План викладу матеріалу розділу Конституційне право провідна галузь права України. Декларація про державний суверенітет України


НазваПлан викладу матеріалу розділу Конституційне право провідна галузь права України. Декларація про державний суверенітет України
Сторінка1/2
Дата15.03.2013
Розмір0.53 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
  1   2

Розділ З

ОСНОВИ

КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

План викладу матеріалу розділу

  1. Конституційне право — провідна галузь права України.

  2. Декларація про державний суверенітет України.

  3. Конституція України як Основний Закон держави.

  4. Характеристика загальних засад конституційного ладу України.

  5. Правовий статус мов в Україні.

  6. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

  7. Громадянство України.

  8. Конституційні форми демократії в Україні.

  9. Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади в Україні.

3.10. Президент України — глава держави.

3.11. Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої
влади.

3.12. Місцеве самоврядування в Україні.
3.13.Конституційний Суд України.

Важливі терміни та поняття

/ предмет конституційного права; / вибори;

/ методи конституційного права; / виборча система;

/ конституція; / виборче право;

/ конституційно-правовий статус; / парламентаризм;

/ громадянство України; /У законодавчий процес;

/ референдум; / місцеве самоврядування
Нормативні акти

  1. Конституція України.

  2. Закон України "Про вибори народних депутатів України".

  3. Закон України "Про вибори Президента України".

  4. Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

  5. Закон України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми".

  6. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

  7. Закон України "Про громадянство України".

  8. Закон України "Про судоустрій України".

  9. Закон України "Про прокуратуру".

10.Закон України "Про Конституційний Суд України".

11.Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
3.1. Конституційне право провідна галузь права України

Конституційне право — провідна галузь національного права України, оскільки його норми регламентують найбільш важливі суспільні відносини, а саме:

  • основи конституційного ладу;

  • правовий статус людини і громадянина;

  • державний устрій;

  • порядок організації і функціонування органів державної влади;

  • основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Предмет конституційного права України — особливе коло суспільних відносин у сфері політичної організації суспільства та функціонування державного механізму.

Предмет конституційного права України становлять:

• відносини політичного характеру та функціонування вищих органів державної влади;

• найважливіші економічні відносини;

• відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина;

• відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення та відносини, пов'язані з державно-територіальним устроєм України;

• відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Методи конституційно-правового регулювання — сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що є предметом галузі конституційного права.

До його особливостей слід віднести: загальність; максимально високий юридичний рівень; імперативність; універсальність; доцільність; поєднання безпосереднього, прямого регулювання з опосередкованим.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є:

• народ України;

• громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

• Українська держава;

• органи державної влади України;

• народні депутати, посадові і службові особи;

• політичні партії і громадські організації;

• територіальні громади, органи місцевого самоврядування;

• адміністративно-територіальні одиниці;

• державні та інші підприємства, установи, організації, навчальні заклади тощо.

Об'єктами конституційно-правових відносин є:

• державна влада;

• власність;

• волевиявлення народу;

• права, свободи, обов'язки людини і громадянина;

• суверенітет;

• розподіл компетенції між Україною і Автономною Республікою Крим;

  • населення адміністративно-територіальних одиниць. Систему джерел конституційного права України становлять:

• Конституція України;

• міжнародні акти про права людини, ратифіковані Верховною Радою України;

• Декларація про державний суверенітет України від 16.07.90 р.;

• Акт проголошення незалежності України від 24.08.91 р.;

• закони України, підзаконні акти;

• рішення Конституційного Суду України тощо.

3.2. Декларація про державний суверенітет країни. Декларація прав національностей

Важливим кроком до створення демократичного суспільства та становлення України як суверенної, правової держави стало прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., у якій проголошені такі положення:

• Україна розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення;

• Україна здійснює захист і охорону національної державності українського народу;

• будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються законом;

• народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці;

• Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя;

• забезпечується верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території;

• державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову;

• Україна має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на його збереження;

• Україна забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин;

• територія Республіки в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди;

• народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України;

• Україна має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яке створене завдяки зусиллям народу Республіки;

• Україна самостійно формує банківську (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю;

• Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління;

• Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя;

• Україна має право на власні Збройні Сили;

• Україна проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї;

• Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки.

Як логічне продовження Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України 1 листопада 1991 р. Верховною Радою України була прийнята Декларація прав національностей України, згідно якої Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території:

• рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права;

• рівне виборче право;

• заборону дискримінації за національною ознакою;

• право усіх національностей на збереження їх традиційного розселення та існування національно-адміністративних одиниць, належні умови для розвитку національних мов і культур;

• право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя;

• право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята;

• охорону пам'яток історії та культури народів та національних груп;


  • право створювати свої культурні центри, товариства, об'єднання;

  • право представників національних меншин на вільні контакти зі своєю історичною батьківщиною.


3.3. Конституція України як Основний Закон держави

Конституція — це Основний Закон держави, який приймається вищим представницьким органом держави або самим народом, визначає суспільний та державний устрій, порядок формування та діяльності органів державної влади і управління, адміністративно-територіальний устрій, основні права та обов'язки громадян, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття.

Конституція має такі юридичні властивості:

  • нормативність;

  • установчий характер;

  • програмний характер;

  • вища юридична сила;

  • особлива юридична природа;

  • особливий предмет правового регулювання;

  • підвищена стабільність;

  • підвищена охорона з боку держави;

  • здатність стимулювати суспільні відносини;

• здатність здійснювати ідеологічний і світоглядний вплив.
Конституція України виконує такі функції (рис. 3.1):

За юридичними ознаками конституції класифікують таким чином:



Конституційні принципи — це юридично виражені в Конституції закономірності організації і функціонування політичної, економічної, соціальної систем суспільства, правового статусу особи.

Система конституційних принципів включає:

• народний суверенітет;

• економічний, політичний та ідеологічний плюралізм;

• законність;

• свободу особи та її розвиток;

• інтернаціоналізм;

• співіснування представницької і безпосередньої форм демократії;

• рівноправність громадян України.

Конституція України є основою правової системи держави, оскільки:

• норми Конституції мають основоположний характер для всіх суб'єктів державно-правових відносин;

• конституційні норми — юридична база не тільки для норм конституційного права, але і для інших галузей права України;

• жоден нормативний акт у державі не повинен суперечити нормам Конституції України;

• Конституція може бути змінена тільки конституційним шляхом;

• жоден інший нормативний акт у державі не може мати назву "конституція";

• для ефективної реалізації Конституції створений особливий орган — Конституційний Суд України.

Конституція України містить такі розділи:

Преамбула.

Розділ І. Загальні засади.

Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

Розділ III. Вибори. Референдум.

Розділ IV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи

виконавчої влади.

Розділ VII. Прокуратура.

Розділ VIII. Правосуддя.

Розділ IX. Територіальний устрій України.

Розділ X. Автономна Республіка Крим.

Розділ XI. Місцеве самоврядування.

Розділ XII. Конституційний Суд України.

Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України.

Розділ XIV. Прикінцеві положення.

Розділ XV. Перехідні положення.
3.4. Характеристика загальних засад конституційного ладу України

Конституційний лад — сукупність основоположних правовідносин, закріплених нормами конституційного права (зокрема розділами І, III Конституції України).

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенітет України поширюється на всій її території, яка складається із Автономної Республіки Крим, 24 областей, міст Києва і Севастополя.

Стаття 3 Конституції визнає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За формою правління Україна — президентсько-парламентська республіка. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України).

Стаття 10 Конституції затверджує статус української мови як державної в Україні.

Суспільне життя в Україні, відповідно до ст. 15 Конституції, грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Статті 13, 14, 16 Конституції визначають основні засади економічних відносин і гарантують рівноправність і захист усіх форм власності.

Статті 8, 9, 19 Конституції України закріплюють такі основні принципи побудови і функціонування національної правової системи як:

• верховенство права;

• найвищу юридичну силу Конституції;

• положення Конституції є нормами прямої дії.

Державними символами України, згідно зі ст. 20 Конституції, є:

• Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів;

• Великий Державний Герб України — встановлюється з урахуванням малого Державного Герба та герба війська Запорізького;

• Державний Гімн України — мелодія національного гімну на музику М. Вербицького із текстом, затвердженим законом;

Столицею України є місто Київ.

Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
3.5. Правовий статус мов в Україні
У статті 10 Конституції України визначено, що державною мовою в Україні є українська мова і держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на території України. Поряд з цим в Україні гарантовано вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин.

Правовий статус мов регламентується Законом України "Про мови в Українській РСР" від 28.10.89 р. Згідно з цим Законом Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної самобутності.

Громадянам України гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою для сторін.

Україною забезпечується примноження і схоронність фондів і пам'яток української мови, інших національних мов у науково-дослідних установах, архівах, бібліотеках, музеях, а також їхню охорону та використання.

Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінація неприпустимі. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

В Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених законодавством, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а також мова, прийнятна для населення даної місцевості.

В Україні у всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.

Судочинство в Україні здійснюється українською мовою, проте у випадках, передбачених чинним законодавством, може здійснюватися національною мовою більшості населення відповідної місцевості.

Юридична допомога громадянам і організаціям подається українською мовою або мовою, прийнятною для сторін.

Мовами двосторонніх міжнародних договорів України, а також угод громадських органів, підприємств, установ і організацій України з громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями інших держав є українська мова та мова іншої сторони договору чи угоди.

Вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян України. У нашій державі гарантується кожній дитині право на виховання і одержання освіти національною мовою. Це право забезпечується створенням мережі дошкільних установ та шкіл з вихованням і навчанням українською та іншими національними мовами.

В Україні інформаційне комп'ютерне забезпечення здійснюється на основі української та російської мов. Комп'ютерне програмне забезпечення, яке використовуються в роботі державних, партійних, громадських органів, науково-дослідних, конструкторських установ, засобів зв'язку, у сфері торгівлі, обліку, постачання, в закладах освіти й культури, повинне забезпечувати можливість

працювати з україномовними і російськомовними документами.

В Україні мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова. Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.

Громадяни України користуються правом іменуватися згідно з національними традиціями. їхні імена передаються з національної мови українською мовою у транскрипції.
3.6. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні
Правовий статус людини — це її юридично закріплене становище у суспільстві, сукупність прав і обов'язків, відповідальності та гарантій. Основу цього статусу складає конституційно-правовий статус, який базується на принципах:

• загальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

• рівності;

• єдності прав і обов'язків;

• гарантованості прав і свобод;

• невід'ємності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина;

• взаємної відповідальності держави і громадянина;

• невичерпності конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• вільного розвитку особистості.

Конституція України визнає можливість громадян здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, встановлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативних правових актах.

Конституція України визначає такі групи основних прав людини і громадянина:

Особисті права:

• право на життя, на недоторканність особи, житла (ст. 27, 28, 29, ЗО);

• на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції (ст. 31);

• право на приватне життя, невтручання у нього (ст. 32);

• на вибір місця проживання, свободу пересування (ст. 33);

• на свободу власної думки і слова, на вільне волевиявлення

своїх поглядів і переконань (ст. 34);

• на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

Політичні права:

• право брати участь в управлінні державними та громадськими справами (ст. 38);

• обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення (ст. 39);

• надсилати індивідуальні і колективні звернення до державних органів (ст. 40);

• утворювати і брати участь у роботі об'єднань громадян (ст. 36, 37);

• обирати і бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування тощо (ст. 38).

Економічні права:

• право на приватну власність (ст. 41);

• право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);

• право на працю (ст. 43);

• можливість вибору роду занять і роботи за своїм покликанням (ст. 43);

• право на справедливу оплату праці (ст. 43);

• право на страйк (ст. 44);

  • право на відпочинок (ст. 45). Соціальні права:

• право на охорону здоров'я (ст. 49);

• право на житло (ст. 47);
• право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, втрати працездатності (ст. 46);

• право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї тощо (ст. 48).

Екологічні права:

• право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);

• на екологічно безпечні продукти харчування та предмети побуту (ст. 50);

• на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).

Культурні права:

• право на освіту (ст. 53);

• право на користування досягненнями культури (ст. 54);

• право на свободу наукової, технічної та художньої творчості

(ст. 54);

• право на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Важливе місце серед конституційних прав і свобод в Україні

займає право на захист. Так, зокрема ст. 55 Конституції України визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 56 гарантує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 57 кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Ст. 59 Конституції гарантує право на правову допомогу.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного й того ж виду за одне й те ж саме правопорушення.

В Україні діє "презумпція невинуватості". Це означає, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувачувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Основними обов'язками громадян України є:

• поважати права та законні інтереси інших осіб (ст. 68);

• дотримуватися Конституції та законів України (ст. 68);

• зберігати природу і охороняти її багатства (ст. 66);

• сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи (ст. 67);

• захист Вітчизни, служба у Збройних Силах України (ст. 65).

Конституція України чітко визначає систему органів та осіб,

покликаних забезпечувати права й свободи людини і громадянина. До них належать:

• Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав та свобод (ч. 1 ст. 22);

• Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції України);

• Президент України як гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України);

• Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо виконання законів (ч. 2, ст. 16);

• Місцеві державні адміністрації на відповідній території (ст. 119);

• Система судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125), прокуратура, інші правоохоронні органи України.

Відповідно до Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

• додержання та повага прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадя¬нина або сприяння їх поновленню;

• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

• поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40-річного віку, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складання ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Громадяни України отримали право безпосереднього звернення до Європейського суду з прав людини з моменту набуття чинності Конвенції про захист прав людини та основних свобод (11 вересня 1997 р.).

3.7. Громадянство України
Громадянство України — це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Питання громадянства в Україні регулюється Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року. Зазначений закон визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

• єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянства (підданства) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянства України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

• запобігання виникненню випадків безгромадянства;

т неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

• визнання права громадянина України на зміну громадянства;

• неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладання шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України іншим з подружжя;

• рівності перед законом громадян України, незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

• збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Згідно з чинним законодавством, громадянами України є:

• усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.91 р.) постійно проживали на території України;

• особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.91 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

• особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11.91 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

• особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

• паспорт громадянина України;

• свідоцтво про належність до громадянства України;

• паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

• тимчасове посвідчення громадянина України;

• проїзний документ дитини;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• посвідчення особи моряка;

• посвідчення члена екіпажу;
• посвідчення особи на повернення в Україну. Громадянство України набувається:

• за народженням;

• за територіальним походженням;

• унаслідок прийняття громадянства;

• унаслідок поновлення у громадянстві;

• унаслідок усиновлення;

• унаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
• унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

• у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

• унаслідок встановлення батьківства;

• за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України за таких умов:

• визнання і дотримання Конституції та законів України;

• подання декларації про відсутність іноземного громадянства або зобов'язання іноземця припинити іноземне громадянство;

• безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років;

• отримання дозволу на імміграцію;

• володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

• наявність законних джерел існування.

До громадянства України не приймається особа, яка:

• вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

• засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

• вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законом України як тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Громадянство України припиняється:

• унаслідок виходу з громадянства України;

• унаслідок втрати громадянства України;

• за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Так, зокрема, підставами для втрати громадянства України є:

• добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття;

• набуття особою громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

• добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Президент України наділений широким колом повноважень щодо питань громадянства. Так, згідно з Законом, Президент України:

• приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України та чинного законодавства про прийняття і припинення громадянства України;

• визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

• затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку.
3.8. Конституційні форми демократії в Україні
Народовладдя в Україні здійснюється на основі Конституції через інститути безпосередньої чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії належать референдум та вибори.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень

з важливих питань загальнодержавного і місцевого

значення.

Враховуючи світовий і національний політичний досвід та теоретичні здобутки науки конституційного права можна класифікувати референдуми:

• за територіальною ознакою;

• за предметом;

• за змістом предмету.

За територіальною ознакою розрізняють референдуми:

• всеукраїнський — призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень. Згідно зі статтями 73, 85 Конституції виключно Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України; Президент, згідно з п.6 статті 106 Конституції, призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України, і, відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

• місцевий — призначають відповідні ради з питань, що належать до їх компетенції:

а) референдум, що проводиться у межах автономної Республіки Крим;

б) референдум, що проводиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць.

Залежно від предмета розрізняють референдуми:

• обов 'язковий (має місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом);

• факультативний (проведення якого можливе, але не обов'язкове).

За змістом предмету всеукраїнські референдуми поділяються на:

• конституційні, коли шляхом референдуму вирішуються питання прийняття, затвердження або зміни Конституції;

• законодавчі, коли народним голосуванням вирішуються питання, пов'язані з прийняттям, затвердженням, зміною законів. До останніх належать, як правило, також референдуми щодо прийняття, зміни або скасування інших правових актів.

Проведення всеукраїнських та місцевих референдумів складається з таких етапів:

• призначення референдуму;

• підготовка і проведення референдуму;

• голосування і визначення підсумків;

• опублікування і введення в дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-річного віку, дієздатні і постійно проживають на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального чи майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняється. Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос, бере участь у референдумі безпосередньо. Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається. Підготовка і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму проводиться за рахунок державного бюджету, а місцевих — за рахунок відповідних місцевих бюджетів.

Вибори — це форма безпосередньої демократії через формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування.

Залежно від підстав у сучасній правовій науці розрізняють кілька класифікацій видів виборів. Так, колектив авторів підручника "Конституційне право України" за редакцією В. Ф. По-горілка пропонує таку класифікацію.

За територіальною ознакою вибори бувають:

• загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

• місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними) вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних та міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

• вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

• вибори на посаду Президента України;

• вибори представницького органу територіальної автономії

— вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• вибори представницьких органів місцевого самоврядування

— міських, селищних, районних у містах, районних, обласних

рад;

• вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяються на:

• чергові вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

• позачергові, або дострокові вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

• повторні вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

• вибори замість вибулих депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад);

• вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

• загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь усі виборці держави;

• частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад у разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

• дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

• недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів [2, с. 318-320].

Виборча система — це сукупність організаційних, юридичних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та місцевого саморядування, здійснення громадянами своїх виборчих прав.

За порядком організації виборів та визначенням їх результатів розрізняють такі виборчі системи (рис. 3.3):
  1   2

Схожі:

1 Конституційне право України
Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування...
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна

Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход...
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”
Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового...
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною
Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,...
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи
Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне...
Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права
Урок правознавства на тему: «ПРАВО»
Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт
„Світова книга прав дитини”. Мета
Мета: розкрити поняття „закон”, „конституція”, „ООН”, „декларація”, „конвенція”, „право”; ознайомити учнів зі змістом основних статей...
Про податок на нерухоме майно, відмінне від
Відповідно до статтей 10, 12 розділу I, статтей 265-268 розділу XII, розділу XIX та підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка