|
|
Скачати 2.02 Mb.
|
| §1. Класифікація адміністративних стягнень Сутність адміністративної відповідальності у ретроспективному її значенні виявляється в накладенні адміністративних стягнень на осіб, які вчинили протиправні дії або бездіяльність. Адміністративне стягнення виявляється в негативних правових наслідках щодо неправомірної поведінки суб'єкта адміністративного проступку, який повинен відповісти за свої протиправні дії і понести за це визначене в законі покарання у виді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного впливу. Метою адміністративного стягнення, як це зазначено в статті 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами. Стаття 24 КпАП України дає перелік стягнень, які передбачаються в чинному законодавстві: 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Відповідно до частини 4 ст. 24 КпАП України та ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців", до іноземців та осіб без громадянства може застосовуватись такий захід стягнення, як адміністративне видворення за межі України. Адміністративні стягнення характеризуються тим, що містять в собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру, як це випливає з статті 23 КпАП. Окрім того, вони мають також на меті захист громадської безпеки, власності, встановленого порядку управління та інших відносин. Кожне стягнення - це несприятливі юридичні наслідки, покарання за шкоду, що завдана проступком суспільним відносинам. Передбачені в КпАП України адміністративні стягнення слід класифікувати за такими критеріями: а) характером впливу на особу; б) порядком застосування; в) дією в часі; г) суб'єктами застосування. В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накладаються в адміністративно-правовому порядку, залежно від характеру впливу поділяти на особисті, майнові та змішані — особисто-майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний вплив, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому цією особою. Ті стягнення, які спрямовано безпосередньо на особу правопорушника, прийнято називати особистими, це попередження та адміністративний арешт. Майновими вважаються штраф, виправні роботи, оп-латне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також конфіскація предмета, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення. Особисто-майновим стягненням можна вважати позбавлення спеціального права, адже через позбавлення права (наприклад, права керування транспортними засобами) держава впливає на особу, позбавляючи її як об'єктивного права, наданого раніше, так і матеріальних благ, які вона могла б отримати (влаштуватися на роботу, пов'язану Із керуванням транспортним засобом, або керувати транспортним засобом, що належить особі на праві приватної власності тощо). До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, відносяться попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт. Оплаїне вилучення предмета, конфіскація та позбавлення спеціального права відносяться до адміністративних стягнень, які створюють умови виключення можливостей вчинення певною особою відповідного виду правопорушень. Наприклад, після конфіскації зброї і бойових припасів особа не в змозі вчинити адміністративне правопорушення, передбачене статтею 174 КпАП, а саме стрільбу з вогнепальної, метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку. Стаття 25 КпАП виділяє основні і додаткові адміністративні стягнення. Сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і як додаткові адміністративні стягнення. Всі інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні. За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнення можуть бути одномоментними (разовими), до них відносяться попередження, штраф, конфіскація, сплатне вилучення предмета, і тривалими - арешт (до 15 діб), позбавлення прав (до 3 років), виправні роботи (до 2 місяців). За такою ознакою як суб'єкт застосування адміністративні стягнення поділяються таким чином: 1) ті, що застосовуються лише судом (конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи); 2) ті, що можуть застосовуватись іншими органами адміністративної юрисдикції (попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права). Адміністративні стягнення в ст. 24 КпАП України викладені у відповідному порядку. Системотворним фактором тут виступає диференціація суворості стягнень. Їх стрижнем є зростання від незначних (попередження) до більш значних (конфіскація) та до суворих стягнень, типу виправних робіт та адміністративного арешту. Враховуючи зміни, які відбуваються зараз у суспільстві, насамперед, перебудову економіки, виникнення ринкових відносин, введення адміністративної відповідальності юридичних осіб, проект нової редакції Кодексу України про адміністративні проступки передбачає нові види адміністративних стягнень, наприклад, громадські роботи, скасування реєстрації юридичної особи, позбавлення ліцензії на певний вид підприємницької діяльності тощо. В разі прийняття проекту нової редакції КпАП нові види стягнень, встановлені законодавцем, будуть застосовуватися правоохоронними органами. §2. Види адміністративних стягнень Розглянемо окремі види адміністративних стягнень. Стаття 26 КпАП України передбачає, що попередження є заходом адміністративного стягнення, який виноситься у письмовій формі або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим установленим способом. Як правило, попередження за адміністративне правопорушення встановлюється в санкції норми, що передбачає відповідальність за нього, як альтернатива більш серйозному стягненню і застосовується як самостійний вид стягнення за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, які вперше вчинили проступок, за наявності обставин, що пом'якшують відповідальність та позитивних характеристик суб'єкта проступку. Це переконливий, виховний вплив держави в особі органу адміністративної юрисдикції на поведінку правопорушника. Застосування попередження як виду адміністративного стягнення оформляється постановою уповноваженого органу адміністративної юрисдикції за правилами, визначеними в статті 283 КпАП. Попередження може також фіксуватись іншим, встановленим законодавством способом. Стаття 306, що регулює порядок виконання постанови про винесення попередження, водночас передбачає порядок винесення адміністративного стягнення у виді попередження на місці вчинення правопорушень, які передбачені статтями 116 (порушення правил по охороні порядку І безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах), 116-2 (порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах), 117 (порушення правил користування річковими і маломірними суднами), 125 (інші порушення правил дорожнього руху), частиною першою статті 127 (непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху), уповноважуючи Міністерство внутрішніх справ України або Міністерство транспорту України встановлювати способи оформлення такого попередження. Означеною формою є фіксування в талоні попереджень порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху. Попередження як захід адміністративного стягнення слід відрізняти від попередження як заходу адміністративно-запобіжного. Недивлячись на однакову назву цих заходів та загальне призначення бути заходами адміністративного примусу, все ж вони відрізняються як за правовою природою, так і правовими наслідками їх застосування. Адміністративне стягнення — це адекватна шкоді, яка завдана правопорушенням, оцінка, що виявляється в реагуванні не будь-якого правоохоронного органу, а уповноваженого органу адміністративної юрисдикції на проступок. Попередження — запобіжний захід — не має процесуального оформлення і пов'язаний з виявами, які не є завершеними адміністративними проступками. Попередження, як адміністративне стягнення, тягне за собою відповідні правові наслідки. По-перше, особа, якій винесено попередження, вважається протягом року такою, що притягувалась до адміністративної відповідальності, і це особливо має значення при її притягненні до кримінальної відповідальності за злочини, при кваліфікації яких ураховується характеристика особи, що їх вчинила, в тому числі притягнення її до адміністративної відповідальності. По-Друге, при повторному вчиненні протягом року однорідного правопорушення, за яке особа була піддана стягненню у виді попередження, накладення такого стягнення вважається обставиною, що обтяжує відповідальність. Відповідно до статті 27 КпАП України штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках І розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України. Така редакція статті 24 КпАП була надана 7 лютого 1997 року Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу". До цього часу уже в означеній статті визначилися граничні суми штрафів на громадян до 50 рублів, а на посадових осіб -до 100 рублів. Однак, декри-міналізація деяких злочинів з переведенням їх законодавцем до розряду адміністративних проступків та поява нового законодавства, яке особливо регулювало економічні відносини, потреба їх оперативного і ефективного захисту спричинили збільшення штрафів, що накладаються в адміністративному порядку. Тому зараз у визначенні поняття штрафу законодавець не встановив граничні його розміри. Однак, вказавши на суб'єктів, на яких ці штрафи накладаються, законодавець невиправдано звузив сферу їх застосування і породив колізії в законодавстві, оскільки в нормах законодавчих актів з окремих питань (недивля-чись на визначення, що дається в новій редакції статті 24 КпАП України) передбачив можливість застосування штрафів стосовно юридичних осіб. Сплатне вилучення предмета (ст.28 КпАП України). Законодавець, передбачаючи цей вид стягнення, ставив за мету виключити володіння предметом, який перебуває у власності громадянина або іншої фізичної особи, однак володіє суб'єкт правовідносин цим предметом з порушенням встановлених правил. Це стягнення може бути як основним, так І додатковим і полягає у примусовому вилученні предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення. Щоправда, законодавець передбачає сплатне вилучення тих предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення. Оскільки об'єктом правопорушення предмет не може бути, ним можуть бути суспільні відносини, що складаються відносно такого предмета, тому сам предмет може тут виглядати як предмет адміністративного проступку. Законодавець також передбачив наступну після вилучення реалізацію предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові авІдрахуван-ням витрат з реалізації цього предмета. Порядок застосування вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюється законодавством України. Цей вид стягнення передбачений в санкціях статей 121' Ї, 130, 133, 166-1,191,193 КпАП України. Так, наприклад, в ч.2 статті 1 ЗО КпАП України передбачено, що за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень: керування транспортними засобами в стані сп'яніння, ухилення осіб. які керують транспортними засобами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, тягне за собою ряд стягнень, серед яких додатковим є сплатне вилучення транспортного засобу. Частина 1 статті 191 передбачила, що порушення правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів на зберігання зазначеної зброї, тягне за собою накладання штрафу від трьох до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з сплатним вилученням зброї і бойових припасів до неї або без такого. Сплатне вилучення предмета відрізняється від передбачених в КпАП України конфіскації та в Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану" мобілізації ресурсів підприємств, установ і організацій. Конфіскація є безоплатним вилученням предмета і спрямуванням його в доход держави. Мобілізація ресурсів є особливим видом сплатного вилучення, який непов'я-заний із правопорушенням. Це вимушений захід, який застосовується у випадках необхідності захисту життя і здоров'я громадян, ліквідації наслідків стихійного лиха тощо. Після того, як ця загроза життю і здоров'ю ліквідована, відшкодовується вартість реалізованого продовольства, вантажу, транспорту, інших засобів боротьби зі стихійним лихом, або загрозою для життя громадян. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом (предметом) адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який є в особистій власності правопорушника. Однак ст.29 застерігає, що це загальний підхід до конфіскації. Адміністративна конфіскація має специфічний характер. На відміну від подібного стягнення (конфіскації), що передбачена у Кримінальному кодексі (статті 59), за адміністративним правом можуть бути конфісковані не будь-які предмети, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані із вчиненням правопорушення. Конфісковано може бути лише предмет, який був знаряддям вчинення проступку, або об'єктом (предметом), по відношенню до якого вчинено проступок. Часто такі предмети прямо називаються в законі. Наприклад, за повторне протягом року вчинене порушення правил зберігання, носіння, перевезення гладкоствольної зброї (ч.2 ст.191) особою, яку притягувалось за таке правопорушення до адміністративної відповідальності за ч.І ст.191, зброя може бути конфіскована. Однак слід зазначити, що положення цього Кодексу в частині застосування такого виду стягнення, як конфіскація є надто застарілими і не відповідають вимогам Конституції України. В такому випадку вони не є чинними і застосовуються положення Конституції, стаття 41 якої передбачає, що "ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом". Таким чином, як це випливає зі ст.41 Конституції України конфіскація, що застосовується за нормами КпАП України, зараз віднесена до компетенції суду. Позбавлення спеціальних прав як вид адміністративного стягнення передбачений статтею ЗО КпАП України. В даній статті прямо вказується яких спеціальних прав може бути позбавлена особа за вчинення адміністратив- ного правопорушення, це право керування транспортним засобом та право полювання. Ці - об'єктивні права надаються уповноваженими державними органами громадянам України та іншим фізичним особам на основі спеціально передбачених у нормативних актах процедур за наявністю відповідних підстав (складання іспитів для перевірки знань правил дорожнього руху, уміння керувати транспортним засобом, наявності відповідних документів тощо). В разі неправомірного користування наданими правами місцевий суд тимчасово позбавляє цього права громадянина чи іншу фізичну особу. Означений вид адміністративного стягнення застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Органами, уповноваженими застосовувати цей вид адміністративного стягнення, у відповідності до Закону України від 5 квітня 2001 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху", є місцеві суди, які позбавляють права на управління автомобільним транспортом, трамваями та тролейбусами, іншими самохідними машинами та згідно з КпАП — органи річкового транспорту і Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (щодо права керування річковими і маломірними суднами). Позбавляти права полювання можуть компетентні органи, що здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання. Цей захід адміністративного стягнення може застосовуватися за правопорушення, що передбачені статтями 85,108,116,122,123, 130 тощо. Застосовано позбавлення спеціального права за означені правопорушення може бути не до всіх правопорушників. Позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватись до осіб, які керують цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Встановлена в статті ЗО заборона застосовувати цей вид стягнення до окремих категорій осіб не означає, що ці суб'єкти адміністративних проступків взагалі підлягають адміністративній відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, за які законодавець передбачає позбавлення права. Норми адміністративно-деліктного права, які встановлюють відповідальність за проступки у виді позбавлення спеціального права, мають альтернативні санкції, що дозволяє застосовувати інший вид адміністративного стягнення. Стаття Зі КпАП України передбачає виправні роботи, які застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти відсотків Її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються місцевим судом. Особливостями такого виду стягнення, як виправні роботи є таке: > це стягнення майнового характеру, що триває; > відбувається тільки за місцем постійної роботи і таким чином може застосовуватися до осіб, які працюють на постійній роботі; > застосовується як основне; > під час відбування виправних робіт забороняється звільнення з роботи за власним бажанням; > адміністрації підприємства, де відбуває правопорушник стягнення у виді виправних робіт, забороняється надання цій особі чергової відпустки; > час відбування виправних робіт не зараховується до трудового стажу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, із застосуванням цього виду стягнення; > виправні роботи - це адміністративне стягнення, яке застосовується не до усіх без винятку правопорушників, якщо вони вчинили проступок, що передбачений тією чи іншою статтею КпАП України із зазначенням відповідного стягнення. Це стягнення не дозволяється застосовувати: > до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних жінок); > до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних; > до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Виправні роботи як адміністративне стягнення відрізняються від виправних робіт без позбавлення волі - кримінального покарання. По-перше, вони відрізняються строками, в адміністративному праві виправні роботи призначаються на строк до двох місяців, тоді як за статтею 57 Кримінального кодексу України вони призначаються на строк від шести місяців до двох років. По-друге, за статтею 31 КпАП України виправні роботи відбуваються лише за місцем постійної роботи, у відповідності до статті 57 КК України вони відбуваються відповідно до вироку суду також за місцем роботи, але із суми заробітку засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленого вироком суду в межах від десяти до двадцяти відсотків. Цей вид адміністративного стягнення застосовується за вчинення адміністративних проступків, які за ступенем шкідливості для суспільних відносин наближаються до злочинів. Це дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст.51 КпАП), незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст.44 КпАП), дрібне хуліганство (ст.73 КпАП) тощо. Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП України). Адміністративний арешт передбачає короткострокове строком до 15 діб позбавлення волі особи, яка вчинила адміністративний проступок, котрий завдав значної шкоди суспільним відносинам, з використанням їх на фізичних роботах без оплати праці. Законодавець передбачив застосування адміністративного арешту лише у випадках за окремі види правопорушень. В чинному КпАП України передбачено шість складів таких проступків: незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або пси- хотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (стаття 44); дрібне хуліганство (стаття 173); розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді, вчинене особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за такі правопорушення (ч.З статті 178); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (стаття 185); порушення порядку організації і проведення зборів і демонстрацій (стаття 185-1); прояв неповаги до суду (ч. 1 статті 185-3). Адміністративний арешт застосовується з урахуванням особистості правопорушника. В частині другій статті 32 КпАП України законодавець конкретно називає тих осіб, до яких взагалі не дозволяється застосовувати цей вид стягнення. Це вагітні жінки; жінки, що мають дітей віком до дванадцяти років; особи, які не досягли вісімнадцяти років; інваліди першої та другої груп. Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості, не дивлячись на те, що особа позбавлялась волі, не є підставою для звільнення особи з роботи. Його застосування не перериває трудового стажу. Однак заробітна плата за час відбування адміністративного арешту не виплачується. Постанова місцевого суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після ЇЇ винесення. Арештовані піддаються особистому оглядові і тримаються під вартою як вказано в статті 327 КпАП України, в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. У відповідності з відомчими інструкціями МВС України такими місцями є спеціальні приймальники для відбування адміністративного стягнення та ізолятори тимчасового тримання. Трудове використання осіб, підданих адміністративному арешту, організують виконавчі органи місцевого самоврядування (виконкоми міських, районних та селищних рад). §3. Порядок накладення адміністративних стягнень Глава 4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає основні правила накладення адміністративного стягнення. Стягнення накладається в межах, установлених санкціями статей Особливої частини другого розділу КпАП України або Іншими чинними законодавчими актами. При накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, об |