Розділ 8 ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЛІТОСФЕРИ

Скачати 2.86 Mb.

Назва	Розділ 8 ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЛІТОСФЕРИ
Сторінка	6/24
Дата	01.04.2013
Розмір	2.86 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Туризм > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 24

9.5. РОЗРОБКА НОВИХ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Такі процеси вже існують у багатьох галузях промисловості, причому вони характеризуються мінімальною кількістю технологічних стадій і поєднанням операцій. Так, у чорній металургії розроблено метод прямого добування заліза безпосередньо відновленням рудних концентратів воднем або синтез-газом (сумішшю водню з оксидом карбону (II)). При цьому вилучено стадії доменної плавки, а також виробництва коксу й агломерату. У виробництві сталі за цією технологією прямого відновлення в 2-3 рази зменшуються витрати води та утворення стічних вод і значно зменшуються викиди пилу й оксиду сульфуру (IV), а також інших домішок.

Ось уже понад 100 років соду виробляють за методом Сольве, згідно з яким аміачний розсіл, отриманий насиченням розчину кухонної солі аміаком, карбонізують оксидом карбону (IV) за схемою

NaCl + NH₃ + СО₂ + Н₂О = NaHCO₃ + NH₄Cl.

З осаду гідрогенкарбонату натрію після фільтрування та прожарювання добувають кальциновану соду за схемою

2NaHCO₃ = Na₂CO₃ + СО₂ + Н₂О.

З фільтрату, що являє собою розчин хлориду амонію, після обробки вапняним молоком регенерують аміак, який повертається у виробництво:

2NH₄Cl + Са(ОН)₂ = 2NH₃ + СаСl₂ + 2Н₂О.

Відходом цього виробництва є дистилерна рідина – суспензія розчинних сполук у розчині хлоридів кальцію і натрію. На 1 т соди утворюється 1 т хлориду кальцію і 0,5 т хлориду натрію, а загальна кількість відходів содового виробництва становить 2000 млн м³ щороку.

В Японії запропонували два варіанти вдосконалення технології Сольве:

не здійснювати взагалі регенерацію аміаку, а використовувати хлорид амонію як добриво;

регенерувати аміак за допомогою гідроксиду магнію:

2NH₄Cl + Mg(OH)₂ = 2NH₃ + MgCl₂ + 2H₂O.

У цьому разі хлорид магнію можна переробити на корисні продукти: металічний магній, оксид магнію та хлоридну кислоту.

Досліджуються нові процеси добування зв’язаного азоту (плазмо-хімічний метод), а також аміаку за допомогою ізопропілату титану. Проте ці процеси поки що не можуть замінити синтез аміаку з водню й азоту.

У хімічній промисловості здійснюється значна інтенсифікація виробничих процесів, створюються агрегати високої одиничної потужності, впроваджуються енерготехнологічні процеси, які широко використовуються у виробництві синтетичного аміаку. Потужність установок для синтезу аміаку зросла в 20 разів, і проектуються агрегати ще вдвічі потужніші. При цьому витрати енергії зменшилися з 1200 до 40 кВт ∙ год на одиницю зв’язаного азоту, витрати свіжої води – з 32 до 8 м³/т, витрати оборотної води – з 500-550 до 50-100 м³/т.

9.6. ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧІ КОМПЛЕКСИ

Одним з істотних напрямів зменшення витрат сировини і енергії, а також розсіюваних відходів виробництва є створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) з метою організації комплексної переробки сировини. У ТВК здійснюється кооперування окремих підприємств, коли відходи одного з них є сировиною для іншого. Вже нині золо-шлакові відходи теплових електростанцій використовують для виробництва будівельних матеріалів як наповнювачі для бетону, силікатної цегли тощо. Розроблено технологію перероблення червоних шламів глиноземного виробництва з високим вмістом заліза. З них запропоновано виготовляти коагулянти, вилучати рідкісноземельні елементи, глинозем та виплавляти чавун.

З доменних шлаків пропонують виробляти шлакоситал – скло-кристалічний матеріал з хорошими фізико-хімічними властивостями. На основі доменних шлаків щороку виробляють понад 30 млн т шлакопортландцементу. Такі металургійні заводи, як «Азовсталь», Дніпропетровський ім. Петровського та інші перейшли на повне використання шлаків.

У багатьох регіонах нашої країни формуються територіально-виробничі комплекси, діяльність яких спрямована на збалансування виробничих технологічних потоків та вдосконалення територіальної структури виробництв. Особливо велике значення має збалансування структури виробництв для сформованих індустріальних центрів (Донбас, Придніпров’я) у зв’язку з перебудовою економіки на ринкові відносини і пов’язаною з цим реструктуризацією промисловості.

9.7. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

Споживання енергоресурсів у всьому світі безперервно збільшується, млрд т умовного палива:

1900-1925 pp. – 30; 1950-1975 pp. – 95;

1925-1950 pp. – 50; 1975-2000 pp. – 300-450.

Нині на одну людину припадає в середньому в США – близько 7 т енергоресурсів, у Японії – 1,5-5 т, а в країнах, що розвиваються, – 0,15- 0,3 т у нафтовому еквіваленті (нафтовий еквівалент 1 т = 44 ∙ 10¹⁵ Дж). У період з 1990 по 2000 р. споживання енергоресурсів на 1 людину збільшилося приблизно в 5 разів. Задоволення зростаючих потреб населення полягає в раціональному використанні енергоресурсів, якого досягають кількома шляхами:

реструктуризацією енергоємних галузей господарства з використанням менш енергоємних;
економією енергоресурсів у всіх галузях господарської діяльності;
використанням нетрадиційних джерел енергії;
використанням вторинних енергетичних ресурсів (ВЕР), тобто утилізацією відходів теплоти й енергії.

Ці шляхи реалізуються відповідно до закону енерговіддачі в природокористуванні: у процесі добування з природних систем корисної продукції з часом (в історичному аспекті) на її виготовлення витрачається в середньому дедалі більше енергії (зростають енергетичні витрати на одну людину). Так, якщо в неоліті витрати на одну людину становили 42 000 кДж (близько 10-12 тис. кДж для харчування), наприкінці середніх віків – 92 000 кДж, то в 1970 р. на одного жителя США – 964 000 кДж. Ці потреби, очевидно, зростатимуть і надалі.

Враховуючи вичерпність викопного палива та забруднення довкілля відходами енергетики, дедалі більше зростатиме значення відновних джерел енергії. За прогнозами, до 2020 р. ці джерела замінять близько 2,5 млрд т палива. їх частка у виробництві електроенергії й теплоти становитиме 8 %. Отже, дедалі більше використовуватимуть енергію Сонця (геліостанції), вітру (вітродвигуни), геотермальні теплові електростанції (геоТЕС), енергію океанів у вигляді теплоти, енергії течій, хвиль і припливів.

Для виробництва електричної й теплової енергії у лісопереробній промисловості використовують біомасу – енергоносії рослинного походження. Турбогенератори, що працюють на продуктах газифікації біомаси, можуть успішно конкурувати з традиційними тепловими, ядерними та гідравлічними енергоресурсами.

Істотним резервом економії енергії є використання вторинних енергетичних ресурсів (теплових відходів). На машинобудівних підприємствах тепловими відходами є фізична теплота викидних газів, охолодження нагрівних і термічних печей та вагранок, теплота відпрацьованої пари ковальсько-пресового обладнання тощо.

У чорній та кольоровій металургії до теплових ВЕР належать фізична теплота основної продукції та відходів виробництва, теплота викидних газів мартенівських і доменних печей, конверторів, нагрівних печей прокатного виробництва, а також відведена теплота після охолодження агрегатів.

У хімічній промисловості в значних кількостях ВЕР утворюються в результаті виробництва сульфатної та нітратної кислот, аміаку, каустичної соди, добрив, хімічних волокон і пластмас. Це теплота викидних газів, фізична теплота охолодних рідин промивних ванн, теплообмінників, теплота відпрацьованої пари й конденсату тощо.

На підприємствах нафтопереробної промисловості ВЕР – це фізична теплота продукційного потоку, викидних газів трубчастих печей і печей спалювання гідрогенсульфіду, установок регенерації каталізатора, фізична теплота після спалювання токсичної органіки і теплота охолодної води.

Вторинні енергетичні ресурси є також на тепло- і електростанціях (ТЕС і ГЕС). На ТЕС – це теплота охолодної води конденсаційних пристроїв, на ГЕС – відходи тепловиділення в електрогенераторах. Джерелами ВЕР є викидні димові гази котелень або відведені продукти спалювання в газотурбінних установках, нагріта охолодна вода із системи охолодження генераторів електростанцій, на АЕС – теплота конденсату і охолодних систем.

Утилізацію відходів теплоти й енергії здійснюють, безпосередньо використовуючи їх у процесах, які були джерелом цих відходів, або в інших, та за допомогою теплообмінних пристроїв різної конструкції – рекуператорів, регенераторів, котлів-утилізаторів, а також в інших конструкціях, наприклад агрегатах мотор-насос-турбіна. Відпрацьовані пару й гарячу воду використовують зазвичай безпосередньо (без трансформації в інші енергоносії) для опалення та гарячого водозабезпечення. Теплоту викидних газів можна використати для сушіння, випарювання, дистиляції та здійснення інших процесів.

У хімічній та деяких інших галузях промисловості утилізовану теплоту продуктів реакції використовують для попереднього нагрівання сировини (реагентів), що надходить у ті самі апарати. Таке нагрівання здійснюють у рекуператорах, регенераторах і теплообмінниках. Реагенти надходять у теплообмінник 1 (рис. 9.1), де нагріваються за рахунок теплоти гарячих продуктів, які виходять з реакційного апарата 2, а потім подаються в реактор. За цією схемою теплообмін між гарячими й холодними продуктами відбувається через стінки труб теплообмінника. Апарати подібного типу називають рекуператорами (теплообмінниками).

Рис. 9.1. Схема використання теплоти продуктів реакції або відхідних газів:

1 – телообмінник; 2 – реактор

Рис. 9.2. Схема роботи регенератора: 1-8 – заслінки; А, Б – камери регенератора
Регенератори (рис. 9.2) застосовують для утилізації теплоти газів. Вони складаються з періодично діючих камер, заповнених насадкою з вогнетривкої цегли. Для створення безперервного процесу потрібно мати не менш як два регенератори. Гарячий газ спочатку проходить через регенератор А, нагріває його насадку, а сам охолоджується. Холодний газ проходить через регенератор Б і нагрівається за допомогою попередньо нагрітої насадки. За такого режиму роботи непарні заслінки 1, 3, 5, 7 закриті, а парні – 2, 4, 6 і 8 – відкриті. Після нагрівання насадки регенератора А і охолодження насадки регенератора Б здійснюють перемикання і гарячий газ спрямовують у регенератор Б, а холодний – у регенератор А. При цьому парні заслінки мають бути відкритими, а непарні – закритими. Після охолодження насадки регенератора А і нагрівання насадки регенератора Б знову здійснюють перемикання. За організації такої періодичної роботи регенераторів забезпечується постійне нагрівання холодного газу за рахунок теплоти гарячого газу, який викидається.

Теплоту газуватих продуктів реакції і викидних газів часто використовують для виробництва пари в котлах-утилізаторах (рис. 9.3). Гарячі гази рухаються по трубах 4, розміщених у корпусі котла. В міжтрубному просторі знаходиться вода, яка надходить через штуцер 5. Пара, що утворилася, проходить через вологовіддільник 2 і виводиться з котла через кран 1.

Рис. 9.3. Котел-утилізатор: 1,5 – крани; 2 – вологовіддільник; 3 – корпус з водою; 4 – труби

Рис. 9.4. Схема агрегату мотор-насос-турбіна: 1 – башта; 2 – мотор; 3 – турбіна; 4 – насос

У процесах, які проводяться за високих тисків, для зменшення витрат електроенергії, що перетворюється на механічну, прагнуть використати енергію стиснутих газів або рідини, що перебуває під тиском. Для цього можна використовувати агрегати мотор-насос-турбіна (рис. 9.4). Газ, що перебуває під тиском, надходить у нижню частину башти і омивається зрошувальною рідиною. Газ виходить з верхньої частини башти, а рідина – з нижньої. Поряд з баштою розташований агрегат мотор-насос- турбіна, в якому мотор, колесо турбіни й робочі колеса багатоступінчастого насоса мають спільний вал. Насос подає рідину на зрошення башти. Рідина, що витікає з башти і перебуває під тиском, потрапляє на лопатки турбіни, обертає колесо турбіни і втрачає енергію. Оскільки колеса турбіни й насоса знаходяться на одному валу, енергія рідини використовується для роботи насоса й подавання рідини на зрошення башти. Аналогічно використовують енергію стиснутих газів. Одним з істотних напрямів раціонального використання енергетичних ресурсів є створення енерготехнологічних комплексів. Прикладом таких комплексів може бути виробництво сульфатної кислоти з колчедану. В результаті спалювання останнього добувають сірчистий газ, нагрітий до високої температури. Після його охолодження і очищення отримують сульфатну кислоту, а за допомогою утилізованої теплоти в котлах-утилізаторах – підігріту водяну пару, яку використовують в інших виробництвах на тому самому підприємстві або для комунального теплозабезпечення.

Використання вторинних енергетичних ресурсів підвищує коефіцієнт використання енергії, який визначають за формулою
η_e = Wт ∙ 100/W_пр, %,
де W_т і W_пр – відповідно кількість енергії, яка витрачена теоретично і практично на отримання одиниці продукції. Ефективність використання теплоти визначається тепловим коефіцієнтом корисної дії η_т, який обчислюють за формулою
η_т = Q_т ∙ 100/Q_пр, %,

де Q_т і Q_пр – відповідно кількість теплоти, яка теоретично і практично витрачається на здійснення процесу. Чим більші η_e і η_т, тим ефективніше використовуються енергія й теплота для здійснення різних процесів.

9.8. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ФІТОЦЕНОЗІВ

Рослинність стабілізує вуглецево-кисневий баланс атмосфери. Зелені рослини щороку засвоюють за допомогою фотосинтезу близько 170 млрд т оксиду карбону (IV) і виділяють 460 млрд т кисню. Рослини забезпечують біологічний колообіг речовин у біосфері, накопичують органічні речовини, необхідні для життя людей і тварин, збагачують киснем середовище існування живих організмів, сприяють формуванню ґрунтового покриву та впливають на його родючість, беруть участь у депонуванні сонячної енергії. Рослинні ценози мають повітроочисне, водоохоронне, ґрунтозахисне, клімато-регулювальне, санітарно-гігієнічне та культурно-естетичне значення.

Рослини є основним джерелом постачання ґрунту органічними речовинами, що сприяє збільшенню їх врожайності завдяки утворенню гумусу (перегною). За допомогою бобових, злаків та інших вищих рослин формуються структура та хімічний склад ґрунту. Рослинний покрив регулює добову й річну температури. Поверхня ґрунту в лісі та інших місцевостях, де проростають рослини, взимку тепліша, а в інші пори року – холодніша. Рослини утримують вологу в ґрунті, сприяють розподілу вологи суходолу (впливають на випаровування вологи, опади, а також на поверхневий і внутрішньоґрунтовий стоки). Лісові рослини сприяють зниженню рівня ґрунтових вод та рівномірності розподілу стоку, зменшують його інтенсивність і швидкість на поверхні після дощів. Зниження інтенсивності поверхневого стоку зменшує ерозію ґрунтів, особливо в гірській місцевості та в районах сильних вітрів і суховіїв.

Рослини забезпечують близько 60-80 % очисної здатності біосфери. Вони поглинають різні гази та пил, завдяки чому очищається атмосферне повітря. У містах, де бідний рослинний покрив, концентрація оксиду карбону (IV) та інших шкідливих газів у повітрі в 9-10 разів вища, ніж у лісі.

Рослини виділяють фітонциди, що згубно діють на хвороботворні бактерії. Вони очищають довкілля від радіоактивних забруднень. Однак найголовніша роль рослин полягає у створенні продуктів харчування для людей і кормів для тварин. Багато видів рослин використовуються людиною як сировина для промисловості (льон, бавовник, деревина тощо). Важливу роль у господарській діяльності людей відіграють природні ресурси рослинного походження – нафта, кам’яне та буре вугілля, горючі сланці, торф.

Негативне значення рослин полягає в тому, що деякі їх види засмічують поля, пасовиська, водойми, канали тощо. Деякі рослини згубно впливають на людей і тварин, викликають алергію, отруєння, грибні захворювання тощо.

Проте життя без рослин неможливе. Отже, слід прагнути, щоб у результаті антропогенної діяльності рослинний покрив не зменшувався, а навпаки, – збільшувався. Адже «від зеленого листа беруть початок усі прояви життя на Землі» (К. А. Тимірязєв). Зменшення чисельності видів рослин порушує біологічний колообіг речовин у природі, знижує родючість ґрунтів і врешті порушує динамічну рівновагу в природі та призводить до небажаних екологічних наслідків.

Величезний вплив на стан життя в біосфері мають ліси. На частку лісів припадає близько 70 % усієї біологічної маси суші. З найдавніших часів ліс задовольняє найрізноманітніші потреби людей. Його ресурси широко використовують у різних галузях господарства.

Ліси на Землі вкривають близько 30 % площі суші (3,8 млрд га) і розподілені на території вкрай нерівномірно. Вони зосередженні переважно в середніх широтах Північної півкулі та в тропічній зоні. Ліс постійно продукує органічну масу-деревину, з якої виготовляють вироби й товари вжитку майже 25 тисяч найменувань. Деревина є паливом, будівельним матеріалом та природним сировинним ресурсом для багатьох галузей господарства (деревопереробної, целюлозно-паперової, хімічної, машинобудівної та ін.). Як сировина деревина посідає третє місце після кам’яного вугілля і харчової сировини. З деревини виготовляють папір, штучний шовк і шерсть, целулоїд, бездимний порох, піроксилін, фото- й кіноплівку, нітрофарби та нітролаки, штучну шкіру, пластмаси, етанол і метанол, ацетатну кислоту, смолу, дьоготь, скипидар, кормові дріжджі, штучний каучук, ефірні олії, медикаменти та багато інших продуктів. Деревина, оброблена під високими тиском і температурою, може використовуватись як замінник металу й пластмас, що характеризуються тривалим терміном використання (понад 50 років і більше).

Багато порід дерев дають плоди з високим вмістом поживних речовин і вітамінів. Лісові рослини створюють кормову базу для бджільництва. З лісових рослин добувають багато лікарських засобів. Ліс – це природна аптека. Тут росте багато технічних рослин, які є сировиною для деревообробної, олійної, ефірної, дубильної, лакофарбової та інших галузей промисловості. Лісові сіножаті та пасовища забезпечують поживними кормами тваринництво. Органічні добрива, виготовлені з кори, діють упродовж 6-8 років і підвищують урожайність сільськогосподарських культур на 50-80 %.

Ліс є гігантським акумулятором сонячної енергії, основним генератором кисню. Ліс – легені нашої планети. Він відіграє надзвичайно важливу роль у відновленні киснево-вуглекислотного балансу в повітрі. Лісові насадження забезпечують рівномірне водопостачання рік і водойм упродовж року. Вирубування лісів зумовлює обміління річок і навіть повне їх пересихання. Лісонасадження на схилах захищають ґрунти від розмивання й утворення ярів, зміцнюють схили в ярах і балках. Ліси пом’якшують клімат, підвищують вологість повітря. Різниця температури повітря під кронами дерев і зовні досягає влітку 7-10 градусів у денний час. Завдяки руху холодного й вологого повітря з лісу в поле зменшується негативний вплив суховіїв, посух і пекучого сонця. Вночі спостерігається зворотний рух повітря – з охолодженого поля в ліс. Таким чином зменшується коливання температури й вологості повітря та ґрунту. Ліс поліпшує мікроклімат. Охолодний ефект добового випаровування одного дорослого дерева дорівнює 105 ∙ 10⁴ кДж, що еквівалентне роботі 10 кімнатних кондиціонерів упродовж 20 год.

Ліси й лісові смуги затримують сніг, захищають поля від піщаних бур і суховіїв, поліпшують водний режим території та підвищують урожайність сільськогосподарських культур. Лісосмуги в 5-6 рядів площею 1 га захищають 25-30 га ріллі, й на кожному її гектарі нагромаджується 600-800 т вологи. Це сприяє збільшенню врожайності зернових на 3-4 ц з гектара.

Велике й санітарно-оздоровче та рекреаційне значення лісу. Ліс – це величезний природний механічний та біохімічний фільтр. Ділянка лісу площею 1 га виділяє за рік 4 т кисню і поглинає 5 т вуглекислого газу, 1 га сосняку двадцятирічного віку – відповідно 7 і 9 т за годину. Така ділянка лісу поглинає весь вуглекислий газ, який виділяють 200 людей. Листя дерев затримують пил, аерозолі, кіптяву, гази та інші шкідливі домішки, що містяться в повітрі. За рік 1 га ялинового лісу затримує 32 т, соснового – 37, дубового – 54, букового – 68 т пилу. Один гектар лісових насаджень, не завдаючи собі шкоди, за рік може поглинути з повітря близько 400 кг оксиду сульфуру (IV), 100 кг хлоридів, 20-25 кг фторидів. Листяні ліси площею 1 га за рік поглинають 700-1000 кг шкідливих речовин.

Один гектар лісу за весняно-літній період виділяє 450 кг фітонцидів, а ялівець за один день – понад ЗО кг. Фітонциди згубно діють на мух та мікроорганізми, тому в лісі бактерій у 200 разів менше, ніж на вулицях міста.

Ліс сприяє створенню в людей бадьорого й життєрадісного настрою, підвищенню працездатності. Тільки недільні відпочинки в лісі підвищують середньорічну продуктивність праці на 0,3 %. Тому в лісах розташовують санаторії, будинки та бази відпочинку, профілакторії й дитячі табори.

Ще близько 200 років тому ліси вкривали більшу половину площі України. Нині загальна площа лісового фонду України становить 9,97 млн га, загальний запас деревини – 1240 млн м³. Щорічний приріст деревини досягає майже 25 млн м³. На одного жителя України припадає 0,16 га лісу і 24 м³ деревини. Лісистість території становить близько 14,2 %. На 1000 осіб міського населення припадає в середньому 51 га зеленої зони. Ліси на території країни розміщені нерівномірно. Навколо Кривого Рогу, Одеси, Херсона й Кіровограда приміських лісів майже немає. Забезпеченість населення лісами зелених зон коливається від 4 до 105 га на 1000 осіб. Наукові дослідження свідчать, що площа зелених зон у розрахунку на одну людину має становити до 300-400 м².

З метою раціонального лісокористування розроблені орієнтовні норми лісистості для різних ландшафтних зон: для мішаних лісів та лісостепу – 20-25, степу – 10-12 %. Неправильна експлуатація лісів призводить до їх знищення, заміни хвойних та інших цінних порід на м’яколистяні (березові, осикові та ін.), деревина яких низькоякісна.

За даними ООН, щороку на планеті вирубують майже 3 млрд м³ лісу, і очікується, що в найближчі роки вирубування зросте в 1,5 раза. Особливо небезпечним є вирубування лісів Сибіру та Амазонії, які відіграють істотну роль в очищенні атмосфери Землі. Крім того, в тропічних лісах зосереджена значна кількість (близько 3 млн) видів флори і фауни, зокрема близько 80 % видів комах і 65 % – рослин. Вирубування лісів Амазонії пов’язане з будівництвом шляхів, міст, розробкою корисних копалин та облаштуванням сільськогосподарських плантацій.

Не краща доля спіткала ліси на Європейському, Північноамериканському та Азійському континентах. Тут ліси вирубали ще століття тому, а лісові масиви, що залишилися, гинуть від кислотних опадів та пожеж (від 30 до 50 %). Для збереження лісів слід здійснювати дбайливе вирубування та економну переробку деревини, запроваджувати використання лісовідходів. У багатьох лісництвах та лісокомбінатах використання відходів для виготовлення матеріалів і продуктів становить 96-100 %.

Однією з найважливіших умов раціонального використання лісових ресурсів є лісовідновлення та лісорозведення. Лісовідновлення – це вирощування штучно створених лісів на вирубах та згарищах. Лісорозведення – створення і вирощування лісу на територіях, де раніше лісонасаджень не було. У післявоєнні роки в держлісфонді України вирубано лісу на 1750 тис. га, а посаджено – на 4195 тис. га і природно поновилося на площі 382 тис. га. Площа відновленого лісу збільшилася в 2,5 раза.

З метою збереження лісів розроблено схему комплексного лісогосподарського районування, на основі якого здійснюється лісогосподарювання. Головними завданнями сьогодення є економне і господарське використання деревинної сировини, безвідходна технологія виробництва в лісозаготівельній та деревообробній промисловості, якісне і своєчасне лісовідновлення, належний догляд за лісонасадженнями (включаючи раціональне обмежене вирубування), створення полезахисних та лісоохоронних лісосмуг, рекреаційних і заповідних лісопаркових зон і масивів, зменшення впливу кислотних дощів, проведення селекції для створення стійкіших і продуктивніших видів лісової флори, раціональне використання і збереження ягідних, кормових, технічних і лікарських рослин, запобігання лісовим пожежам, підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідомого ставлення населення до лісу.

Природні кормові угіддя забезпечують свійських і диких тварин зеленими кормами та сіном. Кормові угіддя поділяють на лучні (заплавні, низинні, суходільні, гірські), степові, болотні сіножаті та пасовища. В Україні вони займають площу 6,65 млн га. Середня врожайність сіна становить 17,5 ц/га. За умови дотримання вимог раціонального використання природних угідь врожай травостою може бути в 3-5 разів вищим. Цього можна досягти організацією на пасовищах зрошуваного або богарного кормовиробництва, впровадження підсіву багаторічних урожайних трав, збагачення пасовиськ цінними дикорослими кормовими рослинами, застосування регульованого використання угідь з раціональним випасанням худоби та введенням пасовищезмін.

Охорона і раціональне використання природних кормових угідь полягає в поліпшенні структури лучного фонду шляхом трансформації земель, цільовому використанні кормових угідь, підвищенні їх продуктивності й поліпшенні якості, охороні природної лучної рослинності та створенні багаторічних культурних пасовищ. З метою охорони пасовищ не можна допускати їх надмірного випасання.

З 0,5 млн відомих видів рослин людина використовує близько 10 %. В Україні 65 % видів флори є цінними в практичному відношенні. До них належать понад 800 видів, що використовуються в медицині, близько 150 -дикорослих плодових, ягідних, горіхоплідних, салатних, пряних та інших харчових рослин, понад 200 – вітаміноносних, 400 – олійних і ефіроолійних, близько 100 – дубильних, 150 – фарбувальних, 50 – волокнистих, 1000 – кормових, 500 – медоносних, 80 – деревинних. Переважна більшість їх росте в лісах.

За умови збільшення обсягів заготівель доцільно проводити окультурення природних заростей і переведення їх у промислові плантації. Радикальним способом збереження лікарських рослин є введення їх у культуру, використовуючи для цього узлісся, галявини, землі під лініями електропередач, протипожежні смуги тощо. Збереженню та раціональному використанню корисних рослин, особливо рідкісних видів, покликана сприяти природоохоронна пропаганда наукових знань про флору, правильну організацію збирання рослин, розселення їх цінних видів та екологічне виховання населення.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 24

Схожі:

Екологічна безпека літосфери Земля й вода, якщо вони безсовісно не пограбовані, можуть знову й знову давати все необхідне для життя.”	6 – 10 вересня 2010 р в м. Алушта, АР Крим, Україна відбулася VI... Ників міністерств і відомств, науково-дослідних інститутів, виробничих і комунальних організацій, вузів, неурядових організацій з...
Ключевые термины и понятия Ключові терміни і поняття: економічна безпека підприємства; корпоративні ресурси, фінансова складова; інтелектуальна і кадрова складова;...	Урок з етики Тема: Як пов’язані довкілля і здоров’я людини Міжпредметні зв'язки: біологія – знання про організм людини, валеологія – поняття здоров'я, хімія – забруднювачі, процес очищення...
Реферат Тема: Правове ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ екологічної безпеки 1 Юридична... Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, екологічних, технічних,...	Безпека життєдіяльності – як поняття. Безпека абсолютна й відносна.... Сучасна людина живе у світі небезпек – природних, технічних, антропогенних, екологічних та ін
ДОВІДКА Про стан травматизму невиробничого характеру в Україні та заходи щодо його поліпшення Згідно зі статтею 3 Конституції України життя та здоров'я людини, її безпека є найвищими соціальними цінностями, за забезпечення...	Луценко Ю. В., Олійник В. В., Удянський М. М «Пожежна безпека», напряму підготовки 0928 «Пожежна безпека», освітнього рівня повної вищої освіти, кваліфікації 2149. 2 «Інженер...
Безпека руху безпека життя Мета: поглибити знання учнів про правила дорожнього руху; повторити основні правила пішоходів, велосипедистів, мотоциклістів, пасажирів,...	ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання