ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ, НАВЧАННЯ TA ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 3 ПОРУШЕННЯМИ СЛУХОВОЇ ФУНКЦІЇ
План
I Роль слуху в розвитку людини.
Причини виникнення та класифікація порушень слухової функції.
Навчання і виховання дітей з порушеннями слухової функції у спеціальних закладах.
Організація допомоги учням з порушеннями слуху в умовах загальноосвітньої школи.
1. Роль слуху в розвитку людини
Психічний розвиток дитини відбувається перш за все у процесі чуттєвого сприймання оточуючого світу, що пов'язано з діяльністю різних органів чуттів: зору, слуху, смаку і т.д. Сприйняття оточуючого світу через слух дає можливість "озвучити" все, що відбувається навколо, відобразити його значно повніше, наситити звуковими образами.
Слух є здатністю організму сприймати і диференціювати звуки за допомогою звукового аналізатора. Ця здатність реалізується через слухову систему або слуховий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових структур, що сприймають і диференціюють звукові подразнення і визначають напрямок і ступінь віддаленості джерела звуку, тобто які проводять склад- ну слухову орієнтацію в просторі.
Орган слуху відноситься до тих рецепторних (сприймаючих) апаратів, за допомогою яких відбувається зв'язок і урівноваження організму тварини і людини з зовнішнім середовищем. Ці апарати носять назву аналізаторів. Кожен аналізатор являє собою єдину цілісну функціональну систему, яка складається з трьох відділів: периферійного або рецепторного; середнього або провідникового з проміжними нервовими центрами; центрального або кіркового.
Адекватним подразником слухового аналізатора є звук, якийявляє собору коливальні рухи середовища (повітря, води, земля тощо). У звуці, як і при будь-якому коливальному рухові, розрізняють амплітуду — розмах коливання, період — час, на протязі якого відбувається коливання, частоту — число повних коливань з 1 сек. До фізичних параметрів звуку відноситься частота звуку, якій відповідає фізіологічна якість, що визначає висоту звуку. Людське вухо здатне сприймати звуки в діапазоні від 16-20 до 16000-20000 Гц. Це характеризує значну чутливість слухового сприймання у людей. Найбільш адек ватне розуміння звуків людиною відбувається у діапазоні від 1000 до 3000 Гц, в якому переважно й здійснюється мовленнєве спілкування. Другим фізіологічний параметром є інтенсивність звуку, яка відповідає фізіологічному параметру гучності звуку. Третій параметр тривалість. Важливим параметром є також звуковий спектр.
ІІаведемо приклад рівнів інтенсивності різних звуків (див таблацю /).
розвитку та cххйлгяюстга роботи з ними в умовах корекційної та інклюзивної освіти
Таблиця 1
Рівень інтенсивності різних типів звуків
Звук
|
Рівень його інтенсивності (дБ)
|
Дуже тихий звук (поріг гучності)
|
0
|
Шелестіння листя
|
Ш
|
Шепітне мовлення
|
25-30
|
ІИумовий фон в місті ніччю
|
40
|
Шум спокійної вулиці днем
|
50-60
|
Мовлення середньої гучності
|
60-70
|
Оркестр, голосна музика по радіо
|
80
|
Шум в поїзді метро
|
90
|
Дуже голосне мовлення
|
90
|
Удари молотка по стальній плиті
|
100
|
Шум авіаційного мотору
|
J20
|
Розрізняють природні й технічні звуки, які надають інформацію про положення в просторі об'єктів ирироди і технічних приладів. Весь комплекс цих звуків забезпечує адекватне уявлення людини про оточуючу дійсність і правильну орієнтацію в просторі.
Особливу групу складають звуки мовлення, які набувають переважно комунікативного навантаження. Звуковий сигнал є одним із основних носіїв інформації під час спілкування людей. Звук як об'єкт слухового сприймання в своїй основі має комунікативну спрямованість. У процесі соціального розвитку людей склалась система звукових кодів мовлення, яку називають фонетичною. Саме вона організовує звуки мовлення, що сприймаються людиною, у складну систему їхнього сприймання. Засвоєння людиною однієї з найважливіших для людини знакових систем (фонематичної) обумовлює активне оволодіння дитиною звуковою стороною мовлення. Звукове мовлення, яке формується иа основі повноцінного звукового сприймання, виступає важливим засобом спілкування і пізнання навколишнього світу.
Порушення слуху та їх наслідки
Серед дітей з порушеннями психофізичного розвитку значну групу складають діти з порушеннями слуху. Дитина, яка має важкі порушення слухового аналізатора, не має змоги самостійно навчитись розмовляти, тобто оволодіти звуковою стороною мовлення, оскільки вона не чітко сприймає звукове мовлення, не має можливості отримати слухові зразки. Вона не контролю свою вимову, внаслідок чого виникає спотворене мовлення, іноді усне мовлення не розвивається взагалі. Bce це негативно відобра жається на оволодіння всією складною системою мовлення, що не лище обмежує можливості дитини в навчанні і пізнанні ото чуючого світу, але й має негативний внлив на весь психічний розвиток особистості, затримуючи або спотворюючи його, оскільки мовлення є знаковою системою і виступає важливим засобом кодування і декодування інформації. Глибокі порушення слуху тягнуть за собою німоту і можуть призвести до соціальної ізоляції дітей, оскільки їхня спільна діяльність з нормально чуючими дітьми є досить обмеженою. Це часто призводить до виникнення у них порушень емоційно-вольової сфери у вигляді агресивності, проявів явищ негативізму, егоїзму, егоцентризму, або навпаки — загальмованості, апатичності, безініціативності.
2. Причини виникнення та класифікація порушень слухової функції
Навчання та виховання осіб з порушеннями слуху є в центрі уваги сурдопедагогіки. Сурдопедагогіка (від лат. surdus глухий) — педагогічна наука, яка вивчає особливості розвитку, навчання і виховання осіб з порушеннями слухової функції. Предметом сурдопедагогіки є процеси розвитку, навчання і виховання осіб з порушеннями слухової функції на різних вікових періодах їхнього розвитку.
Як вітчизняна, так і закордонна статистика показує, що кількість людей з порушеннями слухової функції постійно збільшується. Підвищується відсоток осіб з порушеннями слуху B групі населення після 50 років. Проведені масові дослідження в різних країнах показали, що приблизно від 4% до 6% всього населення земної кулі мають проблеми, що утруднюють соціальне спілкування. При цьому біля 2% населення мають двосторонню тяжку туговухість і сприймають розмовне мовлення на відстані до Зм, а 4% страждають на виразну односторонню туговухість.
Причини порушень слухової функції
Існують різні погляди на причини виникнення порушень слуху. Ha теперішній час найчастіше виділяють три групи причин і факторів, які викликають патологію слуху або сприяють її розвитку.
До першої групи відносяться причини і фактори спадкового характеру, що призводя гь до змін у структурі слухового апарату і розвитку спадкового зниження слуху Спадкові розвитку ггю оссблшскті paoomu з ними в умовах кхгрекцтпоі та гнклюзивноі освіти
фактори відіграють значну роль у виникненні порушень слуху у дітей. Ha думку P. Д. Горлі, Б. В. Конигсмарка, на долю спадково обумовлених факторів припадає 30-50% дитячої глухоти. ІІри цьому автори підкреслюють, що в двох третинах випадків спадково обумовленої туговухості відмічають наявність синд- ромальної туговухості у поєднанні із захворюваннями майже всіх органів і систем організму (з аномаліями зовнішнього вуха, захворюваннями очей, кістково-м'язової системи, з патологією нервової, ендокринної систем тощо).
Спадковий фактор набуває значення, якщо слух відсутній або знижений у когось з батьків. Можливість народження глухої дитини у такій ситуації є надзвичайно високою. Захворювання слуху можуть успадковуватись як за домінантними, так і рецесивними ознаками. Рецесивні ознаки проявляються не у кожному поколінні.
Другу групу складають фактори ендо- або екзогенного впливу на орган слуху плоду (при відсутності спадково обумовленого фону), що обумовлює прояв вродженої туговухості. Серед причин, які викликають вроджену туговухість, перш за все виділяють інфекційні захворювання матері в першій половині вагітності. Із інфекційних захворювань найбільш небезпечною є червінка (краснуха);також негативно впливають на розвиток слухового аналізатора і його функціонування грип, кір, скарлатина, інфекційний паротит, токсоплазмоз та інші. Одним із факторів, які призводять до виникнення даної патології, є інтоксикації вагітної жінки, особливо небезпечним є вживання медикаментозних препаратів, зокрема, антибіотиків. Такождо цієї групн шкідливих впливів відносять вживання алкоголю, нікотину, наркотичних речовин, отруєння хімічними препаратами, продуктами харчування тощо. До цієї групи відносяться також травми матері у період вагітності (особливо в перші три місяці), несумісність крові матері і плоду за резус-фактором або групою крові, що викликає розвиток гемолітичної хвороби новонародженого.
Третю групу складають фактори, які впливають на орган слуху дитини в один із періодів Ti розвитку і призводять до виникнення набутого зниження слуху. Ці причини є досить різноманітними. Найбільш часто до порушень слухової функції призводять наслідки гострого запального процесу в середньому вусі (гострий середній отит). У деяких випадках порушення слуху виникає внаслідок ушкодження внутрішнього вуха і стовбура слухового нерва, що виникає через перехід запального процесу з середнього вуха. Також до етіологій стійких порушень слуху в ностнатальний період відносяться інфекційні захворювання дитини, серед яких найбільшу небезпеку станов-
Modyjtb II. Психолого-педаяхічна характеристики дітей з іьсгрушеннями психофізичного ляють менінгіт, кір, скарлатина, грип, епідеміологічний паротит. За даними деяких авторів, понад 50% порушень слуху в дітей виникають внаслідок використання у процесі лікування отогоксичних антибіотиків, до яких відносяться стрептоміцин, мономіцин, неоміцин, канаміцин та ін. Також призвести до порушень слуху можуть травми, особливо в ділянці вушної раковини у скроневих частинах голови, захворювання порожнини носа, особливо аденоїдні розростання тощо.
Визначення причин виникнення порушень слухової функції в деяких випадках є досить складним. Це обумовлюється, по- перше, можливим виливом відразу декількох шкідливих факторів, по-друге, одна і та ж причина може викликати спадкову, вроджену або набуту туговухість.
У дітей з порушеннями слуху всіх груп можливі ще й додаткові первинні порушення різноманітних органів і систем. Відомі декілька форм спадкового порушення слуху, яке поєднується з порушеннями зору, шкіри, нирок та інших органів (синдром Ушера, Альстрема, Варденбурга, Альпорта, Пендрела та ін.). При вродженій глухоті або туговухості, яка виникла внаслідок захворювання матері в перші два місяці вагітності червінкою, як правило, спостерігається порушення зору (катаракта) і вроджена кардіопатія (тріада Грига). При цьому захворюванні у народженої дитини може спостерігатися також мікроцефалія і загальна мозкова недостатність.
Водночас складні, комплексні порушення, які включають порушення слуху та інших систем, можуть виникати під впливом різних причин і у різний час. Отже, при комплексних порушеннях у дітей окрім вад слухової функції можуть виявлятись ще й наступні:
порушення діяльності вестибулярного апарату;
різні варіанти порушення зору;
мінімальна мозкова дисфункція, яка призводить до виникнення затримки психічного розвитку;
дифузне ушкодження мозку, яке призводить до олігофренії;
порушення мозкових систем, що призводить до виникнення дитячого церебрального паралічу або інших змін у регуляції діяльності рухової сфери;
локальні порушення слухомовленнєвої системи мозку (кіркових і підкіркових утворень);
захворювання центральної нервової системи і всього організму, які призводять до психічних захворювань (шизофренія, маніакально-депрес.ивний психоз тощо);
важкі захворювання внутрішніх органів серіш, легень, нирок, печінки, які призводять до загального ослаблення організму;
можливість глибокої соціально-педагогічної занедбаності
розвитку та остйядапегга роботи з ними в умовах корекційнсп та гнклюзивніп освіти
Класифікація порушень слухової функції
Необхідність диференціації осіб з порушеннями слухової функції обумовлюється практикою побудови навчально- виховного та корекційно-розвивального процесів з ними. Проведення чіткої діагностики і визначення груп дітей з подібними станами дозволить ефективніше організувати роботу з ними, визначить тих із них, які потребують спеціально організованого навчання, і тих, які можуть навчатись у загальноосвітніх школах при створенні гам необхідних умов.
B основі деяких класифікацій лежить як здатність дітей з порушеннями слуху сприймати розмовне мовлення на різній відстані, так і критерії гучності в децибелах. Наведемо приклад класифікації для школи (G. Beckman, 1966) (див. таблицю 2).
Таблиця 2
Типологія школи відповідно до зниження слуху
Зниження слуху (дБ)
|
Ступінь тугову- хості
|
Тип школи
|
35-40
|
ГІерший
|
Загальноосвітня школа, без слу- хових апаратів, перша парта
|
40-60
|
Другий
|
Загальноосвітня школа з викорис- танням слухових апаратів
|
60-90
|
Третій
|
Школа для дітей зі зниженим слухом з використанням слухових апаратів
|
Більше 90
|
Четвертий
|
Школа для глухих дітей
|
Для визначення рівня сприймання розмовного та шепітного мовлення існує таблиця, побудована на перерахунку даних тональної аудіометрії. Так, M. Portmann і Cl. Portmann наводять наступні дані для перерахунку втрати слуху в децибелах на сприйняття мовлення (див. таблицю 3).
Таблиця 3
Перерахунок зниження слуху на сприймання мовлення з метрів у децибели
Відстань, з якої снриймаеться мовлення (у м):
|
Втрата слуху (У ДБ)
|
розмовне
|
ІНСПІТІІС
|
Норма
|
Норма
|
До 35
|
±5
|
0,5-0,8
|
35
|
2^4
|
0,25-0,5
|
35-40
|
U2
|
0,25-0,5
|
45-50
|
0,25-1
|
Біля вушної раковини
|
50-60
|
Біля вушної раковини
|
He чує
|
65
|
У корекційній педагогіці виділяють такі групи дітей у відповідності до ступеня порушення слухової функції і часу виникнення відхилення: глухі, зі зниженим слухом (слабочуючі) і пізнооглухлі.
Глухі діти — це діти з цілковитою відсутністю слуху або його значним зниженням, за якого сприймання, розпізнавання і самостійне оволодіння усним мовленням (спонтанне формування мовлення) є неможливим.
ГІовна відсутність слуху спостерігається рідко. Залишковий слух у дитини дозволяє їй сприймати окремі інтенсивні звуки, фонеми, які вимовляються надзвичайно голосно біля вушної раковини. При глухоті самостійне сприймання розмовного мовлення є неможливим. Діти можуть сприймати розмовне мовлення за допомогою слухового аналізатора лише при слухопротезуванні.
Л. В. Нейман відзначає, що можливості глухих дітей для розрізнення навколишніх звуків, залежать переважно від діапазону частот, які сприймаються. Залежно від об'єму частот, які сприймаються за станом слуху, виділяють чотири групи глухих. Між групою глухоти і можливістю сприймати звуки існує тісна взаємозалежність. Діти з мінімальними залишками слуху (перша і друга групи) здатні сприймати лише надзвичайно голосні звуки на невеликій відстані від вушної раковини (гудок пароплава, голосний крик, удари в барабан). Глухі діти з третьою і четвертої групи здатні сприймати і розрізняти значно більшу кількість звуків на невеликій відстані, які є більш різноманітними за своїми звуковими характеристиками (звук музичних інструментів, іграшок, голоси тварин, звук телефону тощо). Глухі діти цих груп здатні навіть розрізнити мовленнєві звуки — декілька добра знайомих слів, фраз.
Розрізняють вроджену і набуту глухоту. Вроджена глухота обумовлюється різними несприятливими впливами на слуховий аналізатор у період внутрішньоутробного розвитку. Набута глухота може виникнути у будь-якому віці. Спостерігається також професійна глухота, яка виникає внаслідок тривалого впливу на органи слуху шумових подразників, вібрації під час професійної діяльності.
Глухих дітей інколи ще називають глухонімими (проте цей термін у професійному і науковому обігу вважається некоректним). Глухонімота — це відсутність або глибоке порушення слуху і, з огляду на це, відсутність мовлення. Від народження або на ранніх етапах розвитку (до 2-З-х років) слух в такої дитини є ураженим настільки, що не дозволяє самостійно оволодівати та особливості роботи з нилиі в умсхюх корекційнсп та інклюзивної освіти
ів'язним мовленням. Вроджена глухота відмічається у 25-30% глухонімих. Німота є наслідком глухоти і виступає як вторинне нашарування, обумовлене первинним відхиленням — глухотою. Ііільшість глухонімих мають залишки слуху, які використовуються у навч.чльно-виховному процесі й дають можливість за умови спеціально організованої корекційної роботи оволодіти певною мірою звуковою стороною мовлення.
За аудіометричними дослідженнями глухота це не лише втрата слуху понад 80 дБ, але і його порушення або втрата на різних частотах. Особливо несприятливим є втрата або зниження слуху в коридорі частот, до яких належить розмовне мовлення.
Глухота як первинний дефект призводить до цілого ряду відхилень у розвитку психіки. Порушення розвитку мовлення або його відсутність як вторинний дефект негативно впливає на розвиток всієї пізнавальної сфери глухих дітей. Це обумовлюється тим, що саме через розмовне мовлення передається більша частина інформації про предмети і явища навколишньої дійснос- ii. Відсутність або значне ушкодження слухової аналізаторної системи, яка має сприймати цю інформацію, негативно впливає на формування пізнавальної активності, компетентності таких дітей. Відсутність мовлення або його значний недорозвиток негативно впливає не лише на формування словесно-логічного мислення, яке безпосередньо з ним пов'язане, а й на розвиток наочно-образного та практично-дійового, на психічні процеси в цілому. Незважаючи на те, що у психічному розвитку таких дітей наочно-образні форми пізнання набувають більшого значення, ніж словесно-логічні, зорові образи не отримують у свідомості таких дітей необхідної мовленнєвої підтримки у формі пояснення, характеристики їхніх властивостей та якостей.
Через недостатність усвідомлення інформації про зовнішній свіг і його особливості реакції таких дітей на навколишню дійсність є примітивнішими, безпосереднішими, часто не відповідають соціально прийнятим стандартам. Зокрема, у оточуючих формується неправомірна думка про наявність у таких дітей po- зумової відсталості або затримки психічного розвитку.
Крім того, відсутність слуху і значний недорозвиток або несформованоість мовлення виступає часто нездоланною перешкодою у формуванні соціального статусу такої дитини. Діти .i нормальним психофізичним розвитком часто не сприймають її, відмовляються від спільної діяльності, гри з нею через неможливість встановлення контактів, відсутність адекватного po- зуміння один одного. Такі діти, маючи повноцінний інтелект, усвідомлюють свою патологію, на цьому фоні у них можуть роз
Модуль II. Псшхукао-педагогічна .шрактеристиха dinwü.; гюрушеншши жихофяинжео
виватись порушення емоційно-вольової сфери у формі неврозів, афективних реакцій, негативізму, апатичності, формуються егоїстичність та егоцентризм.
Складні вторинні порушення, основними з яких є відсутність мовлення, затримка формування словесно-логічного мислення, призводять до характерного, атипового розвитку особистості глухої дитини.
Пізнооглухлі — це люди, які втратили слух у віці, коли їхнє мовлення було більшою або меншою мірою сформоване. Рівень збереженості мовлення залежить від віку, в якому дитина втратила слух, розвитку її мовлення та умов, за яких формується особистість дитини.
Якщо порушення слуху відбулось у період від 2-х до 5-и років, проте дитина не отримує кваліфікаційну допомогу вона втрачає звуковий склад мовлення, словниковий запас, здатність до конструювання фраз. При втраті слуху після 5-и років зберігаються словниковий запас і здатність правильно висловлюватись. Основний напрямок корекційно-розвивальної роботи у цьому випадку полягає в забезпеченні дитині зворотного зв'язку, уміння слухо-зоро-вібраційного сприймання та розуміння усного мовлення тих, хто її оточує; у збереженні фонематичної, лексичної та граматичної сторін власного мовлення. При втраті слуху у період після оволодіння дитиною писемним мовленням, за умови організації індивідуальної допомоги, словниковий запас і усне мовлення можуть зберегтись на досить високому рівні. Пізнооглухлі дорослі потребують аналогічної допомоги у забезпеченні умінь та навичок слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення та збереження чіткості власного мовлення. Значної уваги потребує формування у них впевненості, готовності вступати у спілкування, сміливості у задоволенні комунікативних потреб.
Втрата слуху в таких дітей буває різною — тотальною, або близькою до глухоти, або такою, яка спостерігається у осіб зі зниженим слухом. При цьому у психічному розвитку на перший план виходить важка психічна реакція на те, що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють звернено го мовлення Це інколи призводить до повної відмови від спілкування з однолітками і навіть близькими, іноді — до виникнення психічного захворювання.
Якщо у таких дітей спостерігається достатній залишковий слух, то корекційну роботу з ними можна гюбудувати з вико ристанням слухових апаратів і формування навичок читання з губів. Оскільки вони вже знають характеристику формування розвитку та іко&швссті pa5omu .1 нижи в умовах кирекщйшгі vrui інклюзішноі іхшти
івуків, то цей процес у них відбувається швидше, зрозуміло, за умови подолання психологічного бар'єру.
ІІри виникненні тотальної глухоти необхідно використовувати дактилологію, писемне мовлення і, можливо, жестове. За умови створення сприятливого середовища для виховання і навчання пізнооглухлої дитини розвиток її мовлення, пізнавальних і вольових якостей наближається до нормального.
Діти зі зниженим слухом (слабочуючі) — це діти з частковою недостатністю слуху, яка не перешкоджає їм самостійно накопичити певний словниковий запас (часто неповний, дещо спотворений), оволодіти певною мірою граматичною будовою мовлення, хоча в цілому призводить до яскраво виразних порушень мовленнєвого розвитку.
Слабочуючою вважається дитина, якщо вона починає чути звуки в області 20-50 дБ і більше (туговухість першої ступені) і якщо вона чує звуки висотою 50-70 дБ і більше (туговухість другого ступеня) Відповідно у різних дітей варіюється і діапазон звуків по висоті. B одних дітей він майже не обмежений, в інших наближається до висотного слуху глухих. У деяких дітей, які розмовляють як слабочуючі, визначають туговухість третього ступеня, як у глухих, при цьому відмічається можливість сприймати звуки не лише низькі, але й середньої частоти (в діапазоні від 1000 до 4000 Гц).
Характеризуючи психічний розвиток цієї категорії осіб, необхідно відмітити певні відхилення від норми. I справа тут не лише в тому, що дитина погано чує, тобто має фізичний недолік, а в тому, що цей недолік призводить до виникнення цілого ряду порушень і відхилень у розвитку. IIa перший план тут, зрозуміло, виступає недорозвиток мовлення. Варіанти розвитку мовлення при даному відхиленні є досить різноманітними і часто залежать від індивідуальних психофізичних особливостей дитини і тих соціально-побутових умов, в яких вона виховується і навчається. Але при цьому неповноцінний розвиток обумовлюється неповноцінним слухом, що призводить до зміни процесу загального розвитку: порушення слуху загальний недорозвиток пізнавальної діяльності — недорозвиток мовлення.
Мовленнєвий недорозвиток набуває характеру вторинного відхилення, яке виникає як функціональне на фоні аномального розвитку психіки в цілому. Оскільки мовлення є складною системою, за допомогою якого передається і приймається закодована у словах інформації, то дитина з порушеннями слуху вже з самого раннього розвитку відчуває її недостатність.
Модуль II. ІІсшсалого-педагогічш харакпьгристиха дітей з порушеннями wnuxafnsu*auxo
Бідність словннкового запасу, викривлення мовленнєвого розвитку на фоні порушеного слухового аналізатора відображається на всьому ході пізнавальної діяльності. У такого школяра виникають значні труднощі при формуванні навичок читання і письма на перших етапах навчання, у засвоєнні нових текстів, їхньому розумінні та усвідомленні. Викривлення, недостатність, анормальність словникового запасу часто створює враження, що дитина має розумову відсталість або в кращому випадку значний пробіл у знаннях про навколишній світ. Це ускладнює соціальну взаємодію такої дитини. Оскільки гакі діти мають повноцінну інтелектуальну сферу і усвідомлюють свою аномальність, проблемність, це ще більш негативно впливає на формування навичок соціальної взаємодії. Труднощі мовленнєвого спілкування є головною причиною виникнення конфліктних ситуацій з однолітками, формуванню в неї порушень емоційно-вольової сфери, проявів агресивності, егоїзму.
|