Державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних
заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх
похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
З метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів,
створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб'єктами господарювання
фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства та захисту прав учасників
фондового ринку здійснюється державне регулювання ринку цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних
паперів та фондового ринку, статус, порядок організації та діяльності якої визначаються
законом.
Форми державного регулювання ринку цінних паперів:
- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
- регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку
цінних паперів;
- видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та
забезпечення контролю за такою діяльністю;
- заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на
ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до
відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;
- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних
паперів;
- контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та
інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів,
передбачених такою інформацією;
- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав
емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку
цінних паперів;
- контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які
здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;
- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та
контролю за їх дотриманням;
- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;
- контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;
30
№55 Поняття та соціально-економічне призначення банкрутства. Ознаки
банкрутства
14.05.1992, Закон, Верховна Рада України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом»
Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити
визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом
ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
Ознаки банкрутства:
- Суб'єктом банкрутства може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності.
- Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні
наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану).
- Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність
суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах
(неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань
боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК).
Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню
попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що
зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури,
спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.
№56 Учасники провадження у справі про банкрутство
14.05.1992, Закон, Верховна Рада України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом»
Учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний
керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна
(орган, уповноважений управляти майном) боржника, Фонд державного майна
України, державний департамент з питань банкрутства, представник органу
місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа
акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.
№57 Підстави порушення провадження у справах про банкрутство
14.05.1992, Закон, Верховна Рада України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом»
Чинне законодавство України передбачає дві підстави для порушення справи про
банкрутство боржника:
-
за заявою кредиторів
-
на підставі заяви боржника.
При цьому справа про банкрутство порушується господарським судом при наявності
наступних умов:
- якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не
менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати,
- які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх
погашення строку
№58 Стадії провадження у справах про банкрутство
1) Порушення провадження у справі;
2) Попереднє засідання господарського суду;
-
Господарський суд(призначає розпорядника майна боржника, зобов’язує заявника
подати до офіційного друкованого органу ВРУ чи КМУ оголошення про порушення
справи про банкрутство);
31
-
Банк( він є розпорядником майна боржника і здійснює розрахунково-касове
обслуговування боржника. На банк покладаються повноваження щодо розпорядження і
контролю за майном боржника).
3) Виявлення кредиторів і санаторів;
-
Санатори ( це юридичні або фізичні особи, які бажають своїм коштами чи майном
взяти участь у санації(оздоровлені) боржника, тобто перебрати на себе всі борги
юридичної особи або певну її частину , що б дало змогу припинити справу про
банкрутство);
4) Утворення зборів і комітету кредиторів;
-
Після оголошення про порушення справи про банкрутство господарський суд
виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до
боржника, скликати збори за їх участю, на яких у разі необхідності створюється комітет
кредиторів;
-
Комітет кредиторів визнається законом обов’язковим, якщо кількість кредиторів
більше 2х;
5) Прийняття рішення про санацію;
-
Господарський суд може винести ухвалу про проведення санації боржника. Така
ухвала виноситься:
•
Якщо надійшла пропозиція від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до
боржника і виконати його зобов’язання перед бюджетом;
•
За умови згоди зборів(комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов’язань
і на переведення боргу;
6) Визнання боржника банкрутом і оголошення про банкрутство;
-
Господарський суд визнає боржника банкрутом у разі:
•
Відсутності пропозицій щодо проведення санації;
•
Незгоди кредиторів з умовами санації боржника.
-
Господарський суд про визнання боржника банкрутом приймає постанову в якій
призначаються ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів,
а також Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або
організацію.
На ліквідаторів покладаються обов’язки проведення процедури задоволення вимог
кредиторів. Для цього вони створюють ліквідаційну комісію( туди ше й входить
розпорядник майна боржника).
7) Припинення справи про банкрутство.
№59 Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про
банкрутство
Розпорядник майна - фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо
нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на
період провадження у справі про банкрутство з метою забезпечення збереження та
ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його
фінансового становища.
Одним з головних завдань розпорядження майном боржника як судової процедури є
створення сприятливих умов для застосування інших судових процедур.
В процесі застосування процедури розпорядження майном боржника :
1. Господарським судом призначається розпорядник майна боржника. За
клопотанням розпорядника майна господарський суд може заборонити укладати без згоди
арбітражного керуючого угоди, а також зобов’язати боржника передати цінні папери,
валютні цінності, інше майно для збереження майна, про що виноситься ухвала;
2. Вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію
на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих
32
документів та інших документів, не застосовуються інші санкції за невиконання чи
неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів;
3. Розглядаються заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника, які
надійшли до господарського суду у зв’язку з порушенням справи про банкрутство.
Створюється реєстр кредиторів. Формуються представницькі органи кредиторів(збори і
комітет кредиторів);
4. Здійснюється аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності
боржника, його становище на товарних ринках;
5. Суттєво обмежується права органів управління боржника.
№60 Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство
Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між
боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також
прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не
підлягає прощенню за умовами мирової угоди заборгованість із сплати єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не
повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про
банкрутство.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом
кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за
умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили
письмову згоду на укладення мирової угоди.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою,
вимог другої та наступних черг.
Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню
господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення
провадження у справі про банкрутство.
Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.
Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення
провадження у справі про банкрутство.
Обов’язкові умови мирової угоди: розмір, порядок, строки виконання зобов’язань
боржником, відстрочка або розстрочка, а також прощення боргів боржника повністю або в
частині.
У разі винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової
угоди вона вважається неукладеною.
№61 Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство
Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про
банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації.
Вона спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а
також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом креди-
тування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-
правової та виробничої структури боржника. Тривалість процедури санації становить 12
місяців і може бути продовжена не більш як на 6 місяців.
Санація вводиться господарським судом за клопотанням комітету кредиторів і йде за
процедурою розпорядження.
Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) -
фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє
на підставі ухвали господарського суду
33
З моменту введення процедури санації припиняються повноваження керівника
підприємства-боржника, вони переходять до керуючого санацією. Власник майна не
має права обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном.
Процедура санації реалізується через план санації, який являє собою комплексну
програму фінансового оздоровлення боржника та застосування спеціальних заходів по
відновленню його платоспроможності із зазначенням терміну їх реалізації.
Якщо протягом 6 місяців із дня уведення процедури санації план санації не буде
поданий до суду, то суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і про
відкриття ліквідаційної процедури.
За підсумками санації арбітражний керуючий надає письмовий звіт зборам
кредиторів.
Після проведення зборів звіт арбітражного керуючого та протокол зборів
кредиторів подається у господарський суд не пізніше 5 днів після проведення зборів.
Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт
керуючого санацією, що є підставою для припинення провадження у справі.
У разі клопотання зборів кредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого
санацією, неподання цього звіту у встановлений термін чи при не проведенні розрахунків
із кредиторами у визначений термін господарський суд визнає боржника банкрутом і
відкриває ліквідаційну процедуру.
№62 Ліквідаційна процедура у справах про банкрутство.
|