Психолого-педагогічні аспекти взаємодії вчителя й учнів у спільній пошуково-пізнавальній діяльності в умовах особистісно-орієнтованого навчання.
Мета: Ознайомлення вчителів з видами та типами педагогічної взаємодії. Удосконалити знання про роль педагогічного спілкування в навчанні та вихованні молодших школярів. Розкрити значення пізнавального інтересу як необхідної умови для засвоєння нового матеріалу. Навчити учасників прийомів ефективного спілкування та взаємодії з учнями. Сприяння мотивації вчителя до самовдосконалення у різноманітних сферах життя. Ознайомлення та практика застосування прийому «Шість капелюхів мислення» в модифікації.
Завдання:
розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування;
відпрацювання навичок розуміння себе, інших людей, а також взаємин між людьми;
активізація процесу самопізнання й самоактуалізації;
розширення діапазону творчих здібностей;
Кількість осіб: 14-18 учасників.
Час проведення: 40 хв – 1 год.
Обладнання. Мультимедійний супровід заняття. Листи А4, ручки, стікери, роздатковий матеріал, кольоровий картон.
Форма проведення: семінарське заняття з елементами психологічного тренінгу.
План проведення.
1. Виступ психолога школи з теми семінару.
2. Робота в групах. «Мозковий штурм. П'ять слів - три слова».
3. Вправа «Визначення емоційного стану учнів».
4. Рольова гра «Ефективна взаємодія з класом».
5. Підведення підсумків семінару. Групова дискусія «Капелюхи».
Хід заняття.
1. Виступ психолога школи з теми семінару. 10-15 хв
Останні роки освітній простір нестримно завойовує особистісно-орієнтоване навчання, тобто те навчання, яке відповідає індивідуальності дитини, її потенційним можливостям в набутті і освоєнні знань. Популярність особистісно-орієнтованого підходу в навчанні обумовлена об'єктивними обставинами:
По-перше, динамічний розвиток українського суспільства вимагає формування в людині не стільки типового та одноманітного, скільки яскравого та індивідуального, що дозволяє дитині стати і залишатися собою в соціумі, що швидко змінюється.
По-друге, сучасні школярі прагматичні в думках і діях, мобільні і розкріпачені, а це вимагає від педагогів застосування нових підходів і методів у взаємодії з учнями
По-третє, сучасна школа гостро потребує гуманізації стосунків дітей і дорослих.
У основі моделі особистісно-орієнтованої освіти – наукова психолого-педагогічна концепція, тому в ході її реалізації необхідний психолого-педагогічний супровід, участь, допомога і підтримка психолога.
Головне, на що працює вчитель в особистісно-орієнтованому освітньому просторі – організація та допомога учням в освоєнні позиції суб'єкта власної життєдіяльності. Важливо, щоб учень зумів подолати пасивну позицію в навчальному процесі і відкрити себе як активного учасника освітнього середовища.
Учитель, що працює в особистісно-орієнтованій школі, вступає в нову для себе професійну позицію – бути одночасно і предметником, і психологом. Роль педагога полягає в умінні професійно використовувати дані про дитину в навчальному процесі, створювати різностороннє освітнє середовища, з тим, щоб дати кожній дитині можливість проявити себе. Учитель виступає не стільки як транслятор знань, а як організатор і координатор навчальної діяльності.
Навчально-педагогічну взаємодію характеризують наступними ознаками:
1. Наявність єдиної мети як усвідомлюваного і запланованого результату.
2. Чіткий розподіл функціональних обов'язків між вчителем і учнями в навчально-педагогічній діяльності.
3. Виникнення спілкування.
У навчальній ситуації спостерігається психологічний комфорт для її учасників, коли вчитель гнучко реагує на поведінку учня намагається дотримуватись своїх і його інтересів, стимулює процеси самостійної діяльності.
Головними ознаками педагогічного спілкування є:
1. Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів. Так, до класу прийшов новий учень, хвора, нервова дитина. Він може навіть заспівати на уроці. Коли це сталося вперше, діти засміялися, вдруге — вчитель зауважив: «Андрієві дуже хочеться співати, і він не може стримати себе. Давайте не будемо відволікатися». Делікатне зауваження зберегло гідність учня і вчителя, показало недоречність поведінки і спонукало до роботи.
2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і учні нерівні соціальне (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися. Учні хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні міркування, і завдання вчителя — враховувати цю потребу.
3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я, коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпереживають.
4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя
Спілкування забезпечує мотивацію, результативність, творчий характер і виховний ефект спільної комунікативної діяльності.
Спілкування в педагогічному процесі виступає, по-перше, як засіб вирішення навчальних завдань, по-друге, як соціально-психологічне забезпечення виховного процесу, по-третє, як спосіб організації взаємин учителя і учнів, що забезпечує успішність їх навчання, виховання і розвитку.
Виділяють декілька видів і типів педагогічної взаємодії.
Співробітництво. Це спільне визначення цілей діяльності, спільне планування майбутньої роботи, спільний розподіл сил, спільний контроль і оцінка результатів роботи, прогнозування нових цілей і завдань. Це найбільш ефективний вид взаємодії, який характеризується гуманними, доброзичливими, довірчими і демократичними взаєминами, спільними діями. При співробітництві можливі протиріччя, але вони вирішуються на основі загального прагнення до досягнення мети.
Діалог. Діалог на відміну від співробітництва не пропонує постановку спільної мети, спільної діяльності, проте володіє великим виховним потенціалом: діалог допомагає учасникам педагогічного процесу краще пізнати один одного, зрозуміти і зуміти поставити себе на місце іншої людини, обмінятися думками, дійти згоди.
Угода. У основі угоди лежить домовленість взаємодіючих сторін про їх роль і функції в тій або іншій діяльності для досягнення результату спільної діяльності. Угода на відміну від співробітництва характеризується нейтральним ставленням сторін один до одного.
Опіка. Це турбота однієї сторони про іншу (учителі про учнів), коли одні діють в основному як передавачі, а інші - як споживачі готового досвіду, таким чином, ця взаємодія носить односторонній характер, в результаті у школярів може сформуватися односторонньо-споживча позиція.
Придушення. Це пасивне підпорядкування однієї сторони іншій, що виявляється у вигляді відкритих жорстких вказівок, вимог, що і як зробити. Взаємодія-придушення призводить до напруженості у взаєминах, формує у одних - пасивність, пристосування, невпевненість, у інших - деспотичність, агресію по відношенню до людей. Придушення вселяє в учнів страх, неприязнь до педагога, тому вчитель повинен відмовитися від взаємодії, заснованої на придушенні.
Індиферентність (байдужість). Характерні нейтральні формальні стосунки. Головний шлях переходу до плідніших видів взаємодії – включення в спільну творчу діяльність, коли створюються умови для спільних позитивних переживань.
Цей вид взаємодії може перейти і в конфронтацію при неправильній організації діяльності і стосунків.
Конфронтація. Це прихована неприязнь один до одного або однієї сторони по відношенню до іншої. Конфронтація може бути наслідком невдалого діалогу, угоди, психологічної несумісності людей. Завдання педагога - знайти способи переходу до діалогу, угоди.
Конфлікт. Це зіткнення| протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів учасників взаємодії. Конфлікт виникає, коли одна сторона починає діяти, ущемляючи інтереси іншій. Вирішення конфлікту може йти в різних напрямах і переходити в конфронтацію (відкрита боротьба за свої інтереси), придушення (одна сторона поступається своїми інтересами), угоду (взаємні поступки), співробітництво (пошук рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін).
Всі ці види педагогічної взаємодії присутні в різних типах.
Типи педагогічної взаємодії
У психолого-педагогічній літературі виділяють декілька типів взаємодії, в які вступає педагог . Ось найбільш важливі з них :
учитель – Я
учитель- учитель
учитель- УЧЕНЬ
учитель – ГРУПА УЧНІВ
учитель– УЧНІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ
учитель – БАТЬКИ
Навчально-педагогічна взаємодія – це взаємозв'язаний процес обміну різного роду дії між його учасниками (учнем і вчителем). Воно спрямоване на вивчення (пізнання) учнем об'єктів матеріальної і духовної культури. Навчально-педагогічна взаємодія є спільною діяльністю учня і вчителя. З боку учня – це діяльність учіння, з боку вчителя – діяльність навчання.
Учні не будуть займатися пошуковою діяльність без наявності певної зацікавленості та інтересу. Відомий дослідник проблеми інтересу М. Ф. Бєляєв казав, що поняття "інтерес" охоплює велику кількість процесів, які мають крім деяких загальних характерних рис і багато специфічних. Сюди відносять і інтерес дитини до ігор, інтерес до нового, інтерес до футболу, шахів, інтерес до романів і повістей. Цим самим поняттям "інтерес" визначається інтерес школяра до навчальних предметів, інтерес художника до мистецтва, вченого — до науки, робітника — до своєї праці.
Існують такі поняття як "інтерес" і "пізнавальний інтерес". Яка різниця між цими поняттями? Будь-який інтерес пізнавальний, в ньому обов'язково присутня радість пізнання. Без пізнавального компоненту інтересу немає. Пізнавальним інтересом ми будемо називати інтерес до навчальної діяльності, до одержання знань, до науки.
Пізнавальний інтерес виступає перш за все як мета виховання. Оскільки пізнавальний інтерес лежить в основі творчих здібностей особистості, то виникає не тільки оволодіння, але й виникнення нових духовних цінностей. Словом, пізнавальний інтерес — важливий компонент всестороннього розвитку особистості.
Пізнавальний інтерес часто виступає як засіб навчання, засіб активізації пізнавальної діяльності, як ефективний інструмент, який дозволяє педагогу здійснювати процес навчання привабливим. Також пізнавальний інтерес виступає як важливий мотив учіння.
Для формування пізнавального інтересу потрібно придбати деякі знання, а для придбання повноцінних знань необхідний пізнавальний інтерес. Але якщо у дітей нема інтересу навіть до початкових знань, то як вони можуть придбати ці знання? Тут і потрібна попередниця інтересу — зацікавленість. Вона може хоча б деякий час привернути увагу дітей до знань, відкрити їх серця до навчання.
В початкових класах таку зацікавленість можуть створити дидактичні ігри, яскравий наочний матеріал. Все це допоможе на перших порах заохотити дітей до навчання і утворити у них хоча б елементарний запас знань.
На самому початку виховання інтересу на заняттях дуже важлива не розважальність, а привабливість. На цьому етапі потрібно перевірити ті уявлення, з якими діти приходять до школи або на урок, ті первинні знання і інтереси, той особистий досвід, за який можна "зачепитися", щоб нові уміння і знання стали "своїми". Знання дітей важливо не тільки "прощупати", але й доповнити, уточнити, внести потрібні корективи, аж тоді можна на них опиратися. Досвідчений вчитель опирається також на інтереси дітей, які виникли раніше (до тварин, рослин, до малювання, конструювання і т. д.), щоб використати їх в навчальній діяльності і заохотити дітей до навчання. При цьому важливо врахувати рівень знань і розумових навиків учнів кожного класу, кожного даного віку і рівень можливостей їх осмислення, підготовлюючи учнів до сприйняття того нового, що несе з собою кожний щабель навчання.
Не менш важливим для зацікавлення дітей до накопичення знань і розширення кола уявлень є здатність збагатити учнів новими яскравими враженнями, створити необхідний новий досвід, який би полегшив сприйняття знань з даного предмету чи розділу. Для цього необхідні відвідування музеїв, заводів, лабораторій, зустрічі з цікавими людьми. Але і всього цього ще повністю недостатньо. Паралельно має іти підготовка "гуманістичного ґрунту", тобто створення в учнів позитивного відношення до навчання в школі.
Якщо заняття в школі одноманітні, не несуть нового змісту, не цікаві за формою, а особистість учителя не яскрава, подача матеріалу не емоційна, то інтерес до навчання втрачається.
Ряд сучасних дослідників вважає, що причини, які пояснюють, чому в одних дітей є пізнавальний інтерес, а в інших немає, слід слухати передусім у перших місяцях навчання. Саме там допускаються недоліки, наслідком яких є слабкий розвиток пізнавальної мотивації.
Тому перш ніж шукати шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках, слід дізнатися, що дітей особливо цікавить. Інтерес є тією іскоркою, з якої згодом розгоряється жадоба до знань. Він — основа розвитку нахилів учнів, а отже, і їх професійного спрямування. Інтерес являє собою важливу спонукальну силу до учіння, до оволодіння основами наук, важливий засіб навчання.
При особистісно-орієнтованій взаємодії, коли змістом навчання є розвиток дитини як особистості, спостерігається рівноправність позицій вчителя і учня. Вході такої взаємодії вчитель створює умови для самостійної постановки дитиною пізнавальних проблем і завдань Учитель актуалізує можливості, що є у дитини до зростання, до розвитку. Визнаються цінностями почуття, емоції, переживання і вчителя і учнів.
Ефективність взаємодії визначається, перш за все сформованістю людини як особистості, як суб'єкта праці, пізнання, спілкування.
У результаті спільної роботи психолога і учителя в особистісно-орієнтованій школі відбуваються наступні позитивні зміни:
Здійснення особистісно-орієнтованого навчання забезпечує підвищення якості освіти.
Ефективне педагогічне спілкування забезпечує сприятливу емоційну атмосферу, що є передумовою для розвитку мотивації досягнення і творчого характеру навчальної діяльності.
2. Робота в групах. «Мозковий штурм» «Три слова». 10 хв
Психолог пропонує учасникам груп придумати три слова або словосполучення, що спадають на думку під час роботи над такими темами семінару як «Особистісно-орієнтоване навчання», «Педагогічне спілкування», «Пізнавальний інтерес», «Активні методи навчання». Наприкінці вправи представник кожної групи повідомляє їх та пояснює для всієї аудиторії.
Психологічний зміст обговорення матеріалів виступу психолога з теми семінару.
3. Вправа на визначення емоційного стану учнів. 5 хв
По словесному опису поз і жестів визначте емоційний стан учня. Після виконання представник групи коментує відповіді.
1. Учень сидить, притримуючи голову, що звішується, очі напівзакриті; машинально щось малює на папері, теребить ручку і олівець. Зовні загальмований. (Нудьга.)
2. Учень часто покашлює, спостерігається зміна тону голосу, підтягання долонь до губ і підборіддя, тремтіння шиї, потилиці, волосся, рухи дрібні, метушливі. (Нервозність.)
3. Учень стоїть, завівши руки за спину, і сильно стискує однією рукою іншу (якщо сидить, то схрещує ноги). (Самоконтроль.)
4. Учень переплітає пальці рук: великі пальці нервово рухаються і пощипують долоні; учень гризе або смокче кінець олівця, чіпає спинку стільця і розгойдує її, але не сідає; топчеться, перебирає ногами. (Невпевненість.)
5. Учень стоїть, схрестивши руки на грудях. (Недовіра і замкнутість, психологічний захист.).
Обговорення.
Чи легко було виконувати завдання? Чи часто ви на своїх уроках можете визначити емоційний стан учнів? Як ви думаєте, які найголовніші критерії ефективності взаємодії в системі: «вчитель — учень»;
2. Які найважливіші риси необхідні вчителю для створення позитивної робочої атмосфери на уроці?
4. Рольова гра "Ефективна заємодія з класом". 10 хв
Ми часто говоримо про те, як важко налагодити в класі маленьких дітей хорошу дисципліну. Один учень неспокійно весь урок, інший, навпаки, пасивний і надмірно загальмований, третій не упевнений в собі і боїться відповідати, хоча все розуміє і знає.
Мета вправи: розвиток у вчителів ефективних способів взаємодії.
По бажанню з групи вибирається учасник, який грає роль вчителя і члени групи, які грають ролі молодших школярів. Інші учасники – спостерігають і аналізують ситуацію. Кожен "учень" отримує від психолога картку, на якій позначена характеристика його ролі: що він повинен робити на ігровому імпровізованому уроці, як відповідати, як виконувати завдання. Зміст карток учасники прочитують мовчки, про себе. Рекомендується фіксувати на картках наступні ролі:
"Учень-відмінник. Добре знає навчальний матеріал, організований";
"Здібний учень, але непосидючий, має нестійку увагу";
"Учень-задирака. Постійно відволікає від уроку свою сусідку";
"Гіперактивний учень. Не може і хвилини посидіти спокійно. Розуміння навчального матеріалу затруднене";
"Пасивний, загальмований школяр. Весь час дивиться у вікно і як би мріє про щось сам собі";
"Учень, не упевнений в своїх силах, боїться відповідати, ніколи не піднімає руку, хоча зазвичай готовий до відповіді".
Кожен учасник сідає за свою парту або стіл. Розігрується сцена "Урок". Кожен "учень" грає свою роль. Член групи в ролі вчителя зобов'язаний протягом 5 хвилин створити хорошу атмосферу в класі для засвоєння нового матеріалу.
Психологічний зміст вправи: зрозуміти і обговорити, які способи взаємодії були застосовані в грі вчителем для встановлення дисципліни в класі; які прийоми вчителі зазвичай застосовують в своїй роботі в подібних випадках; як необхідно діяти в таких ситуаціях, щоб був добрий результат. Учасники, що грають ролі школярів, діляться своїми враженнями, і вчитель "тут і тепер" отримує від них зворотний зв'язок - оцінку власних дій. Така ситуація певною мірою для вчителя унікальна: вона безпечна - допущені помилки можна виправити, переграти. В той же час він має повну картину переживань своїх "учнів" - те, що ніколи не може трапитися в реальній діяльності.
5. Підведення підсумків семінару. Групова дискусія «Капелюхи». 7-10 хв
Учасники семінару діляться на 4 групи. Кожна з груп вибирає представника, який витягує жереб – лист паперу, кольору певного капелюха. Після того, як капелюхи розподіленні психолог дає завдання кожній із підгруп підготовити відгук про семінар (уроки вчителів початкових класів, виступ психолога).
«Зелений капелюх». Охарактеризувати семінар з позицій розуму. Які знання і уміння дав вам семінар, що було найбільш корисним, а що не дуже. Де і як ви можете використати отримані знання і навички.
«Червоний капелюх». Описати семінар з позицій емоцій і почуттів. Що викликало позитивні переживання, а що негативні. Які моменти були найяскравішими в емоційному плані?
«Білий капелюх». Дати позитивний зворотній зв'язок. Відмітити, що сподобалося, що стало корисним особисто для кожного з учасників?
«Синій капелюх». Ваші побажання організаторам та учасникам семінару.
«Чорний капелюх». Дати негативний зворотній зв'язок. Відмітити, що не сподобалось, що було не цікавим і що можна було б зробити по іншому.
|