів тощо);
концентраційну (накопичення окремих елементів із раніш розсіяних);
руйнівну ( розклад органічних сполук з виділенням води, вуглекислого газу, азоту тощо.
Ту область біосфери, яка представлена біоценозами і прилеглими до неї частинами літосфери, атмосфери і гідросфери, іноді називають фітогеосферою і біогеосферою, а сукупність біоценозів або “шар живої речовини” – біостромою. Живі організми біосфери утворюють біомасу, що складає 0,001% маси земної кори.
На основі ідей В.Вернадського, Н.Б.Вассовича в 1987р. А.М.Іванов та Н.Б.Реймерс запропонували деталізовану схему сучасної будови біосфери:
БІОСФЕРА
  
аеробіосфера гідробіосфера геобіосфера
(населена мікроор- (населена гідробіон- (населена гео-
ганізмами атмосфе- тами) біонтами)
ри (аеробіонти))
3.Біосфера і людина. Ноосфера.
В.Вернадський, аналізуючи геологічну історію Землі, стверджує, що спостерігається перехід біосфери до нового стану – ноосфери під дією нової геологічної сили, наукової думки людства. Ноосфера (з грецького – розум і куля ) – поняття “сфери розуму” ввів французький математик і філософ Е.Ле Руа в 1927р., а обгрунтував В.Вернадський. Це вища стадія розвитку біосфери, пов”язана з виникненням і становленням в ній цивілізованого суспільства з періодом, коли розумова діяльність людини стає основним визначальним фактором розвитку.
Ноосфера – надзвичайно складна система, яка в багатьох відношеннях визначає розвиток зовнішнього середовища, що оточує суспільну форму.
В.І.Вернадський реалізував такий підхід до нооосфери, в основі якого лежать фундаментальні принципи:
життя є феномен космічний, а не суто земний;
формою існування земного життя є біосфера;
людина є закономірним і необхідним породженням земного життя;
жива речовина (включаючи людину) здатна визначати перебіг та спрямованість геологічних та космогенних процесів .
Характеристика і склад біосфери.
Живі організми з моменту своєї появи (3 – 3,5 млрд.рр. тому назад) впливали на еволюцію земної кори і атмосфери. завдяки діяльності рослин, з атмосфери було вилучено СО2 , з”явився вільний кисень. подальший розвиток життя на Землі проходив у аеробних умовах під захистом озонового екрану, який захищає живі клітини від згубного впливу короткохвильового УФ – випромінювання. Вимерлі організми утворили великі поклади вапняків, кам”яного вугілля, нафти. Запаси енергії у вигляді кам”яного вугілля і нафти обумовили можливість швидкого технічного прогресу, без якого немислиме життя сучасної людини. Вивчення біосфери, її властивостей і закономірностей розвитку стає актуальним завданням, оскільки від його успішного розв”язання залежить подальший розвиток людства.
Під біосферою розуміють оболонку Землі, населену живими організмами. Біосфера – це своєрідна оболонка Землі, що містить всю сукупність живих організмів і ту частину речовин планети, яка знаходиться в безперервному обміні з цими організмами.
Термін “біосфера” означає сферу життя і вперше був введений в науку в 1875 р. австрійським геологом і палеонтологом Едуардом Зюссом (1831 – 1914). Однак, задовго до цього під іншими назвами, зокрема, “простір життя”, “картина природи”, “жива оболонка Землі” і т.п., його зміст розглядався і іншими природодослідниками.
Спочатку під цими термінами розуміли тільки сукупність живих організмів, які проживають на планеті, хоча, іноді вказували на зв”язок з географічними, геологічними та космічними процесами, але при цьому звертали увагу на залежність живої природи від сил і речовин неорганічної природи. Е.Зюсс в своїй книзі “Образ Землі”, яка була опублікована в 1909р. не відмічав зворотної дії біосфери і визначив її як “сукупність організмів, обмежену в просторі і в часі , що проживає на поверхні Землі”.
Одним із перших, хто чітко вказав на роль живих організмів в утворенні земної кори, був біолог Ж.Б.Ламарк (1744 – 1829). Він підкреслював, що всі речовини, які знаходяться на поверхні земної кулі і утворюють її кору, сформувалися завдяки діяльності живих організмів.
Факти і положення про біосферу накопичувалися поступово в зв”язку з розвитком ботаніки, грунтознавства, географії рослин і інших переважно біологічних наук, а також геологічних дисциплін. Ті елементи знань, які стали необхідними для розуміння біосфери в цілому, виявились пов”язаними з виникненням екології як науки, яка вивчає взаємовідносини організмів і навколишнього середовища. Біосфера є визначеною природною системою, а її існування , в першу чергу, проявляється в кругообігу енергії і речовин за участі живих організмів.
Дуже важливим для розуміння біосфери було встановлення німецьким фізіологом Пфефером (1845 – 1920) трьох способів живлення живих організмів:
автотрофне – побудова організма за рахунок використання речовин неорганічної природи;
гетеротрофне – побудова організма за рахунок використання низько молекулярних органічних сполук;
міксотрофне – змішаний тип побудови організма (автотрофно-гетеротрофний).
Біосфера (в сучасному розумінні) – своєрідна оболонка Землі, що містить всю сукупність живих організмів і ту частину речовини планети, яка знаходиться в безперервному обміні з цими організмами.
Еволюція розвитку біосфери:
1.Гіпотеза абіогенного синтезу : на світанку геологічної історії у первісних океанах, під впливом вулканічного тепла, розрядів і інших факторів відбувся синтез більш складних сполук – амінокислот, пептидів, білків, з яких і утворилися живі організми.
Недолік цієї теорії – відсутність доказів утворення хоча боднієї живої речовини з неживої.
2.Принцип Реді : “Живе може виникнути лише від живого”. Перехід від неживої матерії до живої неможливий.
Блюменфельд довів, що ймовірність утворення за час існування Землі хоча б однієї молекули ДНК дорівнює 10 –800.
3.В.Вернадський вважав, що життя є вічною основою Космосу.
4.Релігійні теорії.
Біосфера охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.
Атмосфера – найлегша оболонка Землі. Через атмосферу здійснюється обмін речовин і енергії з космосом.
Атмосфера має декілька шарів:
тропосфера – нижній шар, який знаходиться ближче до поверхні Землі (висота 9 – 17 км). В ньому зосереджено приблизно 80% газового складу атмосфери і вся водяна пара;
стратосфера;
ноносфера – шар, в якому відсутні “живі речовини” .
Хімічний склад атмосфери: N2 (78%), О2(20%), СО2(0,03%) та інші гази.
Гідросфера – водна оболонка Землі. Внаслідок високої рухливості вода проникає повсюдно до різних природних утворень, навіть найбільш чисті атмосферні води містять від 10 до 50 мгр/л розчинних речовин.
Переважними елементами хімічного складу гідросфери є такі: Na+ , Mg2+, Ca2+ Cl- ,S, C. Концентрація того чи іншого елементу у воді ще нічого не говорить про те, наскільки він є важливим для рослинних і тваринних організмів, що в ній проживають. В цьому плані провідна роль належить N, P, Si, які засвоюються живими організмами. Головною особливістю океанічної води є те, що основні іони характеризуються постійним співвідношенням у всьому об”ємі світового океану.
Літосфера – зовнішня тверда оболонка Землі, яка складається з осадкових і магматичних порід. Зараз земною корою прийнято вважати верхній шар твердого тіла планети, який розміщений над сейсмічною межею Мохоровича. Поверхневий шар літосфери, в якому здійснюється взаємодія живої матерії з неорганічною і є грунт. Залишки організмів після розкладу переходять в гумус. Складовими частинами грунту є мінерали, органічні речовини, живі організми, вода, гази. Переважними елементами хімічного складу літосфери є : O, Si, Al, Fe, Ca, Mg, Na, K.
Провідну роль виконує кисень, на долю якого приходиться половина маси земної кори і 92% її об”єму, однак, кисень міцно зв”язаний з іншими елементами в основних мінералах. Таким чином, в кількісному співвідношенні земна кора – це “царство” кисню, який хімічно зв”язаний в ході геологічного розвитку земної кори.
Поступово ідея про тісний взаємозв”язок між живою і неживою природою, про зворотню дію живих організмів і їх систем на навколишні фізичні, хімічні і геологічні фактори все більш наполегливіше проникала в свідомість вчених і знаходила реалізацію в їх конкретних дослідженнях. Цьому сприяли і зміни, які пройшли в загальному підході природодослідників до вивчення природи . Вони все більше переконувалися в тому, що відокремлене дослідження явищ і процесів природи з позицій окремих наукових дисциплін є неадекватним. Тому на рубежі ХІХ – ХХст. в науку все ширше проникають ідеї цілісного підходу до вивчення природи, які в наш час сформувались в системний метод її вивчення.
Результати такого підходу вплинули на дослідження загальних проблем впливу біотичних факторів на абіотичні умови. Так, виявилось, наприклад, що склад морської води здебільшого визначається активністю морських організмів. Рослини, які ростуть на піщаних грунтах, змінюють їх структуру. Живі організми контролюють навіть склад атмосфери. Всі приклади свідчать про наявність зворотного зв”язку між живою і неживою природою, в результаті якого жива речовина в значній мірі змінює обличчя планети. Таким чином, біосферу не можна розглядати відокремлено від неживої природи, в якій вона, з одного боку залежить, а з іншого – сама впливає на неї. Тому перед природодослідниками виникає завдання – дослідити, яким чином і в якій мірі жива речовина впливає на фізико-хімічні і геологічні процеси, які проходять на поверхні Землі і в земній корі. Тільки подібний підхід може дати чітке уявлення про концепцію біосфери. Таке завдання і поставив перед собою видатний вчений В.І Вернадський (1863 – 1945).
Ноосфера – це царство розуму. Але це не стан, а процес творення, тому ноосферу можна і треба будувати вже нині. Ймовірні декілька варіантів розростання подальших подій або шляхів розвитку біосфери:
а)поступовий розвиток біосфери до стану ноосфери;
б)збалансований розвиток суспільства та біосфери, але без їх інтеграції до якісно нової системи, тобто до ноосфери;
в)диспропорційний, дисгармонійний розвиток біосфери та соціуму, за якого одна із сторін відчуває на собі гальмуючий вплив іншої;
г)колаптичний варіант розвитку подій, тобто катастрофа.
В реальному житті нині переважає варіант (в), оскільки соціальні спільноти поки що є стороною домінуючою, а біосферні структури – деградуючими. Але цілком можливий і зворотній ефект. В окремі історичні часи, деякі із спільнот опинилися в умовах визначальної ролі довкілля – наступ пустель, повені, похолодання, що різко перебудувало весь устрій життя. З інших варіантів однакові шанси на реалізацію мають як варіант (б), так і варіант (г): у першому випадку людство зможе перевести розвиток цивілізації на засади стійкого розвитку, у другому – можливий омніцид, самознищення людства або внаслідок термоядерної війни, або ж через невпевнену поступову деградацію і довкілля і людства. Ноосферний варіант (а) постає як ідеальна парадигма майбутнього.
Однак, що ж таке ноосфера: утопія чи реальна стратегія виживання? Праці Вернадського дозволяють більш обгрунтовано відповісти на поставлене запитання, оскільки в них вказаний ряд конкретних умов, необхідних для становлення і існування ноосфери:
заселення людиною всієї планети (ця умова виконана, так як на Землі не залишилося місць, куди б не ступала нога людська);
різке перетворення засобів зв”язку та обміну між державами (ця умова, можна вважати, теж виконана, бо з допомогою радіо і телебачення миттєво узнаємо про події в будь-якій точці земної кулі. Засоби комунікації постійно вдосконалюються, з”являються такі можливості, про які не так давно важко було і мріяти. З цього приводу Вернадський писав: “Цей процес – повного заселення біосфери людиною - зумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно зв”язаний зі швидкістю відносин, з успіхами техніки переміщення, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення на всій планеті”.1
До недавнього часу засоби телекомунікації обмежувалися телеграфом, телефоном, радіо і телебаченням. Була можливість передавати дані від одного комп”ютера до іншого за допомогою модема, документи на папері передавалися за допомогою факсимільних апаратів. Тільки за останні роки розвиток глобального телекомунікаційного комп”ютерного зв”язку Internet дав початок справжньої революції в людській цивілізації. Ріст і розвиток мережі Internet , вдосконалення обчислювальної і комунікаційної техніки зараз проходить так, як йде розмноження і еволюція живих організмів. На все це свого часу звернув увагу Вернадський: “З швидкістю, яка прирівнюється до швидкості розмноження і виражається геометричною прогресією в ході часу, створюється цим шляхом в біосфері всезростаюча множина нових
для неї косних природних тіл і нових більших природних явищ”1. “Хід наукової думки, наприклад, в створенні машин, як давно помічено, повністю аналогічний до ходу розмноження організмів”2.
Сьогодні кожен вчений, який має доступ до мережі Internet, може
представити свою працю у вигляді www сторінки (World – Wide Web ) для огляду всім користувачам мережі. Зараз Internet – це світове співтовариство з кількістю понад 30 тисяч комп”ютерних мереж , що взаємодіють між собою. Населення Internet вже складає понад 30 мільйонів користувачів і понад 10 мільйонів комп”ютерів, причому кількість вузлів кожних півтора року подвоюється. В.Вернадський писав : “Скоро можна буде зробити видними всі події, які проходять за тисячі кілометрів”3 .
посилення зв”язків, в тому числі політичних, між всіма країнами світу. Цю умову можна вважати якщо не виконаною, то такою, яка виконується. (Утворена після другої світової війни ООН виявилася більш стійкою і дійовішою, ніж Ліга націй, яка існувала в Женеві з 1919 по 1946р.)
Початок переваги геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають в біосфері. Цю умову теж можна вважати виконаною, хоча саме перевага геологічної ролі людини в багатьох випадках призвела до важких екологічних наслідків. Об”єм гірських порід, що добуваються з глибин Землі всіма шахтами і кар”єрами світу, зараз майже вдвічі перевищує середній об”єм лавин і попелу, які виносяться щорічно всіма вулканами Землі.
Розширення меж біосфери і вихід у космос. Ці передбачення Вернадського збулися.
Відкриття нових джерел енергії. Ця умова виконується , але , на жаль, з трагічними наслідками. Атомна енергія вже давно освоєна в мирних і військових цілях. Людство ще не готове обмежитися мирними цілями, більше того – атомна (ядерна) сила ввійшла в ХХ століття перш за все як військовий засіб. Питання про використання атомної енергії глибоко хвилювало Вернадського. В передмові до книги “Очерки и речи” він писав: “Недалеко той час, коли людина отримає до своїх рук атомну енергію, як джерело сили, яке дасть йому можливість будувати своє життя так, як вона захоче …Чи зуміє людина скористатися цією силою, направити її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до вміння використовувати ту силу, яку неминуче повинна дати їй наука?”4 Для розвитку міжнародного співробітництва в області мирного використання атомної енергії в 1957 році створено Міжнародне Агентство з Атомної Енергії (МАГАТЕ).
Рівність людей всіх рас і релігій. Ця умова ще не виконується.
Підвищення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики. Ця умова виконується в країнах з парламентською формою правління.
Свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов і створення в державі умов, сприятливих для вільної наукової думки. Зараз наука від такого тиску звільнена, однак стала залежною від економічного розвитку держави.
Продумана система освіти і підйом добробуту людей. Створення реальної можливості недопущення голодування, бідності. Вернадський попереджував, що процес переходу біосфери до стану ноосфери не може проходити поступово і однонаправлено, що на цьому шляху тимчасові відступи неминучі.
Розумне перетворення первинної природи Землі з метою зробити її здатною задовільнити всі матеріальні, естетичні і духовні потреби населення. Ця умова не виконується.
Виключення війни з життя суспільства. Ця умова не виконується і незрозуміло, чи може бути виконана.
Таким чином, процес перетворення біосфери є поступовим, і, ймовірно, ніколи не можна буде точно вказати рік, чи, навіть десятиліття, з якого перехід біосфери до стану ноосфери можна буде вважати завершеним.
4. Роль людського фактора в розвитку біосфери
Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери і людства. Вернадський у своїх працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце і роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу до ноосфери.
Однією з ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи і є її частиною. Ця єдність обумовлена, перш за все, функціональною нерозривністю навколишнього середовища і людини. Людство саме по собі є природнім явищем і, звісно, що вплив біосфери відображається не тільки на середовищі життя, але й на способі мислення.
Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотній зв”язок. Причому він не є поверхневим, який відображає фізичний вплив людини на навколишнє середовище, він більш глибокий. Про це свідчить той факт, що в останній час помітно активізувалися планетарні геологічні сили. “… ми все
більше і яскравіше бачимо в дії геологічні сили, що нас оточують. Це співпало, навряд чи випадково, з проникненням у наукову свідомість твердження про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери – ноосфери – і є однією з форм її вираження. Воно пов”язане, насамперед, з уточненням природничої наукової роботи і думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє важливу роль.”1 Так, за останній час різко змінюється відображення живих речовин в оточуючому середовищі. Завдяки цьому процес еволюції переноситься до області мінералів. Різко змінюються грунти, води і повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася у геологічний процес, так як в процесі еволюції з”явилася нова геологічна сила. Вернадський писав: “Еволюція видів переходить до еволюції біосфери.”1
Тут можна зробити висновок про те, що геологічною силою є зовсім не Homo Sapiens, а її розум, наукова думка соціального людства. В “Философских мыслях натуралиста” Вернадський писав: “ Ми якраз переживаємо її яскраве входження до геологічної історії планети. За останні тисячоліття спостерігається інтенсивний ріст впливу однієї видової живої речовини – цивілізованого людства – на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить до нового стану – ноосфери."2
Ми є спостерігачами і виконавцями глибоких змін біосфери. Причому перебудова оточуючого середовища науковою людською думкою засобом організованої праці навряд чи є стихійним процесом. Корені цього лежать в самій природі і були закладені ще мільйони років тому назад в ході еволюції. “Людина … складає неминучий прояв великого природного процесу , який закономірно триває протягом , принаймні, двох мільярдів років.”3
Звідси можна зробити висновок, що висловлювання про самознищення людства , про крах цивілізації не мають під собою підстав. Ми стоїмо на порозі революційних змін в навколишньому середовищі: біосфера засобом переробки науковою думкою переходить до нового еволюційного стану – ноосфери.
Заселяючи всі куточки нашої планети, опираючись на організовану наукову думку і на її породження, техніку, людина створила в біосфері нову біогенну силу, яка підтримує розмноження і дальше заселення різних частин біосфери. Причому , разом з розширенням області проживання , людство починає представляти себе як все більш згуртовану масу, так як засоби зв”язку, які дедалі більше розвиваються , - засоби передачі думки охоплюють всю планету.
“Цей процес – повного заселення біосфери людиною – обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов”язаний з швидкістю стосунків, з успіхами техніки, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення всюди на планеті.”4
При цьому людина вперше реально зрозуміла, що вона є жителем планети і може і повинна мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім”ї, роду, держав , але і в планетному аспекті. Вона, як і все живе, може мислити і діяти в планетному аспекті тільки в області життя – в біосфері, у визначеній земній оболонці, з якою вона нерозривно, закономірно пов”язана і піти з якої не може. ЇЇ існування і є її функцією. ХХ століття характерне тим, що будь-які події, які проходять на планеті , зв”язуються в одне ціле.
Таким чином:
Людина, як і всі живі організми, як і будь-яка жива речовина є визначеною функцією біосфери у визначеному просторі-часі;
Людина у всіх її проявах являє собою частину біосфери;
Прорив наукової думки підготовлений всім минулим біосфери і має еволюційні корені. Ноосфера – це біосфера, перетворена науковою думкою.
Вернадський передбачив неминучість ноосфери. З точки зору ноосферного підходу по-іншому бачаться і сучасні больові точки розвитку світової цивілізації. Варварське ставлення до біосфери, загроза світової екологічної катастрофи, виробництво засобів масового знищення – все це повинно мати перехідне значення.
Література
Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник. - М. –ЮНИТИ, 2000. – 69-78с., 122-143с.
Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань.- К.: «Либідь»,- 1997.- 144-171 с.
Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф.,Аблова А.К., Хусаїнов Д.А., Чук Л.Г. Екологія: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: видавництво КНЕУ,1999.- 17-27 с.
Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник.- Київ «Лібра».- 1998.- 31-51с.
Киселев В.Н. Основы экологии: Учебное пособие.- Минск “Універсітэцкае”.- 1998.-21-79с.,134-142 с.
Кормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии: Учебное пособие.- М.- 1997.- 140-142 с.
Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.- Київ: Право, 1996.
Чернова Н.М., Билова О.М. Екологія.- К.: «Вища школоа»,1986.- 217-226с.
Чистик О.В. Экология: Учебное пособие. – Минск. ОО «Новое знание».-2000.-161-172с.
|