|
|
Скачати 82.5 Kb.
|
|
УДК 376.32 Н.А. Савчук, канд..психол.наук, м. Луцьк РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ У статті розкриваються проблеми спілкування слабозорих дітей, особливості формування комунікативних умінь Ключові слова: спілкування, види спілкування, комунікативні уміння, слабозорі, афективний стан. Актуальність дослідження і постановка проблеми. Формування людини як особистості з індивідуальним, тільки їй притаманним світоглядом, відбувається в конкретно-історичних умовах суспільного життя. На процес розвитку впливають різні види діяльності, особливо спілкування. Повноцінне спілкування з оточуючими сприяє швидкому становленню дитини, ефективному засвоєнню суспільно-історичного досвіду дорослих. Причому, чим ширше коло спілкування, тим багатшою формується особистість. Аналіз досліджень з цієї проблеми. Проблема спілкування займає чільне місце у працях видатних педагогів та психологів. Зокрема, особливості розвитку спілкування дітей і дорослих та їх вплив на особистість дитини досліджували О. Запорожець, Л. Виготський, М. Леонтьєв, М. Лісіна, А. Годлевська. Мотиваційну сферу спілкування дітей вивчали А. Рузська, В. Котирло, Л. Проколієнко. Реалії сьогодення показують, що навчання слабозорих дітей в Україні здійснюється переважно у спеціалізованих загальноосвітніх навчальних закладах в умовах спілкування з такими ж дітьми, що в подальшому ускладнює їх інтеграцію у суспільство. За результатами проведених психологічних досліджень (М.Земцова, А. Каплан, В. Матвєєва, Л. Новікова, М. Певзнер, Н. Пільман, Л. Солнцева) виявлено такі основні психологічні проблеми у людей з порушеннями зору: соціальна дезадаптація, депресія, низький рівень розвитку комунікативних навичок (найчастіше, як наслідок соціальної ізоляції), і, в результаті, емоційна нестабільність, неадекватна самооцінка, емоційні проблеми. Метою статті є аналіз особливостей формування комунікативних умінь слабозорих дітей. Виклад основного матеріалу. Дослідженнями В. Кан-Калика, Г. Щукіної, Л. Петровської встановлено, що для повноцінного спілкування людина повинна володіти цілим рядом умінь. Так, у вченні О. Леонтьєва про мовленнєву діяльність виділяються наступні вміння: швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування; правильно планувати мовлення; вибрати зміст акту спілкування; знайти адекватні засоби для передачі цього змісту; вміти забезпечувати зворотній зв’язок [3]. Кожний акт спілкування являє собою єдність всіх перерахованих компонентів структури мовленнєвої діяльності. Якщо який-небудь компонент буде відсутній – спілкування не відбудеться. Таким чином, у психолого-педагогічній літературі комунікативно-мовленнєві вміння розглядають як правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками процесу спілкування і під час написання. Важливість розвитку мовленнєвого спілкування слабозорих пояснюється наступним. Навчання таких дітей повинно бути спрямоване на формування в них необхідних психологічних компонентів навчальної діяльності. Як і будь-яка інша специфічно людська діяльність, навчальна діяльність за своєю сутністю складається із залучення дитини до накопиченого людством досвіду перетворення предметів навколишньої дійсності, взаємодії з іншими людьми; досвіді, закріпленому і відображеному в шкільних програмах і посібниках. Л. Федоренко приходить до висновку, що своєчасний розвиток мовленнєвого спілкування удосконалює не тільки мовлення, але й активізує мислення, формує вміння проводити логічні операції аналізу, синтезу, узагальнення та інші, а головне стимулює розвиток пізнавальної активності дітей [1]. O. Леонтьєв розглядає мовлення у діалектичній єдності з мовленнєвим спілкуванням. Функції мовленнєвого спілкування виступають функціями соціалізації особистості, тобто як процес формування особистості дитини та підлітка на етапі засвоювання знань, вмінь, норм, цінностей [2]. Як вже було проаналізовано, в спілкуванні проходить формування всіх психологічних властивостей особистості, її соціалізація. Тому організація змістового і цілеспрямованого спілкування слабозорих дітей є основою ефективного засвоєння знань, умінь і навичок, необхідних для повноцінної інтеграції їх у суспільство. Особливість засвоєння довкілля через безпосереднє сприймання предметів за допомогою дотику або залишкового зору пригнічує інтерес дітей з вадами зору до самостійного пізнання навколишнього, що веде до гальмування загального розвитку та пригнічення мовленнєвої діяльності. Узагальнюючи дослідження М. Земцової, О. Стерніної, О. Литвак ми прийшли до висновку, що зорові порушення, спричиняючи психологічний дискомфорт і негативно впливаючи на стан емоційно-вольової сфери людини, сприяють виникненню комунікативної напруженості, яка деформує міжособистісні стосунки, викликаючи високу тривожність, аутичність та своєрідні поведінкові розлади. Наукові доробки провідних вчених В. Кобильченка, Є. Синьової, Ю. Войтюка, І. Сасіної та ін.. у галузі тифлопсихології та корекційної педагогіки, при вивченні специфіки міжособистісних стосунків та емоційних особливостей спілкування осіб з порушеннями зору у підлітковому та дорослому віці, показують, що виявлені авторами особливості досліджуваних феноменів є наслідком порушень, які виникли в більш ранньому віці. Як резюмує І. Некрасова, вивчення афективних слабозорих дітей показало, що негативні соціально-комунікативні риси (конфліктна самооцінка, негативне ставлення до інших дітей, недостатня критичність власної поведінки та її висока соціально-емоційна неадекватність, імпульсивність, конфліктність, недостатній рівень емпатії, продуктивності спілкування та навчальної діяльності, низька ретельність, недостатня пізнавальна активність, висока ригідність ігрових навичок, їх стереотипність, недостатні творчі здібності до моделювання ігрового сюжету, висока вербальна агресія, тривожно-фобічні пристосувальні реакції, егоцентризм, знижений самоконтроль та прагнення до лідерства при недостатніх особистісних умовах його реалізації) спричиняють виникнення захисних демонстративних, агресивних або тривожних афективних стереотипів поведінки слабозорих дошкільників [4]. Відомо, що емоційне забарвлення, яке супроводжує мовне висловлення, складає особливий, невербальний аспект обміну інформацією, тобто невербальну комунікацію. До засобів невербальної комунікації належать жести, міміка, інтонація, поза, сміх і т.п., які являють собою систему знаків, доповнюючу або замінюючу засоби вербальної комунікації. Особливістю розвитку комунікативних умінь слабозорих є засвоєння великої кількості слів безпосередньо при комунікативній взаємодії з оточуючими. Проте дефекти зору не дозволяють повноцінно використовувати невербальні засоби комунікації, що значно обмежує рівень спілкування. Досить часто це спричинює агресивні, тривожні та агресивно-тривожні комунікативні установки. На нашу думку, спілкування не обмежується оволодінням мовленням. Його використання надзвичайно розширює можливості спілкування і його вплив на інші види діяльності дитини. Таким чином, мовленнєве навчання - основа формування всієї психічної організації людини. Воно визначає розвиток внутрішнього змісту особистості, її індивідуальні психічні властивості і якості, структуру свідомості, які здійснюють в свою чергу регулюючий вплив на організацію спільних дій із іншими людьми, а також на всі психічні процеси (сприйняття, мислення та ін.). І чим досконаліше мовлення, як інструмент спілкування, тим успішніше йде навчання і подальший розвиток людини. При пізнанні довкілля слабозора дитина використовує мову в якості основного засобу спілкування, що веде до збільшення активного словника, вдосконалення граматичної будови мови, до забезпечення утворення стійких зв’язків слів з предметами, які вони позначають. А це, в свою чергу, забезпечує подолання труднощів у формуванні предметних дій та сприяє психічному розвитку та соціальній адаптації. Навчальна діяльність опосередковує всю систему відносин дитини з дорослими та сім’єю Багаторічні дослідження показують, що мова у слабозорої дитини розвивається такими ж темпами, що і у зрячої, але за своїм змістом більш формальна, з конкретними зв’язками з навколишнім світом. Вона є засобом, що дозволяє здійснювати компенсацію зорової недостатності. Соціальні норми визначають цілі навчальної діяльності, служать основою для її контролю і оцінки. Дорослий фактично приймає на себе завдання орієнтування навчальної діяльності дитини, її результативності. Таким чином, функції суб’єкта навчальної діяльності розділені між дитиною (учнем) і дорослим (вчителем), тобто формується сукупний суб’єкт спільної навчальної діяльності. Ми прийшли до висновку, що організація повноцінного спілкування на уроці між учнями, між вчителем і учнями, є необхідною умовою формування навчальної діяльності. Повноцінна інтеграція слабозорих можлива лише за умови тісного спілкування із повносправними однолітками у звичайній школі. У випадку несформованості компонентів індивідуальної навчальної діяльності школяра, потрібно формувати їх в ситуації спільної навчальної роботи. В навчальній роботі розрізняють три основні види спілкування: а) предметно-орієнтоване спілкування, яке має безпосередній зв’язок зі змістом навчально-виховного процесу, його завданнями, засобами та ін.; б) соціально орієнтоване спілкування, яке співвідноситься з працею вчителя, зокрема з його офіційною функцією; в) особистісно-орієнтоване спілкування, направлене на досягнення взаєморозуміння, згоди, виявлення співчуття, співучасті, співпереживання і т.д. [1]. Дотримання вищезазначених видів спілкування забезпечує повноцінний розвиток особистості та активізує процес формування комунікативних умінь слабозорої дитини. Збагачення словникового запасу неповносправних дітей у початкових класах (як і інші напрямки роботи з розвитку мовлення) відбувається не лише на уроках читання, а й інших уроках, в усій системі навчально-виховного процесу. Слово відіграє роль сигналу для актуалізації наявних уявлень про навколишню дійсність для слабозорої дитини. В результаті цілеспрямованого навчання й виховання дітей з вадами зору суттєво змінюється ставлення до мовлення як до засобу спілкування. Учні краще розуміють зв’язне мовлення, описують предмети, розгадують загадки, кросворди, проявляють інтерес до змістової сторони слова. Важливим чинником є звукова культура мовлення, яка є складовою загальної культури мовленнєвого спілкування. За визначенням учених (О. Соловйова, М. Фомічова), звукова культура мовлення - це фонетично правильна і чиста вимова слів і звуків рідної мови; орфоепічне правильна вимова слів і фраз, що відповідають нормам літературної вимови з правильним наголосом, інтонаціями, паузами і відповідним темпом; чітка дикція; розвинутий фонематичний слух, правильне дихання, вміння контролювати силу голосу, темп і тембр мовлення. Відпрацювання навичок чути і слухати є важливою складовою формування комунікативних умінь у слабозорих дітей. Висновки. Таким чином, оволодіння комунікативними уміннями і мовленнєвими навичками слабозорими дітьми повинно відбуватися під керівництвом вчителя в процесі корекційного навчання. Дані навички є інтегральним особистісним утворенням психіки дитини як об’єкта спілкування, своєрідним вираженням винятковості дитини, здатної використовувати вербальну і невербальну системи з метою сприймання і передачі інформації в процесі спілкування. Саме тому формування комунікативних умінь набуває великого значення для успішної організації навчально-виховного процесу. Перспективою подальших досліджень вважаємо вдосконалення методичного формування комунікативних умінь, оскільки сучасні програмні вимоги спрямовані на утвердження національної системи освіти, збереження культурної спадщини народу, зокрема української мови. Література
В статье раскрываются проблемы общения слабовидящих детей, особенности формирования коммуникативных учений. Ключевые слова: общение, виды общения, коммуникативные умения, слабовидящие, аффектное состояние. In the article the problems of intercourse of slabozorikh children, feature of forming of communicative abilities, open up. keywords: intercourse, types of intercourse, communicative abilities, slabozori, affectstate. |
|
РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ НАРОДНОЇ КАЗКИ У статті розкрито поняття комунікативної діяльності дошкільника, описано особливості розвитку мовленнєво-комунікативних умінь дітей... |
ОРГАНІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ ... |
|
Н.І. Ройко, вчитель географії Луцький навчально-реабілітаційний центр ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ ЯК СКЛАДОВА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ |
РОЗДІЛ 1 КОРЕКЦІЙНА РОБОТА ЯК УМОВА ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ІНТЕЛЕКТУ Корекція порушень пізнавальної діяльності у молодших школярів з вадами інтелекту |
|
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ ДО ФІЗИЧНОГО ДОВКІЛЛЯ,... Анотація. У статті висвітлено діяльність Українського товариства сліпих щодо усунення бар’єрів у доступності інвалідів по зору до... |
Використання степ – платформ для фізичного розвитку дітей з вадами зору Тому поряд із загальними задачами фізичного виховання, передбаченими програмою для масових дитячих садків, в спеціальних дошкільних... |
|
Клінико-генетична діагностика порушень зору у дітей У статті розглядаються питання медико-генетичного діагнозу порушень зору у дітей |
Асистент кафедри комп’ютерних технологій професійного навчання Луцького... В статті розглядається питання соціальної інтеграції інвалідів зору в сучасному інформаційному суспільстві, проаналізовані особливості... |
|
ФОРМУВАННЯ СЕНСОРНОГО СПРИЙНЯТТЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ ЗОРУ У статті подається матеріал щодо формування сенсорного сприйняття дошкільників, що мають вади зору |
Корекція агресивної поведінки дітей підліткового віку з розумовими вадами Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з найгостріших проблем нашого суспільства, де за останні... |