Лекція №13. Нормування якості водних джерел (продовження)
Для гігієнічної оцінки використовують наступні показники:
• кількість завислих речовин;
кількість плаваючих речовин;
температура;
водневий показник рН;
мінеральний склад;
розчинений кисень;
біологічно повне споживання кисню (БСКповне);
хімічне споживання кисню (ХСК);
наявність збудників захворювань;
кількість лактозопозитивних кишкових паличок (ЛКП);
кількість каліфагів у бляшкоутворюючих одиницях;
наявність життєздатних яєць гельмінтів та найпростіших кишкових;
кількість хімічних речовин.
ХСК (хімічне споживання кисню, визначене біхроматним методом) — це кількість кисню (в міліграмах або грамах на один літр води) потрібна для окислення всіх відновників, що знаходяться у воді.
БСК (біологічне споживання кисню) — кількість кисню, що витрачається за певний проміжок часу на аеробне біохімічне окислення нестійких органічних сполук, які містяться в аналізованій воді. БСК визначають для різних проміжків часу: за 5 діб (БСК5), за 20 діб (БСК2о), а також незалежно від часу — на повне окислення органіки — БСКповк».
Для санітарної оцінки води використовуються показники:
гранично допустимі концентрації речовин у воді;
орієнтовно допустимі рівні речовин у воді (ОДР);
лімітуючи ознаки шкідливості (санітарно-токсикологічна, загально санітарна, органолептична з розшифруванням властивостей: запаху, впливу на колір, утворення піни і плівки, присмак);
клас небезпеки речовин.
Класи небезпеки речовин враховують:
- при виборі сполук, що підлягають першочерговому контролю у воді, як індикаторні речовини;
- при встановленні послідовності водоохоронних заходів, що вимагають додаткових капіталовкладень;
- при обґрунтуванні рекомендацій про заміну в технологічних процесах високо небезпечних речовин на менш небезпечні;
- при визначенні черговості в розробці чутливих методів аналітичного визначення речовин у воді.
Гранично допустимі концентрації деяких речовин у питній воді та воді рибогосподарського призначення наведені у додатках.
У 1997 р. Міністерство охорони здоров'я України з метою забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення затвердило Державні санітарні правила і норми „Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованої о господарсько-питного призначення", де сформульовані жорсткіші вимоги щодо якості води.
Гігієнічні вимоги, що визначають придатність води для питних цілей, включають:
безпеку в епідемічному відношенні;
нешкідливість хімічного складу;
сприятливі органолептичні властивості;
радіаційну безпеку.
Якість питної води залежить від її складу та властивостей:
у вододжерелі;
при надходженні у водопровідну мережу;
в точках водорозбору.
Безпека питної води в епідемічному відношенні визначається показниками, що характеризують з достатньо високою вірогідністю відсутність в ній небезпечних для здоров'я споживачів бактерій, вірусів, інших біологічних включень.
За мікробіологічними показниками питна вода має відповідати вимогам, наведеними в додатках.
За паразитологічними показниками вода питна має відповідати вимогам наведеним у додатках.
Нешкідливість хімічного складу питної води визначається показниками, які з достатньо високою вірогідністю характеризують відсутність у ній небезпечних для здоров'я речовин (компонентів), що зустрічаються в природних водах, з'являються у воді внаслідок забруднення вододжерел або у процесі водообробки в концентраціях, гранично допустимі величини яких встановлені результатами санітарно-токсикологічних досліджень.
За токсикологічними показниками питна вода має відповідати вимогам, наведеним у додатках.
Сприятливі органолептичні властивості питної води визначаються сукупністю значень, що регламентуються органолептичними показниками якості та фізико-хімічними характеристиками води.
Радіаційна безпека питної води визначається за гранично допустимими рівнями сумарної об'ємної активності альфа- та бета-випромінювачів .
Показники фізіологічної повноцінності питної води визначають адекватність її мінерального складу біологічним потребам організму Вони засновані на доцільності для ряду біогенних елементів обліку не тільки максимально допустимих, а й мінімально необхідних рівнів їх вмісту у воді (додаток).
Як допоміжний інтегральний (експресний) показник якості води — при підозрі забруднення вододжерел (у місці водозабору, вище по течії річки, у регіоні) або водопостачальної мережі, водопровідної води невідомими токсичними сполуками, хімічними речовинами, для визначення яких немає доступних та чутливих методів, — рекомендується індекс токсичності води, розрахований за результатами біологічних гостів (біотестування)
Індекс токсичності води, яка не містить не ідентифікованих компонентів, не має перевищувати 50% — незалежно від використовуваних тест-об'єктів, якими можуть бути дафнії, інфузорії та інші.
Гігієнічна класифікація водних об'єктів за ступенем забруднення наведена у додатку.
Помірна ступінь забруднення — свідчить про відому небезпеку для населення при культурно-побутовому водокористуванні на водному об'єкті. Його використання як джерела господарсько-питного водопостачання без зниження рівня хімічного забруднення на очисних водопровідних спорудах може привести до появи початкових симптомів інтоксикації в частини населення.
Висока ступінь забруднення — вказує на безумовну небезпеку культурно-побутового водокористування на водному об'єкті. Неприпустиме використання такого водного об'єкта як джерела господарсько-питного водопостачання через складність видалення токсичних речовин у процесі водопідготовки на водопровідних спорудах. Вживання питної води, що має високий ступінь забруднення, може привести до появи в населення симптомів інтоксикації і розвитку віддалених ефектів, особливо у випадку присутності у воді речовин 1 і 2 класів небезпеки.
Надзвичайно висока ступінь забруднення визначає його абсолютну непридатність для всіх видів водокористування. З гігієнічної точки зору забруднення є екстремально високим, і навіть короткочасне використання води водного об'єкта небезпечне для здоров'я населення.
Гігієнічна характеристика джерел водопостачання.
Джерелами водопостачання можуть бути підземні або поверхневі, а у засушливих районах — атмосферні води (дощова вода, сніг).
До води будь-якого джерела пред'являють такі вимоги, які гарантують добру якість води у природному стані або після її обробки, у тому числі безпеку у протиепідемічному відношенні.
Вода морів, океанів, річок та інших відкритих водоймищ нагрівається сонячним промінням, випаровується в повітря. Кількість водяної пари збільшується ще й за рахунок виділення її рослинами, тваринами й людьми. Водяна пара насичує повітря і в поверхневих шарах атмосфери утворює хмари, що відносяться на різні відстані завдяки руху повітря. Якщо хмара потрапляє в умови низької температури або вищого атмосферного тиску, величина максимальної вологості у цих умовах зменшується, надмірна кількість пари конденсується і, залежно від температурних умов, випадає у вигляді дощу, граду або снігу.
Атмосферні опади, потрапляючи на поверхню ґрунту і збираючись у струмки, змішуються з річковою водою і відносяться з нею у моря і океани. Частина дощових вод проникає по порах грунту в глибину і утворює підземні води. Причому рух води по порах грунту і її накопичення залежать від особливостей грунту і гірських порід, через які проходить вода. Існують водопроникні і водонепроникні породи, останні називають ще водотривкими.
До водопроникних порід відносяться пісок, супісок, гравій, галька, крейда і вапняк. Водопроникні породи представлені суцільними заляганнями граніту, щільного піщанику або вапняку, глинами.
Залежно від глибини залягання розпізнають верховодку, ґрунтові і міжскибні підземні води. Верховодка — це вода, що утворюється за рахунок фільтрації через грунт атмосферних опадів, вона знаходиться близько від поверхні землі. З часом частина цієї води проникає у глибину, а частина випаровується. У період сніготанення і рясних дощів кількість цієї води збільшується. Таким чином, режим постачання верховодки нестійкий, оскільки повністю залежить від кількості атмосферних опадів, що випадають на обмеженій території. Близькість до поверхні грунту через можлиеє бактеріальне забруднення робить верховодку як джерело водопостачання найменш придатною.
Ґрунтові води утворюються за рахунок накопичення профільтрованої води на першому від поверхні землі водотривкому шарі. Ґрунтові води просуваються у напрямку схилу залеглого водотривкого шару Глибина залягання ґрунтових вод може досягати кількох десятків метрів. На своєму протязі цей водоносний горизонт не перекривається водонепроникними породами і тому має велику зону споживання.
Зона споживання — це територія, на якій відбувається фільтрація у грунт атмосферних опадів, що насичують даний горизонт. Якщо водотривкий шар розташований поблизу від поверхні землі, то вода, змішуючись із грунтом, утворює у цьому місці болото.
Якщо на поверхні землі є западина, то вода з розташованого поблизу водоносного горизонту заповнить її і утворить відкрите водоймище. Якщо западина розташована на водонепроникному пласті, у ній буде збиратися вода і утвориться підземне озеро, що інколи сягає великих розмірів. Якщо водотривкий шар розташований під кутом до горизонту, то підземна вода буде стікати по його схилу (швидкість руху води — 0,1-20 м/доб) і може вийти на поверхню землі. Так утворюються джерела. Частіше вони зустрічаються по схилах ярів і височин.
У природних умовах грунтові води не забруднені, вони мають не значну колірність, прозорість і цілком придатні для господарчо-питного постачання. Ці води часто використовують у сільській місцевості, будуючи шахтні і трубчасті колодязі.
Хімічний склад підземних вод повністю відображає склад грунту, з якого вони походять. На хімічний склад ґрунтових вод впливає і клімат. Так, на півночі нашого континенту кількість розчинених у воді сполук складає кілька десятків міліграмів у 1 л, а в Середній Азії — декілька грамів у 1л. Якщо у грунті є мікроорганізми, в тому числі патогенні, то вони можуть бути і в воді. Особливо небезпечні грунтові води, що знаходяться близько до грунту (2-3 м). 1, природно, чим далі у глибину залягають фунтові води, тим менше вони забруднені мікроорганізмами та органічними речовинами. У зв'язку з цим санітарне обстеження джерела і лабораторний аналіз води у кожному окремому випадку під час вирішення питання про використання ґрунтових вод для пиття дуже важливі.
Міжскибні підземні води відрізняються від ґрунтових вод тим, що знаходяться між двома водонепроникними шарами, один з яких (нижній) називається водонепроникним ложем, а другий (верхній) — водонепроникною покрівлею. Ці води не мають зони споживання. Насичення міжскибного водоносного горизонту відбувається лише в місцях виходу Його на поверхню землі, тобто за рахунок бокового притоку.
Стиснута між водотривким ложем і покрівлею вода знаходиться дід тиском внаслідок різниці рівнів верхнього і нижнього водоносного горизонту. Залежно від величини тиску вода може підніматися у шпарі, інколи виливаючись на поверхню землі у вигляді водограю.
Якщо міжпластові водоносні горизонти мають схил, то стають напірними, і вода у шпарі може піднятися вище рівня покрівлі. Така вода називається артезіанською. Міжпластові напірні води часто залягають нижче кількох водонапірних шарів. Відомі артезіанські шпари, що використовують воду 20-го горизонту.
Завдяки захищеності водоносних шарів артезіанська вода характеризується повною прозорістю, безколірністю, відсутністю завислих і органічних речовин, вона бактеріально не забруднена, має високу стійкість фізико-хімічних показників. Міжшіастовій воді притаманна значна кількість розчинених у ній мінеральних солей, хімічний склад яких залежить від складу порід, у яких вона накопичується і просувається. Хімічний склад води відрізняється постійністю, і якщо вона порушується, то це свідчить про санітарне неблагополуччя джерела. Забруднення глибоких водоносних горизонтів може відбуватися через тріщини у земних породах, занедбані шахти і колодязі, під час фільтрації промислових стічних вод через дно і стінки неправильного обладнання шпари.
Лекція №14. Нормування якості водних джерел (продовження)
Поверхневі води. Атмосферні опади, поверхневі і підземні води, стікаючи по природних схилах землі до низьких місць, утворюють відкриті (проточні і непроточні) водоймища (струмки, ріки, озера). Відкриті водоймища як джерела водопостачання непевні у санітарному відношенні. Так, фізичні, хімічні і бактеріологічні властивості річкової води залежать від санітарного стану ріки, розташованих на її берегах населених пунктів і промислових підприємств, а також від періоду року. Відомо, що взимку вода стає чистішою, а весною і осінню санітарний стан ріки погіршується за рахунок значного стоку атмосферних опадів. Поряд із збільшенням бактерій, від яких взимку воду захищає льодовий покрив, під впливом талих вод, зменшується кількість мінеральних солей і окис-леність води. Влітку у зв'язку з інтенсивним використанням річкової води населенням відбувається значний ріст мікроорганізмів у цій воді, в тому числі і патогенних.
Спуск стічних вод (промислових і господарчо-побутових), пароплавні пристані, риболовний промисел, масове купання — усе це впливе на склад води і може створити небезпеку щодо бактеріального забруднення.
Із промисловими стічними водами у річкову воду потрапляє багато токсичних елементів. Склад річкової води залежить і від природних умов. Так, жовтий колір річкової води (колірність до 65°) і висока окисленість (15-16 мг/л) зумовлені тим, що деякі ріки беруть початок у заболоченій місцевості і виносять звідти гумінові речовини. Якщо ріка бере свій початок з місцевості, де ґрунт глинистий, то течія вимиває глинисту завись і зумовлює стійку каламутність води.
Таким чином, природні умови і умови, штучно створені людиною на даній території, впливають на фізико-хімічний склад річкової води і вміст у ній мікроорганізмів.
Озера мають склад води, що наближається до річкового, оскільки в основному вони утворюються за рахунок води тих річок, що впадають у них. Найкращими джерелами водопостачання є великі і глибокі озера. У них повністю відбувається осадження завислих часток, а органічні речовини, що знаходяться у мулі, сприяють перебігу біохімічних процесів. Так, на глибині 10м і більше вода відрізняється високим ступенем чистоти у бактеріальному відношенні, а її температура і хімічний склад коливається у незначних межах. Тому для водопостачання краще використовувати такі озера, ніж ріки.
Але у такому разі необхідно дотримуватися санітарних вимог щодо вибору місця забору води, розташування водозабірного пристрою з урахуванням того, що в озеро можуть потрапляти побутові і промислові стічні води.
Будівництво гідроелектростанцій, розвиток промисловості, утворення нових і розбудова старих міст зумовили необхідність накопичення запасів води і зосередження їх поблизу споживачів. Для цього було створено штучні водоймища за допомогою зведення на річках греблі Нині ( багато водосховищ з об'ємом води більше ніж 1млн. м1 кожне Водосховища, побудовані на багатьох ріках, є джерелами водопостачання для багатьох населених пунктів.
Хімічний склад води водосховищ залежить від складу річкових, талих. дощових і ґрунтових вод, які надходять у водосховища характерною рисою цих водоймищ є поступове підвищення концентрації мінеральних солей у воді, пов'язане з випаровуванням води із поверхні водосховищ. Чим меншою є глибина водосховища, тим значніша у ньому мінералізація води. Найбільш мінералізована вода знаходиться у нижчих шарах водоймища, а та мінералізована вода, що потрапляє у нього, має свою меншу відносну щільність залишається у поверхневих шарах
Ще однією особливістю водосховищ є цвітіння води влітку, пов’язане з розростанням водоростей і утворенням сірководню за рахунок їх відмирання. Це призводить також до зменшення вмісту розчиненого у воді кисню і загибелі риби. Крім того, водорості, що потрапляють на очисні споруди, погіршують їх експлуатацію.
З метою запобігання псуванню води у водосховищах необхідно розробити заходи щодо усунення причин погіршення органолептичних властивостей, хімічного складу води, можливого органічного її забруднення. Для цього необхідно очищати чашу водосховища до її затоплення від деревної і кущової рослинності, щоб попередити насичення води продуктами її розпаду. Визначають місця і умови спуску стічних вод і після цього місця забору води для водопроводів населених місць.
Водопостачання деяких населених місць проводиться за рахунок каналів, по яких річкова вода підводиться у маловодні райони. Деякі канали будують спеціально для водопостачання населених місць. Використання цих каналів за іншим призначенням і доступ до них заборонено.
Для водопостачання можуть використовуватися і ставки, що також є невеликими штучними водоймищами, створеними внаслідок накопичення води із струмків і джерел. Такі ставки розташовують вище заселеної частини населеного пункту, а на їх водозбірній території не повинно бути джерел забруднення. Навколо ставка висаджують смугу зелених насаджень і створюють зону санітарної охорони.
Санітарна охорона водойм від забруднення.
Організація використання і охорони вод передбачає цілу систему юридичних умов і вимог, що стосуються водопостачання. Так, усі промислові підприємства, що користуються водою, повинні проводити заходи щодо зменшення витрат води і припинення викидів стічних вод, удосконалюючи технології виробництва і схеми водопостачання. Там, де це можливо, треба застосовувати безводні технологічні процеси, заміняти водне охолодження повітряним, упроваджувати оборотне водопостачання та інші технічні прийоми, внаслідок яких промислові підприємства припинили б викид стічних вод.
Потрібний перехід до принципово нової стратегії використання водних ресурсів, що виключає їх додаткове застосування. Нова стратегія має такі напрямки:
• корінну технічну переробку (перебудову) виробництва, спрямовану на різке скорочення водоспоживання. Перехід від технології очищення і розрідження викидів до маловикидної технології і технології оборотного використання води;
перебудову іригаційних систем, створення закритих розподілільних каналів і застосування принципу крапельного зрошення, що дозволить різко скоротити забір води для зрошення;
зміну структури розташування промислового і сільськогосподарського виробництва з обліком розмірів водних ресурсів кожного регіону.
З метою подальшого поліпшення охорони підземних вод треба:
повніше регулювання постачання підземних вод, яке грунтується на подачі артезіанських вод переважно для господарчо-питних цілей;
першочергові заходи щодо оздоровлення тих ділянок відкритих водоймищ, які мають гідравлічний зв'язок з артезіанськими горизонтами;
недопускання будови сховищ у грунті і відвалів токсичних викидів промисловості у районах можливого їх впливу на використовувані і перспективні ділянки артезіанських горизонтів; прискорення розробки полігонів для переробки і знезаражування токсичних викидів промислових підприємств.
Критерії оцінки забруднення водних об'єктів і деградації водних екосистем.
Поверхневі води. Зони екологічних порушень природного і антропогенного походження, які сформувалися, виявляють за різними показниками (хімічними, біологічними і ін.). Оцінка якості водних екосистем добре розроблена і базується на нормативних і директивних документах, які використовують прямі гідрогеохімічні оцінки. В додатках в якості прикладу приведені критерії оцінки ступеня хімічного забруднення поверхневих вод.
Основою для висновку про санітарно-екологічне неблагополуччя може служити стабільне збереження негативних значень ведучих показників на протязі достатньо довгого періоду (не менше одного року і відхилення від норм, як правило, спостерігають за декількома критеріями Виключення складають випадки забруднення водних джерел і питної води патогенними мікроорганізмами і збудниками паразитарних захворювань, а також особливо токсичними (надзвичайно шкідливими) речовинами, коли висновок про неблагополуччя може бути зроблений за одним критерієм.
Показники, які характеризують забруднення водойм і питної води речовинами, які віднесені до III і IV класу небезпеки, а також фізико-хімічні властивості і органолептичні характеристики води відносяться до Додаткових. їх використовують для підтвердження ступеня інтенсивності антропогенного забруднення водних джерел, встановленого за пріоритетними показниками.
Час і застосування різних критеріїв оцінки якості вод повинно базувався на перевазі вимог того водокористування, чиї критерії жорсткіші. Наприклад, якщо водний об'єкт одночасно служить для питних і рибогосподарських цілей, то до оцінки якості вод можуть пред'являтися більш строгі вимоги (екологічні і рибогосподарські).
Оцінювати екологічну якість водних ресурсів можна за інтегральним показником, який враховує кратність перевищення ГДК, повторність випадків перевищення і розраховується в балах за такою схемою:
Для сукупної оцінки небезпечних ступенів забруднення водних об'єктів при виділенні зон надзвичайної екологічної ситуації і екологічного лиха пропонується використовувати показник ПЗХ — 10. Цей показник особливо важливий для територій, де забруднення хімічними речовинами спостерігається зразу за декількома речовинами, кожний з яких багатократно перевищує ГДК. Його розраховують тільки при виявленні зон надзвичайної екологічної ситуації і зон екологічного лиха.
Розрахунок ведуть за десятьма сполуками, які максимально перевищують ГДК, за формулою:
При визначенні ПЗХ-10 для хімічних речовин, по яким відносно задовільне значення забруднення вод відсутнє, відношення С/ГДК умовно приймають рівним 1.
Для встановлення ПЗХ-10 рекомендують проводити аналіз води за максимально можливим числом показників.
В додаткові показники включені загальноприйняті фізико-хімічні і біологічні характеристики, які дають загальну уяву про стан і якість води. Ці показники використовують для додаткової характеристики процесів, що відбуваються у водних об'єктах. Крім того, в додаткові характеристики включають показники, які враховують здатність забруднюючих речовин накопичуватися в донних відкладеннях і гідробіонтах.
При оцінці стану водних екосистем достатньо надійними показниками є характеристики стану і розвитку всіх екологічних груп водного співтовариства.
При виділенні зон, що розглядаються, використовують показники по бактеріо-, фіто- і зоопланктону, а також по іхтіофауні. Крім того, для визначення ступені токсичності вод застосовують інтегральний показник — біотестування (на нижчих ракоподібних). При цьому відповідна токсичність водної маси повинна спостерігатися у всіх основних фазах гідрологічного циклу.
Основні показники по фіто- і зоопланктону, а також по зообентосу прийняті на основі даних регіональних служб гідробіологічного контролю, що характеризують ступінь екологічної деградації прісноводних екосистем.
Параметри показників, які пропонуються для виділення на даній території зон, повинні формуватися на матеріалах достатньо тривалих спостережень (не менше трьох років). Слід мати на увазі, що індикаторні значення видів можуть бути різними в різних кліматичних зонах.
При оцінці стану водних екосистем важливі показники по іхтіофауні, особливо для унікальних, водних об'єктів, що посилено охороняються.
В якості узагальненої оцінки стану співтовариств планктонних і донних тварин цікавим є відношення продукції співтовариства Рв до сумарних затрат на обмін всіма тваринами Л„ які входять в склад співтовариства. Отриманий оціночний показник являє собою відношення між корисною енергією на виході з системи (співтовариства тварин) і енергією, яку розсіюють тварини в процесі обміну (у вигляді теплової). Відношення Рв/Rв, і індекс розмаїтості співтовариств тварин бентосу і планктону (Н — інформаційний індекс Шенона — розмаїтості), тобто структурні і функціональні характеристики, які зв'язані між собою експоненціальною залежністю Рв/Rвв = аехр(-bН), де а і b — параметри. На забруднених ділянках річок, де відзначаються самі прості за структурою співтовариства донних і планктонних тварин, індекс розмаїтості Н < 1, а відношення Рв/Rв досягає 0,65 ... 0,70 або Н = 1 ... 2, а відношення Рв/Rв, не перевищує 1,5.
Індикаційні критерії оцінки. В останні роки при оцінці якості поверхневих вод достатньо широке поширення отримала біоіндикація. Вона за функціональним станом (поведінкою) тест-об'єктів (ракоподібні - Дафнії, водорості — хлорели, риби — гуппі) дозволяє розміщувати води за класами стану (Н, Р, К, Л). В підсумку отримуємо інтегральну оцінку якості води і загальну придатність використання її для тих чи інших цілей. Умовами, що обмежують, застосування методу біотестування є тривалий термін проведення аналізу (не менше 96 годин) і відсутність інформації про хімічний склад води.
Ресурсні критерії оцінки. В якості критеріїв оцінки ресурсів поверхневих вод рекомендується використовувати зміну режиму поверхневого (а саме, річкового) стоку в межах певного басейну, а також об'єми можливого одночасного відбору.
Підземні води. Оцінка якості (стану) підземних вод достатньо строго регламентована нормативними документами і встановлюється по відношенню до ГДК. Для оцінки масштабів техногенного забруднення підземних вод запропоновано використовувати певні фізичні точки відліку: якість підземних вод в природному стані (Сп) і гранично допустима концентрація (ГДК) забруднюючих речовин в підземних водах, які використовуються в питних цілях. Для характеристики масштабів забруднення підземних вод важливе значення також має розмір площі (Р) забруднення. Таким чином, стан забруднення підземних вод визначається двома показниками — якістю підземних вод (С) і площею забруднення (F). На цій основі виділяють чотири рівня (класи) стану підземних вод:
Відносного благополуччя (клас норма). В основному якість підземних вод порівняно з Сп може перевищувати його, але не виходити за рамки ГДК; при цьому області забруднення відсутні або незначні за розмірами (Р < 0,5км^).
Проявлення постійних тенденцій негативних змін (клас ризи
ку). Якість підземних вод безперервно погіршується. Воно досягає ГДК
або перевищує їх, але не більше 3 ... 5 ГДК на окремих ділянках (Р = 0,5
... 5км2).
Кризового стану (клас криза). Якість підземних вод на великих
площах суттєво (до 10 разів) перевищує ГДК; при цьому розміри площ
забруднення змінюються від 5 до 10км .
Тяжкого стану (клас лиха). Якість підземних вод в зоні забруд
нення більше 10 ГДК з тенденцією до погіршання; при цьому розміри
площ забруднення більше 10км2 з тенденцією до збільшення.
В першому випадку нема необхідності проводити будь-які природоохоронні заходи; головне зберігати вимоги законодавства і здійснювати контроль за станом підземних вод; в другому — доцільно передбачити обмежуючі заходи, в третьому і четвертому — повинні постійно здійснюватися спеціальні захисні заходи.
В якості критеріїв оцінки ресурсів підземних вод існують декілька основних показників. Дуже важливий модуль експлуатаційних запасів (л/с з 1км2 території), який при необхідності може бути диференційований за водоносними горизонтами, які використовуються для централізованого водоспоживання.
Найповніше відбити стан водного басейну може системна модель, у якій послідовно оцінюються окремі показники (індикатори), на другому рівні — стан окремих підсистем і нарешті всієї системи. Розроблена в такий спосіб деревоподібна структура класифікаційної моделі забезпечує не тільки інформацію про загальний стан системи, а й дозволяє шляхом поліпшення якості за окремими елементами одержати на основі мінімальних витрат поліпшений стан системи в цілому, тобто керувати процесом (рис. 4.1.).
Сутність розробленого методичного підходу полягає в тому, що система „стан водних ресурсів" розглядається як складова з двох основних підсистем: „кількість (об'єм)" і „якість вод". Прийняття рішень у системі здійснюється паралельно за двома шкалами: кількісної і якісної.
Розроблений алгоритм використовується при прогнозуванні розетку народного господарства з урахуванням стану водно-ресурсного Потенціалу, його реалізація сприяє розв'язанню еколого-економічних Проблем охорони, раціонального використання й відтворення водних ресурсів.
Рис. 4.1. Системна модель стану водних ресурсів (Дорогунцов, Муховиков, Хвесик, 2004)
|