Трудове право – система правових норм, які регулюють правовідносини працівників та власників (уповноважених ними органів) в сфері реалізації права на труд та трудових прав та обов’язків


Скачати 302.69 Kb.
Назва Трудове право – система правових норм, які регулюють правовідносини працівників та власників (уповноважених ними органів) в сфері реалізації права на труд та трудових прав та обов’язків
Сторінка 3/4
Дата 07.04.2013
Розмір 302.69 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4

Особливості прийняття на роботу неповнолітніх



Відповідно до законодавства України, держава гарантує працездатній молоді право на працю на рівні з іншими громадянами. Неповнолітні (особи до 18 років) у трудових правовідносинах прирівнюються до повнолітніх, але користуються пільгами в розмірі відпусток, робочому часі, умов праці.

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою батьків чи опікунів в виключних випадках можуть бути прийняті на роботу особи з 15 років. Прийняття на роботу учнів шкіл чи ПТУ з 14 років дозволяється тільки на легкі роботи, які не завдають шкоди здоров’ю, процесу навчання, у вільний від навчання час і тільки з дозволу одного з батьків.

На кожному підприємстві має проводитися облік працівників, які не досягли 18 років. Усі особи, які прийняті на роботу до 18 років повинні на початку роботи а потім щорічно до 21 року проходити медичний огляд.

Забороняється робота осіб до 18 років на роботах з важкими чи шкідливими умовами праці, підземних роботах, роботах по переміщенню важких речей, залучати їх у надурочні роботи та роботи у вихідні та святкові дні. Для неповнолітніх встановлюються обмежені норми виробітку. Заробітна плата неповнолітніх встановлюється така ж, як і для повнолітніх.

Для державних підприємств встановлюється броня на робочі місця молоді, яка закінчила професійно-технічне навчання, місця такій молоді надаються на 2 роки. Держава гарантує надання працездатній молоді від 15 до 28 років першого місця роботи.

Звільнення неповнолітніх працівників допускається тільки за згодою районної (міської) комісії по справах неповнолітніх.
Загальні підстави припинення трудового договору
Загальні підстави припинення трудового договору викладені в ст. 36 КЗпП. До них належать:

  1. Угода сторін. Повинна бути невимушене, усвідомлене волевиявлення як працівника, так і власника (уповноваженого ним органа).

  2. Закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і не одна з сторін не поставила питання про їх припинення. Застосовується до строкових трудових договорів.

  3. Призов або вступ працівника на військову чи альтернативну службу.

  4. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника, власника, або профспілкового комітету.

  5. Переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, установу, організацію, або перехід його на виборну посаду.

  6. Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці.

  7. Набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження чи відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи, або іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

  8. Підстави, передбачені контрактом.

  9. У випадку направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.

У разі зміни власника чи підпорядкованості, реорганізації підприємства трудові договори його працівників не розриваються (за виключенням скорочення штату).


Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника
За ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або його уповноваженого письмова за 2 тижні. Якщо заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка чи дружини в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання в даній місцевості за медичними показниками, вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною інвалідом, догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1 групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, інші поважні причини), власник або його уповноважений повинні розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або його уповноважений не вправі звільняти його за поданою раніше заявою, якщо тільки на його місце не було запрошено працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або його уповноважений не виконує законодавства про охорону праці чи умови колективного договору з цих питань.

Строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають йому виконувати роботу, порушення власником або його уповноваженим законодавства про працю, колективного чи трудового договору. (ст. 39 КЗпП) Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається подовженою на невизначений строк.
Порядок звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органа
За ст. 40 КЗпП строковий та безстроковий трудовий договір можуть бути розірвані власником або його уповноваженим тільки у визначених законом випадках:

  1. Зміни в організації виробництва і праці (ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства чи установи), скорочення чисельності або штату виробників.

  2. Виявленої невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я.

  3. Систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

  4. Прогулу (відсутності на роботі більше 3 годин протягом дня) без поважних причин.

  5. Нез’явлення на роботу протягом більш як 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законом не встановлено триваліший строк збереження місця роботи при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, посада зберігається до відновлення працездатності чи встановлення інвалідності.

  6. Поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

  7. Появи на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп’яніння.

  8. Вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення працівника за умовами 1,2,6 допускається якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника, якщо він перебуває у відпустці або в період тимчасової непрацездатності, якщо тільки підприємство повністю не ліквідується.

В ст. 41 КЗпП записані додаткові умови, за яких трудовий договір може бути розірваний за ініціативою власника чи уповноваженого ним органа. До таких умов належать:

  1. Одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, його заступниками, головним бухгалтером, його заступниками, службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби, органів державного контролю за цінами.

  2. Винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органа.

  3. Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з подовженням цієї роботи.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника, як правило, вимагає попередньої згоди профспілкової організації. Профспілка повідомляє власнику своє рішення в 10-денний термін з дня звернення до неї, а власник може розірвати договір не пізніше як через місяць з дня одержання згоди профспілки.

Розірвання власником трудового договору без згоди профспілки можливо при:

  1. ліквідації підприємства

  2. незадовільного результату випробування при взятті на роботу

  3. звільнення з роботи за сумісництвом у зв’язку з прийняттям на цю посаду несумісника

  4. поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу

  5. звільнення працівника, який не є членом профспілки

  6. звільнення керівника, його заступників, головного бухгалтера, його заступників, службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, державної контрольно-ревізійної служби, керівників, обраних чи призначених органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, об’єднаннями громадян

  7. звільнення працівника, який за місцем роботи вчинив розкрадання майна

  8. інше

Особа, яку звільняють не з її провини має право на вихідну допомогу в розмірі від 1 до 3 місячного заробітку.

У день звільнення власник зобов’язаний видати звільненому його трудову книжку, оформлену належним чином та копію наказу про звільнення з роботи.
Поняття і види робочого часу. Скорочений та неповний робочий час.
Робочий час – такий час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки згідно законодавства про працю, правил внутрішнього розпорядку, колективного та трудового договорів.

За діючим законодавством розрізняють наступні види робочого часу:

  1. Нормальний

  2. Скорочений

  3. Неповний

  4. Ненормований

  5. Надурочний.

Нормальний робочий час становить не більше 40 годин на тиждень при п’ятиденному робочому тижні, але кожне підприємство вправі зменшити його тривалість.

Якщо є виробнича необхідність, на підприємстві може впроваджуватися 6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем. В такому випадку тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при 40-годинному тижні, 6 годин при 36-годинному та 4 годин при 24-годинному на день.

Кількість робочих днів та щоденна норму робочого часу встановлюється власником підприємства спільно з профспілковим комітетом, думкою трудового колективу та погодженням з місцевою радою нар. депутатів.

Напередодні святкових та неробочих днів тривалість роботи усіх працівників, крім тих, які працюють за скороченим робочим часом, скорочується на 1 годину, а при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

При роботі в нічний час (з 22 до 6 години) тривалість роботи усіх працівників, крім тих, які працюють за скороченим робочим часом, скорочується на 1 годину. Тривалість роботи в нічний час зрівнюється з денною, якщо це необхідно за умовами виробництва та при змінних роботах. В нічний час забороняється залучати до роботи вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 3 років, осіб, молодших за 18 років, інвалідів, без їх згоди та за медичними рекомендаціями.

Скорочений робочий час встановлюється:

  1. Для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень. Якщо працівник – учень, протягом навчального року тривалість його робочого тижні не може перевищувати половини зазначених норм.

  2. Для працівників на роботах зі шкідливими умовами праці – 36 годин на тиждень.

  3. Для працівників окремих категорій, встановлених законодавством (вчителів, викладачів, лікарів)

  4. Підприємство може за власною ініціативою встановити скорочений робочий тиждень для окремих категорій працівників (жінок з неповнолітніми дітьми, інших.)

Неповний робочий час (неповний робочий день чи тиждень) може встановлюватися за угодою між працівником та роботодавцем при прийнятті на роботу чи пізніше. Власник зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання вагітної жінки чи жінки, яка має дитину до 14 років чи дитину-інваліда, або особи, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї. Оплата праці при неповному робочому часі встановлюється пропорційно відпрацьованого часу чи норми виработки. Працівники, які працюють неповний робочий час не можуть обмежуватися в трудових правах щодо інших працівників.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників чи за трудовим договором. Як правило, при ненормованому робочому часі дозволяється перевищення граничних норм тривалості робочого часу, але це компенсується додатковими відпустками.

Надурочний робочий час – робота понад встановлену тривалість робочого дня. Як правило, надурочні роботи не допускаються, але в надзвичайних випадках, тільки з дозволу профспілки, власник може встановити надурочні роботи. До таких надзвичайних випадків належать:

  1. Роботи по обороні країни, відверненню стихійного чи громадського лиха, виробничої аварії.

  2. Громадсько-необхідні роботи по водо-газо-світло-теплопостачанню, каналізації, транспорту, зв’язку у випадках несподіваних обставин, які порушують їх функціонування.

  3. При необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин не могла бути закінчена в нормальний робочий час, і тільки тоді, коли її незакінчення може призвести до псування державного чи громадського майна чи завадить роботі інших працівників.

  4. Вантажно-розвантажні роботи з метою недопущення простою чи скупчення вантажів.

  5. При нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви, доки власник не знайде заміни.

До надурочних робіт заборонено залучати вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 3 років, осіб до 18 років, працівників, які навчаються без відриву від виробництва в дні занять. Жінки, які мають дітей від 3 до 14 років чи дитину-інваліда та інваліди можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2-х днів підряд та 120 годин на рік. Надурочні години оплачуються в подвійному розмірі. Надання відгулу в якості компенсації надурочних годин не допускається.
Поняття та види часу відпочинку. Відпустка як вид відпочинку.
Право працюючих громадян на відпочинок закріплюється ст. 45 Конституцією України. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, оплаченої щорічної відпустки, скорочення робочого часу для окремих професій та у нічний час. Зафіксоване в Конституції право громадян на відпочинок конкретизується в інших законах, зокрема, в КЗпП.

Час відпочинку – такий час, коли працівник вільний від виконання своїх службових обов’язків. Метою встановлення часу відпочинку є надання працівникам можливостей поновити свої фізичні та духовні сили для подальшої праці та задовольнити свої особисті, не пов’язані з працею, матеріальні та духовні потреби.

Законодавство України передбачає наступні види часу відпочинку:

  1. Перерва протягом робочого дня.

  2. Щотижневі вихідні дні.

  3. Святкові та неробочі дні.

  4. Щорічні відпустки.

  5. Перерви між змінами.

Перерви протягом робочого дня надаються для відпочинку та харчування та не можуть перевищувати 2 години. Як правило, такі перерви надаються через 4 години після початку трудового дня, їх тривалість та початок визначаються правилами внутрішнього розпорядку та не включаються в загальний трудовий час. Час перерви працівник може використовувати на свій розсуд.

Якщо за умовами виробництва немає можливості визначити таку перерву, власник зобов’язаний надати працівнику можливість приймання їжі. Інколи на підприємствах встановлюються спеціальні короткі перерви для задоволення потреб працівників (наприклад, для обігрівання ст. 168 КЗпП). Час таких перерв включається в робочий час.

Щотижневі вихідні дні обов’язково надаються працівникам (2 – при 5-денному робочому тижні, 1 – при 6-денному робочому тижні) та не можуть бути менше за 42 години.

Загальним вихідним днем в Україні встановлена неділя, другий вихідний при 5-денному робочому тижні, як правило, надається підряд з вихідним. На підприємствах, пов’язаних з обслуговуванням населення та безперервно діючих вихідні встановлюються відповідно до правил внутрішнього розпорядку, колективних договорів та погоджуються з профспілками (Радами місцевих депутатів).

Робота у вихідні дні забороняється, за виключенням окремих випадків:

  1. Відвернення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії, нещасних випадків, загибелі чи псування державного чи колективного майна, усунення їх наслідків.

  2. Виконання негайних непередбачених робіт, від яких залежить подальша робота підприємства.

  3. Виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт для усунення простою чи скупчення вантажів.

Робота у вихідний день може компенсуватися наданням іншого дня відпочинку чи у грошовій формі в подвійному розмірі.

Святкові та неробочі дні встановлюються законодавством України. До них належать 1 та 7 січня, 8 березня, 1, 2 та 9 травня, 28 червня, 24 серпня, неділя Пасхи (Великодня) та Трійці. Якщо святковий та неробочий день випадає на щотижневий вихідний день, працівникам надається додатковий вихідний день підряд з щотижневим.

За поданням неправославних релігійних громад, зареєстрованих в Україні, власник надає своїм працівникам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року на їх релігійні свята з відпрацюванням за ці дні.

В святкові та неробочі дні допускаються роботи, які не можна припинити по технічним умовам, по обслуговуванню населення, невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні.

Перерви між змінами (між робочими днями) починаються з моменту закінчення роботи цього дні та початку роботи у наступний день. Така перерва не може бути менше за подвійну тривалість робочого дня.

Щорічні відпустки – встановлені законом безперервні оплачувані дні відпочинку зі збереженням робочого місця (посади) та середньої зарплати.

Щорічні відпустки можуть бути основні та додаткові. Щорічна відпустка не може бути менше 24 робочих днів (працівникам до 18 років – 1 календарний місяць). Додаткові відпустки (до 35 календарних днів) надаються працівникам робіт зі шкідливими умовами, в окремих галузях господарства з наявністю значного трудового стажу, з ненормованим робочим часом, в особливих місцевостях, іншим. Педагогічним та науковим працівникам відпустки надаються до 56 календарних днів.

До щорічних відпусток не включаються відпустки по тимчасовій непрацездатності (хвороба, вагітність, пологи).

Відпустка за перший рік роботи, як правило, надається працівнику по закінченню 11 місяців роботи на цьому підприємстві.

Відпустка може бути поділена на частини на прохання працівника, за умов щоб її основна частина не була менше за 7 днів. У виключних випадках, за погодженням з працівником та профспілкою, дозволяється перенесення відпустки чи її частини на майбутній рік, але не два роки підряд.

Не допускається заміна відпустки грошовою компенсацією, якщо тільки працівник не звільняється, не використавши відпустку.

За сімейними обставинами чи іншими причинами працівник може отримати короткочасну відпустку за свій рахунок чи з подальшим відпрацюванням.
1   2   3   4

Схожі:

Сімейне законодавство
Сімейне право України – сукупність правових норм, які регулюють майнові та особисті немайнові правовідносини осіб в сфері їх сімейного...
Житлове законодавство України: загальна характеристика, Житловий кодекс України
Житлове право України це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними...
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо
Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з
1. Комун пр комплекс отрасль, наука и учеб дисципоина
Комунальне право – комплексна галузь права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини,...
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”
Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового...
1 Конституційне право України
Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування...
7 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ
Право міжнародних договорів (далі МД) це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими суб’єктами МП з...
План: Загальна характеристика цивільного права. Право власності: поняття, зміст
Цивільне право — це сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між...
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН
За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання...
Закону України «Про захист персональних даних»
Бку моїх особистих персональних даних у картотеках та/або за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи бази персональних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка