|
|
Скачати 1.88 Mb.
|
Основи економіки природокористуванняПЛАН
Природні ресурси – це засоби існування людей, не створенні їхньою працею, які містяться в природі. До них належать вода, ґрунти, рослинний і тваринний світ, мінеральні ресурси тощо. Природні ресурси класифікуються за:
невичерпні – на відновлювальні, відносно відновлювальні, невідновлювальні. Відновлювальні ресурси – це рослинний і тваринний світ, а також деякі види мінеральних ресурсів. Відновлення ресурсів відбуваються з різною швидкістю, однак вони можуть стати невідновлювальними. До відносно відновлювальних : земельні, лісові, водні ресурси. Невідновлювальні ресурси – це такі ресурси, що зовсім не відновлюються, або відновлюються значно повільніше, ніж відбувається їхнє використання людиною. До них належать мінерали, паливні та мінерально-сировинні ресурси. Одним із основних напрямків раціонального використання мінеральних ресурсів є впровадження їхньої комплексної переробки, безвідходних і ресурсозберігальних технологій. До невичерпних належать – космічні і кліматичні. Космічні – це сонячна радіація, енергія морських припливів і відпливів. Кліматичні – повітря, енергія вітру, опади. Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів його збереження. Сюди входять:
Природокористування може бути:
Раціональне природокористування – це високоефективне, розумне господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комплексів або окремих об’єктів. Нераціональне природокористування – це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, до саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біологічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій природних об’єктів. Нераціональне використання може бути:
Головний екологічний ресурс полягає зміні системи цінностей і засобів освоєння світу, в зміні загально людського світогляду. Економічні критерії прогресу повинні оцінюватися з огляду їхнього впливу на “якість життя” і збереження біосфери, розвиток духовності людини. 2. Критерії ефективності та основні етапи господарювання в царині природокористування в Україні Термін “природокористування” - поширений у сучасній літературі. Його найчастіше вживають, коли мова йде про використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іноді під ним розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі. Але в усіх випадках під природокористуванням розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів його збереження, виділяючи в цьому процесі три аспекти: а) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення; б) використання та охорону природних умов середовища проживання; в) збереження, відтворення екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства. Механізм господарювання в галузі природокористування являє собою систему заходів з управління, планування та економічного стимулювання, спрямованого на раціональне природокористування. Об’єктивним критерієм винесення рішень з приводу альтернативних стратегій використання навколишнього середовища служить економічна оцінка природних ресурсів. Система економічних оцінок природних ресурсів – це система централізовано встановлених нормативів максимально допустимих затрат на збереження даного природного блага і нормативів мінімально допустимої ефективності експлуатації природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів являє собою грошовий вираз довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісна оцінка природних ресурсів необхідна для економічного обгрунтування вкладень у відтворення, охорону і раціоналізацію використання природних багатств і вибору найвигідніших із народногосподарських позицій засобів їх утилізації. У стратегії природокористування виділяють три етапи: І етап – поч. 20-х - середина 50-х років. В економічній науці домінувала концепція безкоштовності природних ресурсів. Вважалося, що оскільки природні ресурси не є об’єктами купівлі-продажу, то методологічно неправильно оцінювати їх у вартісному вигляді, а впровадження оцінки природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення сільського господарства. Спробу ввести рентні відносини було перервано колгоспами, а земельні кадастри оголошено буржуазною категорією, неприйнятною для “соціалістичної практики” . Природні ресурси вважалися невичерпними. Тому розроблялися найзручніші родовища з високим вмістом корисної речовини в руді, в сільськогосподарському виробництві переважали екстенсивні методи господарювання, цілинні землі вважалися значним резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а лісові ресурси Східного Сибіру і Далекого Сходу Росії – безмежними для лісозаготівлі. Затрати, необхідні для освоєння нових земель і втягнення їх у господарський обіг були невеликими. ІІ етап – розпочався на зламі 60-70-х рр. і тривав до початку 80-х. Резерви сільськогосподарських угідь, придатні для експлуатації, було вичерпано. Істотно погіршились умови видобутку ресурсів на родовищах, розроблення яких дозволяло отримувати дешеву сировину, зокрема почала рости собівартість видобутку донецького вугілля. Із 25млн га розораних цілинних земель 12 млн га виявились ерозійними, суховії зривали на значних площах розораний гумус. У лісовому господарстві знизився обсяг заготівлі деревини, собівартість її також зросла. Все це свідчило про помилкові уявлення про природні ресурси, про їх безкоштовність, невичерпність, про те, що вони – подарунок природи. В економічній науці виникла затратна концепція природокористування, сутність якої полягає в тому, що природні ресурси повинні мати економічну оцінку, оскільки вона є предметом праці. Але критерієм вартісної оцінки природних ресурсів вважалися затрати на освоєння і підтримання об’єктів природокористування у стані, придатному для експлуатації. Хибність концепції полягала в тому, що в експлуатацію вводилися ті ресурси, на освоєння яких витрачалося менше матеріальних і фінансових ресурсів, праці. Крім того, згідно з цією концепцією виходило, що ділянка чорнозему, яка має найвищу родючість і характеризується високою врожайністю, з низьким затратами праці на її освоєння, має меншу цінність для суспільства, ніж ділянка дерново-підзолистих чи підзолистих грунтів, на освоєння якої витрачається більша кількість праці та матеріальних ресурсів. Оскільки критерій економічної оцінки – “затрати” мав багато істотних вад, в економічній літературі з’явилася “результатна” концепція вартісної оцінки природних ресурсів. Критерієм оцінки природних ресурсів стали результати у вартісній формі, що їх отримували внаслідок освоєння природного ресурсу. Наприклад, для економічної оцінки земельних ресурсів за основу брався грошовий вираз продукції, яку отримали з певної ділянки. А результат у сільськогосподарському виробництві залежить не тільки від затрат і розташування ділянки відносно ринку збуту тощо. Отже, жодна з запропонованих оцінок природних ресурсів – чи то оцінка, що базується на затратах з освоєння і підтримання об’єкта в експлуатаційному стані, чи побудована на вимірах результатів його функціонування, - не може повною мірою відображати ту цінність, яку має для суспільства той чи інший об’єкт природокористування. Тільки діалектична єдність, (а не просто сума) затратного і результативного аспектів оцінки природних ресурсів дозволить їх об’єктивно оцінити. На цьому етапі природокористування було розроблено кадастри природних ресурсів. Проте наслідком затратно – результатного підходу до природокористування стала економічна оцінка природних ресурсів, яку звели до якісних характеристик; в основу її було покладено різні системи бальності, бонітети і подібні умовні шкали оцінок. Ігнорування вартісної оцінки ресурсів та безкоштовність природних ресурсів обумовили їх безгосподарське використання , некомплексну переробку сировини, недостатній рівень використання вторинних ресурсів. Так, під час спорудження ГЕС проектувальники враховували лише вартість незібраного урожаю за один рік : звідси – неправильне уявлення про ніби найдешевшу електроенергію, яку виробляють ГЕС. ІІІ етап - з 80-хрр. дотепер, виник з вичерпністю окремих видів ресурсів. В економічній науці обгрунтовується необхідність економічної оцінки природних ресурсів, але критерієм такої оцінки стає рента. Будучи, з одного боку, результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об’єкта над затратами), рента також виражає затрати, але на відміну від фактичних, затрати, виражені в ренті, є затратами суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці. Диференційна рента визначається різницею в затратах за використання гіршої з втягнених в обіг і конкретної ділянки або певних обсягів природних ресурсів. Наприклад, земельна рента А виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих із середніх за родючістю та вигідно розташованих відносно ринку земельних ділянок порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільського господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок землі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках. Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і середніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає додатковий прибуток – ренту. Диференційна рента В виникає як результат різної ефективності додаткових капіталовкладень у сільське господарство, тобто вона обумовлена інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Отже, рента відображає диференціацію об’єктивних умов використання природних ресурсів. Вона становить прибуток, обумовлений не зусиллями працівників, а виключно якістю ресурсів, їх вичерпністю чи обмеженістю та близьким розташуванням відносно ринку збуту. Тому вона використовується для створення рівних умов для функціонування підприємств і служить об’єктивним критерієм економічної оцінки природних ресурсів. Цей етап природокористування відзначається намаганням створити господарський механізм управління процесом природокористування з адміністративними, правовими, екологічними методами. На початку 80-х років почали впроваджуватися платежі за природні ресурси, за забруднення навколишнього середовища, і хоча вони мали здебільшого символічний характер, усе ж таки порівняно з попередніми етапами це був крок уперед до раціонального природокористування. |
|
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
Курс лекцій Черкаси 2012 |
|
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних... Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,... |
Курс лекцій для студентів факультету заочної форми навчання |
|
Опорний курс лекцій Київ 2011 ЗМІСТ Список використаної літератури |
ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА Економічна діагностика. Опорний конспект лекцій / Укладач: к г н., доц. Мартусенко І. В. – ВІЕ ТНЕУ. – Вінниця, 2011. – 72с |
|
Основні напрямки діяльності Ліги прочитано курс лекцій з історії України від найдавніших часів до сьогодення |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |