Лекції 1 Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля

Скачати 1.61 Mb.

Назва	Лекції 1 Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля
Сторінка	3/10
Дата	17.05.2013
Розмір	1.61 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Туризм > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Лекція 7

Джерела забруднення навколишнього середовища

Джерела забруднення атмосфери. Атмосферне повітря є одним з основних природних ресурсів, без якого людина може прожити лише кілька хвилин. В організмі людини немає органів, які б забезпечували запас кисню хоч на невеликий проміжок часу, тому її організм змушений постійно і безперервно споживати свіже повітря для підтримання процесів життєдіяльності. Зміна хімічних і фізичних властивостей повітря може порушувати гомеостаз її організму, спричинюючи небажані негативні відхилення в здоров'ї.

Основними джерелами забруднення атмосфери є природні, промислові і побутові процеси. їх об'єднують у такі групи:

• забруднювачі природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні, мікробіологічні);

забруднювачі, які утворюються при згоранні палива для потреб промисловості, опалення житлових будинків, при роботі всіх видів транспорту;
забруднювачі, які утворюються в результаті промислових викидів;
забруднювачі, зумовлені згоранням і переробкою побутових промислових відходів.

Найбільш поширені джерела забруднення атмосфери наведені в додатках.

Основна маса забруднень повітря припадає на спалювання органічних енергоносіїв (вугілля, нафти, газу, торфу, сланців, деревини), у містах до 60% викидів в атмосферу дає автотранспорт. Забруднення повітря стало великою соціальною і економічною проблемою для багатьох розвинених країн, особливо для великих міст, промислових агломератів.

Викиди характеризуються кількістю забруднюючих речовин, їх хімічним складом, концентрацією, агрегатним станом.

Промислові викиди в атмосферу також поділяють:

за організацією відведення й контролю — на організовані і не організовані;
за температурою викидних газів — нагріті, температура яких вища від температури атмосферного повітря, та холодні;
за локалізацією — в основному, допоміжному та підсобному виробництвах;
за ознаками очищення — викиди без очищення (організовані і неорганізовані) та після очищення (організовані).

За агрегатним станом викиди поділяються на 4 класи: І — газоподібні та пароподібні, ІІ — рідкі; III — тверді; IV — змішані.

За величиною маси викиди об'єднані в 6 груп, т/ добу:

1 група — маса менше 0,01 включно;

2 група— від 0,01 до 0,1;

3 група — від 0,1 до 1;

4 група — від 1 до 10;

група — від 10 до 100;
група — понад 100.

Промислові викиди в атмосферу поділяють на первинні й вторинні. Первинні — це викиди, що надходять в атмосферу безпосередньо від джерела, вторинні є продуктами первинних, але можуть бути токсичні-шими й небезпечнішими, ніж первинні (наприклад, перетворення деяких речовин у результаті фотохімічного окислення).

Усі джерела забруднення атмосферного повітря промисловими викидами можна класифікувати за такими ознаками:

за призначенням: технологічні, що складаються з хвостових газів після вловлювання на установках, продування апаратів та повітряних витяжок; вентиляційні викиди — місцеві відсмоктування від обладнання та загальнообмінна витяжка;
за місцем розташування: незатінені, або високі, що знаходяться в зоні недеформованого вітрового потоку (високі труби і точкові джерела, що видаляють забруднення на висоту, більшу від висоти будівлі в 2,5 рази); затінені, або низькі, розташовані на висоті, меншій у 2,5 рази від висоти будівлі; наземні, розміщені близько до земної поверхні (відкрито розташоване обладнання, каналізаційні колодязі, пролиті токсичні речовини і скиди відходів виробництва);
за геометричною формою: точкові (труби, шахти, дахові вентилятори), лінійні (аераційні ліхтарі, відкриті вікна, близько розташовані витяжні шахти й факели);

4) за режимом роботи: безперервні і періодичної дії, залпові та миттєві. Залпові викиди можливі під час аварій, спалювання швидкогорючих відходів виробництва на спеціальних площадках знищення. Миттєві викиди забруднення викидаються впродовж часток секунди інколи на значну висоту. Вони трапляються під час підривних робіт і аварій;

5) за місцем розташування: внутрішньоплощеві, коли викинуті в атмосферне повітря забруднення залишаються у високій концентрації на території промислової зони, тоді як у житлових районах забруднень не спостерігається; позаплощеві, коли вони можуть спричинювати значні забруднення повітря на території житлового району.

Викиди підлягають періодичній інвентаризації, під котрою слід розуміти систематизацію відомостей про розподіл джерел викидів на території об'єкта, їх кількість та склад.

Метою інвентаризації є: визначення викидів шкідливих речовин, що надходять в атмосферу від об'єктів; оцінка впливу викидів на навколишнє середовище, встановлення ГДВ або ТПВ; вироблення рекомендацій з організації контролю викидів; оцінка стану очисного обладнання та екологічності технологій і виробничого обладнання, планування черговості природоохоронних заходів.

Шкідливі речовини, що потрапляють в атмосферу від промислових та транспортних підприємств, енергетичних установок, транспортних засобів, розчиняються в повітрі та переносяться рухомими потоками повітря на великі віддалі. Розсіювання забруднень призводить до зниження концентрації шкідливих речовин у зонах їх викиду та до одночасного збільшення площ із забрудненим повітрям.

На характер поширення шкідливих речовин в атмосфері та на величину зон забруднення впливають метеорологічні умови (горизонтальний та вертикальний рух мас повітря, його швидкість, температура, вологість, дощ, сніг, наявність хмар).

Крім метеорологічних факторів, на розсіювання забруднень впливає рельєф місцевості, наявність лісів, водоймищ, гір тощо. На забрудненість міст та населених пунктів впливають їх планування та озеленення.

Джерела забруднення природних вод. З розвитком промисловості річки й озера стали все більше забруднюватися викидами недостатньо очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій.

У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло внаслідок зм івання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь а також кислотних дощів. Забруднення людиною, промисловими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами стало реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини.

Згідно і класифікацією, запропонованою Л. Кульським, забруднювальні речовини за їх фазово-дисперсним станом і відношенням до дисперсійного середовища поділяють па чотири групи. Домішки перших двох іруп (крім високомолекулярних сполук) утворюють термодинамічні нестійкі гетерогенні системи, а двох інших — термодинамічні рівноважні оборотні гомогенні системи.

До першої групи належать не розчинні у воді зависі, а також бактерії та планктон. Вони кінетично нестійкі і підтримуються у завислому стані динамічними силами водяного потоку. В стані спокою зависі осідають. Розмір їх часточок становить приблизно 10'³ м.

Друга група домішок поєднує гідрофільні й гідрофобні мінеральні та органо-мінеральні колоїдні часточки грунтів, недисоційовані і нерозчинні форми високомолекулярних гумусових речовин, детергенти та інші речовини. До цієї групи належать також віруси і мікроорганізми, які за своїми розмірами близькі до колоїдних часточок. Розміри дисперсних часточок знаходяться в межах 10"⁷- 10~⁹ м. Кінетична стійкість гідрофобних домішок характеризується співвідношенням сил гравітаційного поля і броунівського руху. Агрегативна стійкість їх зумовлена електростатичним станом міжфазної поверхні.

Третя група забруднювальних домішок включає молекулярно-розчинні сполуки розміром менш ніж 10~⁹ м. До неї відносять розчинені гази, органічні речовини біологічного походження та інші домішки, ідо можуть міститися в складі промислових і господарсько-побутових стоків. У водному середовищі можливий перебіг двох процесів: сполучення різнорідних молекул (гідратація) і сполучення однорідних молекул (асоціація). Молекулярно-розчинні речовини здатні за рахунок водневих зв'язків утворювати з водою неміцні сполуки, що існують лише в розчині. Велике значення ці зв'язки мають також при асоціації молекул розчиненої речовини. Необхідною умовою їх виникнення є достатня полярність валентних зв'язків водню у вихідних речовинах.

До четвертої групи забруднювальних домішок належать електроліти — речовини з іонним або сильно полярним зв'язком, які під впливом полярних молекул води дисоціюють на іони. Кристалічні структури цих речовин руйнуються переважно в результаті процесу гідратації.

Для кожної групи домішок можна виділити деякі специфічні фі-зико-хімічні методи контролю їх вмісту. При цьому враховують розмір часточок, рухливість в електричному полі, взаємодію зі світловим випромінюванням, кінетичну нестійкість системи "вода — домішка" та інші особливості.

Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:

стічні води промислових та комунальних підприємств;
відходи від розробок рудних і нерудних копалин;
води рудників, шахт, нафтопромислів;

відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів (кора, тирса, тріска, колоди, хмиз та ін.);
викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;
первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

Сільське господарство — один з найбільших споживачів і одночасно забруднювачів природних вод внаслідок використання міндобрив. пестицидів та інших хімікатів, функціонування тваринницьких комплексів, зрощування земель.

Щорічно лише азотних добрив вноситься в грунт понад 50 млн. тонн. Повсюдно відбувається забруднення вод добривами і пестицидами, небезпечними своєю токсичністю. В багатьох сільських районах з інтенсивним застосуванням азотних добрив уже сьогодні в 50% колодязів вода містить нітрати; в переважній більшості випадків їх вміст сягає 100-1500. а подекуди — більше 2000 мг/л.

Дуже небезпечними є синтетичні миючі засоби, котрі потрапляють у водоймища, і навіть незначна їх кількість викликає неприємний смак і запах води та утворює піну і плівку на позерхні, що утруднює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів. До особливих видів забруднення належить також заростання водойм водоросіхми, особливо синьо-зеленими, гниття яких викликає захворювання і загибель риби.

Особливо небезпечними для здоров'я людини є забруднення природних вод побутовими стоками. Така забруднена вода містить (будники різноманітних інфекційних захворювань (паратиф, дизентерія, інфекційний вірусний гепатит, туляремія та ін.). Підраховано, що на нашій планеті майже 500 млн. людей щорічно хворіє через користування забрудненою водою.

Небезпечними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки з сільськогосподарських полів, ферм та інших об'єктів, міські й промислові стічні води та водний транспорт. Усі водні ресурси поділяють на підземні, поверхневі та атмосферні.

Забруднення підземних вод. Підземні води поширюються в земній корі до глибини 13-14 км. Вони заповнюють пори, тріщини й пустоти, маю!? тісний контакт з ґрунтом і породами земної кори. Для них характерне пошарове розміщення водоносних горизонтів, що відокремлені водонепроникними пластами породи, слабкий зв'язок з атмосферою, незначний розвиток біологічних процесів, бідність форм життя, підвищені температура й тиск. Усе це сприяє меншому забрудненню вод нечистотами та мікроорганізмами, завдяки чому вони переважно доброякі-^сні. Знаходячись на значних і різних глибинах, вони характеризуються стабільнішим хімічним складом, містять більше корисних для здоров'я людини речовин (сполук кальцію, йоду, фтору та ін.). Проте й підземні води можуть забруднюватися, якщо фільтрувального шару порід недостатньо.

За глибиною залягання підземні води поділяють на три зони. Верхня зона, глибина якої здебільшого становить 2-6 м, але може досягати 20-60 (середина України) і навіть 300 м (південна частина України), має активний водообмін, зазнає дії фільтрівних атмосферних опадів та деякою мірою атмосферного повітря. Мінералізація води коливається в межах 100-1000 мг/дм³. Середня зона розміщена на глибинах 300-600 м, інколи — 2000 м. Цю воду використовують для бальнеологічних цілей. Нижня зона залягає на глибині кількох кілометрів. У ній практично немає іонообміну і містяться високо мінералізовані води хлор-натрієво-кальцієвого складу, інколи зі значним вмістом галогенсульфіду, брому і а рідкісних елементів. Ці води використовують у промисловості для добування йоду, брому та рідкісних елементів.

З господарсько-питною метою використовують переважно води верхньої зони. Якість води залежить від грунтів та порід, розміщених нижче. Грунти торфяно-тундрової зони збагачують воду органічними речовинами рослинного походження. Це стосується також болотних вод. Чорноземи, каштанові та солончакові грунти сприяють появі у воді переважно мінеральних речовин. Зі збільшенням глибини залягання вод зменшується число мікроорганізмів і на глибині 6 м і нижче воно дорів нює нулю. Шар ґрунту завтовшки 3,5-4 м на полях фільтрації затрнмч» до 90 % мікроорганізмів.

Господарська діяльність людей спричинює забруднення підземних вод. І найбільший вплив на хімічний склад підземних вод мають інтенсивний розвиток промисловості, міст і хімізація сільського господарства, які супроводжуються появою значної кількості стічних вод і газових викидів. І при цьому в атмосферу, грунти й поверхневі води потрапляють різні неорганічні та органічні речовини. Біологічне забруднення підземних вод зумовлюють різні мікроорганізми (бактерії, віруси та ін.). Найнебезпечнішим є забруднення вод хвороботворними мікроорганізмами, що можуть надходити в ґрунтові води з полів фільтрації, скотних дворів, вигрібних ям тощо.

Забруднення поверхневих вод. До поверхневих вод належать води океанів, морів, озер, річок, боліт, ручаїв та штучних водосховищ. Океани, моря та деякі озера мають солону воду. Ріки, більшість озер, ставки, штучні водосховища, болота й ручаї містять прісну воду, яку використовують для господарського водозабезпечення. Річкову воду найчастіше використовують для господарського й технічного водозабезпечення.

Характерною особливістю річкової води є нестабільність і неоднорідність її хімічного й бактеріологічного складу, незначна мінералізація за значної величини вмісту органічних речовин, рослинних і тваринних організмів, у тому числі й мікроорганізмів. У ній інтенсивно відбуваються біологічні процеси. Ці води доступні для будь-яких забруднень. Нестабільність складу пояснюється зміною кількості води в ріках залежно від пори року та метеорологічних факторів, а також локальними забрудненнями водойм промисловими та господарсько-побутовими стічними водами.

Основними джерелами забруднення є господарсько-побутові й зливові води. Останні змивають з грунтів значні кількості бруду і переносять їх у ріки та інші поверхневі водойми. До них добавляються промислові стічні води, в яких містяться шкідливі хімічні речовини. Усі види забруднень можна розподілити на хімічні, фізичні, біологічні й теплові

Біологічне забруднення води відбувається за рахунок надходження зі стічними водами різних мікроорганізмів, рослин і тварин (найпростіші, і риби, черви, бактерії, віруси та ін.). Багато з них є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Найбільшими біологічними забрудниками комунально-побутові стічні води. Промисловими біологічними забрудниками є підприємства шкірообробної промисловості, м'ясокомбінати й цукрові заводи. Бактеріальне обсіменіння рік, що протікають повз густонаселені райони, є дуже значним.

Фізичне забруднення води пов'язане зі зміною її фізичних властивостей: прозорості, вмісту зависей та інших нерозчинних домішок, температури й радіоактивності. Нерозчинні речовини (пісок, намул, глинисті часточки та ін.) потрапляють у воду з поверхневим змивом, особливо в разі розорювання водозахисних смуг уздовж річок і наближення орних ділянок до зрізу води. Багато зависей потрапляє у водойми із суспензіями з підприємств гірничорудної промисловості (драги, промивні установки та ін.). Пил заноситься з поверхні грунту сильними вітрами, особливо в суху погоду. Тверді завислі часточки зменшують прозорість води, пригнічуючи таким чином процеси фотосинтезу водяних рослин, забивають зябра риб тощо. Особливу небезпеку для всього живого становлять радіоактивні домішки, що потрапляють у водойми з викидами АЕС, особливо під час аварій, з часточками попелу ТЕС.

Теплове забруднення спричинює спускання у водойми теплих вод з різних енергетичних установок. Надходження нагрітих вод у ріки й озера істотно змінює їх термічний і біологічний режими. Найбільшими тепловими забрудниками є ТЕС і АЕС. Підвищення температури води у водоймах призводить до таких негативних наслідків: до 26 °С шкідливого впливу не спостерігається; в інтервалі 26-30°С відбувається пригнічення житієдіяльності риб; понад ЗО °С спостерігається шкідлива дія на біоценози, а за 34-36°С гине риба та деякі види інших організмів. У теплих водах порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуються паразитами і хворобами.

Води морів і особливо океанів характеризуються не тільки високою мінералізацією (до 35 г/дм³), а й порівняно сталим сольовим складом. Це зумовлено величезною масою води в морях і океанах. Тому постачання ріками значної кількості різних речовині практично не впливає на співвідношення головних іонів у водах Світового океану. Проте спостерігаються коливання солоності води в окремих його частинах і на різних глибинах. Величина солоності коливається залежно від кліматичних умов, випаровування, льодоутворення, течій, стоку вод великих рік тощо. Найвищу солоність мають води тропічних широт (350-370 г/дм³), меншу — у високих широтах північної та південної півкуль (300-340 г/дм³). Солоність і хімічний склад внутрішніх морів, що мають обмежений водообмін зі Світовим океаном або зовсім його не мають, значно відрізняється від солоності вод океану. Так, у деяких місцях Фінської затоки солоність становить 10-20 г/дм³, в Азовському морі — 110-120 і в Чорному — 170-180 г/дм³. У морських водах містяться також нітрати — 0,003-0,68 мг/дм³, сполуки фосфору — до 0,1 мг/дм³, деякі мікроелементи: рубідій, цезій, літій, миш'як, бром, йод, фтор, залізо. марганець, мідь, ванадій, молібден, нікель, золото, срібло та ін., а також радіоактивні елементи.

Води Світового океану значно забруднені і їх стан викликає занепокоєная. Води океанів і морів забруднюються річковими стоками, з якими щороку надходить понад 320 млн. т заліза, 6,5 млн. т фосфору та інших речовин. З атмосфери у воду океанів потрапляє 1 млн. т вуглеводнів, 200 тис. т свинцю, 62 млн. т фосфору й азоту, 5 тис. т ртуті. До найбільших забрудників вод Світового океану належать нафта та її проіуїсти. Щороку її потрапляє 5-6 млн. т. Нафтове забруднення, а деяких районах Світового океану стає катастрофічним, що загрожує життєдіяльності місцевої флори і фауни.

Моря й океани забруднюються також побутовими й промисловими твердими відходами, яких накопичилося понад 20 млрд. т. Особливо небезпечним є радіоактивне забруднення, що спричинюється випробуваннями ядерної зброї, роботою ядерних реакторів на військових підводних човнах і криголамах, скиданням контейнерів з радіоактивними відходами.

Несприятливий стан вод Світового океану і проблеми його захисту турбують усе світове співтовариство. Тому ООН розробила кілька важливих угод, підписаних більшістю країн, які регулюють видобуток корисних копалин з морських родовищ, судноплавство та вилов риби. До цих угод належить і "Хартія морів", підписана більшістю країн у 1982 р. За станом вод Світового океану стежить міжнародна служба моніторингу.

Джерела забруднення грунтів. Шкідливий антропогенний вплив, _а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдає грунтам величезної, інколи непоправної шкоди.

Забруднення грунту — накопичення в ґрунті речовин і організмів в результаті антропогенної діяльності в таких кількостях, які знижують технологічну, споживчу і гігієнічно-санітарну цінність вирощуваних культур і якість інших природних об'єктів.

Головні фактори деградації грунтів наступні:

Неправильне землекористування, що призводить до втрати родючого шару грунту при ерозії;
Знищення екосистем, у межах яких формувався даний тип грунту;
Забруднення промисловими, сільськогосподарськими та побутовими відходами;
Зміни кліматичних факторів і, в першу чергу, гідрологічних умов.
Залежно від регіону та умов господарювання на перший план у пошкодженні ґрунтового покриву може висуватися будь-який із цих факторів.

Забруднення грунтів полягає в тому, що до них надходять нові, нехарактерні для них речовини, або поселяються та розмножуються в них нові мікроорганізми. Види і джерела забруднень ґрунтів (додаток).

За величиною зон та рівнем забруднення грунтів поділяється ц₅ фонове, локальне, регіональне та глобальне.

Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин у футі котрий відповідає або близький до природного складу.

Локальним вважається забруднення грунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення.

Регіональним є таке забруднення грунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техногенних та більше 10 км від сільськогосподарських длорєл забруднення.

Глобальними називають забруднення грунту, котрі виникають внаслідок дальшого переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

Найбільш небезпечними для грунтів є хімічні забруднення, ерозія, засолення (додаток Антропогенні впливи на ґрунти)

Сучасна індустріальна діяльність супроводжується надходженням у біосферу побічних продуктів. У формі твердих відходів промисловості надходить щорічно 20-30 млрд. т різних речовин, з них 50% — органічних. З твердими відходами на поверхню ґрунтів надходять забруднювачі навколишнього середовища. Серед них найбільш небезпечними вважають ртуть, свинець, кадмій, миш'як, селен і фтор. Забруднення грунтів важкими металами має різну природу, але переважно це відбувається при спалюванні викопного палива: вугілля, нафти, горючих сланців. Людством вже добуто і використано понад 130 млрд. т вугілля і 40 млрд. т. нафти. Отже, із золою надійшли на поверхню ґрунтів мільйони тонн металів, значна частина яких акумульована у верхніх шарах. Антропогенна діяльність на порядок збільшила надходження свинцю і кадмію. Головне джерело забруднення грунтів свинцем — вихлопні гази автомобілів Щорічно з ними надходить більш 250 тис. т. свинцю. Важкі метали надходять у грунт також з добривами і пестицидами Більшість сполук важких металів акумулюються в підстилці і гумусовому горизонті. Розподіл важких металів по поверхні залежить від характеру й особливостей джерела забруднення, метеорологічних особливостей регіону, зокрема від рози вітрів, геохімічних факторів і ландшафтної обстановки в цілому. Ареал максимального забруднення рідко перевищує 10-15 км у радіусі від джерела, але невеликі концентрації при попаданні у високі шари атмосфери можуть переноситися на значні відстані. Метали втягуються у біологічний кругообіг, передаються по ланцюгах харчування і викликають цілу низку захворювань у тварин і людини, при високихконцентраціях згубно впливають на рослини, знижують біологічну активність грунтів.

Нерівномірність техногенного розподілу металів збільшується ц_е. однорідністю геохімічної обстановки в природних ландшафтах, у зв'язку з цим, для прогнозування можливого забруднення продуктами техногенезу і запобігання небажаних наслідків необхідно брати до уваги закони міграції хімічних елементів у різних природних ландшафтах і геохімічних умовах. Продукти техногенезу, залежно від їх природи і тієї ландшафтної обстановки, куди вони потрапляють, можуть втрачати токсичність, трансформуватись природними процесами або зберігатися і накопичуватися, згубно діючи на живі організми.

Фтор має токсичний вплив на мікрофлору, безхребетних тварин і рослинність. Адсорбція фтору відбувається в ґрунтах з добре розвинутим поглинальним комплексом. Розчинні сполуки фтору легко перемі щуються по ґрунтовому профілю і можуть потрапляти в грунтові води. Джерелом цього полютанту в грунтах часто виступають фосфорні добрива. Цинк і мідь менш токсичні, але й більш мобільні, ніж свинець і кадмій. Підвищення вмісту органічної речовини й поважчання гранулометричного складу грунтів зменшує міграційну здатність цинку та його сполук.

Спільна дія важких металів на живі організми в грунті має сильніший інгібуючий вплив, ніж при тій же концентрації кожен елемеш окремо. У різних типах ґрунтів рівень токсичності важких металів може відрізнятися на порядок і вище. Наприклад, встановлено, що кадмій на не окультурених підзолистих грунтах має гнітючий вплив при вмісті 5 мг/кг, а на окультурених — починаючи з 50 мг/кг.

З продуктами неповного згорання вугілля і нафти в грунт надходять поліциклічні ароматичні вуглеводи, серед яких особливо небезпечний бенз(а)пірен. Ґрунт — кінцевий резервуар акумуляції бенз(а)шрену Найбільше його накопичується в гумусовому горизонті. З ґрунтовим пилом, ґрунтовими водами, з продуктами харчування бенз(а)пірен може потрапляти в організм тварин і людини. Ґрунтові мікроорганізми мають здатність розкладати бенз(а)пірен на нетоксичні компоненти, але процес надходження преавулює над його детоксикацією.

Антропогенне надходження сірки в грунт і на поверхню рослинності відбувається у формі 50г й інших газоподібних сполук та у виді кислотних дощів. Ґрунт сорбує двооксид сірки. Швидкість сорбції збільшується з наростанням вологості ґрунтів, підвищенням рН, збільшенням вмісту органічної речовини, ємності поглинання і питомої поверхні ґрунтів. Повітряно-сухі ґрунти сорбують 1-5, а вологі 9-67 мг 50г/м' ґрунту. Ґрунти сорбують також і відновлені сполуки сірки: сірководень.

Двооксид сірки в атмосфері окислюйся в триоксид. Оксиди сірки й азоту техногенного походження, при розчиненні в рідкій фазі хмар і туману перетворюються в кислоти і вигадають з опадами. На фонових територіях з опадами надходить 3-6 кг/га сірки, у промислових регіонах — 25-30 кг/га. Відповідно, вміст „одорозчинної сірки в дерново-підзолистих грунтах фонових територій складає 5-7 мг/100 г, поблизу промислових виробництв він зростає і становить понад 20 мг/100 г грунту. Двооксид і триоксид сірки можуть переноситися повітряними масами на десятки і сотні кілометрів від джерела викиду.

При надходженні лужних, лужноземельних і важких металів і викидами металургійних заводів, а також аміаку з викидами комбінатів по виробництву добрив відбувається підлужнєння грунтів. Масштаби цих процесів значно менші, ніж процесів підкислення, і негативні наслідки також не настільки значні. Але при цьому аномально може ірис гати вміст у фунтах тих чи інших компонентів, що призводить до порушення необхідних пропорцій в елементах живлення. Підвищена лужність ґрунтів несприятлива для багатьох сільськогосподарських рослин. До того ж, в умовах лужної реакції середовища і промивного режиму різко іроетає мобільність органічної речовини, що збіднює грунти на гумус.

Проте в наш час чи не найбільший деструктивний вплив на екосистеми здійснюють природні та антропогенні (штучні) радіонукліди. Починаючи з кінця XIX століття, природний радіаційний фон, складовою частиною якого є радіаційний фон грунтів, невпинно зростає, що свідчить про прогресуюче забруднення довкілля цим видом полютантів. Джерелом природних радіонуклідів є космічне та внутрішнє земне випромінювання. Штучні радіоактивні ізотопи в ґрунтах — результат видобутку урану, роботи ядерних реакторів різного типу, функціонування радіохімічної промисловості, випробування ядерної зброї, використання радіонуклідів у народному господарстві та недосконалість утилізаційних технологій.

При атмосферному забрудненні ґрунтів важкими металами й іншими токсичними компонентами, коли вони у великих кількостях концентруються у верхніх горизонтах ґрунту, можливе вилучення цього шару і поховання його. Іонообмінні смоли вносять у ґрунт у дозах, обумовлених рівнем забруднення. Негативною властивістю речовин-інактиваторів є їхня обмежена ємність.

Сучасне ведення сільського господарства приводить до забруднення довкілля пестицидами. Пестициди — отрутохімікати для боротьби ³ бур'янами (гербіциди), із грибковими хворобами рослин (фунгіциди) і Шкідниками (зооциди, інсектициди й ін.) широко застосовуються в сіль

ському господарстві і зберігають більше 30% врожаю. При обробці посівів пестицидами основна їх частина накопичується на поверхні рослин. Вони адсорбуються органічною речовиною ґрунтів і мінеральними колоїдами. Найбільш стійкі — хлорорганічні сполуки і група дієнів. Вони зберігаються у грунті протягом декількох років. До того ж чим виїде доза, тим довше зберігається токсикант. Загальну схему перетворення пестицидів у навколишньому середовищі можна показати наступним чином (додаток).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі:

Тема магістерської або бакалаврської дипломної роботи Моделювання впливу антропогенних факторів на стан забруднення водних об’єктів Харківської області	Таблиця «Методи усунення негативного впливу ВЕУ на довкілля» У цьому... У цьому завданні вам потрібно скласти перелік негативних факторів впливу та запропонувати методи їх усунення
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсової роботи “Визначення впливу вражаючих факторів НС ” Мармазинський О. А., Савіна О. Ю., Штейн П. В. Методичні вказівки до виконання курсової роботи: “Визначення впливу вражаючих факторів...	МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання розрахунково-графічної роботи “Визначення... Мармазинський О. А., Савіна О. Ю., Штейн П. В. Методичні вказівки до виконання розрахунково-графічної роботи: “Визначення впливу...
Конспект заняття з біології на тему: «Закономірності дії екологічних факторів на живі організми» Мета: сформувати уявлення про екологічні фактори, показати їхню класифікацію й загальні закономірності впливу екологічних факторів...	Семінарське заняття №4 Управління інноваційною діяльністю ПЛАН Оцінка факторів впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційну діяльність організації
Міністерство освіти і науки України Державний університет інформаційно-комунікаційних... РЕЗ різного функціонального призначення, що експлуатуються в умовах впливу дестабілізуючих факторів навколишнього середовища	2. ПОВЕДІНКА ЛЮДИНИ В КОНФЛІКТІ Мета лекції: показати студентам фактори впливу на поведінку людини в конфлікті
Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються...	Стосовно системних рішень Міністерства в сфері довкілля та екополітики Беручи до уваги критичний стан довкілля в Україні, в першу чергу спричинений неефективним державним управлінням та корупцією, якою...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання