Курс лекцій для студентів факультету заочної форми навчання

Скачати 0.57 Mb.

Назва	Курс лекцій для студентів факультету заочної форми навчання
Сторінка	1/3
Дата	21.04.2013
Розмір	0.57 Mb.
Тип	Курс лекцій

bibl.com.ua > Туризм > Курс лекцій

1 2 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківська обласна рада

Головне управління освіти і науки

Харківської обласної державної адміністрації

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут

Кафедра природничих дисциплін

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Завідувач кафедрою

____________ О.В.Молчанюк
Протокол № 1 від “29 серпня 2012 р.

Курс лекцій для студентів факультету заочної форми навчання

По дисципліні Основи валеології

Для студентів заочної форми навчання
спеціальності “Початкове навчання”

Курс лекцій розроблено кандидатом педагогічних наук, професором кафедри природничих дисциплін ______________ О.В.Молчанюк

Обговорено та ухвалено на

засіданні кафедри природничих дисциплін

Протокол № 1 від “29” серпня 2012р.

Харків 2012

ЗМІСТ

Лекція 1. Вступ. Валеологія як наука і навчальний предмет. Правові засади валеології.

Лекція 2. Здоровий спосіб життя та його складові. Людина та її здоров’я з позиції системного підходу,

Лекція 3. Екологія та здоров'я.

Лекція 4. Основи біоенергетики людини.

Лекція 5. Психіка та здоров'я. Сучасні підходи до психічного здоров’я.

Лекція 6. Родина. Культура сексуальної поведінки. Захворювання,

що передаються статевим шляхом, їх профілактика.

Лекція 9. Раціональне харчування. Харчування та вага тіла. Принципи оздоровчого харчування.

Лекція 12. Перша медична допомога

Навчально-методичне забезпечення курсу

Лекція 1. Вступ. Валеологія як наука і навчальний предмет
Навчально – цільові питання

Основні поняття “валеологія”, “здоров’я людини”, “фактори здоров’я”.
Предмет, об’єкт та завдання валеології.
Фактори , що впливають на здоров’я людини та їх загальна характеристика.
Компоненти здоров’я.
Поняття про фактори, що погіршують здоров’я.

Практичні навички

Знати поняття “валеологія”, “здоров’я людини”, “фактори здоров’я”.
Навчитися визначати предмет, об’єкт та завдання валеології.
Уміти характеризувати фактори, що впливають на здоров’я людини.
Уміти визначати компоненти здоров’я.
Знати, де застосовувати набуті знання з основ валеології на практиці.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуваючі дисципліни – загальна біологія, органічна хімія, біохімія, анатомія та фізіологія людини.

Забезпечувані дисципліни – педагогіка, основи медичних знань, основи педіатрії та гігієни та інші.
ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Валеологія це наука про здоров'я людини, про шляхи його збереження, його формування в конкретних умовах життєдіяльності. Як навчальна дисципліна вона являє собою сукупність знань про здоров'я й про здоровий спосіб життя людини.

Термін “валеологія ” (від лат. valeo – здоров'я, бути здоровим і греч. logos - навчання, наука) був уперше запропонований російським ученим І.І.Брехманом у 1980 році. З тих пір термін став загальноприйнятим, а валеологія як наука і як навчальна дисципліна набуває усе більш широкого визнання не тільки в Росії, але й далеко за її межами.

Центральною проблемою валеології є відношення до індивідуального здоров'я й виховання культури здоров'я в процесі індивідуального розвитку особистості.

Предметом валеології є індивідуальне здоров'я й резерви здоров'я людини, а також здоровий спосіб життя. У цьому полягає одне з найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних дисциплін, рекомендації яких спрямовані на попередження хвороби.

Об'єкт валеології – практично здорова людина, або особистість яка перебуває в стані захворювання у безмежному різноманітті психофізіологічного, соціокультурного й інших аспектів існування. Саме така людина виявляється поза сферою інтересів охорони здоров'я доти, поки вона не перейде у розряд хворих людей. Маючи ж справу зі здоровою людиною, або людиною, що перебуває в групі ризику, валеологія використовує функціональні резерви людського організму для збереження здоров'я переважно через залучення до здорового способу життя.

Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров'я людини, що містить у собі пошук засобів, методів і технологій формування мотивації на здоров'я, залучення до здорового способу життя тощо. Тут важливу роль відіграють якісна й кількісна оцінка здоров'я, а також резерви здоров'я людини, дослідження шляхів їхнього підвищення. Якщо якісну оцінку здоров'я традиційно у своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров'я кожної конкретної людини є сугубо специфічною для валеології й успішно розвиває й доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому фахівець і сама конкретна людина здобувають можливість динамічної оцінки рівня свого здоров'я й проведення відповідних коректив свого способу життя.

Основною метою валеології є максимальне використання успадкованих механізмів і резервів життєдіяльності людини й підтримка на високому рівні адаптації організму до умов внутрішнього й зовнішнього середовища. У теоретичному плані ціль валеології - вивчення закономірностей підтримки здоров'я, моделювання й досягнення здорового способу життя. У практичному плані ціль валеології можна бачити в розробці відповідних заходів які спрямовані на зміцнення здоров’я і визначенні умов для збереження й зміцнення здоров'я.

Основні завдання валеології:

1. Дослідження й кількісна оцінка стану здоров'я й резервів здоров'я людини.

2. Формування установки на здоровий спосіб життя.

3. Збереження й зміцнення здоров'я й резервів здоров'я людини через залучення його до здорового способу життя.

Основні поняття, що визначають закономірності здорового життя людини – гомеостаз, адаптація, генотип і фенотип, здоров'я й хвороба, спосіб життя.

Ключовим питанням валеології є проблема здоров'я. Що ж таке здоров'я? Простота відповіді на це питання - типу “це коли нічого не болить” - вигадана, і дотепер конкретного визначення “здоров'я” не існує.

У Великій медичній енциклопедії “здоров'я” трактується як стан організму людини, коли функції всіх його органів і систем урівноважені із зовнішнім середовищем і відсутні будь – які хворобливі зміни. У той же час живий організм - система неврівноважена й увесь час протягом свого розвитку змінює форми взаємодії з умовами навколишнього середовища, при цьому змінюється не стільки середовище, скільки сам організм.

Відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, “здоров'я - це стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя, а не проста відсутність хвороб або фізичних дефектів”.

В.П.Скарбников (1989) трактує здоров'я як “процес (динамічний стан) збереження й розвитку біологічних, фізіологічних і психічних функцій оптимальної працездатності, соціальної активності при максимальній тривалості життя”.

І.І.Брехман (1987) визначає здоров'я як “здатність людини зберігати відповідному віку стійкість в умовах різких змін кількісних і якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної й структурної інформації”.

З наведених визначень (а це далеко не повний їхній перелік) зрозуміло, що поняття “здоров'я” відбиває якість пристосування організму до умов навколишнього середовища й представляє результат процесу взаємодії людини й середовища існування; сам стан здоров'я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних й соціальних) і внутрішніх (спадковість, стать, вік) факторів.

У цей час прийнято виділяти кілька компонентів (видів) здоров'я:

1. Соматичне здоров'я – стан органів і систем організму людини, - основу якого становить біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, що домінують на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а, по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.

2. Фізичне здоров'я – рівень росту й розвитку органів і систем організму, - основу якого становлять морфологічні й функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.

3. Психічне здоров'я – стан психічної сфери, - основу якого становить стан загального щиросердечного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їхнього задоволення.

4. Моральне здоров'я – комплекс характеристик мотиваційної й потребо-інформативної сфери життєдіяльності, - основу якого визначають системи цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Моральному здоров'ю опосередкована духовність людини, тому що вона пов'язана із загальнолюдськими істинами добра, любові й краси.

У спрощеному, і в той же час узагальненому виді можна вважати, що критеріями здоров'я є:

- для соматичного й фізичного здоров'я – я можу;

- для психічного – я хочу;

- для морального – я повинен.

Ознаками здоров'я є:

- специфічна (імунна) і неспецифічна стійкість до дії факторів, що ушкоджують;

- показники росту й розвитку;

- функціональний стан і резервні можливості організму;

- наявність і рівень будь – якого захворювання, або дефекту розвитку;

- рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок.

Відповідно до висновку експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, стан здоров'я населення лише на 10 % визначається рівнем розвитку медицини як науки й станом медичної допомоги, на 20 % - спадкоємними факторами, на 20 % - станом навколишнього середовища й на 50 % способом життя.

Зміст кожного з наведених чотирьох факторів забезпечення здоров'я можна визначити в такий спосіб:

Фактори, що зміцнюють здоров'я:

- генетичні: здорова спадковість, відсутність морфофункціональних передумов виникнення захворювань;

- стан навколишнього середовища: відповідні побутові й виробничі умови, сприятливі кліматичні й природні умови, екологічно сприятливе середовище перебування;

- медичне забезпечення: високий рівень профілактичних заходів, своєчасна й повноцінна медична допомога;

- умови й спосіб життя: раціональна організація життєдіяльності, сталий спосіб життя, адекватна рухова активність, соціальний й психологічний комфорт, повноцінне й раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок, валеологічне утворення та ін.

Фактори, що погіршують здоров'я:

- генетичні: спадкові захворювання й порушення, спадкоємна схильність до захворювань;

- стан навколишнього середовища: шкідливі умови побуту й виробництва, несприятливі кліматичні й природні умови, порушення екологічної ситуації;

- медичне забезпечення: відсутність постійного медичного контролю за динамікою здоров'я, низький рівень первинної профілактики, неякісне медичне обслуговування;

- умови й спосіб життя: відсутність раціонального режиму життєдіяльності, міграційні процеси, гіпо- або гіпердинамія, соціальний і психологічний дискомфорт, неправильне харчування, шкідливі звички, недостатній рівень валеологічних знань.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте визначення терміна “Валеологія”.

2. Що є об'єктом і предметом валеології?

3. Які основні завдання валеології?

4. Що таке здоров'я людини?

5.Визначте фактори, що впливають на здоров'я людини. Який з виділених факторів впливає на здоров'я людини найбільшою мірою?

6.Перелічте компоненти здоров'я.

7.Визначте фактори, що зміцнюють та погіршують здоров'я.

Лекція 2. Здоровий спосіб життя та його складові. Людина та її здоров’я з позиції системного підходу

Навчально – цільові питання

Загальна характеристика категорії “спосіб життя”.
Фактори від яких залежить здоров’я людини.
Складові здорового способу життя.
Медична активність.
Вплив алкоголю та паління на здоров’я особистості.

Практичні навички

Уміти:

Визначати медичну активність особистості та фактори від яких залежить здоров’я людини.
Прогнозувати наслідки, які можуть виникати при вживанні людиною алкоголю та наркотичних засобів .
Застосовувати набуті знання у практичній діяльності.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки :
Забезпечуючі дисципліни – загальна біологія, органічна хімія, анатомія та фізіологія людини.

Забезпечувані дисципліни – педагогіка, психологія, біохімія, теорія та методика фізичної культури, основи медичних знань, педіатрія та гігієна дитини.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Спосіб життя – біосоціальна категорія, що інтегрує подання про певний тип життєдіяльності людини й характеризується його трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної й суспільної поведінки.

Говорячи про спосіб життя, слід пам'ятати, що хоча він у значній мірі обумовлений соціально-економічними умовами, у той же час багато в чому залежить від мотивів діяльності конкретної людини, від особливостей його психіки, стану здоров'я й функціональних можливостей організму. Цим, зокрема, пояснюється реальне різноманіття варіантів способу життя різних людей. Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя – це в першу чергу економічна категорія, що представляє ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини. Під якістю життя розуміють ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія). Стиль життя – характеризує поведінкові особливості життя людини, його індивідуальність - риси, манери, звички, схильності й ін. (соціально-психологічна категорія).

Якщо спробувати оцінити роль кожної з категорій способу життя у формуванні індивідуального здоров'я, то можна помітити, що перші дві носять суспільний характер. Звідси зрозуміло, що здоров'я людини буде в першу чергу залежати від стилю життя, що більшою мірою носить персоніфікований характер і визначається історичними й національними традиціями (менталітет) і особистісними якостями (образ).

Поведінка людини спрямована на задоволення потреб. При більш-менш однаковому рівні потреб, характерному для даного суспільства, кожна особистість характеризується своїм, індивідуальним способом їхнього задоволення, тому поведінка людей різна й залежить у першу чергу від виховання.

Найбільш повно взаємозв'язок між способом життя й здоров'ям виражається в понятті: здоровий спосіб життя (ЗОЖ); це поняття покладене в основу валеології.

Під здоровим способом життя варто розуміти типові форми й способи повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і вдосконалюють резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання своїх соціальних і професійних функцій незалежно від політичних, економічних і соціально-психологічних ситуацій.

Здоровий спосіб життя поєднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальні для здоров'я умови і виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження й зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.

У поняття ЗСЖ входять наступні складові:

- відмова від шкідливих пристрастей (паління, уживання алкогольних напоїв, наркотичних речовин);

- оптимальний руховий режим;

- раціональне харчування;

- загартовування;

- особиста гігієна;

- позитивні емоції.

Існує й більше розширена характеристика здорового способу життя, у якій виділено 8 основних позицій, що відбивають найбільш сприятливі впливи (вплив на здоров'я). Кожна з позицій ЗСЖ характеризується психофізіологічною задоволеністю, що позитивно позначається на стані здоров'я. Це позиції:

- регулярна фізична й рухова активність;

- психофізіологічна задоволеність;

- економічна й матеріальна незалежність;

- висока медична активність;

- збалансоване харчування;

- задоволеність роботою, фізичний і духовний комфорт;

- активна життєва позиція;

- повноцінний відпочинок.

Протилежна позиція характеризує нездоровий спосіб життя, пов'язаний з дискомфортом, накопиченням негативних емоцій і факторів, які рано або пізно бумерангом відбиваються на нервово-психологічному статусі, як першого щабля початку будь – яких симптомів захворювання організму. Це позиції:

- гіподинамія;

- зловживання алкоголем, паління, наркоманія;

- порушення сімейної ситуації;

- низька медична активність;

- порушений режим харчування;

- незадоволеність життєвою ситуацією, перевтома;

- соціальна пасивність;

- неповноцінний відпочинок.

Велике місце в сферах способу життя приділяється медичної активності. Під медичною активністю варто розуміти: найбільш характерну, типову для певного історичного періоду діяльність (активність) людей стосовно свого (особистого, персонального) і інших людей (суспільного) здоров'я.

Медична активність – це галузь: гігієнічного, медичного навчання, виховання, медичної інформованості, психологічної установки відносно здоров'я. Вона включає:

1. Відвідування медичних установ, виконання медичних порад, приписань;

2. Поведінку під час лікування, профілактики, реабілітації, самолікуванні, інших медичних мірах;

3. Участь в охороні й поліпшенні здоров'я населення, турбота про здоров'я інших (профілактика, лікування, робота медичних установ і ін.);

4. Подолання шкідливих звичок, традицій, звичаїв, тобто цілеспрямована діяльність людини по формуванню здорового способу життя.
Питання для самоконтролю:

1. Як можна охарактеризувати категорію “Спосіб життя”?

2. Які три категорії входять у спосіб життя?

3.Від чого в першу чергу залежить здоров'я людини: від рівня життя, від якості життя, від стилю життя?

4. Дайте визначення поняттю здорового способу життя.

5. Назвіть складові здорового способу життя.

6. Що таке медична активність?

7. До чого призводить надмірне вживання людиною алкоголю й паління?

Лекція 3. Екологія та здоров’я.

Навчально –цільові питання

Екологія, як наука.
Вплив екологічних факторів на здоров’я людини.
Методи визначення впливу факторів зовнішнього середовища на сільських жителів.
Характеристика біологічних факторів фізичного виживання людини в умовах, що постійно змінюються.
Адаптаційні можливості людини.

Практичні навички

Студенти мають уміти:

Прогнозувати дію різних екологічних факторів на організм людини.
Характеризувати біологічні фактори фізичного виживання людини в умовах, що постійно змінюються.
Розробляти різноманітні екологічні заходи для дітей різного віку, які будуть впливати на формування екологічної культури особистості.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни – загальна біологія, екологія, органічна хімія, анатомія та фізіологія людини.

Забезпечувані дисципліни – педагогіка, психологія, основи медичних знань, педіатрія та гігієна дитини та інші

.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ
Екологія - наука про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем. Термін “екологія” був запропонований німецьким біологом Э.Геккелем в 1866 р.. Елемент середовища, здатний робити прямий або опосередкований вплив на живі організми, називають екологічним фактором.

Протягом всього життя на людину впливають найрізноманітніші фактори зовнішнього й внутрішнього середовища організму. Всесвітня організація охорони здоров'я почала спробу ранжування їх у порядку значимості для здоров'я не тільки окремої людини, але й людства в цілому. У результаті було виділено більше двохсот факторів, що роблять самий значний, істотний вплив на сучасну людину. Серед перших трьох було виділено: гіподинамію (недолік руху), неправильне харчування (і, насамперед надлишкова вага) і шкідливі звички (уживання алкоголю, нікотину, наркотиків й інших хімічних речовин). Четверте місце займає несприятлива екологічна ситуація в багатьох країнах світу. Якщо перші три фактори залежать безпосередньо від самої людини, від його світогляду, культури й поведінки, то рішення екологічних проблем залежить від спільних зусиль багатьох країн, але в той же час відбиває спосіб життя й ступінь участі кожної людини в екологічній безпеці планети. Фактор екології (зовнішнього середовища) впливає на здоров'я людини в середньому на 20-25%.

Стурбованість станом середовища свого перебування і якістю власного здоров'я змусила людей звернути особливу увагу на екологію людини. Екологія людини - це наука, що вивчає закономірності впливу на населення конкретних регіонів природних, соціальних, побутових, виробничих факторів, включаючи культуру, звичаї, релігію з метою з'ясування спрямованості й наслідків еколого-соціально-демографічних (антропоекологічних) процесів, а також причин їхнього виникнення.

Практичне завдання екології людини - створення на всій території країни здорового, екологічно чистого, безпечного й соціально комфортного середовища перебування людини. Особливої уваги при рішенні цього завдання заслуговує демографічна поведінка населення й порушення його здоров'я.

Існує багато екологічних узагальнень, що досить надійно обґрунтовують логічні закономірності процесів взаємодії людини із природою - екологічні закони.

Прикладом екологічних законів можуть служити широко цитуємі в різних виданнях чотири закони екології відомого американського біолога Баррі Коммонера. Закони ці на перший погляд дуже прості: 1) усе зв'язано з усім; 2) все має кудись подітися; 3) природа знає краще; 4) ніщо не дається даром. По суті справи, це навіть не закони, а аксіоми, тобто положення, прийняті без логічного доказу в силу безпосередньої переконливості. У книзі Б.Коммонера

“Коло, що замикається,” (1974) висунуті ним закони досить докладно коментуються.

За Б.Коммонером, “...глобальна экосистема являє собою єдине ціле, у межах якого нічого не може бути вигране або загублене й котре не може бути об'єктом загального поліпшення: усе, що було витягнуто із неї людською працею, має бути повернуто. Платежу по цьому векселі не можна уникнути; він може бути тільки відстрочений”.

Об'єктом вивчення екології людини служить антропоекосистема – просторовий підрозділ середовища перебування людини, що характеризується подібністю природних, соціально-економічних, виробничих, еколого-гігієнічних, культурно-побутових умов життєдіяльності населення, що формують світогляд, спосіб життя, рівень здоров'я, обряди й звичаї, трудові навички певної спільноти людей. Прикладом різних антропоекосистем можуть бути : село, місто, плем'я в Південній Америці, що живе в ізоляції - своя антропоекосистема; Земля - глобальна антропоекосистема.

Антропоекосистема складається із сукупності компонентів і єдиних процесів, що відбуваються в певному просторі в конкретний час. Розглянемо модель антропоекосистеми. У центрі моделі перебуває спільнота людей, вона взаємодіє із природою, господарством, населенням, частиною якого є і з соціально-економічними умовами. Дуже сильний вплив на людину має забруднення навколишнього середовища. При цьому всі елементи зовнішнього для людської спільноти оточення, у свою чергу, взаємодіють між собою, становлячи більшу систему. Властивості окремих елементів і всієї сукупності факторів зовнішнього середовища та їхня зміна приводить до того, що змінюються основні характеристики існування людей: демографічна поведінка, екологічна свідомість, рівень здоров'я, професійні переваги, рівень культури й рівень утворення. Зміни ці можуть бути як позитивними, так і негативними.

Якщо розглядати дві сусідні антропоекосистеми - міста й сільської місцевості, то вони відрізняються між собою сполученням ряду екологічних, культурних, технічних, соціально-економічних, медичних факторів.

Так, серед факторів, що негативно впливають на селян можна відзначити наступне: 1) режим праці в сільському господарстві менш сприятливий, ніж у промисловості, на транспорті й інших видах діяльності. Працівники сільського господарства не мають регулярних вихідних днів, або повноцінних відпусток; 2) наявність особистого підсобного господарства вимагає більших витрат фізичної праці й часу. Ця обставина в певній мері перешкоджає розвитку людської особистості через скорочення вільного часу; 3) діяльність людей, зайнятих у найбільш масових сільськогосподарських професіях, пов'язана із тривалим перебуванням на відкритому повітрі, що визначає постійний вплив на організм погодних факторів. Тому в жителів села часто реєструються невралгії, ревматизм й інші захворювання, причиною яких служать охолодження організму, особливо при фізичній напрузі. У літню пору року спостерігаються високі температури повітря в сполученні з підвищеною інсоляцією; 4) слабка розвиненість інфраструктури села, віддаленість культурних центрів, недолік кваліфікованої медичної допомоги й ін.

Все це приводить до того, що тривале життя населення в сільській місцевості відрізняється від міської в гіршу сторону й відбиває загальну тенденцію - у містах живуть довше.

Для опису міста як антропоекосистеми розглядають фактори міського середовища, що впливають на життєдіяльність населення й відповідні реакції населення на вплив цих факторів. При оцінці ступеня комфортності міста розглядаються такі сторони городян, як: 1) рівень соціального благополуччя (бюджети родин, забезпеченість житлом, якість медичного обслуговування й соціального забезпечення й ін.); 2) ступінь екологічної безпеки; 3) правова захищеність; 4) зайнятість і задоволеність роботою; 5) наявність умов для повноцінного відпочинку й відновлення .

В умовах сучасного великого міста складається певний соціально-психологічний тип людини, що відрізняється рухливістю, раціональністю поведінки, високою соціальною мобільністю. Інтенсивність просторових пересувань і підвищена щільність населення у великих містах впливають на більш частіші змушені контакти між людьми, підсилюючи в них ступінь психічної напруги.

Високий ступінь міських функцій призводить до негативних впливів на суспільне здоров'я, що позначається на відтворенні населення, особливо в умовах забрудненого середовища, на збільшенні генетичних захворювань, захворюваності, а також стабільності інституту родини. Смертність городян від різних причин нижча, ніж у сільських жителів. При меншому рівні смертності в містах, смертність від онкологічних захворювань там вища.

Рівень здоров'я населення – показник адаптованості конкретної спільноти людей до певних умов життя (визначається за допомогою медико-демографічних коефіцієнтів захворюваності, інвалідності, смертності й т.д.), залежить від природних, соціальних, еколого-гігієнічних умов і відбиває ступінь комфортності цих умов для нормальної життєдіяльності даної спільноти людей.

Стан здоров'я окремо взятої людини - явище, у значній мірі, випадкове. Воно може бути обумовлене переважно ендогенними факторами (стать, вік, статура, спадковість, тип нервової системи й ін.).

Здоров'я населення формується й підтримується всією сукупністю умов повсякденного життя. Умови, обставини, конкретні причини, які більш за інших впливають на виникнення й розвиток хвороб, одержали назву “факторів ризику”. Формування популяційного здоров'я визначають наступні фактори:

1) спосіб життя й соціально-економічні умови;

2) генетика, біологія людини;

3) якість зовнішнього середовища, природні умови;

4) охорона здоров'я.

Величезне число факторів зовнішнього середовища, що впливають на рівень здоров'я людей, можна звести в ряд груп, що якісно розрізняються між собою:

фізичні фактори - всі електромагнітні коливання природного (електричне й магнітне поле Землі; електричні процеси в атмосфері, Сонці й ін.) або штучного походження (радіостанції, високовольтні лінії електропередач та ін.);
біологічні фактори (мікроорганізми: зовсім безпечні для людини; небезпечні для здоров'я; умовно патогенні);
хімічні фактори (хімічні речовини, широко використовувані людиною на виробництві й у побуті - що консервують, миючі, що чистять, дезінфікуючі засоби, а також засоби для фарбування й склеювання різних предметів, лікарські препарати);
соціальні фактори (фактори, пов'язані із життям людей, з їхнім відношенням один до одного й до суспільства);
психічні фактори (поведінка людини в різних ситуаціях, її сприйняття навколишньої дійсності);
природні фактори (клімат, природні води, ґрунтовий покрив, геологічна будова території, стихійні явища - землетрусу, цунамі, урагани й ін.).

У цей час накопичений великий науковий матеріал, що доводить безпосередній вплив цілого ряду факторів навколишнього середовища на здоров'я людини. Так, розроблений своєрідний “календар” хвороб, характерний для середніх географічних широт північної півкулі. Узимку грип і простудні захворювання зустрічаються там частіше, ніж улітку, однак, якщо стоїть суха зима, хворіють менше; якщо погода з різкими коливаннями температури, то сила її впливу рівняється із втратою здоров'я, які приносять епідемії. Запаленням легенів частіше хворіють у січні; пік виразкових кровотеч доводиться на лютий; ревматизм загострюється у квітні; для зими й літа характерні шкірні захворювання.

“Сезонно” працюють і ендокринні залози: узимку основний обмін знижений через ослаблення їхньої діяльності; навесні й восени підвищений, що позначається на нестійкості настрою.

На самопочуття впливає й зміна електромагнітного поля. У магнітоактивні дні загострюються серцево-судинні захворювання, підсилюються нервові розлади, підвищується дратівливість, спостерігається швидка стомлюваність, погіршується сон.

Установлено, що сплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їхню щільність і хімічний склад, потужні потоки заряджених часток і випромінювань вторгаються в атмосферу. Від цього змінюється й сама погода, і реакція на її зміну в людини.

Екологічний стан також впливає на здоров'я людини. Порушення екологічної рівноваги небезпечно зривом механізмів адаптації людини. Організм відповідає різними розладами на шкідливі впливи фізичних випромінювань; професійними захворюваннями на непідготовленість до нових професій; нервово-психічною нестійкістю на інформаційні перевантаження й перенаселеність, надмірний шум у містах; алергійними реакціями на зміну хімічного складу навколишнього середовища.

Здатність пристосовуватися до негативних впливів різна в людей з різним рівнем здоров'я, фізичної підготовленості. Адаптаційні особливості людини залежать від типу його нервової системи. Слабкий тип (меланхолійний) пристосовується важко й часто підданий серйозним зривам. Сильний, рухливий тип (сангвіністичний) психологічно легше пристосовується до нових умов.

У той же час, як показують спеціальні дослідження у людей з більш високим рівнем фізичної підготовленості стійкість організму значно вище, ніж в осіб з низькою загальною фізичною підготовленістю.
Питання для самоконтролю:

1. Як можна охарактеризувати термін “Екологія?

2. Який вплив робить фактор екології (зовнішнього середовища) на здоров'я людини?

3 Що таке “Екологія людини ”?

4. Відзначте найбільш важливі відмінності міста від села як антропоекосистеми?

4. Які фактори зовнішнього середовища негативно впливають на сільських жителів?

6. Як звучать чотири закони екології відомого американського біолога Баррі Коммонера?

7. Що є головним біологічним фактором фізичного виживання людини в умовах, що змінюються?

8. Що відбиває рівень здоров'я населення?

9. Від чого залежать адаптаційні можливості людини?

Лекція 4. Основи біоенергетики людини

Навчально – цільові питання

Поняття обміну речовин та енергії в організмі людини.
Основний обмін та його загальна характеристика.
Загальний обмін в організмі людини.
Фактори від яких залежить інтенсивність обмінних процесів.

Практичні навички

Прогнозувати процеси, які відбуваються з організмом при порушенні обмінних процесів в клітинах.
Визначати величину загального обміну в організмі людини.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки :

Забезпечуючі дисципліни – органічна хімія, загальна біологія, екологія.

Забезпечувані дисципліни – анатомія, гігієна та фізіологія людини, педіатрія, біохімія, основи медичних знань.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Обмін речовин – основа життя

Сукупність всіх хімічних реакцій у живому організмі, що протікають під впливом ферментів, одержало назву обміну речовин. У процесі обміну речовин в організмі утворюється необхідна для життєдіяльності енергія, відбувається синтез різних хімічних сполук, що йдуть на побудову організму.

Обмін речовин складається із двох протилежних процесів, що протікають одночасно. Перший – катаболізм, або дисиміляція, включає реакції, пов'язані із розпадом речовин, їхнім окислюванням і виведенням з організму продуктів розпаду. Другий – анаболізм, або асиміляція, поєднує всі реакції, пов'язані із синтезом необхідних речовин, їхнім засвоєнням і використанням для росту, розвитку й життєдіяльності організму.

Обмін речовин являє собою комплекс біохімічних і енергетичних процесів, що забезпечують використання харчових речовин для потреб організму й задоволення його потреб у пластичних і енергетичних речовинах.

Харчові речовини - білки, жири, вуглеводи й інші високомолекулярні сполуки - піддаються в травному тракті гідролітичному розщепленню на більш прості низькомолекулярні з'єднання.

Останні, потрапляючи в кров і тканини, підлягають подальшим перетворенням - аеробному окислюванню, окисному фосфорилюванню та ін. У процесі цих перетворень поряд із окислюванням до вуглекислого газу й води відбувається використання продуктів окислювання для синтезу амінокислот та інших необхідних метаболітів. Таким чином, аеробне окислювання поєднує в собі елементи розпаду й синтезу і є сполучною ланкою в обміні білків, жирів, вуглеводів та інших речовин.

Обмін речовин являє собою безперервний, але непомітний для нашого погляду процес. У середньому в людини кожні 80 днів змінюється половина всіх білків, ферменти печінки (у ній ідуть особливо інтенсивні реакції) оновлюються через 2-4 години, а деяких - навіть через кілька десятків хвилин.

З обміном речовин пов'язаний обмін енергії в організмі.

Обмін енергії в організмі

Відповідно до першого закону термодинаміки, енергія не зникає й не з'являється знову. Живий організм має одержувати енергію в доступній для нього формі з навколишнього середовища й повертати середовищу відповідну кількість енергії у формі, менш придатної для подальшого використання.

Організм постійно має потребу в енергії для виконання різного роду роботи - механічної (пересування тіла, серцева діяльність та ін.); електричної (утворення різниці потенціалів у тканинах і клітинах); хімічної (синтез речовин) і т.д.

Первинним джерелом енергії для людини (як і для всього живого на Землі) служить сонячне випромінювання. Початковою ланкою в харчовому ланцюзі є рослини, що акумулюють у процесі фотосинтезу сонячну енергію. Таким чином, вільна енергія для організму може надходити лише з їжею. Вона акумульована в складних хімічних зв'язках білків, жирів і вуглеводів. Для того, щоб звільнити цю енергію, поживні речовини спочатку піддаються гідролізу, а потім окислюванню в анаеробних або аеробних умовах.

Вся вільна енергія, що вивільняється при окислюванні поживних речовин, в остаточному підсумку, перетворюється на теплову енергію.

Одиниці виміру енерговитрат організму: кількість виділеної енергії відповідно до системи СІ (міжнародна система вирахування) варто виражати в Дж (1 Ккал=4,19 КДж). Але в медичній практиці в нашій країні й за кордоном користуються одиницею калорія, або ккал. Тому що енерговитрати - це потік енергії в одиницю часу, те найчастіше використаються такі виміри як ккал/хвилину, ккал/годину, ккал/добу.

Таким чином, обмін речовин і енергії - це послідовне споживання, перетворення, використання, накопичення й втрата речовин і енергії протягом життя, що дозволяють організму самозберігатися, рости, розвиватися, адаптуватися до навколишнього середовища й самовідтворюватися.
Основний і загальний обмін

Крім поняття обмін речовин у біоенергетиці людини існують поняття “основний обмін” і “загальний обмін”. Це терміни, які зародилися у фізіології й вони відбивають енерговитрати організму.

Основний обмін – це енерготрати організму в умовах фізіологічного спокою, тобто це мінімальні витрати енергії, які необхідні організму для підтримки життєздатності всіх його органів і систем.

Фізіологічний спокій – людина перебуває в положенні “лежачи” (через 12-14 годин після прийому їжі), при температурі комфорту (18-20 ⁰С) і емоційному спокої.

У жінок у зв'язку з відсутністю високого змісту андрогенів величина основного обміну на 10-15 % менше, ніж у чоловіків.

Енергія, яка виділяється в умовах фізіологічного спокою, витрачається, згідно даним ВІЗ на: печінку - 27 %, мозок - 19 %, серце - 7 %, нирки - 10 %, м'яза - 18 %, інші органи - 19 %, разом - 100 %.

Величину основного обміну визначають:

1. Для оцінки стану організму. Так, наприклад, при гіперфункції щитовидної залози величина основного обміну істотно зростає, а при гіпофункції - навпаки, знижується. Це явище використовується в ендокринології;

2. Для розрахунку величини фізичного навантаження при виробничій, спортивній і побутовій діяльності.

Загальний обмін – це рівень енерговитрат організму в умовах фізіологічної активності.

Середні добові енерговитрати в студентів становлять близько 3000 ккал/доб, а в людей розумової праці - 2400-2800 ккал/доб.

Дані про величину загального обміну дозволяють також визначати калорійність добового раціону. Так, якщо добові енерготрати організму становлять 3000 ккал, то добова калорійність їжі з обліком, що засвоюється лише 90 % поступаючих з їжею поживних речовин, повинна становити 3300 ккал.

Величина загального обміну відбиває ступінь фізичної активності людини. Якщо вона низька - 2400-3500 ккал/добу, то це свідчить про гіпокінезію, або гіподинамію. Такий стан небезпечний для здоров'я підвищується ризик ранньої появи атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби шлунка й 12-палої кишки. Однак надмірна активність, як показує аналіз захворюваності спортсменів високого класу, теж не приносить великої користі організму.

По даним експертів ВІЗ для підтримки високої працездатності кожній людині необхідно щодня робити фізичну зарядку 20 хвилин.

Таким чином, інтенсивність обмінних процесів у значній мірі залежить від величини фізичного навантаження й від збалансованого харчування. Одноманітне харчування, при якому виключаються окремі компоненти збалансованого харчового раціону викликає порушення обміну речовин. Для людини збалансоване харчування включає білки, жири й вуглеводи в масових співвідношеннях: 1:1:4. Якщо необхідно знизити масу тіла, то варто обмежити кількість вуглеводів. При важкій м'язовій роботі руйнується багато білків, тому необхідно збільшити їхнє надходження з їжею в організм людини.
Питання для самопідготовки:

1. Що таке обмін речовин?

2. З яких двох протилежних процесів складається обмін речовин?

3. Чи зустрічається обмін речовин у неживих тілах?

4. Як відбувається обмін енергії в організмі?

5. Що є джерелом енергії для людини?

6. Що таке основний обмін?

7. У жінок величина основного обміну така ж як у чоловіків, чи ні?

8. Що таке загальний обмін?

9. Від чого в першу чергу залежить інтенсивність обмінних процесів?

Лекція 5. Психіка й здоров’я. Сучасні підходи до психічного здоров’я.
Навчально – цільові питання

Поняття “психіка” у науковій теорії.
Психічне здоров’я та його характеристика.
Стрес. Фази стресу.
Темпераменти людини.
Механізм нормалізації психічного стану людини.

Практичні навички

Уміти характеризувати фази стресу.
Визначати типи темпераменту людини.
Застосовувати механізми нормалізації психічного стану людини у процесі життєдіяльності.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни – загальна біологія.

Забезпечувані дисципліни – педагогіка, психологія, анатомія , фізіологія та гігієна людини, основи медичних знань, теорія та методика фізичної культури.

1 2 3

Схожі:

Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...	Курс лекцій Для студентів денної і заочної форми навчання Всіх спеціальностей університету ТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
РОЗКЛАД для студентів заочної форми навчання факультету фізичного виховання	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної... Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]...
РОЗКЛАД для студентів заочної форми навчання на екзаменаційну ЗАНЯТЬ...	РОЗКЛАД ЗАНЯТЬ НА ЕКЗАМЕНАЦІЙНУ СЕСІЮ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ...
РОЗКЛАД ЗАНЯТЬ НА ЕКЗАМЕНАЦІЙНУ СЕСІЮ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ...	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ №2 з ОРГАНІЗАЦІЇ... Схвалено цикловою методичною комісією фармацевтичного факультету і рекомендовано до друку (протокол №1 від 30 серпня 2012 р.)
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....	РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ Економічна теорія. Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форми навчання – Луцьк: ЛНТУ, 2011. –...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання