|
l.iALAbHi питання корекційної педагогіки та спеціальної психології
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, НАВЧАННЯ TA ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 3 ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ
План
Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення.
Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення.
Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх шкіл.
1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення
Основні закономірності розвитку мовлення
Мовлення формується у процесі загального психофізичного розвитку дитини. Умовами формування нормального мов- •іення є:
збережена центральна нервова система дитини;
наявність нормального слуху і зору;
достатній рівень мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.
Ha першому році життя дитина передусім оволодіває вокалізацією, гулінням, лепетом. ІІісля 6-ти місяців лепетне MOB- існня активізується, наближається до звуків рідного мовлення, збагачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове шернення дорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на ранніх етапах життя може свідчити про порушення у дитини слуху, артикуляційної моторики, інтелекту. Ha кінець першого року життя дитина розуміє значення багатьох слів і сама вимов- іяс перші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і шіродовж подальшого розвитку) набуває спілкування дитини з *ночуючими (передусім з матір'ю). Недостатність мовленнєвого ' ііілкування, недорозвиток сенсомоторних функцій дитини можуть призвести і до недорозвитку мовлення дитини та затримки исихічного розвитку в цілому.
До кінця другого року словник дитини суттєво збільшується, відбувається оволодіння простою фразою, яка поступово ускладнюється. У віці від одного до трьох років мовлення посідає провідне місце у психічному розвитку дитини. Дитина супроводжує мовленням свої ігри та предметні дії, ставить багато запитань і відповідає на запитання дорослих. Поступово мовлення сгає провідним засобом спілкування і розвитку мислення.
До п'яти років розвивається координація між диханням, фонацією і артикуляцією, що забезпечує плавність мовлення; формується здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині на кінець дошкільного віку перейти до нового етапу — оволодіння писемним мовленням.
Ще у дошкільному віці у дитини розвивається потреба у спілкуванні, яка з віком посилюється. Ця потреба не є вродженою, а формується у процесі взаємодії дитини з оточуючими. Тому так важливо, щоб комунікативна практика відповідала віку й можливостям дигини. Відсутність прагнення до спілкування, як і невідповідність мовленнєвого рівня відповідному віку, може свідчити про певні проблеми у розвитку дитини.
Проте будь-яке відхилення від вікової норми як ізольова- нийфактор не є свідченням порушення мовлення. Оцінювати це необхідно в комплексі, враховуючи цілісні показники психофізичного розвитку дитини.
ГІорушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:
не відповідають віку того, хто говорить;
самостійно не зникають, а закріплюються;
позначаються на подальшому розвитку дитини, затримуючи й ускладнюючи його;
потребують логопедичної допомоги.
Зауважимо, що до цієї категорії не відносяться діти, у яких мовленнєві відхилення обумовлені віковими особливостями, діалектизмами чи тимчасовими особливостями анатомофізіологічного апарату (випадіння зубів, риніти тощо).
Якщо у дитини є збереженим слух, зір, інтелект, проте наявні значні вади мовлення, що відображаються на усьому психічному розвитку, то можна говорити саме про первинне мовленнєве порушення. Діагностика мовленнєвих порушень здійснюється за трьома аспектами. Медичний аспект передбачає визначення часу і причин порушення; їх локалізації. Логопедичний аспект передбачає встановлення порушеного елементу мовленнєвої системи, визначення ступеня порушення та його структури Психологічний аспект передбачає виявлення особливостей формування особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію мовлення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів.
Основними причинами порушень мовлення є:
спадкові фактори;
внутрішньоутробна патологія, зокрема: інфекційні чи соматичні захворювання, травми, несумісність крові за резус-фактором, інтоксикації та ін.;
пологові травми або асфіксія;
різні захворювання чи травми у гіерші роки життя дитини;
соціально-психологічні фактори: недостатність емоційного і мовленнєвого спілкування з дорослими, двомовність у сім'ї, надмірне стимулювання мовленнєвого розвитку дитини, педагогічна занедбаність, психотравмуючі ситуації.
Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як однієї причини, так і їх поєднання.
ГІорушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду на клініко-педагогічний та психолого-педагогічний підхід. Такий поділ є необхідним для правильної діагностики і корекції мов- іеннєвої патології, адекватного вибору закладу для дитини.
У клініко-педагогічній класифікації виділяють порушення усного та писемного мовлення. До порушень усного мовлення відносяться:
-
S порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення.
афонія,дисфонія — відсутність або порушення голосу;
тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення;
брадилалія — патологічно уповільнений темп мовлення;
заїкання — порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату;
дислалія — порушення вимовної сторони мовлення при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату;
дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату;
ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.
Усі ці вади є різними за причинами, характером, порушеною ланкою (голос, темп, тембр, звуковимова); часто потребують допомоги не лише логопеда, а й інших спеціалістів (лікарів, психолога, фоніатра). S структурно-семантичні (внутрішні) або системні порушення мовлення
алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;
афазія — повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними пошкодженнями головного мозку.
Це складні вади, при яких страждають не лише усі сторони мовлення, а йособистіс.ний розвиток людини.
До порушень писемного мовлення відносяться:
дислексія (алексія) — часткове (повне) порушення процесів читання;
дисграфія (аграфія) — часткове (повне) порушення процесів письма.
ІІсихолого-педагогічна класифікація є необхідною для організації логопедичного впливу в умовах роботи з дитячим колективом (дошкільна група, клас). Мовленнєві порушення при цьому поділяють на дві групи:
S порушення засобів спілкування.
фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФП) — порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання і вимови фонем;
загальний недорозвиток мовлення (ЗИМ) — порушення формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторін мовлення (звукови- мова, лексика, граматична будова, зв'язне мовлення), при нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.
S порушення у застосуванні засобів спілкування
заїкання;
прояви мовленнєвого негативізму.
У цій класифікації порушення письма і читання розглядаються не як самостійні, а у складі фонетико-фонематичного і загального недорозвитку мовлення, як їхні наслідки.
Деякі особливості розвитку дітей з мовленнєвими порушеннями
Психологічні особливості дітей з порушеннями мовлення (дітей-логопатів) знаходяться у прямій залежності від клінічного діагнозу, якості та ступеня порушення, його причин. Зокрема, діти, порушення мовлення яких обумовлені органічними ураженнями центральної нервової системи, є виснажливими, швидко втомлю- Il >TliCH передусім у розумових видах діяльності. Вони можуть бути дратівливими, збудженими, розгальмованими, неспокійними, непосидючими; їхній настрій швидко змінюється внаслідок емоційної нестійкості. У окремих дітей спостерігається загальмованість, шиження розумової працездатності, зниження уваги. Досить часто мовленнєві порушення цієї категорії дітей викликають нестійкість уиаги й пам'яті, недостатність регулюючої функції мовлення, порушення пізнавальної діяльності та розумової працездатності.
Діти з порушеннями мовлення функціонального характеру члрактеризуються як підвищеною збудливістю, негативізмами, І>о.іладами поведінки, так і навпаки — надмірноюсором'язливі- • гю, невпевненістю, ранимістю.
У роботі з дітьми, що потребують корекції порушень MOB- іспня, слід брати до уваги, що будь-яке мовленнєве відхилення іид норми може призвести до шкільної неуспішності, порушень у поведінці, проблем у спілкуванні як з однолітками, так і дорослими. Такі діти після ретельного обстеження спеціалістами мають одержувати відповідну психолого-педагогічну і (або) ме- иі'їну допомогу, потребують індивідуального підходу у процесі м.іичання і виховання.
2. Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення
Логопедична допомога дітям з порушеннями мовлення надасться як у загальній, так і корекційній системі дошкільної ні шкільної освіти. Тип закладу, форми і методи корекційного ми шву залежать від таких показників:
вік дитини;
етіологія мовленнєвого порушення;
група мовленнєвого порушення відповідно до психолого- педагогічної класифікації;
клінічний діагноз;
ступінь та виразність мовленнєвого порушення;
рівень розвитку комунікативної функції мовлення;
ступінь інтелектуального розвитку;
особливості психофізичного розвитку;
потреби і можливості дитини.
Дошкільні заклади
У системі ДОШКІЛЬНОЇ освіти дитина з порушеннями мовлення може одержувати допомогу у спеціальних логопедичних групах (окремих ДНЗ), які диференціюються таким чином:
для дітей з ФФН;
для дітей із ЗНМ;
для дітей із заїканням.
У ці групи приймаються діти із первинно порушеним мовленням і збереженим слухом та інтелектом. Тривалість перебування у цих групах визначається відповідно до якості мовленнєвого порушення дитини. Основною метою спеціальних логопедичних дошкільних закладів (груп) є корекція мовленнєвих порушень у дітей та повноцінна підготовка їх до навчання у масовій школі.
Навчання і виховання здійснюються на основі програм масового дошкільного закладу, адаптованих до особливостей психофізичного розвитку цієї категорії вихованців. Ефективність логоиедичної допомоги у дошкільних закладах залежить від комплексного психолого-медико-педагогічного впливу та співпраці з батьками. Безпосередню корекцію мовленнєвих порушень здійснюють логопеди. 3 вихованцями логопедичних груп працюють не лише логонеди, а й вихователі, завданням яких є закріплення мовленнєвих навичок, вироблених на логопедичних заняттях, розвиток дітей та формування у них знань відповідно до програми ДНЗ. Ha заняттях з музики і фізичного виховання здійснюється зміцнення здоров'я дітей, розвиток координації рухів і позитивних емоцій, логоритмічний вплив. Психолог гірацює над подоланням недорозвитку окремих пізнавальних процесів, проблем емоційно-вольової сфери і поведінки. ГІо необхідності діти одержують медикаментозне лікування, фізпроцедури, беруть участь у заняттях з ЛФК. Закріплення одержаних знань, створення позитивної атмосфери для розвитку забезпечують батьки дитини.
Логопедичні пункти системи освіти
Школярі, порушення мовлення яких є невиразними, частковими, одержують логопедичну допомогу на заняттях у логопедичних кабінетах при загальноосвітніх школах (іноді управліннях освіти). Логопедичні заняття набувають корекційно- розвиваючої спрямованості, проводяться одночасно із шкільним навчанням і базуються на навчальних програмах (передусім рідної мови, математики). I ■ »»• ціпкі/ пш
Завдання логопедичноїдопомоги при загальноосвітній школі:
c воєчасне виявлення порушень і попередження виникнення нторинних відхилень у структурі дефекту дитини;
виправлення порушень усного й писемного мовлення учнів;
формування повноцінних знань, вмінь і навичок в галузі рідної мови;
стимулювання розвитку пізнавальної активності дітей, формування прийомів розумової діяльності, необхідних ДЛЯ OBO- лодіння мовою;
розвиток мовленнєвої активності учнів;
пропаганда корекційно-логогіедичних знань серед батьків і педагогів;
У першу чергу на заняття зараховуються учні молодших масів, мовленнєві порушення яких перешкоджають шкільному п.иі'іанню, спричиняють неуспішність, пониження комунікабель- M>i( ii. Корекційна робота проводиться протягом року переважно у групових формах. Групи для занять комплектуються з ypaxy- імнпям мовленнєвого діагнозу та віку дитини.
Логопед працює у тісному взаємозв'язку із вчителями rio- чпгкових класів, психологом, батьками дітей. Логопед узго- I'i
Школа для дітей із тяжкими порушеннями мовлення
У тих випадках, коли порушення мовлення набуває вираз- iilinii із ровесниками у масовій школі, навчання здійснюється у
іісціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для ІИСІІ із тяжкими порушеннями мовлення. Відповідно норматив- iin\ документів до цих шкіл приймаються діти із нормальним і ivxoM га первинно збереженим інтелекгом. Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернатн) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення, як правило мають два відділення:
0 до I відділення приймаються діти, які мають загальний недорозвиток мовлення, зумовлений алалією, афазією, дизартрією, ринолалією. При зарахуванні до першого відділення враховується рівень мовленнєвого розвигку; 0 до II відділення приймаються діти із тяжким ступенем заїкання і нормальним мовленнєвим розвитком.
B обох відділеннях наповнюваність класів 10-12 дітей. У кожному класі окрім вчителя загальноосвітніх предметів передбачається посада вчигеля-логопеда. Навчання здійснюється за спеціальними корекційно спрямованими програмами, базується на принципах логодидактики із використанням специфічних методів і прийомів корекційно-виховного впливу. Завданнями корекційної роботи є:
подолання порушень усного та писемного мовлення на основі індивідуального та диференційованого підходу;
нормалізація психічного розвитку та комунікативної поведінки учнів;
забезпечення шкільної успішності в межах стандарту спеціальної освіти з урахуванням можливостей кожної дитини;
підготовка учнів до самостійного життя, соціально-побутової і трудової інтеграції в суспільство.
ГІодолання порушень мовлення забезпечується з одного боку раціональним поєднанням фронтальних, підгрупових та індивідуальних логопедичних занять, а з другого — логопедиза- цією усього навчально-виховного процесу. Корекція та розвиток мовлення учнів здійснюються, як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності усіма вчителями й вихователями у поєднанні з лікувально-оздоровчою і психологічною роботою.
Отже, успішність навчальної та корекційно-виховної роботи у спеціальній загальноосвітній школі (школі-інтернаті) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення забезпечується узгодженими діями логопедів, вчителів, вихователів, психологічного та медичного персоналу, співпрацею з родинами учнів.
Логопедична допомога в системі охорони здоров'я
Діти з порушеннями мовлення можуть одержувати логопедичну допомогу і по лінії Міністерства охорони здоров'я, зокрема:
у логопедичних кабінетах при дитячих поліклініках;
ммнішм/ iiui особлшюспи роботи з ними в умовах шгрекціітп та тклюзивноі гквіти
і - у стаціонарах при дитячих лікарнях і психоневрологічних диспансерах (дитячих санаторіях).
./Іогогіед дитячої поліклініки надає допомогу дітям з усіма иидлми мовленнєвої патології незалежно від рівня інтелекту та км |.гженості фізичного слуху. Найбільш тісними мають буги иГн ти логопеда із дошкільними закладами, особливо з тими, де т ії vnii спеціальні логопедичні групи.
У спеціальних відділеннях стаціонарів надається лікувально- шдоронча та психолого-педагогічна допомога дітям, які окрім Міні іспнєвих порушень мають й інші відхилення у психофізич- Ііпму розвитку.
.4. Особливості роботи вчителя 3 дітьми, іцо потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх закладів
Успішність навчання дитини з порушеннями мовлення за- н iiuiTb не лише від виправлення в неї вад, а й від правильного
ммлення вчителя, урахування у навчальному процесі наявних проблем дитини. Зупинимось на деяких особливостях роботи м'іиіеля з такою дитиною.
Передусім дитина-логопат потребує сприятливого режиму н.іи'ідпня, що виражається у доброзичливому ставленні вчителя, Ііпіумінні та урахуванні ним у навчальному процесі особливос- и її особистості дитини (особливо при таких складних діагнозах, Hh дизартрія, ринолалія, заїкання), психологічній підтримці з OiiKV вчителя — підбадьорювання, заохочення успіхів.
Нажливим завданням є стимулювання пізнавальної й мов- Ii ііік вої активності дітей, адже у багатьох з них через норушен- IiH мовлення комунікативна діяльність є зниженою, вони невнев- Hi iii и собі, є пізнавально пасивними. Слід спочатку залучати iiii ii до таких видів діяльності (як на уроках, так і у позаклас- iiiii роботі), де можна сформувати ситуацію усгііху, віру в себе, пріанізувати позитивне спілкування з однокласниками.
Варто пам'ятати, що в учнів-логопатів можуть бути проб- н'ми і у розумінні мовлення, тому слід давати детальний ін-
ірукгаж перед виконанням завдань і переконатись, що дитина Піно зрозуміла. Мовлення педагога має бути зразковим, чітким, ■ мпціііно виразним, складатись із коротких зрозумілих речень.
Велику увагу слід приділяти формуванню прийомів розумової роботи, необхідних для оволодіння граматикою; з метою розвитку зв'язного мовлення — вчити дитину міркувати, робити розгорнуті висновки.
Вчитель, як і логопед, має допомагати дитині планувати своє висловлювання, контролювати його, слідкувати за використанням у самостійному мовленні навичок, набутих на логопедичних заняттях.
У багатьох дітей-логопатів виявляються недорозвиненими гакі важливі для шкільного навчання функції, як: просторове сприймання і аналіз, просторові уявлення; зорове сприймання, аналіз і синтез; координація системи «око-рука»; складна координація рухів пальців і кисті рук; фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез. Ці функції мають стати об'єктом корекційної роботи педагога, яка може здійснюватись як на навчальному, так і позанавчальному матеріалі. При суттєвому порушенні цих функцій дитина може потребувати й спеціального впливу психолога, з яким вчителю також необхідно узгодити зміст і прийоми роботи.
Наголосимо, що індивідуальний підхід до дітей, конкретний зміст і прийоми корекційної роботи залежать від клінічного діагнозу дитини, її психологічних особливостей і мають ретельно узгоджуватись із логопедом, психологом. Наприклад:
форма опитування дитини із заїканням (усна чи письмова відповідь, з місця чи біля дошки, на уроці чи після уроку) залежить від етапу корекційного впливу;
при грубих і стійких помилках дитини у письмі й читанні не варто давати додаткові завдання, а узгодити із логопедом спеціальні, що враховують специфіку цих помилок;
у дітей, що мають фонетико-фонематичний недорозвиток, необхідно розвивати фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез.
Навчання і виховання дитини з вадами мовлення має бути поєднаним із оздоровленням, логопедичними заняттями, но необхідності — із лікуванням, психотерапевтичним і психокорек- ційним впливом, занягтями з ЛФК.
Вагомого значення для включення дітей з порушеннями мовлення у навчальний процес має підготовка учнівського колективу до позитивного сприймання такого однокласника. Вчитель має пояснити, що в класі є дитина, яка невиразно говоригь (чи з помилками пише, читає, робить запинки у розмові і т. ін.), іцо такий учень потребує підтримки й допомоги однокласників,
ШШтпху пш осо&ішвоспи jxßornu з нгши в улювах корекційшл rm інклюзившп
пні для подолання мовленнєвих проблем потрібен час. Водночас іИ'даї'ог разом із психологом мають залучати дитину-логопата до ИІМСКТИВНИХ форм діяльності, у якій їй буде комфортно й пору- Ііісиня мовлення не висуватимуться на перше місце.
Особливу роботу логопеду, вчителю й психологу слід про- Іести з родиною учня з порушенням мовлення, адже співпраця гміьків із спеціалістами є запорукою успішності корекційно- ипховноїроботи.
|